«Драконе – літай!»

Дракони бувають різні, але чи хто бачив «грушевого дракона»? А такі теж бувають. Виростити такого дракона можна з кісточки чарівного дерева. Але казка починається не з дракона, хоча він і допомагає її розповідати, залишаючи на полях книги кумедні коментарі.

Михась Вербицький був ботаніком, так-так, справжнім ботаніком, але не тим, кого залюбки засміють однокласники, а справжнім шанувальником усього живого, особливо рідкісних рослин. І тому немає нічого дивного, що Михася привабила дослідна ділянка у ботанічному саду.

На цій ділянці ростуть усі казкові рослини, які тільки можна вигадати: червоняста квіточка, молодильні яблука, ірландський ельфовик, яра верба, яку так полюбляють зелені прялі, і найбільш таємниче — драконяче дерево.

Михась не втримався, з'їв схожий на грушу плід, а кісточку поцупив, щоб йому не попало за цей мимовільний злочин. Ось із цього і починаються пригоди Михася та його маленького братика Котьки, який теж примудрився погризти кісточку з чарівного дерева.

Подібний необачний вчинок не міг не мати наслідків. Повернувшись додому, Михась почав бачити різних нереальних істот, як то каверзні «похибки», розуміти мову тварин і рослин, бачити приховану сутність... Він дізнається, що їхній рід іще з 1632 року береже домовик на ім'я Домінус Верба. А з появою грушевого дракона Хоми Вербицького життя родини стає зовсім непередбачуваним.

Хома — милий дракон із синьою лускою, він вегетаріанець, має дуже непростий характер, але дуже любить родину, в якій народився. Тільки «милий» він, поки маленький, а за сім років виросте майже до п'ятдесяти метрів у довжину.

А ще дракон може прикидатися собакою, тому насправді невідомо, скільки дивовижних істот можна зустріти на вулицях українських міст.

Й ось тут випадково виявляється, що Хома такий не один. Так само під виглядом собаки вигулює свого дракона багатий хлопчик-аристократ Олелько Пихач. Тільки його дракон, як і сам Олелько, — м'ясоїдний хижак, а за класифікацією драконів — чорний морок, представник одного з найбільш рідкісного драконового виду.

Чомусь така схожість драконів та їхніх господарів нагадала мені всесвітньовідомий твір «Як приручити дракона», хоча подібність характерів та емоційний зв'язок між людьми та тваринами цілком природні.

Хижаки можуть полювати на інших драконів і Хома опиняється у великій небезпеці.

Проте, у цій казці все не так просто, як може здаватися, і замість ворожнечі можливий прихід дружби та взаєморозуміння, а Хома і Михась волею випадку, поки Олелько відпочиває з батьками за кордоном, стають няньками для м'ясоїдного дракона.

Хоча у цій історії мені найбільше шкода Олелька, бо він любить свого дракона та сумує за ним. Для Олелька чорний морок Спайк — друг і, можливо, єдиний.

Так Михась дізнається, що з драконами у людей все зовсім непросто, а подальші події неодноразово змушують у тому переконатися. Світ складний, і він не може бути іншим, бо інакше драконам і людям доведеться ділити його між собою. Чарівники вигадали чарівні речі, щоб приборкати драконів і захистити людство, хоча й серед людей зустрічаються самозакохані та жадібні покидьки, як, наприклад, молодик на прізвисько Амур Галант, який влаштував ательє з пошиття одягу й аксесуарів із драконової шкіри для найбагатших верств суспільства.

Натомість у драконів є кодекс, за яким вони не мають права шкодити людям. Хоча це правило може виявитися й умовним, якщо замислитися про те, що будь-яке правило має свій початок і кінець. Але це, певно, трохи інша історія.

Михась також дізнається про існування Навігаторів — людей, які можуть керувати драконами, бути ватажками у їхніх зграях. Це саме такий Навігатор може наказати «Дракони, вперед!».

Брати Вербицькі потрапляють у небезпеки та переживають багато пригод. Знайомляться з іншими драконами, не подібними до грушевого та чорного морока, — велетнем Хай-Тобі-Грецем і золотою драконкою Лихоманкою, веселими лимонними сестричками-близнючками Скалкою та Скіпкою, образливим Гарбузяним Пихом, які належать до різних драконових видів. Не треба також забувати, що більшість цих драконів зовсім юні та майже нічого не бачили в житті, бо народилися у неволі або були зловлені браконьєрами.

Книга барвиста, у ній багато гумору, і можна назвати її справжньою казкою, яка лікує душу своїм теплом. Із завмиранням серця стежиш за подорожжю драконів вздовж Дніпра та до Криму. Веселишся і замислюєшся, дивлячись їхніми очима на людські міста та на наше життя. Люди часом бувають значно небезпечнішими за драконів усіх разом узятих...

Чудова історія, хоча інколи й посміхаєшся наївності таких утворень, як Експериментальний Інститут Фольклорної Флори та Фауни. Й у світлі нинішніх подій, сумно, що ботанічний сад і плато Карабі-Яйла знаходяться у зараз майже недоступному Криму.

Залишаються і запитання. Так, звідки в Олелька Спайк і що хлопчик взагалі знає про драконів? Як влаштоване життя драконів на Місяці? Які ще чарівні істоти впливають на життя людей? Яким чином обирають і виховують Навігаторів? Чи часто майстри помиляються у своєму виборі? Як будуть далі розвиватися стосунки між героями, у дружній чи конфліктний бік? Та й про чарівників майже нічого не розповіли...

Але, можливо, ці відповіді дасть нова книга? Бо твір має величезний потенціал — пригодницький, казковий, психологічний та навіть соціальний. І так не хочеться розлучатися зі світом таких милих драконів, які за кілька років виростуть у величезних, але добрих «чудовиськ».

А ще у цій книзі надзвичайні ілюстрації, які хочеться довго розглядати.

Наталія Дев’ятко