Василь Стефаник - талановитий український письменник-реаліст, може, неперевершений до цього часу майстер стислої соціально-психологічної новели.
Кожна його новела - це картина трагедії селянського життя, трагедія разючої бідності, безнадійної самотності, невимовної туги від розлуки з рідною землею й світ, повний смутку і водночас несказанної краси та любові до людини, ятрить болем душу.
Василь Стефаник народився у сім’ї заможного господаря 14 травня 1871 року у селі Русові поблизу старовинного міста Снятина на Станіславщині. Навчався у Русівській і Снятинській школах. У 1883 році поступив до польської класичної гімназії у місті Коломиї. Там подружив із Лесем Мартовичем, який став пізніше письменником-сатириком. Стефаник у гімназії багато читав. Особливо великий вплив зробили на нього твори Т.Шевченка, І.Франка і російського реаліста Г.Успенського. За участь у таємному гуртку та за агітаційно-освітню роботу серед селян Стефаника і групу його товаришів виключили з гімназії у 1890 році. Завершував він середню освіту в німецькій класичній гімназії у Дрогобичі.
Закінчивши гімназію, восени 1892 року Стефаник, за бажанням батька, вступає на медичний факультет Краківського університету. Але медицина не вабила його. Він багато часу приділяє літературі.
Спершу Василь Стефаник писав невеличкі поезії у прозі, та не знайшов для них видавця. З осені 1897 року у газетах почали з’являтися його реалістичні новели.
У творчості Стефаника-новеліста було два періоди: перший припадає на 1897-1901рр., а другий на 1916-1933 рр. Спадщина письменника - це книги новел: «Синя книжечка» (1899р.), «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.).
Збірка новел «Синя книжечка» присвячена описові злиднів, голоду і вимиранню селянства.
Тематика збірки «Камінний хрест» - розкриття патріотичних почуттів селянства, його любові до рідної землі.
У 1904 році Стефаник одружився на Ользі Гаморак і на деякий час відійшов від літератури, займався сільським господарством. З 1908 року по 1918 рік був депутатом парламенту і використовував можливості «мужицького посла» для захисту бідноти у сторостві і на суді.
Під час першої світової війни австрійські військові власті заарештували Стефаника за зв’язки з російськими солдатами. Врятувало його тільки те, що він був депутатом. Страждання народу, породженні війною, змусили письменника знову взятися за перо. У своїх творах Стефаник порушує рекрутську тему («Стратився»), протиріччя між наймитами та біднотою, з одного боку, й ненаситними куркулями - з другого у новелах «Палій», «Суд», «Лист».
Чи не найбільше у Стефаника новел про дітей. Їх доля, як і майбутнє рідного народу, дуже хвилювали його. Це новели «Новина», «Катруся». «Кленові листки» - твір про дітей без дитинства.
Новела «Межа» присвячена темі землі. Є у Стефаника і автобіографічні новели: «Давня мелодія», «Нитка», «Серце».
Помер Василь Стефаник 7 грудня 1936 року.
Селянським Бетховеном, співцем селянської бідноти, володарем селянських дум називають Василя Стефаника, таким він залишився в нашій пам’яті і сьогодні.
***
Прощанню емігрантів з рідним краєм Стефаник присвятив своє знамените оповідання «Камінний хрест».
З перших рядків новели читач знайомиться з головний персонаж - селянином Іваном Дідухом, з його злиденним господарством. В минулому Іван - наймит, потім 10 років служив у цісарському війську. Повернувшись додому, не застав нікого з родичів в живих. У спадок від батьків залишився йому лише маленький клаптик землі. Тяжко працював Іван усе життя. Письменник з великою силою показав тяжку безпросвітну працю, коли селянин запрягався у віз поруч з конем і вони вдвох тягнули снопи з поля, або гній у поле. Від тяжкої праці Іван Дідух був зігнутий у поясі до землі, і тому його прозвали Переламаним.
Убоге господарство Івана не могло забезпечити його сім’ю. Рятуючи своїх дітей від наймитської долі, він шукає порятунку за океаном - в Канаді. З болем в душі покидає Іван Дідух свою землю. З тонким проникненням у найглибші тайники психології селянина малює письменник всі ті суперечливі почуття, які переживає він, їдучи в далекий край, весь той страх перед невідомим, який досягає свого найбільшого піднесення в картині прощання селянина зі своїм шматком землі. Щоб залишити пам’ять про себе він зносить на своє поле важкий камінний хрест, вибивши на ньому своє та жінчине ім’я...
«Камінний хрест» - це воздвигнутий рукою і словом письменника величний пам’ятник людським стражданням.