Щоб пам'ятали
Іщенко Володимир Павлович
19 січня 2005 року передчасно пішла з життя прекрасна людина, чуйний син, чудовий чоловік і дбайливий
батько Володимир Павлович Іщенко.
Народився він 18 лютого 1941 року в сім'ї військовослужбовців у місті Іжевськ далекої Удмуртської АРСР. Після закінчення школи пішов працювати на авторемонтний завод, звідти був призваний на військову службу. І тільки після армії збулася мрія молодого хлопця — він став студентом філософського факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Доля привернула увагу Володимира Павловича до бібліотечної діяльності і у 1969 році привела працювати у Республіканську бібліотеку для дітей ім. Ленінського комсомолу, теперішню НБУ для дітей. Розпочавши з посади старшого бібліотекаря, пройшов шлях до завідувача відділу комплектування та обробки літератури, розробляв концепцію комплектування бібліотечних фондів, надавав методичну та практичну допомогу всім дитячим бібліотекам України. Він був у команді тих, хто закладав підвалини культурної установи всеукраїнського масштабу, національної скарбниці, яка нині зветься Національною бібліотекою України для дітей. І у тому, що ця бібліотека досягла такого визнання, безумовно, є й заслуга Володимира Павловича Іщенка.
У Міністерстві культури і мистецтв України помітили молодого професійного, комунікабельного працівника з високими організаторськими здібностями і запросили у відділ бібліотек, на посаду головного спеціаліста, де Володимир Павлович сумлінно і творчо пропрацював майже 30 років. За ці роки у бібліотечній справі відбувалося багато перемін, до яких він безпосередньо був причетний, бо саме тут, у Міністерстві культури і мистецтв України, координувалася робота бібліотек та формувалася державна бібліотечна політика.
Після виходу на пенсію Володимир Павлович працював у Державному спеціалізованому видавництві дитячої літератури «Веселка», яке стало його останнім місцем роботи.
Колектив Національної бібліотеки України для дітей і вся бібліотечна спільнота України висловлюють щирі співчуття родині Володимира Павловича та низько вклоняються перед його світлою пам'яттю
Костецький Анатолій Георгійович
Українська література зазнала непоправної втрати.
10 березня 2005 року на 57 році передчасно пішов із життя один з найулюбленіших дитячих письменників Анатолій Георгійович Костецький.
Народився він в учительській сім'ї у Києві 6 грудня 1948 року. Перші казки почув від своєї бабусі, а вже з трьох років хлопчик приохочувався до класичної спадщини на уроках, на які його брала мама, вчителька української мови та літератури. У чотири він навчився читати, в п'ять засвоїв грамоту і міг вже писати та починав римувати. До першого класу пішов, маючи у зошиті вже декілька своїх віршів, а у п'ятому одержав диплом за вірші, присвячені Т.Г. Шевченку. Письменником хлопчик вирішив стати ще у п'ятирічному віці.
Закінчивши школу, поступив у технікум електроніки, а потім були: навчання у Київському державному університеті, аспірантура, кандидатська дисертація та майже 10 років викладацької діяльності. Анатолій Георгійович був кандидатом філологічних наук, автором багатьох наукових, лінгвістичних і літературних праць, його прозові твори і вірші перекладено багатьма мовами світу. Але основне це те, що Анатолій Костецький улюблений поет дітвори, який умів говорити з ними на рівних про найскладніші життєві теми з гумором, іронією і з певною серйозністю водночас. У нього було головне і тільки йому притаманне — це зв'язок між дитячою фантазією та мріями і реаліями навколишньої дійсності. Анатолій Костецький був веселою, невгамовною, дієвою людиною, бажаним гостем у школах і бібліотеках — він на все знаходив час і всюди встигав, хотів все побачити своїми очима, і про все розповісти своїм улюбленим читачам. Мабуть, саме тому його твори так подобаються дітям. Упродовж кількох років вів на радіо популярну дитячу передачу «Пригоди славнозвісних книг», тривалий час був головою творчого об'єднання дитячих письменників Київської організації НСПУ. Працював Анатолій Костецький завжди, навіть будучи тяжко хворим, він продовжував писати та допомагати всім, хто звертався до нього і потребував його професійної поради.
Сумуємо та щиро співчуваємо. Вічний спокій його світлій душі, щедрому серцю та вічна йому пам'ять