БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

       Павло Арсенович Грабовський – український поет-революціонер, публіцист і критик, перекладач з багатьох мов світу, полум’яний пропагандист російської літератури і послідовний співець дружби народів.
         Народився П.Грабовький в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер село Грабовське Краснопільського району Сумської області) 11 вересня 1864 року в родині Арсена і Ксенії Грабовських. Він був другою дитиною в сім’ї. Батько був паламарем у слободі, занедужав на сухоти і помер у молодому віці, лишивши п’ятеро дітей.
         Спочатку П.Грабовький навчався у місцевій церковно-парафіальній школі, а на десятому віці життя стає учнем Охтирської бурси, котра нічого йому не дала. З 1879 року П.Грабовський навчається в Харківській духовній семінарії. У цей час Грабовський знайомиться з передовою російською і світовою літературою, що сприяє формуванню його революційного світогляду. Вступає в організацію народників “Чорний переділ” і мріє всі сили, навіть життя, віддати за народ.
         У 18 років Грабовський за переховування забороненої літератури був заарештований, виключений з семінарії і висланий в рідне село Пушкарне. Саме на цей час припадає початок творчості поета.
         Перебуваючи під гласним наглядом поліції в Пушкарному Грабовький пише численні кореспонденції в газеті “Южный край”, вірші і прозові твори.
         В 1885 році після закінчення домашнього арешту Грабовський знову повертається до Харкова, влаштовується коректором. Але працював недовго. Поета було знову заарештовано. Чимало часу П.Грабовський знемагав в харківській та ізюмській тюрмах і після тривалого слідства та суду його було вислано на 5 років до Сибіру (в Іркутську губернію).
         Шлях на заслання полегшили Грабовському зустріч і дружба з Надією Костянтинівною Сигидою, революціонеркою, людиною великої душі і мужнього серця. Вплив Сигиди на Грабовського був величезний. Цій мужній людині письменник присвятив близько 18 поезій. Із схвилюванням він розповідав про трагічну смерть Сигиди і її трьох товаришок – М.Ковалевської, Н.Смирницької, М.Калюжної, що тієї самої ночі померли, прийнявши отруту як протест проти закатування Сигиди.
         Смерть Надії Сигиди була великим ударом для Павла Грабовського, але не похитнули його віри в необхідність і справедливість революційної боротьби.
         Це були важкі роки, але незважаючи на несприятливі умови для творчої роботи, на тяжку хворобу легень, П.Грабовський багато працював. І люди, особливо молодь, дуже тяглись до поета.
         У Вілюйську Грабовський підготував збірки своїх оригінальних і перекладних поезій, які згодом вийшли у Львові (“Пролісок” (1894), “Твори Івана Сурика” (1894), “З чужого поля” (1895), “З півночі” (1896) та інші.
         У 1896 році Грабовський переїхав до Якутська, а згодом, знесилений, хворий, він оселяється назавжди в Тобольську. У Якутську поет укладає збірки “Кобза” (1898), “Песни Украины” (1898), “Хвиля” (1899).
         В кінці 1900 року – Грабовський одружився з А.М.Лук’яновою, яка вчилася у фельдшерській школі. Анастасія Миколаївна Лук’янова, вислана з Москви до Тобольська під таємний нагляд поліції, була молодою, вродливою, життєрадісною особою. У кінці 1901 року у Грабовських народився син Борис, названий на честь Бориса Грінченка.
         Ще в Іркутській тюрмі П.Грабовський зрозумів, що єдиним його засобом боротьби, який надає смисл життю, є слово. Все інше – воля, Україна, здоров’я – у нього вже було відібрано. Залишалася робота. Як порятунок від самотності й туги, як спосіб буття, як надія, що твій голос почують там, на рідній землі.
         Павло Арсенович створив прекрасні зразки оригінальної поезії. І про що б не писав поет, він завжди звертався до рідного краю, рідної пісні. Пісня, пройнята гуманізмом та оптимізмом, глибиною народної мудрості, стала органічною частиною творів поета.
         Творчість Грабовського була неперевершеним зразком. Революційні мотиви в ліриці поета знаходимо в поезіях “Справжні герої”, “Уперед”, “Надія”, “До Н.К.С.”. Про громадські обов’язки митця Грабовський пише у своїх віршах “Я не співець чудової природи”, “До парнасців”, “Поетам – українцям”.
         Інтернаціональні мотиви займають значне місце в літературному доробку П.Грабовського. Про спільність інтересів трудящих говориться у віршах “До Б.С-го”, “Текінка”, “Бурятка”, “Червоний жупан”.
         Поезії Грабовського “До українців”, “Далеко”, “До України”, “Україна приснилась мені” мають патріотичний, національно-визвольний характер. В поезіях Грабовського знаходимо чимало майстерно змальованих картин природи, які є контрастом до нужденного, підневільного життя трудящих. Це пейзажна лірика “Сон”, “Квітень”, “Вечір”, цикл “Веснянки”.
         Дитяча тематика приваблювала Грабовського протягом усього життя. Поет-революціонер готував маленьких читачів до діяльного життя. Окрему групу становлять вірші-звертання “До школи”, “Дітям”. Широке пізнавальне, виховне і естетичне значення для дітей мають вірші поета “Сонечко та дощик”, “Щоглик”, “Соловейко”, “Дніпр”, “Метеличок”.
         Ім’я П.Грабовського перекладача стоїть поруч з іменами інших українських передових письменників кінця 19 ст., які вписали яскраву сторінку в літературно-мистецьке єднання українського народу з іншими народами.
         Постать П.Грабовського важко уявити без його літературно-критичних праць. Адже поет вперше в українській літературі порушив саме у своїх критичних працях цілу низку важливих суспільно-політичних питань.
         Будучи вже тяжко хворий, за п’ять днів до смерті поет пише Б.Грінченкові хвилюючого листа, в якому виливає свій біль, що вже не доведеться йому більше побачити улюбленої батьківщини. 12 грудня 1902 року П.Грабовського не стало. Друзі виконали його заповіт – поховали поруч з могилами декабристів.
         Благородство і сила духу цієї людини варті захоплення і глибокої поваги. Гідність, готовність до самопожертви, моральна чистота, - ці риси визначали характер і поведінку Павла Грабовського.

***
         Значне місце в творчості П.Грабовського відведено змалюванню важкого підневільного життя трудівника. Найбільше вражають твори, в яких поет малює конкретні вихоплені з життя образи, картини. Такими є поезії “До матері”, “Швачка”, “Трудівниця”, “Робітникові”.
У ліричному зверненні “До матері”, яке було написане у місцях Сибіру, поет у дусі народної творчості з теплотою і ніжністю називає матір голубкою. Звернення “мамо-голубко!” посилюється повторюванням у наступній строфі.
         Поет проникає в глибину материнської душі, проймається її болями, горем, стражданням. Зіставленням душевного стану сина й матері досягається ще глибше психологічне взаємопроникнення.
         Так дві протилежні соціальні сили, - з одного боку – знедолені поет і матір, з другого – їх гнобителі “судді” – входять у кульмінаційне зіткнення. Конфлікт набирає найвищої напруги, протест досягає найбільшої сили. А все разом випромінює ясну ідею: єдиний захист від неправого суду – незламна стійкість і невпинна, до повної перемоги, боротьба проти класових ворогів трудящих.
Ніби дальшим поглибленням жіночого образу є вірш “Швачка”. Праця швачки на веридливих паненят – каторжна, вона “кров висисає”. Поет створив виразний образ “тяжкою працею змореної” жінки, переконливо розказав про сумну долю швачки, яка холодними днями і ночами сидить над панським шитвом, нахиливши голівоньку, щоб худесенькими руками заробити на шматок хліба.П.Грабовський порушив важливі соціальні проблеми, торкнувся болючих питань народу.
         Героїня твору “Трудівниця” – народна вчителька. Вона безмежно любить людей, самовіддано служить їм аж до самої смерті. Грабовський відтворив у вірші типове явище 70-80-х років, коли революційно-демократична інтелігенція йшла “в народ”, несла, пропагувала передові ідеї і часто гинула в нерівній боротьбі за правду. Грабовський знав чимало фактів з життя інтелігенції, яка “всю душу” вкладала в роботу для поліпшення життя народу.
         Поезія “Трудівниця” – сюжетний вірш, відтворює життя народної вчительки. Опис сільської школи говорить про ту бідність і нужду, в якій жила вчителька. Поет показує, що для дітей вчителька була ясним променем у важкому і темному житті села, а для їх батьків – порадником і другом. Тому з таким болем і гіркотою прощається село з учителькою:

Гірко батьки заридали,
Аж надривались малі.

         Смерть своєї вчительки діти і їхні батьки сприйняли як особисте непоправне горе. У творі поет висловив глибоке співчуття до людини тяжкої долі, підніс ідею вірного і самовідданого служіння народові. Глибока і щира любов трудящих до померлої вчительки була найвищою нагородою за її труд. У творі важливу роль відіграють пейзажі, якими починається і завершується вірш.
Вірш “Трудівниця” змушує читача замислитись над причинами такого становища. Поезія звучала як заклик до громадськості звернути увагу на народних учителів, здатних на самопожертву заради інтересів трудящих.
         Трагічну картину життя знедоленого трудівника – важка щоденна праця, потім смерть “посеред улиці” – відтворено у вірші “Робітникові”. Твір має дві редакції. У другому варіанті поет пішов по лінії нагнітання деталей, введення нових образів, конкретизації і соціальної загостреності:

Нехай без хліба пухнуть діти,
Як цуценята у норі;
А ти працюй; ти мусиш жити,
Щоб мали кошт багатирі.

         У цьому вірші П.Грабовський показав тяжке становище трудящої людини в капіталістичному суспільстві, її підневільну працю. Людина потрібна лише до того часу, поки вона “на вічнім заробітку” не витратить своїх сил. Коли ж це станеться, її викидають геть на вулицю. Отже, в поезіях “Швачка”, “Робітникові”, “Трудівниця” поет проводить думку, що народ оцінить твою працю, коли служити йому самовіддано, щиро.