БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

     
      Віктор Семенович Близнець народився 10 квітня  1933 року в селі Володимирівці Компаніївського району Кіровоградської області. Саме там, за його словами, він “... побачив світ, далекі імлисті обрії, сиві полинові рівнини. ... Небо й степ – оце й заповнило душу, все моє життя.” Найдорожчою людиною був для письменника його батько. Працював він столяром, умів дуже гарно про все розповідати.   І був для своїх шістьох дітей “... першою книгою, першою школою, відкривав землю батьків, ... це було як причастя до святині, до таїни нашого земного бога”. 
      Змалку малий Вітько тягнувся до книжки,  до знань. Та лиш хлопець пішов до школи, як почалася війна з фашистами. Довелось пережити голод, страх, знущання. У селі виникла підпільна організація. Про неї, про захмарене війною небо з часом розповість майбутній письменник у своїй першій повісті “Паруси над степом”.
      Після закінчення десятирічки 1952 року Віктор їде до столиці і успішно складає іспити на факультет журналістики   Київського університету імені Т.Г.Шевченка.  Його однокурсниками і товаришами були В.Симоненко, М.Сом, Т.Коломієць, Ю.Ячейкін та інші обдаровані і талановиті люди, теж у майбутньому письменники. Після закінчення університету Віктор Семенович працював за фахом у різних газетах та журналах. Зокрема, був кореспондентом “Комсомольской правды”, завідувачем відділу газети “Комсомольское знамя”, завідуючим відділу шкільного життя журналу “Піонерія” (теперішній “Однокласник”), заступником головного редактора видавництва “Молодь”. І паралельно, за словами письменника А.Костецького, знаходив “... час, аби залишитися наодинці зі своїми думками і творити Літературу з великої літери, як він це розумів”.
      Відомий дитячий письменник В.Нестайко так розповідає про своє перше враження від знайомства з В.Близнецем та його оповіданнями. “І от він прийшов – середній на зріст, присадкуватий, з вишневими очима, які він... сором’язливо одводив убік. Поклав мені на стіл тоненький рукопис. І одразу ніяково попрощався й пішов. У рукописі було всього чотири оповідання.
Але він даремно соромився. Оповідання були по-справжньому талановиті, свіжі, щирі, написані соковитою народною мовою. ... Віктор доніс ще кілька оповідань. Так склалася його перша книжка “Ойойкове гніздо”. Потім вийшли повісті “Паруси над степом”, “Землянка”, “Древляни”, “Мовчун”, “Звук павутинки”, “Женя і Синько”. До речі, чи не вперше у післявоєнній літературі на сторінках повісті “Женя і Синько”  з’явився справжній чортик – непростий і неповторний Женін приятель. Потім була написана чудова лірична казка “Земля світлячків”. У цьому творі Віктор Семенович реалізував усі свої фантазії, залюбленість у народні казки. Герої цієї казки живуть у реальному та казковому світі, наповненому різноманітними пригодами та дивами.
      Кілька років Віктор Семенович працював над перекладом з давньоруської на сучасну українську мову  епосу “Повість временних літ”, що є для нас головним джерелом знань про життя наших далеких предків. Видано було цей переклад 1980 року з передмовою П.Загребельного, у художньому оформленні майстра гравюри Г.Якутовича.  Є у письменника твори для дорослого читача. Але все-таки найталановитішими і найпопулярнішими залишились його книжки для дітей. Усе написане Віктор Семенович пропускав через свою душу і серце. Герої його творів усвідомлюють себе особистостями, знають, що таке справжня дружба, готові захистити слабшого, живуть у злагоді з довкіллям.
      Таким був і сам письменник. Усі, хто знав Віктора Семеновича, згадують про нього як про людину дуже щиру, делікатну, з ніжною душею. Людину, закохану у дитинство, у людей, у природу. Про нього доречно сказати словами дослідниці його творчості А.Гурбанської  - “Чесний і совісний Близнець”.   
    Помер письменник 2 квітня 1981 року.
      1988 року письменникові посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки.

ЗВУК ПАВУТИНКИ

      «Присвячую цю книгу трав’яним коникам , хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці – найбільшим чудесам світу, які відкриває для нас дитинство”,  – так написав у посв’яті до цього твору Віктор Близнець. На його сторінках автор познайомить вас з хлопчиком Льонею, який живе у Шатрищах – сільському кутку, де немає інших дітей. І хоч Льоня не має справжнього друга, він не одинокий. Бурхлива уява хлопчика подарувала йому фантастичних знайомих – Бумсика, Сопуху, Пушинок. До того ж, Льоня не простий сільський хлопчина. Він – капітан цілої флотилії швидких каравел – капітан третьго рангу Ленд. Так назвав його один із творців “атомного сонця” вчений Адаменко,  на прізвисько Адам.  Адам безнадійно хворий, приїхав з міста до баби Сірохи і подружився з капітаном Лендом. Ця дружба була недовгою. Але від неї було багато користі. На уявній карті світу з’явилась нова річка Лопотиха, на ній загата. Льоня отримав дивну посилку, а у ній “...зелені й стиглі шишки, пузатенькі жолуді, що скидались на засмаглих дядьків у беретах, і берети у них з поросячими хвостиками,  ... товстий шматок соснової кори, гілочку сизо-зеленої ялинки, велике сіре перо – журавлине або лелечине, і ще цілу жменю усякої дрібноти”.  Для чого і від кого? Адже усіх цих речей не буває у рідному степовому селі малого Льоньки. Цю загадку зуміла відгадати подруга Ленда, дівчинка Ніна, яка припливала до нього на крилатому кораблику. Але чи була вона, така дівчинка, чи хлопчик її  вигадав? Про це ви дізнаєтесь, коли прочитаєте цю задушевну ліричну повість. Про яку поет В.Базилевський сказав, що Віктор Близнець “Ніде... не висловився так безпосередньо-зворушливо про  красу й потворство, правду й кривду, добро і зло, життя і смерть”. 

ЖЕНЯ І СИНЬКО

     
      Чи була  у твоєму житті казка, таємниця? Чи відбувалось у твоєму житті багато усіляких пригод? Чи довіряли тобі найсокровенніше? Мабуть, частково щось із вищезгаданого і було. А от у головної героїні цієї повісті, п’ятикласниці Жені, усе це відбувалось одночасно.  І почалося усе з тієї хвилини, коли Женя знайшла (чи придумала) у підвалі будинку справжнього живого хатньго чортика Синька. Хоч він і чортик, але у ньому немає нічого казкового чи незвичайного – ні пропелера, ні лампи, ні чарівної палички. А сам він дуже симпатичний – маленький, весь у рудому волосячку, швидкий, спритний, з лукавенькою мордочкою, довгим, гнучким та червоним на колір язичком. А ще у Синька, як і треба у чортиків, є на ногах копитця, якими він цокає по підлозі. Синько меткий на розум, добрий і мудрий.  Він часто виручає хлопчакувату Женьку, коли їй загрожує небезпека, розважає, коли дівчинці нудно.
      Автор повісті змальовує Женькині пригоди, смішні і не завжли безпечні ситуації, у які вона потрапляє, дружбу Женьки з войовничим  “генералом Беном”. А ще, ознайомившись з повістю, ти побуваєш у столиці України Києві. Адже саме у цьому місті живе її героїня. Відвідаєш стародавню Гончарівку на Подолі, побуваєш на Володимирській гірці та у інших куточках цього прекрасного міста.