Цьогоріч КЛЮЧ ближче роззнайомився зі спільнотою українських фантастів. Товариство виявилося напрочуд цікаве, динамічне й «просунуте». Сподіваюся, що розмова із письменником-фантастом Олегом Сіліним — одним із співзасновників конкурсу фантастичного оповідання «Фантастична регата» та літературного об’єднання «Зоряна фортеця», зацікавить багатьох.

— Цьогоріч на Форумі у Львові, як мені відомо, вперше окремим заходом стало представлення української фантастичної книги. Невже тільки тепер новітня українська фантастична книжка доросла до «форумного» рівня? А також, чи були інші події на Форумі, пов’язані саме з фантастикою?

«Зоряна фортеця» представляє на Форумі у Львові заходи, пов’язані с фантастикою, з 2012 року, презентація фантастики саме у форматі «автори, перекладачі та видавці» відбулася вперше. Окремі презентації окремих книжок, зрозуміло, відбувалися і раніше, і на цьому Форумі, але далеко не завжди акцентувалася увага на ознаці «фантастика».

Якщо говорити про 2015 рік, то було одразу декілька подій, пов’язаних із фантастикою. Приємно було побачити презентацію «Навчальної книги – Богдан», на якій видавництво представило переклади Бредбері, Адамса, Желязни; захід, присвячений перекладам Стівена Кінга, презентації книг «Бот. Гуаякільський парадокс», «Порох із драконових кісток», «Цепелін до Києва», «Алхімія свободи», «Відунський сокіл», «Тріанські рішкунці», дискусії про сучасне українське фентезі та жіноче фентезі».

— Як саме, за якими конкретними ознаками, можна «встановити», що книжка належить саме до «фантастики»? Чи змінювалися уявлення про жанрові особливості даних текстів з часом? Що нині є «на піку моди» серед письменників-фантастів у світі? Чому?

«На мою думку, те що книжка належить до фантастики, вимірюється фантастичним припущенням. Якщо це припущення прибрати з книги і виявиться, що без нього не працює ані сюжет, ані інтрига — то книжка належить до фантастики.

Звісно, є й так звана «антуражна фантастика» — космоопера, любовний роман у магічному світі тощо, де головним рушієм є пригоди або почуття героїв.

Безумовно, уявлення змінювалося. Можна згадати, наприклад, знамениту фразу «Фантастика должна звать молодёжь во ВТУЗы», чи класичну наукову фантастику, де розмови героїв були необов'язковим додатком до пояснення принципу дії винаходу. Зараз визначення ролі фантастики і як вона оперує з незвичним значно розширился, проте й досі з великою імовірністю можна зустріти людину, яка скаже: «Так, я у дитинстві читав фантастику, Бєляєва, а потім переріс цю маячню».

Як таку генеральну тему у світовій фантастиці вирізнити не так просто. Мабуть, можна назвати три напрямки: біологія, міське фентезі на межі кількох напрямків (містика, детектив, романтичні стосунки) та повернення космосу завдяки вдалим місіям NASA».

— Які різновиди фантастичної літератури побутують нині в Україні? Чи всі різновиди жанру представлені у нас? Якими саме іменами?

«Практично всі різновиди фантастичної літератури так чи інакше в Україні представлені. Найменше, мабуть, хоррор та антиутопії, бо життя у нашій державі кожного разу виявляється страшнішим та антиутопічнішим, ніж у книжках. Дуже невеликий відсоток наукової фантастики — саме у сучасному розумінні тенденцій цього напрямку. Слід ще зазначити, що твори, написані українською мовою, більш тяжіють до експериментальності або суміщають у собі кілька різновидів фантастики, а серед творів російською значно легше вирізнити чіткий напрям, на кшталт, «фантастичний бойовик» чи «романтичне фентезі». Однак це обумовлене не стільки бажаннями авторів, скільки позицією та правилами гри видавничого ринку.

Імена, мабуть, називати не буду, оскільки доведеться перерахувати десь півсотні авторів — і дуже не хочеться когось випадково забути, а потім кусати лікті».

— Що й чому, на Ваш розсуд, ми перекладаємо в цій ніші? Чи немає відставання у перекладі саме сучасних бестселерів? Чи вся класика жанру представлена в україномовному варіанти? На чиї переклади Ви б рекомендували орієнтуватися.

«Як правило в Україні перекладаються книжки, що належать до однієї з трьох ніш: твір популярного автора (як того, що нині живе, так і класиків жанру), твір, екранізація якого у вигляді фільму чи серіалу присутня в Україні, або так званий Young Adult — твір зі змішаною аудиторію старших підлітків і молодих дорослих.

Із сучасних бестселерів — якщо ми беремо саме фантастику, не мейнстрим, — у нас оперативно перекладається хіба що Стівен Кінг і Джоан Роулінг. Про переклади лауреатів «Г’юго» чи «Небьюли» взагалі не йдеться, хоча саме ці книжки уособлюють епоху. Те саме стосується і класики жанру, причому тут слід розуміти не лише класиків на кшталт Бредбері чи Азімова, а й тих, хто стояв біля витоків кіберпанку, сучасного міського фентезі й так далі.

Хоча, якщо обирати між сучасниками та класиками — я б віддав перевагу саме перекладам сучасників. Проте це я, а видавці чудово розуміють, що переклад може «не піти» і провалитися у продажах.

Серед перекладачів мені подобається як працюють Олександр Красюк, Олена Любенко, Богдан Стасюк, а також раджу звернути увагу на молодих перекладачів Анатолія Пітика і Катерину Грицайчук».

— Серед російськомовних класиків жанру й широкознаних фантастів «радянських» і «пострадянського простору» значна кількість українців за походженням і паспортом. Як цей факт вплинув і впливає на формування української фантастики як такої?

«Як мінімум кількісно він вплинув. Щодо якості — в радянські часи кон’юнктурні твори писали і російською, й українською. Та й зараз кон’юнктурність творів нікуди не ділася, хіба що вектор інший. Макс Кідрук влучно на одній із дискусій окреслив його словами «козаки, село й УПА». Мова твору аж ніяк не впливає на його якість. Багато прекрасних творів створено в Україні російською мовою, і відмовлятися від спадку Бориса Штерна, Володимира Савченка, чи від романів Олді, подружжя Дяченків або Наталії Щерби — то штучно себе обмежувати. Однак, зв’язок між авторами фантастики, що пишуть українською та російською мовою, на мою думку, не дуже розвинений, кожна група перебуває у власних кордонах комфорту і не дуже цікавиться паралельним процесом».

— Чи існує «школа української фантастики»? В сенсі, чи є тягла традиція написання творів даного жанру в Україні? Чи все ж сучасні автори орієнтуються на зарубіжні зразки? Скажімо, кого Ви сам вважаєте Учителем чи зразком, вартим наслідування?

«В сенсі традиції написання — безумовно є. Від Котляревського з Лесею Українкою, через Владка і Трублаїні до більш сучасних авторів. Тим не менше, наші сучасники, на мою думку, скоріше експериментують і створюють щось нове, аніж продовжують традицію. Іноді, звичайно, винаходять велосипед, а іноді знаходять перлину. Орієнтирами слугують більше твори загальносвітові, хоча слід сказати, що існує чимало книг, автори яких орієнтуються на тих, хто переспівав переспівувачів Толкіна чи Гібсона. Гадаю, все ж таки важливо звертатися до першоджерел — і розумітися на загальносвітовому контексті, бо ретрофантастику а-ля 60-70-ті не дуже цікаво пропонувати світові.

І ще кілька слів про школи. Слід згадати так звану «харківську школу фантастики», представники якої пишуть якісні та потужні романи переважно російською мовою, і, як не дивно це прозвучить, «станіславівський феномен», який будує взаємини з незвичайним на іншій базі — химерній реальності, метафорі — і який дав кілька цікавих авторів.

Особисто я хочу подякувати Олегові Ладиженському, Дмитрові Громову (Генрі Лайон Олді) і Володимирові Арєнєву, поради яких найбільше вплинули на мою творчість».

— Нині багато говориться про «підліткову» фантастику. На Ваш розсуд, чи є сенс розрізнювати фантастичну літературу за віковими групами? Чи можливо, всяка «фантастична» книжка є дитячою чи юнацькою сутнісно?

«Сенс розрізнювати є. Як мінімум тому, що деякі теми можуть у певному віці ще не сприйматися, або сприйматися зовсім іншим чином. Головне, що хотілося б проговорити: твір, де діють підлітки, необов’язково написаний для підліткової аудиторії. І навпаки: надзвичайно багато творів писалися для дорослої аудиторії, але підлітки від них у захваті, оскільки ці твори дають їм ключі до світу, теми, що піднімаються, їм близькі.

Проте, це певним чином заміноване поле, оскільки не завжди сторонній дорослий (навіть рідний) зрозуміє чи вже можна читати цю книгу, чи ще зарано. На власному прикладі можу згадати, що Орвелл «1984» у 12 років сприйнявся, а от «Талісман» Кінга у 14 призвів до того, що я кілька років і чути не хотів це прізвище, хоча книжку й дочитав.

Думка, що письменник-фантаст так чи інакше апелює до маленького мрійника, який здатен за хвилину вигадати кілька світів, мені подобається».

— Як Ви гадаєте, чи є літературна казка (скажімо, «Країна Сонячних Зайчиків» Всеволода Нестайка) «фантастикою»? Чи взагалі існує «фантастика для малюків»?

«Колись я почув наступне визначення: казкою є той твір, де герої виконують наперед зазначені ролі, не змінюються та не змінюють моральні імперативи. Тобто, злодій не може творити добро, хіба що розкаятися, а лицар — зробити щось погане. Звісно, з цим твердженням можна сперечатися, адже існує багато «романів», де герої-функції не змінюються протягом кількох томів — і то, мабуть, таки літературна казка для дорослих.

Тим не менш, мені здається, що для малюків існують лише казки, де все просто і зрозуміло: ось добре, ось погано. Фантастика з’являється там, де починаються «сірі» варіанти. А «сірі» варіанти приходять із дорослішанням».

— В дитячій книжці ілюстратор завжди є співавтором письменника. Чи важлива ілюстрація у фантастичній книжці? Чи є в Україні ілюстратори, які спеціалізуються саме як «фантастичні»?

«Чи важлива ілюстрація? І так… і ні.

Ні — тому що фантастика жає змогу увімкнути уяву, а художник може значно зменшити кількість варіантів, зобразивши щось саме так, а героя — саме таким.

Так — бо зараз книжка має бути не лише текстом, який можна відсканувати, скачати з інтернету, швиденько пробігти очима — й викинути у віртуальний кошик. Гарно ілюстрована книжка додає додаткової вартості матеріальному об’єктові, в цьому сенсі ілюстрація надзвичайно важлива.

В Україні, на щастя, чимало талановитих ілюстраторів, багато з яких працюють безпосередньо з фантастичним. Володимир Бондар, Олег Корж, Євген Деко, Олена Гондік, Владислав Єрко, Катерина Штанько… справді багато! Серед менш відомих прізвищ я б назвав Вадима Соколенка, Дмитра Кузьменка та Анжелу Богаченко».

— Сучасні діти й підлітки масово захоплюються японськими мальованими історіями та відповідними мультиками. Здебільшого це фантастичні історії. Але чи є манга фантастикою? Чи існують в Україні фантастичні мальовані історії? Яка їхня доля?

«Манга — це спосіб розповідання історії, інструмент. Тому, якщо мангака розповідає історію із фантастичним елементом — безумовно, це є фантастикою. Багато аніме-серіалів і повнометражних анімаційних фільмів (зрештою, не лише анімаційних) мають підґрунтям саме графічну історію.

Фантастичні мальовані історії в Україні існують, але у невеликій кількості. Мабуть, найвідомішим зараз є проект Максима Прасолова «Даогопак». Існують й інші історії, знаю кілька ентузіастів, що самостійно розробляють і малюють комікси. Тут треба казати, що в Україні поки що не склалося ані індустрії коміксу, ані сталої субкультури та постійних споживачів, і, зрештою, комікс досі сприймається як переважно жанр для дітей. Але ситуація змінюється, що можна побачити на прикладі того ж «КомікКону».

— Що із сучасної української фантастики Ви б порадили прочитати? Кому саме й чому?

«Можу лише знову сказати, що можу порекомендувати десь півсотні авторів, причому у залежності від смаків людини, це можуть бути зовсім різні твори одного й того ж автора. Тож, мабуть, це тема окремої розмови.

Натомість хочу сказати трошки інше: після того, як ви прочитали книгу фантастики, будь ласка, не полінуйтеся залишити у мережі свій відгук, навіть якщо це буде лише кілька речень. Особливо якщо вам книга сподобалася. Це мотивує і автора, і видавця, і наступних читачів і покупців. Бо негативні відгуки в нас пишуть залюбки, і після них наступної книги автора ми можемо й не дочекатися».

— Які найближчі чи найзначиміші «фантастичні» події чекають на любителів жанру в Україні?

«Найперше відзначу фестиваль, до якого приклав руку особисто я: «ЛіТерра Кон», що пройде з 30 жовтня по 1 листопада у Києві. Планується велика кількість письменників із України та з-за кордону, до Києва завітають Генрі Лайон Олді (Дмитро Громов та Олег Ладиженський), Ольга Громико, Марія Галіна, Дара Корній, Наталія Щерба. Плануються цікаві доповіді, дискусії, презентації, зокрема книжок, що випускаються спеціально до фестивалю, заходи за участю перекладачів, критиків і видавців, а також кінопрограма з новими українськими (що важливо!) фільмами й анімацією, науково-популярні лекції та розваги. Сайт фестивалю: http://li-terra.kiev.ua

Невдовзі після «ЛіТерри» у Києві пройде «Некрономікон» — розважальний фестиваль із «темним» підґрунтям страшних казок, Говарда Лавкрафта, Роберта Говарда та інших творців містичного жанру. Цей фестиваль готує команда «КиївКомікКону». А сам наступний «КомікКон» пройде в Києві навесні.

Одеситам я би радив звернути увагу на заходи Wombat Expo Group, які раз на квартал готують щось яскраве у Південній перлині».

Розмовляла Наталя Марченко.