ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
Чимало книжок вийшло з-під пера Оксани
Сенатович, а найкращі її ті твори, в яких вона
подумки звертається до своїх коренів, до своїх
джерел, до витоків свого українського народу. І
красно звучить її поетичне слово навіть у …
[прозових творах.]
Дмитро Чередниченко
СЕНАТОВИЧ ОКСАНА ПАВЛІВНА
(1941-1997)
Вірші відомої української письменниці Оксани Павлівни Сенатович самобутні, добрі та щирі, зрозумілі дітям. Їх можна знайти майже в усіх сучасних збірках творів української літератури для дітей. Письменниця є автором багатьох поетичних збірок, збірок оповідань та новел, перекладачем. Основне ж її покликання як письменниці – це твори для дітей.
Народилася майбутня письменниця 2 січня 1941 року в місті Бережани, що на Тернопільщині. ЇЇ батьки були учителями. Їм неодноразово доводилося змінювати місце роботи, а Оксані доводилося навчатися у різних школах. Дівчинка росла допитливою та самостійною, її вабили нові знання, а сам процес навчання захоплював, але найбільше Оксані подобалася література та рідне слово. Немалу роль у цьому відіграли батьки. Серед шкіл, у яких навчалася дівчина, останньою стала середня школа у селі Завалів. Там вона навчалася від сьомого до десятого класу. Саме у Завалові майбутня поетеса та письменниця отримала свої перші вагомі відзнаки – відмінний атестат та золоту медаль за особливі успіхи у навчанні та зразкову поведінку. Цей період життя, як пізніше буде видно з творів поетеси, відіграв значну роль у її творчому становленні, як і усі роки дитинства та юності, про які письменниця написала так: «Як у світ виходять вікна, як заходять двері в хату – так мені з моїм дитинством: ні ввійти, ні вийти з нього».
Малою Саня, як пестливо називали Оксану батьки, ще у початкових класах знала напам’ять багато віршів, трохи пізніше сама почала їх складати. А на час закінчення школи, як написав її син, також письменник, Іван Лучук, мала вже «…добрий десяток грубих зошитів, усуціль помережаних віршами».
Після закінчення Завалівської середньої школи у 1957 році, Оксана Сенатович вступила до Львівського політехнічного інституту, який закінчила 1962-го року, отримавши фах інженера. Під час навчання у Львівському політехнічному інституті Оксана відвідувала літературну студію, якою керував відомий поет Микола Петренко. Якось на чергове засідання літстудійців завітав молодий поет Володимир Лучук, де і познайомився з Оксаною. Невдовзі вони одружилися.
Спочатку Оксана Павлівна працювала на заводі, потім – інженером у науково-дослідному інституті легкої промисловості. Немало років присвятила роботі в Будинку технічної творчості молоді та юнацтва, за що була нагороджена медаллю імені А. Макаренка. Останні роки свого земного життя, з 1993 по 1997 роки, Оксана Павлівна працювала головним редактором християнського часопису «Діти Марії». Та найголовнішою справою в житті Оксани Сенатович стала художня творчість. У доробку відомої поетеси є твори для дорослих і дітей. 1968-го року вийшла друком її перша поетична книжка «Стебло». Далі побачили світ збірки «Діапазон весни» (1979), «Голубий голос» (1984), «Чоловік з трояндою» (1988), книжка вибраної лірики «Обличчям до голуба» (1990). За словами Івана Лучука, сина поетеси, ці «дорослі» збірки «…засвідчують, що поетична творчість Оксани Сенатович вирізняється з цілого обширу української поезії самобутнім ліричним голосом з іронічними нотками, специфікою тематики та [жанровим] розмаїттям». Працювала Оксана Павлівна і як перекладачка зі слов’янських мов. Писала також у прозовому жанрі. Цікавою є її добірка новел «Старі бережанські історії (із спогадів дідуся Зенона)».
Як же усе починалося у творчості Оксани Павлівни саме для дітей? Перший вірш поетеси для дітей «Дорога» був надрукований у журналі «Барвінок» 1969-го року. Вірш відразу полюбили читачі. Його друкували у багатьох збірках, перекладали різними мовами. Потім побачили світ ряд збірок, які також сподобалися малим читачам. Серед них «Вісім сотень колобків» (1972), «Вчиться вересень читати» (1977), «Соловейку, тьох-мажор» (1990). Для дітей Оксана Павлівна писала також прозу. Це повість у новелах «Не виростуть хлопці без дощу», повісті «Пані Будьласка і вуйко Пампулько», «Про Люлька Смока і Котів – місто чудес(не)». Поезії Оксани Сенатович розкривають перед читачами особливий світ письменниці, у них звертається увага на збереження природи, любов до неї, до рідних народних традицій, розповідається про шкільні турботи дітей, їхні інтереси та радощі. Вірші для дітей О. Сенатович часто друкували в дитячих журналах «Барвінок», «Малятко», «Дзвіночок». В календарі «Дванадцять місяців». За словами Л. Воловця, своєрідні цікаві твори письменниці розраховані не лише на дітей, а й на батьків. «Живемо в одному домі» – це стосується всіх мешканців будинку, незалежно від їх віку. А дім цей – і рідне місто, повагу до якого авторка постійно прищеплює дітям; і Вітчизна, гордість за успіх якої поетеса виховує у своїх читачів; і зрештою, вся земля, любити й берегти яку О. Сенатович закликає чи не кожним твором.
В одному з них зустрічаємо схвильоване прохання врятувати покинуте ластів’я. Але, щоб жили спокійно діти зі своїм маленьким другом-ластів’ям, потрібно вберегти від лиха і весь рідний дім – свою єдину у Всесвіті планету. У цьому сконденсовано суть чималого літературного доробку О. Сенатович.
Письменниця М. Людкевич так написала про поетичну творчість О. Сенатович: «Мирний і щасливий поетичний дім подарувала поетеса своїм юним читачам. У ньому дітям затишно і світло, бо збудований він від щирого серця, добротно і талановито». Притягальною за своїм змістом є і прозова творчість письменниці – казки та повісті, знайомство з якими бадьорить та надихає на хороші вчинки. Твори О. Сенатович перекладені білоруською, естонською, казахською, киргизькою, молдавською, російською та серболужицькою мовами.
Письменниця стала першим лауреатом літературної премії імені Олени Пчілки (1992) та лауреатом тоді обласної премії імені Іванни Блажкевич (1995).
Свій письменницький доробок О. П. Сенатович плекала понад 30 років. 31 березня 1997 року в розквіті сил та творчих задумів Оксана Павлівна Сенатович померла. Похована на Личаківському цвинтарі у Львові.
ВЧИТЬСЯ ВЕРЕСЕНЬ ЧИТАТИ
Збірка дає уяву про всю творчість Оксани Павлівни, адже вміщує її кращі поетичні та прозові твори, написані впродовж двадцяти років. У перших двох розділах віршів «Дайте дітям олівців» та «З пункту А до пункту Б» авторка розповідає про рідну країну, особливості різних пір року, про безцінну працю учителів, які дають школярам знання, про велике значення читання для кожної людини. Чимало віршів про школярів та навчання містять іронічні нотки, написані весело та з гумором і, водночас, дуже образні та пізнавальні, як у вірші «Урок біології»:
Вчитель біології програвач ввімкнув, –
Випорхнув з-під голочки голуб у весну.
Просто з класу музика полетіла в світ,
З пуп’янка, як з вузлика, розв’язала цвіт.
Обізвавсь впівголоса, задзвенів струмок.
Диво-біологія, диво – не урок.
Голуби з дібровою, з небом журавлі
Розмовляють мовою рідної землі.
В синьому картузику пролісок стрункий
Притулив під музику небо до щоки.
|
Зміст частини віршів – про радість праці та гордість за її результати; про культуру поведінки, людські почуття: співчуття, співпереживання, вибачення. Наприклад, як у вірші «Ми розбили склянку з чаєм»:
- Ти розбив!
- Ні, ти розбила!
- Ти штовхнув!
- А ти впустила!
- Ти тюхтій.
- А ти незграба.
- Баобаб!
- Ти баобаба!
- Вже школярка наче хмарка –
- Очі повні сліз.
- Школярка дмухає на пальчик свій.
- Обпекла?
- А ти радій!
- Та школярик посмутнів:
- Я… ти вибач, не хотів,
- Я штовхнув.
- А я впустила.
- Я розбив.
- Це я зробила.
|
Вірші Оксани Сенатович вчать бути відповідальними за свої слова та не кидати їх на вітер. Лише словами важко зробити якусь справу, пустих балакунів ніхто не поважає. Свідчення цьому – вірш «Балакуни»:
Будував базіка дім – сім дверей і вікон сім.
Торохтій допомагав: язиком дошки тесав.
Метушився пустомеля: «Скоро будуть стіни й стеля!»
Говорун клав на словах з бляхи цинкової дах.
І патякало не плакав: «Я усе покрию лаком».
Балакуха щебетала, нахвалялась, обіцяла
Для гостей спекти в печі пиріжки і калачі.
В дім без вікон і дверей талалай скликав гостей.
На гостину гості йшли, ані даху, ні стіни…
Ось такі балакуни!
|
Кожен народ, кожна людина прагнуть свободи. Це не можна ніякими благами задобрити чи знищити. Жага до свободи та самостійності – такий лейтмотив наступного вірша Оксани Сенатович «Пташка в клітці»:
При вікні у клітці пташка не співає і не скаче,
А все тужить, і здається, що вона ось-ось заплаче.
Пташку ту – свою пестунку – стала дівчинка питати:
Що з тобою, люба пташко, чом, скажи мені, сумна ти?
Маєш теплу гарну хатку і наїдки розмаїті.
Ти могла б тепер співати найдзвінкіше в цілім світі.
Пташка їй відповідає, сумно глянувши за обрій:
Бідна я, хоч все тут маю, і до мене люди добрі.
Але що з того, коли я заздрю кожній пташці в полі,
Бо найбільшого багатства я не маю – волі, волі!».
|
Розділ «Незвичайне навчання» містить переспіви віршів сербських поетів Йована Йовановича-Змая та Десанки Максимович. Розділ «Твір на вільну тему» складається з казок, написаних у поетичній формі: «Лісова казка», «Твір на вільну тему», «Соловейку, тьох-мажор!» та п’єси-казки «Всі миші люблять сир». Вони мають різні сюжети, але разом вчать любити та берегти природу, рідну мову, поважати думку іншого. Повість «Не виростуть хлопці без дощу» складається з окремих новел, у змісті яких авторка розповідає багато цікавого. Наприклад, що таке сигмус, де знаходиться місто Бухара, хто такий Олекса Довбуш… Багато з них, як і вірші письменниці, написані з доброю долею гумору, містять майстерно вплетені у реальні події фантастичні епізоди.
МАЛИЙ ВІЗ
Зміст книжки склали вірші, повісті, оповідання письменниці, а також відомі з першої збірки переспіви сербських поетів. Поетичні твори об’єднано у два розділи: «Живемо в одному домі» та «Вчиться вересень читати». Серед віршів є частина тих, що вміщені у попередній збірці. Серед поезій є такі, що закликають берегти мир, розуміти один одного, любити все живе. Частину віршів написано у характерній для письменниці жартівливій манері.
У повістях «Пані Будьласка і вуйко Пампулько» та «Про Люлька Смока і Котів – місто чудес(не)» письменниця мовою головних персонажів звертає увагу на безцінні скарби нашого народу: «Це наша рідна мова, подарована нам самим Господом», усвідомлення того, що люди мають жити за Божими заповідями, знати старовинні архітектурні пам’ятки, історію свого роду та своєї країни. Авторка показує, як мудра Панібудьласка просто й чемно вирішує будь-яку складну життєву ситуацію. Також письменниця зуміла майстерно вплести у свої прозові тексти розповіді про традиції та свята нашого народу – Різдвяний піст, Святий вечір, Вербну неділю. Завершує книжку оповідання з елементами фантастики «Малий Віз» з повісті «Не виростуть хлопці без дощу», у якому письменниця розповідає про свого сучасника хлопчика Дмитрика та його зустріч із справжніми козаками, а також про те, які винаходи вони зробили.
ШПАКИ НА КОЛЕСАХ
Збірка добрих, веселих віршів поетеси про навколишній світ: життя дітей, їхні стосунки з дорослими, дитячі розваги та шкільні турботи. Авторка закликає:
Підростай, мужній, дитино,
Швидше крила розправляй,
Бо твоя юнацька сила
І орлині дужі крила
Необхідні краю в край.
Необхідні Батьківщині
Розум твій, твоя снага.
Не барись, мужній дитино,
І злітай увись орлино,
Наша зміно дорога.
|
Своєрідно авторка змальовує у віршах картини природи, яких у збірці найбільше. Птахи, дощ, тварини, комахи – усі вони живуть життям, схожим на людське: їхні «діти» ходять у школу, «батьки» господарюють удома, мають людські професії, переймаються тими ж турботами, що й у вірші «Твір на вільну тему»:
Дятел в школі вихователь,
Пугач лікарем тепер! –
Закукукали зозулі, –
Ми медсестрами, а пугач
Лікар-ФІТОтерапевт,
Тра-ва-ми він лі-ку-ку-є,
А пілюль не практикує.
___________________
Розкричалася дроздиха:
– З вами тут доскочиш лиха,
Навіть людської пілюлі
Не допросишся в зозулі,
Щоб ковтнути перед сном…
Вдома голову дроздиха
Обв’язала рушником.
|
У вірші «Друже мій…» О. Сенатович закликає дітей:
У сльоту, і в час негоди,
І в погоду, друже мій,
Серцем слухати умій
Звуки рідної природи,
Звуки – дивні голоси
Незвичайної краси.
|
Показовим щодо цього є вірш «Ганя ще не учениця». Маленька дівчинка, яка ще не знає усіх літер, ще не ходить у школу, а вже, як доросла:
Відрізняє дуб від граба
І ялицю від сосни.
Знає, як говорить жаба,
Знає, де живуть лини.
Вовчі ягоди й калину
Безпомильно розрізняє,
Кожну ягоду й рослину
Поіменно називає.
|
На сторінках видання приваблюють зір яскраві, насичені рухом, живим життям, почуттями малюнки художниці Зіновії Юськів, де навіть кожна сторінка означена своєрідним «тваринним» орнаментом із зображенням дійових осіб із віршів поетеси.