Слово про казкаря

Юрій Ярмиш крокує до сердець
читачів у сяйві добра і тепла
своєї мудрої душі.

О. Бакуменко

 

 

 

Одним із знаних майстрів авторської казки в Україні нині є Юрій Феодосійович Ярмиш. Ім’я цього чудового письменника входить у когорту таких визнаних казкарів, як Н. Забіла, О. Іваненко, В. Нестайко, Б. Чалий, В. Рутківський. Як же Юрій Ярмиш став казкарем? Як і ти, у дитинстві він любив читати казки. Читав твори Х. Андерсена, О. Копиленка, слухав розповіді бабусі та мами. І відчув потребу висловитися, розповісти ровесникам дивовижні історії, які народжувалися в його уяві. Уже у дорослому віці Юрієві Ярмишу, авторові кількох книжок казок, відома українська письменниця Оксана Дмитрівна Іваненко якось написала: «Вірю у Ваш талант. Передаю Вам естафету казки». І Юрій Феодосійович прийняв цю естафету. Його казки — не ті, в яких усе солодке, правильне та бажане, про які кажуть: «Усе закінчується, як у казці». Звичайно, що у казках письменника такого переважна більшість. Але є в них і солоне, і гірке, і прикре, і трагічне. Проте його твори ніколи не бувають злими, як не буває злою мудрість.

Юрій Феодосійович Ярмиш народився 25 травня 1935 року в сім’ї вчителів у промисловому місті Кам’янську, що виросло на місці козачої Кам’янської січі (у 1936 році це місто було перейменоване на Дніпродзержинськ). З дитинства запам’ятались малому Юркові широкі придніпровські степи, Дніпрові кручі, коли вони разом з батьком мандрували стежками запорозьких козаків. Батько Юрія був учнем і другом славнозвісного українського історика Дмитра Івановича Яворницького. Від них дізнався малий Юрко багато цікавого про минуле нашого народу, про героїзм українських козаків у боротьбі за свободу. Ці подорожі та розповіді надзвичайно захоплювали уяву хлопчика. До того ж один із його предків був отаманом Полтавського полку Війська Запорозького часів гетьмана Богдана Хмельницького.

1930-го року сім’я Ярмишів переїхала до старовинного, тоді прикордонного, міста Дрогобич, що на Львівщині. У роки війни з німецькими окупантами багато важливих заводів та фабрик були евакуйовані на Урал. Туди ж на кілька років виїхали й Ярмиші. У 1944 році родина повернулася у Дрогобич. Мама викладала у школі географію, батько відновлював зруйноване війною господарство області, а Юрій вчився у міській середній школі № 4 — колишній Дрогобицькій гімназії. У свій час тут здобували освіту майбутні класики української літератури Іван Франко, Василь Стефаник, відомий письменник та громадський діяч Михайло Павлик. Літературні традиції гімназії, спадщина цих видатних людей звичайно ж вплинули на свідомість талановитого юнака, стали поштовхом до його літературної творчості.

Юрій завжди нетерпляче чекав літа, адже під час канікул він міг відвідувати свого дядька-прикордонника, який на початку 50-х років минулого століття служив у Закарпатті, поблизу Рахова. З тієї місцини можна було бачити найвищі гірські вершини Карпат, спостерігати, як швидкоплинною річкою Чорна Тиса плотарі сплавляють ліс. У той період Юрій написав свої перші вірші. Але став казкарем, а не поетом.

У 1950 році у Дрогобич на творчі зустрічі приїхала група письменників з Києва. Серед них були поети Д. Білоус, В. Швець та Б. Степанюк, які відвідали славнозвісну Дрогобицьку школу. Послухали на літературній студії виступи студійців, звернувши увагу на Юрія Ярмиша. І порадили талановитому юнакові здобувати літературну освіту. Школу Юрій закінчував у Нікополі, де, як відомо, у XVII столітті на високому березі Дніпра розташовувалась Микитська січ. Там 1648 року козаки обрали своїм гетьманом Богдана Хмельницького.

У 1953 році Ю. Ярмиш вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Як згадує Юрій Феодосійович, напередодні закінчення навчання йому наснився сюжет його першої казки «Вітрисько», яка і визначила його майбутню долю.

1958 року після закінчення університету молодий письменник розпочав свою трудову діяльність у Кримському державному видавництві у Сімферополі. 1960 року вийшла його перша збірка казок, яка називалася, як і перша його казка, «Вітрисько». У 1963 році Юрія Ярмиша, на той час автора вже чотирьох дитячих книжок, прийняли у Спілку письменників України. Того ж року його призначили головним редактором журналу «Піонерія», в якому письменник пропрацював одинадцять років. З 1974 по 1988 рік Юрій Феодосійович працював головним редактором журналу Спілки письменників України «Радуга». За своє життя відомий письменник випустив у світ понад 60 книжок казок, притч, байок, серед яких: «Золотий кораблик», «Два майстри», «Чарівними стежками», «Великий мисливець», «Їжачок і Соловейко», «Солодкий Марципан» та ін. Книжки письменника перекладено п’ятнадцятьма мовами, серед них англійською, болгарською, німецькою, французькою, іспанською та ін. Юрій Ярмиш не лише сам пише казки, він ще й вивчає казку як дослідник, є автором багатьох літературознавчих статей на теми дитячої літератури.

Нині відомий письменник, професор, займається науковою роботою. Він є членом міжнародного товариства дослідників літератури для дітей та юнацтва. Юрій Феодосійович багато подорожував, побував у багатьох країнах світу. І кругом спостережливе око письменника фіксувало найцікавіше. Потім про побачене він розповів у серії цікавих документальних книжок-подорожей, серед яких:  «Дорогами Індії», «Набат Хіросіми», «Світ тривог і надій».

Творчість Юрія Феодосійовича Ярмиша відзначено літературною премією журналу «Перець» (1970 р.), медаллю А.С. Макаренка (1972 р.), Почесною грамотою Президії Верховної Ради України (1985 р.). У 1974 році за книжки «Золотий кораблик», «Сонечко», «Вовчі окуляри» він був удостоєний  республіканської літературної премії імені М. Островського. За цикл новел-фантазій письменника відзначено літературною премією ім. Ю. Яновського (2001 р.). А нещодавно Ю.Ф. Ярмиш став лауреатом найважливішої премії України у галузі дитячої літератури – премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва 2006 року. І отримав письменник цю нагороду за збірки казок «Дванадцятиголовий Дракончик», «Сповідь чаклуна» та «Казка стукає у двері». Про ці книжки — наша розповідь у наступному розділі.

Попередня Наступна