Національний олімпійський комітет про баскетбол
26 квітня 2010, 11:36   Автор: Наталя Марченко

НОК про баскетбол та Анатолія Поливоду, Сергія Коваленка, Олександра Сальникова, Олександра Білостінного, Олександра Волкова : оповідання / текст Г. Палій. - К. : Грані - Т, 2010. - 76 с. : фотоілюстр. - (Життя видатних дітей). - 2000 пр. - ISBN 978-966-465-275-6.

Добре, коли ти змалку любиш спорт і щодня, замість видивлятися дива в телевізорі чи шукати пригод в Інтернеті, біжиш на стадіон.

А коли ні?

Коли тобі й на вулиці з цигаркою непогано? Чи з товстою книженцією про любов, перемоги й «справжнє життя» на дивані чудово лежиться?

Що, коли в твоїй уяві весь той спорт зводиться до блаженного реву на стадіоні чи фізрука, що весело погейкує за спиною: «Побігли…!»

Тоді ця книжка – для тебе. Хоча б тому, що про баскетбол в Україні говорять значно менше, ніж про футбол, і ти зможеш вразити того ж таки фізрука неочікуваними знаннями. До речі, саме фізрук із США, якому заманулося хоч якось розважити своїх учнів, вигадав цей вид спорту. А ще, герої цієї книжки – такі ж звичайні українські школярі, як і ти. Вони відкладають «обідні» гроші на «важливі» речі, підробляють де прийдеться, вчаться як виходить... Але, знайшовши свою мету, свою справу, – досягають справжніх висот, долають справжні перешкоди та піднімаються на справжні п’єдестали.

Як синові звичайних робітників із Єнакієвого, котрий на цукерки заробляв грою на гармошці, вдалося до 25 років стати Олімпійським чемпіоном? Завдяки чому сягнув спортивного Олімпу хворобливий «безперспективний» довготелесий парубійко, котрий «кочував» країною за своїм татом-офіцером? Як сталося, що учень, котрий мав єдину двійку у «відмінному» табелі – з фізкультури, зрештою встановив особистий «вічний рекорд СРСР», закинувши тбіліському «Динамо» 66 очок, а задерикуватий ватажок хлопчаків із Молдаванки став одним із найкращих у світі центрових? Чому, зрештою, перший українець, котрий заграв у НБА, все своє дитинство самовіддано грав… у футбол і хокей?

Чому одні з буденних клопотів і невдач знаходять шлях до Великих Перемог, а інші так і залишаються вічними спостерігачами, проглядаючи яскраві картинки чужого життя на екранах телевізорів?...

Прочитай. Подумай.

Дорослому читачеві

Видавництво «Грані-Т» позиціонує свою «спортивну» серію як перші в українській літературі для дітей художні розповіді про життя спортсменів.

На жаль, тексти Григорія Палія, присвячені дитинству баскетболістів, можна назвати оповіданнями з дуже значною долею умовності. Журналіст за фахом, автор залишається відстороненим «коментатором» подій, про які йдеться. Читач дізнається чимало цікавого про історію баскетболу як виду спорту, про успіхи українських спортсменів і маловідомі сторінки їхнього дитинства. Але йому не вдасться відчути чи тим паче співпереживати жодній миті долі героїв. Відтак, про художність не йдеться.

Це популярний, з чималою долею публіцистичності текст, написаний фахівцем, котрий постійно забуває, що більшість його читачів раніше нічого не знали ні про баскетбол, ні про його героїв.
Автор з любов’ю пише про історію «свого» виду спорту, наситивши невеличкий текст величезною кількістю відомостей. Натомість, самі життєписи видаються силувано «розтягнутими» та написаними за «газетним» кліше: мало прив’язана до змісту розповіді, але «цікава» назва, потім «шапка» – стислий виклад головного посилу, далі – власне оповідь і «висновки». Оскільки в серії й так витримується певна форма подачі матеріалу (розповідь про вид спорту, оповідь з часів дитинства + стисла біографічна довідка про спортсмена), то оця додаткова «уніфікація» лише посилює монотонність тексту на загал.

Водночас, автор не завжди мотивує назви своїх розповідей. Скажімо, оповідь про Анатолія Паливоду названо «Баяніст із Єнакієво», але в тексті навіть слова «баян» немає! Натомість, яскраво проведено образ «прийомної» бабусі Варі, котра завжди розуміла й підтримувала хлопчика в його стремліннях і вчинках. Або, розповідь про Сергія Коваленка названо «Прийти в спорт ніколи не пізно», а в тексті немає жодних дат, і залишається незрозумілим чому власне герой «запізнився».

Те саме стосується «шапок», котрі чомусь майже не перегукуються з «висновками» й містять фрази, які ніяк не пов’язані з подальшим текстом. Як-от, щодо того ж Паливоди: «Тоді Толик зрозумів, що для того, аби чогось досягти, не обов’язково грати в московських командах» (с. 14). Коли взяти до уваги, що реченням вище йшлося про гру збірної СРСР та що ні про які російські команди далі нічого не згадано, речення «зависає» в повітрі.

Часто акцентовану автором деталь просто важко вловити, якщо ти не фахівець із баскетболу. Скажімо, читаючи в «шапці», як важко дійти до вершини тому, хто на старті мав менші можливості, я спершу жодним чином не пов’язала це з особливостями стопи Сергія Коваленка, бо в тексті ніяк не пояснено, чим саме це завадило гравцеві. Зрештою, я й досі не певна, що правильно зрозуміла автора. І так – повсюдно.

Гадаю, Григорій Палій дуже любить баскетбол, і щиро намагався максимально багато інформації втиснути у вузькі рамки оповіді для підлітків. Його книжка містить чимало цікавих і значущих фактів, акцентів і натяків, відчувається щире намагання відшукати щось цікаве чи небуденне в дитячих роках репрезентантів. Але читаєш цей випуск «спортивної» серії «Граней-Т» наче енциклопедію без картинок чи спортивну багатотиражку.

Але ті, хто вже любить спорт, і так читають подібні видання. А всі інші мали б хоч на мить зануритися в нуртуючий, незвіданий і безумовно «затягуючий» вир Великого Спорту. Бо, інакше, навіщо те все писалося?

Додаткова інформація

Коментарі до статті

Nata


А справді, навіщо?

Невже окрім пана Г.Палія не було в Україні кому замовити ту книжку?

Я, чесно сказати, дуже далека від баскетболу, тому інформація мені була не дуже цікава, краще в Мережі щось пошукати. А з погляду художнього - теж якось "пісно" вийшло.

Якщо "Грані-Т" й далі вестимуть цю серію, то хай шукають не так добрих знавців спорту, як людей з легким пером і гарною уявою. Це ж, таки, серія для дітей, а не для Олімпійського комітету. Чи я помиляюся?
Марченко


Наскільки я знаю, спортивні коментатори знають здебільшого кожен лише про своє. І письменницький дар не кожному притаманний. Людина може бути чудовим журналістом і зовсім ніяким письменником.

А знайти письменника, котрий міг би за чужими "інформаційними" добірками створити повноцінний художні текст - теж справа складна . Це ж потрібно мати досвід ставити талант у певні межі. Напевно, видавництво, справді, не мало вибору.