|
«Десь років у сім-вісім я вже чітко розрізняла: є «віршики», котрі спеціально для мене складають, нахиляючись із висоти свого зросту, великі дяді й тьоті, і є Вінграновський...» (Оксана Забужко) Коли бачу, як турботливі бабусі, забирають онучат з пісочниці, щоб подивитися по телевізору в кращому разі про пригоди пса Мухтара, в переважній більшості випадків - «мультики» з потворами чи серіали з життя бандитів і повій. Коли чую, як на засіданні облдержадміністрації говориться, на які шляхетні й потрібні цілі могли б піти величезні суми державних грошей, що виділяються на книговидання. Я думаю про літературу, зокрема ту, що вийшла в Рівненській області впродовж 2011-2013 року й адресована малечі. Мої нащадки виросли і продовжують виростати на творах Всеволода Нестайка, Наталі Забіли, Платона Воронька. Якщо вилучити реверанси в бік тогочасного режиму на зразок «Ми з мамою в Москву поїдем - найкраще місце на Землі», речі вищеперелічених авторів залишаються неперевершеними зразками того, як стисло, дотепно і переконливо писати. Приємно було в серії «Золота колекція української поезії для дітей» поряд із ошатними томами декого зі згаданих метрів зустріти Вибране нашого земляка - незабутнього Леоніда Куліша. «Смішинки для дорослих і Маринки» - так називається нова збірка майстра слова з Кричильська, котра містить опуси, не друковані за життя. Зворушливі, ще й з філософським підтекстом, казочки, різноманітні загадки, гумористичні мініатюри - все це чекає на юного читача. Але щоб добратися до адресованих їй смішинок, Маринка має подолати 56 сторінок досить невеселої та не завжди зрозумілої неповнолітнім сатири. Це може стати непосильним випробуванням для школярської уваги. Мабуть, доцільніше було б різні грані творчого обдарування Леоніда Зіновійовича представити різними виданнями. З поліграфічної точки зору не поступаються фоліантам, які побачили світ у Києві чи Львові, «Країна казкомрій» і «Казки дідуся Романа» Р. Демчука. Тверда блискуча обкладинка, солідний об'єм, крейдований папір формату А4, численні яскраві оригінальні малюнки Вікторії Кушнір, соковита мова, віршовані тексти органічно чергуються з прозовими. І багато-багато переповнених захоплюючими пригодами фантастичних історій. Наче безліч ненав'язливих уроків для маленького чомучки: - Як усе було раніше? Як могло бути? Яким слід бути? З деякими варіантами відповідей на останнє запитання не завжди погоджуєшся. Бо часом складається враження, що дідусь-казкар хоче, аби його вихованці не перетворювались у відважних і рішучих особистостей, а залишалися недорослями, зручними для опікунів.
Страшно подумати, наскільки збідніла б ноосфера дитинства, якби Буратіно чи Іван з «Горбоконика» прислухалися до таких застережень здорового глузду, чи витязь на розпутті вибрав безпечнішу дорогу. «Мораль» твору «Як школа допомогла селянинові» можна витлумачити так: щоб стати багатим, треба не орати, сіяти, сапати, косити, молотити і т.п., а просто говорити правду, але не всю. Чим не етичний кодекс найкрутіших банкірів і політиків? І ще одна заувага. Казка - не казка без чаклунів і чарів. Але православна церква рішуче засуджує і перших, і друге. То ж не треба змушувати героїв хреститися перед виконанням магічних ритуалів. На це мала би вказати редактор - Любов Пшенична. Книгу ж самої Любові Антонівни «Гойдалка для жука» можна розглядати хіба що як пілотний проект, як частину майбутнього багатшого й масштабнішого видання. Адже несерйозно, коли корифеїв видаємо тиражем у 300 примірників, і збірочка має вигляд саморобної. Так що всі претензії до спонсорів та видавців. Свою ж частину роботи поетеса й ілюстраторка виконала, як завжди, добросовісно. А маленька Таня, котра «Заблукала» у «Виправдалочці» Любові Пшеничної, з'явилася вже у новому творі Миколи Пшеничного. Розповідається про хижу птицю, котра поцупила в Тетянчиного дідуся відро черешень, а красти недобре. Так можна стисло переповісти невибагливу фабулу. Але по-перше, все написано справді добірним віршем, по-друге, художнє оформлення Наталі Кириченко запрошує читачів і, насамперед, читачок до інтерактивної співпраці. Не секрет, що розмальовки часто - це результат видавничої бідності, економії на кольоровому друці. Але у даній книзі чорно-білі сторінки чергуються з барвистими, і дівчатка можуть позмагатися з професійним викладачем образотворчого мистецтва, підбираючи узори на сорочці під колір очей, чи намисто, котре пасувало би до рожевих уст і рум'яних щік. А в процесі розфарбовування поповнити запаси знань із ботаніки та етнографії. Та передусім кожна «дитяча» книжка - це мініпідручник з мови, тому граматичні помилки тут недопустимі. Я набираю зараз текст на комп'ютері, перевіряю ще раз: слово «різдвяній» має писатись без апострофа. Не надто вдалою видається і назва. Словосполучення «Бекана ворона» викликає у пам'яті винесену в епіграф думку Оксани Забужко про дорослих, які не розмовляють із дитиною на рівних, а сюсюкають, спеціально вигадуючи інфантильні словечка. От про Наталю Кириченко-прозаїка такого точно не скажеш. Відчувається, що авторка розуміє й поважає своїх персонажів, навіть коли ті помиляються чи проявляють слабкість. Оповідання писала любляча мати й кваліфікований психолог. Проте школярок, яким я запропонувала для ознайомлення книгу «Райські яблука», більше привабив не текст, а саме ілюстрації. Дівчатка захоплено перемальовували і розмальовували кожну деталь. Своїх шанувальників знайшли й видання інших літераторів. Мамі третьокласника Віталія Земляка дуже сподобалась збірка Василя Титечка «Горде левеня». Пані Світлана пише: казки цікаво викладені, гарно оздоблені, щирі». Бабусі Софії Семенчук припала до душі поема-бувальщина Михайла Степанюка «Лелека». Раїса Степанівна, колишня вчителька, зауважила, що письменник підбирає відповідну лексику для людей, до яких хоче викликати огиду (ниці, нікчемні, алкаші) і пестливі форми, коли йдеться про пташиного рятівника (Дмитрик, школярик, хлопчик). "Твір легко читається. Складні речення з різними видами зв'язку не затрудняють сприйняття». Мені ж окрім усього найбільше «муляє», коли лелеча домівка раз-у-раз називається кублом. Це багатозначне слово часто вживається як означення чогось недоброго й неохайного, а історія переказується добра і світла. Навіть коли в авторові гору бере сатирик, і птах починає подумки таврувати різноманітні людські вади, цьому праведному гніву співчуваєш, особливо щодо осіб, які забруднюють довкілля. Шляхетну мету ставила перед собою Тамара Бацмай, намагаючись в ігровій формі дати дошкільнятам уявлення «Про фігури».Треба віддати належне художнику-оформлювачу Ю. Старушко: Малюнки вигадливі, стилізовані під дитячі. Сам же текст не витримує ніякої критики. Римуються «кути» і «сторони», деякі речення неграмотні не тільки з філологічної, а й з математичної точки зору: «Маємо ми три кути, Ми - трикутники-брати, Трьохсторонні ми й трикутні, Тупі, гострі, прямокутні». Трикутники бувають прямокутними, але не тупими і не гострими. Такі вони можуть мати кути. Так що фахова редактура і коректура, особливо для книг, що адресовані підростаючому поколінню - це не розкіш, а обов'язкова умова. В цілому ж даний огляд написано з точки зору не науковця і навіть не письменника, а зацікавленого читача у співавторстві з іншими читачами. Можна сперечатися про смаки, але хотілось би, щоб похвала надихнула рецензованих авторів на створення ще кращих речей, а прочитавши критичні зауваження, хтось інший не наступив на ті ж самі граблі. Вікторія Климентовська, лікар-педіатр, поетеса.
Авторка книжок: «Ковток свободи, клаптик неба» (Рівне, «Азалія», 1995 р.), «Пересопницька осінь» (Рівне, «Азалія», 1997 р.), «Каріатида» (ВАТ «Рівненська обласна друкарня», 2003 р.), «На хвилях бузкових туманів» (Рівне, «Овід», 2007 р.). За поему «Спочатку була воля» нагороджена премією Організації Оборони Чотирьох Свобід України (США). Член Національної спілки письменників України з 1999 року. Вірші включені в «Антологію Української поезії другої половини ХХ сторіччя» (Киїів, «Гранослов», 2001 р.). |
Климентовська Вікторія Михайлівна народилася 2 серпня 1961 року в селищі Качанівка Ічнянського району Чернігівської області. Закінчила педіатричний факультет Київського медінституту. Працює за фахом в селі Дядьковичі на Рівненщині.
Коментарі до статті