Володимир Рутківський. Потерчата: дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчилися
18 квітня 2017, 10:36   Автор: Наталя Марченко; Наталя Дев'ятко

Рутківський Володимир. Потерчата: дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчилися / Володимир Рутківський; худож. В. Якубовський; обкл. Р. Крамара. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2013. - 256 с.: ілюстр. 

 

На жаль, ти не з чужих слів знаєш, що таке війна. Україна вкотре вимушена стати на захист своєї гідності, буття та самого свого існування. Героїка й відчай, радість перемог і жах загибелі знову сусідять у нашому бутті.

Так було й тоді, коли в роки Другої світової війни у вирі вселенської битви опинився нині відомий письменник, а тоді – маленький хлопчик Володимир Рутківський.

Про власні дитячі переживання, про причини й наслідки людського зла та безкінечної мужності та людяності розповідає його книжка. У ній багато мудрого й веселого, жахного й прекрасного, щирих переживань і неймовірних пригод. Її герої не вигадані автором, а збережені ним у глибині власного серця й пам‘яті з років свого драматичного воєнного дитинства. Збережені, аби стати відкриттям і настановою тобі сьогоденному.

Прочитавши цю чудову книжку, ти зрозумієш, чому віками «Герої не вмирають», любов перемагає найбільшу лють, а Україна була й залишається країною Світла й Свободи.

Наталя Марченко.

Дорослому читачеві

«Тіні війни»

Про страхіття війни написано багато, але коли про такі страшні часи розповідає дитина, то це сприймається зовсім не так, як би сприймалася розповідь дорослого. Головний герой «Потерчат» – сам автор, відомий український дитячий письменник Володимир Рутківський. Автор не ховається за своїм героєм, а наче крізь темряву, тримаючись за нитку, поринає у свою пам’ять, частина якої ховається в імлі, бо про страшне важко згадувати.

Перший крок у минуле – це спогад про райські яблучка, які майже неможливо їсти, бо вони кислі, але з них варять незабутнє на смак варення. Перевелися такі яблука на Черкащині, їх замінили новітні сорти, і цим невигадливим образом показано, що і надалі книга будуватиметься за принципом протиставлення минулого, які незворотно пішло, і сучасного. Їжак на перших сторінках несе райське яблуко, він побував у далекому краї, і такий самий їжак проживав у головного героя твору майже сім десятків років тому.

Твір цікавий за своєю структурою. Часом здається, що в руках головного героя ліхтар, яким він висвічує обмежений простір, таким чином подаючи свої спогади, яскравими фрагментами змальовуючи трагедію своєї країни. І водночас герой – це дитина дошкільного віку, яка не думає про долю свого народу і не будує стратегії перемоги у війні. Для дитини світ обертається навколо неї, і тому показуються виключно ті події, які емоційно важливі для головного героя. Іноді здається, що це егоїстично, та саме так і сприймають світ люди, але тільки діти мають сміливість щиро зізнатися про це.

«Потерчатами» називають нехрещених дітей. Раніше таких нещасливих дітлахів було дуже мало, і лише ті, хто вмирав до хрещення через якісь біди або хвороби. Але за радянської влади дітей перестали хрестити, і таких потерчат стало дуже багато. Все їхнє життя «без хреста», і це гнітить покоління, народжене за безбожної влади.

І справедливе запитання головного героя: чи діти, яких «розірвало бомбою» чи «убито кулею», так само потерчата, як ті, яких розірвали хижі звірі, чи ті, які потонули в болоті? А як бути з тими, хто помер від голоду? Вони теж потерчата?..

Братик головного героя, Вікторик, таке саме потерчатко, невинне дитя, яке народилося перед війною. Володимир ставиться до нього з любов’ю, але і з ревністю, й іноді навіть думає, що краще було б, якби Вікторик помер, тоді б мама любила його більше, а так вона зайнята малим, і це дуже гнітить головного героя. Жорстока дитяча логіка...

Штрихами змальовується ситуація в країні, згадується трагічне минуле: петлюрівці, з якими пішов один з мешканців селища; бабця крадькома молиться; дід читає святе письмо і шанує козацтво, бо козак загине, але не здасться ворогу.

Але тому протиставляються такі солодкі «київські помадки», які зникли разом із уламками старого світу під впливом розширення Радянського союзу. І поява цього солодкого раритету за багато років потому виявилася оманою, бо цукерки мали зовсім інший смак.

Так само штрихами змальовується і страшні дні війни: діти, які виловлюють боєприпаси зі ставу; односельці, що голосять по своїх братах і чоловіках; загиблі у землянці поранені військові; солодкий запах від убитого червоноармійця; вкрадені іграшки; морожена картопля, яка не лізе до горла, і вкрадена кашка, приготована для братика; приставання до вродливих жінок, що ті змушені себе нівечити, щоб на них не звертали увагу; гидкі жорстокі поліцаї і старости; енкаведешники, що катують жінок і можуть навіть дітей живим щитом під кулі повести, щоб спробувати упіймати свого ворога; та й не менш гидкі діти, які копіюють поведінку дорослих; навіть дитячими іграми та мріями стають фантазії про вбивства ворогів і поліцаїв.

Деякі деталі настільки пронизливі, що вражають своєю глибиною і можуть бути подані лише через дитяче світосприйняття:

«А я взагалі намагаюся не звертати на ту церкву ніякої уваги, бо вона закрита. Тільки весь час дивлюся, коли ж побудують той паркан, котрим радянська влада відокремить нашу пирогівську церкву від усієї держави» (С.18)

Або:

«Я хотів розповісти мамі про вбитого червоноармійця, проте передумав. Я вже не раз бачив, що мамі стає дуже зле, коли вона бачить вбитого. Тоді вона одразу ж хапається руками за горло, ніби її починає нудити, і кидається подалі від нього. Так вона вчинила тоді, коли ми з однією тьотею побачили неподалік від дороги точнісінько такого ж червоноармійця. Тьотя тоді сказала, що той загинув, як герой. Як герой, от. А татко ще до війни мені якось казав, що герої – то найкращі, найвідважніші люди, їх треба любити і поважати. Саме так – любити і поважати, а не хапатися за горло і втікати від них» (С.44-45).

Протягом усього твору далекий батько героїзується, а близька матір, яка бореться за життя своїх дітей, часто ввижається ворожою, незрозумілою, чужою. Вона навіть стає для дитини персонажем жахливих снів впродовж тривалого часу, а сама матір страждає і плаче. І від цього вдумливому дорослому читачеві сумно і боляче...

Особливо боляче, коли спільної мови не знаходять рідні люди, згадують старі образи замість того, щоб об’єднуватися і боротися.

Але війна неоднозначна, складна і жахлива. І хіба ті німці, які дають дітям солодощі, потім не виконують накази, страчуючи людей? І чи ті «наші», які допомагають людям, не діють так само страшно, як і ті, кого вони називають ворогами? А ще є третя сторона, яка бореться за незалежність України... Війна – це завжди жахіття, і потрібно її припинити, але не ціною своєї свободи. І лише коли сам стикнувся з цим злом, зможеш зрозуміти, наскільки це страшно.

Війна ж не відпускає того, хто зазирнув у її безодню. Так і батько Володимира наприкінці життя підсвідомо досі знаходився серед жахіття, яке пережив замолоду. І це також по-справжньому страшно...

«Потерчата» – це «дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчилися», як зазначено одразу після назви твору. Важко сказати, що це книга для дітей, я думаю, що насамперед її варто читати дорослим, розмірковувати і думати про минуле, сучасне і майбутнє.

Людство прагне самознищення і спливає кров’ю у війнах, і найгірші вороги – зрадники, які потім і стають поліцаями. Хіба ми в черговий раз не вивчимо цей урок, що він має наново повторюватись у нашому житті?..

Висновок: Дивовижна книга про війну, написана через світосприйняття дитини. І найбільше вражає, що це не вигадана історія, а сповідь і, можливо, найголовніша книга Володимира Рутківського. Книга велика, у ній зашифрований цілий світ, і про неї не так просто розказати, туди треба піти самому, хоча це й лячна подорож.

Наталія Дев'ятко

 


Коментарі до статті