В і д к р и т т я. Н о в о в в е д е н н я. Д о с в і д.
Ігор Торлін,
зав. відділом рідкісної книги ДБУ для дітей
Партнерство заради дитини, або
Ще один показовий урок бібліотечної співтворчості
З 20 по 25 вересня відбувся вже третій за ліком спільний україно-шведський семінар "дитячих" бібліотекарів. На відміну від двох попередніх, що мали місце у Києві на базі Державної бібліотеки України для дітей, цей (або, якщо бути точнішим, ці) перемістився у регіони. Делегацію шведських бібліотекарів гостинно приймали Миколаївська центральна бібліотека для дітей ім. Ш.Кобера і В.Хоменка та Севастопольська центральна бібліотека для дітей ім. А.Гайдара.
Автор цих рядків був безпосереднім учасником усіх трьох семінарів, і це дає йому можливість підвести попередній підсумок спільної роботи провідних фахівців Швеції і України. Наголошую на слові "попередній", тому що сподіваюся на те, що ці дуже важливі і вельми корисні зустрічі матимуть своє продовження.
Висновок перший. Попри всі культурні та історичні розбіжності, ми дуже схожі. У нас одні й ті ж проблеми: нестаток коштів на комплектування, не дуже висока заробітна платня, низький престиж професії. Щодо останнього, користуюся можливістю і передаю доповнення до відповіді Лізи де Сузи на відповідне запитання Севастопольського семінару: престиж бібліотечної освіти став зростати завдяки введенню до її програми навчання комп'ютерних технологій. Тепер різноманітні комерційні компанії, які потребують грамотних комп'ютерних користувачів, залюбки приймають на роботу фахівців з бібліотечною освітою. А оскільки у комерційних компаніях зарплатня значно вища, бібліотечна справа втрачає найбільш технічно обізнаних фахівців своєї галузі.
Висновок другий. Розвиток бібліотечної справи (як і будь-якої іншої) здійснюється завдяки ентузіастам, які, не зважаючи на брак часу і нестачу коштів, знаходять можливість удосконалювати обслуговування читачів своєї бібліотеки. Як приклад, можна навести відповідь Катарини Дорбель на запитання, як їй вдається самотужки підтримувати вельми інформаційно насичений сайт бібліотеки: "Мені допомагають мої діти". І дійсно, на домашній сторінці, поруч із інформацією про Web-майстра (Катарина Дорбель) можна побачити також інформацію про дизайнера (Еміль Дорбель).
Висновок третій. Уявлення деяких пересічних громадян, що бібліотека - щось на зразок комори, де зберігаються книжки, а бібліотекарі - комірники, які зайняті тільки тим, що видають і приймають книжки, кардинально змінилися б після відвідання таких семінарів. Саме тут стає зрозумілим навіть для бібліотечних працівників, якою творчою (та навіть мистецькою!) може бути ця професія. Приклад такого мистецького підходу до справи показав третій учасник шведської делегації Ульф Ернстрем, про що докладніше йтиметься далі.
Ключову доповідь "Система шведських бібліотек. Дитячі бібліотеки: їх цілі та організація" зробила консультант-бібліотекар регіональної бібліотеки м. Оребру, член Ради шведської секції ibbY Ліза де Суза. Однією з найболючіших проблем для бібліотекарів, педагогів і психологів різних країн світу є зниження інтересу до читання дітей і підлітків. Пояснюють це частіше за все поширенням телебачення, відео та комп'ютерних технологій та ускладненням освітніх шкільних програм. Насправді, як на мій погляд, діти не стали читати менше, просто їх читання набуло більш ділового характеру. Це призводить до того, що у більшій мірі йде розумовий розвиток дітей, у меншій - духовний. Крім того, надання "готових" образів засобами телебачення та відео стримує розвиток уяви дітей. Тому бібліотекарями різних країн світу проводяться різноманітні заходи по залученню дітей до читання, маючи на увазі саме "духовне" читання, тобто читання художньої літератури і літератури з мистецтва. Саме цій темі була присвячена друга доповідь Лізи де Сузи "Сприяння розвитку читання у Швеції. Як ми працюємо з дітьми?". Йшлося про різноманітні проекти по залученню дітей до читання, зокрема, "Для всіх онуків", "Почитай мені, тату!" тощо.
Якщо для наших дитячих бібліотек Інтернет поки що більшою мірою екзотика, ніж реальність, то для шведських колег це вже звичний інформаційний ресурс, за допомогою якого можна розширювати знання дітей і пропагувати читання.
Тому з великою увагою були сприйняті доповіді бібліотекаря-консультанта регіональної бібліотеки Західного Єталанду Катерини Дорбель "Інтернет у дитячій бібліотеці: можливості, проблеми й правила" та "Дитячі бібліотеки в Інтернет як джерело інформаційних ресурсів для дітей у Швеції". Вона надала цікаву статистику з користування Інтернет дітьми: що найбільш їх цікавить, у якому віці, про різницю уподобань дівчаток і хлопчиків. Катарина також зупинилася на правилах користування Інтернет у бібліотеці, на питаннях Інтернет-безпеки та етики листування у мережі. Був презентований дуже цікавий сайт "Дитяча бібліотека" (http://www.barnensbibliotek.net), який вона адмініструє. На мій погляд, єдиним недоліком цього інформаційно насиченого ресурсу є те, що він представлений тільки шведською мовою. Мені здається, мало б сенс створити дзеркало англійською мовою з метою поширення інформації про дітей і дитячі книжки Швеції у глобальній мережі.
Третій учасник шведської делегації викликав не просто інтерес, а скоріше захоплення з боку українських бібліотекарів. Ульф Ернстрем за фахом є педагогом-оповідачем - професія досі не відома в Україні, проте дуже поширена у країнах Заходу. Закликаючи батьків до голосного читання і оповідання своїм дітям, бібліотеки також не усуваються від цього дієвого засобу розумового і духовного розвитку дітей. Практично кожна публічна бібліотека - від центральних міських до маленьких філій має години "сповідування" (у англомовних країнах вони називаються "storytelling"), і я мав нагоду спостерігати у Сполучених Штатах Америки, як багато маленьких дітей приводять батьки, дідусі й бабусі на ці заходи, і яку насолоду отримують від цього самі діти. У США ці заходи здебільшого проводять самі бібліотекарі і цьому навчають їх у бібліотечних школах (я був присутній на таких заняттях у Школі бібліотечних та інформаційних наук Університету Сан-Хосе у Каліфорнії). Ульф Ернстрем - "вільний" оповідач. Його запрошують до себе школи і бібліотеки. Він - справжній майстер "сповідування". Достатньо сказати, що він розповідав казки і історії у Норвегії, Данії, Фінляндії, Естонії, Ісландії, Англії, США, Канаді, Малайзії (а тепер до цього немаленького списку додалася ще й Україна!). Його доповідь на семінарах називалася "Казки і відродження традицій оповіді у Скандинавії". Окрім доповіді, був проведений тренінг "Технологія сучасної оповіді". І це була справжня феєрія!
"Іноді я приходжу до дітей середнього віку і починаю розповідати їм казку, яка з першого погляду здається казкою для малюків" - розпочав свою доповідь Ульф. - "Діти починають скептично переглядатися: за кого нас приймають - ми вже дорослі. Але я не звертаю на це уваги, і продовжую розповідати. Ось ця казка.
"В одному будинку на теплій кухні лежала кішка, а поруч з нею лежали маленькі кошенята і смоктали її тепле солодке молоко. Їм було тепло і затишно. Як от раптом у дверях кухні з'явився величезний собака. Побачивши кішку, він застиг, не зводячи з неї очей. Кішка теж продовжувала дивитися на собаку. Так вони дивилися один на одного деякий час, аж коли собака голосно загавкав: "Гав! Гав! Гав!" (Треба сказати, що Ульф дійсно "загавкав" дуже голосно і "українською" мовою - у Швеції собаки "гавкають" інакше. Декотрі з слухачів з уразливою нервовою системою аж підплигнули на стільцях!). "Та кішка не злякалася, - продовжив оповідач. - Продовжуючи дивитися на собаку, вона несподівано відповіла: "Гав! Гав! Гав!" Собака від несподіванки злякався, підібгав хвіст, чкурнув з хати, і більше ніколи не повертався. Тоді кішка повернулася до кошенят і промовила: "Діти! Тепер ви зрозуміли, як корисно вчити іноземні мови!".
Задавши такий невимушений тон доповіді, надалі Ульф вже міг робити з аудиторією, що заманеться. Поважні бібліотекарі ділилися один з одним спогадами про те, як їм колись розказували казки та історії або як вони самі розповідали їх, вигадували казки за розданими Ульфом "чарівними" картками. На якийсь час усі поринули у дитинство... Бурхливі оплески були заслуженою нагородою справжньому майстру.
Не менш змістовними були доповіді і українських бібліотекарів. Так, представники Миколаївської бібліотеки ознайомили аудиторію з двома дуже цікавими і корисними проектами, ідея започаткування яких виникла у них ще після перших україно-шведських семінарів: "Майбутня мама - найпривабливіша" і "Ти не один у світі" (бібліотеки для дітей як центри інформації і релаксації для дітей-інвалідів). Досить цікавими та емоційними були виступи Л.В. Волокітіної (Миколаїв) "Сімейні метаморфози очима бібліотекаря" і М. Тарасеко (Севастополь) "Вплив дитячої бібліотеки на формування особистості дитини через казку".
У рамках семінарів відбулися презентації Web-сайтів міських бібліотек: Миколаївської (http://www.kinder.mksat.net) і Севастопольської (http:// www.childlib.iuf.net).
Розважили учасників семінару бібліотекарі -актори літературного театру "Браво" Миколаївської центральної бібліотеки для дітей театралізованою виставою за мотивами шведських казок "Віват, казка! Віват!".