Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Масові заходи
Клуби за інтересами
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Книжковий експрес з минулого
«Україно, ми твої діти» (серія)
Бібліотека у форматі Д°
Природа і людина (рек. покажчик)
Музей книги
Творчість дітей
Освітні заклади Києва
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проект "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду

Додаток 4

А ви вірите у дива?

Сценарій літературних зустрічей з героями сучасної зарубіжної дитячої літератури (для читачів-учнів 7-9 класів)

 Дійові особи: Бібліотекар, Том Сойєр, Гек Фінн, Беккі Тетчер (Марк Твен. «Пригоди Тома Соєра»), Міна, Майкл (Д. Амонд «Скелліг»), Мег (Й. Колфер. «Список бажань»), Маркус і Сігмунт (К. Гагерюп. «Маркус і Діана. Світло Сіріуса»), Ліна, Кармен, Бріджит, Тіббі (Е. Брашарес. «Товариство Мандрівних Джинсів»), Дарлінг, Індія (Ж. Уілсон. «Секрети»), Сімона, Дідусь (У. Старк. «Диваки і зануди»).

На сцену виходять Том, Гек і Беккі.

Гек (позіхаючи): Томе! Ну, навіщо ти привів мене до цієї бібліотеки?
Том:
Цить! (Таємничо роззирається навколо).
Беккі:
Ну що тут може бути цікавого? У цих книгах?
Том:
Друзі... це, взагалі, таємниця... Але ось я прочитав одну книгу... (Щось шепоче  на вухо).
Гек (зацікавлено):
І справді може бути все, що хочеш?
Том:
Хіба ти не віриш у дива, Гек?

Входить Бібліотекар.
Усі троє знічуються, ніби їх застукали на гарячому.

Бібліотекар: А, нерозлучні друзі! Усьому світові відомі Том Сойєр, Гек Фінн, та ще й Беккі Тетчер! І що вас зацікавило у нашій бібліотеці?
Том (вагаючись):
А ви вірите у дива?
Бібліотекар:
Так, вірю.
Гек:
Том, ти ж казав, що це таємниця!
Том:
Гадаю, самим нам не впоратися. (Щось шепоче бібліотекарю).
Бібліотекар:
А, Томе, я зрозуміла! Певно, ти прочитав книгу Корнелії Функе «Чорнильне серце» і хочеш оживити книжкових героїв?
Том:
Так.
Бібліотекар:
Що ж, спробуємо. А раптом ми і справді зможемо таке зробити?
                        Адже ми віримо у дива. (Бере книжку з виставки).
Беккі:
Що це за книга?
Бібліотекар:
Це твір відомого сучасного англійського письменника Девіда Амонда, лауреата премії імені Андерсена 2010 року. Цю премію він отримав за повість «Скелліг». Взагалі, перед тим, як стати письменником, Девід Амонд був шкільним вчителем. І, певно, не зовсім звичайним, якщо замість шкільної програми любив читати дітям вірші і частіше, чим це дозволено, відпускав їх з уроків...
Том:
Оце так щастило дітям!
Гек:
А хто такий Скелліг?
Бібліотекар:
Спробуємо дізнатися. (Читає уривок): «Я обнаружил его в гараже в    воскресенье днем… Он лежал в темноте, за нагромождением шкафов и буфетов, в мусоре и пыли. Похоже, провалялся там целую вечность. Грязный, бледный, иссохший — наверняка мертвый. Однако я здорово ошибся. Очень скоро мне предстояло узнать правду. А правда               состояла в том, что он был особенный, один-единственный на свете».

На сцену виходять Майкл і Міна.

Майкл: Мене звати Майкл. Це я знайшов Скелліга. Він був голодний, хворий і нещасний... А ось моя подружка Міна.
Міна:
Ми намагалися йому допомогти: нагодувати і підлікувати.
Бібліотекар:
Ви так і не довідалися, хто він був? (Майкл і Міна перезираються).
Майкл:
Ні... Хіба це так важливо?
Міна:
Ми лише допомогли йому.
Майкл: І він допоміг моїй сестричці, яка народилася з хворим серцем.
Міна:
А потім... зник...
Том:
Куди?
Міна:
Хіба це так важливо? А ви знаєте, для чого людині лопатки? Том і Гек перезираються, знизують плечима.
Міна
(посміхаючись). Прочитайте — тоді довідаєтесь! (Ідуть).
Том:
Оце так люди! Таке диво — і не могли навіть дізнатися, хто він і звідки.
Гек
(задумливо): Мабуть, це не так важливо, Томе...
Бібліотекар:
Так, Гек. Певно, важливіше те, що добро до дітей повернулося добром. Такий закон життя: і добре, і погане — все, щоб ти не зробив,       повертається до тебе... І дуже часто лише одна краплина може переважити на терезах. Як, наприклад, у повісті сучасного ірландського письменника Йона Колфера «Список бажань». Може, Том, ти           спробуєш викликати героїню цієї книги?
Том (читає):
«— Де я? — запитала Мег.
Фліт розвів руками.
— Де? У тунелі, дівчинко. У тунелі. Життя... тунель... після життя...
Мег зітхнула. Саме цього вона боялася. Отже, вона мертва...
— Що зі мною буде?
— Ні Перлисті Ворота. Ні Пекло. Назад.
— Назад?
Істота, що колись була людиною, закивала головою:
— Назад. Залагоджувати погані вчинки.
— Погані вчинки?
— Дівчинко бути тупий папуга, — сердито мовив Фліт. — Вчитися говорити правильно. Погані вчинки робити в тілесному житті. Назад, назад, летіти назад. Лагодити. Потім колір блакитний-блакитний».

Виходить Мег.

Мег: Я не знаю... мама померла, вітчим вижив мене з дому... Ми з Ригачкою хотіли пограбувати старого, але я, коли побачила, що ми наробили... я намагалася перешкодити... Мене вбив Ригачка... я... ні, я не знаю, що мені робити далі...
Голос:
Її шанси рівні. Її душа може втрапити і до пекла, і до рая. Вона мусить допомогти тому Лоурі, якого намагалися вбити.
Мег:
Я... я не знаю... (Вибігає).
Беккі:
Ой... мені її дуже шкода...
Том
(похмуро): Я не хочу такої книжки. Не люблю книг із поганим закінченням.
Бібліотекар:
А звідки ти знаєш, Томе, яке буде закінчення? Може, зовсім не погане?
Гек:
Ми б хотіли допомогти Мег, але як?
Біблотекар:
Мег допоможе собі сама. І собі, і старому Лоурі, і навіть ненависному вітчиму...
Беккі:
А хто такий Йон Колфер? Він також був вчителем, як Девід Амонд?
Бібліотекар:
Так, Томе, ти здогадався. А знаєш, чому малий Йон прагнув у дитинстві бути вчителем? Тому що вчителем, зовсім не суворим і нудним, а веселим і дотепним, був його батько. Наприклад, щоб покарати своїх учнів, Колфер-старший розстрілював їх із водяного пістолета...
Гек:
Оце-то клас!!! Це не те, що наш вчитель, який тільки й знав, що нас лупцювати! А можна, я теж когось спробую вичитати? Адже я таки навчився читати.
Бібліотекар:
Будь-ласка, Гек.
Гек:
Карлус Гагеруп. «Маркус і Діана. Світло Сіріуса». «Більшого страхополоха, ніж Мавпус, на світі не було. Це він, тобто Маркус Сімонсен, до смерті страшився висоти і темряви. Це він, Маркус Сімонсен, був певен, що з’явився на світ задля того, шоб його вдарила блискавка... Це він, Маркус Сімонсен, боявся павуків, собак і майже всього того, чого можна було на світі боятися. А найдужче — дівчат».

Виходить Маркус, нервово озираючись, і впевнений Сігмунд.

Сігмунд (до Бібліотекаря): Добрий день. Мене звати Сігмунд.
Бібліотекар:
Дуже приємно.
Сігмунд:
А це — мій друг Маркус. (Маркус зіщулюється). Чи є у вас якісь книжки про правила доброго тону й гарні манери. Нам хочеться навчитися гарних манер поведінки.
Бібліотекар (здивовано):
Ви впевнені, що вам не хочеться чогось трохи цікавішого?
Сігмунд:
Що може бути цікавішого за книги про гарну поведінку? (Маркус ковтає  слину і киває).
Бібліотекар
(радо): Твоя правда. Одначе мало хто у вашому віці це розуміє.
Сігмунд:
Атож. Ми трохи не такі, як усі.
Бібліотекар:
Зараз поглянемо. Ось: «Гарні манери 90-х років».
Сігмунд:
Ми хотіли б узяти два примірника. Ми читатимемо їх у нашому клубі «Допоможи Ді»... (Маркус штовхає його у спину)... е-е-е... у нашому клубі доброго тону!
Гек:
Вони що, божевільні?
Том:
Здається... Ніколи не повірю, щоб нормальні люди у тринадцять років цікавилися гарними манерами?
Маркус:
На жаль, це правда... Ні-ні, ми не збожеволіли, просто я... я страшенний боягуз. Але в мене є найфантастичніша колекція автографів! Ні-ні, я ніколи не наважився б підійти до знаменитих людей на вулиці, але я пишу їм листи від імені... ну, осліплої бабусі... або колишнього спортсмена... або сина мільйонера, як це було з Джулією Робертс. Лишенько, коли б я тільки знав, до чого воно призведе! І все це мій друг Сігмунд... (Ідуть).
Бібліотекар:
Книга «Маркус і Діана. Світло Сіріуса» — перша із серії книг про Маркуса та Сігмунда. Її автор, Клаус Гагеруп — один із найпопулярніших сучасних письменників Норвегії. А до того, як розпочати писати книги, він був актором і режисером. Певно, тому йому став такий близький його герой Маркус, який теж умів перевтілюватися за допомогою фантазії у різних людей...
Том:
А мені найбільше подобається, що у Маркуса, як і у мене, є вірний друг.
Бібліотекар:
Хто буде оживляти наступного героя? Може, ти, Беккі?
Беккі:
Звичайно, я теж хочу! Тим більше, я сподіваюся таки вичитати дівчат, а не хлопців! Хіба про нас нічого не пишуть?
Бібліотекар:
Звичайно, пишуть. Ось, наприклад, книга відомої американської письменниці Енн Брашарес «Товариство Мандрівних Джинсів».
Беккі (читає):
«Тепер справжні «вересневі» — це ми. Ми одна для одної — все, і    нам про це навіть говорити не треба, ми просто відчуваємо це нутром. Іноді здається, що ми настільки близькі, що всі вчотирьох зливаємося в одну-єдину особистість. Хоча взагалі-то усі ми різні: Бріджит — спортсменка, Ліна — красуня, Тіббі — неформалка, а я, Кармен, хто?.. Людина із характером. Зате саме я найбільше хочу, щоб ми і надалі були разом... Ми любимо одна одну. Ми підтримуємо одна одну... І Джинси — ніби запорука тому».

Виходять Ліна, Тіббі, Бріджит, Кармен.

Том: А до чого тут джинси?
Кармен:
Тому що перед тим, як вперше роз’їхатися на усе літо, ми знайшли чарівну річ.
Тіббі:
Це Джинси, які підходять кожній з нас, незважаючи, що у нас різні фігури.
Бріждит:
І ми вирішили передавати джинси кожній з нас по черзі, щоб вони тримали нас разом, коли ми далеко одна від одної.
Ліна:
Отже, сьогодні ми — Товариство Мандрівних Джинсів.
Беккі:
І що, ці джинси і справді вам допомагали?
Кармен:
Так. Мені, Кармен, наприклад — перемогти егоїзм, коли мій тато одружився вдруге.
Ліна:
Я, Ліна, за допомогою джинсів знайшла... ні, я його не буду називати... Хіба лише на ім’я — Костос.
Бріджит:
Та й в мене, Бріджит, була своя історія кохання. Хоча не все так склалося, як гадалося, але в тому не провина Джинсів.
Тіббі:
А ви знаєте, що це таке, коли помирає подруга? Я, Тіббі, вже знаю... І Джинси — теж...
Ліна:
А потім було ще одне літо...
Бріджит:
І ще одне...
Тіббі:
Ми пам’ятали, що наші Джинси — це любов.
Кармен:
Люби своїх друзів. Люби себе. (Ідуть).
Бібліотекар:
Книга про Товариство Мандрівних Джинсів, перший твір Енн Брашарес, стала справжнім бестселером. Згодом письменниця написала ще три книги про пригоди нерозлучних подруг. Перша екранізація твору, фільм «Джинси-талісман», вийшла на екрани світу у 2005 році, а через три роки з’явилося його продовження «Джинси-талісман—2». Сама автора живе у Нью-Йорку із чоловіком і дітьми, дуже любить мандрувати і носити джинси. Правда, вони у неї зовсім не чарівні.
Том:
А я гадав, що дівчата не вміють дружити. Кажуть: «чоловіча дружба», а про жіночу вважають, що її зовсім не існує.
Бібліотекар:
Що ж, Томе, щоб ти не сумнівався, слід викликати героїнь повісті «Секрети» сучасної англійської письменниці Жаклін Уілсон.
Беккі
(читає): «Я на цыпочках пересекла холл, открыла дверь, и, оставив ее приоткрытой, рванулась к Дарлинг.
— Дарлинг! Это фантастика! Ведь я ходила сегодня к тебе, но у бабушки тебя не было. Я его видела, парня твоей мамы, и он такой страшный!
— Можешь повторить это снова, не ошибешься, — сказала Дарлинг. Она хотела, чтобы это прозвучало шуткой, но ее голос дрожал.
— Что он сделал с тобой, Дарлинг?
— На этот раз ничего. Я ушла. Но он все еще там, у Нэн. Я не могу вернуться туда. Не могу…
— Она все-таки заплакала, хотя сердито вытирала рукавами слезы».

Виходять Дарлінг та Індія.

Дарлінг: Індія, як це жахливо, що ми могли не зустрітися!
Індія:
Дарлінг, якби я тоді не проїхала твоєю вулицею — ми б не зустрілися.
Дарлінг:
І я не ховалася б тоді у тебе від свого вітчима, як Анна Франк.
Індія:
І я ніколи не мала найкращу подругу і найбільший секрет.
Дарлінг:
Я теж... (Ідуть).
Бібліотекар:
Томе, а ти пам’ятаєш, як ти запитав мене: «А ви вірите у дива?».
Том:
Звичайно.
Бібліотекар:
Я думала про це, коли у руки мені потрапила книга сучасного шведського письменника Ульфа Старка «Диваки і зануди». Ульф Старк вважається одним із найпопулярніших письменників Швеції. Його повість «Диваки і зануди» була визнана тією книгою, яка допомагає юним читачам сміливо дивитися в обличчя життєвим негараздам.
Бібліотекар:
До речі, героїня Ульфа Старка також дівчинка — дванадцятирічна Сімона. І життя її зараз складається не найкращим чином... (Читає). «Мы собирались переезжать. Хотя, на мой взгляд, новый дом ничем не лучше нынешнего — такая же помойка… Но самое паршивое, что нам предстояло поселиться вместе с Ингве — одним идиотом, с которым маме взбрело в голову съехаться. Если любовь толкает людей на подобные глупости, я нипочем не стану влюбляться!».

Виходять Сімона і Дідусь.

Сімона: Дідусю, чому все так погано? Всі неприємності — одразу. Цей вітчим такий придурок! І ще собаку загубили під час переїзду, і у школі думають що я хлопець... це все з-за мого дурного імені! А що в результаті? Катті  закохалася у мене, а я.... ну, звісно, не хочу сказати, що я люблю Ісаака, але... Суцільна плутанина, дідусю?
Дідусь:
Це, напевно, малі демони жартують з тобою, моя маленька.
Сімона:
Ти що, хочеш сказати, що це від диявола?
Дідусь:
Та ні... Просто є серед людей диваки, а є і зануди. І якщо хтось створив цей світ, це був не зануда, а скоріше дивак, швидкий на різні вигадки. І ось він створив його, а потім йому стало нудно, і він вигадав демонів-бешкетників, які тільки те й роблять, що перевертають усе догори ногами, щоб нам веселіше жилося. Навіть за неприємностями сумуєш, коли вони закінчуються... Дивно, так? (Ідуть).
Гек:
Чому я раніше вважав, що у бібліотеці немає нічого цікавого? А тут відбуваються справжні дива...
Том:
Я гадав, що справжні пригоди — це пошуки скарбів. Але зі звичайними хлопцями і дівчатами відбуваються не менш цікаві речі.
Беккі:
Із дорослими теж.
Бібліотекар:
Так, із дорослими теж. Адже справді гарні книжки — вони для дітей і для дорослих. Щоб ми краще навчилися розуміти одне одного...

Завіса.


Попередня Наступна


 
Останнє оновлення: 6/18/2019
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей