З любов’ю до дітей
 

Книжка стає особливою тоді, коли вирізняється серед подібних художньо-естетичною якістю, глибиною змісту чи новаторством форми, коли вражає енергетикою. Збірка віршів для дітей Івана Палюшка «Дитяча скарбничка» особлива потужним струменем любові до дітей і світу, що пульсує у кожному тексті, живе у кожному слові.

Сюжетна, строфічна поезія про природу, пташок і тварин, дитячі ігри, рідний край і навколишній світ адресована читачам дошкільного та молодшого шкільного віку. У поетичних образах маленького каченяти («Каченя»), переляканого котика («Боязливий») чи собаки («Бровко») впізнаємо «Друзів нашої малечі» (за назвою першого розділу збірки). Автор майстерно описує «Пригоди з місяцем» хлопчика Ромчика, «Вечірній хор» жабенят і втому сонця («Втомлене сонце»).

Особливою образністю, метафоричною мовою позначені поезії-описи природи, пейзажні замальовки, інтонаційний малюнок яких часто формують ключові фрази-образи: «Повернувся ранок з ночі, / Викотив він сонця плуг…» («Ранок»), «Квіти ніженьки умили, / Нагострили в небо зір…» («Прилетіли бузьки»). Фольклорна стилізація, одна із рис стилю письменника, проявляється на різних поетичних рівнях творів: метричному, строфічному, фонічному, стилістичному, мовному. Яскравою ілюстрацією у цьому сенсі є поезія про пори року «Зацвіте калина»:

Відцвіло вже літо,

Осінь наступає,

У садочку на деревах

Плодами вітає…

Зима прийде і огорне

В біленьку ряднину,

Немов мати ріднесеньку

Земельку-дитину…

Художні візії поезій «Сонце не спить», «Синичка», «Зимові квіти», «Любі сніжинки», «Війнув час весною», «Добре небо», «Лети, Журавко!» вибудувані на основі споглядання краси природи в різні пори року, спостереженням за звірятами (зайчика, білочки) і птахами (журавки, синички).

Надзвичайним емоційним малюнком вирізняється вірш-зізнання «Зелена красуня». Автор захоплюється красою «зелен-злати» — ялинки, яка росте біля його хати. Інтерпретуючи цей твір через призму біографічних аспектів, розумію філософію буття та енергетику, яка наповнює віршовані рядки. Іван Палюшок, який зараз зовсім незрячий, живе цими емоціями і носить в серці любов до того, що таке близьке і рідне.

Он там видніється гора,

А за горою біла хата,

Живе там дід, поруч — вона,

Моя красуня зелен-злата.

До неба очі підвела,

Роками всіх вона дивує,

Їй вітер коси розпліта,

Вона ніколи не сумує.

Яка краса! У серці радість

Ляга на віти ці розлогі…

І я несу в душі любов,

Ялинці моїй одноногій.

Радість, любов і щастя дитинства — такі емоції викликають у читачів поетичні рядки віршів «Сонце і діти», «Хмаринка щастя». Поет насолоджується буттям, вміє захоплюватися кожним подихом природи, милуватись і любити. Він вчить бути вдячним:

…Лети, журавко, світ наш милий,

На волю глянь і поклонись,

Роса живе у серці нині,

Нам Бог дарує все і вись. («Лети, Журавко»).

Мелодійним пташиним співом, пишним калиновим цвітом, шелестом трав зустрічають дитину-читача поезії із тематичних добірок-розділів «У казковому краю», «Лети, журавко», «Небесний дар». Автор майстерно передає емоції ліричних героїв, акцентує на художніх деталях:

…І вії ялиці

Підводять до неба,

Світліють обличчя

В матусі і в тебе… («Дари неба»)

Матусі та їх дитинчата — одна із тем, розкрита поетом у віршах «Неслухняне пташеня», «Квочка», «Перепілка», «Мама діток не пускає», «Дбайлива білочка». Не залишить байдужим нікого трепетна поезія «Наша мама».

У деяких віршах Іван Палюшок торкається опису характеру ліричних героїв, їх вдачі, поведінки («Шибеник», «Півник і Бровко»), ігор і пустощів (Діти ліплять бабу»). Літературні ремінісценції та інтертекстуальні вкраплення характерні для поезій «Молодіє Україна», «Весна» та ін.

У збірці вміщено цікаві пізнавальні віршовані казки «Гуси і лисичка», «Прийшла зима», «Зайкова наука».

Ліричні та сюжетні вірші, пейзажні замальовки, вірші-заклички, вірші-ремінісценції, вірші-діалоги, вірші-захоплення — так умовно можна окреслити жанрову палітру творів «Дитячої скарбнички». Вірші Івана Палюшка особливі, бо сповнені любові, гармонії, добра і краси, яких так бракує у сучасному світі.

Тетяна Качак,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри фахових методик і технологій початкової освіти ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»,

член Ради Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, м. Івано-Франківськ.

Народився Іван Степанович Палюшок 18 березня 1932 р. в с. Вербиця поблизу Рави-Руської на Львівщині. Волею долі батьківщина опинилася на теренах Польщі: після Другої світової війни радянська влада передала цю місцевість сусідній державі. Після проведення тоталітар­ним режимом операції «Вісла» і переселення в 1946 р. в Україну, у Львівську область, навчався в Поршнянській неповній середній школі і СІП № 4 м. Львова.

У 1956 р. закінчив Український поліграфічний ін­ститут ім. Івана Федорова, здобувши диплом інженера-механіка. Працював на поліграфічних підприємствах Середньої Азії, у Таджицькому сільськогосподарському інституті (на кафедрі математики і графіки), в Комітеті по пресі Таджицької республіки.

У 1967 р. переїхав на Прикарпаття — у м. Івано-Франківськ. Працював інженером-механіком у полігра­фії. З 1992 р. — пенсіонер.

Віршувати почав ще в школі. У 10-у класі за поему, присвячену Тарасу Шевченку, отримав попередження від відповідних органів Львова. Писав і опісля, але публі­кувати не поспішав. Аж у 1991 р. видрукував першу збірку віршів «Життя», а згодом і другу — «Прозріння» (образки на тему голодомору 1932–1933 рр. та інше), відтак — «Нашу абетку», а також книжки «Моя стежина» (присвячена 2000-річчю Різдва Христового), «Зірниця вічності» (про сокровенне — українську мову), «Втомлене сонце за боронами ходить» (про життя нашого народу на рідній землі), а також «Боже зілля» і «Поверни собі здо­ров’я» (лікарські рослини та їх практичне використання) та «Аспекти людського життя і здоров’я».

Член Національної спілки журналістів України.

Народний цілитель міжнародної категорії, учасник 2-ї і 3-ї Міжнародних конференцій з народної медицини.