ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ

Марія Авакумівна Познанська народилась 15 липня 1917 року в селі Петрашівка на Київщині. З дитинства її полонила поезія Т. Г. Шевченка. Саме завдяки їй дівчинка полюбила музику віршованого слова. Ще коли Марія навчалась у школі, сама складала пісні, добирала до них мелодії та наспівувала їх своїм подружкам, але про те, хто є автором слів, нікому не казала.

Після закінчення школи-семирічки М. Познанська працювала в своєму колгоспі, в ланці, що вирощувала буряки. Там вона навчилася розуміти і «читати» землю і, водночас, мріяла стати письменницею. Але знань бракувало. Тому Марія вечорами, після роботи, сідала за підручники. І вже в 1937 році вступила у Білоцерківське педагогічне училище. А в 1939 році на останній сторінці журналу «Жовтень» молода поетеса побачила надрукованим свій перший вірш. Мрії почали здійснюватись. Та на заваді стала війна з німецькими загарбниками.

Під час війни Марія Авакумівна працювала рахівником у радгоспі, а після її закінчення стала студенткою мовно-літературного факультету Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького. У той же час вона була активними учасником літературної студії при журналі «Дніпро», де писала вірші для дітей.

У 1945 році разом з молодими поетами-початківцями М. А. Познанська звітувала про свою творчість у Спілці письменників, якою зацікавився П. Г. Тичина. Ознайомившись з творчим доробком молодої поетеси, він зробив свої зауваження щодо віршів, порадив дещо виправити і дав рукопису «путівку у життя». І вже 1946 року виходить перша поетична збірка для дітей «Мій квітник». Простота і дохідливість віршів збірки одразу привернули увагу критиків і читачів.

Відомий майстер дитячої літератури К. Чуковський у своїй статті зазначив: «Не віриться, що Марія Познанська – новачок, початківець у літературі. У неї зрілий упевнений смак і такий ступінь майстерності, який набувається з досвідом». Вона «…добре знає дитячу психіку, вміє з достатньою яскравістю передати дитяче сприйняття світу». Це остаточно визначило подальший шлях поетеси. Марія вирішила професійно займатися літературою для дітей.

Набуті в студентські роки знання з дитячої психології молода поетеса доповнювала безпосереднім дружнім спілкуванням з малечою. Марія Познанська спостерігала за їхнім життям, поведінкою, прислухалася до дитячої мови, дізнавалась, що цікавить малечу, до чого вони прагнуть. Згодом було надруковано поетичні збірки Марії Авакумівни «Буду піонером», «Де сонце і квіти», «На рідній землі», «У колгоспі «Перемога».

М. Познанська намагалася своїми віршами розширити світогляд дітей. Поетеса просто, дохідливо і поетично відповідала на численні запитання «чомучок». Так з’явилися збірки, в яких змальовано життя малят у дитсадку, у родині, розповідається про корисну працю людей різних професій, а саме: «Дім на горбочку», «Тьотя Паша», «У нашому садочку», «Про білий халат і наших малят», «Асканія-Нова», «Що я знаю про метро», «Любій малечі про цікаві речі», «Чим пахне коровай», «Про золоті руки».

М. Познанська не оминула увагою і дітей старшого віку. У таких творах, як: «Валя Котик», «Жоржини цвітуть!», «Фортеця над Дніпром», вона по-доброму, мудро й проникливо розповіла про складнощі життя, важкі випробування, що часом випадають на долю людей.

При ознайомленні з творами поетеси виникає безліч різних емоцій: радість, сум, біль, гордість, почуття патріотизму, любов до свого краю, гордість за свій народ. Мова у поетичних творах дуже проста і дохідлива, тому безліч віршів М. Познанської увійшли до численних тематичних збірників, антологій, шкільних хрестоматій.

В 1978 році за поетичну збірку «Щоб ти був щасливий» та віршовану розповідь «Фортеця над Дніпром» Марії Авакумівні було присуджено літературну премію імені Лесі Українки.

Померла Марія Авакумівна Познанська 1995 року. Вона була людиною свого часу. Але талант педагога і талант поетеси – це те щасливе поєднання, яке, незважаючи на деяку заідеологізованість, залишає її творчість популярною і досі.

* * * * *

Про золоті руки

На світі є дуже багато різних професій. І вирішити, які з них більш важливі неможливо. Вони, як намисто: впаде одна намистина – розпадеться весь разок. Щоб освоїти будь-яку професію, треба вчитись. Дуже приємно і цікаво дивитися на людей, які виконують свою роботу уміло і правильно. М. А. Познанська, спостерігаючи за роботою людей, склала вірші про золоті руки майстрів чотирнадцяти професій. Серед них є вірш про муляра і склодува, мебляра і токаря, хлібороба і кухаря, водія електрички і постового. Тобі також буде цікаво прочитати решту віршів збірки про інші професії.

* * * * *

Жоржини цвітуть!

Ця збірка-підсумок плідної літературної праці поетеси, в її зміст увійшли найкращі твори письменниці, ознайомившись з якими ти зможеш скласти уявлення про творчість поетеси. Тут вміщено вірші М.Познанської зі збірки «Мій квітник», поеми та віршовані оповідання, які склали розділи «Про золоті руки», «Люби і знай свій рідний край», «Дуровська залізниця», а також героїчні поеми «Фортеця над Дніпром», «Валя Котик», «Жоржини цвітуть!».

З любов’ю і ніжністю описує поетеса перші відвідини дитиною дитячого садочка:

Або ж святкування дня народження у садочку «Колосочок» хлопчика Кості.

Про чудове українське довкілля ти прочитаєш у віршах Марії Авакумівної «Пісня проліска», «Конвалії», «Соловейко», «Зелена повінь», «Зацвіли каштани». Змальовані у віршах картини створила не лише природа, а й невтомні руки твоїх батьків та дідів, яким поетеса дякує у вірші «Спасибі людям, що зростили ліс»:

У таких віршах, як «Сонечко», «Спи, моя мамо!» ти зможеш прочитати про ніжну і турботливу любов дитини до матері. Так, у віршику «Сонечко» дитинка порівнює мамині руки з промінчиками сонечка:

У веселому захоплюючому віршованому оповіданні «Дуровська залізниця» ти познайомишся з потішними дресированими птахами та звірятами. А коли прочитаєш поему «Асканія-Нова», то неначе відвідаєш цей заповідник, розташований на Херсонщині. Познайомишся з цікавими й незвичними для нас дикими тваринами, привезеними з різних кінців світу. Це зебу-бик, як, антилопа-канна, страус, бізон, рожевий фламінго та інші.

Про дітей-героїв ти дізнаєшся з поем «Валя Котик», «Жоржини цвітуть!». В них описані реальні подвиги з короткого життя двох юних українців: одинадцятирічного підпільника з Києва Казимира Гапоненка і чотирнадцятирічного партизана з Шепетівки Валентина Котика. До війни з німецькими загарбниками вони жили, вчилися і мріяли, як звичайні діти: то «на літаку все небо облітати», то «хороший сад зростити», прочитати багато цікавих книжок. Та вмить подорослішали, коли стали на шлях смертельної боротьби з окупантами. Про подвиги цих відважних дітей пам’ятають і досі. Вони навічно залишились живими в нашій пам’яті.

Багато віршів поетеси присвячено різним професіям, а з віршованого оповідання «Що я знаю про метро» ти дізнаєшся багато цікавого про те, як його будували, люди яких професій брали участь у будівництві столичного метрополітену.