«Герої не вмирають!» або Патріотизм у житті та книжці для дітей
5 грудня 2017, 13:24   Автор: Віталіна Кизилова, Наталія Дев'ятко, Тетяна Качак, Валентина Вздульська, Ірина Мацко, Ольга Купріян, Володимир Рутківський та ін.

Нам випало жити в добу змін. У час, коли «вічні істини» щодня набувають нових, почасти протилежних сенсів, а відшліфовані тисячоліттями постійного вжитку до сонцесяйної ясності поняття «патріотизму» та «героїзму» притлумлені буденними негараздами.

Дорослі переживають ті зміни драматично, бо пам‘ять щоразу додає все нові й нові «файли» для порівняння, а досвід — так само розмаїті картинки можливого розвитку подій. Але для дітей оцей мінливий непередбачуваний дивовижний світ — єдино реальний і тому надійний і вартий любові. Як і країна Україна, в якій їм випало народитися.

То чи варто вчити дітей і так «природної» для них любові до рідної землі? Чи має дитяча література формувати не лише естетичні смаки, а й пантеон Героїв у свідомості маленьких громадян України? Чи має, взагалі, Герой дитячої книжки бути саме історичним персонажем? Чи «повинен» сам автор бути патріотом чи героєм?..

Ці та інші запитання, що все ще асоціюються у здебільшого з «ідеологією» як негацією, нині часто зринають у розмовах письменників, науковців, бібліотекарів і вчителів — усіх, кому доводиться щодня відповідати на них насамперед самому собі.

Тому замість розпитувати фахову спільноту про «зимові» чи «різдвяні» новинки книжкового ринку, КЛЮЧ на передодні Нового Року та Різдва спробував з‘ясувати наступне:

1. Ми кажемо, що діти мають рости патріотами своєї Батьківщини, та чи означає це, що сучасні автори ЗОБОВ‘ЯЗАНІ створювати тексти, котрі б формували в дітях патріотичні світоглядні матриці? Назвіть україномовні книжки (для дітей різного віку!), які, на Ваш погляд, можна вважати «патріотичними» й такими, що варті уваги читача. Стисло обгрунтуйте свій вибір.

2. Чи є, на ваш погляд, в сучасній українській дитячій літературі Герой? Якщо так, то хто він і чому? Чи став хоча б хтось із історичних персонажів справжнім Героєм дитячої літератури? Назвіть україномовні книжки (для дітей різного віку!), які, на Ваш погляд, є вдалим зразком творення «Героя», історичної персоналії зокрема.

***

«Наскільки я розумію, йдеться про створення текстів ХУДОЖНІХ, а, отже, ключовими поняттями для нас стають художній твір, автор художнього твору.

Літературно-художній твір — мистецький феномен, здатний транслювати різнопланову інформацію, що міститься в ньому, наділений естетичними властивостями, красою, стильовою досконалістю. Його художній зміст передбачає підключення до нього з боку читача естетичних, світоглядних, політичних переконань, серед яких чи не головним є по можливості повне порозуміння з текстом, усвідомлення духовної неповторності його героїв, їх унікальності.

Письменник / автор художнього творумитець, який належить до того украй тонкого, але надзвичайно важливого прошарку людей, в образному мисленні яких проголошувана ще І. Франком “цілісна людина” стає не метою, а дійсністю … у кожному творі новою, що дає можливість пізнати щоразу нові духовно-психологічні глибини літературних героїв й у такий спосіб розширити сферу побутування людського духу й самої людини.

Як носій певних історичних і суспільних знань, він (автор художнього твору) привносить у мистецький продукт власне бачення як конкретножиттєвого чи історичного матеріалу, так і його образної іпостасі, модифікує ті чи ті принципи його мистецької «обробки». Але, поза сумнівом, письменник не може робити це за примусом, на замовлення, адже в такому випадку йдеться не про творчий процес, а диктат, наприклад, моди, видавничого бізнесу, ідеологічних доктрин доби, урядових і суспільних догм тощо.

Ідеологічний і дидактичний вектори були визначальними у літературі для дітей радянського періоду, що призвело до з’яви у цей сумнозвісний період масиву текстів, далеких від мистецтва, наприклад:

Пам’ятай, комашко:

Сили всі ворожі

Ми в єднанні й дружбі

Завжди переможем (В. Поліщук)

або

Яке нам щастя випало! Любить

Осінні трави і весняний грім,

Де ходить він (ідеться про Сталіна — В.К.) , — по тій землі ходити

І з ним повітрям дихати одним (П. Тичина).

У сучасній ситуації важливих політичних, економічних, соціальних зрушень в українському суспільстві хотілося б застерегти від зміни старих ідеологічних доктрин на нові: національні, демократичні, загальнолюдські, наслідком чого в літературному просторі може стати/стає з’ява «малописьменних письмаків» (Г. Штонь), позбавлених мистецького хисту, та їхніх творів, сповнених графоманської патріотики.

Твори художньої літератури, зокрема на історичну тему, стають підґрунтям формування в сучасної дитини чи підлітка національного світогляду, любові до Батьківщини, почуття власної гідності, адже в них автором осмислено складні події минулого, дії і вчинки історичних постатей, репрезентовано художні характери, котрі рентгенують і самого письменника як людину, як громадянина, як мислителя з акцентом на його визначальних особистісних рисах.

Необхідно, однак, наголосити, що художньо повновартісне розв’язання цих проблем можливе лише за умови, коли митець (автор художнього твору) і його мистецтво (художній твір) мають відповідно підготовленого реципієнта. При тому підготовленого не лише (і не стільки) літературою, а й життям, де процеси, що їх автор хоче мати чи бачити в статусі дійсних, є для читача також фактом його внутрішнього досвіду.

Таким чином, мусимо визнати, по-перше, потребу ґрунтовних наукових знань як впливового чинника на формування історичних/патріотичних уявлень молоді; по-друге, мистецької якості художнього твору, його вписаності в генотипну структуру української історії, яка, нагадаємо, часто «рухалась» літературою (Т. Шевченко) і з нею (в силу тривалого бездержавного статусу тої і тої) перепліталась.

Діти-дошкільники, молодші школярі не володіють достатніми науковими знаннями з історії, формування їхніх ціннісних орієнтирів часто взалежнюється художнім текстом, що його ми пропонуємо для читання або читаємо разом з ними. І тут потрібно пам’ятати, що формуванню основних складників духовності особистості, національного мислення, світогляду, естетичних смаків сприяють рідна мова, фольклорні твори, що є джерелом національних традицій, звичаїв і обрядів. Аби такі категорії як ДОБРО, ДОБРОЧЕСНІСТЬ, ЗВИТЯГА, СИЛА ДУХУ, ЛЮБОВ ДО РІДНОГО КРАЮ, ДО СВОЇХ БЛИЗЬКИХ, МИЛОСЕРДЯ, ВЗАЄМОПОВАГА й ін. не стали абстрактними, звертаємось у читанні з дітьми до фантастично-героїчних казок українського народу, легенд і переказів. Фольклорні твори репрезентують героїв, формули народної мудрості, котрі увиразнюють національну систему цінностей (добро — зло, відважність, сміливість — боягузтво, сила — слабкість тощо); апелюючи до емоцій, вони легко закарбовуються в пам’яті.

Хотілося б звернути увагу й на твори сучасної української літератури для дітей, що сприяють формуванню не лише художнього смаку юного читача, а і його ціннісних орієнтирів.

Цікавий пізнавальний матеріал щодо світу природи України, її флори й фауни, мальовничих краєвидів міститься у збірках Катерини Міхаліциної «Хто росте в саду», «Хто росте у парку», Івана Андрусяка «Лякація». Вони сповнені атмосферою добра, гумору, гри. Відомості про тваринний і рослинний світ подано мальовничою мовою з використанням власне української лексики. Тут немає надмірного пафосу, натомість невимушена розмова з читачем про, здавалось би, відомі речі формує в нього доброзичливе відчуття сучасного світу.

Створити неповторний художній світ, що органічно вписався в націокультурний простір і став об’єктом зацікавлення юних читачів, вдалося Мар’яні Савці у «Казці про Старого Лева», Зірці Мензатюк у «Київських казках». Головна емоція цих творів — любов до величних міст України, Києва і Львова, що мають цікаву історію. Казки оптимістично заряджені, позитивні, емоційні. Вони репрезентують не просто місця перетину географічних координат, а міста-архетипи, що постають потужним плином історіософських інтенцій, увиразнюють відчуття буття.

Цікавими для молодших читачів стануть казки циклу «Макове князювання» Зірки Мензатюк, що об’єднані православною тематикою. Відповідно до календарного циклу християнсько-релігійних свят письменниця подає замальовки, пов’язані з Вербною неділею, Великоднем, Трійцею, Маковієм, Різдвом тощо. Гармонія й рівновага художнього світу циклу досягнута завдяки особливій авторській позиції, що фокусує ідею створення досконалого світу, у якому немає місця злу, заздрощам, байдужості, цінуються краса, добро, любов до ближнього.

 «Історія запорозьких козаків для веселих дітлахів в піснях, думах, легендах, приказках, прислів'ях, бувальщинах та небилицях, розказана старими січовиками Данилом Кахикалом та Іваном Базікалом хлопчикові Власу Зерну під час їхнього подорожування шляхами козацької слави» Олександра Виженка (можна знайти на сайті «Весела абетка» http://abetka.ukrlife.org/vizh1.html) написана в жанрі подорожніх нотаток, що дозволило авторові у легкій динамічній формі розказати дітям про козацькі часи, для їхнього першого ознайомлення з героїчною добою нашого народу.

Дітям середнього шкільного віку імпонує пригодницька проза. Пригодницько-історичні твори — один із її сегментів, в якому нині успішно зарекомендували себе Зірка Мензатюк («Таємниця козацької шаблі», Володимир Рутківський («Сторожова застава», «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури та підводний човен»), Олександр Гаврош («Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті», «Галуна-Лалуна або Іван Сила на острові Щастя»), Марія Морозенко («Іван Сірко, великий характерник») та ін. Звісно, їхні книги не формують історичних знань, проте зберігають й передають пам’ять про національних героїв часів козаччини, Запорозької Січі, які в боротьбі за волю українського народу виявляли доблесть, мужність, честь, відвагу, гідність.

Підлітково-юнацькій аудиторії цікавим будуть твори з автобіографічними елементами: В. Рутківський «Потерчата», Д. Кешеля «Родаки», З. Мензатюк «Як я руйнувала імперію». Автобіографічний компонент тут чітко означений типом моральних колізій, авторським прагненням виразити власне ставлення до світу, намаганням жити за критеріями предковічно усталеного добра. Книги є засобом індивідуально-художньої реалізації письменницького сприйняття подій минулого; вони цікаві не позитивними прикладами, які подають їхні персонажі, а майстерністю зображення колориту певної епохи, що стимулює динаміку національного духу, забезпечує довготривалу актуальність твору.

 

При аналізі літературних категорій герой і героїчне насамперед хотілося б застерегти він зміщення акцентів в бік дидактики.

У творах художньої літератури на позначення образів людей застосовують поняття герой, персонаж, характер, тип. У їхньому використанні зберігаються дві тенденції. Перша — змішування понять, їхнє вживання як абсолютних синонімів. Друга — чітка диференціація термінів. У цьому випадку герой — головна дійова особа твору, він є найбільш вагомим з погляду автора на дійсність, на себе й інших персонажів. Герой відіграє важливу роль у розвиткові сюжету: без його участі не можуть відбутися ключові події твору; він ініціативний, здатний долати перешкоди, робити вибір. В українському фольклорі такими є, наприклад, Кирило Кожум’яка, Котигорошко, козак Голота, у давньогрецькому епосі — Ахілл, Одіссей.

Поняття герой літературного твору не тотожне поняттям педагогіки, як-от позитивний приклад і зразок для наслідування. Герой — особистість, він здатний на вчинок, наділений комплексом духовно-емоційних засад: життєвість, оптимістичність, любов і віра, доброта, гуманність.

Домінуюча емоційно-змістова константа героя пов’язана із певною героїчною дією, відтак залежно від жанрової приналежності твору, адресованого юним читачам, набір його типологічних характеристик може зазнавати модифікацій. Наприклад, у науково-фантастичному творі герой здатний у критичний момент здійснити неймовірне розумове зусилля, він сміливий, відчайдушний, кмітливий; у детективі герой спостережливий, здатний до аналітичних міркувань, спроможний розв’язати ту чи ту таємничу детективну пригоду; твори на шкільну тематику репрезентують героя високого морального статусу, котрий вміє товаришувати, прийти на допомогу в скрутну хвилину, підтримати тощо.

Українськими письменниками написано чимало творів для дітей та юнацтва на історичну тему. У них репрезентовано героїчну плеяду як створених письменницькою фантазією, так і запозичених з історичних джерел: Олеся (М. Коцюбинський «Олеся»), Векша (Б. Комар «Векша»), князь Кий (В. Малик «Князь Кий»), Микита Кожум’яка (В. Малик «Микита Кожум’яка»), Маруся Богуславка (Р. Завадович «Маруся Богуславка»), Вітька Бубненко (В. Рутківський «Сторожова застава»), Микола Наливайко (І. Федів й Вал. Злотополець «Життя та дивовижні пригоди козака Миколи на безлюдному острові»), Іван Сила (О. Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу») та ін. Вони виразно резонують історіям про хлопчаків, що переходять лінію фронту («Київські оповідання» Ю. Яновського), розлогим розповідям про юних месників («Таємниця Соколиного бору» Ю. Збанацького), що мають ознаки посібника з радянського патріотизму.

Як емоційно-змістова домінанта, героїка в цих текстах позбавлена клішованої ідейності, а ґрунтується на духовних первнях. Письменниками актуалізовано споконвічні прагнення українського народу до волі, запропоновано сильного, розумного, наполегливого й винахідливого, відчайдушного, кмітливого, з гарячим, сповненим любові до батьківщини, серцем героя, котрий водночас зберігає вірність душевній чистоті й наївності людського віку, де зло порядкує лише в образі сторонньої сили. Це увиразнює морально-етичні потенції творів, дозволяє бачити в певній епосі національного життя неповторну історичну своєрідність, відчувати національний історичний дух, прояви любові до рідної землі. Вчинки героїв свідчать про їхню безстрашність, здатність ризикувати, долати небезпеку, жертвувати своїм життям, що робить їх винятковими. Такі гостросюжетні тексти викликають захоплення, спонукають до аналізу вчинків емоційно близьких персонажів, наслідків і вибору моделей неординарної поведінки, системи цінностей.

Віталіна КИЗИЛОВА,

доктор філологічних наук, професор кафедри філологічних дисциплін

Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

 

(м. Старобільськ).

 

***

«Національна ідентичність — одна з найважливіших ідентичностей, яку має пізнати людина під час дорослішання. На моє глибоке переконання, якщо це не відбувається, людина не здобуває потрібного досвіду, й у дорослому віці нею надзвичайно легко маніпулювати.

Ми чудово бачили приклад такої тотальної маніпуляції, коли національність було стерто, а люди жили у світоглядних координатах «мой адрес не дом и не улица, мой адрес — Советский Союз».

Після того, як Радянський Союз фактично припинив своє існування на державному рівні, він залишився «в головах», а більшість людей з цією світоглядною матрицею «загубилися» в часі і просторі. Вони й досі живуть у спотвореному світі, де немає нічого гарного, а все, що відбувається, сприймається виключно як погіршення життя. Зрозуміло, що людина з такою світоглядною установкою не здатна робити щось позитивне, що би покращило не тільки її власне життя, а ще мало би позитивний ефект для суспільства.

Особисто я вважаю, що патріотичні національні ідеї та актуалізовані національні архетипи обов’язково мають бути присутні у творах сучасних українських авторів. Особливо важливим це питання постає у наш час, бо не треба забувати, що в країні кілька років іде війна. І, щонайперше, ця війна — світоглядна.

Хтось може сказати: дітям ще рано читати твори «про війну». Та я гадаю, що це хибна думка. Якщо простір дитини повністю відмежувати від актуальної реальності (а такі події як Майдан, війна на сході України і є нині саме такою реальністю), то згодом такі діти будуть не готові до зустрічі з дійсністю, коли «захисна стіна», збудована дорослими, почне зникати. У такому разі дитина або буде психологічно травмована, або підсвідомо сама «викине» зі свого простору цю частину реальності. І тим самим протиставить себе суспільству.

Зовсім іншим є питання: «Як зображати всі ці події у текстах?» Бо на авторі, який пише для дітей патріотичні твори, лежить велика відповідальність.

На мою думку, для найменших найкраще національне в тексті прописувати завдяки національним елементам. Наприклад, візуально показувати національний одяг, використовувати яскраві українські імена, розповідати про традиції.

Коли дитина стає старшою, то тут уже можливе звертатися до історії і сучасності. Або й використовувати у реалістичних і фантастичних текстах національні коди.

Наприклад, однією з найважливіших українських світоглядних матриць є визнання важливості і сили громади рівних у правах, але різних за характерами і здібностями людей, об’єднання особистостей на противагу ворожій ієрархічний структурі на чолі з царем, якій керує безликим натовпом людей, від яких «нічого не залежить».

На сьогодні в Україні видано небагато прозових патріотичних україномовних книг для дітей. Акцентую увагу на прозі, бо саме в оповіданнях і повістях розповідаються важливі для національного самоусвідомлення історії. Навіть за останні роки відсоток таких книг значно не зріс, хоча запит на подібні твори у суспільстві великий. Та я щиро сподіваюся, що поза моєю увагою таки залишилися деякі твори, які обов'язково будуть прочитані мною в майбутньому.

Згадані вище національні елементи, як то, наприклад, національний одяг, можна побачити у надзвичайно гарно ілюстрованих збірниках творів для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку — це "Неслухняний гарбузик" Василя Чухліба, "Заєць та чарівний барабан" і "Про маленького метелика" Еліни Заржицької, "Зварю тобі борщику", "Зелені чари", "Казочки-куцохвостики", "Макове князювання" та інших книжках Зірки Мензатюк, а збірник історій "Катрусині скарби" цієї авторки присвячений традиційним народним українським ремеслам, які і є справжніми скарбами.

Будь-яка країна має виховувати молоде покоління на літературі про національних героїв, бо інакше діти виростуть байдужими до історії свого народу. А ще історична література гарно розвиває аналітичні здібності, що неабияк може прислужитися у такому непростому сьогоденні.

З того, що мені вдалося знайти для підлітків, — українські автори писали про Івана Сірка (Марія Морозенко "Іван Сірко" — 10-15 років), Карпатського розбійника Пинтю (Олександр Гаврош «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» — 10-15 років), Данила Галицького (Микола Мартинюк "Під мурами твердині" — від 12 років), про часи Голодомору (Еліна Заржицька "Три сходинки Голодомору" — 10-15 років і Володимир Рутківський "Потерчата" — від 14 років), про останні роки існування Радянського Союзу (Зірка Мензатюк "Як я руйнувала імперію" — від 12 років).

Найбільше шанована у нас тема козацтва: Олександр Зубченко "Перемагаючи долю" (від 12 років), Володимир Рутківський роман "Сині Води" (від 12 років) і тетралогія "Джури" (10-15 років), а ще Зірка Мензатюк "Таємниця козацької шаблі" (історичне фентезі для аудиторії 7-12 років) і авторські легенди про козаків від Еліни Заржицької («Легенди про козаків» і «Як козак у морського царя служив», які будуть в різних аспектах цікаві й у молодшому, й у середньому шкільному віці). У цьому контексті я б відрізняла названі легенди про козаків від, наприклад, «Казок лірника Сашка», які також є авторськими, але, на мою думку, стилістично і психологічно розраховані на дорослу аудиторію.

Фентезійна повість Володимира Рутківського «Сторожова застава», нині екранізована, також добре підключає до національних кодів, у казкових категоріях оповідаючи про часи, коли на наших землях боролися з черговими загарбниками — половцями. Головний герой твору — хлопчик з нашого часу, який потрапляє у минуле (аудиторія — 10-15 років).

Незвичайним з точки зору класифікації є мій «роман у легендах» «Злато Сонця, синь Води», написаний у стилі фольк-реалізму, який може бути сприйнятий як фентезі. Дія починається за часів Князя Володимира тисячу років тому, а завершується у наші дні. Тут багато міфологізованої і реальної історії, показаної через призму національного самоусвідомлення. Цей твір для старшокласників і дорослих, бо потребує від читача вже сформованого світогляду і навичок читання складного тексту.

Цікаво впливає на національне самоусвідомлення архаїка. Українська міфологічна традиція багата на десятки цікавих оригінальних персонажів. Часто в основі фентезі лежить саме така архаїка, що робить текст яскравим і самобутнім. Мавки, нявки, русалки, мамуни, чугайстри, мольфари, різноманітні духи... Про кого тільки не розповідали протягом віків наші пращури!

З українською міфологію юних читачів знайомить Олена Лань у казці «Бурдебач», де неслухняний зачарований хлопчик потрапляє у Чарівний ліс, захищений від людей потужною магічною стіною, й одразу його поглинає вир пригод і небезпек. Аудиторія цього багатогранного кінематографічного твору дуже велика — від молодшого шкільного віку до середнього.

Поряд із нами у лісі живуть чарівні істоти з твору Оксани Радушинської «Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі». Близнюки Соломія та Нестор їдуть на канікули у село й одразу стають частиною великої пригоди, рятують русалку, борються зі злом, що хоче підкорити собі весь світ...

Самобутні й осучаснені міфологічні персонажі у казках Сашка Дерманського «Танок Чугайстра» і Надії Марчук «Спадкоємець та донька повітрулі». В обох творах головними героями є діти, психологічно близькі читачам, а міфологічні істоти стають їхніми друзями.

Переміщається у чи то паралельний комп’ютерний світ, чи то справді у минуле, де досі є чарівництво, герой твору Валерія і Наталії Лапікурів «Чарівна брама», де бореться проти загарбників. Цей твір поєднує народну казкову традицію і сучасність.

Цікаве поєднання історичних легенд, міфології і магії бачимо у повістях Андрія Бачинського «Неймовірні пригоди Остапа і Даринки» і «Канікули Остапа і Даринки», де діти переживають чарівні пригоди й іноді переміщуються в просторі, впливаючи на історію.

Всі ці названі твори найбільше захоплять дітей 7-12 років.

Для більш дорослих — старшокласників та юнацтва — хочу порадити фентезійні цикли Дари Корній, як то "Гонихмарник" і тетралогія «Зворотній бік», і «Літописи Семисвіття» Наталі Савчук. У цих творах багато архаїки, а ще любові та сильних людських почуттів і неоднозначних подій, над якими читачам доведеться багато думати та переживати разом із героями.

До самого серця дістають твори, написані про Майдан, Революцію Гідності і війну на сході України. Це наша сучасність, ці рани кривавлять, а на очі мимоволі навертаються сльози. Коли автор пише для дітей на такі теми, він не має права на помилки і нещирість.

Серед авторів, яким, на мою думку вдалося написати про це щиро і яскраво, хочу назвати Галину Кирпу, Христину Лукащук, Ларису Ніцой і Роксолану Сьому.

У "Казці про Майдан" Христини Лукащук оповідь починається здалеку, подібно до традиційних казок, — від створення світу. Поступово авторка доходить до подій Вогненної Зими. У творі багато символіки, а текст складно міфологізований. Тому цей текст, на мою думку, найкраще підходить для коментованого читання разом із батьками.

Інший твір Христини Лукащук "Не казка", який увійшов до Всеукраїнського освітньо-культурного проекту "Рідний край у словах і барвах", — зовсім інший за стилістикою. Там мама розповідає хлопчику про події на Майдані, розказує "не казку". Таким чином, маємо двох оповідачів — маленького хлопчика зі своїм дитячим світобаченням і маму, яка бере безпосередню участь у творенні історії.

Повість Галини Кирпи "Мій тато став зіркою" — реалістична і складна психологічно. Від маленької дівчинки-художниці дізнаємося, як її батько був на Майдані і загинув. Як і в реальному житті, у творі одразу після перемоги Майдану починається війна. Люди тікають з місця бойових дій, серед утікачів і переселенців є діти, з якими також знайомиться юна художниця. Та важливо, що смерть не панує над життям, бо невдовзі в родині головної героїні народжується сестричка. Це один з багатьох важливих символів перемоги життя над смертю у цьому творі. Як на мене, на сьогодні це одна з найкращих книг для дітей, яка пояснює, що відбувається в сучасній Україні.

Зовсім інша, але не менш яскрава і за оформленням, і за змістом книга Лариси Ніцой "Незламні мураші". З перших сторінок бачимо, що мова йде про мурах, дуже схожих на українців. Мурахи добрі, працьовиті, вони живуть у мирі, шанують свою рідну землю, а один з улюблених обов'язків головного героя — піднімати прапор на світанні, чим символьно підкреслюється шанування держави і державності. Щиро кажучи, нам у нашій реальності у цих мурах варто було б багато чому повчитися. Та одної лихої ночі на мирний мурашник нападають підступні сусіди-мурахи, чужі за своїм світоглядом, не щирі, ліниві і злі, а у казці ще й зовні зовсім інші. Багато мурах гинуть і підступному нападі, мурашник зруйновано, та громаді вдається згуртуватися, перемогти загарбників і вигнати їх зі своєї землі. Книга написана так, що в ній прочитується наша сучасність з багатьма подробицями, там згадуються і волонтери, і медики, і преса... Але світоглядні моделі, закодовані у тексті, — позачасові, що робить твір актуальним для будь-якої країни і часу.

Добре знаю, наскільки складно писати на ці теми. Особливо відчула це, коли писала казку "Срібна сніжинка", яка стала частиною проекту "Рідний край у словах і барвах". Спочатку читач знайомиться із зарозумілою чарівною сніжинкою, яку, щоб провчити за погану вдачу, вітер скинув на землю. Сніжинка мріє повернутися на свою хмаринку, і в тому їй допомагають братик із сестричкою. Від них ми дізнаємося, що батько цих двох дітей зустрічатиме Новий рік в АТО, бо захищає рідну землю від загарбників, а діти, як і багато хто інший, допомагають волонтерам. Найзаповітніше бажання дітей — щоб батько живим повернувся додому, найбільше ж бажання їхнього тата і його побратимів — щоб настала перемога й омріяний мир.

В іншому оповіданні з проекту "Рідний край у словах і барвах" (Роксолана Сьома "Море") головний герой — теж юний волонтер. Але хлопчик не одразу таким стає, хоча його мама постійно допомагає фронту. Хлопчик — інвалід, не може ходити, але зайнявся спортом, навчився гарно плавати і в тому знайшов сенс життя, всім серцем полюбив море. Непросто спілкуватися хай і людині з особливими потребами з пораненими і покаліченими військовими у шпиталі...

Від імені каменя, який був частиною гранітної брили, а тоді бруківкою на Майдані, йде оповідь у моїй новелі «Я — камінь». Як і в більшості творів про ті буремні події, у цьому тексті багато метафор, образів та символів.

Всі названі твори будуть цікаві дітям не молодше 7 років, окрім "Моря", яке б я радила читати все ж у середньому шкільному віці, і новели «Я — камінь», розрахованої на старшокласників і дорослих. Верхньої межі твори про сучасність не мають, як можна судити з відгуків читачів різного віку.

Окремо хочу сказати про твори, які мають в основі антиімперський код, читання яких у подальшому захищає юних читачів і робить невразливими до технологій впливу. Діти вже знають, наскільки небезпечними є імперії, не зважаючи на те, чи є такий «устрій» казковим або реальним.

Бачимо таке світоглядне протистояння у казці Вікторії Ярош «Королівство в небезпеці», де щасливу і гарну Країну Кульбаб хоче завоювати сіре Асфальтове королівство. У казці Сашка Дерманського «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги» змальоване суспільство, де злий чаклун захопив усію владу в магічній країні, у якій мешкають дивовижні чарівні істоти. Ці два твори будуть найцікавіші дітям до 12 років.

Так само прагнуть влади злі чаклуни у книгах Олекси Росича «Отто, Принц Львівський» і «Джовані Трапатоні». Але, на відміну від «Смарагдової книги» Олександра Дерманського, де всі події відбуваються у магічному просторі, у цих творах Олекси Росича основна дія розгортається у нашому світі, а точніше, на вулицях Львова. У творі «Отто, Принц Львівський» чаклун, який є втіленням абсолютного зла, не присутній особисто. Він перебуває в паралельному до нашого світі, але у чаклуна багато сильних і підступних прислужників, і просто неймовірно, що начебто звичайні українські школярі псують йому так добре продумані плани. У творі «Джовані Трапатоні» паралельний чарівний світ належить воронам, які можуть літати між світами. Тому наш світ так само під загрозою, як і вже завойований чаклуном «світ воронів», які раніше були кольоровими, а тепер усі чорні. І саме такими ми і бачимо цих птахів на вулицях своїх міст. А майже безсмертний чаклун-ворон живе у Львові, на старій водокачці, та дуже гарно маніпулює людьми.

Ці твори я би радила дітям віком 10-14 років.

На жаль, обидві повісті Олекси Росича потребують продовження, бо основні конфліктні лінії не доведені до кінця. Наразі ж виданими (чи написаними?) маємо тільки перші частини обох циклів.

Дуже цікаво антиімперські ідеї проявляються у метафоричній повісті Дзвінки Матіяш «День Сніговика», у світі якого є заборона не лише на радість і яскравість, а й навіть на сніг. Я б не радила читати цей твір дітям до 14 років, бо у деяких сценах юний читач може злякатися. Дорослі також знайдуть для себе у цьому тексті багато цікавих і важливих думок.

Так само розрахований на аудиторію не молодше 14 років та дорослих моя фентезійно-пригодницька трилогія «Скарби Примарних островів». Хоча дія твору відбувається нібито в іншому світі, де багато чарівництва, та однією з головних ідей твору є боротьба вільних людей з Імперією, яка бажає захопити всі землі і моря. І перемога над Імперією неможлива без дружби і самоусвідомлення.

Усі ці книги з антиімперським кодом навчають вірити у себе, об’єднуватися проти зла і так перемагати. І тому дуже гарно працюють на актуалізацію нашої національної свідомості.

 

Питання Героя у літературі є одним з найскладніших, бо створення Героя — це складний і багатогранний процес.

Герой — це той, на кого свідомо хоче бути схожа людина в реальному житті, про кого сам кажеш: «Я — як він» або «Я буду, як він». Це психологічний аспект.

З іншого боку, Герой відповідає на виклики свого часу. Змінюються часи — змінюються і Герої. Це соціальний аспект.

Я вважаю, що не варто нав’язувати всім дітям однакових Героїв, бо це обмежує особистість. І коли подібним «узагальненням» на психологічному рівні займалася ідеологія, до добра це не призвело. Водночас, Герої гарно відображають стан справ у масовій свідомості, і завдяки ним можна коригувати соціальну сферу. Але робити це треба вкрай обережно, щоб не стати на позицію ідеології і нав’язування одноманітності.

Іноді, звісно, суспільство продукує якогось яскравого Героя, який працює на об’єднання великої кількості людей, та буває це не часто.

На сьогодні я поки не бачу такого узагальнюючого Героя як особи. А от типові герої, в яких втілюються національне та архетипи, нині вже є — це всі військові і захисники рідної землі від козаків до сучасних воїнів АТО та добровольців, волонтери, люди, що були на Майдані в столиці або підтримували Революцію Гідності у своїх містах і селах, та просто щирі громадяни нашої рідної України, які у малих і великих справах стверджують нашу незалежність і прославляють Батьківщину. І до їхніх лав варто приєднуватися вже у юному віці.

Наталія ДЕВ’ЯТКО,

кандидат філософських наук,

член Національної спілки письменників України

та Національної спілки журналістів України

(м. Дніпро).

***

«Патріотична тематика, національні мотиви й український дискурс — надзвичайно важливі у літературі для дітей та юнацтва. Хоча зараз цей сегмент літератури не практикують розглядати лише з педагогічної точки зору, логічно надаючи перевагу філологічному, соціокультурному та іншим ракурсам інтерпретації, тексти, адресовані дітям, і надалі залишаються важливим засобом впливу на юну особистість. Художньо осмислені та презентовані теми, актуальні герої, цікавий сюжет і зображені події — компоненти життєвих ситуацій та поведінкових моделей, які часто стають досвідом для юних читачів (як зразок для наслідування, негативний приклад чи превентивний досвід, життєвий урок). Формування національно свідомої особистості відбувається в тому числі й через читання відповідних текстів. Однак це не означає, що діти мають читати тільки такі тексти, чи кожен письменник у творчому доробку має мати тексти національно-патріотичного спрямування.

Література — це не твір на замовлення і зараз, на щастя, в минулому ті часи, коли література для дітей обов’язково мала відповідати ідеологічним приписам і бути ідеологічною. Не кожен письменник спроможний написати високоякісний у художньому плані текст, який би відповідав віковим особливостям адресатів, повноцінно виконував функцію формування у дітей патріотичної світоглядної матриці. Такими темами, мотивами, ідеями, героями автору потрібно по-справжньому жити. У сучасній українській літературі, на щастя, є такі письменники, для яких національно-патріотичне — це не гасло чи замовлена тема, а духовне ядро, світоглядна основа, тверда життєва позиція і постулат творчості. Окрім того це талановиті майстри слова, у яких свій стиль письма, високий рівень володіння прийомами рецептивної поетики, адекватне уявлення про наративну перспективу і жанрову модальність текстів для дітей. Їх твори дійсно варті уваги читачів і повноцінно виконують функцію патріотичного виховання.

Галина Кирпа. «Мій тато став зіркою», «Ну й гарно все придумав Бог».

Ніна Горик. «На ниточці родоводу».

Анатолій Качан. «Листи з осіннього саду».

Володимир Рутківський. Тетралогія «Джури», повість «Сторожова застава», дилогія «Сині води».

Олександр Гаврош. «Неймовірні пригоди Івана Сили».

Степан Процюк. «Вітроломи», трилогія «Марічка і Костик», повість «Варвари».

Зірка Мензатюк. «Як я руйнувала імперію».

Марія Морозенко. «Іван Сірко, великий характерник» та «Іван Сірко, славетний кошовий».

Андрій Кокотюха. «Гімназист і чорна рука».

Ярослав Яріш. «Самійло».

Список можна продовжувати, адже часто для того, щоб спонукати дитину задуматися, вплинути на формування її національно свідомої позиції, не обов’язково, щоб основна тема твору чи усі зображені події і ситуації підпорядковувались національно-патріотичній концепції, достатньо кількох добре прописаних епізодів, другорядної сюжетної лінії, вчинку одного з персонажів, чіткої авторської лінії, настроєвих акцентів тощо. Головне — щоб по-справжньому, без надмірного пафосу, дидактизму.

Варто також відзначити серію біографічних оповідань «Життя видатних дітей», завдяки якій юні читачі знайомляться і з видатними українцями, а детальна розповідь про їх дитинство тільки наближує ці постаті до сучасних дітей. Твори, у яких події розгортаються на основі легенд, фольклорних переказів чи історичних фактів, на тлі основного сюжету відкривають фрагменти української історії, культури (наприклад, Андрій Бачинський «Неймовірні пригоди Остапа і Даринки», Марина Павленко «Русалонька з 7-В…»), теж привертають увагу юних читачів до національного, формують ставлення до рідного краю, традицій.

 

У сучасній українській літературі є справжні національні герої, якими можна захоплюватися і які приваблюють юних читачів. Якщо говорити у контексті національно-патріотичного чи історичного дискурсу, то це Іван Сірко з повістей Марії Морозенко, Іван Сила — з твору Олександра Гавроша, українські козаки, очільники національно-визвольної боротьби — з історико-пригодницької прози Володимира Рутківського. Окрім індивідуальних героїв, варто відзначити і колективні національно-патріотичні образи: гімназисти, які загинули під Крутами («Вітроломи» С. Процюка, «Гімназист і Чорна рука» А. Кокотюхи), вояки УПА («Як я руйнувала імперію» Зірки Мензатюк, «Хутір» Олени Захарченко) та ін.

Для того, щоб ці герої стали відомими на загальнонаціональному рівні, потрібна широка популяризація книг і читання серед дітей (обов’язкове вивчення у школах, різноформатна промоція у позашкільній діяльності), екранізація названих текстів (як приклад, можна назвати фільми «Івана Сила» чи «Сторожова застава»), створення на їх основі медійних (комп’ютерних ігор) чи інших продуктів (іграшок, канцтоварів та одягу з відповідними логотипами тощо), якими користуються діти.

Це має бути цілеспрямована національна програма, яка б реально працювала у напрямку формування, а не розмивання національної ідентичності молодого покоління, виховання національно свідомих українців, патріотів своєї держави. Тих, що вміють шанувати власну історію, українську мову, національну культуру, але в той же час можуть повноцінно і гідно функціонувати у мультикультурному середовищі. Усі ж розуміють, що національно свідома, патріотично налаштована молодь — запорука успішної нації і держави.

Тетяна КАЧАК,

літературознавець, кандидат філологічних наук,

доцент кафедри фахових методик і технологій початкової освіти

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»,

голова Івано-Франківської філії ЦДЛДЮ

 (м. Івано-Франківськ).

***

«Як показує історія, поняття «патріотизм» є своєрідним футляром, і наповнити його можна дуже різними ідеями.

Померти, захищаючи свою країну, свій народ, у нашій культурі вважається патріотизмом «найвищого ґатунку». Працювати волонтером — це патріотизм. Просто якісно працювати, платити податки й не виводити кошти в офшори — теж патріотизм. Прибирати в парку за своїм собакою — теж елемент патріотизму, адже це означає дбати про своє місто.

Але заклики до патріотизму частішають не тільки тоді, коли є загроза патрії, тобто батьківщині, а й тоді, коли тій чи тій владі потрібно чимось виправдовувати свої загарбницькі амбіції. Нацисти вважали себе патріотами. Британські імперські солдати, які колонізували цілі народи, теж. І росіяни, які анексували Крим. Список можна продовжувати й продовжувати. «Коли патріотизм стає бісом, він, звичайно ж, породжує і множить зло», ­— писав Клайв Льюїс. Слова «патріот» і «патріотизм» експлуатуються репресивними апаратами й авторитарними суспільствами з великим успіхом. «Мені здається, що патріотизм, підігрітий пивом і духовим оркестром, завдасть куди менше шкоди, ніж "висока любов до батьківщини"», — знову Льюїс. У цьому ми неодноразово пересвідчувалися на прикладах нацизму чи ідеології третього Риму.

Тож бачимо, що «патріотизм» як поняття є дуже хитким і залежить від конкретного ціннісного наповнення. Про які саме ідеології ми говоримо, закликаючи дітей бути патріотами? Який конкретний етичний і практичний зміст вкладаємо в ці слова? Це питання змушує нас зазирнути глибше у проблему зв’язку дитячої літератури та ідеології.

Як показують наукові дослідження, історично дитяча література завжди є дуже ідеологічною, а також ідеологічно консервативною, підтримуючи й відтворюючи цінності тієї культури, продуктом якої є. Це пов’язано з її дидактичною функцією. Експліцитно чи імпліцитно, дитяча література ретранслює цінності своєї культури. Ми взагалі маємо зважати на те, що всі продукти, які продукує та чи та культура, апріорі є ідеологічними. Це перший момент.

Другий момент — автори ніколи нічого й нікому не зобов’язані. Вони можуть писати так, як їм заманеться. Можуть писати пафосно та повчально, а можуть вдатися до цілковито іншої моделі. Можуть бути політичними чи аполітичними. Можуть прописувати ті чи ті ідеї з тією мірою інтенсивності, з якою вважають за потрібне. Це вирішувати тільки їм. Будь-які імпульси щодо «насадження» ідеологій і моделей письма згори мають не дуже приємний запашок, нагадуючи нам про тоталітарні практики.

Третій момент безпосередньо пов'язаний із першим і другим. Оскільки дитяча література так чи інак є ідеологічною, та ще й автори мають право писати як їм заманеться, очевидно, суспільство прагне застосовувати певні фільтри, щоб небажані йому ідеології не впливали на дітей, наскільки це можливо. Такими фільтрами у демократичних суспільствах оперує освіта та літературна критика. Рекомендуючи ті чи ті тексти для читання в дитсадках, школі, у родині, фахівці відбирають їх за певними критеріями.

Для прикладу, на Заході освіта взяла на озброєння ідеологію мультикультуралізму. Мультикультуралізм закликає шукати шляхи мирного співіснування у світі різноманітностей. Як ми, такі різні, з різними поглядами, різною культурою, зможемо мирно жити разом і не битися між собою? Не принижувати одне одного, не зневажати, не зазіхати на чуже?

Відповідно, важливим стає ідеологічний аналіз текстів. Перед тим як порекомендувати книжку у школу, фахівець оцінює її на предмет ідеологій. Чи немає там дискримінації за тою чи тою ознакою — раси, ґендеру, класу, віку, етносу тощо. Якщо текст, експліцитно чи імпліцитно, пропагує певні дискримінаційні практики, то дитина свідомо чи підсвідомо засвоюватиме такі погляди й моделі поведінки. Соціологічні дослідження такий вплив підтверджують.

Чи має українська освіта такий же чіткий ідеологічний керунок, таку ж визначеність щодо всіх цінностей загалом чи конкретно поняття патріотизму? Так, у законі прописані певні виховні цінності, але, на мою думку, їх варто було б осучаснити й почати запроваджувати, щоб вони не залишалися лише деклараціями. Ідеологія мультикультуралізму — досить добрий, як на мене, зразок, який відстоює загальнолюдські ідеали рівності та свободи, честь і гідність людини, діалог і повагу до іншого. Це конкретні речі, з практичними стратегіями. (Одна з головних проблем у тім, що вітчизняні освітяни у більшості не володіють практиками ідеологічного аналізу текстів, мультикультурного аналізу. Педагогічні університети та коледжі поки що їм цього не дають. Це питання реформування педагогічної освіти в Україні відповідно до провідних світових практик).

Водночас сформулювати конкретне наповнення поняття патріотизм може бути серйозним викликом для нас, адже це слово завжди буде в центрі різноманітних політичних маніпуляцій. Дуже важливо усвідомлювати, що захист свого, любов до свого і повага до свого, консолідація нації та спільні зусилля задля майбутнього зовсім не обов’язково означають приниження чужого. Але багатьом людям, тим паче недосвідченим дітям, дуже важко у цій дилемі не мислити бінарними опозиціями. Очевидно для всіх, що найкраща стратегія щодо патріотизму — це якомога менше словесних маніпуляцій із цим поняттям і якомога більше практичних демонстрацій того, що означає любити свою землю, своє місто, свою вулицю і дбати про них.

Щодо зразків книжок, то ми з Оксаною Лущевською упорядкували українсько-англійську книжку-картинку «Листи на війну», де представлено справжні листи та малюнки дітей солдатам на фронт. Для нас було важливо зафіксувати, задокументувати дитячу мову цих послань, побачити, якими словами, поняттями, образами оперують діти, коли дорослі апелюють до їхнього патріотизму. Це дуже промовистий зріз, що увиразнює ідеології нашої культури.

Валентина ВЗДУЛЬСЬКА,

 редакторка, дитяча письменниця,

співзасновник «Рейтингу критика»

(м. Фастів Київської області).

***

«Я проти будь-яких «програмових» текстів. Тобто, коли є умовна «програма» або «замовлення», які треба виконати й поставити галочку. Не пригадую, що із цього колись щось хороше вийшло. Натомість є купа класних текстів, у яких різні матриці прописуються мовби між іншим, і читач іде за автором, і вірить, і в його душі щось стає трішечки інакше. Тому такі тексти мають народжуватися з глибинних переконань їхніх авторів, коли щось «клацає» у свідомості письменників, і їм вдається донести свої думки через книжки.

Умовно «патріотичними» є взагалі добре написані українськомовні книжки. Не має особливого значення, яка тема цього твору, бо він промовляє, зізнаймося, не дуже популярною мовою й уже таким чином є «патріотичним». Умовно «патріотичними» є добре написані книжки про українську історію, особливо ж про позитивні її сторінки. Тут майстер — Володимир Рутківський. Умовно «патріотичними» є добре написані книжки, де персонажами є відомі українські діячі, як-от у книжці Петра Яценка «Нечуй. Немов. Небач». Умовно «патріотичними» є також якісні дитячі книжки для наймолодших — картонки («Пташина колискова» Оксани Лущевської та Світлани Балух) і книжки-картинки («Де Ойра?» Тані Стус і Надії Кушнір). Та найбільш «патріотичними» є все ж класні українські книжки для підлітків, бо це — аудиторія, яка водночас іще формується і яка вже от-от буде на щось впливати (тут я назву роман «Старшокласниця. Першокурсниця» Анастасії Левкової ще й за порушені в ньому теми — мовного, професійного, світоглядного самовизначення).

Розмова про важливість, потребу й появу/відсутність в українській дитячій літературі Героя, точиться вже, може, з рік. Редакція сайту «БараБука» навіть цього року підсумувала свої роздуми на цю тему в невеликому огляді http://www.barabooka.com.ua/supergeroyi-nezalezhnosti-12-personazhiv-dityachih-knizhok-yaki-zminyuyut-svit/.

Останнім часом «Героя» знову розуміють як людину, яка здійснює героїчні вчинки. Хоча, на моє переконання, «героїчність» можна завважити в багатьох буденних діях, які є «вчинками» для конкретних людей або спільноти. І саме таких героїв переважно описує сучасна дитяча література в Україні. Героями сьогодні є не лише люди, які завдяки особливій фізичній силі, розумовим здібностям чи схильністю до подвигів, здатні на героїчні вчинки. Герої — в тому числі й люди, які щоденно борються з важкими недугами, ЖЕКом, бюрократією, волонтерять, із любов’ю виховують і вчать дітей, стикаються з нетолерантністю і відстоюють свої переконання.

Для мене герой та героїні — Лисий із трилогії Сергія Оксеника «Лісом, небом, водою» (у вимірі цілого світу), Софійка з циклу Марини Павленко «Русалонька з 7-В» (її подвиги переважно стосуються родини), але також і паралізована Поліна з «Марти з вулиці Святого Миколая» Дзвінки Матіяш, бо вона щодня здійснює подвиг у вимірі однієї людини, але це не значить, що він легший чи менш значимий і в результаті він також має вплив — бодай на читачів.

Водночас я з насолодою спостерігаю, як з’являються нові герої (із новими функціями, і не обов’язково історичні). Як герої літературні стають героями екранізацій і таким чином мовби «затверджують» свою героїчність. Це дуже жвавий і динамічний процес, тут треба тримати хвіст за вітром.

Ольга КУПРІЯН,

письменниця, оглядачка дитячої і підліткової літератури,

редакторка БараБуки (Київ).

***

«Для мене письменництво — це вираження своїх внутрішніх думок, переживань через образи, події, процеси, сюжет. Звичайно, усі ми різні і це вираження може дуже відрізнятися. Вважаю, що автор не повинен бути обтяжений зобов’язанням писати твори у патріотичному контексті. У протилежному випадку читач одразу помітить награність і не щирість. Але я за вільне висловлювання, без зобов’язань. Особливо у питанні писати твори патріотичного спрямування чи ні, це вже його власне бачення. Інакше це буде штучно і відчутно читачу. Інша річ, що патріотичної теми у літературі для дітей та ідеологічного спрямування нам дійсно дуже не вистачає. Нам дійсно бракує творів на патріотичні теми у дитячій літературі. Тож саме ті письменники, думки і серця котрих охоплені любов’ю і відданістю рідній землі, зможуть донести до читача всю щирість своїх думок та захопити його увагу незабутніми творами. З іншого боку, я вважаю, що тексти авторів, котрі відкрито висловлюються проти національної ідеї та грубо применшують значення усього українського для українців, повинні відсіюватись. Це має відбуватись на рівні держави та видавництв. У цьому випадку автори, які справді мають у серці та в думках цей патріотизм, напишуть щиро й проникливо про це, інші ж просто не зможуть торкнутися серця та думок читача. І зобов’язувати не потрібно. З іншого боку має все таки бути загальна ідеологія для країни і відсіювання текстів та авторів, які відкрито висловлюються у творах проти національної ідеї та патріотизму. Можливий хіба що нейтралітет у цих питаннях.

У сучасній літературі для дітей є книги, які мають патріотичне спрямування та виховують в дитині повагу, любов та гідність, пошану до рідної землі, які дозволяють краще пізнати та більше дізнатися про її історію, щоб пишатися досягненнями, знати про перемоги, видатних людей та цінність своєї країни. Проте їх не достатньо для того, щоб охопити усі напрямки та запропонувати великий вибір читачеві. Ці книги можна поділити на групи:

Пізнавальні — про країну, географію, історію тощо, на зразок енциклопедій.

Тут є що почитати і для найменших: «Це наше і це твоє» від «1+1» — цікаві факти про нашу країну: географічні особливості, визначні досягнення, оригінальні винаходи в картинках. Маленькі читачі дізнаються про те, що найбільший у світі літак та найдовший музичний інструмент — український, що в нашій країні винайшли гасову лампу, відкрили один з перших природних заповідників, що в Україні найродючіші ґрунти й найбільші поклади солі у Європі. Адже знання про свою країну та її досягнення дозволяє прищепити гордість та шану до краю, в якому живемо.

Діти шкільного віку можуть дізнатися більше про свою країну з книжки братів Капранових «Історія незалежності України» від видавництва «Зелений пес». Тут короткий і зрозумілий виклад подій минулого разом із мальованими історіями дозволить читачам легко зорієнтуватися у такому складному питанні, як походження Української держави та боротьба за її становлення, а пантеон героїв дасть приклад для наслідування. Це книжка для дорослих і дітей, для батьків, які хочуть, щоб їхні нащадки виросли українцями.

Сучасне виростає з минулого. Так само, як і ми продовжимо своє життя у наступних поколіннях. Правду можна надовго заховати, але не можна зовсім знищити. І вона повертається до нас у вигляді справжньої історії багатовікової боротьби за незалежність, у якій кожний наступний період успадковує досвід попередніх визвольних змагань. «Віра і воля» від видавництва «Мандрівець» — саме так назвали книжку-комікс автори Бицюра Леонід, Уніят Віктор і Стаюра Володимир. У цій книзі оповідається про останній бій УПА, що відбувався на Тернопільщині в 1960-му році. Незаперечні факти спростовують наклепи, зведені Кремлем та доводять, що єдиною метою та мрією українців завжди було здобуття незалежності України, а формат книжки-коміксу буде цікавий як для дітей, так і для батьків.

Книги про традиції, свята та фольклор українського народу.

Патріотизм проявляється і в тому, щоб знати та шанувати свої традиції, свята, що передаються із покоління в покоління. Книжка-картинка «Українські прислів’я» (Видавництво Старого Лева) ілюстраторки Анастасії Стефурак — це більше ніж добірка відомих українських народних прислів’їв, бо крім мистецького виконання показує багатство українського фольклору через прислів’я, що дійшли до нас із глибини віків.

Шануючи батьківські традиції і передаючи їх далі, зберігаєш самобутність української нації, її неповторність, а це дуже важливо. Тому кожна дитина в країні має знати і шанувати їх. Книжка братів Капранових «Веселих свят!» від видавництва «Зелений пес» відкриє все багатство української традиції. Саме завдяки цьому невмирущому маленькому сімейному ритуалу українці від прадавніх часів аж дотепер зберегли традицію народних свят. І незгасимим вогником пронесли її крізь тисячі років випробувань та боротьби. Ми говоримо своєю мовою, віримо у свою правду, святкуємо свої свята — саме тому українці залишаються самобутніми й унікальними на тлі більш "глобалізованих" націй. Звичаї — це прикмети, за якими розпізнається народ; неписані закони, якими люди керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних турботах.

Хрестоматійне і, мабуть, найкраще донині видання про українські календарні звичаї Олекси Воропая «Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис». Українське видавництво (Мюнхен). Як готувалися до Свят-вечора і як зустрічали Різдво Христове, як гуляли Масляну і як поводилися у Великий піст, як святкували Великдень і які розваги припадали на Івана Купала, — про це йдеться у виданні, яке знайомить із багатим і різноманітним світом народних звичаїв, за якими жили українці з давніх-давен і до нашого часу. Звичаї, що дісталися нам у спадщину від дідів-прадідів, не втратили свого значення й сьогодні. Збагачені обрядовими піснями, віршами, легендами, вони є справжньою скарбницею духовної культури українського народу.

«Звичаї українського народу» Олекси Воропая — найпопулярніша праця, яка охоплює календарний рік українця, представляючи в комплексі народні обряди, прикмети, вірування тощо.

Ще одна книжка про свята українців «Від Різдва до Водохрестя» від видавництва «Навчальна книга Богдан». Різдвяні свята — казка нашого дитинства. Вони — диво, радість, таїна містерії, тепло родинного дому, приналежність до рідного краю. У цій книжці зібрані вірші, оповідки, казки, колядки, віншівки, щедрівки, авторські сценки та вертепи, загадки, примовки та прикмети величних святкувань Різдва, Святого Василя (старого Нового року), Водохрестя.

Якщо брати традиції українців, то у них найвагоміше місце займає родина, сім’я, рід. Адже саме родинні цінності завжди були на першому місці у нашого народу. Кожен українець знав і шанував своїх предків до сьомого коліна, опирався на ці знання і черпав там силу. Тому книга-альбом Ірини Мацко «Книга мого роду», яка вийшла у Видавництві Старого Лева так тепло і радо була сприйнята людьми і також підсилює почуття патріотизму.

Культура кожної країни складається з безлічі речей. І одним із надбань є власні гастрономічні традиції. Адже з одного боку, вони міцно увійшли у наше повсякденне життя, з іншого — несуть на собі відбиток віків. «Зварю тобі борщику» Зірки Мензатюк від Видавництва Старого Лева — це чудово ілюстрована книга смачних казок, які знайомлять дітей з автентичними українськими стравами — борщем, варениками, узваром…

Художня література класична та сучасна.

Звичайно патріотична книжка — це і художня, а не лише пізнавальна література. Дитина має знати геніїв, класиків свого народу, тому «Дитячий кобзар» Видавництво Старого Лева — це трохи більше ніж просто збірка найвідоміших віршів Тараса Шевченка з чудовими ілюстраціями Марини Михайлошиної. Вони не просто привертаюсь увагу дітей, а й розповідають історії. Тут немає пафосу, є уважна ніжність та велика любов до рідної землі, до чудових віршів Кобзаря.

Читання кожної людини починається з Абетки. І якщо це буде патріотична абетка, досягається дві мети — навчання читанню і прищеплення любові до свого краю. У цьому випадку «Абетка України» Надії Дички видавництва «Смолоскип» найкраще з цим впорається. Бо можна ж замінити звичні «Арбуз», «Бегемот», «Вовк» на топоніми та з раннього дитинства розпочати розповідь про міста рідної країни. А для кожної літери та для кожного міста пропонується невеликий віршик, який легко запам’ятають навіть наймолодші діти.

Ще одна абетка від Ольги Яремійчук«Козацька абетка», яка вийшла у видавництві «Веселка», відкриває найцікавіші події й найвидатніших героїв козацької доби у коротких розповідях, розміщених за алфавітом, та в мистецьких творах. Це ті ази нашої історії, які повинен знати кожен українець — і маленький, і дорослий.

Ну і, звичайно, який патріотизм без легендарних козаків-характерників? Тритомний комікс-блокбастер «Даогопак» видавництва Nebeskey якраз про пригоди козаків-характерників із лицарського ордену магів і майстрів бойових мистецтв Запорізької Січі. Книжка демонструє світу легендарні міфи української історії, адже наша культурна спадщина сповнена героями, які очікують виходу в світ.

Чудова історія Зірки Мензатюк «Таємниця козацької шаблі» від Видавництва Старого Лева — це сповнена містики і захвату мандрівка замками України у пошуках козацької шаблі. Вона не лише захопить сюжетом, але й наповнить патріотизмом і гордістю за свій народ та історію.

 

Усі ми росли на героях радянської доби, яких пам’ятаємо досі. Для дітей, народжених у вільній Україні, на героїв був дефіцит, адже радянські герої уже відійшли, а своїх ми ще не створили та й не вміли їх створювати. Тому це покоління переважно росло на запозичених іноземних не завжди правильного ідеологічного спрямування героях або й взагалі на прикладах руйнівних героїв для дітей. Усі ці віяння заходу, в яких поряд з героями, на яких можна рівнятися, брати приклад, було створено і героїв розважального характеру або просто не зовсім ще зрозумілого для нашого суспільства, яке стільки років жило під певним ідеологічним ковпаком. Тому справжні українські герої тільки почали і продовжують створювати сучасні автори. І вже теперішнє покоління може вибрати із декількох існуючих свого улюбленого або ж кумира. Хоча ця ніша ще майже порожня і нам багато потрібно працювати над героями, на прикладах яких будуть рости наші діти і внуки. А матеріалу для цього у нас більш, ніж достатньо, на жаль, ми й самі ще не все знаємо.

Саме такими є герої повістей письменника Олександра Гавроша: богатир Іван Фріцак — Іван Сила у книжці «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» (видавництво «Навчальна книга Богдан») та розбійник Пинтя у книжці «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» від видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», герої трилогії «Джури» Володимира Рутківського, видання яких у 2007 році стало переломним моментом у сучасній українській літературі, як часу появи героя нового типу.

Звертаючись до історії, Олександр Гаврош відкриває в своїх творах тих героїв, яких не знають навіть дорослі читачі. Пригоди Івана Сили і славнозвісного Пинті захоплять динамічним сюжетом, яскравими характерами, щедрим гумором і ствердять думку про українців, як про націю по-справжньому сильних людей.

У 2013 році на основі повісті про Івана Силу було знято перший в третьому тисячолітті український дитячий фільм «Іван Сила», що ще більше підсилює сприйняття дітьми історичних героїв.

«Розбійник Пинтя у Заклятому місті» — не просто роман, а перша в українській літературі казкова хроніка, заснована на реаліях українських народних казок Карпатського регіону.

Герої Володимира Рутківського у «Джурах» — Грицик і малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невломий козак Швайка зі своїм вірним вовком Барвінком та їхні численні друзі — з честю виходять із найскладніших ситуацій, справжні українські герої, на яких захоче рівнятися кожна українська дитина. Трилогія «Джури» вважається чи не найкращими історичними книжками для дітей.

У повісті майстра українського дитячого історичного роману Володимира Рутківського «Сторожова застава» — історія про героїчні та маловідомі сторінки нашого прадавнього минулого. П'ятикласник Вітько Бубненко, який дивом потрапляє у 1097-й рік, і разом зі славетними праукраїнськими богатирями Іллею Муровцем, Олешком Поповичем та Добринею захищає рубежі нашої землі, тобто землі Руської, також є прикладом сучасного українського героя.

Ще одним героєм для підлітків може стати звичайний сільський підліток Самійло, який вирушає у небезпечну мандрівку через таврійський степ до Криму, прагнучи звільнити свою молодшу сестричку, поневолену загарбниками, із книжки Ярослава Яріша «Самійло» (видавництво «Час майстрів»). Книжка розповідає про славетне козацтво, про козаків-характерників, про честь, звитягу, готовність на самопожертву заради святої мети, друга чи побратима по зброї, про свободу, волю, любов до Бога, Вітчизни і людей, про здатність прощати і вірити. У повісті яскраво продемонстрована сила єдності та братерства українців, що так необхідна нам у нинішні скрутні часи.

Історична постать Івана Сірка у книжці Марії Морозенко «Іван Сірко» від Видавництво Старого Лева вміщує відразу дві книги про великого героя українського козацтва: «Іван Сірко — великий характерник» та «Іван Сірко — славетний кошовий».

Життя Івана Сірка овіяне легендами та сповнене карколомних пригод. Це історія про надзвичайну дитину з особливим даром характерництва, що допоміг йому здобути багато перемог, і передусім — над собою. В усіх героїчних битвах Іван Сірко виходив переможцем.

Це ще один приклад створення героя у літературі на історичній постаті, на яку рівнятимуться читачі, адже нам дуже важливо не запізнитися зі справжніми героями для дітей поки вони ростуть і вбирають у себе цей дух націоналістичності, патріотизму, дух свободи і віри, що будь-яке зло буде покаране, віри у себе на прикладах вдалих героїв у літературі. Але тут ще є над чим працювати і створені герої — це тільки маленька піщинка у великій роботі над вихованням майбутніх поколінь справжніх українців.

Ірина МАЦКО,

письменниця, голова Тернопільської філії ЦДЛДЮ,

керівник креативної студії «ІРИска» (м. Тернопіль).

***

«При слові «зобов’язаний» мене пересмикує. Ще від радянських часів, коли літератор був винен перед усіма.. Гадаю, що ніхто нікому нічим не має бути зобов’язаний. А то чого доброго, нам ще скажуть: «Ви зобов’язані писати вірші на кшталт «Любіть Президента, як сонце, любіть!»

Автор зазвичай пише не з почуття обов’язку, а виходячи з внутрішньої потреби. А внутрішня потреба народжується з багатьох чинників — рівня інтелекту, відповідальності, бажання,любові — в тому числі і до своєї землі. Але якщо я не тільки творець, а й громадянин — я підсвідомо спрямований на створення таких текстів, які б допомагали моїм читачам — в першу чергу юним — викохувати в собі оті самі патріотичні світоглядні матриці.

Хоча я особисто не сприймаю слово «патріот» у його нинішньому, часто спекулятивному, розумінні. Адже ніхто з французів чи британців не б‘є себе в груди і не кричить «Я патріот своєї Франції ( Британії)»! Слово це має бути в душі, а не на язиці.

А добиватися виробленню почуття патріотизму можна різними засобами. Я, наприклад, прочитавши лірику Анатолія Качана, люблю (а відтак і захищатиму) описану ним землю не менше, ніж тоді, коли прочитаю класика В. Сосюру.

Патріотичним вважаю будь-який талановитий, життєстверджувальний твір, що доходить передусім до серця. А вже розум і глузд роблять відповідні висновки. За приклад взяв би кращі твори Олександра Гавроша. Він із такою любов‘ю змальовує рідні Карпати, що вони увійшли в моє серце, як мої власні. Чи візьмемо протилежний текст, бодай «Злочинці з паралельного світу» мого улюбленого автора Галини Малик — хіба вони не зачіплюють наші патріотичні струни, хіба вони не викликають бажання стати поруч із «гнаними і голодними»?

Гадаю, що без текстів С. Гридіна, З. Мензатюк, М. Савки, Н. Савчук Л. Ворониної, С. Дерманського, М. Павленко патріотичне виховання нашого юного цвіту буде недостатнім

Щодо образу ідеального Героя, то, на мій погляд, його немає і бути не може. Кожен читач ліпить його по своєму, виходячи зі своїх уявлень, вимог і мрій. І я, як автор, намагаюся допомогти йому створити такий образ, що його він би захотів наслідувати.

Втім, все залежить від конкретних обставин. Я, автор «Сторожової застави», якось не задумувався, чи хотів би мати такого друга як Олешко Попович. А коли побачив фільм, то зрозумів, що не проти піти з ним у розвідку J».

Володимир РУТКІВСЬКИЙ,

письменник (м. Одеса).

***

«Ніхто нічого не зобов'язаний, інакше це буде кон'юнктура, від якої більше шкоди, ніж користі. Але коли автор — патріот, то, хоче він того чи ні, в його творах звучатимуть патріотичні нотки, адже ж ми пишемо про те, що любимо, і пишемо з любов'ю.

Не всі твори неодмінно мають бути патріотичними. Дитина пізнає світ, тому має читати і про інші краї, і про вигадані світи, зрештою, їй треба і просто розважитися.

Патріотичних творів в українській літературі є багато, починаючи з віршів Т. Шевченка, в яких змальована рідна природа, звеличена мова, пісня, історія.

В сучасній літературі це "Джури" , "Сині води","Сторожова застава" і "Потерчата" В. Рутківського — в них бачимо звитяжних захисників рідної землі, мужніх, героїчних українців.

Це дотепний "Суперагент 000" і всі три "Таємні товариства" Лесі Ворониної — тут діють українські супергерої, які не тільки чинять надзвичайні подвиги, а й вишивають хрестиком, готують українські страви і т. д.

Це "Старшокласниця. Першокурсниця" Н. Левкової, котра свідомо робить вибір на користь української мови.

Це "Хутір" О. Захарченко про останні роки СРСР.

Це мариністика (і не тільки вона) А. Качана — краса степу, краса моря оживає в них, зачаровуючи юного читача.

Це поеми про Шевченка В. Скомаровського (не можу пережалкувати, що до ювілею Кобзаря їх не видали ошатно, подарунково).

Це книжки про Івана Силу і про тричі славного розбійника Пинтю Олександра Гавроша.

Це "Миші" Соні Атлантової, в яких потужний струмінь українського духу.

А вірші Ліни Костенко (її шедевр — "Бузиновий цар"), Тамари Коломієць, Ганни Чубач... Поема про Львів і "Теплі віршики на зиму" Мар'яни Савки...

Та я Вам зараз переназиваю ще купу авторів, бо, хоч у їхніх книжках нема патріотичних гасел, але є краса української землі та української людини, є вболівання, відповідальність за долю своєї країни, а це для мене й означає патріотичність.

Щодо Героїв, то знову ж джури В. Рутківського, Супервгент 000 Лесі Ворониної, Іван Сірко Марії Морозенко (от, забула назвати її в попередньому пункті), Іван Сила і Пинтя О. Гавроша. До улюблених дитячих героїв я б додала і Чудове Чудовисько Дерманського.

Боюся, що знову когось забула зопалу...

Щодо історичних постатей, то дуже вдалі та цікаві обидві книжки Гавроша — як про Силу, так і про Пинтю (обидва — історичні персонажі), цікавий "Іван Сірко" Марії Морозенко, але загалом таких книжок геть мало, не те щоб цікавих — ніяких нема.

Зірка МЕНЗАТЮК,

письменниця (Київ).

***

«Коли мова заходить про літературу як інструмент формування будь-чого, у мене це викликає сталий скепсис. Маю великі сумніви, що в час інформаційної навали книжка має багато шансів змінити щось у суспільстві. Яке ще й небагато читає.

Також я не певен, що письменники зобов’язані створювати якісь тексти, хай навіть дуже корисні, затребувані, актуальні і т. д., якщо не мають в цьому внутрішньої потреби. Література — це передовсім мистецтво. А, як на мене, цінність мистецтва полягає не у вмінні переконливо говорити на правильні чи модні теми, а в здатності повертати людину до її природного стану — свободи.

Література не мусить і не повинна.

Любити свою державу і народ — це добре. Але не завжди. Це не безперечна істина. Тим паче, коли ця держава майже не дає шансів по-справжньому реалізуватися, а народ нищить найцінніший скарб — землю, на якій живе.

Ще складніша проблема героїзації. Легше створити цілком вигаданого героя. А от із творенням його з історичної постаті не все так просто. Патріотизм тут часто може стати хибним критерієм.

Не певен, що у нас аж така класна країна, яку всі зобов’язані любити. Потрібно це чесно визнавати, а не творити міфи. Інша річ, що ми народилися саме тут. Отже, хоча б на цьому клаптику мусимо змінювати світ на краще. І патріотизм тут абсолютно ні до чого. Загалом вважаю цю парадигму вже застарілою».

Дмитро КУЗЬМЕНКО,

письменник (м. Житомир).

***

«Попри простоту запитань, мені було важко відповідати, бо я не дуже добре знаю нашу сучасну дитячу літературу і не надто слідкую за нею. Але написав свої думки, хоча й не впевнений, що вони вирізняються якомось цікавим і оригінальним поглядом на проблему. Але вже як є.

Не вважаю, що автори зобов'язані створювати тексти для формування патріотичного світогляду. Якщо такий текст пишеться через обов'язок чи на замовлення, він буде непереконливим, сірим і, як правило, сповненим порожнього пафосу. Бачу це на прикладі авторів, котрі по свіжих слідах кинулися писати про Майдан чи АТО, хоча самі не пережили цього зсередини. То є лише спекуляція на популярні темі та можливість привернути до себе увагу. Натомість автори, котрі дійсно мають що сказати і про патріотизм, і про героїзм, бо самі перейшли усі пекла війни, не поспішають про це кричати у весь голос і заробляти на тій темі бонуси.

Щодо Героя в сучасній українській дитячій літературі мені говорити важко, бо не надто добре знаю її. Якщо говорити про історичні персонажі, то, можливо, Іван Сірко.

А для виникнення нового сучасного Героя, літературної основи замало, бо в наш час книга займає не такий великий відсоток у творенні сучасних ідолів і Героїв.

 Якщо за персонажем немає шлейфу відомих історичних подій чи міфів, його образ треба різними засобами творити, плекати та підтримувати — від кіно про Героя, до банальної медійної розкрутки. Це видно на прикладі персонажа циклу повістей Сашка Гавроша — Івана Сили. Окрім літературної серії — ще художній фільм, театральні постановки, різноманітні конкурси імені Івана Сили, які підтримували відомі українські спортсмени-силовики. Все це в комплексі створило певний ореол навколо його імені.

Але на даний момент це, мабуть, один із небагатьох винятків. На пам'ять більше не приходить жоден герой, ім'я котрого було б відоме назагал і є в широкому вжитку як приклад чогось героїчного чи незвичайного».

Андрій БАЧИНСЬКИЙ,

письменник (м. Львів).

***

«Як на мене, такі світоглядні матриці формують у дітей книжки Зірки Мендзатюк (не пам‘ятаю назв, але є в неї — про українські церкви, про квіти, про козацьку шаблю і т. ін). Ці твори навертають дитину до розуміння та прийняття рідної культури, закладають їй любов до рідної землі... Переконалась на онуках, як глибоко зворушує дитячу душу "Як мій тато став зіркою" Галі Кирпи...

Говорити, що письменники ЗОБОВ*ЯЗАНІ створювати твори, які формуватимуть у дітях патріотичні матриці, зараз "немодно". Але якщо не письменники, то хто інший це робитиме?

Тому надзвичайно потрібна нині книжка Марії Морозенко про Івана Сірка, а також книжки В. Рутківського ("Джура..."), М. Вінграновського (про Наливайка)...

Помічною стає наша класика (А. Чайковський, О. Левицький, А. Кащенко... ).

На жаль, література для дітей взяла курс на розважальність, інтригу-містику та загалом якийсь віртуальний світ із незрозумілими цінностями...

 

Щодо Героя, то для різного віку — він різний. Молодший дошкільний захоплюється зайчиком, який допоміг маленькій дівчинці, що заблудилась у лісі, знайти стежку додому; чи білочкою, яка не злякалась завірюхи та принесла своїй подрузі горішків, бо та захворіла; чи прекрасною квіткою, яка розвеселила сумну пташку і т. ін. Тоді як молодшому шкільному (і старшим) уже подавай ДІЮ, СИЛУ-СМІЛИВІСТЬ, ВЧИНОК-ПЕРЕМОГУ ЛЮДИНИ, зокрема однолітка. Тут акцентація на власне людських рисах героя як ОСОБИСТОСТІ, його стосунки з іншими, а також різні пригоди та екстремальні ситуації. Така література є — більш чи менш якісна.

В розмові про героя потрібно згадати книжку О. Гавриша про Івана Силу. Для 7—8-річних хлопчиків вона дає гарний приклад для наслідування».

Наталка ПОКЛАД,

письменниця (Київ).

***

«Не треба перетворювати Україну в СРСР із його «патріотичною» пропогандою. Все має бути в міру. Патриотичне виховання має бути. Слід лише пам'ятати, що зміїна отрута у великій дозі — це смертельна отрута, а в належній — ліки. І це потрібно робити від народження. Діти завжди беруть приклад із батьків. Ось із чого потрібно починати.

Щодо книжок. Чесно кажучи, на жаль, я не маю можливості читати інших авторів тому, що просто не маю на це часу.

Стосовно моїх книжок, раджу прочитати одинадцяту книжку серії «Дитячий детектив» — «Справа про чорного ворона». Там побачите моє ставлення до цієї проблеми.

На жаль, "стати Героєм" персонаж не може. Хоча кожен письменник про це мріє. Наприклад я, коли розмова йде про Льоху Холмса, Миху Ватсона та Настю Бонасьє. Це герої моєї серії з 13 книжок (дві ще не видані) «Дитячий детектив».

Олександр ЕСАУЛОВ,

письменник (м. Ірпінь Київської області).

 

***

«Щоб діти були патріотами, вони мають знати історію та пишатися своєї Батьківщиною. Такі твори пише Володимир Рутківський, котрий через пригоди героїв знайомить юних читачів із нашим минулим. І діти виховуються на принципах справедливості, хоробрості, патріотизму, на прикладі героїв, які стають для них зразками поведінки. Любов до Батьківщини прививається емоційно, зацікавлюючи яскравими барвами побуту, незвичних історій. Пригодами і подвигами, які звершуються в ім‘я рідної землі і людей».

Інна ІЩУК,

письменниця, журналіст

голова Творчого об‘єднання дитячих письменників

 (м. Одеса).

***

«Щодо Героя з великої букви, то перше, що приходить у голову — персонажі казок, бо це — основа, базис, на якому ґрунтується творення будь-якого героїчного персонажа. Цей образ завжди типовий, позитивний, змінюються лише деталі зовнішності, звичок, уподобань. Але по суті своїй це один позитивний казковий архетип.

А далі все залежить від уподобань дитини. Хоче читати про історію — «Захар Беркут» Франка, тетралогія «Таємний посол» Володимири Малика. Фантастику — «Аргогавти Всесвіту» Владка. Гумор — «Суперагент 000» Ворониної. Для старшого шкільного віку — твори Василя Шкляра, присвячені визвольній боротьбі 1917 – 1921 років.

Окрім того, є серія дитячих книжок «Історична особа Х і я», де дитині доступною та сучасною мовою пояснюють, чому той чи той діяч нашої культури, політики і т. ін. є близьким і співзвучним сучасності і чого в нього можна навчитися».

Іван БАРАН,

поет, бібліотекар Канадсько-Українського бібліотечного центру у Чернігові

(м. Чернігів).

***

«Думаю, що ми вже долучилися до цієї теми, коли знайшли і перевидали (рік тому) забуту книжку великого патріота та педадога, класика української літератури, поетеси, що віддала все життя патріотичному вихованню майбутніх поколінь українців. Це — Константина Малицька та її поема "Чистенький і Юрзи-Мурзи". У цю книгу ми вклали душу, декілька років наполегливої праці та купу грошей.

Ви добре знаєте цю книгу та від щирого серця допомагали популярізувати її.

Але що я бачу в сухому залишку? ЗМІ відверто відмовляються інформувати суспільство про це, різні експерти відводять очі від цієї книги, дежава не підтримує подібні проекти. Поки що патріотична риторика, на жаль, не відповідає реальним діям нібито зацікавлених осіб і всіляких "достойників". Тому виникає дивовижна ситуація (з нашого досвіду), коли такі книжки користуються попитом більше за кордоном, аніж в Україні. Якщо ця ситуація зміниться, ми з задоволенням продовжимо вносити свій вклад у тему патріотичного розвитку! Поки я не бачу реального бажання просувати цю тему у тих, від кого це залежить».

Ольга СІМОНОВА,

видавництво «Розумна дитина» (Київ).

***

«Окрім В. Рутківського зі «Сторожовою заставою» навіть не знаю, кого назвати. Не дуже добре знаю сучасну дитячу літературу, як не соромно.

І так, я вважаю, що сучасний письменник, пишучи для дітей, таки зобов'язаний створювати патріотичні твори з героями-патріотами, у тому числі й історичними особами. І думаю так не тому, що я вчителька, а тому, що без таких героїв дитячих — нам каюк однозначний, неминучий і дуже скорий.

А сучасний герой у дитячих творах — то в основному дитина, із якою трапляються різні пригоди. Якщо твір реалістичний — пригоди частіше жахливі, бо таке наше життя.

Іллю Муровця зі «Сторожової застави» вважаю історичною особою, як і інших персонажів-богатирів. І думаю, що пан Володимир даремно не назвав його Муромцем, хоч хай би та кацапня й удавилася від люті. Однак він НАШ, скільки вже можна піддаватися тому смердючому мокшанському болоту, що пре зі сходу гори брехні на весь світ, краде й псує все навколо себе.

Фільму ще не бачила, але якщо правда, що пишуть — про відсутність чітких українських маркерів — то це пряма зрада. Невже знову зняли «чудовий» фільмєц, який кацапи зможуть дивитися без жодного дискомфорту хахляцького походження? Адже це знову вода на їхній москальський млин! Бо то ж їхні «баґатирі», їхній «Кієфф» і т. д. — так вони вважають. А на їхніх піратських сайтах так і пишуть про кожний фільм, знятий в Україні, позначений українським прапором, — «русскій фільм»! І про «Сторожову заставу» також. Підозрюю, що й знімали її по-кацапськи, а тоді дублювали українською, бо так роблять ЗАВЖДИ...

Щось мене не туди занесло, але я справді мало знаю сучасну дитячу літературу, бо вона малодоступна для мене: читаю тільки з планшета чи електронні книги. А електронних варіантів сучасних книг узяти ніде, чекаю, коли викладуть...».

Світлана КОЗАЧЕНКО,

учитель-методист опорного закладу

"Зіньківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 1

(м. Зіньків Полтавської області).

***

До опитування долучилися 28 колективів бібліотек, що обслуговують дітей Херсонщини: Херсонська обласна бібліотека для дітей, районні дитячі бібліотеки, бібліотеки-філії Херсонської міської централізованої бібліотечної системи.

 

***

«Сучасні автори не зобов’язані писати на патріотичну тему відкрито («Я патріот», «Я люблю свою країну» і т. д). Але будь-який твір для дітей повинен давати маленькому читачеві уявлення про моральні та людські якості, які неможливо уявити, тому і не треба відокремлювати, від патріотичних засад. Штучне насаджування патріотичних чеснот робить твір сухих посібником.

Яскравими письменниками, на мою думку, є сьогодні такі, які найбільш вдало вплітають в свої історії і вчинки літературний героїв такі поняття, як любов до рідних, повага до людей, небайдужість до слабких, відданість дружбі, захоплення історією своїх предків, бажання пізнавати і мандрувати рідною землею».

 

***

«Патріотизм, на мою думку, для дітей старшого віку, має звучати не тільки як захоплення та милування Батьківщиною, а й як розуміння проблем і болей своєї країни, свого міста, своєї сім’ї».

***

«На мою думку, автори не зобов’язані створювати щось спеціально, адже насильно не можна нічого нав’язати, тим паче повагу та любов до Батьківщини, її історії та традицій. Але автори повинні створювати якісну літературу, яка б показувала красу нашої країни дітям, багатство та унікальність її традицій, важкий шлях в історії формування державності та знайомити у цікавій формі з історичними особистостями. Для молодшої категорії читачів варто було б вигадувати казки, які б, наприклад, розкривали наші традиції, показували їм «суто українських» персонажів: Домовиків, Мавок, Повітруль і т. п. Якщо дитина полюбить свою країну, відчує, що вона унікальна, тож вона і буде справжнім патріотом, який пишатиметься тим, що є українцем».

***

«Щоб діти були справжніми патріотами своєї Батьківщини, сучасні автори зобов’язані створювати тексти, котрі б могли формувати в дітей чесність, справедливість, щирість, доброту, мужність та відвагу.

У кожному творі є свій головний герой, якому втілені ці риси і читаючи про нього, дитина аналізує, а потім думає чи впроваджувати це у реальність. Завдяки таким героям, як Іван Сірко, Маруся Чурай, Павлусь Судаківський і багато інших, діти дізнаються про тяжке життя людей у минулому, про повстання проти влади, про безстрашність, людяність справжніх лицарів своєї Батьківщини. В нашій бібліотеці є багато творів, герої яких виховують цим рисам і навчають дітей бути гідними синами і доньками своєї країни.

Але, крокуючи в ногу з часом, нам дуже хочеться мати нові книги сучасних українських авторів, які змальовують нові образи.

Головним образом на мою думку є постать героя — захисника, а у творах вони постають як супермени, спайдермени, бетмени, відважні королі, козаки та інші. І тому нашим авторам важливо не запізнитися з формулою головного героя, а в образах показувати, що не можна бути слабким, пасивним, ледачим, а треба бути самовдосконаленою та індивідуалізованою людиною. І тому нам, бібліотекарям, хочеться поповнити свій фонд новими книгами».

***

«Звичайно, коли мова йде про творчість, то неможна зобов’язувати автора ні до чого, бо тоді втрачається «магія» творчості та тексти виходять менш талановиті та нещирі. А от створювати сприятливе середовище та умови, при яких самі автори переймаються ідеями патріотизму, горять ними, а тому пишуть за покликанням душі, а не з примусу, звичайно, потрібно. Як і потрібно, щоб за свою працю автори отримували гідну платню, яка би дозволила їм віддавати творчості більше сили і часу, ніж тоді, коли письменники вимушені поєднувати роботу і творчість».

***

«А як без патріотизму? Це як без дому, сім’ї, рідних, дорогих серцю людей. Це як без батьківської хати, рідного села чи міста. Чого ми навчимо дітей без цього почуття? Це питання актуальне як ніколи. Крім тяжких реалій хочеться читати і про гарне, духовне.

Слова вдячності за доступність змісту та велику повагу до історії країни хочеться висловити усім дитячим письменникам, хто долучився до написання історій із життя видатних дітей. Серед них є історії про дитячі роки великих українців. Кожна життєва історія варта уваги, а головне, що вони наші, українські».

***

«Твори місцевих поетів надихають нас на те, що кожна людина повинна цінувати своїх батьків, свою рідну землю, захищати природу заради майбутніх поколінь. Тож письменники та поети нашої малої батьківщини — куточка, де родилися і живемо — також віддано захищають нашу країну. Їх твори варті того, щоб самим читати, і читати своїм дітям».

***

«Так, зобов’язані. Якщо це справді українські автори, а не посіпаки нашого історичного ворога — Московії. Ми вже виростили покоління толерантних пристосуванців і ледь не втратили державу. На часі націоналістична, патріотична література і тільки так. Але це не означає, що у кожній книжці мають бути присутні синьо-жовті прапори, герб, гімн, благоговійна молитовність за Україну (хоча іноді і не без цього, звичайно). Адже «патріотичність» — це багатогранне поняття, яке включає в себе безліч складників».

***

«На нашу думку, щоб зацікавити читача, подарувати твору життя у майбутньому, письменники повинні викладати власні думки, передавати відтінки почуттів, настрою своєї душі та не зобов`язані творити під натиском чи на замовлення».

***

«На мою думку, сучасні автори повинні писати про українців, які, досягаючи особистого спіху, прославляють країну. Вони і є справжніми патріотами. А підліткам, читаючи такі книги, буде з кого брати приклад».

***

«Сучасні автори повинні створювати тексти, котрі б формували в дітях патріотичний світогляд. Нам подобається бібліотечна серія "Козаченьки", в якій публікуються гостросюжетні повісті та оповідання українських авторів про молодих лицарів, які боролись за волю України. Вони виховують лицарський дух у дітях і воля народу ніби зерно в землі проростає в молодому поколінні. Вважаємо, що потрібно друкувати більше таких книжок».

***

«На нашу думку, дуже важливо виховувати в дітях патріотичний дух і спрямовувати формування їхнього світогляду у мирне і правильне русло. Проте не можна сказати що автори ЗОБОВ’ЯЗАНІ створювати безліч патріотичних книжок. Дітям потрібно прищеплювати любов до патріотизму у ненав’язливій формі, адже якщо постійно і на кожному кроці говорити дитині «Будь патріотом», у результаті можна отримати зовсім іншу реакцію».

***

«Не можна письменника зобов’язати писати тексти, потрібно, щоб це йшло від душі. І дітям було цікаво читати».

***

«Якщо відірватися від моніторів комп'ютерів і буденних проблем і пройтися вулицями вдень, легко можна спостерігати те, яким популярним зараз стало все українське. А справжнім патріотом називає себе якщо не кожен, то практично кожен другий українець. Та хіба таким чином повинна проявлятися повага та шана до своєї країни?!

На нашу думку, багато що залежить від дитинства, тому що, як батьки виховають в дитині патріотизм і покажуть його сутність, так людина в подальшому житті й буде розуміти його. В цьому батькам допоможе література та книга. Через художнє слово спочатку малюк дізнається про історію свого народу, традиції, звичаї, полюбить свій рідний край, природу, а на прикладах сучасних героїв зрозуміє, що ж таке патріотизм та якими повинні бути справжні героїчні вчинки».

***

«Завжди і всюди існували та будуть існувати письменники, котрі створюють книги патріотичної тематики. Ті автори, які мають хист до написання патріотичних творів, повинні сприяти формуванню почуття патріотизму у юних громадян, але у ненав’язливій, а цікавій для читачів формі розповідати зрозумілою мовою про важливі речі».

***

«Так, сучасні дитячі автори зобов’язані створювати твори історико-патріотичного змісту, які б виховували у дітей патріотичні почуття».

***

«Патріотична література повинна бути для дитячого віку, але написана не примусово, не на замовлення. Сам сюжет книги повинен не нав’язливо формувати в дитині повагу до своєї країни, до людей що в ній живуть».

***

«Зобов`язувати та вимагати від сучасних авторів патріотичної тематики не варто, а ось регулювати цей процес у видавництві, на нашу думку, потрібно. Прищеплювати патріотичні почуття ми маємо ненав`язливо, на зразках як класики, так і сучасної української літератури».

***

«Сучасні автори не зобов’язані створювати тексти патріотичного характеру. Вони і так пишуть книги про українську минувшину, про героїв колишніх часів та сучасності, знайомлять із видатними та цікавими місцями нашої країни, намагаються викликати інтерес до співвітчизників творчих професій і науковців, відтворюючи їхні біографії. Наші письменники оспівують і прославляють свою країну. Хтось творчо та художньо підходить до цього, хтось роками вивчає історію та етнографію і лише тоді, на основі фактів, пише книги. У кожного власний підхід, власне бачення. Книги, написані на замовлення, не матимуть душі. Книги, створені з любов’ю до своєї землі, людей, майбутніх поколінь уже мають патріотичний характер».

***

«Патріотична література для дітей повинна бути, адже саме на художніх творах формується світогляд кожного покоління».

***

«…колектив міської бібліотеки для дітей Новокаховської ЦБС вважає, що дитяча література патріотичного характеру повинна бути. Тому сучасні автори мають СТВОРЮВАТИ твори, які б допомагали ростити справжніх патріотів України. А видавці і держава слідкувати, щоб якісна дитяча проза знаходила своїх читачів своєчасно».

***

«Тяжко висловлювати свою думку, та оцінювати україномовні книжки, вибравши їх «патріотичними» якщо бібліотека їх немає. У нас, скажімо, є ДВІ!!! Книжки, які ми і вважаємо гарними та патріотичними — Р. Неділько «Небесна варта» та «Героям слава!»».

 

Україномовні книжки для дітей різного віку,

які можна вважати «патріотичними»

та вартими уваги читача

(у дужках — кількість згадок різними бібліотеками під час опитування):

 

 

Володимир Рутківський:

«Джури козака Швайки» (13),

«Сторожова застава» (6),

«Сині води» (2),

«Джури і підводний човен»;

 

 

Зірка Мензатюк:

«Як я руйнувала імперію» (7),

«Таємниця козацької шаблі» (6),

«Зварю тобі борщику» (2),

«Макове князювання» (2),

«Катрусині скарби»;

 

Дмитро Білий:

«Козацький оберіг» (5),

«Шлях срібного яструба»;

 

Марія Морозенко. «Іван Сірко. Великий характерник. Славетний кошовий» (5);

 

Олександр Гаврош:

«Неймовірні пригоди Івана Сили» (3),

«Пригоди тричі славного розбійника Пинті» (3);

 

Андрій Бачинський:

«Неймовірні пригоди Остапа і Даринки» (3);

«Канікули Остапа і Даринки» (3);

 

брати Капранови:

«Мальована історія незалежності України» (3),

«Веселих свят»;

 

Галина Кирпа. «Мій тато став зіркою» (3);

Олександр Виженко. «Історія запорозьких козаків для веселих дітлахів» (3);

Роман Неділько. «Небесна варта» (2);

Оксана Радушинська. «Щоденник Славка Хоробрика» (2);

Ірен Роздобудько. «Арсен» (2);

Дара Корній:

«Петрусь-Химородник»,

тетралогія «Зворотний бік…»;

 

Ліна Костенко:

«Вірші»,

«Маруся Чурай»;

 

Володимир Лис:

«Століття Якова»,

«Країна гідної ніжності»;

 

Оксана Лущевська:

«З води у воду»,

«Інший дім»;

 

Іван Білик. «Меч Артея»;

Галина Вдовиченко. «Маріупольський процес»;

Юрій Винничук. «Танго смерті»;

Олесь Гончар. «Собор»;

Надія Гуменюк. «Зустріч на Босому мосту»;

Оксана Давидова. «У пошуках коштовного скарбу»;

Лариса Денисенко. «Ліза та Цюця П.»;

Олекандр Зубченко. «Перемагаючи долю»;

Вадим Карпенко. «Пригоди Марка та Харка»;

Анатолій Качан. «Вірші»;

Андрій Кокотюха. «Таємниця підводного човна»;

Леонід Кононович. «Пекельний звіздар»;

Анатолій Костецький. «Пригоди славнозвісних книг»;

Іван Крип’яткевич. «Пригоди Юрка козака»;

Христина Лукащук. «Казка про майдан»;

Марія Матіос. «Солодка Даруся»;

Володимир Малик. «Таємний посол»;

Галини Малик. «Злочинці з паралельного світу»;

Тетяна Майданович. «Країна Українія»;

Іванна Найда. «Це наше і це твоє»;

Дана Олійникова. «Таємниця заклятого ставу»;

Марина Павленко. «Миколчині історії»;

Галина Пагутяк. «Слуга з Добромиля»;

Валер’ян Підмогильний. «Місто»;

Марія Пригара. «Михайлик — джура козацький»;

Марко Рудневич. «Я з небесної сотні»;

Оляна Рута. «Брати Котигорошки»;

Василь Слапчук. «Золоті куполи»;

Віктор Терен. «Повістинка про Потворка»;

Марія Хаткіна. «Листи до Тарасика: Подорож Україною у листах до малого сина»;

Олексій Чупа. «Казки мого бомбосховища»;

Василь Шкляр. «Чорний ворон».

***

Серія «Життя видатних дітей» (3);

Серія «Козаченьки»;

Серія «Веселка»;

збірка «Героям Слава!»;

Видавництво «Мамине сонечко» — Велика Дитяча Газета і Маленький розумник — Спецвипуск — «Розповіді для дітей про героїв фронту і тилу».

Енциклопедії:

«Незалежність України»;

«Україна — моя Батьківщина»;

«Свята моєї Батьківщини».

 

***

«…Герої як і сучасні діти різні і за характерами, і за соціальним станом, вони «живі» і жваві, віданні та чесні, наївні та самостійні, наполегливі та завзяті, їм треба швидко дорослішати і брати відповідальність на себе.

Герой неодмінно має бути сильним і кмітливий, аби здолати всі негаразди... Адже діти більше за інших потребують захисту, тому їхній герой має бути таким.

Для старших читачів є, на жаль, більше прикладів із реального життя, які слугують взірцями справжнього патріотизму (хлопці — воїн АТО, співаки, волонтери). Й поки їх історії не лягли рядками романів, технотрилерів, фантастичних оповідань, існує порожня ніша з цього питання, й такі болючі проблеми, як «розрив поколінь»…».

***

«В українській літературі, зокрема для дітей, до ХХ ст. навряд чи можна знайти вдалі приклади Героїв, хіба що Котигорошко. У казках є просто герої — персонажі, які здебільшого пасивні та чекають дива. За рядянських часів вряди-годи було і чекати національних героїв, були піонери та «тимурівці». Тому, на мою думку, образ справжнього Героя почав формуватися у нашій свідомості лише за часів Незалежності».

***

«Олександр Гаврош у 2007 р. видав «Неймовірні пригоди Івана Сили». Як на мене, це був поворотний момент у сучасній українській літературі, час появи героя нового типу.

Твори Володимира Рутківського. Історичними романами трилогії «Джури» та дилогії «Сині води» зачитуються не лише підлітки, а й дорослі. Вражають вони легкістю читання, автобіографізмом і відвертістю. І в кожному з них є свій морально сильний герой, якого варто наслідувати».

***

«На мою думку у кожного є свій герой. В одних — Іван Сила, в інших — герої «Джур козака Швайки»… Та в наш час є Герой — захисник нашої України».

***

«Погане Поганисько готове завоювати усіх нас, але в сучасній Україні так багато відважних малих і великих героїв, що навіть зло не завжди має шанс на перемогу».

***

«Героїнею для дівчаток давно стала Софійка, вона ж — Русалонька М. Павленко. Ця дівчинка є водночас і сучасною, і в той же час цікавиться історичними пам’ятками рідної країни і народними традиціями.

Цікавими персонажами є Рутенія В. Климчука, дівчинка, яка живе у міфологічному світі вірувань праукраїнців, а також Христинка з повісті О. Захарченко «Хутір» — дівчинка, яка живе напередодні подій, коли її рідна країна стане незалежною, а поки що вона вивчає звичаї народу.

А ще героїні повістей «Марта з вулиці святого Миколая» Дзвінки Матіяш і «Як я руйнувала імперію» Зірки Мензатюк.

Хлопчикам неодмінно сподобається «Іван Сірко — славетний кошовий» М. Морозенко».

***

«Герой в українській дитячій літературі має бути сучасним, адже маленького читача цікавлять не тільки книжки, а й спортивні змагання, компютерні ігри.

Чесний, відкритий, благородний Іван Сила з книги «Неймовірні пригоди Івана Сили» Олександра Гавроша може стати зразком «Героя».

***

«Кожен для себе може обрати приклад для наслідування. На сьогодні є великий вибір літератури на любий смак, вподобання. Героями можна назвати персонажів будь-якого автора, який розповідає про життя, діяльність українського народу чи окремої особи, бажано, щоб це були зрозумілі дітям образи».

***

«Приємно відзначити, що історичний жанр займає в літературі сьогодення гідне місце і дитяча література не є винятком. А пригодницько-фантастично-детективні елементи, які зустрічаються в історичних книжках, роблять цей жанр для дітей ще привабливішим. При цьому репертуар історичної прози для юних досить різноманітний: історична трилогія (Володимир Рутківський. «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури та підводний човен»), що здобула Шевченківську премію, роман-жарт (Вадим Карпенко. «Марко і Харко», «Перші синці»), пригодницькі романи (Олександр Гаврош. «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті»). Ці твори стали помітним явищем в українській дитячій літературі останніх років, заслужили любов юних читачів».

***

«Тисячі дітей у різних областях України на вітання «Слава Україні!» відповідають «Героям Слава». Бо Україна — це нація вільних людей, воїнів, козаків, героїв.

Нині відбувається героїзація подій останнього року. З’явилися, і далі з’являються нові герої, до яких виховується пошана, — це насамперед герої Небесної Сотні, герої АТО, не лише загиблі та поранені, а й самовіддані волонтери, безстрашні медики ій журналісти. Це саме вони сьогодні Герої, як для дітей, так і для дорослих.

Коли ми запитали у наших читачів, хто для них сьогодні є героєм літературних творів, вони відразу не могли відповісти. Називали казкових героїв, героїв творів В. Нестайка, героїв творів позашкільної програми. Але все ж таки, історичні воєнні події в Україні показали, що діти цікавляться книгами про війну на сході країни, перечитують розповіді для дітей про героїв фронту і тилу (книги «Незалежність України», «Героям слава!», «Хронологія мужності»)».

***

«Згідно думки наших читачів та бібліотекарів можна назвати Героєм дитячої літератури Марусю Чурай (Ганна Ручай. «Маруся Чурай і Я», Ліна Костенко «Маруся Чурай»»).

***

«Мені дуже подобається книга Марини Павленко «Санта Лучія в кирзових чоботях». Автор торкається деяких сторінок історії України, долі ураїнців, а ще (що дуже актуально і важливо) української мови».

***

«Хотілося б ще побачити дитячі книжки про сучасних воїнів — захисників нашої Вітчизни».

***

«Сучасна українська література для дітей за часи незалежності створила безліч цікавих і важливих персонажів. Вони абсолютно різні — хлопці та дівчата, силачі, чарівники, розумники, дотепники, які стали улюбленими героями дітей. Але останнім часом велику увагу привертає новий герой — Герой-захисник Незалежної України, який є прикладом для наслідування сучасного підростаючого покоління».

***

«Про Героїв судити важко. Дуже мало сучасної літератури ми отримуємо такої тематики.

Із тих, що є у нашій бібліотеці, серед читачів молодшого шкільного віку користуються попитом історичні комікси видавництва «Грані-Т» «Як козак характерником став» і «Ой був собі козак Шевчик», казка Олеся Ільченко «Про козака і смерть» зі збірки «Козак, король, крук» того ж видавництва.

На думку читачів середнього шкільного віку героєм нашого часу можна назвати хлопчика Миколку та його єдиного друга собаку Найду («Миколчині історії» Марини Павленко). Саме ця книжка тримає перші позиції у рейтингу популярності нашої бібліотеки вже декілька років поспіль.

«Пригоди тричі славного розбійника Пинті» Олександра Гавроша є вдалим зразком історичної персоналії для дітей цього віку.

Хотілось би у фондах мати книжку Анатолія Григорука «Триста бочок із медами» та Антона Сіянка «Микита Кожум’яка». Можливо цей хлопчик і став би новим героєм сучасної літератури».

***

«Микита Кожум’яка Антона Сіяніки — справжній герой, який долає свої страхи і, хоча як батько не вийшов зростом і силу батьківську не успадкував, рятує весь світ. Вірність і мужність — ось головні риси героя».

***

«Героя сучасної української літератури не можна визначити однозначно. Можна виділити твори із серії «Життя видатних дітей» про відомих людей в історії України».

***

«На даний час героєм дитячої літератури, на думку наших користувачів, став Санько з трилогії українського письменника В. Рутківського «Джури». Саме цей герой увібрав найкращі риси наших предків: мужність, кмітливість, силу волі».

***

«На кого можуть рівнятися українські діти?

Герой — це насамперед особа, яка захищає. На яку хочеш бути схожим.

Для молодших читачів героєм може бути Микита Кожум’яка з однойменної книги А. Сіяніки. Він допитливий і добрий. Наука, якої навчив його дід, може вміститися у короткий вислів: роби те, що вважаєш за потрібне, але ніщо не повинно шкодити іншим. Якщо ти зазнаєшся, говориш неправду — будеш покараний (самою природою), якщо ж навпаки — допомагатимеш, тим, хто в небезпеці, житимеш у гармонії з природою, — отримаєш винагороду.

Підлітків привабить постать Івана Сили из книги О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили». Його ім’я досить прозоро натякає: досить плачів над нашою нещасною долею, ми — сильні. Певно, пригоди велета Івана Сили захоплять не одного читача динамічним сюжетом, яскравими характерами, щедрим гумором, і ствердять в них думку про українців як про націю по-справжньому сильних людей.

Романи Володимира Рутківського — це історична проза для дітей. Тому головними героями є не історичні постаті, а підлітки, які опиняються у центрі бурхливих подій і разом із читачами вчаться найголовнішому: приходити друзям на допомогу у важку хвилину, творити добро, любити і захищати рідну землю. Завдяки їм читачі розуміють, що українська історія нічим не гірша за інші країни.

Повісті Д. Білого «Шлях Срібного Яструба» та «Козацький оберіг» також занурюють читача в глибину віків. Читаючи про битви між прадавніми народами, мимоволі розумієш, що час змінив тільки деталі, а людські почуття та вчинки не дуже змінилися. Як тоді, так і у наш час війна та ворожнеча руйнують світ, а дружба та взаєморозуміння здатні його покращити.

Прогалиною в сучасній літературі для дітей є брак книг про їхніх ровесників. Тому слід лише вітати такі книги, де б героями були звичайні хлопці і дівчата — ті, з якими читачам хотілося б дружити, які б допомогли їм у складних життєвих ситуаціях, несучи в дитячі душі світло добра, милосердя, співчуття».

***

«Можливо, щоб у наш час бути героєм, не обов’язково вершити подвиги, іноді треба просто залишатися людиною».

***

«В сучасній дитячій літературі такого героя на нашу думку немає».

***

«На нашу думку, для читачів-дітей Героя не має».

 

Вдалими зразками творення «Героя»

на думку колег із Херсонщини є книги

(у дужках — кількість згадок різними бібліотеками під час опитування):

 

Володимир Рутківський:

«Джури козака Швайки» (7);

«Сині води» (3),

«Сторожова застава» (3),

«Ганнуся»,

«Потерчата»;

 

Олександр Гаврош:

«Неймовірні пригоди Івана Сили» (9),

«Пригоди тричі славного розбійника Пинті» (4);

 

Марія Морозенко. «Іван Сірко — славетний кошовий» (5);

Антон Сіянка. «Микита Кожум’яка» (3);

 

Дмитро Білий:

«Шлях Срібного Яструба» (2),

«Козацький оберіг»;

 

Марина Павленко:

«Русалонька із 7-В» (2),

«Санта Лучія в кирзових чоботях»,

«Миколчині історії»;

 

Галина Кирпа. «Мій тато став зіркою» (2);

Роман Неділько. «Небесна варта» (2);

Ірен Роздобудько. «Арсен» (2);

 

Вадим Карпенко:

«Марко і Харко»,

«Перші синці»;

 

Сашко Дерманський. «Чудове чудовисько і Погане Поганисько»;

Олена Захарченко. «Хутір»;

Анатолій Григорук. «Триста бочок із медами»;

Олесь Ільченко. «Про козака і смерть» зі збірки «Козак, король, крук»;

Тамара Заманова. «Отаман Гамалія»;

Яків Качура. «Іван Богун»;

Віталій Климчук. «Рутенія»;

Ліна Костенко. «Маруся Чурай»;

Анастасія Лукасевич. «Наш захисник. Ми хочемо жити в мирі»;

Христина Лукащук. «Казка про Майдан»;

Дзвінка Матіяш. «Марта з вулиці святого Миколая»;

Зірка Мензатюк. «Як я руйнувала імперію»;

Сергій Оксеник. «Лісом, небом, водою».

Євген Положій. «Іловайськ»;

Марко Рудневич. «Я з небесної сотні»;

Ганна Ручай. «Маруся Чурай і Я»;

Василіса Трофимович. «Любов на лінії вогню»;

Марія Хаткіна. «Це, мій сину, твоя Україна»;

***

«Слава героям! Розповіді для дітей про героїв фронту і тилу»;

Серія «Життя видатних дітей».

 

***

«Відомо, що чим вагоміша тема, тим важче її вирішити на високому художньому рівні. Якщо ж сучасний текстовик чи текстовичка не досягли такого рівня, то для юних читачів буде тільки краще, коли  співці нямликів, хтосиків, дракончиків, чупакабриків та іншого іграшково-лялькового рукоділля обійдуть патріотичну тематику окружною дорогою. Нехай вони і надалі граються у своїх літпісочницях, поки не доростуть до високохудожніх, знакових творів, які «на зорі туманних років» здатні стати опорою  в житті, допомагають шукати свої стежки-дороги не навмання, не навпомацки. Сьогодні такими можна назвати, наприклад, історично-пригодницькі романи та повісті Володимира Рутківського та Олександра Гавроша, зокрема «Сторожову заставу» та «Неймовірні пригоди Івана Сили…», які додатково витримали випробування вимогливою підлітковою аудиторією ще й на кіноекранах України…

У різні роки юні читачі/глядачі фанатично захоплювалися Тарзаном, Фантомасом, зовсім недавно – піратом Джеком Горобцем, перехворіли хворобою мага-ворожбита Гаррі Поттера. Коли на початку 70-х років я входив у літературу,  на сторінках дитячих книжок гуляли  Помагаї, Дбайки, Пізнайки, які через свою заданість і ходульність так і не стали очікуваними героями. Читачі старшого покоління пам’ятають про марні намагання підкинути для наслідування когось із історичних персонажів, скажімо, юного «освєдомітєля» Павлика Морозова…  

Замість висновку можна згадати, що література є мистецтвом відображення    життя в художньому слові, а твір тільки тоді вартий уваги, якщо в ньому відображена  хоч якась нова його сторона. Чи витримає такий твір випробування часом, чи стануть його персонажі  прикладом для наслідування,– залишимо це право вибору за часом і юними читачами, а право попередньої оцінки – за експертами рейтингу «Книжка року», ЛітАкценту, «Ключа» і т. д. Може, чиясь суб’єктивна оцінка співпаде колись із незалежно-об’єктивною оцінкою часу».

Анатолій КАЧАН,

письменник (Київ).

***

«Патріотизм, як світоглядна позиція людини, почасти має в собі вищі ознаки жертовності, однак, формуючись із примусу, що закладено незрідка у життя, як у цьому запитанні в слово «зобов'язані», деформує сутність глибини самого поняття.

У відповідь на означене хочеться виокремити важливу рису новітньої літератури — переформатований рівень посвідчення патріотизму, коли культ письменника — жертовника суспільно-значиннєвій ідеї, втратив у сучасності прерогативу.

Любов до світу — ось, насамперед, канон сучасної патріотичної літератури для дітей. Це основна тематика новітньої  літератури — складний, суперечливий, а водночас чудовий і цікавий для пізнання світ, у якому є місце казці, пригодам, пізнанню нового. Безперечно, що є місце й подвигу заради життя.

Поряд із тим, новітній літературі притаманне різке відчуження від пафосної риторики героїки минулого. Особливо це стосується радянської класики. Переосмислення власної та правдивої історії України «веде» сучасність у праглибінь тисячоліть. Так, з'явилася книга Наталі Савчук «Літописи Семисвіття». Ці літописи, з виразною архаїкою праукраїнства, таки мусили з'явитися, щоб зав'язати прапочатки сказання про рідне, родове. Особливий світ пізнання рідного й таємного є також у творчості Наталі Девятко, Марини Павленко, Галини Малик, Сашка Дерманського. Це стосується втаємничення у світ давніх народних міфів. Принадливо цікава та якісна література жанру фентезі має значний вплив на підлітків. Патріотизм у цих книгах, як отой диво-цвіт, що має тендітні паростки та яскраві в майбутньому квіти.

Натомість історична спадщина в сучасній літературі для дітей  переосмислюється важко та повільно. Період хіба що козаччини представлений у творах авторів найширше. Класики сучасної літератури для дітей — Володимир Рутківський та Зірка Мензатюк  цікаво й глибоко пишуть на цю тему. Ця тема є і в творчості О. Зубченка. І в казках для малечі Еліни Заржицької. Як і тема розкриття особливої героїки опришків у знакових розповідях Сашка Гавроша про Пинтю. Втім, наші герої ще чекають на своє повернення, і в літературу також. Це проанонсувала знакова книга Зірки Мензатюк «Як я руйнувала імперію». Сама ж історична сучасна книга для дітей посвідчує очевидне — той базис, на якому будувалась мало що не вся патріотична література ХХ ст., — «патріот вмирає за ідею» нині зазнала реформації. Герой творить, плекає, береже. Втім, війна вносить і свої корективи. У творах про війну коло життя та смерті замикається. Повість Галини Кирпи «Мій тато став зіркою» — психологічно прожита болісна картина сьогодення. І це є в творчості Сергія Гридіна, Оксани Сайко.

Є ще й особливі видання, де героєм стаєш ти сам, а історія твого роду, як ключ до історії всієї нації. Це, наприклад, альбом Ірини Мацко.

Цього року Творчим об'єднанням дитячих письменників укладено збірник патріотичних творів для дітей. Збірник творів «здорового патріотизму» увібрав у себе колискові (наприклад, чудова татова колискова від Івана Андрусяка), пейзажні та лірично-філософські художні замальовки від майстрів слова Анатолія Григорука, Наталки Поклад, барвисту й напрочуд глибоку поезію Тетяни Винник, Оксани Кротюк, Галини Манів, навдивовижу проникливу розповідь про Євгена Гуцала Лесі Ворониної. Багато різних тем та авторів, у яких наскрізною ниткою — любов до України. Не крикливо, а тихо й сповідально. Як у книзі Оксани Кротюк «Прилетіла пташечка». Думається, якраз це і є отой щляхетний і справді високий рівень любові до рідного, коли словом промовляє душа».

Марійка МОРОЗЕНКО,

письменниця, голова Творчого об‘єднання дитячих письменників

(Київ).

 

***

«Герой у літературі для дітей. У сенсі — звитяжець. 

Звісно, потрібен характерний типаж, який захищатиме слабких, каратиме лихих. Інструмент, завдяки якому добро перемагає зло.

Взяти хоча б народні казки. Кирила Кожум'яки, Котигорошки та інші богатирі — улюблені персонажі народної героїки. Не дивно, що у художній літературі запит на героя завди присутній, особливо — коли йдеться про літературу дитячу.

Я би виділив у сучасній українській літературі два основні канони героїв.

Перший, на мою думку, цікавіший — це спроба творення такого-собі супермена по-українськи. Чого вартий хоча б "Суперагент 000" Лесі Ворониної. Гриць Мамай, ввібравши у себе купу стереотипів геройського образу, виглядає таким рідним, питомо українським і милим, що його просто неможливо не полюбити. Сподіваюся, колись серія оповідок про таємного агента знайде продовження. З цієї ж обойми і новітній Василь Гупало, придуманий Олександром "Фоззі" Сидоренком. Легкий стьоб над українськими народними казками, присмачений прекрасним музичним супроводом, створює трафаретного героя, який може все порішати і виправити будь-яку ситуацію.

Другий підхід — створення "класичного" героя. Такого, якого хочеться наслідувати, але все ж трохи з ознаками бронзовіння. Такі наші ідеальні "козацькі" герої з книжок Марії Морозенко (Сірко Характерник), Володимира Рутківського (Швайка), Олександра Зубченка (Іванко та Юрась).

Яким має бути герой — в сенсі Герой — у дитячій книжці?

На мою думку, герой повнен народитися у душі самої дитини. Пригадаймо незабутні Нестайківські "У країні сонячних зайчиків", де у частині про "Незнайомку" героєм-рятівником несподівано для самого себе стає школяр Вася Глечик.

Ну а ідеальним героєм для мене є Сойка з "Чорнильної" трилогії Корнелії Функе. Хто забув — батько головної героїні чекає приходу Сойки, міфічного месника, який порятує народ від тиранії. Але його все нема, а часу все менше... І несподівано він розуміє, що Сойка — це він сам.

Мені здається, що ми даремно проводимо знак рівності між героїзмом і патріотизмом. Чи є патріотами своєї Батьківщини славетні Олешко Попович, Швайка чи Сірко? Звісно, захищати свою землю — це патріотизм. Є патріотами і герої детективів Кокотюхи з "Таємниці підводного човна", які кидають виклик одіозному генералові Союзову. Так, патріотизм показати легше, наочніше. Можна іще показати патріотизм на мовному ґрунті, як от у підлітковій повісті "Вітроломи". Це теж просто і наочно. А втім, чекаємо на появу дитячого патріота іншого ґатунку. Яким він буде — розкажуть письменники».

Володимир Чернишенко,

кандидат біологічних наук, перекладач

(Київ).

 


Коментарі до статті