Ровелл Р. Елеанор і Парк
25 серпня 2016, 20:33   Автор: Тетяна Качак, Наталя Марченко

Ровелл Р. Елеанор і Парк / Рейнбоу Ровелл ; пер. з англ. Світлани Колесник. – Харків : Віват, 2016. – 432 с.

 

Цей твір — володар близько двох десятків премій, зокрема й Премії Майкла Л. Прінтца, його визнано кращою книжкою за версією New York Times і кращою книжкою для підлітків за версією Indies Choice. Її уже читають підлітки у 43 країнах світу!

Адже це історія новітніх Ромео і Джульєти, які аж ніяк не були ні прекрасними, ні успішними, ні заможніми, ні вельможними... Але вони виграли у непростій грі за право любити й бути щасливими.

Це щемка та на правду відверта історія кохання підлітків-аутсайдерів, тих, кого ніколи не поставлять «у приклад», чиї батьки швидше додають клопоту дітям, ніж є для них опорою, для кого «бути собою» — єдина змога не бути затертим геть серед метушні цього світу.

Це дуже цікава книжка. Добра й світла. Правдива й життєствердна.

Але її найкраще прочитати самому smiley.

Наталя Марченко.

Дорослому читачеві

Елеанор і Парк: підліткове кохання і дорослі проблеми

Люблю читати класні підліткові книжки. Особливо ті, в яких «життя, як воно є» показано очима майже дорослих, але ще трохи дітей. Бум підліткової прози, який спостерігається в англомовній літературі впродовж останнього десятиліття, нарешті докотився й до України. Сучасні українські письменники дуже вправно розкривають підліткові проблеми, переживання, хоч не всі наважуються бути відвертими зі своїми читачами і торкатися тем аутсайдерства, соціальної нерівності, сексуального досвіду, домагань і насильства. Це добре видно на тлі творів зарубіжних авторів, які говорять з адресатами-підлітками про все, не бояться інтимних подробиць, драматичних ситуацій. Саме таким є роман американської письменниці Рейнбоу Ровелл «Елеонор і Парк», який у 2016 році в українському перекладі Світлани Колесник вийшов у видавництві «Vivаt».

Історія кохання підлітків-аутсайдерів вирізняється тінейджерським досвідом сприйняття життя. А все почалось у шкільному автобусі, коли Парк запропонував новенькій місце. Ні, він не закохався у неї з першого погляду, але й «ідея залишити цю дивну дівчину саму» теж йому не сподобалась. Елеонор дійсно була дивною, «а ще й великою та незграбною. І з шаленим волоссям — вогненно-рудим, а на додачу кучерявим. І виглядала вона так, немов… немов конче хотіла, щоби на неї дивилися. Або просто не розуміла, як жахливо виглядає!.. Паркові вона нагадала опудало чи саморобну ляльку, котру мама тримала у своїй шафі. Такі люди в дикій природі не виживають» [c. 11]. Тільки згодом читач зрозуміє, чим зумовлена така поведінка Елеанор і манера одягатися.

Парк усвідомлював, що якби не ця руда, не стала жертвою Стіва, Майка, Тіни, то жертвою «кодла тих автобусних демонів» став би хтось інший, а той він сам. І Парк, і Елеанор — «інші». Парк вирізнявся азійською зовнішністю й манерами поведінки, Елеанор — незграбністю, дивакуватістю, невпевненістю і замкнутістю. Але якщо до Парка ставились поблажливо, бо його батько був американцем (мати — кореянка), то з Елеанор знущалися не на жарт. Підліткова агресія і жорстокість, відверто описана авторкою, шокує, але разом з тим заставляє проводити паралелі із аналогічними явищами, які все частіше мають місце у поведінці українських дітей. Про це складно, але варто говорити й через художній текст.

Рейнбоу Ровелл крок за кроком показує зародження почуттів у Парка та Елеанор, прописує кожну деталь, до дрібниць передає тілесні відчуття і психологічні стани, які переживають герої, коли торкаються одне одного, цілуються, стають близькими. Мова і композиційна побудова роману (як чергування позицій, думок, поведінки, внутрішнього світу, переживання почуттів Елеанор і Парком) максимально увиразнюють характери. У тексті зринає асоціація з Ромео і Джульєтою, але історія Рейнбоу Ровелл значно драматичніша.

Парк щоранку «віддавав їй усі свої скарби»: комікси, касети, сумував за дівчиною. «Тримати руку Елеанор — немов тримати метелика. Або відчувати биття серця. Відчувати саме життя!». Щойно він торкнувся її — одразу «майнула думка: як він раніше без цього жив!» [с. 89]. Авторка дуже тонко передає емоційні спалахи, які переповнювали героїв. Елеанор розуміла, що подобається йому, хоч вважала себе гладкою, дивачкою, «дурепою, що й поговорити нормально не здатна». Парк доводив свої почуття справжніми чоловічими вчинками (побився зі Стівом, захищав Елеанор від усіх, запросив у свою родину, допоміг втекти від вітчима).

Дуже вдало письменниця показує дві контрастні моделі родини. Майже ідеальна сім’я Парка, де в домі панує любов і злагода, затишок і достаток виглядає надто щасливою на тлі родини Елеанор. Її мати вдруге виходить заміж. Батько не цікавиться своїми дітьми, а вітчим Річі — п’яниця і деспот. Одного разу він вигнав із дому Елеанор і та рік жила у маминої подруги. Його боялися всі діти, але найбільше він дошкуляв Елеанор, переслідував її, ображав брутальною лайкою, домагався. Коли меншому Бенові виповнилось 12, вітчим змусив його спати у підвалі. Елеанор не могла нічим зарадити. Це типова неблагополучна родина, де «підліткам немає місця». Мати мовчки терпіла його побої та брутальність. Вони жили у маленькому будинку, де на п’ятьох дітей різного віку — крихітна кімнатка. Елеанор не мала власного простору, нормального одягу, можливості нормально помитися. У неї навіть не було зубної щітки. Їй було соромно про це зізнатися Парку. Не кожен автор наважується настільки відверто говорити з підлітками і так розкривати теми соціальної нерівності, домашнього насильства.

Мати Парка прийняла Елеанор тільки після того, як побачила її з меншими братиками і сестричками у магазині й зрозуміла, що та з багатодітної родини. Спогади про власне дитинство у такій родині, де завжди всього не вистачає, схвилювали настільки, що її ставлення до Елеанор кардинально змінилося. Батько підлітка підтримував сина і робив усе для того, щоб він виріс справжнім чоловіком, а не лузером. У його образі письменниця показує, настільки важливе порозуміння батька з сином, як через поведінку і ставлення варто вчити дитину жити.

Парк і Елеанор не бояться бути собою, бути справжніми і захищати своє кохання. Хлопець знав, що таке любляча родина і пишався тим, що його батьки й досі разом. Проблема розлучення — це не так проблема батьків, як дітей: «У жодного з його друзів батьки не лишилися разом, і це — справжня біда в житті кожного підлітка. Не лише тому, що розлучення є ніби доказом недостатньої любові до своєї дитини (адже батьки мусять її любити, бо нащо тоді народжували!) А передусім тому, що довкола тебе — у домі, в обійсті — враз зникає ота любовна аура. Парк все життя відчував довкола себе потужне поле кохання» [с. 398] і теж хотів би мати такі почуття і таку родину. На жаль, такої аури бракує багатьом сучасним дітям, навіть тим, у яких батьки не розлучилися.

Елеанор жила в інших обставинах, але теж мріяла про щасливу і дружню сім’ю, яка могла б бути у них з Парком. Найбільшою драмою стало розлучення закоханих тоді, коли вони по-справжньому почали відкривати для себе один одного. Дівчина не мала права на особистий простір, вибір, почуття: Річі дізнався про Парка, потрощив її речі, погрожував знищити. Елеанор змушена втікати з дому до дядька у Мінесоту. Парк будь-що вирішив допомогти їй, бо кохає по-справжньому.

Дівчина теж не розгубила своїх почуттів, але вирішила зупинитися, коли була далеко від нього: «Вони не посваряться. Не набриднуть одне одному. Не охолонуть одне до одного. (І навіть не закрутять шкільний роман)» [с. 417]. Парк надсилав їй листи, але вона не читала їх… «приходила тоді, коли бажала: у мріях і мареннях, у друзках дежавю». Він припинив спроби її повернути і нарешті отримав листівку: «Привіт із краю тисячі озер». Надія — це більше, ніж щасливий фінал цього чудового роману про справжні почуття і дорослі, відчайдушні, але ніколи не фальшиві вчинки підлітків.

Окремої уваги варте тло, на якому розгортається історія Елеанор і Парка, — культурна епоха 1980-х, позначена творчістю музикантів, кіноакторів, музичних гуртів, представлена фільмами й телепередачами, книжками і коміксами, які були популярними серед тинейджерів США.

Цей твір мав з’явитися українською не тому, що вже вийшов друком у 43 країнах світу й отримав близько двадцять літературних нагород і відзнак та визнаний Indies Choice як краща книжка для підлітків, а тому, що це реально класний роман. Твір, який вражає оголеним нервом почуттів шістнадцятирічних героїв, драмою родинних стосунків, спонукає розібратися у собі й своїх почуттях, а головне — навчитися у героїв бути справжніми, бути собою і завжди берегти крихкий світ любові.

Тетяна Качак.


Коментарі до статті