У серпні 2015 р. в Одесі відбулися XIX міжнародна виставка-ярмарок «Зелена хвиля» та ІІІ Одеський міжнародний Корнійчуковський фестиваль, у межах якого були оголошені переможці III Конкурсу на кращий твір для дітей «Корнійчуковська премія».

Організатори отримали 926 заявок на участь у конкурсі з 15 різних країн – не тільки з України, а й із Австралії, Бельгії, Білорусії, Ізраїлю, Казахстану, Кіпру, Киргизії, Киргизстану, Латвії, Молдови, Німеччини, Норвегії, Росії, США, Татарстану. Наймолодшому переможцю Корнійчуковської премії 18 років – це Катерина Арнаут (м. Одеса), яка посіла третє місце в номінації «Проза для дітей старшого віку та юнацтва». Найстаршому – 73 роки. Це Анатолій Качан, переможець у номінації «Поезія для дітей».

Журі премії очолював Володимир Рутківський – дитячий письменник, поет і журналіст, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, а також одесит із шістдесятилітнім досвідом. КЛЮЧ вирішив розпитати В. Рутківського про враження від Фестивалю та Конкурсу.

- Володимире Григоровичу, Ви берете участь у всіх знакових книжкових подіях України останнього десятиліття. Чи змогла одеська «Зелена хвиля»  накрити Вас «із головою»? Має вона якесь власне, осібне від усіх інших книжкових форумів обличчя?

- Так! Перш за все тим, що на відміну від інших форумів, які мають свій Палац Потоцьких чи Арсенал, «Зелена хвиля» є більш демократичною. Вона вишумовує під відкритим небом, але – прошу завважити – на Дерибасівський.  І, на відміну від решти, працює тоді, коли діти, а з ними й батьки з бабусями, переключаються на літні канікули.. Себто організатори ставлять на  затятих книгоманів та гостей міста. Розрахунок досить простий і безпрограшний. Кожен турист вважає своїм святим  обвязком побувати на Дерибасівській, де сфотографується на стільці, в якому, можливо, заховано мільйон,  посидить на колінах у Утьосова, розслабляться на відкритій терасі за чашкою кави з морозивом, –  і вже тоді звертає увагу на те, що за кілька кроків від нього тягнеться довжелезна низка  книжкових яток.  То чому ж не купити одну-другу? Особливо дитячу. І дитині корисно і самому приємно, що підтримав книготоргівлю.

-А ще багато гостей міста завважує, що справжня робота для книготоргівельників розпочинається по шостій вечора, себто тоді, коли інші виставки-ярмарки вже зачиняються...

- На той час одесити саме починають оживати після денної спеки. Проте книготоргівельники на це не скаржаться. Пригадую, як кілька років тому  головний редактор львівського «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка вперше вирішила привезти свої книги на ярмарок. То зранку вона переживала, що навряд чи виторгує на зворотній квиток, проте вже наступного ранку кинулася до мене з вигуком, що за перший же день її  працівники  розпродали майже все, що привезли. І з того часу вона жодного разу не мала підстав для розчарування.

- А правда, що свого часу «Зеленая волна» замислювалася як противага «україномовним» форумам?

- Дурниці! Від самого початуку в ній активно задіяні  українські видавництва – ті ж брати Капранови, «Грані-Т» та ін. Інша справа, що частка україномовних видавництв була малою. Проте нині ситуація змінюється на краще. Не лише одесити більше купують україномовних книжок, а й українські видавництва все охочіше привозять ті книжки до Одеси.

- А в чому ж «родзинка» «Зеленої хвилі» порівняно з іншими книжковими форумами?

- Вважаю, що родзинкою цього літературного свята є Корнійчуковська премія, що за своєю суттю наближається до славнозвісної «Коронації слова», хіба що спрямована на підтримку тих авторів, чиє перо служить  виключно дітям і дитинству.  Адже погодьтеся, в Україні знайдеться не так уже й багато структур, які б допомогли  рукописові того чи іншого дитячого автора побачити  світ. А ще вона має статус міжнародної,  адже нині за кордоном проживає  чимало наших громадян, зокрема й літературно обдарованих.  І усвідомлення того, що в Україні їх не лише пам’ятають, а й читають, стане їм неабиякою підтримкою та радістю. А може, навіть надихне на думку повернутися назад.

- А чому премію названо на честь Корнія Івановича Чуковського? Хіба в Одеса не знала чудових українських дитячих письменників?

-  А назвіть бодай одного! Звісно, були і є, але статус у них не той. Та й з іншого боку – Полтавщина, а за нрею і вся Україна, вважає Миколу Гоголя українцем, кияни вважають своїм Михайла Булгакова, то чому ж тоді одесити мають відмежовуватися від свого земляка? Та й сам  Корній Іванович, хоча ходили чутки Одесу не долюблював, усе ж багато взяв від неї. Без шумливого і засидженого мухами тодішнього одеського Привозу не було б «Мухи-Цокотухи» з «Мойдодиром», без розбишацької Молдаванки не було б Бармалея. Та й всесвітньо відомий Крокодил теж навряд чи з’явився без Одеси. Ну й що з того, що він «по Невському ходив»?!  Зате говорив не російською чи там англійською – а турецькою. А Турція де? Вона знаходиться майже за околицею Одеси, – чи не одразу ж за Воронцовським маяком. Та й ставлення до всього українського у Корнія Івановича було особливим. Він, син  наймички-українки, знав на пам'ять усього Шевченка, згодом усіляко підтримував українських письменників і, як мені казали, розмовляв із тими українцями, до яких відчував симпатію,  виключно українською.

- Ви є голово журі цьогорічної Корнійчуковської премії…

- Ну, це сталося зовсім випадково. Мені зателефонували організатори премії та запропонували очолити журі.  Спочатку я відмовився, мовляв, вік уже не той. Мені відказали, що це не має значення, журі досить досвідчене та професійне, а я потрібен швидше не як письменник, а  як прапор, бо нині єдиний в Одесі дитячий письменник – лауреат Шевченківської премії. На роль  виключно прапора я, звісно, не погодився, проте, ознайомившись зі складом журі, переконався, що в ньому працюють справжні професіонали. Це відомі в Одесі літературознавці, критики, дитячі письменники. Є також представники з інших міст. Серед них – Голова Київської письменницької організації Володимир Даниленко, головний редактор «Видавництва старого Лева» Мар’яна Савка, директор київського видавництва «Український приорітет» Володимир Шовкошитний. Цій обставині я надзвичайно радий, адже вони друкують твори не «грошовитих» авторів, а тих, яких вважають справді кращими в Україні. З їхньою допомогою вже вийшли  на всеукраїнську арену (і мають всі шанси піти  далі) одесити Наїль Муратов,  Зоя Казанжі, Олексій Недемлинський,

- Наскільки відомо, конкурс, а з ним  і премію розподілено на дві частини. З чим це пов’язано?

З тим, що на конкурс подають заявки літератори віком від шести до ста  шести років. Тому організатори вирішили розділити конкурс на дві, так би мовити, вікові категорії – дорослих, що пишуть для дітей, і дітей, що пишуть самі про себе. Відповідно вирішено видати два окремі альманахи: власне «Корнійчуковська премія» – для дорослих авторів і «Море талантів», куди входять твори  лауреатів дитячого літературного конкурсу.

- Чи вразив особисто Вас якись рукопис? Можливо, навіть не той, що переміг.

Приємно вразив мій старий друг і колега  Анатолій Качан. Здається, його творчість я знаю ледь не на пам'ять, проте коли перед нами з’явився рукопис його мариністичних віршів із «одеським» ухилом, ми, члени журі, одноголосно віддали йому перше місце. Сподіваюся, що коли  рукопис побачить  світ – то буде не лише чудовим подарунком для юних – і не лише юних – одеситів, а й сувеніром, який не соромно привезти з Одеси.

Також мені щиро припали до душі рукописи Еліни Заржицької з Дніпропетровська, Сергія Гридіна зі Здолбудова, Віктора Васильчука з Коростеня та інших.

- Пане Володимире, а чи знайшлося місце на «Зеленій хвилі» для бібліотек Одеси?  І чи додає «Зелена хвиля» хоча б по кілька примірничків нових книжечок до міських книгозбірень, зокрема дитячих?

- Серед інших книжкових яток на Дерибасівській стояла і ятка Одеської національної наукової бібліотеки імені М. Горького. Були представлені також музеї, які організовували, наприклад, конкурси на кращу книжку. Переможець отримував диплом і оплески, а організатори – книжки для музею. А от публічні та дитячі бібліотеки... Ну скільки ж можнра розраховувати на свої чудові очі?! Час теж провест у себе якусь акцію – і отримати як нагороду книги від запрошених авторів.

- Якщо не секрет, яких видавництв і подій Вам не вистачило як учасникові та відвідувачу? Що саме Ви намріяли для «Зеленої хвилі», коли б знали, що мрія реалізується?

- Не вистачало моїх улюблених видавництв – «А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги» і тернопільського видавництва «Навчальна книга – Богдан».  Вони чомусь і досі не поспішають зявитися на Дерибасівській.

Також мене вразила відсутність  журналістів.  Сфотографували вони Михайла Жванецького, який вже вдев'ятнадцяте відкрив ярмарок, – і побігли дописувати, що відбувся такий ось захід. Але ж книжковий форум живе не лише звітами. Потрібна реклама, потрібен анонс зустрічей і подій – аби читач дізнавався про захід не тоді, коли той уже відбувся, а раніше, з тим, аби той читач встиг виділити час на нього. Мабуть, треба проводити більш активну роз’яснювальну роботу не лише серед читацького загалу, а й серед засобів масової інформації. Та й бібліотеки також могли б посприяти рекламі "Зеленої хвилі" хоча б серед своїх читачів.

- А хто ж спонсорує цей проект?

- Головного спонсора, як це бачимо по «Коронації слова», немає. Як немає і жодної державної гривні, вкладеної в цю справу.  То ж доводиться тільки дивуватися організаторові заходу Галині Анатолівні Безикович та її команді, котра щоразу знаходить кошти для проведення фестивалю. І вона довела, що Одеса багата не лише талантами, а й бізнесменами, менеджерами, підприємцями, яким не байдуже майбутнє юних одеситів. Їх чимало і це дає підстави казати, що Корнійчуковська премія народжена з любові до дітей і дитячого слова.