Наша адреса: 03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
	Пошук по сайту

Гуманізація діяльності публічної бібліотеки:
теоретичний аспект

Одним із відчутних наслідків реформування українського суспільства є втрата особистістю духовних орієнтирів і моральних цінностей, що проявилось у поширенні жорстокості і насильства, знеціненні людського життя, понять соціальної справедливості, честі, гідності людини. Серед свідчень цього процесу - зростання злочинності, особливо у молодіжному середовищі, руйнація духовних цінностей. За даними статистики, в Україні у 1999 р. було засуджено 17652 підлітків, що складало 37% від загальної чисельності. Для порівняння: в Росії - 33%, Білорусії - 36%, традиційні ж європейські показники складають 12-15% (1,18). Результати моніторингу проведеного в Україні в 2000 р., показали, що близько 40% населення вважають відсутніми норми і цінності, що об'єднують людей у державі і суспільстві (порівняно з 1995 р. цей показник зріс на 7%)( 2,6). Тому новий етап історичного розвитку країни висуває вимогу вдосконалення її духовно-культурної сфери, використання всього розмаїття засобів поширення і засвоєння національних та світових культурних цінностей.

Проголошення інтелектуальної свободи, створення в державі умов для вільного функціонування засобів масової інформації і доступу до глобальної інформаційної мережі Інтернет, комп'ютеризація, електронізація усіх сфер життєдіяльності людини надали їй реальні та необмежені можливості для отримання будь-якої інформації, до того ж, не завжди кращого ґатунку. Тема насильства, сексу, наркоманії, цинізму в людських стосунках, вседозволеності у досягненні поставленої мети, пріоритету матеріальних цінностей над духовними пропонується сьогодні у різних варіантах читацькій та глядацькій аудиторії зі сторінок друкованих і електронних видань, з екранів телевізорів і кіно-театрів, у відеопродукції, комп'ютерних програмах тощо.

З огляду на сучасність стає зрозумілим, які якості особистості, світоглядні спрямування формує культура, позбавлена морально-гуманістичного змісту. У цьому зв'язку доречно нагадати, що "... будь-які нові досягнення людства, включаючи і ті, які звичайно розуміють як розвиток, можуть ґрунтуватись тільки на удосконаленні людських якостей" [3, с. 224]. І серед цих якостей найбільш вагомою є духовність. "Людину людиною робить тільки духовність як всеохоплююча якість, як внутрішній світ людини, як сфера сутності людини, форма самосвідомості та самоідентифікації" ^{[4, с. 97]}. Серцевиною духовності є гуманістичні ідеали, моральність думок і вчинків особистості.

Зважаючи на тенденції, що склалися в духовній сфері українського суспільства, переорієнтація його на гуманістичні засади життєдіяльності і розвитку стає чи не найактуальнішою проблемою сьогодення.

У монографії П. Ситника "Гуманістичні засади консолідації українського суспільства" обґрунтовується думка, що подальші процеси дегуманізації призведуть до руйнації та самознищення суспільства. Єдину альтернативу цьому автор вбачає у гуманізації політики, ідеології, суспільної психології з опорою на менталітет української нації, її історичні традиції [5].

Гуманістична парадигма суспільного розвитку відстоюється іншими вітчизняними і зарубіжними вченими. Виходячи із розуміння сутності гуманізму, обґрунтування його пріоритетності у самовизначенні та історичному русі України, В. Бітаєв вважає, що всі соціальні явища і процеси необхідно оцінювати з погляду їх сприятливості чи несприятливості для людини. Заслуговує на увагу зроблена спроба конкретизувати втілення принципу гуманізму у політичній, економічній, правовій, культурній площині .[6]

Російські дослідники Ю. Волков і В. Малицький трактують проблему гуманізації у більш широкому контексті - майбутнього розвитку людства. На їхню думку, останній пов'язаний із суспільством соціального гуманізму, побудованим на принципі пріоритету добра, гідності, честі і справедливості, який поширюється на всі сфери соціуму. Автори концепції вважають, що головним завданням такого суспільства буде продукування життєво важливих для людини знань і, як наслідок, - створення матеріальних цінностей, що не загрожують існуванню та процвітанню людства. Духовне багатство людини, її інтелектуальна приватна власність розглядаються ними як підґрунтя економічного розвитку суспільства та матеріального добробуту особистості [7].

Ці та інші підходи до визначеної проблеми свідчать, що вона набуває фундаментального, комплексного характеру. Її вирішення залежить від поширення гуманістичної ідеології, гуманізації виховання і освіти, втілення цінностей та ідеалів гуманізму в усі соціальні структури суспільства. Отже, визначальна роль у цьому процесі належить культурі гуманістичного спрямування.

Складовим елементом метасистеми "культура", соціальним інститутом суспільства, що забезпечує зв'язок між документом і користувачем, інформацією і її споживачем, є бібліотека. Вона впливає на духовно-моральний клімат в країні, сприяє соціалізації індивіда, розвитку інтелектуального потенціалу нації, збереженню її цінностей і традицій, пам'яток світової і вітчизняної культури, зафіксованих в історично обумовленій формі. Понад сторіччя тому О. Уайльд зазначив, що "рівень культури суспільства залежить від того, що люди не прочитають і не побачать" [8, с. 7]. У праці відомого сучасного вченого К. Поппера [9] ця думка втілюється через концепцію трьох основних світів, з якими стикається людина. Один із них - об'єктивний світ, світ природи, другий - світ суб'єктивних процесів, світ мислення. Третій виникає у результаті діяльності другого і являє собою світ об'єктивних знань. Бібліотека за своєю суттю є світом знань, сконцентрованих у формі книг, статей чи візуально представлених формах інформації. Інакше, бібліотека, як найбільш повне зібрання джерел інформації, є важливий системоутворюючий елемент культури, чинник культурогенезу, соціокультурної адаптації людини у довкіллі.

Найпоширенішим типом сучасної бібліотеки є публічна, що зумовлено розгалуженістю мережі, безкоштовністю послуг, зручністю у користуванні, універсальністю книжкового фонду, представленого на традиційних і новітніх носіях інформації, різноманітністю типів і видів друкованих видань, багатопрофільністю і спеціалізацією діяльності, орієнтованої на різновікові групи населення. Вони займають провідне місце у наданні інформаційно-бібліотечних послуг, визначають картину бібліотечного обслуговування у тій чи іншій країні. Саме тому публічна бібліотека, її поступальний розвиток є предметом постійної уваги міжнародного бібліотечного співтовариства ("Маніфест ЮНЕСКО про публічні бібліотеки" (1949, 1972, 1994 р.р.), "Керівництво ІФЛА/ ЮНЕСКО для публічних бібліотек" (1986 р., 2000 р.), "Копенгагенська декларація про публічні бібліотеки" (1999 р.) та інші). Представники 31 країни Європи (нагадуємо, що сьогодні існують 45 європейських держав), які зібралися у Копенгагені в 1999 р., дійшли висновку, що у новому інформаційному суспільстві вирішальна роль належить публічним бібліотекам [10, с. 41]. Впровадження новітніх комп'ютерних технологій суттєво збільшило їх можливості у забезпеченні вільного, рівноправного доступу всіх громадян до різноманітних джерел інформації. А це - необхідна умова удосконалення якості життя, укріплення демократичного устрою країн, їх соціального та економічного розвитку, безперервної освіти кожної людини, підтримки культурного та мовного різноманіття націй.

Разом з тим, невпинне зростання обсягу нової інформації та теорії постіндустріального, технотронного, відкритого суспільства, які побудовані на ідеї суцільної інформатизації, поставили під сумнів життєздатність бібліотеки, традиційної книги, самого бібліотекаря у майбутньому.

Симпатики песимістичного погляду прогнозують, що електронні публікації згодом витіснять друковані видання, тож і зникне необхідність у бібліотеці. Інтернет, на їх погляд, є не доповненням до бібліотечного фонду, а є її фондом. Для його використання потрібні будуть не бібліотекарі, а фахівці у галузі інформації з високим рівнем спеціальної підготовки. Прикладом цього може слугувати існування у Південній Кореї бібліотек, в яких сьогодні практично відсутні книжкові фонди. Тут активно реалізується ідея створення інформаційних центрів, у яких будь-яка інформація зберігатиметься в електронних базах даних, що вважається економічно вигідним [11, с. 41].

Вчені, які відстоюють майбутнє бібліотек, не вважають цифрову технологію нищівною, а, навпаки, пов'язують з нею набуття бібліотекою нових якостей. Комп'ютер, на їх погляд, не замінить друкованої книги, як і книга свого часу не замінила мову. Бібліотека у своїй діяльності здатна поєднати традиційні і нові форми обслуговування користувачів, внаслідок чого зростатиме її роль у суспільстві [12, с. 138].

Існує і така точка зору. Книгозбірня, у фонді якої містяться сучасні інформаційні ресурси (електронні видання, аудіокниги, оптичні компактдиски) не є бібліотекою у традиційному розумінні. Її доцільно перевизначити як "інформотеку", "медіатеку", "віртуальну бібліотеку", "електронну бібліотеку" чи "електронний архів" і готувати кадри не бібліотекарів, а соціонфологів, інформологів тощо [13], [14], [15]. Відповіддю на цю пропозицію можуть бути слова, які належать бібліо]текознавцю В. Терешину: "Фонди бібліотеки ширше включатимуть різні види документів, але при цьому вона залишиться бібліотекою, а не інтегралом різних соціальних інститутів" .
[16, с. 26]
Отже, перебіг думок щодо розвитку бібліотеки в суспільстві дозволяє дійти певних висновків.

По-перше, окремі тенденції, що склалися в теорії бібліотекознавства, є свідченням однобокості концепцій, у яких бібліотека, зокрема публічна, переміщується зі сфери культури у сферу інформатики, позбавляючись історичних коренів і майбутнього.

По-друге, процеси інформатизації, безумовно, змінюють структуру бібліотечного фонду, вимоги до професійної підготовки бібліотекаря, політику накопичення, збереження і надання інформації тощо. Оскільки інформація є найбільш вираженою формою культури суспільства [17], культуротворча функція публічної бібліотеки набуває нової якості, а можливості для її ефективної реалізації збільшуються.

По-третє, предмет дискусії свідчить, що розвиток бібліотеки в сучасних концепціях розглядається здебільшого у суто технічних, технологічних напрямах поза межами соціальних і культурних завдань, які вирішує українське суспільство, і фундаментальних проблем світового співтовариства у певний період історичного поступу. Прикладом останнього можуть слугувати проблеми екології культури, функціональної неграмотності, гуманізації особистості та інші.

Якщо розглядати майбутнє бібліотеки з позиції екології культури, то це означає збереження усіх видів і форм існування культури, щоб не позбавити майбутнє покоління можливості користуватися ними. Згідно з цим не можна допустити витіснення книги іншими джерелами інформації, оскільки остання має не тільки інформаційну, а й естетичну, художню цінність.

Проблема функціональної неграмотності передбачає розвиток у людини не тільки вмінь і навичок читати й писати, а й інтелектуальних здібностей, мисленнєвої діяльності: вміння аналітично мислити, адекватно оцінювати ситуацію, встановлювати протиріччя у взаємопов'язаних явищах, іншими словами, забезпечити їй інтелектуальний доступ до інформації. І в цьому полягає принципова відмінність між роллю і можливостями книги та візуальних джерел інформації у розвитку особистості.

Читання - це завжди праця: цікава, наполеглива і складна, результати якої приносять людині насолоду. Саме інтелектуальні і творчі зусилля формують у особистості нові якості.

Таким чином, віддаючи належне інформаційним технологіям, які потамовують сучасному рівневі надання бібліотечно-інформаційних послуг, входженню вітчизняних публічних бібліотек у національну і світову інформаційну інфраструктуру, ми дотримуємось думки, що вони є важливим засобом втілення гуманістичної парадигми їхнього розвитку.

Проти абсолютизації науково-технічних досягнень у розвитку бібліотечної справи виступав свого часу відомий американський вчений Дж. Шира. Він радив частіше згадувати про гуманістичні витоки бібліотеки, бо вважав, що існує загроза випустити з поля зору людину з її потребами і закладеними в неї гуманістичними цінностями [18, с. 13]. Його думки не втратили своєї актуальності і сьогодні.

Виступаючи на Генеральній конференції Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій у 1998 р., її президент К. Дешан звернула увагу присутніх на те, що сьогодні важливо забезпечити доступність електронних засобів, не забуваючи про загальнолюдські, гуманістичні завдання, що стоять перед бібліотеками і виходять з благородних традицій бібліотечної професії, складаючих її основу [19, с. 70].

Якщо звернутися до історії, то публічні бібліотеки створювалися як осередки культури і освіти, а бібліотекарі виступали у якості культурних місіонерів. В культурно-просвітницькій традиції вітчизняної публічної бібліотеки література, мистецтво, гуманістичне виховання завжди були нероздільними. Світова і національна літературна класика, сучасна художня література, історико-художні, історичні, біографічні та інші твори закладали моральні і духовні основи особистості, формували у неї уявлення про громадянськість, добро, честь, совість, національну гідність, пробуджували такі особистісні якості, як : милосердя, співчуття, співпереживання, готовність прийти на допомогу.

Соціальні орієнтири розвитку публічної бібліотеки завжди визначалися тими завданнями, які вирішувало суспільство у певний період свого історичного руху. У теперішній час це - розвиток людини для людини, гуманізація особистості й суспільних відносин.

Гуманізм як загальнолюдська цінність передбачає "значущість людини як особистості, її право на волю, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей, визнає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості, людяності - бажаною формою взаємин між людьми" [20, с. 139]. Згідно з розумінням сутності гуманізму, специфіки публічної бібліотеки як соціального інституту, тенденціями, що склалися у її розвитку за роки незалежності України, нами сформульовані такі положення:

1. Робота бібліотеки повинна ґрунтуватися на визнанні самоцінності людини, її права на вільне одержання різносторонньої, вичерпної інформації, знань, необхідних для духовного, соціального, інтелектуального, фізичного розвитку, самоактуалізації і самореалізації.

2. Центральною ланкою, яка визначає і спрямовує політику бібліотечної роботи (формування, розміщення та розкриття бібліотечного фонду, побудова довідково-бібліографічного апарату, види і форми бібліотечних послуг тощо), є реальні і потенційні користувачі бібліотеки, їхні потреби, запити, інтереси, очікування, пов'язані з життєвим циклом, основними сферами людської діяльності, які можна задовольнити як у стінах бібліотеки, так і поза ними за допомогою інформаційно-документних ресурсів, новітньої техніки й технології.

3. Зміст роботи, форми і методи інформаційно-бібліотечного обслуговування повинні сприяти розкриттю користувачам бібліотеки сутності гуманізму, його витоків, ролі і призначення в удосконаленні суспільства і життя людини, форм практичного вияву (милосердя, філантропія, альтруїзм), вихованню особистої моральної етики, поширенню духовних цінностей світової і національної культури.

4. В організації роботи публічної бібліотеки, прогнозуванні її структурних, технологічних та інших змін необхідно зважати на ціннісні вимоги, якими керується людина у виборі послуг: комфортність, доступність, зручність, естетичність тощо.

5. Міжособові стосунки у бібліотеці повинні будуватися на засадах поваги до особистості незалежно від віку, статі, соціального походження, національності, віросповідання, її фізичного стану і бути прикладом практичного втілення ідей гуманізму.

6. Матеріально-технічна база, управління бібліотекою (бібліотечними процесами), загальнокультурна і професійна підготовка фахівців мають забезпечити необхідні умови для гуманізації бібліотечної роботи в усіх її аспектах та напрямах.
Перелічені положення створюють теоретичне підґрунтя для гуманізації діяльності публічної бібліотеки. Кожне з них може бути конкретизоване і стати предметом окремої розмови.

Як відомо, у давні часи церква, університет, бібліотека були духовними наставниками суспільства. Вони формували моральні ідеали і цінності, визначали основи духовності, сприяли моральним пошукам людини. Відродження гуманістичних традицій, збагачення їх новим змістом і надбаннями бібліотечної теорії і практики, науково-технічної думки слугуватимуть утвердженню принципу гуманізму у діяльності вітчизняних публічних бібліотек, употужненню їх іміджу у суспільстві.


Використана література:
1. Сегодня. - 2000. - 17 марта.
2. Українське суспільство: моніторинг. - 2000 р.: Ін-форм.-аналіт. матеріали. - К., 2000. - 390 с.
3. Печчеи А. Человеческие качества. - М., 1980. - 301 с.
4. Барулин В.С. Социально-философская антропология. - М., 1994. - 252 с.
5. Ситник П.К. Гуманістичні засади консолідації україн-ського суспільства. - К., 1996. - 44 с.
6. Бітаєв В.А. Гуманізм. Пропозиція нової парадигми // Вісник ДАКККіМ. - 1999. - № 1. - С. 30-34.
7. Волков Ю.Г., Малицкий В.С. Гуманизм и общество бу-дущего // Соц. исслед. - 1993. - № 5. - С. 51-56.
8. Русская культура без границ: Информ. сб. - Вып. 2. - М., 1999. - С. 7-9.
9. Поппер К.Р. Открытое общество и его враги. - М., 1992. - 430 с.
10. Копенгагенская декларация о публичных библиотеках // Информационно-библиотечная сфера: международные акты и рекомендации. - М., 2001. - С. 41-43.
11. Библиотеки для России: новые технологии и тради-ционные ценности // Библиотековедение. - 1999. - № 3. -
С. 40-46.
12. Багрова И. Есть ли у библиотек будущее в ХХ веке // Библиотековедение. - 1999. - № 1. - С. 138-151.
13. Грачев В.И., Рудич Л.И. Библиотека в системе соци-ально-коммунистической деятельности и проблема подготов-ки специалистов нового профиля // Науч. и техн. б-ки. - 1989. - № 6. - С. 3-6.
14. Столяров Ю.Н. Назвался груздем - полезай в кузов, или комментарий к дискуссии об информатике // Науч. и техн. б-ки. - 1991. - № 4. - С. 28-32.
15. Черняк А.Я. По поводу "информатики", "социнфоло-га" и некоторых других вещах // Науч. и техн. б-ки. - 1989. - № 6. - С. 6-9.
16. Терешин В.И. Перспективы библиотеки и подготовки кадров для нее // Науч. и техн. б-ки. - 1991. - № 4. -
С. 24-28.
17. Арнольдов А.И. Информация - общечеловеческая культурная ценность // Проблема информационной культуры: Сб. ст. - М., 1996. - Вып. 3. - С. 13-24.
18. Шира Дж.Х. Введение в библиотековедение. Основ-ные элементы библиотечного обслуживания: Пер. с англ. - М., 1983. - 256 с.
19. Дешан К. Вавилон как благословение? Политика об-щения в мировом библиотечном сообществе // Библиотека. - 1998. - № 12. - С. 69-70.
20. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989. - 320 с.