Твори для дітей і про дітей
Варвара Іванівна стояла у витоків зародження української дитячої літератури після подій 1917 року. У її творах, присвячених дітям (новели, оповідання, повісті), у першу чергу окреслено шляхи формування особистості в умовах тогочасної складної соціальної дійсності. Передусім письменниця заглиблюється у внутрішній світ дитини, її моральні зацікавлення, сприйняття дорослого світу. Твори В. Чередниченко для дітей дають підстави говорити про неї як про тонкого знавця дитячої психології, художньо обдарованої особистості. Автор занурюється у світ переживань дитини, і твір наповнюється двома біографіями героя: побутовою, з описом подій його життя і духовною, з аналізом внутрішнього стану. Особливість художнього зображення світу дитини полягає в тому, що В. Чередниченко розкриває її внутрішній світ у кризові моменти життя, передає психологічний стан дитини у складній для неї ситуації, яка змушує робити непростий вибір, зрозуміти себе, пізнати нові грані своєї особистості.
Початок літературної творчості Варвари Чередниченко припадає на 1912 рік: у журналі «Дніпрові хвилі» (Катеринослав) надруковані її перші твори «Трохим» і «Пошуткував». В оповіданні «Трохим» авторка художньо показує переживання батька за хворого сина, його віру в те, що дитина буде жити. Кінець оповідання трагічний – у тяжких муках дитина померла. Автор розкрила драматизм подій у творі, глибоке проникнення у психологію героїв, уміння показати їх душевні переживання.
Оповідання «Пошуткував» – твір, у якому окреслено одну з найголовніших проблем – виховання дитини у сім’ї. Автор засуджує батьків за те, що в усіх негараздах вони звинувачують своїх дітей. Голодні і побиті, вони не знають до кого підійти: йдуть до матері – батько лається, до батька – мати хліба не дає.
В. Чередниченко активно писала нариси й оповідання, які публікувалися у журналах для дітей.Так, у журналі «Червона калина» (Катеринослав, 1921-922) надруковані нариси: «Декабристи на Україні», «Чому ми повинні пам’ятати про Песталоцці», «Батько всіх безпритульних, всіх голодних дітей у світі Генріх Песталоцці» та ін.
Серед її публікацій на шпальтах журналу «Червоні квіти»(Харків,1923-1929): «У сільській дитячій колисці», «Смачний обід», «Як Сашко пана вчив», «Тетяна-засівальниця», «Хатній водонос», «Щука», «З-за огірків», «Наш Едісон», «Це зробила звичайнісінька кішка», «Промисловість республіки» та ін. А також у 1927 році вийшли у світ спогади В. Чередниченко про «старшу сестру» «Червоних квітів» – журнал «Червону калину».
У 1925 році В. Чередниченко написала першу історико-революційну повість «Зшиток Софії Соняшник за 1905 рік», де у формі щоденника чотирнадцятирічної дівчини аналізує події Першої російської революції. Дочка катеринославського робітника залізничних майстерень записує у свій щоденник події і факти, що найбільш для неї близькі й цікаві: життя родини, поведінка батька-революціонера, бабусі й матері, які намагаються відгородити дітей від політики, своє перебування у чигиринському жіночому монастирі, шкільні будні, діяльність шкільної громади тощо. Письменниця показала, як за один рік змінюється світогляд головної героїні.
Проблема національного виховання наскрізно пронизує всю повість. Софія свідомо і гідно відстоює власну життєву позицію, має однодумців – членів шкільної громади, які спільно шанують духовні надбання пращурів і прагнуть їх зберегти.
Наслідки руїн і голоду в Україні після громадянської війни принесли нову тему у дитячу літературу – тему сирітства, виховання дітей у дитячому будинку. На відміну від інших письменників того часу, які у своїх творах змальовували життя дітей-сиріт із робітничих та селянських сімей, В. Чередниченко в оповіданні «Що трапилося з Тетею Зорянською» (1926) зображує дівчину, що «вихована у панській сім’ї, навчалась в інституті для великопанських дівчат», а зараз змушена перебувати у комуні «Червоний прапор». ЇЇ батько полковник емігрував за кордон, а мати померла. Письменниця майстерно передає психологічний стан Теті, що дискомфортно почуває себе у комуні, адже вона своїм вихованням відрізняється від інших сиріт: «грає на піаніно», «хреститься», «не записалась у ленінці», «по-англійському читає й буржуйські порядки знає», «не дає комусь свій одяг, бо це не гігієнічно». Здавалося б, дівчина має бути для інших прикладом, але ж ні – її поведінка дратує ленінців. Причиною трагізму Теті є жорстока антигуманна система виховання, повна байдужість до духовного світу вихованки, ігнорування індивідуального підходу до її особистості. Дівчинка починає сумніватися у Божій силі, адже матір її вірила в Бога, а сама з голоду померла. «Невже більшовицька правда дужча?». З кожним разом Тетя все зневірювалася у силі прабатьківського чудодійного образу, а потім кинула його у піч. Вирішила дівчина розпочати нове життя. А про старе ні пам’ятати, ні згадувати. Цій темі присвячене і оповідання «До діда-баби по шматок хліба» (1926). Сумна, сповнена драматизму історія, як братик Мишко і сестричка Дора, долаючи труднощі, шукали своїх рідних, вважаючи, що мама померла. Та їх старенькі не признали, навіть одежину їхню добротну відібрали і старе лахміття одягли, виставивши за ворота. Так діти поневірялися майже рік, тяжко захворіли на запалення. Мати знайшла їх, але занадто пізно. Так і поховала обох.
Новим етапом у творчості письменниці став твір «Весела компанія» (1928), написаний у жанрі реалістично-авантюрної пригодницької дитячої повісті. Семеро друзів – надзвичайно обдаровані, талановиті підлітки з активною життєвою позицією, з цікавими та захоплюючими повсякденними справами... Але цей побут веселої компанії вставлений у плетиво таємничо-авантюрного сюжету: на горищі семиповерхового будинку компанія знаходить картину невідомого маляра. Картина ця мало не на очах зникає безслідно. Звичайні міські діти відкривають у буденному житі широкий дивосвіт. Саме через пригодницький елемент у повісті письменниця має можливість різнобічно розкрити світ дитини.
Оповідання «Панчохи» присвячене школярці, найменшій улюбленій донечці Марті та її кумедним, недолугим вчинкам і витівкам.
А ще перу Варвари Іванівні належать казки «Дитбуд і Дуб» (1927) та збірка «Три казочки».
