Мацко Ірина. Перехідний вік… моєї мами
14 вересня 2016, 16:45   Автор: Оксана Панько, Тетяна Качак, Наталя Марченко

Мацко Ірина. Перехідний вік… моєї мами : повість / Ірина Мацко. – Київ: ВЦ «Академія», 2016. – С. 128 с.

 

Як воно бути в «перехідному віці»?

Звідкіля й куди саме ти «переходиш»?

А чи можна нікуди не йти?

А оці «переходи» трапляються лишень із дітьми, чи й дорослі теж мають із тим халепу?

Боюся, в тебе у голові ще тисячу й одне запитання окрім тих, що виникли в мене.

На всі відразу не відповість жодна книжка. Але ось ця, як мінімум, переконає тебе, що твоїм близьким так само важко переживати «перехідний» вік, як і тобі. І так само весело smiley.

Це книжка про всі оті «дорослі» речі, які раптом ВПЕРШЕ в житті трапляються саме з тобою — перший поцілунок, перша чарка віскі, перший міжнародний табір, перша вага відповідальності... І світ довкола раптом стає зовсім не таким простим, як здавалося вчора.

Але, виявляється, мама — така красива й впевнена в собі — теж колись не любила у собі геть усе, й нині їй зовсім не так легко на душі, як ти думала.

Та найважливіше в «перехідному» віці — можливість опинитися в одній "ваговій категорій" із власною мамою smiley. Бо, виявляється, близькість між рідними людьми теж може рости чи маліти з часом...

Думаю, багатьом буде цікаво прочитати цю книжку, в якій спогади авторки та досвід її донечки сплелися в захоплюючу, інтригуючу та щиру розповідь.

Наталя Марченко.

 

 

Дорослому читачеві

Повість Ірини Мацко «Перехідний вік... моєї мами» цікава тим, що у ньому йдеться про «перехідний вік», сповнений несподіванок для кожного... Авторка докладно осмислює поведінку підлітка, інтерпретує його внутрішній світ, і це захоплює читача. Письменниця вдало вкраплює деталі, що описують переживання, емоції та думки підлітків...

У тексті співвіднесені внутрішній світ дитини та його вияв через власну поведінку. Ця невідповідність є яскравим прикладом правдивості образу героїні, робить його схожим до життя. Аля, головна героїня, жалкує про вчинки, але, як і властиво для її віку, «обіцяє» собі так більше не робити. Хоча спокуси і трапляються весь час на її шляху, важливим є усвідомлення та аналіз своїх вчинків.

Цікавим у книжці є те, що письменниця акцентує на хаотичному світі, в якому перебуває підліток, коли насправді ще не доросла особистість вважає себе дорослою, але не готова ще збагнути довколишній світ. Впадає в око невідповідність світосприйняття підлітка, його рефлексії та розуміння багатьох речей у житті, проникнення у зовнішні реалії. Бажання бути та здаватися дорослими, а відтак самостійними, домінує і вносить непорозуміння щодо рецепції світу та реагування на нього.

Книжка є ідеальним зразком сучасної підліткової літератури початку ХХІ ст., де в полі зору Ірини Мацко внутрішній світ підлітка. Авторка намагалася розкрити теми, близькі саме підліткам: кохання, стосунків із батьками, однокласниками, шкільного життя, романтичних стосунків... Письменниця вміло натякає підлітку звернути увагу на життя батьків, бути уважнішим до них і спробувати зрозуміти їхню дещо упереджену поведінку чи надмірну опіку.

Переконана, що книга матиме величезний успіх серед аудиторії як підлітків так і їхніх батьків. Бажаю успіхів!!!

Оксана Панько,

старший викладач кафедри міжнародних комунікацій ф-ту туризму УжНУ,

член Ради Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва,

м. Ужгород.

 

***

Пережити у тринадцять…

         «Через деякі речі варто пройти в тринадцять,

щоб вони не наздоганяли в двадцять…»

Бути тринадцятирічною дівчинкою зовсім не просто: складно знайти спільну мову з мамою, усвідомити, що «змінюється все – розуміння світу, сприйняття, бажання і навіть тіло» (С. 16), дати лад хвилюванню  на першому побаченні та почуттям закоханості. Про це – у повісті «Перехідний вік моєї мами» Ірини Мацко, яка вийшла друком у проекті підліткової літератури Видавничого центру «Академія» і репрезентує дівчачо-підлітковий дискурс.

Письменниця обрала своєрідну структурно-композиційну схему повісті: перш ніж розповісти історію одного року життя і дорослішання головної героїні, познайомила читачів з усіма персонажами – Алею, її подругою, батьками, бабусями і дідусями. Динамічні портрети змальовано з точки зору дівчини-підлітка і навіть її словами. Авторка підмітила усі плюси і мінуси поведінки родичів. Тата «Дімича Аля побоювалася. Він любив довгі нотації і часом зовсім виносив мозок своїми повчаннями» (С. 9). Ідеальну у всьому бабусю дівчинка подумки називала «бабуся Совість». Найбільше Аля прагнула самостійності, тому дратувалася через надмірну мамину опіку.

Тринадцять – лейтмотив і символічне число, з яким головна героїня пов’язує усі свої проблеми. Їй 13 – «критично нещасливий» вік. Але напевно тільки в тринадцять по-особливому можна пережити перші закохані погляди і хвилювання, перші поцілунки і збентеження від несміливих торкань, перше побачення і розчарування.

Історія Алі реалістична і життєва. Складається враження, що в якихось моментах навіть автобіографічна. Елементи шкільної повісті – традиційні: хронотоп – один шкільний рік та літні канікули, школа і табір відпочинку; тло – шкільна атмосфера, пригоди й витівки на уроках і перервах; проблематика –  стосунки однокласників, протиставлення позитивних і негативних типів характеру підлітків, соціалізація й дорослішання.

Імпонує уміння авторки прописати у текст тілесність: відверто, не завуальовуючи «незручних» тем. Повість можна означити як дівчачий, текст, позначений ремінним типом письма: сповідальністю, емоційністю, центруванням типово жіночих тем, проблем, образів.

Книжка Ірини Мацко має подвійного адресата – дівчат-підлітків та їхніх мам, у яких теж буває перехідний вік. Саме ця категорія читачів буде зразковою, що влучно підкреслює й назва книжки.  Хоча  у тексті цікаво прописані й образи хлопців. Авторка не дискримінує і  не маргіналізує їх. Говорить про однокласників Алі, фіксує фізіологічні зміни, які свідчать про їх перехідний вік, уважно передає їх типи характеру й манери поведінки. Але у літературі для дітей панує тенденція: дівчата завжди читають книги, де йдеться про життя і психологічні стани, поведінку хлопців чи їх світ, тоді як хлопці-читачі не проявляють такого завзяття до текстів, означених як «дівчачі».

Закоханість Алі – несміливі, дитячо-наївні, хвилюючі й бентежні думки та мрії про Сашка, Сергія, Максима – ще один аспект її психологічного портрета. Авторка послідовно проводить романтичну лінію у її характеристиці. Аля сприймається як «правильна» дівчинка. Незважаючи на внутрішні бажання, вона не відступає від морально-етичних приписів  і по-дорослому гамує усі емоційні сплески. Художній засіб контрастного і паралельного показу дівчачих характерів дав можливість авторці заакцентувати на цьому. У таких епізодах образ головної героїні сприймається як суцільно позитивний і протиставлений «заздрісним» подружкам, розкутій Свєтці, балакучій Софії і в чомусь навіть хвалькуватій Марті. Традиційним є й мотив зваблювання хлопця скромної дівчини розкутою подружкою. Окремо можна аналізувати прописування дівчачої дружби – як одного з обов’язкових елементів дівчачого тексту.

Знаковими у цьому творі є стосунки Алі та її матері, які змінюються від нерозуміння до повної довіри. Після відвертих розмов «про своє дівоче й жіноче», обговорення маминої історії кохання,  вони усвідомлюють, що Алина теорія дорослішання і перехідного віку (він є не тільки у підлітків, а у всіх, «і що далі, то він тяжче дається») таки діє.

У кожної тринадцятирічної дівчини свій рецепт переживання перехідного віку. Ірина Мацко цікаво й по-своєму розповіла про один з них.

Тетяна Качак,

м. Івано-Франківськ.


Коментарі до статті