Валентин і Яна Бердт. "Марципан Пломбірович"
26 жовтня 2010, 15:39   Автор: Наталя Марченко; Наталя Дев'ятко

Бердт В. Марципан Пломбірович : повість-казка про першу у світі державу свійс. тварин / В. Бердт, Я. Бердт ; худож. Н. Ярова. – Л. : Вид-во Старого Лева, 2009. – 151 с. : іл.

Яких тільки казок не понавигадували про звірів! Ти з самого дитинства тільки й чуєш — то про Курочку Рябу, то про Бременських музик, то про Лиса Микиту… А скільки чудових історій про те, як невдячні господарі вигнали колишнього улюбленця з дому й тому довелося шукати прихистку в лісі, чи як разом звірі долали труднощі та спасалися від вовків і розбійників! Але ж те все траплялося давним-давно!

А тепер… Ну що цікавого може статися зі звиклим до всіляких рекламованих «віскасів» та іграшкових мишок елітним котярою? Це ж не Пан Коцький! Йому хіба на хвіст наступить яка світська дама, та й то навряд…

А ось і ні. Герой чудової повісті-казки про першу в світі державу свійських тварин, котру з дозволу свого кота Марципана переповіли для тебе Валентин і Яна Бердти, зумів не лише вижити без господаря, а й згуртував навколо себе неймовірну громаду з осликів Чупи та Чупса, кози Пріськи, пса Дипломата і цапка Хакера. Яких тільки пригод не випало на їхню долю: і з бандитами довелося зустрітися, і друзів із неволі виручати, й навіть стати на час «нечистою силою» в очах киян! Та зрештою, все владналося й невгамовна компанія знайшла собі надійний прихисток і люблячу господиню.

Певна, що читаючи цю книжечку, ти досхочу нарегочешся й закохаєшся у її незвичайних героїв, як і я! Адже кожен із них має свій неповторний характер, звички та вподобання, а всі разом вони намагаються поводитися по-людськи і беруться навіть за «велику політику» та дипломатію! І яким же безтолковими та смішними видаються у виконанні цих відчайдушних «державотворців» «серйозні» людські справи!

Потішать тебе й малюнки Галини Гінайло. Всі зображені нею звірі виглядають напрочуд сучасними, симпатичними та впізнаваними.

А ще кіт, пес, ослики та кози вміють по-справжньому товаришувати, закохуватися та веселитися, вони кмітливі й винахідливі, сміливі та завзяті…

Тож бери до рук книжку й долучайся до пригод цієї, слово честі, вартої уваги, дружної команди!

Дорослому читачеві

Повість-казка Валентина й Яни Бердтів — чергова книжка дуже симпатичної серії «Чотири лапи», що її видає добре знане Львівське «Видавництво Старого Лева». Це захоплююча дотепна історія про пригоди полишених на призволяще «елітних» домашніх улюбленців — кота, пса, пари віслюків і кози з цапком. А ще це сповнена тонкої іронії пародія на сучасне українське суспільство з його «запозиченими» цінностями, подвійними стандартами та перевернутою догори дригом мораллю.

Кожен із героїв розповіді має власну життєву історію: кіт Марципан Пломбірович розкошував у власника відомого на весь Київ супермаркету, коза Пріська — у власниці найдорожчого з київських бутиків, подружжя осликів Чупу та Чупса доглядав господар престижного казино, пес Дипломат набирався досвіду на автостоянці біля Верховної Ради, й один цап Хакер жив на хуторі у звичайнісінької бабусі. Відтак, кожен із них несе на собі відбиток певного людського оточення: кіт знається на харчовій індустрії, коза перейнята доглядом за собою, пес розбирається в тонкощах політики, й навіть осли надивилися на український бомонд. Та звірі куди щиріші за оточуючих людей: за нахапаними у господарів фразами й манерою поведінки криються природно мудрі, великодушні та діяльні натури. І хоча кіт втрачає свідомість від одного вигляду здохлої миші, коза краще розбирається в модних брендах, ніж у способах виживання на природі, а осли ніколи не працювали, завдяки вродженій поступливості, гумору та наполегливості звірі достойно виходять переможцями з найрізноманітніших ситуацій.

Переломлена крізь свідомість і пригоди цієї симпатичної компанії, українська сучасність постає в казці в усій своїй неприглядній наготі. Головна колізія будується на незаконності як загарбання землі колишніми хазяями звірів, так і її подальшої конфіскації та передачі таким самим «господарям життя». Із розмов героїв зрозуміло, що їхнє колишнє людське оточення не мало ліку грошам і не знало ціни праці: осли годувалися сушеною цукровою тростиною, що їм аж «всередині злиплося», коза пила бутильовану воду «по сімдесят баксів за літр», щоб шерсть блищала, кіт їв лише делікатеси й жалівся, що господар може «хоча б удень виспатися» тощо. А чого варті розповіді пса про депутатські звички чи сцена біля магазину авт, коли натовп обговорює купівельну спроможність кози та можливі «родинні» причини її відверто зверхньої поведінки! А яскраві замальовки з життя фотографів, котрі заробляють на експлуатації тварин, «наїздів» на хутір бандитів, податківців і нових господарів, сцени на вулицях Києва! Коли ще взяти до уваги розсипи «людських» міркувань звіриної громади щодо облаштування держави, культури співжиття тощо, то стає зрозумілим, що книжка може читатися вголос усією родиною і припаде до смаку всім поколінням читачів.

Та оця її пародійна (почасти навіть зло саркастична) складова, гадаю, пройде непоміченою для дітей молодшого шкільного віку, до яких власне звернено казку. Бо не всі колізії чи словесні конструкції, зрозумілі й смішні для дорослого, можуть бути адекватно сприйняті наймолодшими читачами (скажімо, чому пес — «політичний») 1. З тих самих міркувань можуть залишитися незрозумілими окремі «державницькі» вкраплення. Скажімо: «…знав добрий десяток депутатів, які одночасно були громадянами трьох держав, а мешкали в Україні. Формальності завжди можна подолати» (малюки навряд чи здогадаються, що остання фраза притаманна відомому політикові).

Та попри це, дітям дана повість-казка таки сподобається. І не лише своїм карколомним сюжетом і веселим легким стилем викладу. Є в ній також і справжня дружба, й самопожертва, й перші почуття. Є життєствердний оптимістичний настрой, віра в обов’язкове щасливе завершення найстрашніших пригод і перемогу добра над злом. Навіть якщо останнє — звичайні «нові господарі світу», а перше — найнеймовірніша компанія бездоглядних звірів. Є щира потреба своєї землі та держави, які варті того, аби їх мати, захищати та розбудовувати, бо тільки так матимеш свободу й спокійне благополучне життя.

І хоча перша держава звірів лишилася без землі («А без землі це вже не держава, а одна вигадка») і ніхто не знає, «скільки їм доведеться тинятися світом, щоб зустріти добрих людей», усе в героїв «тільки починається»!

Чи не тому заповзятий цапок Хакер видається бабусі Мойсеєм, котрий веде свій народ із пустелі?

На жаль, книжка проілюстрована доволі скупо. Та чорно-білі малюнки Галини Гінайло досить точно та колоритно відтворюють характери героїв казки. Її Марципан Пломбірович лукаво поглядає на читача хитрим круглим оком, пещена кізка пишається як може й навіть носить темні окуляри, а віслюки завжди милі й похнюплені… Головне, всі вони на малюнках схожі лише на себе самих, а не на відомих героїв мультиків чи казок.

Оця сучасність розповіді, щира українськість і водночас нефольклорність її персонажів приваблюють найбільше. Навіть певна натуралістична дражливість окремих епізодів (як-от, осоромлення Марципана посеред вулиці), сленгові словечка та віршики лише додають свіжості та природності цьому текстові.

Це справжня новітня міська українська проза для дітей, заснована не на звичному для традиційної літературної казки осучасненні фольклору, а на живому досвіді щоденного життя нинішнього покоління.


1. Хоча автори почасти намагаються пояснювати нові поняття в тексті («це вже пішов сепаратизм, тобто незаконне, образливе для всіх відокремлення»).

 

***

Люди як тварини, тварини як люди

Люблю казки, де головними дійовими особами є тварини. З них можна посміятися, але згодом починаєш розуміти, що сміявся над самим собою або над співвітчизниками. Так і в цій казці, тільки набагато гостріше, бо всі тварини у цьому творі не прості, а елітні, а тому особливі.

Кіт Марципан на прізвисько Пломбірович, бо він суцільно білий, належав власникові супермаркету. Його всі любили, пригощали усілякою смакотою, певно, щоб підлеститися до свого роботодавця. Пломбірович жив таким розкішним життям, що ніби сир у маслі катався, а коли якось побачив мертву мишу, то зомлів.

«Полювання заради харчів Марципан уважав справою приблудних та сільських котів. Не панська це справа бігати за мишвою або стрибати за горобцями.

«Позбираєш весь пил по горищі та реп’яхи по бур’янах, захекаєшся, наче за тобою сто скажених псів гналися. І заради чого? Кому ті нещасні миші заважають? Хіба зараз котам бракує їжі? Полювання – це тяжкий спадок від наших древніх предків», – розмірковував Марципан» (С.6).

Але так думати може лише ситий, який, як відомо, голодного не розуміє.

Хазяйкою кози Пріськи була власниця найдорожчого у Києві бутику, який знаходився на Хрещатику, а навпроти у їхньому елітному хуторі жили осли Чупа і Чупс, які належали власникові престижного казино. Така собі Конча-Заспа під Києвом.

Тварини ні в чому не знали відмови, Пріська була частою відвідувачкою бутика, а осли змагалися силою з гравцями казино. Ніщо не натякало про прихід близької біди, та раптом усі мешканці хутора всілися на свої машини, покинули й будинки, й домашніх улюбленців і гайнули світ за очі. Певно, влада в країні помінялася, що люди дали драла.

Але ж тваринам від того не легше. Про них більше нікому було піклуватися, а самим харчуватися важко. Особливо коту, який звик бачити у холодильнику ледь не весь асортимент м’ясного і рибного відділів супермаркету. Тому спочатку друзі по нещастю діляться з охлялим Марципаном вмістом холодильників у своїх будинках, а до того навіть рятують нещасного кота від загибелі.

Шкода, що так не може тривати вічно. Літо минає. Та треба віддати належне, не зважаючи на своє елітне становище, тварини починають готуватися до зими. Чомусь здається, що вони набагато розумніші за своїх господарів, і не розпещені «красивим життям», бо досить швидко адаптуються до ситуації.

Хоча, з іншого боку, були б їхні хазяї дурними, не накрали б стільки, щоб на них повідкривали кримінальні справи. От таке непевне враженні щодо розумових здібностей багатих людей: гроші диктують одне ставлення, а поведінка натякає на зовсім інші здібності. Бо люди у цій книзі, особливо заможні, проявляються в усій красі.

Тварини схожі на своїх господарів, але це проявляється насамперед в мові, бо часто коза, кіт та осли розмовляють улюбленими фразами хазяїв і навіть намагаються прилаштувати під ситуацію людські уявлення про світ. Хоча та сама коза Пріська поводиться як революціонерка, певно, дається взнаки її рокерське минуле:

«– До біса президентів і парламент! – закипіла Пріська. – Страх як ненавиджу будь-яку владу над особистістю. Це пригнічує. Нас і так он стільки часу гнобили та експлуатували наші хазяї, а потім викинули на вулицю, як непотріб. Президент – це для стада баранів, а ми з вами – тварини цивілізовані, дійдемо згоди в будь-чому і без президента» (С.38-39).

Справжнє народовладдя...

Але найцікавіше, що тварини намагаються створити свою державу, бо просто так жити не можуть. З гіркою посмішкою спостерігаєш за побудовою тої держави світських тварин, особливо коли вони приймають свою конституцію – правила безпеки життя, які постійно доповнюються новими пунктами, або пробують обрати президента і розподілити посади в уряді.

На шляху в друзів багато випробувань. Вони помандрують до Києва в надії знайти своїх господарів та викраденого поганими людьми осла Чупса, але натомість отримають велику купу проблем, дізнаються правду про своїх хазяїв, потраплять у новини і навіть деякий час побудуть «нечистою силою», а ще на власній шкурі переконаються, наскільки підступна більшість людей, а правило, що «всі люди – вороги тварин», стане ще більш актуальним.

«Вони стомилися від людської уваги до себе. І знали, що нічого хорошого від отих, які зворушливо «кицькають» та протягують порожні руки, «накають», чекати не слід» (С.86).

І так само нелегко повернутися до свого хутора.

Дуже важко призвичаїтися тваринам до нового життя. Як бурхливо на початку реагує кіт Марципан на пропозицію кози перевірити в пошуках їжі сміттєві баки:

«– Що? – вискнув Марципан, наче йому хвоста відтоптали. – Нащадок володарів чотирнадцятьох золотих медалей міжнародних котячих виставок – і на помийницю! Та моїх дідів, щоб ти знала, пестили руки президентів трьох країн Європи» (С.67).

А з часом їм усім доведеться добувати собі їжу будь-яким способом, забуваючи про власну елітність. Та поневіряння цих тварин не такі трагічні, як доля ще одного героя, який їм зустрічається. Це розумний і сильний духом пес з багатьма іменами – відгукувався на всі, які йому давали люди, хай би якими чудернацькими ті прізвиська не були. Друзі ж називають його Дипломатом за відповідні здібності.

Ще цуценям разом із матір’ю його покинув невдячний хазяїн. Мамцю малого збив автомобіль, бо хатні тварини не знали, як поводитися на вулиці, а пес поневірявся містом, поки не потрапив на стоянку біля Верховної Ради. Там його приголубив сторож, а депутати тривалий час дуже добре сприймали охоронця їхніх дорогих автівок. Та влада змінюється, і депутати теж, то серед нових депутатів знайшовся той, хто від усього серця ненавидить усе живе.

Довелося псу змінити місце проживання. І добре, що доля звела його з іншими розумними тваринами.

Багато можна розповідати про цю книгу, але краще прочитати її самому. За простотою викладу ховається глибокий зміст, а в цих тваринах дехто впізнає себе. І добре, щоб впізнав у тваринах, а не в лихих людях, яких у житті кожному зустрічається немало.

Гарну книжку «намуркотів» білий кіт Марципан своїм господарям, і добре, що вони ту історію записали. Хоча навряд той милий вгодований котик на фотографії так поневірявся, як його книжковий брат.

Наталія Дев'ятко,

м. Дніпропетровськ.

 


Коментарі до статті

Андрійко


Спасибі за інформацію. Справді, цікава, захоплююча історія. Та не менш цікава нова книга Валентина Бердта "Мій друг Юрко Циркуль та інші" того ж видавництва. Усім раджу.
Наталя Марченко


Андрійку!
А ти не міг би докладніше розповісти про цю нову книгу В.Барта?
На що вона схожа - на розповіді про "Тореадорів...", на Потеріану, на мушкетерів? Чи, можливо, ти не читав нічого, на неї схожого?
Кому її варто читати - дівчаткам чи хлопцям? Чи всім буде цікаво?
Андрійко


Шановна пані Наталю. Ця книга не схожа ні на Тореадорів Нестайка, ні на Потеріану. Це ціла низка захоплюючих шкільних історій, в які потрапляють учні 7-го класу. Є тут і містика, і стрілянина і перше кохання, і непорозуміння з учителями та батьками.... Книга цікава як для хлопчиків так і для дівчаток, а також корисною буде батькам та вчителям. А Вам - велике спасибі за цікавий сайт!
Наталя Марченко


Дякую за коментар і увагу до нашої праці!

Коли маєш що сказати про інші цікаві книжки, які читав, але їх немає серед прорецензованих, - зареєструйся і в "Дискусійному клубі" у розділі "Нові видання" розкажи стисло про них. Тоді ми знатимемо, про які ще книги та авторів варто розповісти більш докладно.
Віталій


Завдяки Вашому спілкуванню купив синові "Мій друг Юрко Цикуль та інші". Правда читати довелось спочатку самому, потім всіма силами росхвалювати, тому що маємо велику проблему із читанням. Але подолали спільними зусиллями! Книжка виявилась живою і цікавою! Взагалі виявилось, що у "Старого лева" є багато непоганих книжок! На форумі в Миколаєві купив меншому (9 років) книгу "Федько, прибулець з інтернету" (нажаль, не пам"ятаю автора!). Книжка про "актуальне"! Там і віртуальні пригоди з комп"ютерним вірусом Федьком і просто прикольний текст, який заставляляв малого раз за разом реготати! Тільки от ілюстрації могли би бути кращої (як на мене!) якості!
Наталя Марченко


Пане Віталію, дякую за коментар!
Вибачте, що відповідаю аж нині!!!
"Федька.." написав Сергій Гридін і це справді цікава книжка, що вже знайшла свого читача. А щодо ілюстрацій, то, боюся, нині видавцям частенько доводиться робити найсумніший вибір - на чому економити :(((
Доречі, нині видавництво проводить конкурс відгуків і Ви з Вашими синами маєте змогу отримати цілу бібліотечку від "Старого Лева"! Умови є в "Новинах" в "Дискусійному клубі" і на сайті видавництва.
Наталя Марченко


Цікавий погляд на творчість письменника:
Родик, К. Школа преміального виживання : «Великий Їжак»: перемогла харківська перспектива // Україна молода. 2012. - № 088 за 20.06. – Режим доступу : http://www.umoloda.kiev.ua/number/2093/164/74590/
Наталя Марченко


Читай також:
Валентин Бердт: «Читач прагне творів, які б допомагали йому жити, надихали, радили, підтримували» / розмовляла Е. Заржицька // Буквоїд. - Режим доступу : http://bukvoid.com.ua/events/interview/2013/07/14/105916.html
юля


Прочитавши "Мій друг Юрко Цикуль та інші" Я помітила на прикінці книжки цікавого котика.І вмовила маму купити цю кижку .Я задоволено її прочитала .І я цю книжку полюбила .
Наталя Марченко


Юлечко, ти - молодчина!
Раджу прочитати також інші книжки серії "Чотири лапи" "Видавництва Старого Лева", скажімо, "Щоденник Фокса Міккі" Сашка Чорного чи "Король Грізлі" Джеймса Кервуда.
Наталя


Доброго дня! Скажіть будь ласка, книга "Марципан Пломбірович" розрахована для якого віку?
Наталя Марченко


Для молодшого та середнього шкільного віку (за класифікцією), а за моїм відчуттям - на всіх - від 6 до 100 і старших, хто має гумор, любить тварин і казки :)