ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
АНАТОЛІЙ СЕМЕНОВИЧ КАМІНЧУК
(1939-2021)
«Якщо митець напише гарний твір поетичний, і він стане
народним, то варто авторові спорудити пам’ятник…»
Дмитро Павличко
Улюблений дитячий письменник, лауреат літературної премії імені Лесі Українки (з 2004 року Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва) Анатолій Семенович Камінчук народився 19 лютого 1939 року у Києві в родині Семена та Марини Камінчуків. Невдовзі після його народження розпочалася війна, його батько одразу пішов на фронт, а мати Марина Федорівна разом із Анатолієм переїхала жити до свого батька Федора Івановича Петренка у село Луб’янку, що на Бородянщині. Побачити батька Анатолію більше не судилося. Спочатку Семен Камінчук потрапив до концтабору, а потім загинув у боях під Житомиром. Сім’я отримала повідомлення про те, що він пропав безвісти.
Так і виріс Анатолій у діда в Луб’янці. 1947 року пішов до місцевої школи, після закінчення школи працював у колгоспі, потім служив в армії.
«Ще змалку, відколи себе пам’ятаю, для мене література завжди була не терміном, а життям, – розповідає Анатолій Семенович в інтерв’ю газеті «Бучанські новини». – Пригадую себе маленьким: надворі хуга, заметіль, зима. На вікнах «білі лисиці» — це Морозенко розмалював шибки. В хаті холодно, а за вікном — світу білого не видно — завіяло, намело аж під стріху. Сиджу біля вікна й розглядаю химерні візерунки на склі, прохукую на шибках прозоре віконечко — ой леле, як там цікаво! У пухнастому інію сині дерева, на гілках снігурі, синички, горобчики. На паркані, на дротах шапки снігу. А сніг іскристий, рожевий, лискучий. Тоді ще не було ні телевізора, ні домашнього кіно, а були в мене кольорові олівці, які мама подарувала на день народження. І я взявся до малювання. Хотілося це побачене диво перенести на папір. І застрибали, як живі, зайчики та білочки, повиростали химери-дивовижі, хурделила сніговиця, заграла у переливах сонця райдуга-веселиця. Незчувся, як і день минув. Повернулася мама з роботи. Похвалила за малювання. А тоді мені забажалося ще й віршики до малюнків зробити. Не пам’ятаю, які вони були, ті віршики. Та головне — ті рядочки сподобалися мамі, і вона мене знову похвалила. Мабуть, саме відтоді я й почав римувати, тобто писати вірші. Отой радісний і святковий стан душі бережу в собі, коли беруся за перо, коли мережу рядки, коли пишуться вірші для Вас, малята».
Віршувати Анатолій почав ще у школі. Його талант помітила вчителька української мови та літератури Олександра Федорівна. Вона надіслала вірші хлопця у районну газету «Колгоспник Бородянщини», де 1956 року був опублікований його перший вірш «Десятикласнику». А у 1958 році у газеті «Київська правда» надрукували велику добірку його віршів, передмову до яких написав Платон Воронько.
Із того часу письменництво стало сенсом його життя, навіть під час проходження військової служби він відвідував літературні курси. Одразу після служби він вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював у районних газетах, вчителював на Житомирщині.
1969 року після виходу його першої збірки «Свічадо» письменник переїжджає жити у Київ. Тут він працює у журналі «Малятко», у видавництвах «Радянська школа», «Молодь», «Дніпро», у 1986–2012 рр. був завідувачем відділу прози та заступником головного редактора журналу «Київ». Його твори друкуються у журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Україна» тощо. Його поетичні твори такі ліричні і пісенні, що відомі композитори кладуть їх на музику.
Виходять друком його збірки для дітей: «Ластівки» (1972), «Равлик – Павлик» (1974), «Дятликова школа» (1977), «Веселе полювання» (1982) тощо. Пише він і для дорослих: «Кленовий поріг» (1973), «Рілля» (1979), «Хліб і сіль» (1988), «Клекіт лелек» (2013) тощо.
Окремі його вірші перекладено азербайджанською, молдавською, польською та іншими мовами. Він і сам перекладає твори відомих письменників з італійської та російської мов.
Анатолій Камінчук – член Національної Спілки письменників України з 1978 року, лауреат численних літературних премій – імені Наталі Забіли (1998), «Благовіст» (1999), імені Лесі Українки (2000), імені Дмитра Нитченка (2002), імені Віктора Близнеця (2006), імені Володимира Сосюри (2007).
1 грудня 2021 року відомий дитячий письменник відійшов у засвіти.
На честь його таланту в Луб’янській школі № 7 силами його брата Миколи Семеновича було встановлено скульптуру, яка зображує книгу та лелек, які відлітають від неї. Також у цьому освітньому закладі започатковано стипендію імені Анатолія Камінчука для талановитих дітей. Письменник отримав звання почесного мешканця Луб’янки, всіляко підтримував рідне село та завжди про нього згадував.
«Котики вербові»
Анатолій Семенович Камінчук – один із небагатьох українських письменників ХХ–ХХІ ст., який писав для найменших. Його поетичні твори і сьогодні подобаються малятам – вони цікаві і зрозумілі, легко читаються та запам’ятовуються. З-під його пера вийшли жартівливі віршики, скоромовки, лічилки, загадки, колискові. Анатолій Камінчук пише так легко і невимушено, що його твори за мелодикою та настроєм можна порівняти із фольклорними.
1999 року на сторінках журналу «Київ» було надруковано збірку віршів «Котики вербові». За збірку «Котики вербові» йому присуджено головну премію України за твори для дітей – літературну премію імені Лесі Українки. До збірки увійшли коротенькі віршики на різні теми – жартівливі й серйозні, лічилки, скоромовки та загадки. Письменник пише про те, що оточує малюка, – про дітей і їхніх батьків, звірят і пташенят, природу рідного краю.
«Котики вербові» доповнюються новими поезіями і видаються окремими збірками: «Зоопарк», «Рідний край», «Завірюха», «Де ходив журавель», «Зелені їжаки», «В гостях у білочки», «Малювальниця», «Дід Мороз несе дарунки» тощо.
«Книжка для Олі»
2014 року Анатолій Семенович видає нову збірку «Книжка для Олі», що присвячена його маленькій донечці Олі. Це найповніша збірка його поетичних творів для найменших читачів. Вона складається із чотирьох розділів: «Золоті відеречка», «Тут живемо я і ти», «В гостях у білочки», «Білі коні у зими».
До збірки увійшло багато прекрасних віршів, у яких із ніжністю та любов’ю автор розповідає про життєві досягнення малюків.
Барвіночку синьоокий
Барвіночку синьоокий,
Постелися на всі боки:
До травиці, до росиці,
До глибокої криниці.
Постелися по стежині,
Де бузки квітують сині,
Де ступає перші кроки
Наш Василько синьоокий.
Анатолій Семенович написав чимало віршів про природу, в яких він описує її красу, і водночас, вчить піклуватися про неї. У вірші «Будь природі другом» він повчає:
Он повзе мурашка,
Ось хлюпоче річка.
Не зривай ромашку,
Не топчи травичку.
В зелені діброва,
В китицях ліщина.
Глянь, яка чудова
Наша Україна.
Журавлі над лугом
Линуть рівним клином.
Будь природі другом,
Батьківщині – сином.
Анатолій Семенович багато віршів присвятив любові до України. В них він не тільки показує красу рідного краю, любов до Батьківщини, а й формує у дітей національний світогляд та почуття власної гідності: «Писанка», «Рідне слово», «Рідний край», «Зацвіла калина», «Вишиванка» тощо. У вірші «Це моя Батьківщина» він стверджує:
Зацвітає калина,
Зеленіє ліщина.
Степом котиться
Диво-луна.
Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато і мама,
Одна!
Не оминув дитячий поет і тему працелюбності. Він пише вірші вигадливо, з гумором, щоб діти зрозуміли, що будь-яку роботу можна виконувати з радістю, як у віршах: «Рома робить раму», «Когутик-співунець», «Осине сіно».
А скільки він написав лічилок і скоромовок, важко порахувати! Вони коротенькі і легко запам’ятовуються, чим і подобаються малюкам. Ось, наприклад, найкоротша із його лічилок:
«Джміль, оса
Та бджілка —
От і вся
Лічилка!»
Не менш популярні і його скоромовки, вони допомагають дитині навчитися правильній та чіткій вимові. А якщо читати їх уголос, то вони перетворюються на веселу гру. От як скоромовка «Чечір-вечір»:
Чечір-вечір,
Вечір-чечір.
Хтось вуркоче
Біля печі.
Чорні лапки,
Вуса, ротик.
Чечір-вечір,
Чорний котик!
Анатолій Семенович написав багато жартівливих віршиків, що побудовані на грі слів або лексичних новотворах. Це вірші «Синій сон», «В капустини – іменини», «Чапленята-чапачі» тощо. Ось, до прикладу, гра слів у вірші «Єноти»:
У крамниці єноти
Запитали : — Є ноти?
— Є ноти, є ноти,
Шановні єноти!...
Або кумедні неологізми у вірші «Котигорошко»:
Був собі хлопчик Котигорошко,
І був у нього тато Котигорошок.
І була в нього мама Котигорошиха,
І був у нього братик Котигорошатик,
І була в нього сестричка Котигорошичка.
І був у нього дідусик Котигорошусик,
І була в нього бабуся Котигорошуся.
І був у нього котик Котигорошотик,
І був у нього песик Котигорошесик.
І жив він у місті Котигорошисті,
І ходив він у садочок Котигоросточок,
І мав він друзів – Котигорошузів.
Поезія Анатолія Семеновича дуже образна. Читаючи його вірші, можна легко уявити ніч у лісі, морську тишу або золоту осінь, яку він описав у вірші «Жовта осінь»:
Чи насправді, а чи сон це:
Жовті верби, жовте сонце.
Жовті трави, жовті доли,
Жовте листя, жовте поле.
Це насправді, не здалося:
Жовте небо, жовта осінь.
Вірші Анатолія Камінчука і досі люблять діти, адже у своїй поезії він спілкується із ними зрозумілою їм мовою, розповідаючи про цікаві і важливі для дітей речі.