Віктор Миколайович Забіла
(1808-1869)




...у віршах соціального плану Забіла був
предвісником Шевченка
...у Забіли є надмір особистої лірики
нещасливого кохання, якою він і уславився
і чим романтична поезія відрізняється
від проромантичної, точніше продовживши
її сентиментальну традицію"

С. Крижанівський

  Український поет-романтик середини ХІХ століття Віктор Миколайович Забіла літературним героєм став давно. Вперше він під іменем Віктора Олександровича з'являється у повісті Т. Г. Шевченка "Капитанша" (Будь-яке видання). Ось як описує зовнішність свого приятеля Тарас Григорович (до речі, такий вигляд мав В. М. Забіла насправді): "Приятель мой не отличался изящными манерами и привлекательной наружностью, но в его смуглом, изрытом оспою лице было столько веселого прямодушия, что нельзя было смотреть на него без удовольствия, особенно когда он рассказывал малороссийский анекдот или передразнивал кого-нибудь из своих соседей: самой естественной мимикой владел он в высшей степени".
   Не багато місця відвів Тарас Григорович цьому персонажу. Але, ознайомившись з повістю, у вас складеться цілісне уявлення про цю самобутню людину - неабиякого письменника, вправного бандуриста, гостинного господаря, врешті-решт людяного пана. Ви дізнаєтесь про коло його інтересів, у тому числі й літературних. Бо, як пише Тарас Григорович, вони багато говорили з Віктором Олександровичем про політику, літературу "...за которой он, как и всякий порядочный человек, следил довольно внимательно".
   А ось книжка сучасного українського письменника Олександра Дека "Солов'ї співають на світанні" (Повість, оповідання / Худож. В. П. Васильєв.- К., 1988.- С. 4-202). На її сторінках автор описав усе життя поета-романтика.
   Народився Віктор Миколайович у невеличкому містечку Борзна, що на Чернігівщині. Батько його, суддя Борзнянського повітового суду, помер, коли Віктор був ще немовлям. Статки сім'ї були невеликі, тому грамоти хлопчика навчала спочатку мати, а потім вона віддала його в уже знайомий вам Ніжинський ліцей. Тут разом з ним учився Микола Яновський (Гоголь). Матеріальна скрута не дала можливості Віктору закінчити навчання, і він, як того вимагав обов'язок дворянина, пішов служити у військо. Це була людина з вразливим серцем, з доброю душею, дотепна, весела, товариська. Приїхавши додому у відпустку, майбутній поет знайомиться з молодою панянкою Любою Білозерською і відразу закохується на все життя. Любі теж сподобався красень-офіцер. Молоді люди почали зустрічатись. "Це були найщасливіші дні у житті Віктора. Не знав тільки він, що те щастя триватиме недовго і вже ніколи не повториться" - батько заборонив Любі виходити за нього заміж. Віктор засумував - із серця полилися пісні, які полюбив народ, а пісні "Гуде вітер вельми в полі" та "Не щебечи соловейку" і досі вважаються народними. До речі, у повісті О. Деко описує епізоди, коли відомий російський композитор М. Глінка створив музику до обох віршів. Вперше ці пісні слухали у палаці сусіди Віктора Миколайовича - поміщика-мецената Г. Тарновського. Усі присутні на цьому бенефісі були переконані, що ще ніхто не казав краще про вірне кохання. З того часу "...Забіла став популярною особою. Не було на Борзнянщині, як і на всій Чернігівщині, а також Київщині та Полтавщині, що сходилися межами десь у цих місцях, письменної людини - вчителя, лікаря, писаря, службовця, канцеляриста, - щоб не читав або не чув про українського поета Віктора Забілу та його святе кохання і гірку долю".
   Зворушливо змальовує автор повісті перше знайомство поета з Тарасом Григоровичем Шевченком, їхню щиру дружбу протягом тривалого часу, епізоди, коли В. Забіла проводжав в останню путь великого Кобзаря - свого найдорожчого друга.
   Автор повісті розкриває душевну доброту Віктора Миколайо-вича, показує, що ця людина не робила різниці між панами і кріпаками. Він власним коштом будував хати своїм кріпакам на хуторі Кинь-Горе (тепер Забілівщина), купував книги для селянських дітей, навчав їх грамоти. А ще поет добре знався на травах, власноруч робив різні лікувальні настоянки.
   Ви дізнаєтесь про хвилини радості, які пережив поет, коли в альманасі Є. Гребінки "Ластівка" було вперше надруковано його вірші, коли вийшла друком збірка його поезій "Співи крізь сльози". Прочитаєте ви і сумні сторінки про останні роки життя поета, коли на старості років у нього не залишилось нічого: ні кохання, ні друзів, ні сім'ї, ні власного кутка і він змушений був доживати, на, так би мовити, сестриних хлібах. Втім, Олена поважала і любила брата, турбувалася про нього.    

Попередня Наступна