|
Загравенко А. «Вкраїна зачекалася на вас…» / А. Р. Загравенко. – Кіровоград : ПВЦ «Мавік», 2013. – 420 с.
Творче кредо письменника у рядках з його сонету: Я за свободу, тільки не за ту, коли чорнять брутально батьківщину на вулиці, в трамваї, в магазині і навіть на державному посту.
Рівнятись кожен мусить на мету, що у народі первісно-єдина — Вітчизна сильна і така ж людина з душею у шляхетності цвіту. До відвертої розмови і непростих роздумів запрошує кожен авторський вірш. Читай поетичну історію свого роду. |
|
Дорослому читачеві
Автор цієї збірки — член Національної спілки письменників України, лауреат обласної журналістської премії імені Ю. Яновського — Анатолій Романович Куйбіда, який ще за часів радянських реалій обрав собі промовистий псевдонім Загравенко. Творчий авторський доробок представлений книгами поезій: «Іскрини дощу» (1990), «Спадок» (1997), «Дике поле» (1998), «Меди полинові» (1999), «Доля» (2000), «Сповідь» (2001), «Часослов» (2002), «Щастя» (2003), «Майдан» (2004), «Пошук» (2006), «Ностальгія» (2007). В автобіографії поет згадує: «Народився я в смт. Новоархангельську на Кіровоградщині 7 квітня 1938 року в робітничій сім'ї. Глиняна хата моїх батьків містилася біля історичного Чорного шляху. Отож, з вікон батьківської хати досить виразно бачилася мені війна — наступ фашистських завойовників і відступ радянських військ, багатотисячні колони полонених червоноармійців, котрих гнали до Умані, в глинище, а через певний час наступ Радянської Армії і панічна втеча окупантів…» На долю випало дитинство, сповнене заграв війни і пекучих спогадів потому: Між віт, за клаптиком сорочечки, Безхмарна світиться блакить. А Вовка ж мріяв стати льотчиком… І Вовка вже не полетить…
Рябіє у стіні пробоїна… Тин аж на вигоні торчма. І ми — як на повірці воїни… І вже товариша нема… ("Вибух").
Досить часто у поезіях А. Загравенка зустрічається слово Синюха — річка його дитинства, натхненниця роздумів і поетичних екскурсів в минуле: Ріки дитинства кришталеве лоно, мов друге небо, світиться між трав. Була Синюха в давнину кордоном двох дужих ворогуючих держав.
І пращур мій, тут змурувавши хату, у плині звичних клопотів і справ тримав пістоля й шаблю на підхваті, а в час тривожний у жупані й спав… («Колишній кордон»).
За плечима поета — Літературний інститут ім. О. М. Горького, пошуки себе у журналістській та редакторській справі, і зрілий поетичний шлях у світ метафор і символів. «Нікого не наслідує, а в усіх поезіях залишається самим собою. Немає випадкових творів. Усі вони написані рукою зрілого і вдумливого майстра, який віддзеркалює у красному слові свою чутливу душу і біль за долю України, негаразди сьогодення і зворушливо ліричні етюди та медитації», — влучно зауважував поет-бунтар В. Гончаренко, говорячи про стиль А. Загравенка. В кожному вірші — захоплива гармонія звуків і образів, синівська тривожність чутливого серця: В краю, де спрагло пахне деревій, де наливає кетяги калина, де хліб ростив чубатий прадід мій, хмелію від імення Україна.
Та разом з тим терзає душу біль за довгі бездержавності століття. Пекуча в рани сипатися сіль Ще довго буде нам і нашим дітям.
І внукам стачить вдосталь перешкод Протистоянь, розброду й колотнечі, Аж поки наш ошуканий народ По-європейськи випростає плечі. («В краю, де пругко шелестять дуби…»).
На землі всім народам вистачає місця, волелюбні прагнення націй, самоповага і гідність — еталон всепланетної гармонії розуміння для поета: Як Божий сад, цвіте уся планета. Чим більш на ній дерев, тим веселіш. Я зрозумію кожного поета, якщо у нього про вітчизну вірш.
Я помолюсь за кожного повстанця, щоб у бою найтяжчім переміг. Бог наділив Британію британцям, а мій мені не зганьблений поріг… («Інтернаціональний мотив»).
«Як письменник палко вірю у той час, коли імення "українець" звучатиме не нижче, а то й авторитетніше, ніж японець, німець, француз, британець, американець», — так А. Загравенко означає концептуальну ідею поетичних одкровень. А етнокодів, які здатні зцементувати націю, у поетичних рядках автора знайдемо немало : Хатини з глини аж надто білі. Тополі в ряд . Ще наша гнана співуча мова. Дотепний жарт. На щастя знайдена підкова. Козацький гарт І невичерпне пісенне море. Вишневий цвіт. І вишиванок чіткі узори. І «Заповіт». («Єднання»).
То ж долучаймося до пошуку життєдайних основ разом з поетом відвертого і неспокійного серця А. Загравенком.
Рубленко Ганна Володимирівна, завідуюча відділом бібліографії та краєзнавства Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. А. П. Гайдара (м. Кіровоград).
|
Загравенко Анатолій Романович — поет
Коментарі до статті