Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Бібліотечні події
Онлайн-проєкти
Читацькі об'єднання
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Віртуальні книжкові виставки
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Бібліотека у форматі Д°
Музей книги
Творчість дітей
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проєкт "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду

ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ

     
      В кожній країні є свій національний літературний казковий герой: у Італії — Піноккіо, у Росії — Мурзилка, у Великобританії — ведмежа Вінні Пух. Такий герой є і в Україні — це український квітка-козак лицарської вдачі — Барвінок. Його вигадав класик української дитячої літератури — Богдан Йосипович Чалий. 
      Народився письменник 24 червня 1924 року у родині київських лікарів. Дитинство Богданчика минуло у місті Ізяслав на зелених берегах річки Горинь під опікою діда-лісника. Саме дід навчив його слухати шурхіт листя, спостерігати за лісовими мешканцями, любити та розуміти природу. Будучи від народження дуже чуйним хлопцем, Богдан допомагав батькові рятувати та лікувати поранених птахів — ворон, перепілок, лелек. Часто в їхній домівці зимували маленькі козенята, зайченята, їжачки, а навесні їх урочисто відпускали на волю. Хоча батьки Богдана працювали з ранку до пізнього вечора у лікарні, але вони завжди знаходили час для дитини. Тато сам вигадував і розповідав синові казки, героями яких, зазвичай, були птахи, а мати чарівним голосом наспівувала пісень. Зростав хлопець в атмосфері любові, затишку та казки.
      Згодом батьків Богдана направили працювати на Київщину —спочатку до Ірпеня, потім до Бишева. У Бишеві він пішов до школи, займався у літературному гуртку, який вела вчителька української мови та літератури. Саме вона першою розгледіла літературний талант у хлопця, а коли він написав свій перший вірш, порадила йому опублікувати вірш у районній газеті. Згодом, потай від Богдана, вчителька декілька віршів надіслала на літературний республіканський конкурс. Юного літератора преміювали поїздкою до Ленінграда. З того часу писати та друкуватися він не припиняв. У старших класах вірші підлітка друкували в дитячих газетах «На зміну», «Юний ленінець» тощо.
      У 1941 році Богдан закінчив з відзнакою школу, а 21 червня з класом поїхав на екскурсію до Канева, де його застав перший день війни з фашистськими загарбниками. Батьки Богдана одразу ж були мобілізовані на фронт, а юнака направили на навчання до Орджонікідзенського піхотного училища. У 1942 році він уже брав участь у бойових діях на Кавказі, та у жовтні цього ж року був важко поранений. Після одужання 1943-го року знов пішов на фронт і воював до кінця війни. У перервах між боями Богдан Чалий писав статті та вірші для армійських газет.
      У 1945 році під час боїв за Франкфурт на Одері майбутній письменник під пострілами німців врятував з вогню білого коня. Залишивши тварину собі, письменник дав йому ім’я — Одер. Часто виконуючи різні доручення командування, він їздив на ньому по місту. На Одері Б. Й. Чалий прибув до табору, де було зібрано кілька тисяч дітей різних національностей, колишніх полонених, але одного віку, десь років 12-13. Письменник привозив для них їжу, годував їх, співав їм пісень, вчив і дітей співати. Мови у них були різні, але пісню діти розуміли. Так він зі своїм конем увесь час був беззмінним годувальником та охоронцем колишніх малих бранців.
      З війни усі члени родини письменника повернулися після поранень, але живі — пощастило.   
    По війні Богдан Йосипович працював у редакціях піонерської газети «Зірка», журналу «Піонерія», а з 1951 року очолив редакцію журналу «Барвінок», де пропрацював 23 роки. У цій дитячій пресі друкували його вірші для дітей. У 1947 році виходить друком перша збірочка поета для дітей «Ясного сонячного ранку». Багато подорожуючи, а він об’їхав мало не увесь світ, письменник невтомно писав книжку за книжкою, які користувалися неабиякою популярністю: «Завжди напоготові» (1949), «Військовий шлях», «Діти миру» (1951), «Ми навіки подружили» (1954), «Хороші імена» (1959), поеми «Весняний шлях» (1960), «Космонавт» (1961) тощо. З-під його пера виходили вірші, проза, п’єси, сценарій фільму «Закон Антарктиди».
      Саме Богдан Чалий вигадав образ Барвінка, який став національним літературним казковим героєм. У співавторстві з Павлом Глазовим написав першу казку «Про відважного Барвінка і коника Дзвоника», яка мала шалений успіх. Невдовзі письменник написав продовження пригод. За другу казку «Як Барвінок і Ромашка у вирій літали» та за книжку «Ласкаво просимо» у 1972 році Б. Чалому було присуджено премію імені Миколи Островського. А третю казку «Барвінок і весна» у 1974 році внесено до Почесного списку IBBY. А далі ще і ще були Барвінкові пригоди. Останню, сьому книжку пригод «Барвінок та далекі сузір’я» видано 2002 року.
      20 травня 2008 року, у віці 84 роки пішов у вічність відомий дитячий казкар-патріот Богдан Йосипович Чалий. Поховали його в селі Рудики під Києвом.

Сто пригод Барвінка та Ромашки

      До цієї ілюстрованої збірки увійшли три найбільш відомі віршовані казки про відважного Барвінка — «Як Барвінок став героєм», «Як Барвінок та Ромашка у вирій літали», «Барвінок і весна». Сюжети цих казок занурюють у вирій подій, з яких не виринаєш, аж доки не дочитаєш до самісінького кінця. А хочеться нових пригод ще й ще. Дія казок відбувається у фантастичній країні. Але за багатьма прикметами вгадуються реальні факти, дійсність, герої. Своєю ідеєю та мораллю казки спрямовані і в сьогодення, і в майбутнє.
      В українському фольклорі барвінок — незвичайна, чарівна невеличка синя квітка — уособлення вірності, стійкості й шляхетності. Всі ці якості має хлопчик Барвінок, а ще він — кмітливий, дотепний, прудкий. Він саме такий, якою уявляє себе кожна дитина у своїх пригодах. Хлопчик-квітка, як справжній козак, має гострого списа, добру вдачу і вірного друга — Коника Дзвоника. Разом вони поринають у світ небезпечних пригод.
     У першій казці «Як Барвінок став героєм» автор з добрим гумором знайомить усіх з Барвінком:
          …Гляньте, ноги, мов пружинки,
          Очі — зернятка ожинки!
          Народивсь в зеленій льолі,
          Побажаймо щастя й долі!
     Автор створює кумедні ситуації, які без сміху не можливо читати:
          Хлопчик коника за гриву.
          Кінь малого — штовх в кропиву.
          - Одягни штани з шевйоту,
          А тоді вступай в кінноту!
     У п’єсі-казці поєднано традиції української народної казки з сучасністю, наприклад: поруч із Коником діє Трактор. Після того, як друзі допомогли Тракторові, він їм подякував словами, в яких звучить цікава гра слів — влучне переосмислення виразу «кінська сила»:
          Ой спасибі, Барвіночку милий,
          Що додав мені кінської сили!
     Відвага і кмітливість допомагають маленькому Барвінкові перемогти недругів. Він безстрашно вступає в поєдинок з підступним зубатим Тхором, хоробро веде бій із цілою армією жучків-довгоносиків і колючих бур'янів, на чолі якої стоїть жорстокий цар Осот.
     Свої подвиги Барвінок здійснює не задля особистої слави, власного задоволення і корисливості. Він поспішає на допомогу ображеним та нещасним — рятує безвинного Півня, вириває з рук всемогутнього Будяка Ромашку, шукає заповітний скарб для своїх друзів, щодня невтомно трудиться.

     Друга казка — «Як Барвінок та Ромашка у вирій літали» — про подорож славного козака Барвінка, Ромашки та їхнього вірного Коника Дзвоника на далекий острів Тулумбас та дивовижні пригоди, які траплялися з головними героями.
     Коли Барвінок з Ромашкою летять на крилах лелек у вирій, автор з любов’ю описує рідні місця в Україні:
          Загримів Дніпро в роздоллі:
          Нам бажає щастя й долі.
          Там внизу, мов гуси білі, -
          То в садочках села милі:
          Семипілки, Яблунівки,
          Острожани, Кіпті, Нивки!
     Допомогти біднякам острова не так просто, бо друзів приймають за ворогів, адже тубільці мають інший колір шкіри — чорний, а наші герої такі ж білошкірі, як і негативні герої — Будяк, Тхоріні, Бамбук. Вкрай здивований Барвінок вигукує:
          Чом ви лаєте без міри
          Не діла, а колір шкіри?
     Так письменник обережно знайомить дітей з поняттям расизму.
     Батьківщина і чужина — про це часто розмірковують герої казки. Тема патріотизму, вірності рідній землі хвилює письменника. Барвінок і Ромашка глибоко зневажають Тхора, який продав свою жалюгідну душу заморському царю Бамбуку й почав прислуговувати панам-експлуататорам. Погрозами і підступними діями Бамбук сподівався примусити Барвінка і Ромашку зрадити рідному народові, залишитися назавжди в заморській країні, відректися від своїх переконань. Але непокірні маленькі герої категорично відмовляються від такої мерзенної пропозиції — стати зрадниками. Вони допомагають злидарям Тулумбаса звільнитися від тяжкого ярма — рабства, в якому тримав їх цар Бамбук та його прихвосні.

     У третій казці «Барвінок і весна» розповідається про пригоди Барвінка вдома, на рідній землі після повернення з вирію. Адже, як зазначив поет:
          « — Що нам вирій?
          Вдома краще, як не міряй!»
     Вдома багато роботи для героїв — треба якнайшвидше відвоювати весну у зими. Для цього Барвінкові-сміливцю треба здобути скриньку, де заховано чарівну дудочку. Якщо на ній заграє добрий птах чи звір — на рідній землі запанує весна, «поле вибухне житами, вкриє землю буйно цвіт», а заграє вовк чи змій — «знову холодом повіє і травицю вкриє сніг».
     Нелегко Барвінкові здобути чарівну дудочку. Хлопчикові погрожують Сова, Лис, цар Мухомор і підлий Тхір. Друзі стають у пригоді Барвінкові: поки він б’ється з ворогами, Ромашка закликає дудочкою на землю ласкаву весну.
     Весна сама по собі не прийде: її потрібно відвоювати у зими — така головна думка цієї казки. Тут автор також використовує традиційні образи народної творчості, але він не повторює їх, а наповнює їх новим змістом. Навіть чарівна дудочка тут відіграє вагомішу роль, ніж у народних казкових сюжетах. Своєю мелодією вона не просто вітає прихід весни, а й закликає мешканців піднятися на боротьбу за весняні радощі на землі.

Мамонти в яблуневих джунглях

     Чи знаєш ти, що в Україні, а саме у районному центрі Мена Чернігівської області є зоопарк? Це загальнодержавний зоопарк, єдиний розташований у районному центрі. Ця повість про одного із засновників зоопарку — Полосьмака Геннадія Івановича. Твір можна умовно поділити на дві частини.
     У першій частині розповідається про дитинство Геннадія Полосьмака (у повісті його звуть Дій). З любов’ю та ніжністю описані перші роки його дитинства, перше знайомство з тваринами. Дотепно і з гумором розповідається про пригоди Дія у шкільні роки.
     На сторінках повісті ти знайдеш багато цікавого про світ тварин. Дізнаєшся як може вплинути на навколишнє середовище зникнення хоча б одного підвиду тварин, як без шкоди для себе можна тримати у роті шістьох джмелів, як це міг робити герой повісті Дій, як з поля в грозу можна принести цілий рій диких бджіл на власній голові. Познайомишся з життям бджіл у вулику та поза його межами: як вони збирають квітковий пилок, будують комірки, розмножуються, яка тривалість життя цих працелюбних комах.
     У другій частині повісті розповідається про труднощі створення зоопарку у місті Мена. Спочатку Геннадій Полосьмак зробив притулок для поранених тварин у власному домі. Згодом йому запропонували збудувати та очолити на громадських засадах зоопарк. Геннадій Іванович погодився на цю пропозицію. До новозбудованого зоопарку звозили тварин з усіх кінців світу. У книжці ти прочитаєш, як дорогою герої повісті потрапляли у небезпечні та кумедні ситуації. Ти дізнаєшся як врятували та вилікували ведмедя-п’яничку, які пісні співає жовтогарячий кенар Жако, на яку хворобу захворів красень-лев, чому став лютим макака Тарзан, як врятував Геннадій Полосьмак життя мавпі Пупсикові тощо. На сторінках повісті можна знайти інформацію, про те, чому зоопарк назвали «яблуневі джунглі» та кого у цьому зоопарку називали «мамонтами».


 

Для редагування, видалення інформаціі про дитину з сайту або повідомлення про нелегальний контент Ви можете звернутися за адресою: library@chl.kiev.ua

 
Останнє оновлення: 12/3/2024
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей