За твором Т. Шевченка «І мертвим, і живим»

О, Батько наш мудрий!
Є у нас Брути, є й чеснії люди.
Багато хто їде, да трохи й осталось.
Залишились щирі сини України,
Бо знають той запах батьківської крові,
Козацької крові, козацької волі —
Тієї, яка кайдани поскидала.

На землях не наших є чеснії діти.
Повернуться діти:
Оглянуть те море, те Чорнеє море,
Високі ті гори, степи і лани.
Подивляться в небо — там сонце жовтіє,
Лелеки літають, яри зеленіють ...
І серце заплаче, душа посміхнеться,
Бо ж Ненька так близько, а щастя далеко!

Покинуть рідненьку.
Душа їм згадає те Чорнеє море,
Та сльози поллються, поллються рікою.
Повернуться діти в Вкраїну широку,
І щастя знайдеться,
І серце зрадіє!

Березень 2006 р.

Весна прийшла
Та сонце сяє,
Але немає вже буття
І хоч нас сонце зігріває
Нема для мене вороття.
Весна цвіте, повітря чисте
Та й ніч немов така мала.
Можливо вітер заспіває,
Навіє думку набуття.
І серце так моє співає,
Що маю знати тільки Я,
Як сонце любить те що й Я.

Думки приходять кожну мить
І зорі зараз вже засяють
Щоб чорний морок загубить...
Можливо це миттєва думка,
Але той дзвін весняних крапель
Весь день в душі моїй шумить
Й дарує щастя кожну мить!

Квітень 2006 р.

За твором Г. Гессен «Степовий вовк»

На небо дивлюся,
Птахів розумію,
Політ їх далекий
У серці твоїму.

Орлом білокрилим
Ти в небо злітаєш –
Весь світ оглядаєш
І добре тобі.

Дивись на проклятих
Вовків – не людей,
Бо кожен плекає
Лиш рідних дітей.
Безликі ті люди,

Бо воля крихка,
Нема у них щастя
Та й горя нема.

Живуть серед люду
Та вовк він є вовк,
Він всім володіє
Лиш волі нема.

І ніч така темна,
І кров загуста
Ті ікла біліють
Та й очі пала.

Він геній–тварина,
А може сам Бог.
В степу він родився,
Але він не вовк.
Душа в нього чиста

Хоч вовча, нехай,
Він серцем людина
І хоче лиш в рай.
Він хоче відчути
Всі муки життя,
Бо знає – немає
В судьби вороття.

Він долею з малку
Був нелюбим,
Тому і помре
Цей вовк молодим.

Розвіє він смуток,
Побачить обман
І скаже: людина чи ні?
Обирай ти вже сам!