ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
У поетеси Т. О. Коломієць нинішній 2015 рік – ювілейний. Їй виповнилося 80 років. Вона, як завше, зустрічається з юними читачами, цікаво розповідає про своє життя і творчість, захоплююче читає їм вірші, лічилки, казки, колисанки, абетки, небилиці, загадки, яких у неї вже назбиралося більш ніж на тридцять збірок.
Народилася Тамара Коломієць 9 квітня 1935 року в місті Корсуні-Шевченківському. Мама була лікарем і одержувала різні призначення – в село Гельмязів Полтавської області, потім в місто Богуслав Київської області. Так і переїжджали з місця на місце. Окупацію в роки Другої світової війни пережили в селі Білоусівка Драбівського району. А з 1945 року сім’я оселилася знову в Гельмязеві. Тут Тамара Коломієць закінчила середню школу. Батько не повернувся з війни, дідусь загинув ще в роки громадянської. Тож в родині крім неї були бабуся, мама і малий братик Петрик, якого вона бавила, розказувала йому казки, вигадувала свої віршики, а з вербових гілочок та стручків акації робила свистки та пищики.
Тамара Опанасівна з особливим трепетом згадує своє дошкільне дитинство: «за свої довоєнні шість років я встигла багато взнати і навчитися: бабусині казки, пісні, загадки, назви рослин і лікувального зіллячка (звіробій, деревій, пижмо, любисток, ромашка, подорожник…). А були ще книжечки, олівці, фарби, альбоми, куплені мамою!.. Забіла, Пригара, «Горбоконик» у перекладі Рильського, «Вишеньки» Лесі Українки… І найголовніша книга – «Кобзар» Тараса Шевченка. Усього, що лягло на той час на музику, навчила мене, наспівавши, неписьменна бабуся. Поему «Катерина» знала вона напам’ять. А мама кожної вільної хвилинки читала вголос.» [1] Взагалі Тамара Опанасівна вважає, що «справді виросла в бабусиній пелені» [2] Все, що ввібрала в себе допитлива дівчинка в ранньому дитинстві, мало своє продовження. Ще в шкільні роки Тамара Коломієць почала писати вірші – спочатку в шкільну газету, а потім – і в місцеві. Вона стала учасницею літературного гуртка при редакції районної газети. Там регулярно друкувалися її перші вірші. У 1952 році Т. Коломієць стала студенткою відділення журналістики філологічного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Любов до літератури привела її до літературної студії при видавництві «Молодь», якою керував письменник Михайло Чабанівський. «Саме літературна студія «Молодь» дала мені путівку в літературу, рекомендувала видавництву першу збірочку «Проліски», а далі – і мою кандидатуру до Спілки письменників. Долучилися до цієї рекомендації Михайло Стельмах і Платон Воронько» – зазначила в «Автобіографії» Тамара Коломієць. За збірку «Проліски» (1956) вона здобула золоту медаль на Всесоюзному фестивалі молоді та студентів у Москві у 1957 році. Відтоді вийшло ще десять збірок лірики поетеси «Осіння борозна» (1981), «Багаття на межі», «Вибране» (1984), «Дорога в листопад» (1990) та інші, які відрізняються мелодійністю, талановитим використанням фольклорних мотивів і душевною щедрістю.
І все ж, Тамара Опанасівна Коломієць стала відомою дитячою письменницею. В «Автобіографії» вона розповідає: «Першу збірочку «Пастушок», адресовану дітям, я писала, орієнтуючись на дитинство свого молодшого брата. Був він тоді вже студентом, але дитинство його відгукувалося досить свіжо у моїй пам’яті. А в мене самої вже на той час росли дві донечки. То ж наступна книжечка була «Хиталочка-гойдалочка». Про колисочку, в якій спить молодша сестричка, був той віршик, що дав їй назву.» [3] Понад півсторіччя Тамара Опанасівна пише для дітей. Золотий фонд української дитячої літератури поповнився збірками та окремими виданнями її творів: «Пастушок» (1961), «Хиталочка-гойдалочка» (1965, 1969, 1983), «Помічники» (1965, 2014), «Недобрий чоловік Нехай» (1967, 2012), «Біб-бобище» (1968, 1977, 1989), «Луговий аеродром» (1972), «Хто розсипав роси?» (1975), «Візьму вербову гілочку» (1983), «Найперша стежечка» (1985, 2006), «Гарна хатка у курчатка» (1989, 1990, 1991, 2002, 2003), «Де ховає сонце роси» (2006), «Бринчики-мізинчики» (2012) та інші. А для найменшеньких читачів, які тільки засвоюють перші літери – чудові абетки: «Веселе місто Алфавіт», «Хто нам літери приніс», «Отака азбука», «Абетка», «Зоопарк від А до Я», «Що вродило на городі».
Вірші, казки, загадки, скоромовки, небилиці Тамари Коломієць ліричні, образні, ритмічні, пізнавальні, без нудного моралізування, актуальні в роки їх написання й донині. Вони – про любов до землі та праці, красу природи, людську доброту, дитячу допитливість і вигадливість.
Багато поетичних творів Т. О. Коломієць перекладено англійською, угорською, польською, білоруською, російською, словацькою, чеською, казахською, азербайджанською, вірменською та іншими мовами народів світу.
Тамара Опанасівна зізнається , що пише свої вірші наспівуючи їх. І вони в неї мелодійні та ритмічні. Чимало їх покладено на музику композиторами М. Чемберджі, Ю. Рожавською, Б. Буєвським, Ж. Колодуб, С. Сабадашем, Т. Димань. Окремою збіркою під назвою «Я по вулиці іду» вийшли пісні композитора А. Мігай на слова поетеси. У 2008-2014 роках вийшли книжки Т. Коломієць з аудіо-відео додатками, зокрема: «Недобрий чоловік Нехай», «Помічники» і вже названа збірка «Я по вулиці іду». То ж твори поетеси можна не тільки послухати, а й побачити цікаве, веселе дійство на сюжет її віршів.
Тамара Коломієць не тільки талановито пише свої вірші, а й перекладає з інших мов. З білоруської – народні дитячі пісеньки, загадки, скоромовки «Пішов котик на торжок» та загадки Н. Гілевича «Біжить клубок з голками»; з латиської – «Золоте ситечко» Я. Райніса; словацької – «До школи» Л. Під’яворинської; монгольської – «Тато, мама і я» Ж. Дашдонга; азербайджанської – «Заєць на стадіоні» Х. Зія. Зокрема, за переклади з білоруської поетесі було присуджено премію імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини». Вона також нагороджена премією імені Наталі Забіли журналу «Малятко», медаллю А. С. Макаренка та значком «Відмінник народної освіти». У 2009 році Т. О. Коломієць присуджено найголовнішу премію, якою відзначають в Україні найкращі книжки, написані для дітей – премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. Нею відзначено дві збірки поетеси: «Найперша стежечка» та «Де ховає сонце роси».
«Найперша стежечка»
Вперше збірка вийшла друком у 1985 році у видавництві «Веселка». До неї включили все найцікавіше, що було у попередніх дванадцяти збірочках поетеси. У 2006 році «Веселка» перевидала «Найпершу стежечку», доповнивши її казкою «Недобрий чоловік Нехай». А художник Едуард Колесов проілюстрував її яскравими образними малюнками. На початку книжки вміщено цікаву розповідь М. Слов’янової про дитинство Тамари Коломієць, яке й дотепер залишилося в пам’яті поетеси та надихнуло на чудові вірші.
У книжці «Найперша стежечка» шість розділів, в яких живе весела й працьовита дітвора, трапляються справжні дива, можна підгледіти за тваринами і рослинами в живій природі, відгадати загадки, поплакати чи посміятися з героями казок.
У першому розділі «Червоний пароплав» поетеса з любов’ю і повагою пише про працю. У її віршах трудяться всі: завзяті малята, школярики, звірята. У праці оживають речі і навіть природні явища. Тамара Опанасівна розповіла про справжній трудовий десант школярів у дитячий садок («Сміх лунає у дворі»):
Ми прийшли до вас,
малята,
Ваших друзів лікувати –
Тих ляльок і ведмежат,
Що поламані лежать.
Навдивовиж умілі рученята у дітей із вірша «Братик і сестричка»:
Братик для сестрички
Чистить черевички,
Сплів бичка з соломи,
Склеїв з шишок гнома.
Не відстає від нього й сестричка:
Вишила два носики,
Вишила два хвостики,
Ще й двоє оченяток,
Наче маченяток.
І вже із сорочини
Співають дві пташини
На різні голоси…
- На, братику, носи!..
Такого ж умільця і фантазера зустрічаємо у вірші «Червоний пароплав». Хлопець дістав червоної парусини, обклеїв нею рубку, обшив тугий каркас, поставив щоглу-рею, прикріпив прапор – і пароплав готовий. А коли читаєш вірш «Візьму вербову гілочку», самому захочеться зробити з вербової гілочки веселого сюрчка і позмагатися із солов’ями.
У розділі «Луговий аеродром» поетеса пропонує побувати у сонячному барвистому царстві променят, бешкетника вітриська, синеньких дзвоників, веселих їжаків, капелюшника боровика, ведмедя-танцюриста, боба-бобища, і, звичайно ж, заглянути на луговий аеродром –
Величезний чорний пень.
А на ньому цілий день
Не вщуха робота:
Вирушають в білий світ
У небачений політ
Джмеляки-
Літаки,
Бабки-вертольоти.
Облітавши все навкруг,
Приземляються на луг.
Кожен в цьому царстві знайде для себе щось цікаве.
У розділі «Хто розсипав роси» Тамара Коломієць розповідає про хлопчика-мізинчика на ім’я Дбайко. Цей персонаж її віршів настільки непосидючий, що його називають ще Посипайком, Поливайком, Політайком, Невидайком, Потішайком! В нього завжди і всюди є робота. Ось випало з гнізда пташа – він підсадить на гілляку, зламав хтось клена-малюка – туго перебинтує, дзижчить бджола в біді – врятує з павутини. У Дбайка є грядка, де ростуть сунички; водогін для поливу грядки; кузня, де він виковує підківки для цвіркотливих коників. Він встигає розкривати дзвіночки у сон-трави, судити футбольний матч у жабенят ще й казки складати. Мабуть, цікаво буде ближче познайомитися з цим хлопчиком довідатися про всі його справи!
У наступному розділі «Веселиця» знайдемо аж тридцять п’ять загадок. Вони короткі і легко розгадуються. Але подумати над ними все-таки доведеться.
Котилось котильце,
Котильце-барильце,
То вище і вище,
То нижче і нижче.
Закидало в віконце
Золоте волоконце.
Я гойдаюсь на билинці,
Зерно в кожній комірчинці,
Хоч дрібнісіньке-дрібне –
Молочко у нім смачне.
Добрі з ним коржі на смак.
А зовусь я просто…
Потрудившись над розгадуванням загадок, можна перейти до розділу «Починаються дива». В них багато смішного і повчального без повчань, як завжди у Тамари Коломієць: про диваків Рогеллі і Рогатті – мастаків перекидати все на світі догори ногами, про доброго і дивного гнома, про зайця-побігайця і вкраденого окрайця. Нумо, спробуймо збагнути!
Що у літа на порозі
Цвітуть маки на морозі.
А у літа на печі
Замерзають калачі.
А у весни коло поля
Листя скинула тополя
А ми стали коло хати
Та й не можем розібрати,
Кому іти рибу пасти,
Кому воду в копи класти,
Кому піски молотити,
Кому сніги волочити.
Крім віршів, загадок, пісень Тамара Опанасівна Коломієць писала казки і теж у віршах. У наступному розділі збірки дві казки «Про мандрівку Жабунця-хвастунця» та «Недобрий чоловік Нехай». Познайомимося з героєм першої казки – Жабунцем. Він задумав помандрувати у світи. Своїй мамі він заявив:
Я не хочу сидіть у дворі –
Тут і мухи дрібні, й комарі!
Тут і сонце пече-припіка,
І вода в джерелі не така!
Очерет не дає холодка!
Помандрую я геть до ставка!..
Жабунець одразу нам когось нагадує. Проте не будемо поспішати, а помандруємо разом з нашим героєм. На шляху йому зустрівся здоровенний Жук-Жучище. Жабунець спочатку сміливо виступив проти нього, а потім все-таки довелося втікати. А, от Равлика, який повз по стежині, він легко здолав: підштовхнув у струмок. Запишався цією перемогою Жабунець і почав нахвалятися:
Хто там ще? Ану сюди –
Силу міряти іди!
І Вужаку, і Змію
Подолаю у бою!
Чорногуза не боюсь –
З Чорногузом поборюсь!
Але чи варто вірити нашому героєві? Далі він потрапив під зливу. Коли потекли струмки і грізно запінилася вода, Жабунець заплакав і почав звати маму. Звичайно ж, мама нагодилась вчасно і врятувала його. А в кінці казки автор розповідає, що
…такого Жабунця тепер нема:
Він підріс, помудрів і змужнів,
Він – найкращий ловець комарів.
Хіба так не буває? Повіримо нашому герою?
Друга казка з цієї збірки називається «Недобрий чоловік Нехай». Її назва одразу насторожує. А малюнки художника лише підсилюють цю тривогу. Йдеться в ній про царя Нехая, рідню, що його оточує: Соньки-Дрімки і Позіхаї-Лінюки та пустку навколо. Бо в його країні вже давно ніхто не працює і на грядках ростуть лише будяки та інші бур’яни. Всюди чути дивну пісню:
«Є на світі молодиця,
Молодиця – Лінь-цариця,
А у неї – цар Нехай,
А у них – привільний край:
Там не треба гнути спину,
Укладайся на перину,
А роботу відкладай
На «нехай» та й занехай…»
А пісня ця непроста і дуже небезпечна. Малий Олесь почув її і навчився співати – відкладати свої справи на «нехай». Важко довелося хлопцю, перш ніж він визволився із обіймів царя Нехая. Своєю казкою Тамара Коломієць допоможе всім обминути це жахливе царство.
«Де ховає сонце роси»
Збірку вибраних віршів Т. О. Коломієць надрукувало в 2006 році харківське видавництво «Школа» в серії «Золота колекція української поезії для дітей». Яскраві сюжетні малюнки зробила О. Трусова.
Читачі цієї книжки познайомляться з добрим чаклуном, який живе на сьомому небі і дарує «усім по сім гостинців». А Тамара Опанасівна подарувала своїм читачам перший розділ, який так і називається: «Усім по сім». І в ньому всього сім колисанок, сім віршів про різні дива (луговий аеродром, променят, ранок-чарівник та ін.), сім пісеньок, сім оповідок, сім віршів про звичайні речі (веселий душ, поливалку, ложку та ін.), сім казочок і сім лічилок. Свої колисанки поетеса адресує маленьким Івасям, Ганнусям, Наталочкам і навіть маленьким квасолькам, що сплять у зеленому стручку, і пташинкам, і вусатому джмелю. А справжнім дивом вона вважає ранок, який приніс у ліс роси на сніданок; щедре літо, яке принесло ягоди й грибочки; веселку з найяскравішими, найвеселішими кольорами. Якщо навчитися спостережливості у Тамари Коломієць, то й собі можна віднайти якесь диво. Мелодійні вірші поетеси можна співати, а вірші про звичайні речі використати для корисних справ: склеїти машину, зробити лук, намалювати коня. А ще з цієї книжки можна вивчити лічилки. Адже яка гра у піжмурки обходиться без лічилки! Тамара Коломієць у своєму дитинстві теж грала у піжмурки та інші ігри. Вона подбала, щоб лічилки були різноманітними, цікавими і легко запам’ятовувалися, як от : «Жмурки», «Сонячна лічилка», «Дбайкова лічилка», «Смачна лічилка». Вірші з розділу «Небилиці» цієї книжки допоможуть потренувати уяву та й посміятися досхочу. Цікавим і пізнавальним є розділ «Вірші без кінця». Серед них «Календарик (теж, здається безкінечний)», де розповідається про те, що відбувається в природі в кожному місяці року.
Календарик новорічний
Починає рік із січня.
Груднем-місяцем кінчає.
Знову рік Новий стрічає…
Так по колу він іде –
За собою нас веде.
Розділ «Жива вода» Тамара Опанасівна присвятила джерелам, річкам, морям і океанам – величезному багатству на планеті Земля, розповіла про значення води в природі і житті людини. Їй навіть вдалося підслухати пісню джерела («Джерело»):
Я пробилось з-під коріння
В лісовій гущині.
Позбирало все проміння,
Хай мигтить у мені.
Напуваю я водою
І траву і квітки.
Дріботять до водопою
Сторожкі їжаки
Завершує збірку розділ загадок «Що воно за диво». Загадки – один із улюблених жанрів Тамари Опанасівни. Їх у неї більше п’ятисот. Вони римовані. Поетеса підказує своїм читачам як їх розгадати:
Хто римувати вміє,
Усе тут зрозуміє.
Як слово в риму ляже,
Відгадку вам підкаже.
Тамара Опанасівна дуже любить своїх читачів і намагається, щоб її твори були найцікавішими і допомагали юним читачам впевнено йти своєю першою стежечкою. «Все починається з дитинства і якими виростуть наші нащадки, залежить від того, що вони прочитають… Мені так хочеться, щоб збагнули це всі, любили і шанували книгу». [4] – пише вона у своїй «Автобіографії».
***
[1] У світ із віршами Тамари Коломієць: бібліогр. подорож / Держ. закл. «Національна бібліотека України для дітей»; уклад. Н. В. Загайна. – Київ, 2009. – С. 5.
[2] Слов’янова М. Дівчинка зросла поетесою…/ М. Слов’янова // Літ. Україна . – 2005. – 21 квіт. – С. 7.
[3] У світ із віршами Тамари Коломієць: бібліогр. подорож / Держ. закл. «Національна бібліотека України для дітей»; уклад. Н. В. Загайна. – Київ, 2009. – С. 8.
[4] У світ із віршами Тамари Коломієць: бібліогр. подорож / Держ. закл. «Національна бібліотека України для дітей»; уклад. Н. В. Загайна. – Київ, 2009. – С. 10.