Іван Андрусяк. "Хто боїться зайчиків"
16 квітня 2010, 11:17   Автор: Наталя Марченко

Андрусяк І. Хто боїться Зайчиків : повість-гра : для молод. та серед. шк. віку / І. Андрусяк ; худож. У. Мельникова. – К. : Грані-Т, 2010. – 71 с. : іл. - (Золотий лелека).  

Головне – не читати цю книжечку на самоті!

Тобто, її цілком можна прочитати самотужки. Бо кому не цікаво дізнатися, що сталося, коли в Курочки Рябої вилупився крокодильчик, навіщо потрібен «кривий холодець» і чому, власне, Дибайли бояться Зайчиків? Та й кумедні сонячні малюнки Уляни Мельникової порозглядати цікаво. Але обов’язково треба мати на кому, або з ким, «випробувати» всі оті інструкції до казок, оповідок, жартів, смішків, пісеньок і віршиків, що їх понавигадував автор. Бо в тому – самий смак химерної повісті-гри Івана Андрусяка.

А ще варто тихцем підкласти цю книжку під ніс постійно заклопотаному татові чи геть забіганій мамі. Особливо, коли маєш молодшу сестричку чи братика, та навіть не уявляєш, чим окрім реклами відволікати те маленя від своїх «дорослих» речей і таємниць. Бо це книжка чарівна: бавлячись разом із кумедною, але дуже щасливою родиною Дибайлів і їх сміхотливими «ворогами» Зайчиками, з Вовчиком, Крокодильчиком, Курочкою та всіма-всіма іншими, ти неодмінно побачиш, що все в цій книжечці дуже легко змінити за власним бажанням. Бо все в ній, у прямому сенсі, – в твоїх руках!

А ще виявляється, що будь-яка прикрість може виявитися страшенно веселою, а будь-який чай стати чарівним Вечірнім чаєм … Головне, - усміхатися та любити…

Дорослому читачеві

Нині на часі найрізноманітніші книжки-тренінги, зазвичай написані на власному досвіді авторами, котрі щасливо проминули життєві рифи, об які розбилися й далі б’ються човни інших. Книжка Івана Андрусяка, попри всю її «дитинність» і навіть першу премію конкурсу «Золотий лелека» в номінації «твори для дошкільнят й молодших школярів», саме така. Це своєрідний мистецький тренінг для сучасних молодих і заклопотаних батьків та їхніх діток, вдало замаскований під видання для дітей.

Цю книжку можна використати як чітко прописаний алгоритм «проведення часу з родиною». Над її текстом можна медитувати для налаштування на добрий «родинний» лад. Її можна тримати під рукою як зразок гармонійного життя в межах трьох поколінь, аби замість дратуватися батькові, котрий днями «вирячується в телик», і матері, що тихцем «загодовує дітей ласощами», радіти, що у твоєї малечі є дідусь і бабуся. Зрештою, «Хто боїться Зайчиків?» завжди можна просто почитати дітям як хорошу, насмішкувату та ліричну книжку з безліччю підтекстів.

Для вдумливого читача за дивакуватою історією про Дибайлів і Зайчиків відкриється притчова прозорість т. з. «буденних» істин: про всепрощаючу любов одне до одного; про красу великого дивовижного світу, в якому можна «дибати» куди заманеться; про сміх і радість як Божий дар; про те, що для щастя вистачає самого лишень щастя…

Але я б не радила пропонувати книжку для самостійного читання молодшим школярам. Далеко не всі натяки (та й навіть окремі історії!) будуть їм зрозумілі. Не кожна дитина також спроможна об’єднати в одне ціле хронологічно й сюжетно чітко не пов’язані оповідки пана Івана. Гадаю, чимало запитань викличе й упізнавання/зіставлення маленькими читачами рис і дій своїх рідних із героями твору. Для «прозаїчно» «реально» налаштованих дітей Дибайли видадуться як мінімум дивакуватими, невідповідними нормі.

Та найбільшою заслугою Івана Андрусяка, як на мене, є саме те, що навіть визнавши його героїв «ненормальними», читач змушений їх полюбити. Коли читаєш цю книжечку, щиро хочеться стати Дибайлом і робити «кривий холодець», пити «Вечірній чай», діждати «Рожевих Зайчиків», пізнати «смак роси» й вимостити власну «Халабуду»!

Окремої уваги заслуговують малюнки Уляни Мельникової, що дуже точно і лагідно передають медово-сонячно-тепле звучання тексту Андрусяка. Горіхові очі її героїв у чомусь напрочуд іконописні – так само всерозуміючі, заглиблені в себе й, водночас, звернені до читача та до неба. А світ довкола можна описати хіба словом «ласий» - такий він дивний, безпечний, невідомий і бажаний.

Автор визначив свій твір як «повість-гру», тобто, на самоті з цією книжечкою, на його розсуд, робити нічого, бо ще нікому не вдалося «насправжки» погратися з самим собою. Її слід читати-проживати всією родиною, втілюючи в життя нехитрі, але мудрі поради пана Івана.

На жаль, нині маємо ціле покоління, котре справді не знає, як саме можна просто побавити власну дитину, навіть коли не маєш на руках нічого, окрім тих самих рук. Покоління, котре не відає, що захоплюючою може бути гра не лише з Барбі, черговим трансформером чи компом, а й просто з мамою і татом: спільне чаювання чи «дибання» невідомими стежками такого великого й цікавого світу.

Гадаю, кожна щаслива родина без труду впізнає в смішних і дивакуватих Дибайлах себе й стане ще щасливішою, пригадуючи власні Вечірні чаї чи натхненно підхопивши запропоновану автором гру… Але ще більше користі з цієї нехитрої історії матимуть «серйозні» родини, котрі з різних причин не набули змалку чи втратили згодом здатність виявляти власні почуття й тому, попри все, живуть дуже «важко» й із «великим трудом». Саме їм, тим, хто звик переборювати все на світі, є сенс навчитися «боятися Зайчиків».

Додаткова інформація

Коментарі до статті

Nata


Вибачте, відразу не вийшло записати повідомлення. Хотіла запитати: отакі "доросло/дитячі" книжки-тренінги - це нове слово в літературі чи вже були тексти, рекомендовані лише для родинного читання?

І ще, пан Андрусяк "випробував" усе те на власних дітях чи це, так би мовити, "узагальнений досвід покоління"?
Іван Андрусяк


Я не "випробовував" це на своїх дітях, а воно органічно виплило з ігор, забавок, бавлення з моїми малявками, - тобто, спершу народжувалася чи то в мене, чи в Стефи в процесі гри якась ідейка, ми її невимушено "обігрували" - і вона в результаті або відпадала сама собою, або залишалася, і ми бавилися так іще довго чи й досі бавимося, - ось такі ідейки я відтак і прописував у книжці.

А взагалі, воно не тренінґ, а художній текст, у кожній новелці якась своя історія чи казочка, яка теж народжувалася з розмов із малявками, з якихось спільних фантазувань, вигадувань. Найголовніше, чого мені хотілося - виписати АТМОСФЕРУ родинної довірливості, щирості, краси - цього, гадаю, в родині жодними тренінґами не досягти, але в живому спілкуванні це неодмінно розкривається в кожній родині, де є любов.
Марченко


Пане Іване! Ви такий молодчина!

Атмосфера у Ваших книжках ЧАРІВНА! І головне, що вона "заразна" для читачів. І в цьому сенсі - "тренінг", бо коли Вас не лише читати, а й повторювати, то, як у йозі: від правильної напруги зовнішнього змінюється внутрішній світ.
Юля Діброва


Мені треба в університеті зробити про Вас ІНДЗ. Напишіть, будь ласка, про себе більше інформації, а особливо по біографії.))))До речі, Ваші "творіння"класненькі)))
Іван Андрусяк


Юлі Діброві:
Дякую за "класненьких")))
Про мене Ви знайдете, крім "Ключа, трохи тут: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8F%D0%BA_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
а більше тут: http://dyskurs.narod.ru/ і тут: http://dyskurs.livejournal.com/
А що таке ІНДЗ?
Анна


Вибачте, Іване, де можна в Інтернеті почитати Вашу книгу? Доньці дуже треба прочитати до початку шкільного року, а в книгарнях немає книжки
Іван Андрусяк


Придбати книжку найкраще ось тут, пані Анно: http://www.eksiton.com.ua/ukr/authors/133.html Якщо будуть питання, гукайте мене у Фейсбуку або на електронну пошту @dyskurs@ukr.net :)