Народився Микола Вінграновський в селянській сім'ї. На його долю
випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнних років. Тому й
школу він закінчив уже вісімнадцятилітнім юнаком. Потім М.Вінграновський
вступив до Київського театрального інституту, де йому пощастило зустрітися
з Олександром Петровичем Довженком, який залишився для нього Вчителем на
все життя. Пізніше М.Вінграновський написав спогад "Рік з Довженком"
та присвятив йому кілька поезій.
Олександр Довженко запросив здібного юнака навчатися у Всесоюзному
державному інституті кінематографії в Москві. В 1960 році М.Вінграновський
закінчив цей інститут. Згодом він знявся у кількох фільмах, потім були
режисерські роботи. А в 1962 році М.Вінграновський видав першу збірку віршів
"Атомні прелюди". Книжка вражала масштабністю поетичної думки
і бентежною силою уяви. У віршах вмістилися космос, людство, земля, народ,
доба, Україна. Потім вийшли поетичні збірки "Поезії", "На
срібнім березі", "Губами теплими і оком золотим", "З
обійнятих тобою днів". Для наймолодших читачів - книжки віршів "Андрійко-говорійко",
"Мак", "Літній ранок", "Літній вечір", "Ластівка
біля вікна", "У Неквапи білі лапи" (оповіданнята вірші).
У цих творах присутні фантастичність, здивування, відкриття в природі.
Читаючи їх, захоплюємося красою природи і разом з автором споглядаємо,
як "під рябими кущами вухатими, де стерня босі ноги коле, зайці котять
передніми лапами по городах капусту в поле", як "важкий ячмінь
медовим вусом бджолу за лапку лоскотав", як "заснув у хащі сірий
вовк і лапою укрився", як "метелик з метеликом в піжмурки грають..."
Такий дивосвіт Миколи Вінграновського - дивосвіт любові, ласки, добра,
ніжності, теплоти, виражений через життя звірів, комах, хмар, будяків,
лоз, тощо.
Майже одночасно з поезією Микола Вінграновський почав писати і прозу.
І в повістях та оповіданнях "Первінка", "Сіроманець",
"Гусенятко", "На добраніч", "Кінь на вечірній
зорі", "У глибині дощів", "Літо на Десні" та інших
він то веселою, то сумовитою поетичною барвою поєднує світ людей зі світом
звірів, птахів, рослин, з життям всього живого й "неживого" (власне,
вся природа у М.Вінграновського вищою мірою жива). Причому, зображуючи
"персонажів" з фауни, він показав себе не лише художником, а
й вигадливим "зоопсихологом". Микола Вінграновський так майстерно
і переконливо розповідає всім нам про те, що могли б "подумати"
або "сказати" звірі чи птахи в тій чи іншій ситуації, що в нас
навіть не виникає сумніву. А й справді, хіба по-іншому могла думати гуска
(оповідання "Гусенятко"), в якої надто пізно восени народилося
маленьке: "... що робити? Летіти з дітьми через три моря і так не
легко, а це сьоме, сьогоднішнє, куди? Під крило його не візьмеш і на спину
не покладеш - упаде. А тут на дзьобі уже зима, заплава замерзне - що тоді?
Зимувати з малим? А вітер, а сніг, а мороз та лід, а лисиці, тхори, куниці,
кібчики, приблудні коти, собаки, а мисливці, а їсти що?"
Справжньою теплотою наповнені твори М.Вінграновського, в яких він
розповідає про дружбу дітей із звірами чи птахами. Такою є повість "Сіроманець".
Її герой Сашко допомагає врятувати від смерті старого вовка, навіть хоче
вилікувати його від сліпоти. Скільки зворушливості і взаєморозуміння в
цих стосунках!
Микола Вінграновський прийшов у літературу більше тридцяти років
тому. Його творчість - одна з яскравих сторінок в українській літературі.
Але письменник весь час у пошуку, адже у великого таланту завжди попереду
більше, ніж позаду.