«У всякого своя доля і свій шлях широкий ...» Свій нелегкий шлях, довжиною у 80 років, йде по життю Олександр Омелянович Слива, колишній директор Рівненської обласної бібліотеки для дітей, заслужений працівник культури, нині пенсіонер — людина з великої літери, яка віддала улюбленій бібліотечній справі всі свої знання, вміння і талант.

Народився Олександр Омелянович 5 червня 1925 року в селянській родині в селі Довгошиї на Млинівщині, у Рівненській області.

Ластівкою пролетіло дитинство, на порозі юність, позаду школа ...

Вулиці, мов лебедині шиї
Між горбами пролягли в ряди.
Я люблю вас, рідні Довгошиї,
Де лишив свої шкільні сліди.

Згодом так напише про село Іван Пащук, односелець О. Сливи і головний краєзнавець області.

Після закінчення школи в рідних Довгошиях Олександру одразу судилося стати бібліотекарем, бо пішов працювати в шкільну книгозбірню. Та на перешкоді стала війна. На початку Великої Вітчизняної війни він з батьками працює в сільському господарстві, а у 1944 році під час визвольної місії Радянської Армії Сашко разом з батьком потрапляє на фронт. Воює в Прибалтиці, згодом отримує тяжке поранення в ногу. Сімнадцять днів і ночей віз санітарний поїзд поранених солдат у госпіталь, серед яких був і Сашко Слива. Дорога була довгою, всі госпіталі — переповнені, і лише монгольський згодився прийняти поранених. За сімнадцять діб дорогоцінний час для пораненого солдата був згаяний і як вирок — ампутація ноги. Майже рік лікувався Олександр у госпіталі, там зустрів довгоочікувану перемогу, звідти повернувся у рідне село інвалідом. За мужність і героїзм, проявлені під час бойових дій на фронтах, Олександр Омелянович нагороджений 2 орденами Вітчизняної війни І та ii ступенів, орденом Слави iii ступеня, медаллю «За бойові заслуги».

Після війни О. Слива влаштовується на роботу в місті Рівному заступником начальника тресту «Укрфото», але у 1947 році стан його здоров'я погіршується, і він змушений їхати у м. Київ на лікування у військовий госпіталь. Там перебуває цілий рік, та марно часу не гає — закінчує початкові курси з різних професій, у тому числі й бібліотечні.

Все життя благословляє Олександр Омелянович той час, той київський госпіталь, бо зустрів там свою долю, свою надію, своє кохання — медичну сестру Ліду Агапову з Івановської області (Росія). Щоб одружитися, Олександр вирішує, як годиться, попросити благословення на шлюб у батьків Ліди, і звичайно, розповісти про себе, про серйозні наміри до їх дочки, написавши листа. Як чекав він на відповідь з Росії, як хвилювався ... Та відповідь не забарилась, батьки радять дочці не зважати на інвалідність свого судженого, а слухатись свого серця, бо ж і батько, і брат Ліди повернулися з війни без ніг. Відтоді з'єдналися дві долі, і йдуть вони все життя разом — Лідія Олександрівна і Олександр Омелянович Сливи. У 1949 році Олександр і Ліда їдуть на постійне місце проживання у місто Рівне. Тут у них народжуються первісток-синочок, якого назвали Євгеном, а через кілька років — донечка Галинка. Олександру пропонують посаду завідувача міської бібліотеки ім. В.Г. Короленка. Згодом він закінчує заочно бібліотечне відділення Дубнівського культурно-освітнього училища та вступає до Ленінградського інституту культури. У травні 1956 року О. Сливу, як молодого здібного керівника, творчого бібліотекаря призначають директором обласної бібліотеки для дітей. Цю посаду він обіймав майже сорок років.

О.О. Слива був одним із засновників бібліотечної справи на Рівненщині. Під його керівництвом і за безпосередньої участі відбувався розвиток системи спеціалізованого бібліотечного обслуговування дітей. Він докладав багато зусиль для зміцнення матеріально-технічної бази книгозбірень, вдосконалення бібліотечних фондів, забезпечення потреб у книзі юних громадян України. Працівники обласних бібліотек для дітей, учасники всеукраїнських нарад, семінарів та навчань, а це, в основному, жінки, і досі згадують Олександра Омеляновича як надзвичайно галантного колегу, справжнього джентльмена та лагідно називають його «кумом Сливою». Серед вихованців Олександра Сливи — директори, провідні фахівці обласних бібліотек та централізованих бібліотечних систем, районних книгозбірень, адже він неодноразово призначався головою екзаменаційних комісій Рівненського інституту культури та Лубенського училища культури.

Олександр Омелянович Слива має заслужений авторитет, шану і повагу серед бібліотечних працівників Рівненщини, його знають і пам'ятають як щиру, добру, мудру і порядну людину, якою він залишився і понині, незважаючи на важке випробування долі — трагічну смерть 42-річного сина Євгена.

З грудня 1998 року О. Слива перебуває на заслуженому відпочинку. Родинні традиції продовжує донька Галина, яка понад 20 років працює бібліотекарем.

В червні 2005 року Олександру Омеляновичу виповнилося 80 років, і ми щиро, від усього серця вітаємо Вас з ювілеєм та зичимо Вам міцного здоров'я, благополуччя і щасливого довголіття. З роси Вам і води!