Загравенко А. Р. «Вкраїна зачекалася на вас…»
25 січня 2015, 21:53   Автор: Рубленко Ганна Володимирівна

Загравенко А. Р. «Вкраїна зачекалася на вас…» / А. Р. Загравенко. – Кіровоград : ПВЦ «Мавік», 2013. – 420 с.

Прагнення зрозуміти історичне минуле і знайти своє місце у буремному сьогоденні притаманне кожному з-нас. Були часи, коли про національну самосвідомість заборонено було не тільки писати й говорити, а й думати. Пошукам кодів національної культури та історичної пам’яті присвячена збірка віршів кіровоградського поета А. Загравенка «Вкраїна зачекалася на вас…»

Творче кредо письменника у рядках з його сонету:

Я за свободу, тільки не за ту,

коли чорнять брутально батьківщину

на вулиці, в трамваї, в магазині

і навіть на державному посту.

 

Рівнятись кожен мусить на мету,

що у народі первісно-єдина —

Вітчизна сильна і така ж людина

з душею у шляхетності цвіту.

До відвертої розмови і непростих роздумів запрошує кожен авторський вірш.

Читай поетичну історію свого роду.

Дорослому читачеві

Автор цієї збірки — член Національної спілки письменників України, лауреат обласної журналістської премії імені Ю. Яновського — Анатолій Романович Куйбіда, який ще за часів радянських реалій обрав собі промовистий псевдонім Загравенко.

Творчий авторський доробок представлений книгами поезій: «Іскрини дощу» (1990), «Спадок» (1997), «Дике поле» (1998), «Меди полинові» (1999), «Доля» (2000), «Сповідь» (2001), «Часослов» (2002), «Щастя» (2003), «Майдан» (2004), «Пошук» (2006), «Ностальгія» (2007).

В автобіографії поет згадує: «Народився я в смт. Новоархангельську на Кіровоградщині 7 квітня 1938 року в робітничій сім'ї. Глиняна хата моїх батьків містилася біля історичного Чорного шляху. Отож, з вікон батьківської хати досить виразно бачилася мені війна — наступ фашистських завойовників і відступ радянських військ, багатотисячні колони полонених червоноармійців, котрих гнали до Умані, в глинище, а через певний час наступ Радянської Армії і панічна втеча окупантів…» На долю випало дитинство, сповнене заграв війни і пекучих спогадів потому:

Між віт, за клаптиком сорочечки,

Безхмарна світиться блакить.

А Вовка ж мріяв стати льотчиком…

І Вовка вже не полетить…

 

Рябіє у стіні пробоїна…

Тин аж на вигоні торчма.

І ми — як на повірці воїни…

        І вже товариша нема… ("Вибух").

 

Досить часто у поезіях А. Загравенка зустрічається слово Синюха — річка його дитинства, натхненниця роздумів і поетичних екскурсів в минуле:

Ріки дитинства кришталеве лоно,

мов друге небо, світиться між трав.

Була Синюха в давнину кордоном

двох дужих ворогуючих держав.

 

І пращур мій, тут змурувавши хату,

у плині звичних клопотів і справ

тримав пістоля й шаблю на підхваті,

а в час тривожний у жупані й спав… («Колишній кордон»).

 

За плечима поета — Літературний інститут ім. О. М. Горького, пошуки себе у журналістській та редакторській справі, і зрілий поетичний шлях у світ метафор і символів.

«Нікого не наслідує, а в усіх поезіях залишається самим собою. Немає випадкових творів. Усі вони написані рукою зрілого і вдумливого майстра, який віддзеркалює у красному слові свою чутливу душу і біль за долю України, негаразди сьогодення і зворушливо ліричні етюди та медитації», — влучно зауважував поет-бунтар В. Гончаренко, говорячи про стиль А. Загравенка.

В кожному вірші — захоплива гармонія звуків і образів, синівська тривожність чутливого серця:

В краю, де спрагло пахне деревій,

де наливає кетяги калина,

де хліб ростив чубатий прадід мій,

хмелію від імення Україна.

 

Та разом з тим терзає душу біль

за довгі бездержавності століття.

Пекуча в рани сипатися сіль

Ще довго буде нам і нашим дітям.

 

І внукам стачить вдосталь перешкод

Протистоянь, розброду й колотнечі,

Аж поки наш ошуканий народ

По-європейськи випростає плечі. («В краю, де пругко шелестять дуби…»).

 

На землі всім народам вистачає місця, волелюбні прагнення націй, самоповага і гідність — еталон всепланетної гармонії розуміння для поета:

 Як Божий сад, цвіте уся планета.

 Чим більш на ній дерев, тим веселіш.

 Я зрозумію кожного поета,

якщо у нього про вітчизну вірш.

 

 Я помолюсь за кожного повстанця,

щоб у бою найтяжчім переміг.

Бог наділив Британію британцям,

а мій мені не зганьблений поріг… («Інтернаціональний мотив»).

 

«Як письменник палко вірю у той час, коли імення "українець" звучатиме не нижче, а то й авторитетніше, ніж японець, німець, француз, британець, американець», — так А. Загравенко означає концептуальну ідею поетичних одкровень.

А етнокодів, які здатні зцементувати націю, у поетичних рядках автора знайдемо немало :

Хатини з глини аж надто білі.

Тополі в ряд .

Ще наша гнана співуча мова.

Дотепний жарт.

На щастя знайдена підкова.

Козацький гарт

І невичерпне пісенне море.

Вишневий цвіт.

І вишиванок чіткі узори.

І «Заповіт». («Єднання»).

 

То ж долучаймося до пошуку життєдайних основ разом з поетом відвертого і неспокійного серця А. Загравенком.

 

Рубленко Ганна Володимирівна,

завідуюча відділом бібліографії та краєзнавства

Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. А. П. Гайдара (м. Кіровоград).

 

Додаткова інформація

Коментарі до статті