Б і б л і о т е к а: в ч о р а, с ь о г о д н і, з а в т р а
Тетяна Прокошева,
начальник відділу бібліотек
та інформаційних систем МКіМ України
Політика Міністерства культури і мистецтв України щодо розвитку і використання бібліотечних ресурсів, впровадження сучасних бібліотечних послуг
Життя з кожним днем вимагає від нас нових ідей, нових знань, нових поглядів на майбутнє. Так уже склалося, що на щорічні науково-практичні конференції директорів державних і обласних універсальних наукових бібліотек виносяться питання, які потребують першочергового розгляду та обговорення широкою бібліотечною громадськістю з метою прийняття спільних рішень стосовно існуючих проблем і розробки стратегії розвитку бібліотек. Розвиток ресурсів і послуг бібліотек потребує аналізу як величезного їх потенціалу, так і ступеня його використання.
Що ж таке ресурси бібліотек?
Для будь-якої бібліотеки це - фонди документів, тобто інформаційні ресурси, що відповідним чином організовані і надаються в тимчасове користування фізичним і юридичним особам; інформаційні технології; будівлі, що знаходяться в оперативному управлінні бібліотеки; обладнання, необхідне для здійснення основної діяльності і, безумовно, трудові ресурси - кваліфіковані спеціалісти і технічні працівники.
Найважливіший аспект єдиної ресурсної бази бібліотек - документи та їх використання. Практично всю накопичену людством інформацію зафіксовано в друкованій формі. Тому на найближче майбутнє друкована продукція залишатиметься основним джерелом формування фондів бібліотек.
Варто пам'ятати, що однією із важливих функцій обласних бібліотек є меморіальна, тобто забезпечення найбільш повного комплектування фонду з метою збереження надбань людства, що зафіксовані на папері. Крім того, саме обласна універсальна наукова бібліотека може більшою мірою забезпечити в регіоні права громадян на вільний і своєчасний доступ до інформації. Безумовно, реалізація цієї функції потребує великих капіталовкладень і напруженої роботи спеціалістів. Особливо складно розв'язується ця проблема в останні роки, незважаючи на те, що обласні бібліотеки певною мірою захищені Законом України "Про обов'язковий примірник документів".
В цілому слід сказати, що більшість обласних універсальних наукових бібліотек володіє достатньо великим інформаційним потенціалом.
Щоб не зловживати цифрами, звернемося до так званих показників якості, над розробкою і удосконаленням яких продовжують працювати різні міжнародні організації у всьому світі. Крім звичних показників, зараз з'явилися нові, зокрема такі, як: кількість запитів, задоволених протягом 7, 15, 30 днів; число відвідувань веб-сайту на 1 тис. населення; відсоток користувачів, котрі повідомляють про оперативне отримання інформації за результатами пошуку або запиту, і багато інших. Усі ці нововведення будуть з часом використовуватися і в наших бібліотеках. Що ж стосується наших звичних показників книгозабезпеченості, читаності і обертаності, їх можна характеризувати таким чином. Показник книгозабезпеченості користувачів обласних бібліотек достатньо високий. В середньому він складає 31 прим.
Безумовно, від рівня книгозабезпеченості залежить і обертаність фондів. Бібліотека будь-якого рівня - це не склад, не архів, і тому такий показник, як обертаність, для неї є однією зі сталих ознак якості і економічної ефективності її роботи. Інша справа, що в ОУНБ він завжди буде нижчим, ніж у публічних бібліотеках. На думку відомих бібліотекознавців, для цього виду бібліотек оптимальним можна вважати показник обертаності на рівні 0,7-0,8. Його перевищення або зниження повинно насторожувати фахівців, спонукати їх до аналізування інформаційних можливостей бібліотеки, їх відповідності потребам населення. І якщо бібліотеки не дуже багаті фондами, і в них показник обертаності перевищує середній по Україні, то можна зробити висновок: користувачам не вистачає наявних у книгозбірні документів. У цьому випадку необхідно переглянути організацію і якість роботи по використанню фондів, а, можливо, навіть і структуру бібліотеки.
В цілому треба сказати, що в умовах обмеженого бюджетного фінансування, з одного боку, і зростаючого потоку інформації, з іншого, перед бібліотеками постала необхідність перегляду політики комплектування і критеріїв відбору інформації на паперових носіях, а, головне, інтенсифікації автоматизації бібліотечних процесів.
Багато західних авторів вважають, що магістральний розвиток бібліотек полягає в переході від паперових до електронних носіїв. Саме це змушує нас оперативно вирішувати проблеми формування фондів і надання інформації користувачам. При цьому слід пам'ятати, що збільшення кількості інформаційних ресурсів в електронному форматі є доповненням, а не заміною друкованих джерел. З цієї точки зору бібліотекам важливо визначитись, які саме види документів і на яких носіях підвищать ефективність обслуговування користувачів.
Майбутнє бібліотек зумовлюють три фактори:
- забезпечення доступу до каталогів та документів шляхом створення національних, регіональних і міжнародних мереж;
- удосконалення комунікацій;
- постійне використання телекомунікацій.
Останні роки характеризувалися бурхливим розвитком комп'ютерних технологій у всіх сферах, пов'язаних з інформацією. Змінюються не тільки форми і види інформаційної продукції, а й уявлення про роль і функції багатьох закладів сфер книговидання, книгозбереження, книгорозповсюдження, інформаційного обслуговування.
Найбільш суттєві зміни пов'язані з появою електронних видань, застосуванням компакт-дисків і використанням телекомунікаційних можливостей глобальної інформаційної мережі Інтернет. І тут, перш за все, слід розмежувати два напрями в роботі бібліотек з електронними ресурсами: використання запозичених ресурсів і створення власних. Адже бібліотека може бути присутня в Інтернеті у двох якостях: по-перше, як пасивний користувач чужої інформації, для чого достатньо володіти сеансовим (через телефонні канали) підключенням до Інтернету. Цього буде достатньо, щоб отримати можливість:
- шукати інформацію в глобальній мережі як серед загальнодоступних серверів, так і в спеціальних платних базах (реферативна інформація, електронні журнали, повнотекстова інформація з он-лайнових баз даних та інших джерел);
- використовувати засоби електронного міжбібліотечного обміну для пошуку і замовлення літератури в українських і зарубіжних бібліотеках;
- брати участь в електронних конференціях з питань, що цікавлять бібліотеки тощо.
По-друге, бібліотека може бути повноцінно присутньою в Інтернеті лише як активний постачальник інформаційних ресурсів. У цьому випадку вона має створити власний веб-сервер, і тут вже потрібне підключення до мережі через виділений канал. Про це йтиметься нижче, а зараз повернемося до питання пошуку інформації у світовій мережі.
На сьогоднішній день основний принцип роботи в Інтернеті - самостійний пошук інформації. Для користувачів тут є свої плюси і мінуси. Позитивною є можливість самостійної праці. Користувачі навчаються орієнтуватися в мережевому просторі, відбирати потрібні документи з величезного інформаційного масиву, варіювати свій запит залежно від аналізу вже знайдених документів. Усе це формує основи наукового мислення, навички науково-дослідної роботи.
Проте досвід діяльності більшості бібліотек, які вже роками працюють в Інтернеті, показує, що допомога кваліфікованого бібліографа як інформаційного посередника залишається вкрай необхідною. Адже ресурси мережі - невичерпне море найрізноманітнішої інформації, а користувач змушений витрачати на пошук потрібної йому інформації свій час. Завдання бібліотеки - розкрити цю інформацію не тільки для користувача, а й для себе. Для цього необхідно, перш за все, активно працювати з інформацією про інформацію, іншими словами, з метаданими, що, як правило, готуються різноманітними інформаційними фірмами на зразок довідника "Жовті сторінки"; по-друге, знати основні пошукові системи і каталоги, зокрема такі, як: "Мета", "Ukraine.com", "Avanport. com" та інші і вміти ними користуватися; по-третє, збирати Інтернет-адреси, що можуть являти інтерес для користувачів. Поки що ці питання не набули такої гостроти у нас, в Україні, але в недалекому майбутньому вони постануть обов'язково. Не випадково до штатів бібліотек країн СНД вже вводиться нова, для нас поки що незвична, посада бібліографа Інтернет-ресурсів. На бібліотечних сайтах створюється сторінка "Віртуальна довідка", метою якої є не надання бібліографічних чи фактографічних довідок, а допомога користувачеві в пошуку інформації в глобальній мережі.
Вже зараз усім нам треба замислитися над питанням, чи можуть і повинні бібліотеки вести тематичні добірки з Інтернет-ресурсів, які не є сталими: одні з них зникають, інші змінюють адресу, і тому потрібно весь час відслідковувати зміни, що сталися в мережі. Дехто, можливо, скаже: "А навіщо це робити? Адже в мережі існують спеціально розроблені пошукові сервери і каталоги. Нехай користувач самотужки шукає потрібну інформацію". Дійсно, все це у мережі є. Але при цьому не треба забувати, що користувач витрачає на пошук і кошти, і час. Кваліфікований Інтернет-бібліограф виконає пошукову роботу набагато швидше.
У ряді бібліотек Росії це робиться вже сьогодні. Наприклад, ведуться "Архіви електронних публікацій", що користуються постійним попитом; формуються тематичні досьє, якщо у фонді бібліотеки інформація відсутня, або її обсяги і якість не задовольняють користувачів. Таким чином, сучасна бібліотека, яка має доступ до Інтернету, значно розширює кількість своїх інформаційних джерел і володіє більшими інформаційними ресурсами для того, щоб задовольнити запити користувачів. На цьому фоні перед бібліотеками постає ще ряд актуальних завдань і серед них - перегляд методів пошуку інформації та переорієнтація довідково-бібліографічних підрозділів в інформаційно-довідкові відділи бібліотек.
Повернемося до питання ресурсів, виробниками яких є безпосередньо наші бібліотеки. Це бібліографічні бази даних, до яких відносяться різноманітні електронні каталоги: фактографічні ("Область у цифрах і фактах", "Календарі знаменних і пам'ятних дат"); повнотекстові, де, як правило, висвітлюється інформація про регіон; спеціалізовані, наприклад, база даних наявних у бібліотеках відеофільмів, CD-ROMів; адресно-реквізитні: з питань освіти, медицини, культури тощо. До типових баз даних, які ведуть наші бібліотеки, безумовно можна віднести каталоги періодичних видань і описів статей. Краєзнавчі каталоги в електронному вигляді, на превеликий жаль, мають тільки Дніпропетровська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Херсонська ОУНБ. Крім того, бази даних краєзнавчого спрямування ведуться у Черкаській ("Персоналії Черкащини"), Чернівецькій ("Буковина") і Херсонській ("Херсонщина") ОУНБ. Найбільшою кількістю баз даних володіють Миколаївська і Дніпропетровська ОУНБ. Це аналітичні БД за темами, які найчастіше запитуються користувачами. В Миколаївській ОУНБ ведуться бази даних "Міфологія у мистецтві", "Індустрія дозвілля", "Ділова етика", "Інтер'єр, дизайн", "Арт-бізнес" (всього 23), у Дніпропетровській - "Фінанси. Банки. Податки", "Фінансовий бюлетень", "Словник бюджетно-фінансових термінів" та ін.
Не можна залишити поза увагою і роботу по створенню усіма ОУНБ бібліографічних покажчиків різної тематики. Чому більшість бібліотек світу зараз відмовляються від того, щоб випускати їх у друкованому вигляді? По-перше, сьогодні користувачів не завжди задовольняє поліграфічна якість видань. По-друге, видати покажчик у друкованій формі значно дорожче. По-третє, інколи великі обсяги видання викликають незручності в користуванні ним, уповільнюють пошук інформації. Тому, як правило, бібліотеки розміщують інформацію в Інтернеті або на електронних носіях інформації, що відкриває нові перспективи у розкритті фондів. Адже такий спосіб застосування має значні переваги над традиційними підходами. Зокрема, це: більша інформованість; комфортність; можливості користування гіпертекстовими посиланнями (тобто довідковими елементами), надання повнотекстової інформації, що має практичне значення для користувача, застосування мультимедіа; наочність.
Для повноцінної орієнтації не потрібні професійні знання програміста. Здійснити будь-який пошук на будь-якому носієві інформації здатен бібліограф. Це забезпечує ефективне використання дисків згідно з потребами користувача, підвищує якість інформаційно-бібліографічного обслуговування. Завдяки електронним бібліографічним покажчикам можна значно швидше знайти інформацію за конкретним запитом і відправити її за призначенням, використовуючи електронну пошту. Вже зараз необхідно замислитися над необхідністю якомога ширшого застосування цих технологій.
Що стосується бібліотечних послуг, то доречно нагадати, що бібліотечні послуги - це результат діяльності, корисний ефект праці бібліотеки по задоволенню інформаційних потреб користувачів. Коли йдеться про послуги, відразу в уяві більшості працівників бібліотек постає перелік додаткових платних послуг, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України. Предметом бібліотечної послуги можуть бути: документи або їхні копії, бібліографічна інформація, фактографічні або тематичні добірки, дайджести, консультації, що полегшують користувачам самостійний пошук інформації, робота з традиційними і електронними документами тощо. Тобто різні інформаційні потреби користувачів задовольняються за допомогою цілої системи взаємопов'язаних між собою бібліотечних послуг.
Можна стверджувати, що чим більше послуг пропонує бібліотека користувачам, тим повніше використовується її потенціал. І сьогодні нікого не здивуєш такими послугами, як ксерокопіювання, відтворення зображення за допомогою цифрового сканера, комп'ютерний набір та макетування тексту. Там, де є відповідна техніка, як правило, ці послуги надаються.
Безумовно, основна послуга - надання користувачеві можливості самому шукати інформацію. Але сьогодні зростає число людей, яким потрібна готова інформація "прямо на стіл" і ще "на вчора". Отже, про що необхідно думати на майбутнє? По-перше, слід впроваджувати обслуговування користувачів за допомогою електронної пошти передплаченими новими виданнями різної тематики, аналітичною, реферативною інформацією, ксерокопіями необхідних матеріалів; по-друге, на договірній основі з організаціями готувати тематичні добірки, здійснювати запис інформації з Інтернету на дискети, як це робиться в бібліотеках інших країн світу; по-третє, необхідно розширювати перелік послуг користувачам (наприклад, ознайомлення на веб-сайті з виставками, що проходять у бібліотеці, матеріалами читацьких конференцій тощо). Зрозуміло, що не можна обмежуватися вирішенням лише цих завдань. У світі існує велике розмаїття бібліотечних послуг, до сприйняття яких ми поки що не готові, але треба прагнути впроваджувати їх у вітчизняних бібліотеках.
Хочу докладніше зупинитися на питанні електронної доставки документів. На жаль, в Україні ця послуга не отримала розповсюдження, хоча в країнах СНД вона досить широко практикується. Електронна доставка документів тісно пов'язана з міжбібліотечним абонементом, про який інколи ми говоримо як про щось другорядне, не зовсім суттєве. Оскільки, як правило, на пересилку літератури коштів не вистачає, відділи МБА поступово втрачають свої позиції. Разом з цим, саме завдяки міжбібліотечному абонементу користувачам надається можливість використовувати сукупні фонди бібліотек регіону і країни, а не обмежуватися тільки ресурсами даної бібліотеки.
Розширення тематики потреб користувачів бібліотек, зменшення тиражів видань різко підвищують сьогодні роль міжбібліотечного абонемента. При цьому впровадження інформаційних технологій дозволяє оперативно виконувати замовлення і надсилати його електронною поштою. На жаль, труднощі з фінансуванням, підвищення вартості поштово-транспортних витрат погіршили комплектування фондів бібліотек, розірвали міжбібліотечні зв'язки, що, в свою чергу, призвело до зниження якості обслуговування читачів та різкого скорочення обсягів видачі літератури через МБА. Ці проблеми є не тільки "українськими". Бібліотекарі усього світу обмежені в коштах на придбання необхідних документів для користувачів. Виходом із цього стану є об'єднання бібліотек у консорціуми для створення єдиного інформаційного простору і пропозиції нових послуг, у тому числі електронної доставки документів.
Відомо, що робота служб МБА, а тепер, як правило, це служби електронної доставки, базується на зведених каталогах, що дозволяє швидко встановити місце зберігання необхідного документа. Тобто електронні каталоги, які мають бути створені на загальнодержавному рівні, а також в регіонах, передбачають функцію прямого замовлення необхідних документів. Об'єктом доставки є електронний документ, завдяки чому він може містити різну інформацію, не тільки текстову. Як засоби передачі використовуються комп'ютерні мережі зв'язку, а вартість доставки не залежить від віддаленості джерела. Для забезпечення електронної доставки документів, існуючих на традиційних паперових носіях, бібліотека використовує різні способи переведення їх в електронну форму. Сьогодні сервіс-система електронної доставки документів складається з:
- автономних замовлень літератури (у т. ч. через Інтернет) за допомогою міжбібліотечної пошукової системи;
- автономної електронної доставки документів у вигляді сканованих зображень сторінок.
Розвиток у бібліотеках служб електронної доставки документів обумовлює формування повнотекстових баз даних часто запитуваних документтів, що значно зменшує вартість обслуговування, адже електронна доставка документів є дорогою процедурою. Підвищення її економічної ефективності пов'язане з розширенням кола користувачів цієї послуги, а також корегуванням комплектування (передусім передплати періодичних видань) кожною із бібліотек-учасниць.
Електронна доставка документів може здійснюватися декількома шляхами. Залежно від ситуації, це:
- пересилка файлів із зображенням сторінок документів за електронною адресою "основної" бібліотеки користувача з наступним роздруковуванням на принтері і наданням читачеві копії на паперовому носії;
- пересилка файла за електронною адресою користувача;
- розміщення файла на сервері бібліотеки, звідки інформацію забирає сам користувач (у цьому випадку йому надсилається повідомлення про виконану послугу);
- пересилка файла з використанням шифрування або анонімної програми підтримки читачів каналом он-лайн.
Проте, незважаючи на розвиток електронних засобів доставки документів, традиційні форми МБА не вичерпали себе, особливо тоді, коли користувачеві необхідне видання в цілому, наприклад, монографія, а не її фрагмент. Але коли йдеться про невеликі обсяги, то електронна доставка документів є найкращим і найкоротшим шляхом задоволення потреб користувачів.
Безумовно, серед проблем, крім технічних (придбання бібліотеками необхідного технічного обладнання, організація робочих місць електронної доставки), слід назвати і правові, пов'язані з необхідністю дотримання закону про авторське право та інтелектуальну власність. Цим питанням можна було б присвятити ще одну конференцію.
Готуючись до цьогорічної конференції, працівники відділу бібліотек та інформаційних технологій ознайомилися з сайтами деяких ОУНБ, зокрема Кіровоградської, Вінницької, Луганської, Рівненської, Донецької, а також Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки м. Києва. На жаль, увійти на сайти Дніпропетровської, Чернівецької, Миколаївської обласних, Кримської республіканської бібліотек не вдалося. Кожен із сайтів має свої особливості і відмінності. Сайт Кіровоградської ОУНБ вражає тим, що він дійсно бібліотечний, створений не з метою реклами закладу взагалі, а для користувача. Він приваблює, перш за все, он-лайновим каталогом із виключно гарною пошуковою системою. Крім інших цікавих речей, у бібліотеці діє зроблений на високому професійному рівні "Електронний музей книги". Цей сайт - гордість нашої бібліотечної України. За даними пошукового порталу "Топінг", він входить до першої двадцятки найбільш популярних сайтів у розділі "Література і культура України". Є багато цікавого і на сайтах інших бібліотек. Так, на сайті Вінницької ОУНБ розміщено різноманітну інформацію про регіон, його культуру і мистецтво. Тут з'явилися перші електронні покажчики. Хочеться відзначити і оформлення сайту Луганської обласної бібліотеки та його зручність у користуванні завдяки навігаційним маршрутам по районах області, системі відсилок до відділів самої бібліотеки. Заслуговує на увагу також щотижневий дайджест за публікаціями у місцевій пресі. Інтерес становить і "Календар знаменних і пам'ятних дат" на сайті Рівненської ОУНБ. Ця бібліотека зараз плідно працює над повнотекстовою базою даних регіональної тематики, переведенням в електронну форму місцевих періодичних видань. Особливістю сайту Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки м. Києва є його інформаційна насиченість, а також пошукова система, що дозволяє, не виходячи з сайту бібліотеки, перейти на сайти інших книгозбірень як України, так і усього світу.
Хочеться висловити декілька побажань тим, хто працює над створенням сайтів і у перспективі виставлятиме інформацію в Інтернеті. Передусім, необхідно пам'ятати про те, що бібліотечний сайт створюється, в першу чергу, для користувачів, а не для бібліотечних працівників. А користувачів насамперед цікавить, якими ресурсами володіє бібліотека і які послуги надає. Як показує практика, бібліотеки намагаються якомога більше розмістити інформації про свою історію, структуру, заходи та спонсорів. Усе це потрібно робити, однак не можна забувати про ті ресурси, які мають бібліотеки, зокрема електронні бази даних, котрі поки що знаходяться в локальній мережі. Користувача не потрібно відразу відправляти на пошук інформації у відділах бібліотеки, адже це певною мірою розсіює його уяву про бібліотеку в цілому. Система відсилок на структурні підрозділи повинна тільки доповнювати інформацію про напрями діяльності закладу.
Як правило, до переліку послуг, які представлені на сайтах, включаються, на жаль, тільки платні, і складається враження, що бібліотеки нічого безкоштовно не роблять. Тут теж є над чим замислитися.
Доречно було б розміщувати на сайтах більше матеріалів про дослідження читацького попиту, використання бібліотечного фонду, ширше подавати оглядову інформацію з питань культури і мистецтва, повною мірою інформувати про заходи, що проводяться в регіоні різними культурно-мистецькими закладами. Тоді наповнення сайту стане ще повнішим, ще цікавішим і ціннішим.
На сьогоднішній день в ОУНБ існують 8 сайтів, а інші заклади активно працюють над їх створенням. Лише декілька років тому ми про таке не могли навіть мріяти. І все це відбувається завдяки тому, що бібліотечна громадськість відчула - не можна відставати від процесів, що відбуваються у всьому світі, адже інформатизація є ключем до розв'язання багатьох проблем і дає можливість бібліотекам розвиватися так, як того вимагає суспільство.
Зрозуміло, що на створення нових ресурсів, на запровадження нових бібліотечних послуг потрібні час і кошти. Тому завдання Міністерства культури сьогодні полягає у тому, щоб на основі порівняння досягнень і недоліків стану бібліотечної справи в Україні зі станом справ в інших країнах, допомогти бібліотекам зорієнтуватися у навколишньому середовищі, визначити своє місце в світі і виробити спільні дії для удосконалення справи на найближчий період.
Від імені Міністерства культури щиро дякую всім, хто допомагає бібліотекам України, зокрема: Представництву Посольства США в Україні, завдяки якому 14 обласних бібліотек отримали гранти на доступ до Інтернету; Британській Раді в Україні - за надану можливість знайомитися з досвідом роботи бібліотек інших країн світу, за блискучі тренінги і видавничу продукцію; Міжнародному фонду "Відродження" - за чудову ідею створення порталів на базі ОУНБ, що підніме авторитет бібліотек нашої держави, розкриє їх можливості, а також усім бібліотечним працівникам за витримку, розуміння того, що необхідно робити в нинішніх умовах, і за віру у подальший розвиток вітчизняної бібліотечної справи.
Не стоять осторонь процесу "Інтернетизації" і наші дитячі бібліотеки. Ще у 1999 році створила власний сайт Державна бібліотека України для дітей (http://www.chl.kiev.ua). За майже три роки свого існування він інформаційно розвинувся і придбав постійних користувачів. Сьогодні на ньому ви маєте можливість отримати інформацію про новини із життя Бібліотеки і інших дитячих бібліотек України, ознайомитися із різноманітними рекомендаційними покажчиками літератури для дітей, знайти посилання на цікаві і корисні Інтернет-ресурси, почитати вірші і подивитися малюнки обдарованих дітей України, "перегорнути" сторінки дитячого журналу "УМКА", завітати до своєрідного музею дитячої книги, де розміщено оцифровані ілюстровані рідкісні видання із колекції Бібліотеки. Треба відзначити, що розвиток нових інформаційних технологій безпосередньо не залежить від того, яка ця бібліотека: мала чи велика. Досить цікаві і змістовні сайти, спрямовані не тільки на фахівців-бібліотекарів, а й на користувачів-дітей, створили Миколаївська (http://www.kinder.mksat.net) і Севастопольська (http://www.childlib.iuf.net) центральні міські бібліотеки для дітей; зробила перші кроки у цьому напрямку і Луганська обласна бібліотека для дітей (http://lep.lg.ua/~lodb/).
Ряд бібліотек (Дніпропетровська, Запорізька, Львівська, Харківська, Черкаська обласні, а також Кримська республіканська і Київська центральна міська) надали інформацію про себе для розміщення на сайті Державної бібліотеки України для дітей. Звісно, інформації там обмаль, і ці сторінки не можна у повному розумінні слова вважати сайтами, проте ці бібліотеки вже заявили про себе у глобальній мережі.
Розуміючи всі складнощі з фінансуванням дитячих бібліотек, ми все ж закликаємо бібліотечних фахівців до розвитку інформаційно насичених, орієнтованих одночасно на дітей, батьків, вчителів і бібліотекарів Web-сайтів. Кошти (у більшості випадків) знаходять ті, хто їх шукає, серед спонсорів, донорських організацій, різноманітних фондів тощо. Звісно, їх надають не просто так, а під конкретний проект, до реалізації якого треба докласти певних зусиль.
Ми сподіваємося, що найближчим часом Web-сайти дитячих бібліотек України стануть ще одним звичним сервісом у практиці їх роботи, як це сталося у більшості розвинутих країн.