Романтик і лірик книжковаї ілюстрації
Кожний митець має власний шлях у мистецтво. Пройшов його і Олексій Михайлович Міщенко, народний художник України, лауреат літературно-мистецької премії ім. Олени Пчілки 2003 року та лауреат літературно-мистецької премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки у номінації «Художнє оформлення книжок для дітей та юнацтва» 2004 року. Обидві премії художнику було присуджено за ілюстрування книжки «На тихі води, на ясні зорі»: Краса природи в українській літературі (К.: Веселка, 2002.— 230 с.: ілюстр.). Крім того, на конкурсі «Мистецтво книги — 2002» це видання отримало ще одну високу нагороду — Диплом ім. Георгія Якутовича.
Народився Олексій Михайлович 1940 року у селі Мокрець Броварського району на Київщині, де, за словами художника, «... гарні прості будівлі, чистота, здоровий побут, щирі стосунки. Міцно виліплені Богом людські вдачі дали й мені духовне здоров’я, так вельми необхідне митцеві. І мама, і батько щиро вчили мене, моїх братів і сестер (а дітей у родині було семеро) любити Україну, шанувати і буденні клопоти, і щоденну працю, і людське щастя та радість». Як розповідає Олексій Михайлович, його найперші життєві враження виявились найсильнішими і найстійкішими. «Вони пов’язані з війною, страхом і боротьбою за шматок хліба... Їсти було нічого, і ми збирали жолуді, всілякі корінці, рослини, які потім наша мама-рятівниця молола і якось перетворювала на сяку-таку їжу». Малювати Олексій почав рано, але не думав бути художником. Одного разу його малюнки побачив дитячий письменник Панас Висікан і порадив учитись на художника. Але починав малий Олекса із ... соломки. У жнивну пору цілими днями блукав полями у пошуках соломинок, що могли б найточніше передати гаму кольорів природи. Хлопець робив найрізноманітніші композиції із соломки, які відсилали на виставки до Києва, Москви. Школярем був нагороджений дипломом за інкрустований соломкою портрет Т. Г. Шевченка, що експонувався на виставці у канадському місті Монреалі. Якось учитель повів учнів Олексійкового класу на виставку картин. І там майбутній художник побачив полотно, яке освітлюватиме всю його подальшу творчість. Це була картина Г. Меліхова «Молодий Тарас Шевченко у майстерні К. П. Брюллова».
Після десятого класу юнак поїхав у Київ. Закінчивши топографічний технікум, працював геодезистом, а вечорами відвідував художню студію. Природжений талант та набуті навички згодом допомогли Олексієві вступити на архітектурний факультет Київського художнього інституту, який він закінчив 1969 року.
Але пристрасть до малювання ніколи не полишала О. Міщенка. Найбільше імпонували йому пейзажні полотна. Художник вивчав творчість співзвучних його душевним настроям художників-пейзажистів С. Васильківського та П. Левченка. Роботи Олексія Михайловича почали друкувати на сторінках дитячих і молодіжних журналів «Малятко», «Барвінок», «Зміна», «Ранок». Тоді ж митець звернувся до станкового живопису, створюючи свої роботи у техніці акварелі та темпери [живопис фарбами, зв’язною речовиною яких є натуральні (яйце, соки рослин) чи штучні емульсії]. А потім його життєва стежка на довгі роки пролягла до Державного видавництва дитячої літератури «Веселка», де проілюстрував, відредагував більше 20 дитячих книжок. Художник переконаний, що текст і малюнок у дитячій книжці виступають як рівноправні складові. «Частіше, — стверджує митець, — малюнок несе основне навантаження, адже через нього підростаючій людині передаються наші поняття про світ». Переважна більшість книжкових ілюстрацій та акварельних робіт Олексія Михайловича пов’язана з пейзажною лірикою. Художник пояснює це тим, що у його серці завжди жила пристрасть до рідної природи. Коли, любий читачу, ти будеш читати-роздивлятися книжки, ілюстровані О. Міщенком, то, без сумніву, помітиш, що роботи художника сповнені щирої любові до природи, намаганням передати її найдрібніші рисочки. У його малюнках можна легко розрізнити окремі види дерев, квітів, кущів; у зображеннях будівель — особливості архітектури. Як зауважує Олексій Михайлович, він прагне до того, щоб, не порушуючи законів художнього образу, у його малюнках можна було б легко вирізняти реальні об’єкти. Художник створює пейзажі відповідної місцевості, щоб було зрозуміло, що саме ці рослини ростуть лише там. Як стверджують мистецтвознавці, ілюстрації О. Міщенка художньо довершені, неначе наповнені світлою музикою, деінде, як у поезії, метафоричністю, сумом чи спокійним спогляданням. Олексій Михайлович каже: «... найголовнішим в ілюструванні для мене є ліричне начало. Я переконаний, що саме ці мотиви потрібні дитячій книжці ...адже дитячі книжки виховують у юних і, отже, майбутніх дорослих естетичний смак і художнє чуття».
Розглядаючи ілюстрації О. Міщенка на сторінках видання «На тихі води, на ясні зорі», ти побачиш, що вони виконані у блакитно-пурпуровій, сонячно-зеленій кольоровій гамі. Адже, за словами художника, «колір — це теж символ. Ним можна передати навіть характер народу». Ти відчуєш легкість і свободу, з якою його малюнки розмістились поміж текстами, як вони гарно «читаються», не стомлюють деталями. У цій книжці вміщено поетичні та прозові твори десятків авторів. Але техніка виконання малюнків, палітра кольорів дали можливість гармонійно поєднати тексти з ілюстраціями в єдиному задумі, показати колообіг природи, що є водночас і вічним життєвим колом. Недаремно художник-пейзажист тривалий час «... шукав засобів для розуміння поетики пейзажу, вирішення синтетичного образу української природи, шукав своєї ритмічної побудови, зображення своєї палітри кольорових сполучень, щоб створити образ рідної землі». Неодноразово Олексій Михайлович відвідував святиню нації — Тарасову гору в Каневі, подумки просив у Кобзаря благословення на створення своїх живописних полотен.
Розповідаючи про творчість О. М. Міщенка, не можна не згадати і про таку грань його творчості, як ілюстрування поезії. Розглядаючи малюнки до поетичних текстів, ти зможеш помітити, що художник ніколи не використовує, так би мовити, відкритих кольорів, чіткого поділу відтінків, розмежування барв. Він зображує «... атмосферу, стан повітря, що дуже впливає на колорит». Як художник-ілюстратор він завжди дотримується тексту, але це не заважає митцеві фантазувати, розповідати про свої почуття, думки, кольори і завжди, створюючи малюнки для дітей, «... тримати відкритим віконечко своєї душі».
Постійний пошук — це життєве кредо художника. Увесь час він споглядає навколишній світ і обмірковує побачене, прагне поєднати і відобразити у малюнку стан душі і стан природи. І це прагнення допомагає митцеві створювати гармонійні, вишукані акварелі — твори, в яких глибоке занурення у минуле поєднується із сучасною, модерною технікою виконання, де має місце ліричне і епічне, фантастичне і реальне.
Останнім часом О. М. Міщенко працює у Національній академії мистецтв України, пояснюючи це тим, що зміна діяльності завжди збагачує художника. В основному, митець творить у жанрі станкової акварелі. Це дає йому більшу творчу свободу, право обирати найбільш хвилюючі його теми. Романтик і лірик, Олексій Михайлович намагається перекласти мовою живопису повір’я, легенди нашого народу. Роботи художника зберігаються більш ніж у двадцяти музеях України. Його персональні виставки експонувалися у багатьох країнах світу, зокрема Канаді, Китаї, Кореї. Але де б не бував О. М. Міщенко, він залишається сином своєї землі, дотримуючись вищого правила у мистецтві: не розділяти свою творчість на «для душі» і «для хліба».
Людина сучасних поглядів, О. М. Міщенко добре знає українську минувшину, любить класичну, духовну музику, творчість композиторів Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя. Створює для дорослих і дітей душевні, барвисті пейзажні картини рідної природи, що пестять очі і огортають душу ніжністю і теплом.
Запрошуємо і тебе, любий читачу, помилуватися чудовими малюнками визначного українського майстра.
До змісту Наступна 