Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Масові заходи
Читацькі об'єднання
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Книжковий експрес
«Україно, ми твої діти» (серія)
Бібліотека у форматі Д°
Природа і людина (рек. покажчик)
Музей книги
Творчість дітей
Освітні заклади Києва
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проект "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду

ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ

   Віктор Іванович Кава народився 1 січня 1937 року в селі Поділ Срібнянського району Чернігівської області. «Це південь Чернігівщини, майже Полтавщина. Краєвиди тут справді чарівні: пологі зелені горби, переліски в долинах, тихоплинні, колись чистоводі Удай та Лисогір, добрі, лагідні люди з м’якою вдачею, дуже співучі», — писав він про свій край. Батько й мати Віктора вчителювали. Їхні образи письменник потім виведе у повістях «День ясний і ночі горобині», «Осіння стежка» та багатьох оповіданнях. Була у хлопця й бабуся, яка знала безліч пісень, приказок, бувальщин і мала артистичну вдачу. Так і ріс майбутній письменник серед чудової природи, книжок і пісень.
   Війна з гітлерівцями почалася, коли Віктору йшов п’ятий рік. Батько воював на фронті. Мати з бабусею, Віктором і меншою сестричкою переїхали в село Кобижчі до батькової родини. Малий хлопець на власні очі побачив, як в село вдерлися гітлерівці, як вони діловито ловили і патрали курей, як пили глечиками свіже молоко. У дитячій пам’яті збереглися й інші картини: як фашисти вели вулицею закривавленого голову сільради і цькували його вівчарками. Було холодно, голодно і дуже страшно. Одного разу поліцай знічев’я націлився з пістолета в малого Віктора — добре, що бабуся встигла підбити його руку і куля просвистіла мимо.
   І все ж ці важкі роки окупації закінчилися і почалося нове життя. 1944 року Віктор Кава пішов у перший клас початкової школи. Вчилися по два класи в одній кімнаті, бо півшколи зруйнувала німецька бомба. Не вистачало підручників, зошитів. Не було в школі годинника і дзвінка — вчителі на око визначали тривалість уроків. Проте у дітей був великий потяг до знань.
   Згодом настала довгоочікувана Перемога. Поранений і контужений повернувся додому батько. Він знову почав працювати учителем, а згодом і директором школи. Віктор учився на «відмінно», багато читав, потай писав вірші, дописував у стінгазету, надсилав інформації до районної газети. Закінчивши 1954 року середню школу, Віктор Кава вступив до Київського університету на факультет журналістики. Здобувши диплом з відзнакою, почав працювати редактором у дитячому видавництві «Веселка». Опісля декілька років завідував відділом літератури в журналі «Барвінок», потім був літконсультантом і відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України по роботі з молодими авторами.
   Сильні незабутні враження, винесені з дитинства, і вже дорослі спостереження привели Віктора Каву в дитячу літературу. Його перше оповідання «Білі іскри» було надруковано 1961 року в газеті «Літературна Україна», трохи пізніше в журналі «Дніпро» — оповідання «Жита за хатою» та «Гарбузи». А 1963 року у видавництві «Веселка» вийшла друком збірка оповідань письменника В. Кави «Прогуляний день». Її прихильно зустріли і критики, і вже відомі на той час письменники М. Пригара, Н. Забіла, В. Бичко, Ю. Збанацький. Згодом було надруковано такі збірки і повісті, як: «Історія одного велосипеда» (1964), «Вечірня телеграма» (1965), «Мені не страшно» (1966), «Так пахла тиша…» (1971), «Маркіян» (1973), «Будь обережна, Марійко!» (1976), «Осіння стежка» (1977), «На те літо, після війни» (1979), «День ясний і ночі горобині» (1980), «Усмішка» (1980), «Троє і весна» (1985), «Ніколи не забудеться» (1987), «Вітя на вулиці» (1991) та інші.
   У своїх творах В. Кава писав про дітей воєнних і повоєнних років, про шкільну дружбу й перше кохання, про красу рідної Чернігівщини. Уже з перших книжок він засвідчив гостру і чуйну спостережливість у змалюванні того неймовірно тяжкого воєнного лихоліття і повоєнних труднощів, що впали на ще не зміцнілі дитячі плечі і незагартовані душі. Герої Віктора Кави зворушують своєю старанністю і чесністю, дитячим лицарством, умінням співпереживати, викликають теплу усмішку своєю чистою безпосередністю і наївністю.
   Творчість Віктора Івановича Кави відзначено високими нагородами — орденом «Знак пошани», медаллю А.С. Макаренка. У 1985 році йому було присуджено Республіканську літературну премію імені Лесі Українки за повісті та оповідання «Будь обережна, Марійко!», «На те літо, після війни», «Осіння стежка», «Усмішка».
   В. Кава відомий своїми творами і за межами України. «Осінню стежку» видано в Росії, Латвії, Азербайджані, Узбекистані. Збірку оповідань «Жита за хатою» — в Білорусії, «Червону вулицю» — в Росії, Латвії, Литві, «Вибране» — в Латвії. Оповідання друкувалися англійською, німецькою, румунською, болгарською мовами.
   В останні роки життя Віктор Іванович працював у редакції газети Чернігівського земляцтва «Отчий поріг». 26 листопада 2004 року письменника не стало.

«Ніколи не забудеться»

Так називається збірка вибраних творів Віктора Кави, яка вийшла друком у видавництві «Веселка» 1987 року. У книжці дві частини. У першій «Гільза на вікні» розповідається про дітей у роки війни і нелегку повоєнну пору. Це повісті «Червона вулиця», «Маркіян», «Усмішка» та оповідання «Гільза на вікні», «На те літо, після війни…», «Жита за хатою», «Шурко зустрічає батька» та інші. Надовго запам’ятовуються образи дітей, які зарано подорослішали, стали не по літах серйозними, спостережливими, навчилися багато в чому собі відмовляти, власними силами заробляти собі на життя, турбуватися про інших. Таким є Спиридон Гнатюк з Волині — безстрашний партизанський зв’язковий («Червона вулиця»), посмертно нагороджений орденом. Йому поставлено кілька пам’ятників — у Луцьку, Торчині, Бурштині. Іменем Спиридона Гнатюка названо школи, вулиці. І метикуватий Маркіян, якому «вже ось-ось дванадцять років буде» («Маркіян»), що пробрався через вороже кільце до партизанів і взявся вивести їх з оточення. Незвичайне хвилювання викликає образ хлопчика Віті ( «Гільза на вікні»). З яким обожненням і радістю розглядає він солдата, що зупинився в їхній хаті після визволення від фашистів рідного села, як уважно слухає і по-своєму осмислює його розповіді про бій з ворожими танками, а потім сам намагається зробити щось приємне — раптом пропонує заспівати пісню. Співає, і не одну. Не менш хвилюючий образ зовсім малого п’ятирічного Віті («Гарбузи»), який їздить з мамою збирати гарбузи. Він розуміє, як мамі тяжко і, коли повернеться тато з війни, мама не носитиме гарбузи. Але вдома на них уже чекав лист зі страшним папірцем-повідомленням. Хлопчик ще не в змозі до кінця усвідомити що сталося, плачучи звертається до батька: «Таточку, не треба ні олівців, ні цукерок, ні навіть пілотки — тільки приїзди… Ми той папірець сховаємо в погріб і діжкою заставимо…».
Зворушливо і психологічно переконливо змалював Віктор Кава малого Шурка («Шурко зустрічає батька») і Славка («На те літо, після війни…»). Шурко з заздрістю поглядає на інших дітей, до яких повернулися батьки, хто без руки, хто без ноги… Зустрічаючи свого тата, Шурко зрадів і водночас був спантеличений, що він цілий і здоровий. І тому прошепотів йому на вухо: «Знаєш, таточку, а це добре, що в тебе і руки цілі, і ноги цілі! Ми з тобою тепер рибу ловитимемо, наперегінці бігатимемо..! Тільки коли куритимеш, можна, я тобі сірника запалюватиму, наче в тебе руки немає? А то Мишко так задається, так задається…». Такий не по роках мудрий і Славко. Він допомагає мамі вночі сіяти жито трофейним конем. А фашисти в цей час неподалік бомбардують станцію. Славко твердо вірить, що жито обов’язково дозріє. Він навіть додумався коли: «…на те літо…Після війни, от коли!». У першій частині збірки вміщено також оповідання «Ніколи не забудеться», яке дало назву всій збірці. У ньому йдеться про повоєнний період і оті давно тамовані «дітьми війни» бажання і спокуси і, в разі їх здійснення, величезну радість, яку не можливо втримати в собі. Для героїв цього оповідання — сільських дітей — справжньою подією стало таке звичайне на сьогодні морозиво. А на той час багато дітей навіть не знали, яке воно і не могли дозволити собі скуштувати його. Тому хіба міг забути герой оповідання, від особи якого ведеться розповідь, очі дівчинки Зіни, якій він дав кілька разів лизнути морозиво? А хіба могли забути братик із сестричкою повен глечик морозива, що його одного разу купив їм батько?
У другій частині збірки «Квіти для мами» вміщено дві маленькі повісті «Історія одного велосипеда» і «Кохання в шостому «А» та оповідання «Іванок», «Квіти для мами», «Дурносміх», «Пиріжок з калиною», в яких йдеться про мирний час.
Оповідання «Квіти для мами», яке дало назву другій частині, одне з найбільш хвилюючих. У ньому розповідається про дівчинку Таю, яка лікується в санаторії. У неї померла мама, а тато приїздить її провідувати. Але дівчинка помічає, що він кожного разу напідпитку. І Тая, не маючи життєвого досвіду, врятувала батька від цього лиха чуйністю свого серця, духовною чистотою, своєю любов’ю, сильнішою від усіляких досвідів і ситуацій. Схожий на неї і герой оповідання «Іванок».
В інших творах йдеться про працьовитого, наполегливого і доброго Юрка («Історія одного велосипеда»), про перші світлі почуття («Кохання в шостому «А»), про маленькі, але дуже важливі перемоги над собою («Дурносміх», «Пиріжок з калиною»).

 
Останнє оновлення: 12/12/2019
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей