Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Масові заходи
Читацькі об'єднання
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Книжковий експрес
«Україно, ми твої діти» (серія)
Бібліотека у форматі Д°
Природа і людина (рек. покажчик)
Музей книги
Творчість дітей
Освітні заклади Києва
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проект "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду
Сторінка методиста



Ірина Слободянюк

провідний методист НБУ для дітей

Книжка у вихованні духовних цінностей молодших читачів
(до 90-річчя від дня народження В.О. Сухомлинського)

Сьогодні є очевидним, що вирішення багатьох проблем у житті нашої країни великою мірою залежить від рівня сформованості громадянської позиції молоді, їхньої потреби у духовно-моральному удосконаленні та поваги до історично-культурної спадщини. Незважаючи на ті складні суспільно-політичні обставини, в яких перебував український народ, вітчизняні мислителі В. Антонович, М. Драгоманов, О. Духнович, М. Костомаров, П. Куліш, С. Русова, І. Огієнко, А. Макаренко, В. Сухомлинський завжди вірили у нескореність духу українця.

На думку Василя Олександровича Сухомлинського, виховання громадянина, яке має розпочинатися з самого дитинства, доцільно вести у таких напрямах: вчити дитину бачити світ і своє місце в ньому; прищеплювати любов до рідної землі; пробуджувати та розвивати патріотичні почуття; турбуватися про усвідомлення людської гідності та бажання й готовність діяти на благо Батьківщини. Педагог був упевнений в тому, що громадянське обличчя людини залежить від тих переживань, з якими вона зіткнулася в роки дитинства, від книжок, які вона прочитала, та людей, з якими спілкувалася. За глибоким переконанням Василя Олександровича, книжка пробуджує внутрішні духовні сили, допомагає дитині побачити щось незрівнянно вище й значніше, ніж повсякденний світ особистого життя: Вітчизну, народ, суспільні й особистісні взаємовідносини. Саме тому, велику увагу в процесі виховання громадянськості в молодшому шкільному віці педагог приділяв книжці. Він вважав, що осягнення Батьківщини дитина починає з пізнання навколишнього середовища, тому й розробив уроки мислення серед природи, які вражали глибиною проникнення та точним описом такого складного процесу, як народження та формування самостійних суджень дитини, збагачення її мови, відповідального ставлення до природи. За переконаннями вчителя, захоплення красою рідного краю народжує дбайливе ставлення до всього живого, і дуже сприяє цьому читання книжок, у яких оспівується природа. Під час проведення таких уроків В. Сухомлинський, насамперед, вивчав духовний світ кожної дитини, особливості її сприйняття й мислення. «Читаючи природу, — зазначав Василь Олександрович, — ми вчимо дітей для того, щоб навчити їх читати книжку». Невичерпне джерело збагачення й розвитку мови дитини педагог вбачав у творах Тараса Шевченка, Лесі Українки, Панаса Мирного, Івана Франка, Максима Рильського, де їхнє художнє, поетичне слово, на його думку, допомагає збагнути красу природи рідної Батьківщини. Особливо важливу роль відіграють такі твори саме у громадянському вихованні школярів. Але «щоб до найпотаємніших куточків дитячого серця дійшла краса безсмертних Шевченківських рядків, щоб ці слова пробуджували гаряче почуття любові до рідної Вітчизни, до народу рідного, до славного минулого і героїчного сучасного, треба поєднувати красу слова з красою образів навколишнього світу».

Шлях до серця кожного школяра, за В. Сухомлинським, йде двома, наче протилежними за сутністю, але єдиними за метою шляхами: від книжки, від прочитаного слова – до усної мови і від живого слова, що входить у духовний світ дитини, – до книжки, читання. Виховання громадянськості, на його думку, значною мірою залежить від того, якими духовними цінностями живе дитина. Тому «правильно вибрати, що читати — надзвичайно важливе завдання», — наголошував Василь Сухомлинський. Він був упевнений, що тільки при детальному відборі літератури для читання книжка стає основою формування багатих духовних інтересів, морального ідеалу особистості молодшого школяра. Здивування вихованців, схвильованість і глибоке проникнення в духовний світ героїв, про яких іде мова в рекомендованих книжках, В. Сухомлинський розглядав як важливі засоби виховання громадянськості. Велику увагу педагога було спрямовано на те, щоб жодна «погана» книжка не потрапила до дитячих рук, щоб вибір книжки для читання відбувався при урахуванні індивідуальності дитини. Тільки за такої умови можна знайти саме ту книжку, яка «лишить глибокий слід у її серці і в її свідомості, щоб людина поверталася до неї кілька разів, відкриваючи все нові й нові духовні багатства».

У працях «Серце віддаю дітям», «Павлиська середня школа» В.О. Сухомлинський пропонував списки літератури для молодших школярів, які орієнтували, головним чином, на читання народної казки, античної міфології, оповідань та поезії, як вітчизняної, так і світової. Це були розповіді про життя людей, про світ тварин, оповідання про видатних особистостей, які сприяли пробудженню найкращих людських почуттів, вихованню поваги до людини, глибокому розумінню цінностей людського життя, вихованню відповідальності дитини перед Батьківщиною, батьками, товаришами, природою.

Для школярів молодших класів у Павлиській школі було створено дитячу бібліотеку, в якій були оповідання найбільш цінні для морального, розумового і естетичного виховання учнів. Ця література розраховувалася на читання впродовж перших років навчання. Серед рекомендованих текстів такі оповідання: «Акула» «Стрибок», «Кавказький полонений» Л. Толстого; «Ялинка» М. Коцюбинського, «Шпаки» О. Купріна; «Випадок з Овсійком», «Дитинство Іллі», «Ранок» М. Горького; «Тимур і його команда» А. Гайдара; «Школяр» А. Тесленка; «Морозенко» П. Мирного; «Грицева шкільна наука», «Олівець» І. Франка; «Пилипко», «Червона хустина» А. Головка та ін. Василь Олександрович вважав, що читання саме цих творів є для дітей не тільки пізнанням світу та вправами, що сприяють виробленню навичок та вмінь, а й школою громадянського виховання. У бібліотеці існував також окремий відділ, де були оповідання про сьогодення, самовіддану працю, подвиги героїв років Великої Вітчизняної війни, дітей-ге­роїв. Серед улюблених книг з цього відділу В. Сухомлинський відзначав вірші С. Михалкова і С. Маршака, оповідання А. Гайдара, Л. Кассіля, М. Носова, М. Трублаїні, Ю. Яновського, Ю. Збанацького, О. Іваненко, Л. Воронкової, Б. Житкова.

Комплектувався фонд бібліотеки Павлиської школи переважно художньою літературою, зміст якої насамперед утверджував найважливіші загальнолюдські цінності та відображав національну і світову історію, духовну культуру. У своїй книзі «Духовний світ школяра» Василь Олександрович докладно аналізує, які ж книжки найкраще читають і сприймають учні, а також зупиняється на образах, спектрі їхніх уподобань. Він каже: «Їх цікавлять художні твори, зокрема казки, а також кінофільми, п’єси, герої яких хоробрі, мужні, сильні духом діти. Школяра молодшого віку захоплюють виняткові особистості, він чекає від них героїчних вчинків, самопожертви … Саме у таких персонажів, діти бачать красу людської душі, гідність, ідеал». Він також вважав, що казки є духовним багатством народної культури, вивчаючи які, дитина пізнає серцем життя народу, і був переконаний, що читання, розповідь, інсценізація, творення казки — могутній засіб виховання розуму і добрих людяних почуттів. Казкова алегорія, на думку педагога, краса рідного слова, зворушує дитину, будить почуття власної гідності, посилює враження, утверджує моральні поняття про добро і зло, справедливість і несправедливість, красу і потворність. Казка, завжди глибоко національна і самобутня, є благодатним джерелом виховання любові до Батьківщини, рідного краю вже тому, що саме вона — творення народу і духовне багатство його культури. Створений народом казковий образ доносить до дитячої душі могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Для виховання у молодших школярів моральних цінностей, любові до книжки в Павлиській школі було створено Кімнату казки, де, завдяки книжці, в душах маленьких вихованців починали закладатися перші громадянські почуття та формувалася їхня свідомість. Добираючи казки для дитячого читання, слухання, інсценізації, В. Сухомлинський вважав найголовнішим те , щоб казка мала глибоку думку, і діти замислювалися над нею та співпереживали. Бо саме казка певною мірою сприяє вихованню у молодших школярів відповідальності за свої вчинки, слова, ставленню до навколишнього світу, любові до Вітчизни. «Казка — це зернина, — зазначав Василь Олександрович, — з якої проростає паросток емоційних станів і ситуацій».

У формуванні громадянської поведінки в початковій школі В. Сухомлинського використовувалася така форма роботи з книжкою, як різні види читань, серед яких особлива увага приділялася читанню художніх творів вголос. Педагог стверджував, що твори наповнюють духовний світ лише тоді, коли дитині хочеться прочитати товаришам те, що схвилювало її серце, хочеться передати в слові свої почуття і переживання. Для цього підбиралася література, при читанні якої діти прагнули відшукати у собі схожість з позитивним героєм і намагалися уникнути зіставлення із негативним. Колективні читання в молодшій школі проводилися із середини першого року навчання і проходили у «Кімнаті казки». Кожну книжку, рекомендовану до такої форми роботи, учні читали вголос не менше десяти разів, і, за твердженням В. Сухо­млинського, від повторного читання інтерес до книжки не слабшав. Він казав, що «найголовніше, чого треба досягти колективним читанням художнього твору, — це утвердження благородних моральних почуттів. Хай замислиться дитина над життям, хай прийме близько до серця радощі і горе людей». Василь Олександрович завжди пропонував вчителям систематично проводити бесіди з учнями початкових класів про прочитані книги. Виховання громадянських переконань, під час цих бесід було найглибшим, тому що метою цих заходів у Павлиській школі було донесення до учня «розу­міння величі, духовної краси, героїзму, благородства, відданості людини високим ідеалам і на цій основі утвердити почуття самоповаги й великої відповідальності за все, що він робить зараз, і що належить йому робити в майбутньому. Бо громадянськість — це, насамперед, відповідальність, обов’язок, вища сходинка в духовному житті людини, на якій вона віддає себе служінню ідеалові».

Особливої уваги заслуговує така форма роботи з дітьми, як свято книги, що стало традиційним в Павлиській початковій школі. У цей день батьки завжди купують своїм дітям пам’ятний подарунок — книжку, яка поповнює сімейну бібліотеку. Символічним актом цього свята є урочиста передача у Вічну Бібліотеку однієї або кількох книжок, що вийшли з друку за останній рік. На полиці ставилися книги, які й сьогодні є у школі. Діти, добираючи книжки до Вічної Бібліотеки, відчували велику громадянську відповідальність перед майбутніми поколіннями. «У цих книжках, що стоять на полицях Вічної Бібліотеки, живі і безсмертні корені народу», — писав В. Сухомлинський. Ще однією важливою формою виховання громадянської відповідальності молодших школярів за допомогою книжки були бібліотечні уроки, система яких підпорядковувалася вихованню свідомого, відповідального ставлення до книжки як до матеріальної і духовної цінності. В. Сухомлинський постійно підкреслював важливість відповідальності дитини за взяту у користування книжку, бережливого ставлення до неї. «Книжка, яку ти повертаєш до бібліотеки, повинна бути в значно кращому стані, ніж ти її одержав; пам'ятай, що книжку створює своєю працею багато людей». На його думку, моральний зміст цього вчинку полягав у тому, що тут виявлялася повага до праці, а через працю – до гідності людини-творця, громадянина своєї Батьківщини.

Аналіз педагогічної спадщини великого просвітителя дав можливість виявити основні форми роботи з книжкою у навчально-виховному процесі Павлиської середньої школи та визначити місце і роль книжки у громадянському вихованні молодших школярів. Це, зокрема, читання під час уроків мислення серед природи; складання рекомендаційних списків літератури; організація роботи шкільної бібліотеки; різні види читання; робота з підручником; позакласне читання; тематичні бесіди; свята книги і рідного слова; бібліотечні уроки; літературні гуртки. Ці форми виховної роботи з молодшими школярами ґрунтувалися на усвідомленні В. Сухомлинським школи як колиски народу, його духу і культури, що живе, насамперед, у книзі. «Тільки ставлення до книжки як до найважливішої і вічної, неперехідної духовної цінності створює ставлення до школи як до колиски народу».

Незважаючи на те, що сьогодні у школі є і сучасне технічне обладнання, і передові інформаційні технології, досвід Василя Олександровича доводить, що без книжки, яка необхідна для різнобічного розвитку людини, — це ще не школа. За його переконанням, значна роль у вихованні духовності, безумовно, належить бібліотеці, яка є порадником і другом не тільки дитині, а й батькам, педагогам, вихователям, бо у ній є книга — невичерпне джерело пізнання. Саме книга завжди допоможе дорослим знайти порозуміння з дітьми, навчити їх орієнтуватися у складних життєвих ситуаціях, виховати достойними і гідними патріотами своєї Батьківщини.

 
Останнє оновлення: 12/12/2019
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей