Чеський дитячий фольклор як засіб соціалізації особистості в етнічній моделі буття
17 листопада 2017, 18:03   Автор: Лідія Ходанич

К.Юнг у ряді своїх праць переконливо доводив, що людина народжується, поряд з біологічною, і з психологічною спадщиною, яка визначає наші поведінку          й досвід. Психічне несвідоме кожного з нас складається з кількох пластів: 1)універсальні модальності (властиві всім без винятку представникам гомо сапієнс); 2) соцієтальні архетипи (властиві індивідам як представникам певного історично складеного колективу – в першу чергу нації); 3) індивідуальне несвідоме (набуте в процесі власного досвіду індивіда та його прямих предків) [3;33]. В індивідів, що розвиваються в певній культурі, виробляються однотипні стереотипи поведінки і способу думати– складається враження, що культурні параметри виконують роль певної матриці, яка в процесі соціалізації формує особистості.

 Як стверджує цілий ряд досліджень (Г.Лебон, Г.Тард, З.Фрейд, С.Московічі, О.Донченко, Ю.Романенко та ін.), соціум через набуті властивості історичного „ми” чинить вплив на індивіда через свої структури, інституції, мову, символіку та інші „внутрішні” закони колективного підсвідомого. У цьому сенсі в діях та вчинках особистості відсутня риса індивідуального вибору (свободи волі), вони є простим відображенням логіки співвідношення елементів основних соціальних практик, соціальної волі (Ю.Габермас, М.Фуко, Ж.Лакан, Ж.Дерріда, Л.Альтюсер та ін.)” [3;71]. У соціальній педагогіці вивчається цілеспрямований вплив на формування в особистості соціальних ознак, властивих представникам певної групи,– такий процес носить назву соціалізація особистості, і його успішність чи неуспішність залежить від психічних даних, носієм яких є індивід..

Соцієтальні архетипи – це неусвідомлені носіями найменші структурні компоненти соцієтальної психіки, яка, в свою чергу, виступає позаперсональною системою відображувальних і спадково відтворювальних елементів регулятивного характеру, це своєрідна психокультура соціуму, що знаходить свій вияв у всіх видах духовної творчості.

Виходячи з окресленого вище, вважаємо , що в дитячому фольклорі етносу як ніде більш точно відбито стиль бачення і діяння, притаманний спільнотам, етнічну модель буття, що творилась протягом історії у специфічних як географічно-кліматичних, так і культуроморфних умовах. Діти у кожного народу сприймались як найдорожче – його майбутнє, тому дитячий фольклор містить ряд точних, що відповідають духу етносу, настанов. У результаті дослідження таких настанов можна прийти до певних висновків-узагальнень, що міститимуть підказку, як дійти толерантності в міжетнічних стосунках в умовах глобалізації культур у Європі, чого необхідно остерігатись у першу чергу тощо.

Як стверджує авторитетний дослідник у галузі історії слов’ян Ф.Дворнік, за основу вивчення Східної Європи „...треба взяти життя слов’янських народів... Вони не тільки становлять панівні етнічні елементи в цих регіонах, але й, попри географічний та культурний поділи, мають спільні особливості своєї політичної історії, своєї цивілізації, свого національного характеру та мови... Цю єдність не здолав навіть релігійний розкол” [2; ХІХ]. Виходячи з означеного вище, ми намагаємось аналізувати культурно-психологічну парадигму кожного слов’янського народу у порівнянні з найближчими, в першу чергу слов’янськими, народами-сусідами.

Проаналізований в твкому аспекті дитячий фольклор чехів засвідчує наступне.

1) Модель буття чехів, як у етносів слов’янського походження, ґрунтується на основі оптимістичного сприйняття дійсності: у чеському дитячому фольклорі переважна більшість творів мажорного звучання, у яких відбито легке, іноді іронічно-гумористичне, ставлення до конкретних виявів буття; все, що пов’язане з життям, викликає радість: A bude-li prset, zmokneme, /dá-li Pánbuh slunce, uschneme [8;33].

2) Наріжний камінь існування людини – праця; проте в розумінні чеха, на відміну від своїх європейських сусідів (німці на перше місце виводять працю ремісника, українці – хлібороба, словаки – вівчаря, а скандинави –мореплавця-мандрівника), чехи надають перевагу перш за все праці городника, садівника. Тут радо вирощують і збирають фрукти та овочі, заготовляють їх на зиму, і про це говориться у перших почутих дитиною пісеньках та забавлянках, які виступають засобом соціалізації: Koza bilá/ hrusky sbírá,/strakatá je trese/ a cerná je nese/ do Kolína.[8;28]; Sla Nanynka do zelí, do zelí, natrhat tam lupení...[8;32]; Sel zahradník do zahrady s motykou... [8;32]. Тут і рослини, які висівають у першу чергу, це не пшениця: Na horách sejou hrach,/ na doliné cocku [8; 38]. Проте значно рідше як щодо порівняння з українськими текстами, але згадуються у текстах чеського дитячого фольклору й традиційні для слов’ян пшениця та жито: Hajho husy ze pšenice,/ hajho husy ze zita [8;39].

На другому місці – праця, пов’язана з утриманням домашньої худоби, зокрема молочним тваринництвом, елементи цієї праці – грудка сиру, молоко, каша – буквально пересипають аналізовану нами поезію (Bezí myska po polici,/ nese s sebou homolici [8;28]). Ось як оспівується колективна праця під час кісьби: „Sysel sece otavu,/ liška pohrabuje,/ komar na vuz nakládí,/myska naslapuje [8; 27].

Віднаходимо твори про виробництво для домашнього використання полотна– з льону та конопель: Ancicka konopé mocila... Na druhý den mocila len [8;38]. Порівняно з українським дитячим фольклором, у чехів, як і в німців, ми не знайшли текстів про вишивання.

Багато поезій стосується мисливства. Складається враження, що, на відміну від українців чи словаків, чехи значно більше часу віддають походам на природу з рушницею. Це одна з тематичних груп, що наближає чеський дитячий фольклор до відповідного німецького: Skákal pes pres oves,/ pres zelenou louku,/ šel za ním myslivec,/ pero na klobouku [8;37]; Zajícek bézí po silnici,/ myslivec cíhá za pšenicí [8;36]; Sly panenky silnicí,/potkali je myslivci [8; 39].

3) Подібно до інших слов’ян, чехи по-особливому розуміють зв’язок людини з природою – у ньому запорука гармонії; у віршах оспівується краса рідної природи, що виступає в незвичній кількості образів води та пов’язаного з нею живого світу (болото, потік, ставок, рибник, річечка, дощ – жаба, комиш) – цим відрізняється бачення довкілля чехом від ідентичного у словака , українця чи німця: Ancicka konopé mocila, zabka jí do kapsy skocila./ Na druhý den mocila len,/ zabka jí z kapsicky skocila ven [ 8;38]. Hajej, díté, kolíbu té.../Jestli nedaš pokojícka,/ hodíme té do rybnícka/ a z rybnícka do potucka/ a z potucka do Dunaje...[8;9]; Nechod’ tam, prší tam,/ je tam velké bláto..[8;35]. Проте чеський дитячий фольклор, на відміну від українського, має значно менше поетичних залишків анімізму, тому складається враження, що чеська душа, на відміну від української, менш лірична, у ній переважає раціоналізм.

„Зелений „ світ, що пропонується тут дитині, це перш за все сад і город, де ростуть яблука, груші, капуста, горох, чечевиця та інша городина, далі – поле з пшеницею, житом, вівсом, ще далі – ліси з буками, ялинами, дубами: zezulicko,kde jsi byla,/ zes tak dlouho nekukala?/ Sedéla jsem na buku.../ Sedéla jsem na jedlicce...[8;34 ].

Серед тваринного світу в чеській традиції увага прикута перш за все до свійських тварин та птиці – кішки, собаки, кози, вівці, свині, коня, курей, гусей, а також тих тварин та комах, які супроводжують проживання людей: миша, блоха; з диких звірів виділяються заєць, лисиця, ведмідь, а з птахів - зозуля, соловей –тобто ті, що з давніх давен сусідять з людьми у Центральній та Східній Європі і вивчені слов’янами ще, очевидно, в часи їх спільної історії; усі перераховані звірі наділені такими ж характерними рисами, які відомі нам з українських, серболужицьких, польських, російських народних казок. Так, лисиця – хитра, злодійкувата, хоч і вдає з себе іншу, а їжак – справедливий, чесний, хоч і різкий, як-от: Bezí liška k Táboru,/ nese pytel zázvoru,/ jezek za ní pospíchá,/ ze jí pytel rozpíchá./ Bez, zajícku, bez za ní,/ pober jí to kourení [8;36].

Собака в стереотипах мислення, притаманних чехам, завжди веселий, добрий; він не так допомагає, як заповнює собою нішу друга людини: „Pejsku náš, co déláš,/ zes tak vesel stále ?”/ „ Rek bych vám, nevím sám!/” –Hop!– a skákal dále [8;37].

У віршах для найменших заховані спостережені чеським народом у природі явища. Так, в одній з пісеньок згадується про те, що зозуля не співає в дощ, а коли вона починає кувати, дощ уже припинився: Prší, prší, jen se leje,/ kam, konícky, pojedeme? /Pojedeme na luka,/ az kukacka zakuká [8;35].

4)У сімейних стосунках наявний своєрідний патерналізм: чехи, як і німці, віддають належне перш за все батькові, а не матері, що не властиво для українців; батька тут шанують, до нього першого звертаються по допомогу, іноді поляризуються функції матері та батька у вихованні: мати ближча до покарання дитини за якусь провину, в той час як батько намагається все вирішувати з позицій справедливості, добрa, строгості, як-от красномовні атрибути: ...tatá koupil boticky, a maminka pásek...[8 ;8].

Очевидно, це тому, що мати була ближчою в міру хатньої роботи до дитини, бачила все, а батько працював віддалено від хати, в полі, у саду, на городі, в лісі, тому не завжди бачив, що поганого робить його дитина: Nepudu domu, nepudu domu,/ byl bych doma bit./ máma na me hudle,/ze jsem jí sned nudle...[8; 35].

Дитину в чеській сім’ї, як і в сім’ях інших народів, виховували традиційно дід та бабуся, які уже не займались систематично польовими роботами, у багатьох текстах чеського дитячого фольклору виведено теплі добрі образи старшого покоління.

Весілля як започаткування сім’ї чехи сприймають свого роду як ділові стосунки; в одному з віршів ідеться про те, що шлюб означає перехід в інші соціальні виміри, взятий шлюб робить особу більш соціально значимою, це засіб змінити соціальний рівень. Так, в одній із популярних алегоричних пісеньок бачимо соціальну нерівність, замасковану під образами комара та миші: Komár boty natahuje,/ ze se zenit bude,/ myška uší nastrkuje,/ ze na svatbu pujde.// „A ty zemská obludo,/ty mi nejsi rovna,/ na mou svatbu nepujdeš,/ ty zustaneš doma” [8 ;27].

5) У чехів більше, ніж у німців чи українців, розвинені грошові відносини – щось подібне ми зустрічали у дитячому фольклорі словаків; чехи, як і словаки, люблять рахувати, „вести бухгалтерію”, що менш властиве українцям чи німцям ( Sekera je za dva zlatý / a topurko za tolar...[ 34] ...okovej ji hesky, dám ti ctyry ceský [8;9]). У їх фольклорі відсутня магія чисел; тут звертає на себе увагу хіба що надавання значення числу два як пари та деяке незначне переважання парних чисел над непарними – як ознака щастя.

6) Серед рис людського характеру, яким чехи віддають перевагу, виділяються доброта, сміливість, працьовитість, кмітливість; тут засуджується злодійкуватість, боягузтво, невмілість, неналежна поведінка. Відстоюється думка: якщо людині щось дано, вона мусить його використати для себе й для людей, в іншому разі вона варта осуду, навіть покарання.

7)На відміну від німців, чехи, як і всі інші слов’яни, естети; вони хоч і підходять до вирішення проблем з раціонального боку, та все ж не байдужі й до краси, особливо людської. Ідеалом вважається дівчина з гарними очима, яка гарно одягається і носить прикраси – свідчення того, що людина багата і естетична зовні: Ta malicka, ta je má,/ta má ocka jako ja,/ na krku má granátz,/ meyi nima dukáty [8;39]. Найчастіше згадуються сині очі, світле волосся. З зовнішніх виявів особистості звертається увага на людей динамічних, швидких у роботі. Перевага віддається невеликим і динамічним людям [8;39].

Чехи по-особливлому ставляться до музики. Навіть король з королевою грають на інструментах [8;17]. Улюблені інструменти – дудка, скрипка, контрабас. У ставленні до музики відбито національну особливість чехів, словаки і українці, як нам відомо, віддають перевагу співу, а німці – танцю;

8) На відміну від словацького чи українського дитячого фольклору, в чехів менше текстів із засвідченим первісним світоглядом, ритуалами чи звичаями. Первісні уявлення чехів у дитячому фольклорі трансформовані в образах водяника-гастермана і його дружини-гастерманки; чорта, який виступає в багатьох творах і втілює в собі невихованого й від того нещасного типа, якому завжди не везе – він об’єкт для висміювання; як бачимо, на відміну від таких нижчеп цивілізованих народів, як , наприклад, цигани, чехи засвідчують відносну свободу від духів, зокрема й чорних сил, пов’язаних з чортом – чорт не може зашкодити, таїть у собі небезпеку скоріше реальність –глибока вода, чорний ліс тощо.

Серед символіки виділяється пласт праслов’янського періоду, пов’язаний з приписуванням вербі життєдайної і водночас стихійної земної сили; є кілька дитячих приповідок, що вказують на елементи первісного знахарства: так, комашка майка (дика бджола) – дає масть на болячки, божа корівка пов’язана з сонцем, небесними силами.

Верба у чехів – символ життя, бити вербою означає оздоровлювати; яйце – прадавній символ всесвіту, загадка життя; дарувати яйце означає закликати собі на допомогу, особливо у домашньому господарстві, сили природи. Чехи, на відміну від інших слов’ян, колядують на різдво і Великдень Великодні колядки – це відомі в слов’янському світі веснянки– закликання весни.

Зозуля, як і в інших слов’ян, віщує роки життя.

Віднайдено нами й відголоски вибирання наречених, поширеного ще, очевидно, у часи дохристиянські (натяки на відомий в Україні обряд слов’янського сватання знаходимо в словах панянки, мисливці, ліс): Sly panenky silnici,/ potkali je myslivci./ „Kam, panenky , kam jdete,/ ktera moje budete?“ [8 ;39].

9)Мислення чехів відбито в кількох специфічних стереотипах:

А)Життя рухається колом, у якому все взаємопов’язане, і те, що ми маємо сьогодні, уже колись було. Показовим у плані філософії життя є вірш-діалог „Був один дім” (варіант цього вірша відомий і в інших слов’янських інтерпретаціях):...Kde je ta ryba? / Kocka ji snedla./ Kde je ta kocka?/ V lesy zabehla./ Kde jsou te lesy?/ Na prach zhorely./ Kde je ten prach?/ Voda jej vzala. / Kde je ta voda?/ Voli ji vypiliю /Kde jsou ti voli?/ Páni je snedli./ Kde jsou ti páni?/ Na hrbitove zakopáni. [8;16].Так, через доступні дитині образи, показано плин життя: картина змінює картину, між ними певна причинова залежність, у світі відбувається боротьба за існування, а на всьому ставить крапку смерть.

Б)Буття має кілька часових площин, і теперішнє має глибоку історію в минулому (Див. Попередню цитату). Очевидно, що здатність відчувати однаково вагомо як теперішнє, так і минуле, це загальноєвропейська універсалія, виявлена сучасними дослідженнями в галузі нейропсихології [Див: 1].

В)У чехів наявний, хоча й менш виражений, стереотип , притаманний колективній психіці народів Заходу: своє краще, ніж чуже. Проте у них високорозвинений індивідуалізм, вся виховна система побудована так, що особистість повною мірою виявляє своє „Я”, вона менш залежить від колективу. Безсумнівно, чехи належать до індивідуалістичної культури, хоча як представники слов’янського світу, традиційно , глибоко в минулому, зберігають ментальну пам’ять про колективізм ( у дитячому фольклорі це виражено в творах про працю на землі, в піснях різдвяного циклу та інших творах обрядової спрямованості). Відомо, що індивідуалістична орієнтація поширюється в міру оволодіння людиною довкіллям, втратою зв’язків із природою, зростанням технізації, і її рівень суттєво знижується з заходу на схід.

Чехи рідше, ніж словаки, вживають топоніми; складається враження, що вони не звертають особливої уваги на інші етноси, і в цьому проявляється іх менша, ніж у словаків, пристрасть до конкретизування. Вони рідше, ніж словаки, вживають власні імена та клички тварин, абстраговано звертаючись до родових понять. Серед поширених імен – Анічка, Кача, Ян, Мішко.

У текстах дитячої літератури засвідчено соціальну нерівність (27); дитині акцентують на тому, що шукати друзів необхідно всеред рівних собі.

Працювати добре колективом : „Sysel sece otavu,/ liška pohrabuje,/ komar na vuz nakládí,/myska naslapuje[8;27]; добре, коли має місце взаємодопомога і виручка, проте ті, що її потребують і не можуть з проблемами справитись самотужки, викликають у інших легке розчарування, яке іноді переходить у висміяння чи навіть презирство. Тут не люблять плаксіїів, власні проблеми треба вирішувати самому. Як стверджує Т.Стефаненко, „основний смисл індивідуалізму полягає в тому, що людина приймає рішення і діє у відповідності зі своїмти особистими цілями, надаючи їм перевагу перед цілями колективними „[5;182]. У чеській дитячій літературі є достатньо текстів на підтвердження того, що в цій культурі поведінка індивідуалізму подається дитині у ранньому віці ще у формі шаблона, напр.: Nepudu domu, nepudu domu,/ byl bych doma bit./ máma na me hudle,/ze jsem jí sned nudle...[8; 35]; Spity, spity, bábo,/já jdu pro to sádlo,/ aby dedek nevedel,/ on by na me povedel./ Spity, spity, dedku,/ já jdu pro tu stetku,/ aby bába nevedela,/ onа by to povedela»[ 8 ;12].

Крім того, чехи сповідують високу толерантність у взаємостосунках, що властиво перш за все культурі західної Європи. Так, насміхатись над чужим, особливо відкрито, не можна, за таку негідну поведінку чекай справедливого, навіть найжорсткішого, покарання. Лисичка, яка зашиває чобіт зайцеві, що розпоров його з необережності, вичитує білці, яка насміхається з зайчикової біди, і лякає її жорстокою розправою: Huš, veverko, huš,/ vrazím do te nuz,/ vrazím do te zavírácek,/ budeš zpívat jako ptácek,/ vrazím do te kudlicku,/ vyrazím ti dušicku[ 8 ;29].

У багатьох текстах чеського дитячого фольклору модель буття дає нам відчути спосіб проживання чехів – невеликими містечками.

Зважаючи на те, що в світобаченні цього народу переважають ознаки, властиві всім слов’янам як спільноті, у дечому чехи схожі більше на представників західної цивілізації, зокрема своїх сусідів німців. І це пояснюється географічним розташуванням їх території проживання в Європі та пов’язаною з цим історією–„чехи, на відміну від інших слов’янських народів, зазнали більшого західного впливу та німецького панування” [2,ХІХ]. Нами віднайдено кілька прикладів, які підтверджують думку про те, що чехи, як і німці, на відміну від інших слов’ян, показують дитині світ у жорстких формах. Зокрема не прикрашають чи не обходять смерті, як це прийнято в інших слов’янських народів. Так, ми це бачимо у пісеньці про зайця, якого підстрелить мисливець: Zajícek bezí po silnici,/ myslivec cíhá za pšenicí./pockej, ti zajícku,/ já ti dám ránu,/ az se ti hlavicka/ uhne na stranu [8;36].

У цілому в переважній більшості текстів чеської словесної творчості відчувається глибокий оптимізм, і в цьому національний психотип чеха збігається з психотипами своїх безпосередніх сусідів – німців і словаків. Оптимістичні життєствердні начала засвідчено і в улюбленій кольористиці цього народу: зелений– червоний– білий–голубий.

Література:

1. Баронин А.С.Этническая психология. – Київ : Тандем, 2000.

2. Дворнік Ф.Слов’яни в європейській історії та цивілізації : пер. з англ.– Київ : Дух і Літера, 2000.

2. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика. – Київ : Либідь, 2001.

3. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство. – Київ : Академвидав,2003.

4. Стефаненко Т.Г. Єтнопсихология. – М. : Академический проект, 2000.

5. Ходанич Л.П. Виховні та дидактичні аспекти ментального в українській поезії для дітей. - Ужгород : Гражда,1998.

6. Юнг К. ceská rikadla : hádanky, pisnicky – Praha : EGMONT CR, 2002

7. Zlatá brána: L’udové royprávky, pesnicky, hádanky, hry a povedacky / Zoyb. M.D’urícková. –Bratislava : BUVIK, 2004.

Лідія Ходанич,

Кандидат педагогічних наук, доцент, м. Ужгород.


Коментарі до статті