УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ І ПРО ДІТЕЙ: навчально-методичний посібник для студентів філологічного факультету
5 грудня 2017, 18:32   Автор: Оксана Січкар

Українська література для дітей і про дітей: Навчально-методичний посібник з дисципліни спеціалізації для студентів філологічного факультету / Укладач: О. М. Січкар. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2009. – 99 с.

Навчально-методичний посібник містить тематичний план дисципліни спеціалізації за навчальними та контрольними модулями, тематику семінарських занять з переліком рекомендованої літератури, рекомендовану літературу до всього курсу, тестові завдання для модульного контролю, список творів для обов’язкового прочитання, твори для вивчення напам’ять. На допомогу студентові подані також орієнтовні зразки відповідей на питання планів семінарських занять.

Призначений для студентів ІІІ курсу філологічного факультету спеціальності «українська мова та література».

 

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………         …4

Тематичний план дисципліни……………………………  …  …8

Теми семінарських занять…………………………………    ….11

Тестові завдання підсумкового модульного контролю……..30

Твори, обов’язкові для вивчення напам’ять…………………36

Твори, рекомендовані для прочитання……………………….37

Рекомендована література до спецкурсу……………………..41

Зразки відповідей на питання планів семінарських занять…58

ВСТУП

Лекційно-практичний курс дисципліни спеціалізації «Українська література для дітей і про дітей» розрахований на студентів 3 курсу філологічного факультету спеціальності «українська мова та література».

Лекційний курс передбачає ознайомлення з найважливішими темами та проблемами, які висвітлюються в творах українських письменників для дітей і про дітей. Система семінарських занять разом із самостійною роботою дає змогу опанувати новий матеріал, закріпити й деталізувати його, розширити й доповнити інформацію, викладену в лекціях.       

Курс дисципліни спеціалізації «Українська література для дітей і про дітей» складається з двох навчальних модулів.

Мета курсу. Вивчення студентами творів українського письменства, які окреслюють царину літератури для дітей і юнацтва. Це вивчення має базуватися на твердому переконанні, що дитяча література є органічною частиною літератури взагалі. Вона об’єктивно відбиває головні закономірності розвитку літературно-художнього процесу в цілому.

Курс має зорієнтувати вивчення творів дитячої літератури у площину загальнолітературних, художньо-естетичних проблем. Твір для дитини чи про неї – це насамперед художньо-літературне явище, письменницько-авторський продукт, виготовлений за канонами загальних літературно-творчих законів.

Завдання курсу: окреслити по можливості все відоме на сьогодні художнє надбання української дитячої книжки, об’єктивно пов’язавши його із загальними історико-літературними питаннями.

Програма передбачає обов’язкове прочитання кожним студентом усіх рекомендованих художніх текстів, їх ґрунтовне наукове опрацювання, їх аналіз у контексті суспільно-політичного, літературно-мистецького життя епохи, у зв’язку з творчістю того чи іншого письменника. З цією метою студент опрацьовує підручники і посібники, літературознавчі розвідки, статті тощо.

При викладанні курсу має бути завжди у центрі уваги зміст і художня форма твору. Використовуючи знання студентів з основ теорії літератури, спираючись на них, необхідно і далі розвивати, збагачувати їх на конкретному матеріалі, показувати історичну зумовленість напрямів, течій, стилів, жанрів тощо. Потрібно конкретно показувати особливості творчої індивідуальності визначних письменників, їх внесок в національну й світову літературу для дітей.

За результатами опанування матеріалу спецкурсу студенти повинні на практиці реалізувати ці знання під час педагогічної практики у школі, де програма з української літератури містить більшість із внесених до програми спецкурсу творів.

Програма складається із 9 головних розділів: вступ з обов’язковим з’ясуванням найважливіших теоретико-термінологічних і методологічних положень і 8 загальних розділів, що водночас відбивають періодизацію історії української літератури, зокрема й дитячої.

Зважаючи на значний обсяг матеріалу в кожному з розділів, курс було розбито на 11 тем, відповідно – 6 тем у першому модулі, 5 – у другому.

Оскільки програма спецкурсу спрямована перш за все на підготовку студентів до педагогічної практики у школі, то при виборі творів для аналізу було використано програму з української літератури для загальноосвітніх навчальних закладів (5-12 класи).

 

Порядок перерахунку рейтингових показників нормованої 100-бальної університетської шкали оцінювання в традиційну 4-бальну шкалу та європейську шкалу ECTS.

Інтервальна шкала оцінок встановлює взаємозв’язки між рейтинговими показниками і шкалами оцінок:

 

За

шкалою

ECTS

За шкалою університету

За національною

шкалою

 

 

Залік

А

90-100

(відмінно)

 

 

 

 

 

 

Зараховано

В

85-89

(дуже добре)

С

75-84

(добре)

D

70-74

(задовільно)

E

60-69

(достатньо)

FX

35-59

(незадовільно – з можливістю повторного складання)

 

 

Незараховано

F

1-34

(незадовільно – з обов’язковим повторним курсом)

 

Залік виставляється у кінці V семестру за умови систематичного відвідування занять, участі в різних формах контролю (тестуванні, підготовці завдань із самостійної та індивідуальної роботи) і позитивних оцінок.

24-30 балів – «відмінно»

17-23 бали – «добре»

10-16 балів – «задовільно»

0-9 балів – «незадовільно»

Умови отримання заліку

Перший контрольний модуль включає в себе 9 лекцій, 9 практичних та 1 заняття для проведення контрольної роботи. Присутність на лекціях оцінюється 2,25 балами (0,25 бала за одне заняття). Підготовка до практичних занять та опанування практичними навичками оцінюється 22,5 балами (2,5 бали за одне заняття). Рейтингова оцінка поточного модульного контролю становить 5,25 бали. Всього за перший півсеместр студент може набрати 30 балів.

Другий контрольний модуль включає в себе 8 лекцій, 8 практичних та 1 заняття для проведення підсумкового модульного контролю. Присутність на лекціях оцінюється 2 балами (0,25 бала за одне заняття). Підготовка до практичних занять та опанування практичними навичками оцінюється 20 балами (2,5 бали за одне заняття). Рейтингова оцінка поточного модульного контролю становить 8 балів. Всього за другий півсеместр студент може набрати 30 балів.

Індивідуальне завдання оцінюється в 20 балів.

Отже, за два модулі та виконання індивідуального завдання студент може набрати 80 балів.

До семестрового контролю студент допускається, якщо з можливих 80 балів за два модулі та захист індивідуального завдання він набрав 50 балів. Підсумковий семестровий контроль оцінюється в 20 балів. Разом за перший семестр студент максимально може набрати 100 балів.

Студентові зараховується вивчення «Української літератури для дітей і про дітей» за умови, що за результатами поточного контролю знань, захисту індивідуального завдання, підсумкового модульного контролю він отримав із 100 можливих балів 60 і більше. Якщо за результатами поточного контролю знань, захисту індивідуального завдання, підсумкового модульного контролю студент отримав менше 60 балів, то вивчення «Української літератури для дітей і про дітей» йому не зараховується й розглядається як академічна заборгованість.

 

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

модуля

№ нав-х тижнів

теми

Теми лекцій, види інших аудиторних занять та самостійної роботи

Обсяг

годин

Вид модульного і підсумкового контролю та їх рейтингова оцінка (РО)

 

Модуль 1 (контрольний)

1

Тема 1. Вступ.

Лекції:

Практичні заняття:

Самостійна робота:

 

 

2

2

6

Присутність на лекції0,25 бала

РО підготовки до практичних занять та опанування практичними навичками – 2,5 бали

 

 

2

Тема 2. Дитячі твори в усній народній творчості (від прадавніх часів до сьогодення).

Лекції:

Практичні заняття:

Самостійна робота:

 

 

 

 

 

2

2

 

 

Присутність на лекції0,25 бала

РО підготовки до практичних занять та опанування практичними навичками – 2,5  бали

 

 

3

Тема 3. Зародження і формування української дитячої літератури (ХІ-ХVІІІ ст.).

Лекції:

Практичні заняття:

Самостійна робота:

 

 

 

 

 

2

2

 

 

Присутність на лекції0,25 бала

РО підготовки до практичних занять та опанування практичними навичками – 2,5  бали

 

4

Тема 4. Дитяча література першої половини ХIХ ст. Лекції:

Практичні заняття:

Самостійна робота:

 

 

 

4

4

2

Присутність на лекції0,25 бала

РО підготовки до практичних занять та опанування практичними навичками – 2,5  бали

 

5

Тема 5. Дитяча тема у творчості письменників другої половини ХIХ ст.

Лекції:

Практичні заняття:

Самостійна робота:

 

 

 

 

4

4

 

 

Присутність на лекції0,25 бала

РО підготовки до практичних занять та опанування практичними навичками – 2,5  бали

 

 

6

Тема 6. Світ дитини у творах письменників кінця ХIХ - поч. ХХ ст.

Лекції:

Практичні заняття:

Самостійна робота:

 

 

 

 

4

4

4

Присутність на лекції0,25 бала

РО підготовки до практичних занять та опанування практичними навичками – 2,5  бали

 

 

 

Поточний модульний контроль

 

 

 

 

1

 

 

РО тестового контролю

5,25 бали

 

 

1 – 9 тижні

(1-й  півсеместр)

1 модульний контроль

(разом по 1-му модулю).

 

30 балів

 

 

7

Тема 7.  Жанрово-тематична палітра літератури для дітей та юнацтва першої половини ХХ ст.  Дитяча література 20-30-х рр. ХХ ст.

Лекції:

Практичні заняття:

Самостійна робота:

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

3

Присутність на лекції0,25 бала

РО підготовки до практичних занять та опанування практичними навичками – 2,5  бали

 

 

8

Тема 8.  Жанрово-тематична палітра літератури для дітей та юнацтва першої половини ХХ ст. Література для дітей і юнацтва 1931-1945 рр.

Лекції:

Практичні заняття:

Самостійна робота:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

4

Присутність на лекції0,25 бала

РО підготовки до практичних занять та опанування практичними навичками – 2,5 бали

 

9

Тема 9. Панорама дитячої літератури у другій половині ХХ ст.

Лекції:

Практичні заняття:

Самостійна робота:

 

 

 

 

 

8

12

8

Присутність на лекції0,25 бала

РО підготовки до практичних занять та опанування практичними навичками – 2,5  бали

 

10

Тема 10.  Література для дітей і юнацтва в сучасних умовах.

Лекції:

Практичні заняття:

Самостійна робота:

 

 

 

 

2

2

3

Присутність на лекції0,25 бала

РО підготовки до практичних занять та опанування практичними навичками – 2,5  бали

 

11

Тема 11.  Дитяча література української діаспори.

Лекції:

Практичні заняття:

Самостійна робота:

 

 

 

 

2

2

4

Присутність на лекції0,25 бала

РО підготовки до практичних занять та опанування практичними навичками – 2,5  бали

 

 

Поточний модульний контроль

 

 

2

РО тестового контролю5,25  бали

РО підсумкової контрольної роботи  –  2, 75 бали

10 – 17 тижні

(2-й півсеместр)

 

2 модульний контроль

(разом по 2-му модулю).

 

30 балів

 

 

Разом за два модулі

 

60 балів

 

 

Самостійна робота

 

20 балів

 

 

Підсумковий семестровий контроль

 

20 балів

 

 

Разом

 

100 балів

 

 

*** - участь у науково-дослідній роботі, олімпіадах, конкурсах тощо (не більше 5 балів, які входять у 30 балів за 1 модуль).

ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Заняття № 1

     Тема: Вступ

План

1.      Предмет і завдання курсу.

2.      Основні поняття курсу. Проблема теоретичного осмислення «дитячої літератури» в контексті «дорослої».

3.      Періодизація історії української літератури для дітей і про дітей.

4.      Стан і перспективи розвитку сучасної української літератури для дітей і про дітей.

5.      Етапи і стан розвитку дитячої періодики.

6.      Програма з української літератури для загальноосвітніх навчальних закладів (5-12 класи).

 

Завдання: 1) ознайомитися із програмою з української літератури для загальноосвітніх навчальних закладів (5-12 класи) (http: // www.ukrlit.vn.ua), виписати, в яких класах вивчаються твори, винесені на ознайомлення в рамках спецкурсу;

2) установіть зв'язок між специфічними ознаками творів для дітей і психологічними віковими особливостями особистості.

Питання для самоконтролю: 1) назвіть специфічні риси дитячої літератури; 2) установіть зв'язок між специфічними ознаками творів для дітей і психологічними віковими особливостями особистості; 3) знайдіть спільне і відмінне в поняттях «дитяча література», «література для дітей і про дітей», «література для дітей та юнацтва» та інших семантичних відповідників, які трапляються в сучасній літературознавчій думці.

 

Література

  1. Антипчук Н. Журнал «Молода Україна»: місце і роль у розвитку української дитячої літератури : автореф. дис… к. філол.н.: 10.01.01./ КНУ ім. Т.Шевченка. – К., 2007. – 20 с.
  2. Вовк О. Основні завдання української дитячої літератури (роздуми над проблемою) // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ : Лінгвістика і літературознавство. – С. 241-249.
  3. Жук З. Вражає жанрове одноманіття : (про дитячу літературу українських авторів) // Книжковий клуб плюс. – 2006. – №7-8. – С.27-29.
  4. Кизилова В. Дитяча література : стан, проблеми, перспективи // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ : Лінгвістика і літературознавство. – С. 236-241.
  5. Костецький А. Дещо про дитячу літературу // Українська дитяча література : хрестоматія : У 2-х ч. / упоряд. І. Луценко, А. Подолинський, Б. Чайковський. – Київ : Вища школа, 1992. – Ч. 2. – С. 21.
  6. Кравецька О. Журнал «Дзвінок» серед сучасних йому періодичних видань для дітей // Радянське літературознавство. – 1972. – №10. – С.28-33.
  7. Круль Л., Благун Н. Загальний огляд сучасної української дитячої періодики (жанрово-тематичне розмаїття) // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ : Лінгвістика і літературознавство. – С. 402-411.
  8. Мацевко-Бекерська Л. Голос і точка зору в просторі тексту для дітей // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2009. – №.3 – С.118-123.
  9. Нагорна О. Ретроспективний аналіз становлення і розвитку дитячої періодичної преси в Україні (з кінця ХІХ до 1991 року) // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ : Лінгвістика і літературознавство. – С. 381-393.
  10. Папуша О. Дитяча література в епоху глобалізації : Гаррі Поттер і проект гомогенізації читача // Гуманітарні науки. – 2008. – № 1. – С. 66-77.
  11. Папуша О. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії : до проблеми конституювання об’єктів наукового дискурсу // Слово і час. – 2004. – №12. – С.20-26.
  12. Папуша О. Теоретичний дискурс дитячої літератури : у пошуках об’єкта // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – 2004. – Вип.33. : Ч.2. – С.172-183.
  13. Папуша О. Наратив дитячої літератури : специфіка художнього дискурсу : автореф. дис… к.філол.н.: 10.01.06. – Тернопіль, 2004. – 19 с.
  14. Тисовська Н. Як козаки дитячу літературу рятували : (про видання дитячої літератури в країні) // Книжковий клуб плюс. – 2006. – №7-8. – С.25.
  15. Передирій В. Становлення української періодики для дітей : (на матеріалі журналу «Дзвінок», 1890-1914 рр.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН  України. ЛНБ ім. В.Стефаника, НДІ періодики ; За ред. М.М.Романюка. – Львів, 1996. – Вип. 3/4. – С. 117-125.
  16. Прокопчук О. Сучасна періодика для дітей. Яка вона? // www.h.ua
  17. Стаднійчук Р. Дитяча література: від реалій до ідеалу // Слово і час. – 1994. – № 9-10. – С.41-44.
  18. Стадницька Ю. Дитяча публіцистика як об'єкт дослідження // Вісник СумДУ. – 2006. – № 3 (87). Українська дитяча література : навч. посіб. для учнів пед. училищ / Л.М.Кіліченка. – Київ : Вища школа, 1984. – 215 с. 

 

Заняття № 2

Тема: «Дитячі твори в усній народній творчості

(від прадавніх часів до сьогодення)»

План

1.      Фольклор – важливе джерело дитячої літератури.

2.      Жанрове й змістове багатство фольклору:

а) поетичний світ української колискової; забавлянки й утішки;

б) дитячі ігри й жарти: дражнилки, лічилки, прозивалки, мирилки;

в) малі розвивально-ігрові жанри (прислів’я і приказки, скоромовки, загадки);

г) календарно-обрядовий фольклор: трудові співанки, веснянки, колядки, щедрівки, купальські пісні тощо.

3.      Групи народних казок.

4.      Українська народна творчість для дітей у ХХ ст.

Завдання: 1) вивчити по 1 загадці, утішці (забавлянці), дражнилці (мирилці, прозивалці), лічилці, скоромовці, колядці (щедрівці), колисковій пісні на вибір;

2) порівняти фольклорну і літературну казку (на конкретному прикладі): тема та ідея, композиція, особливості розвитку сюжету, система образів, художня специфіка.

Питання для самоконтролю: 1) які жанри українського дитячого фольклору вам відомі?; 2) визначте навчально-виховний потенціал кожного жанру.

Література

  1. Кіліченко Л., Лещенко П., Проценко І. Українська дитяча література. – Київ : Вища школа, 1979. – 334 с.
  2. Кіліченко Л. Українська дитяча література : навч. посіб. – Київ : Вища школа, 1988. – С.25-54.
  1. Рідне слово. Українська дитяча література : хрестоматія : навч. посіб. : У 2-х кн. / Упоряд. Варакіна З.Д. – Київ : Либідь, 1999. – Кн. 1. – 400 с.
  2. Українська дитяча література : антологія / Упоряд. Л.П.Козачок. – Київ : Вища школа, 2002. – 520 с.
  3. Українська дитяча література : хрестоматія : навч. посіб. для вузів / Л.П.Козачок. – Київ : Вища школа, 2006. – 519 с.
  4. Українська дитяча література. Хрестоматія : навч. посіб. У 2-х ч. / Упоряд. І.А.Луценко, А.М. Подолинний, Б.Й. Чайковський. – Київ : Вища школа, 1992. – Ч. 1. – 381 с.
  5. Українська дитяча література : хрестоматія крит. матеріалів / Упоряд. Ф.Гурвич, В.Савенко. – Київ : Вища школа, 1969. – 245 с.

Заняття № 3

Тема: «Зародження і формування

української дитячої літератури (ХІ-ХVІІІ ст.)»

План

1.      Легенди та пам’ятки давнього письменства. Уривки з «Повісті минулих літ».

2.      «Слово о полку Ігоревім» в дитячому прочитанні.

3.      Твори Г.Сковороди в дитячому сприйнятті.

Питання для самоконтролю: 1) які уривки з «Повісті минулих літ» рекомендовані для дитячого читання?; 2) які твори Г.Сковороди увійшли до шкільної програми з української літератури?

Література

  1. Дивосвіт «Веселки» : антологія літератури для дітей та юнацтва : У 3 т. / Упоряд. Б.Й. Чайковський. – Київ : Веселка, 2005. – Т.1. – 700 с.
  2. Єфремов С. Історія українського письменства. – Київ : Феміна, 1995. – С. 92-108, 215-222.
  1. Рідне слово. Українська дитяча література : хХрестоматія : навч. посіб. : У 2 кн. / Упоряд. Варакіна З.Д. – Київ : Либідь, 1999. – Кн. 1. – 400 с.
  2. Українська дитяча література. Антологія / Упоряд. Л.П.Козачок. – Київ : Вища школа, 2002. – 520 с.
  3. Українська дитяча література : хрестоматія : навч. посіб. для вузів / Л.П.Козачок. – Київ : Вища школа, 2006. – 519 с.
  4. Українська дитяча література : хрестоматія : У 2 ч. : навч. посіб. / Упоряд. І.А.Луценко, А.М. Подолинний, Б.Й. Чайковський. – Київ : Вища школа, 1992. – Ч. 1. – 381 с.
  5. Українська дитяча література : хрестоматія крит. матеріалів / Упоряд. Ф.Гурвич, В.Савенко. – Київ: Вища школа, 1969. – 245 с.

Заняття № 4-5

Тема: «Дитяча література першої половини ХIХ ст.»

План

  1. Дитяча література в період становлення нової української літератури.
  2. Тема дитинства у творах Т.Шевченка. Елементи автобіографізму в поезіях.
  3. Широка жанрова палітра Л.Глібова у призмі літератури для дітей (байки, загадки, відгадки, пісеньки, акровірші тощо).
  4. Дитяча тема у творчості Ю.Федьковича, С.Руданського, О.Стороженка:

а) С.Руданський про козаків дітям («Запорожці у короля», «Козак і король»);

б) казки, дидактичні поезії Ю.Федьковича;

в) роздуми над вічним питанням про сутність «щастя» в оповіданні О.Стороженка «Скарб».

Завдання: 1) вивчити напам’ять 1 вірш Ю.Федьковича та 1 загадку Л.Глібова на вибір (із списку – див.нижче); 3) зробити порівняльний аналіз ідейно-смислового навантаження оповідання О.Стороженка «Скарб» та оповідання Б.Лепкого «Цвіт щастя».

Питання для самоконтролю: 1) визначте причини виокремлення дитячої літератури в специфічну галузь української літератури; 2) охарактеризуйте творчий внесок Л.Глібова в розвиток дитячої літератури.

Література

  1. Бандура О. Вивчення творчості Л. Глібова в школі. – Київ : Радянська школа, 1961. – 178 с.
  2. Деркач Б. Леонід Глібов : життя і творчість. – Київ : Дніпро, 1982. – 252 с.
  3. Кіліченко Л., Лещенко П., Проценко І. Українська дитяча література. – Київ: Вища школа, 1979. – 334 с.
  4. Кіліченко Л. Українська дитяча література : навч. посіб. – Київ : Вища школа, 1988. – С. 71-86.
  5. Колесник П. Степан Руданський : літ. портрет. – Київ : Дніпро, 1971. – 111 с.
  6. Неділько Г. Твори Леоніда Глібова для дітей // Література. Діти. Час. – Київ: Веселка, 1981. – С. 121-128.

7.    Срібна книга казок. Українські літературні казки : для серед. та ст. шк. віку / Упоряд. Ю.Винничук. – Київ: Веселка, 1992. – 493 с.

  1. Українська дитяча література : антологія / Упоряд. Л.П.Козачок. – Київ : Вища школа, 2002. – 520 с.
  2. Українська дитяча література : хрестоматія : навч. посіб. для вузів / Л.П.Козачок. – Київ : Вища школа, 2006. – 519 с.
  3. Українська дитяча література : хрестоматія крит. матеріалів / Упоряд. Ф.Гурвич, В.Савенко. – Київ : Вища школа, 1969. – 245 с.
  4. Українська дитяча література : хрестоматія / Упоряд. П.Вовк, В.Савенко. – Київ : Вища школа, 1976. – С. 51-62, 76-89, 90-98.
  5. Цеков Ю. Степан Руданський : нарис життя і творчості. – Київ : Дніпро, 1983. – 176 с.
  6. Шабліовський Є. Серце, відкрите людям // Шевченко Т. Малий Кобзар : вибрані  поезії : для серед. шк. віку. – Київ : Веселка, 1979. – 384 с.
  7. Шевченко Т. Буквар південноруський 1861 року : для мол. та серед.о шк. віку / Упоряд. М.М. Ілляша. – Київ : Веселка, 1991. – 63 с.
  8. Шевченко Т. Мені тринадцятий минало : вибрані поезії : Для мол. та ст. шк. віку. – Київ : Веселка, 1994. – 159 с.

Заняття № 6-7

Тема: «Дитяча тема у творчості письменників другої половини ХIХ ст.»

План

  1. Інтерес до світу дитини у психологічній прозі Панаса Мирного. «Казка про Правду і Кривду».
  2. Дитяча тема у творчості І.Манжури: поезії, поетична казка «Трьомсин-богатир».
  3. Лірика П.Грабовського у руслі дитячого читання.
  4. Художньо-тематична багатогранність дитячих творів Олени Пчілки.
  5. Аналіз оповідань Б.Грінченка на шкільну тему.

 

Завдання: вивчити напам’ять 1 вірш П.Грабовського на вибір (із списку – див.нижче).

Питання для самоконтролю: 1) розкрийте погляди П.Грабовського на проблеми освіти та виховання; 2) визначте ідейно-тематичні домінанти оповідань про дітей Б.Грінченка; 3) визначте місце творів для дітей і про дітей у творчому доробку Панаса Мирного.

Література

1.      Антипчук Н. Часопис для дітей «Молода Україна» Олени Пчілки // Дивослово. – 2010. – № 6. – С. 39-43.

2.      Веселка : антологія української літератури для дітей : У 3 т. – Київ : Веселка, 1967-1969. – Т.1. – С.157-183, 147-157, 183-229, 301-311.

3.    Жулинський М. Історія української літератури ХІХ століття : підручник : У 2 кн. / М. Жулинського. – Київ : Либідь, 2005. – Кн.2. – С.268-349, 414-443, 523-572. 

4.      Камінчук О. Олена Пчілка : аспекти творчої діяльності //
Слово і час. – 1999. – № 6. – С. 12-18.

5.      Кіліченко Л., Лещенко П., Проценко І. Українська дитяча література. – Київ: Вища школа, 1979. – 334 с.

6.      Кіліченко Л. Українська дитяча література : навч. посіб. – Київ : Вища школа, 1988. – С. 86-96.

7.      Ковбасенко Ю. Проблема формування моральних цінностей дитини в літературних творах Б.Грінченка // Українська мова та література. – 2010. – Ч. 26-28. – С. 64-67.

8.      Новаківська Л. Олена Пчілка і українські діти // Рідна школа. – 1998. – №11. – С. 8-9.

9.    Павлів І. Майстерне відтворення психології дитячої душі в оповіданні «Дзвоник». Значення творчості Б.Грніченка в історії української літератури // Дивослово. – 2010. – № 10. – С. 14-19.

10.    Пчілка О. Твори / Упоряд. Н.О. Вишневська. – Київ : Дніпро, 1988. – 583 с.

11.    Срібна книга казок. Українські літературні казки: для середнього та старшого шкільного віку / Упоряд. Ю.Винничук. – Київ : Веселка, 1992. – 493 с.

12.  Ступик Ю. Грабовський П. і дитяча література // Грабовський П. у школі. – Київ: Рад. школа, 1968. – С.112-119.

13.  Турган О. «Боровся я за щастя для людини…». Павло Грабовський для дітей і про дітей // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1988. – С. 103-108.

14.  Українська дитяча література : хрестоматія / Упор. П.Вовк, В.Савенко. – Київ : Вища школа, 1976. – С. 113 -149.

15.  Яковлєва А. Образ учтеля в українській літературі ХІХ ст. : одержимість і страждання // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – № 9. – С. 35-39; № 11. – С. 26-30.

 

Заняття № 8-9

Тема: «Світ дитини у творах письменників кінця ХIХ - поч. ХХ ст.»

План

1.      Поезії та казки Лесі Українки для дітей.

2.      Розкриття дитячої психології у творах А.Тесленка.

3.      Психологія «мудрої дитини» у творчості В.Стефаника.

4.      Проблема адресата творів, посилення реалістичних мотивів, глибокий психологізм, жанрова досконалість творів М. Коцюбинського дитячої тематики.

5.      Тематика та проблемно-художнє наповнення оповідань С.Васильченка про дітей і для дітей.

6.      Дитячі долі в малій прозі В.Винниченка. Аналіз збірки «Намисто», оповідань «Кумедія з Костем», «Федько-халамидник».

7.      Поетичний доробок дитячої тематики К.Малицької (Віри Лебедової, Чайки Дністрової). Жанрово-стильові особливості твору «Соловей».

8.      Казки про «нечисту силу» В.Короліва-Старого («Потерчата», «Хуха-Моховинка»).

9.      Казка І.Липи «Близнята»: жанрово-стильові особливості, специфіка образотворення.

10.  Історична доба періоду татарських набігів на Україні у повісті («оповіданні з козацької старовини») А.Чайковського «За сестрою».

 

Завдання: вивчити напам’ять по 1 віршу Лесі Українки та К.Малицької для дітей на вибір (із списку – див.нижче).

Питання для самоконтролю: 1) чи вдалося С.Васильченку художньо осягнути специфіку дитячого світосприймання в оповіданні «Мужицький ангел»?; 2) охарактеризуте специфіку оповідань В.Короліва-Старого, внесених до шкільної програми з української літератури.

Література

  1. Антоненко-Давидович Б. І письменник чудовий, і педагог прекрасний : [С.Васильченко] // Дивослово. – 1995. – № 7. – С. 34-36.
  2. Балабуха Н. Казка «Метелик» Лесі Українки в контексті модернізму // Українська і польська література для дітей та юнацтва : зб. наук. праць / уУклад. Т.П.Левчук. – Луцьк: Вежа, 2007. – Вип. 3. – С.45-57.

3.      Борщевський В. Вивчення творчості М.Коцюбинського в школі. – Київ : Рад. письменник, 1964. – 134 с.

  1. Веселка : антол. укр. літ. для дітей : у 3 т. – Київ : Веселка, 1967-1969. – Т. 1. – С. 323-345.
  2. Головецька Н. Образ Василька в оповіданні Степана Васильченка «Свекор» // Українська література в загальноосвітній школі. – 2010. – № 2. – С. 27-29.

6.   Єсипенко Д. Психологія мудрої дитини у творчості Василя Стефаника Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 168-174.

7.    Заверталюк Н. Екзистенційна проблематика оповідань В.Винниченка для дітей і про дітей // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 412-419.

8.    Кіліченко Л. Українська дитяча література : навч. посіб. – Київ : Вища школа, 1988. – С. 96-104.

9.      Клейменова Т. Внутрішній світ дитини в оповіданнях М.Коцюбинського // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 154-161.

10.  Костюк Г. Світ Винниченкових ідей та образів // Слово і час. – 1990. – №7. – С. 14-26.

  1. Майоров В. Твори Михайла Коцюбинського для дітей і про дітей // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1979. – С. 101-112.
  2. Никитюк Л. Чи варто боятися Хухи-Моховинки? (Урок-знайомство у 5 кл.) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – №9. – С. 27-30.

13.  Осадча К. Психологізм дитячих оповідань Михайла Коцюбинського (принципи і засоби зображення характерів) Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХНІ. – С. 161-168.

14.  Прибєгіна В. В.Королів-Старий «Хуха-Моховинка». Добро і зло у казці // Українська мова і література в школі. – 2007. – №6. – С.29-30.

15.  Присяжнюк С. Психологізм дитячих оповідань В.Винниченка (принципи і засоби зображення характерів): Автореф. дис… к. філол. н.: 10.01.01. – Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка. – Кіровоград, 2006. – 20 с.

16.  Срібна книга казок. Українські літературні казки: для середнього та старшого шкільного віку / Упоряд. Ю.Винничук. – Київ : Веселка, 1992. – 493 с.

17.  Стасюк Н. Леся Українка. Роль родини у її вихованні. Поезії «Мрії», «Як дитиною, бувало…» // Українська мова і література в школі. – 2007. – №6. – С.31-33.

  1. Тарасинська І., Нечепоренко Л. Леся Українка і діти // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 148-154.
  2. Українська дитяча література : хрестоматія / Упоряд. П.Вовк, В.Савенко. – Київ : Вища школа, 1976. – С.158-191.

20.  Чух Г. Не така вже й страшна нечиста сила… : (аналіз казок В.Королева-Старого «Хуха-Моховинка» та «Потерчата» у 5 кл. // Дивослово. – 2005. – №1. – С. 24-28.

 

Заняття № 10-15

Тема: «Панорама дитячої літератури у другій половині ХХ ст.»

План

1.      Майстерність характеротворення, реалістична достовірність дитячих творів Гр.Тютюнника («Дивак», «Климко»).

2.      Дитяча література у творчості «шістдесятників» (М.Вінграновського, Є.Гуцала, В.Симоненка, Л.Костенко та ін.)

а) розкриття людських характерів через взаємодію із тваринним світом у творах Є.Гуцала («Лось», «Олень Август»);

б) світ дитячої казки В.Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон»: центральна проблематика, особливості образотворення та сюжетобудови;

в) традиційне і новаторське творів Л.Костенко для дітей («Кольорові миші», «Пісенька про космічного гостя» та ін.);

г) поезії М.Вінграновського для дітей.

3.      Авторська адоптація давньогрецько-скіфської легенди для дітей в оповіданні С.Плачинди «Серед степу широкого… (Гілея)».

4.      Поетичний доробок дитячої тематики С.Чернілевського.

5.      Світ дитячих фантазій у творах О.Сенатович.

6.      Казкові образи поезії І.Жиленко («Жар-Птиця», «Гном у буфеті» тощо).

7.      «Дивосвіт» творів І.Калинця. Жанрові особливості та дидактичний зміст «трохи казки» «Хлопчик-Фігурка, який задоволений собою».

8.      Альтернативне вивчення зоології за твором Я.Стельмаха «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера».

9.      Рецепція навколишнього світу крізь призму дитячих переживань у повісті В.Близнеця «Звук павутинки».

10.    Тонка іронія поезій С.Олійника («Ля-ля-ля», «Чудо в черевику»).

11.  Жанрово-стильові та композиційні особливості «Тореадорів з Васюківки» В.Нестайка.

12.  Поетичні твори П.Воронька  для дітей.

13.  Гумористичний пафос дитячих творів П.Глазового («Заморські гості», «Тарас Бульба у Києві» та ін.).

14.  Повість-легенда Б.Харчука «Планетник».

15.  Тема війни у творах Л.Пономаренко та Л.Письменної для дітей і про дітей.

16.  Дитячі спогади «Блакитної дитини» А.Дімарова.

17.  Авторська інтерпретація класичного сюжету літературної казки: Є.Дудар «Червона Шапочка».

18.  Естетичний та виховний потенціал поетичної збірки Д.Білоуса «Диво калинове».

 

Завдання: 1) вивчити напам’ять по 1 віршу М.Вінграновського, С.Чернілевського,  Л.Костенко, І.Жиленко, І.Калинця, С.Олійника, 1 гумореску  П.Глазового на вибір (із списку – див.нижче); 2) визначте засоби творення комічного у трилогії В.Нестайка «Тореадори з Васюківки».

Питання для самоконтролю: 1) зіставте літературну казку «Цар Плаксій і Лоскотон» В.Симоненка із фольклорною казкою, визначте спільні і відмінні риси; 2) які аспекти теми «дитина і природа» розкриває у своїй творчості Є.Гуцало?; 3) розкрийте естетичний та виховний потенціал поетичної збірки Д.Білоуса «Диво калинове»; 4) охарактеризуйте жанр пригодницької повісті для дітей в українській літератрі ХХ ст.

Література

  1. Бакуменко О. Пернате царство Білоуса : [Д.Г.Білоус] // Освіта України. – 2007. – 26 січня. – С. 9.

2.      Бойцун І. Роль «посередника» в розкритті внутрішнього
світу дітей у творах Євгена Гуцала // Дивослово. – 1998. – № 5. – С. 54-55.

3.    Брюховецький В. Ліна Костенко : нарис творчості. – Київ : Дніпро, 1990. – 262 с.

4.    Бурко О. Твір, що вчить дітей оптимізму (Вивчення казки
Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон» у 5 класі) // Дивослово. – 2003. – №2.

  1. Вернигора Н. Література для дітей у ХХ ст.: жанрово-тематичний аспект // Наукові записки Інституту журналістики. - Київ : Інститут журналістики КНУ Тараса Шевченка, 2004. – Т. 14. – С. 87-94.
  2. Веселка : антологія української літератури для дітей : У 3 т. – Київ : Веселка, 1967-1969. – Т.3. – С. 111-123, 387-393, 407-420.

7.    Головань Т. І пригоди, і романтика, і знання… [В.Нестайко «Тореадори з Васюківки»] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – №4. – С.15-22.

8.   Головацька Н., Солошенко Т. Для чого людині серце? Урок-диспут за оповіданням А.Дімарова у 5 кл. // Урок української. – 2008. – №3-4. – С.44-45.

9.   Головій О. Дитина у воєнних умовах на сторінках української літератури (оповідання І.Багряного «Пацан» та повість Гр.Тютюнника «Климко») // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 321-333.

10.  Гримич Г. Світ героїв Є. Гуцала // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка. – 1982. – С. 102-105.

  1. Давидов А. Дивосвіт Віктора Близнеця // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1983. – С. 199-204.
  2. Даниленко Л. Дитина-дивак у художньому світі І.Франка і Гр.Тютюнника // Дивослово. – 2008. – № 2. – С. 23-25.
  3. Дяченко-Лисенко Л., Коваленко С. Казкове і реалістичне у творах Б.Харчука й А. де Сент-Екзюпері // Дивослово. – 2008. – № 1. – С. 16-19.

14.  Дяченко-Лисенко Л., Коваленко С. Нове ім’я в шкільній програмі : Любов Пономаренко // Урок української. – 2008. – №1-2. – С.49-52.

15.  Ільницький М. Ключем метафори відімкнені вуста… Поезія Ігоря Калинця / Бібліотека українців Європи «Зерна». – Париж-Львів-Цвікау, 2000. – 144 с.

  1. Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. / В.Дончика. – Київ : Либідь, 1998. – Кн.2. – С.120-136, 150-152, 273-279, 347-350.
  2. Карабльова О., Клименко З. Дитячий світ у прозі Григора Тютюнника // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ: БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 340-347.

18.  Кіт Д. Патріарх українського гумору (Шкіц до портрета П.Глазового) // Дивослово. – 2005. – №1. – С.55-56.

19.  Кодак М. Нам на нього пощастило : про Ана­толія Дімарова, який схожий на свої книги // Літературна Ук­раїна. – 23 трав. – 2002. – С.6.

20.  Косенко Ю. Герої Віктора Близнеця // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1978. – С. 174-178.  

  1. Костюченко В. Українська радянська література для дітей : літ.-крит. нарис. – Київ : Веселка, 1984. – С.78-81, 119-125.
  1. Ленська С. Образ дітей війни у творах Гр.Тютюнника, В.Близнеця, М.Вінграновського // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ: БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 333-340.
  2. Науменко Н. Дивосвіт Ігоря Калинця // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ : Лінгвістика і літературознавство. – С. 151-159.
  3. Никитюк Л. Чи варто боятися Хухи-Моховинки? (Урок-знайомство у 5 кл.) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – №9. – С. 27-30.
  4. Пісківець Т. Зіткнення унікальності і буденності. Урок вивчення поезії «Кольорові миші» у 6 класі // Дивослово. – 2010. – № 3. – С. 44-45.

26.  Рудницька О. Доброта і жорстокість в оповіданні С.Черкасенка «Маленький горбань» // Дивослово. – 2003. – № 10. – С. 43-44.

27.  Рудницька О. Коли миші стають кольоровими. Конспект
уроку на тему «Світ дитинства в поезіях Ліни Костенко» // Укра­їнська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та
колегіумах. – 2003. – № 5. – С. 16-23.

28.  Січкар О. Рецепція смерті у дитячій свідомості (за творами В.Близнеця «Звук павутинки» та В.Дрозда «Парость») // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ: БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 347-354.

  1. Стасюк С. Поезія Ліни Костенко для дитячого читання (за матеріалом збірки «Бузиновий цар» // Українська і польська література для дітей та юнацтва : зб. наук. праць / уклад. Т.П.Левчук. – Луцьк : Вежа, 2007. – Вип. 3. – С. 134-138.

30.  Степаненко В. Виховуючи оптимізм. План-конспект вивчення повісті В.Нестайко «Тореадори з Васюківки» // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – №4. – С. 22.

31.  Ткаченко А. Василь Симоненко : нарис життя і творчості. – Київ : Дніпро, 1990. – 310 с.

  1. Шарова Є. Ірина Жиленко // Історія української літератури
    XX століття : у 2 кн. / В. Дончика. – Київ : Либідь, 1995. – Кн. 2. : Друга половина ХХ століття. – С. 65-68.

33.  Шевченко А. Феномен Євгена Гуцала // Дивослово. – 2003. – №3. – С. 23-31.

34.  Яценко Т. Особливості вивчення повісті А.Дімарова «Блакитна дитина» в 7 кл. // Українська мова і література в школі. – 2006. – №2. – С.36-42.

 

Заняття № 16

Тема: «Література для дітей і юнацтва в сучасних умовах»

План

1.      Стан і перспективи розвитку сучасної української дитячої літератури.

2.      Актуальні проблеми сучасного українського літературознавства в царині літератури для дітей і про дітей.

3.      Сучасні українські письменники для дітей: жанрове різноманіття, тематика, проблематика.

4.      Місце літературної казки у сучасній літературі для дітей і про дітей.

 

Завдання: прочитати будь-який дитячий твір сучасного українського письменника (із запропонованого у посібнику списку – див. нижче). Проаналізувати з точки зору художньої цінності та виховного потенціалу в рамках літератури, призначеної для дитячого читання.

Питання для самоконтролю: 1) визначте актуальні проблеми розвитку української літератури для дітей і про дітей; 2) назвіть відомих вам сучасних письменників, які зверталися до написання творів для дітей і про дітей.

Література

1.      Біла І. Мотив втраченого дитинства (на матеріалі повісті Галини Пагутяк «Діти») // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ: БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 387-392.

2.      Білоусов Є. Дитяча література і дитячий письменник в формуванні інтелекту і духовності сучасної української нації // Світ бібліотек. – 2002. – № 2. – С.17-18.

3.      Вірченко Т. Характеротворення дитини в повісті Галини Пагутяк «Діти» // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 393-397.

4.      Вовк О. Основні завдання української дитячої літератури (роздуми над проблемою) // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 241-249.

5.      Деркачова О. Казка з нещасливим кінцем : винятки із правил : (про дитячу літературу // Книжковий клуб плюс. – 2006. – №7-8. – С.11-12.

6.      Жук З. Вражає жанрове одноманіття : (про дитячу літератур українських авторів) // Книжковий клуб плюс. – 2006. – №7-8. – С.27-29.

7.    Зборовська Н. Казка як психотерапія для дорослих і дітей // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – №. – С.

8.      Зелене Око. 1001 вірш: Антологія української поезії для дітей / упоряд. І.Лучука. – Тернопіль : Навч. кн. - Богдан, 2008. – 656 с.

9.      Качак Т. Сучасна українська дитяча література: аспекти гендерної інтерпретації // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 424-435.

10.  Кизилова В. Дитяча література: стан, проблеми, перспективи // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 236-241.

11.  Огар Е. Українська дитяча книжка : сучасний стан і перспективи // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта : зб. наук. праць / упоряд. і відп. ред. С.О.Черепанова. – Львів : Каменяр, 1998. – Вип. 3. – С. 308-313.

12.  Павлюк П. «Мене сестриця з світу згубила…»: Фольклорна основа «Казки про калинову сопілку» О.Забужко // Українська мова та література. – 2007. – Чис. 2-4. – С. 68-70.

13.  П’янов В. Поетичний світ казки // Дніпро. – 1976. – №4. – С.135-137.

14.  Славова М. Попелюшка літератури. Теоретичні аспекти літератури для дітей. – Київ : Київський університет, 2002. – 81 с.

                                                                                                              

Заняття № 17

Тема: «Дитяча література української діаспори»

План

1.      Головні риси української дитячої літератури діаспори: високий рівень національної свідомості, естетично-виховні домінанти у творах, жанрово-стильове різноманіття.

2.      Національна домінанта в літературній казці української діаспори.

3.      Дитяча тематика  творчості Л.Храпливої-Щур.

4.      Огляд творчості Д.Чуба: мотиви емігрантської поезії та прози для дітей.

5.      Е.Андієвська «Казка про яян»: засоби художнього щеплення від дитячого егоїзму.

6.      Казки в творчому доробку В.Вовк.

7.      Особливості характеротворення у творі «Маленький горбань» С.Черкасенка.

 

Питання для самоконтролю: 1) назвіть твори письменників української діаспори, які увійшли до шкільної програми з української літератури; 2) охарактеризуйте, чому, на вашу думку, можуть виникати труднощі сприйняття сучасними дітьми діаспорної літератури.

Література

1.    Історія української літератури. Кінець ХІХ-початок ХХ ст. : у 2 кн. / О.Д.Гнідан. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С.439-454.

  1. Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. / В. Дончика. – Київ : Либідь, 1998. – Кн.1. – С.391-393.
  1. Казка з-за ґрат : із спецсховища – до читача. – Київ : Довіра, 1992. – 207 с.
  2. Левчук Т. Національна домінанта в літературній казці української діаспори // Українська і польська література для дітей та юнацтва : зб. наук. праць / уклад. Т.П.Левчук. – Луцьк: РВВ «Вежа», 2007. – Вип. 3. – С.81-89.
  3. Немченко Г., Немченко І. Вежі духовності : посібн. з літ. укр. діаспори. – Херсон : Атлант, 2000. – 252 с.
  4. Опацька Н. С.Черкасенко «Маленький горбань» – твір про красу і незахищеність людської душі // Українська мова та література. – 2010. – Ч. 19. – С. 23-25.
  5. Рідне слово. Українська дитяча література : хрестоматія : навч. посібн. : у 2-х кн. / упоряд. Варакіна З.Д. – Київ : Либідь, 1999. – Кн. 1. – 400 с.; Кн. 2. – 552 с.
  6. Рудницька О. Доброта і жорстокість в оповіданні С. Черкасенка «Маленький горбань» // Дивослово. – 2003. – № 10. – С. 43-44.
  7. Ситченко А. Вивчаємо «Казку про яян» Емми Андієвської // Українська література в загальноосвітній школі. – 2009. – №11. – С. 12-13.
  8. Українська дитяча література. Антологія / Упоряд. Л.П.Козачок. – Київ : Вища школа, 2002. – 520 с.
  9. Українська дитяча література. Хрестоматія : навч. посібн. для вузів / Л.П.Козачок. – Київ : Вища школа, 2006. – 519 с.

 

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ПІДСУМКОВОГО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

 

Варіант 1

1. Подати ідейно-художній аналіз поеми М.Вороного «Євшан-зілля».

2.Охарактеризувати розкриття внутрішнього світу дитини в оповіданнях В.Винниченка.

3.Назвати анімалістичний цикл дитячих творів О.Іваненко.

4.Охарактеризувати оповідання «Украла» Б.Грінченка з точки зору його навчально-виховної спрямованості.

5.Пояснити семантику назви оповідання М.Коцюбинського «Маленький грішник».

6.Охарактеризувати основні риси розвитку дитячої літератури в кінці ХХ – на початку ХХІ ст.

 

7.Хто з письменників творив для дітей під псевдонімом «Дідусь Кенир»?

а) Л.Глібов;

б) С.Руданський;

в) О.Стороженко.

 

8. Хто автор збірки казок «Коли ще звірі говорили»?

а) Леся Українка;

б) Олена Пчілка;

в) І.Франко.

 

9. Кого вважають основоположником української дитячої прози?

а) Т.Шевченка;

б) Марка Вовчка;

в) І.Франка.

 

10. Хто із західноукраїнських письменників п.п. ХІХ ст. уклав першу читанку, ввівши т.ч. це поняття до літературного вжитку?

а) І.Вагилевич;

б) М.Шашкевич;

в) Я.Головацький.

 

11.У творах якого автора кількаразово центральним персонажем виступає хлопець Мирон?

а) С.Васильченка;

б) Б.Грінченка;

в) І.Франка.

 

12. Яка літературна обробка казки І.Франком перевершила за популярністю початковий варіант?

а) «Осел і Лев»;

б) «Заєць і Їжак»;

в) «Ріпка».

 

13. Хто є автором збірки «Нечиста сила»?

а) К.Малицька;

б) В.Королів-Старий;

в) А.Лотоцький.

 

14. Хто є автором оповідання «Михайло-семиліток»?

а) А.Лотоцький;

б) Б.Лепкий;

в) Б.-І.Антонич.

 

15. Хто увів у дитячу літературу образ «гострого лікаря»?

а) О.Іваненко;

б) Н.Забіла;

в) О.Донченко.

 

16. Яку назву мало видавництво «Веселка» до 1964 року?

а) «Дитвидав»;

б) «Всевидав»;

в) «Веселка».

Варіант 2

1.Подати ідейно-художній аналіз казки І.Манжури «Трьомсин-богатир».

2.Охарактеризувати розкриття внутрішнього світу дитини в оповіданнях Б.Грінченка.

3. Назвати збірку дитячих оповідань В.Винниченка («Намисто»).

4.Охарактеризувати оповідання «Лелія» Лесі Українки з точки зору його навчально-виховної спрямованості.

5. Пояснити семантику назви оповідання В.Винниченка «Кумедія з Костем».

6. Охарактеризувати основні риси розвитку дитячої літератури в п.п. ХХ ст.

 

7. Який львівський журнал об’єднав навколо себе письменників, що писали для дітей в кінці ХІХ ст.?

а) «Веселка»;

б) «Бібліотека для молодіжи»;

в) «Дзвінок».

 

8. Під яким псевдонімом ховався вчитель Степан Панасенко?

а) Б.Грінченко;

б) С.Васильченко;

в) А.Тесленко.

 

9. Де вперше вийшла збірка літературних казок Марко Вовчок «Оповідання Марка Вовчка»?

а) у Києві;

б) у Парижі;

в) у Петербурзі.

 

10. Хто був укладачем «Букваря південноруського» (1861)?

а) Т.Шевченко;

б) П.Куліш;

в) Ю.Федькович.

 

11. Хто є автором літературної казки «Про Правду і Кривду»?

а) І.Нечуй-Левицький;

б) Панас Мирний;

в) П.Грабовський.

 

12. Хто є автором статті «Байка про байку» і про який жанр у ній йде мова?

а) Б.Грінченко, про байку;

б) Л.Глібов, про загадку;

в) І.Франко, про казку.

 

13. Хто з авторів ще в досить юному віці створив підручник «Старо­давня історія східних народів»?

а) В.Винниченко;

б) І.Франко;

в) Леся Українка.

 

14. Перу якого автора належить казка «Сандалики, повна швидкість!»?

а) Н.Забілі;

б) О.Дончику;

в) О.Іваненко.

 

15. Хто є автором книги для дітей «Маленьким про великого Та­раса»?

а) О.Іваненко;

б) Н.Забіла;

в) О.Копиленко.

 

16. Який дитячий журнал раніше мав назву «Жовтеня»?

а) «Малятко»;

б) «Соняшник»;

в) «Барвінок».

Варіант 3

1.Подати ідейно-художній аналіз казки В.Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон».

2.Охарактеризувати розкриття внутрішнього світу дитини в оповіданнях С.Васильченка.

3.Назвати цикл дитячих поезій Лесі Українки, вміщений у збірці «На крилах пісень».

4.Охарактеризувати оповідання «Сосонка» Олени Пчілки з точки зору його навчально-виховної спрямованості.

5.Пояснити семантику назви оповідання С.Васильченка «Свекор».

6.Охарактеризувати основні риси розвитку дитячої літератури в другій половині ХІХ ст.

 

7.Хто був автором вислову «діти – наш дорогий скарб, се наша надія, се – молода Україна»?

а) П.Грабовський;

б) Леся Українка;

в) Олена Пчілка.

 

8. Хто стояв біля витоків теорії та критики української дитячої літератури?

а) І.Франко;

б) С.Васильченко;

в) І.Нечуй-Левицький.

 

9. Який твір Марко Вовчок здобув популярність у Європі ще задовго до того, як його побачили в Україні?

а) «Кармелюк»;

б) «Невільничка»;

в) «Маруся».

 

10. Назвати автора літературної казки «Запорожці»:

а) І.Франко;

б) Панас Мирний;

в) І.Нечуй-Левицький.

 

11. Хто з письменниць стояв біля витоків дитячої опери?

а) Олена Пчілка;

б) Уляна Кравченко;

в) Дніпрова Чайка.

 

12. Хто є автором літературної казки «Близнята»?

а) К.Малицька;

б) В.Королів-Старий;

в) І.Липа.

 

13. Назвати автора п’єси «Котигорошко»:

а) А.Шиян;

б) О.Донченко;

в) Є.Фомін.

 

14. Назвати оповідання А.Головка, який зазнав суттєвої редакції через багато років після своєї появи:

а) «Пилипко»;

б) «Дівчинка з шляху»;

в) «Червона хустина».

 

15. Яка премія в галузі дитячої літератури збереглася до сьогодні?

а) Т.Шевченка;

б) О.Копиленка;

в) Лесі Українки.

 

16. У який період розвитку української літератури жанр казки пддавався забороні і переслідуванню?

а) 70-90-і рр. ХІХ ст.;

б) 20-30-і рр. ХХ ст.;

в) 50-60-і рр. ХХ ст.

 

ТВОРИ, ОБОВ’ЯЗКОВІ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ НАПАМ'ЯТЬ

 

Усна народна творчість: по 1 загадці, утішці (забавлянці), дражнилці (мирилці, прозивалці), лічилці, скоромовці, колядці (щедрівці), колисковій пісні.

 

Твори письменників ХІХ ст.

Л.Глібов: на вибір 1 із загадок («Химерний маленький», «Що за птиця?», «Хто розмовляє?», «Хто сестра і брат?»).

Ю.Федькович: на вибір 1 із віршів («Учіться!», «До школи!»).

П.Грабовський: на вибір 1 із віршів («Сонечко та дощик», «Метеличок», «Щоглик», «До школи»).

 

Твори письменників кінця ХIХ-поч.ХХ ст. 

Костянтина Малицька. «Чом, чом, земле моя…».

Леся Українка: на вибір 1 із віршів («Мрії», «Як дитиною, бувало…», «Тиша морська»).

 

Твори письменників ХХ ст.

Б.-І. Антонич: на вибір 1 із віршів («Весна»(«Росте Антонич і росте трава»), «Назустріч» («Росте дитя, мов кущ малини»), «На шляху»).

М.Вінграновський: на вибір 1 із віршів («Перша колискова», «Ходімте в сад…», «Сама собою річка ця тече…»).

С.Чернілевський: на вибір 1 із віршів («Теплота родинного інтиму», «Забула внучка в баби черевички»).

Л.Костенко: на вибір 1 із віршів («Дощ полив», «Пісенька про космічного гостя», «Кольорові миші»).

І.Жиленко: на вибір 1 із віршів («Жар-птиця», «Підкова», «Гном у буфеті»).

І.Калинець: на вибір 1 із віршів циклу «Дивосвіт»,

С.Олійник: на вибір 1 із віршів («Ля-ля-ля», «Чудо в черевику»).

П.Глазовий: 1 із гуморесок на вибір («Тарас Бульба в Києві», «Найважча роль», «Заморські гості»).

.

 

ТВОРИ, РЕКОМЕНДОВАНІ ДЛЯ ПРОЧИТАННЯ

 

Усна народна творчість: по 1 твору до кожної жанрової групи (на вибір).

 

Давня українська література: уривки із «Повісті минулих літ», «Слова о полку Ігоревім», що використовуються в дитячому читанні; байки та вірші Г.Сковороди (на вибір).

 

Твори письменників ХІХ ст.

 

Л.Глібов. «Химерний маленький», «Що за птиця?», «Хто розмовляє?», «Хто сестра і брат?», «Квіткове весілля».

С.Руданський. «Пан та Іван в дорозі», «Козак і король», «Запорожці у короля», «Наука», «Співомовки».

Марко Вовчок. («Дев’ять братів і десята сестриця Галя», «Невільниця», «Кармелюк», «Маруся», «Ведмідь», «Игрушечка», «Маша»).

Т.Шевченко. «За сонцем хмаронька пливе», «Садок вишневий коло хати», «Буквар південноруський».

Ю.Федькович. «Учіться!», «До школи!», «Милосердний хлопчик», «Від чого море солоне».

О.Стороженко. «Скарб».                                           

 І.Франко. «Фарбований лис» «Малий Мирон», «Олівець», «Грицева шкільна наука», «У кузні»; «До світла», «Цигани», «Яндруси».

І.Нечуй-Левицький. «Запорожці», «Два брати», «Скривджені та нескривджені».

Олена Пчілка. «Сосонка», «Збентежена вечеря», «Малий музика Моцарт»

І. Манжура. «Мати». «Мачуха», «Трьомсин-богатир»

Б.Грінченко.  «Екзамен», «Сама, зовсім сама», «Сестриця Галя», «Дзвоник», «Украла», «Олеся», «Грицько».

Панас Мирний. «Морозенко», «Пригода з «Кобзарем», «Казка про Правду і Кривду»

П.Грабовський. «Сонечко та дощик», «Метеличок», «Щоглик», «До школи».

 

Твори письменників кінця ХIХ-поч.ХХ ст. 

В.Королів-Старий. «Потерчата», «Хуха-Моховинка».

І.Липа. «Близнята»

Костянтина Малицька. (Віра Лебедова, Чайка Дністрова) «Чом, чом, земле моя…», «Соловей».

Леся Українка. «Мрії», «Як дитиною, бувало…», «Тиша морська». Цикл поезій «В дитячому крузі».

В.Винниченко. «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем», збірка «Намисто».

С.Васильченко. «Бусурмен», «Свекор», «Олив’яний перстень», «Авіаційний гурток».

М.Коцюбинський. «Хо», «Харитя», «Кізочка».

 

Твори письменників ХХ ст.

А.Лотоцький. «Михайло-семиліток».

Б.-І. Антонич. «Весна»(«Росте Антонич і росте трава»), «Назустріч» («Росте дитя, мов кущ малини»), «На шляху».

Б.Лепкий. «Цвіт щастя», «Мишка (Казка для дітей: для малих і великих)».

М.Вороний. «Євшан-зілля».

А.Головко. «Червона хустина», «Пилипко».

Н.Забіла. «Корінці та вершечки», «Троянові діти».

О.Донченко. «Скрипка», «Лісничиха».

О.Копиленко. «Хата хлопчика-мізинчика», «Їдальня для птахів».

О.Іваненко. «Вербова гілка».

Гр. Тютюнник. «Дивак» «Климко».

С.Чернілевський. «Теплота родинного інтиму», «Забула внучка в баби черевички».

О.Сенатович. «Малий Віз».

В.Симоненко. «Цар Плаксій та Лоскотон».

Є.Гуцало. «Лось» «Сім’я дикої качки», «Чалий кінь», «Олень Август».

М.Вінграновський. «Перша колискова», «Ходімте в сад…», «Сама собою річка ця тече…».

Л.Костенко. «Дощ полив», «Пісенька про космічного гостя», «Кольорові миші» «Чайка на крижині», «Крила».

І.Жиленко. «Жар-птиця», «Підкова», «Гном у буфеті».

І.Калинець. «Писанки», «Дивосвіт», «Хлопчик-фігурка, який задоволений собою».

В.Нестайко. «Тореадори з Васюківки».

В.Близнець. «Звук павутинки».

Я.Стельмах. «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера».

М.Стельмах. «Гусі-лебеді летять».

С.Олійник. «Ля-ля-ля», «Чудо в черевику».

П.Глазовий. «Тарас Бульба в Києві», «Найважча роль», «Заморські гості».

А.Чайковський. «За сестрою».

Б.Харчук. «Планетник», «Сашко-переселенець», «Гірська казка», «Повстанський кінь».

Л.Пономаренко. «Гер переможений».

А.Дімаров. «Блакитна дитина».

Є.Дудар. «Слон і мухи», «Лісова казка», «Червона Шапочка».

П.Воронько. «Облітав журавель», «Чотири вітри».

Л.Письменна. «Золотогривий», «Камінець завбільшки з гору».

Д.Білоус. «Диво калинове», «Пригода в саду», «Що значить коника пасти?».

С.Плачинда. «Гілея».

 

Сучасна українська література для дітей і про дітей

Ю.Андрухович. «Казкар», «Пісня мандрівного спудея».

Г.Пагутяк. «Ранок без вечора», «Душа метелика», «Королівство», «Лялечка і Мацько».

О.Забужко. «Казка про калинову сопілку».

Ю.Покальчук. «Мандрівка Бісмара».

О.Дерманський. «Володар Макуци або Пригоди Вужа Ониська», «Бабуся оголошує війну (Продовження пригод вужа Ониська)», «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги», «Чудове чудовисько».

Н.Воскресенська. «Володар Країни Мрій».

С.Вдовенко. «Помилка Безсмертного».

В.Карпенко. «Марко та Харко».

Л.Гулько. «Царський пояс».

М.Павленко. «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських».

І.Січовик. «Неймовірні пригоди барона Мюнхаузена в Україні».

Л.Кононович. «Пекельний звіздар».

Л.Лапіна. «Дуже довга казка».

Б.Жолдак. «Капосні капці».

Н.Сняданко. «Країна поламаних іграшок та інші подорожі».

 

Дитяча література української діаспори

Е.Андієвська. «Казка про яян».

В.Вовк. «Михайлик-Кучерик», «Князівна Галочка і Анничка».

Д.Чуб. «Випадок з кенгуру».

Л.Храплива-Щур. «Вишивані квіти», «Снігурик».

С.Черкасенко. «Маленький горбань».                                                         

 

NB. Бажано вести читацький щоденник, який допоможе відтворити зміст твору!

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ

Основна:

1.      Білецький Д., Гурвич Ф. Дитяча література. – Київ : Рад. школа, 1967. – 222 с.

2.      Вернигора Н. Література для дітей у ХХ ст. : жанрово-тематичний аспект // Наукові записки Інституту журналістики. - Київ : Інститут журналістики КНУ Тараса Шевченка, 2004. – Т. 14. – С. 87-94.

3.      Веселка : антол. укр. літ. для дітей : у 3 т. – Київ : Веселка, 1967-1969. – Т. 1. – 455 с.; Т. 2. – 431 с.; Т. 3. – 447 с.

4.      Весняні обрії : літ.-крит. зб. – Київ : Веселка, 1972. – 235 с.

5.      Дивосвіт «Веселки» : антол. літ. для дітей та юнацтва : у 3 т. / упоряд. Б.Й. Чайковський. – Київ : Веселка, 2005. – Т. 1. – 700 с.; Т. 2. – 698 с.; Т. 3. – 703 с. 

6.      Дитяча література. Маловідомі твори українських письменників II половини XIX - I половини XX століття. Хрестоматія / Н.І. Богданець-Білоскаленко. Київ : Слово, 2006. – 432 с.  

7.      Іванюк С. Адресат – майбутнє. Герой і концепція адресата української радянської прози для дітей (1917-1941) // АН УРСР. Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка / відповід. ред. М.Г.Жулинський. – Київ : Наукова думка, 1990. – 128 с.

8.      Іванюк С. Література для дітей // Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. / В. Дончика. – Кн. 1. – Київ : Либідь, 1998. – С.418-421.

9.      Кіліченко Л., Лещенко П., Проценко І. Українська дитяча література. – Київ : Вища школа, 1979. – 334 с.

10.  Кіліченко Л. Українська дитяча література : навч. посіб. – Київ : Вища школа, 1988. – 264 с.

11.  Костецький А. Дещо про дитячу літературу // Українська дитяча література : хрестоматія : у 2 ч. / упоряд. І.Луценко, А.Подолинський, Б.Чайковський. – Київ : Вища школа, 1992. – Ч. 2. – С. 21.

12.  Костюченко В. Українська радянська література для дітей : літ.-крит. нарис. – Київ : Веселка, 1984. – 155 с.

13.  Література. Діти. Час : зб. літ.-крит. ст. про дит. літ. / В.Я.Неділька. – Київ.: Веселка,  (1976-1990) : Щорічник.

14.  Неділько В. Обрії літератури для дітей та юнацтва. – Київ : Знання, 1979. – 48 с.

15.  Рідне слово. Українська дитяча література : хрестоматія : навч. посібн. : у 2-х кн. / упоряд. Варакіна З.Д. – Київ : Либідь, 1999. – Кн. 1. – 400 с.; Кн.2. – 552 с.

16.  Славова М. Попелюшка літератури. Теоретичні аспекти літератури для дітей. – Київ : Київський університет, 2002. – 81 с.

17.  Срібна книга казок. Українські літературні казки : для серед. та ст. шк. віку / Упоряд. Ю.Винничук. – Київ : Веселка, 1992. – 493 с.

18.  Українська дитяча література. Антологія / Упоряд. Л.П.Козачок. – Київ : Вища школа, 2002. – 520 с.

19.  Українська дитяча література : навч. посіб. для учнів пед. училищ / Л.М.Кіліченка. – Київ : Вища школа, 1984. – 215 с. 

20.  Українська дитяча література. Хрестоматія : навч. посіб. для вузів / Л.П. Козачок. – Київ : Вища школа, 2006. – 519 с.

21.  Українська дитяча література. Хрестоматія : у 2 ч. / Упоряд. І.А. Луценко, А.М. Подолинний, Б.Й. Чайковський. – Київ : Вища школа, 1992. – Ч. 1. – 381 с.; Ч. 2. – 286 с.

22.  Українська дитяча література : хрестоматія крит. матеріалів / упоряд. Ф.Гурвич, В.Савенко. – Київ : Вища школа, 1969. – 245 с.

23.  Українська дитяча література : хрестоматія / упоряд. П.Вовк, В.Савенко. – Київ : Вища школа, 1976. – 416 с.

24.  Український дитячий фольклор / упоряд. і авт. вступ. ст. В.Г.Бойко. – Київ : Вид-во Академії наук УРСР, 1962. – 248 с.

 

Додаткова:

  1. Антипчук Н. Журнал «Молода Україна»: місце і роль у розвитку української дитячої літератури: Автореф. дис… к. філол.н.: 10.01.01./ КНУ ім. Т.Шевченка. – К., 2007. – 20 с.
  2. Антоненко-Давидович Б. І письменник чудовий, і педагог прекрасний : [С.Васильченко] // Дивослово. – 1995. – № 7. – С. 34-36.
  3. Бакуменко О. Пернате царство Білоуса : [Д.Г.Білоус] // Освіта України. – 2007. – 26 січня. – С. 9.
  4. Балабуха Н. Казка «Метелик» Лесі Українки в контексті модернізму // Українська і польська література для дітей та юнацтва: Збірник наукових праць / Уклад. Т.П.Левчук. – Луцьк: РВВ «Вежа», 2007. – Вип. 3. – С.45-57.
  5. Бандура О. Вивчення творчості Л. Глібова в школі. – Київ, 1961.
  6. Басс І., Каспрук А. Іван Франко: життєвий і творчий
    шлях. – Київ : Наукова думка, 1983. – 455 с.
  7. Біла І. Мотив втраченого дитинства (на матеріалі повісті Галини Пагутяк «Діти») // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 387-392.
  8. Біленко В. З любові й доброти народжене (Діти у творчості Григора Тютюнника) // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1980. – С. 87-100.
  9. Білоусов Є. Дитяча література і дитячий письменник в формуванні інтелекту і духовності сучасної української нації // Світ бібліотек. – 2002. – № 2. – С.17-18.

10.  Бойцун І. Роль «посередника» в розкритті внутрішнього
світу дітей у творах Євгена Гуцала // Дивослово. – 1998. – № 5. – С. 54-55.

11.  Бондаренко Ю. Алегорія тиранії в казці І.Франка «Фарбований лис» // Дивослово. – 2004. – №1. – С. 29-33.

12.  Борщевський В. Вивчення творчості М.Коцюбинського в школі. – Київ : Рад. письменник, 1964. – 134 с.

  1. Брандис Е. Сила молодая. Повесть о писательнице Марко Вовчок. – Л.: Детская литература, 1972. – 240 с.
  2. Братусь І. Життєва концепція молодого вчителя мусить ґрунтуватися на міцній національній основі. Інтерв’ю з Оксаною Іваненко // Літературна Україна. – 1997. – 25 груд. – С.5.

15.   Брюховецький В. Ліна Костенко : нарис творчості. – Київ : Дніпро, 1990. – 262 с.

16.  Будугай О. Пригодницько-шкільна повість для дітей 1960-1980-х рр.: жанрові особливості (О.Огульчанський, Б.Комар, А.Давидов): автореф. дис… к. філол.н.: 10.01.01. / Херсонський державний університет. - Херсон, 2008. – 20 с.

17.  Бурко О. Твір, що вчить дітей оптимізму (Вивчення казки
Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон» у 5 класі) // Дивослово. – 2003. – №2.

18.  Васильченко С. Авіаційний гурток : повісті та оповідання / Упоряд. В.Я.Неділько. – Київ : Рад. шк., 1983. – 341 с.

  1. Васильченко С. Мужицький ангел : оповідання, повість, п’єси : для серед. та ст. шк. віку. – Київ : Веселка, 2000. – 287 с.
  2. Васильченко С. Твори : в 3 т. – Київ : Дніпро, 1974. – Т. 2 : 1909-1932. Казки та легенди. – 415 с.

21.  Весни розспіваної князь : слово про Антонича / упоряд. М.М. Ільницький. – Львів: Каменяр, 1989. – 430 с.

22.  Вірченко Т. Характеротворення дитини в повісті Галини Пагутяк «Діти» // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 393-397.

23.  Вічна загадка любові: Літературна спадщина Григора
Тютюнника : спогади про письменника. – Київ : Рад. письменник, 1988. – 495 с.

24.  Вовк О. Основні завдання української дитячої літератури (роздуми над проблемою) // Актуальні проблеми слов’янської філології : Міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 241-249.

  1. Вовчок Марко. Творит : у 2 т. - Київ : Дніпро, 1983. – Т. 1.: Оповідання. Повісті. – 439 с.
  2. Гнідан О., Дем'янівська О. Володимир Винниченко : життя. Діяльність. Творчість : навч. посібн. для студентів-філологів. – Київ : Четверта хвиля, 1996. – 256 с.

27.  Головань Т. І пригоди, і романтика, і знання… [В.Нестайко «Тореадори з Васюківки»] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – №4. – С. 15-22.

28.  Головацька Н., Солошенко Т. Для чого людині серце? Урок-диспут за оповіданням А.Дімарова у 5 кл. // Урок української. – 2008. – №3-4. – С.44-45.

29.  Головій О. Дитина у воєнних умовах на сторінках української літератури (оповідання І.Багряного «Пацан» та повість Гр.Тютюнника «Климко») // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 321-333.

30.  Горлач Л. Високий вогонь таланту (До 70-річчя від дня народження П.Воронька) // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1983. – С. 177-181.

31.  Грінченко Б. Твори: У 2 т. – Київ : Наукова думка, 1990. – Т. 1.: Поетичні твори. Оповідання. Повісті. – 640 с.

32.  Гримич Г. Світ героїв Є.Гуцала // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка. – 1982. – С. 102-105.

  1. Грицай М. Марко Вовчок: Творчий шлях. – Київ : Вища школа, 1983. – 196 с.
  2. Грицай М. Первоцвіт дитячої літератури (До 150-річчя від дня народження Марка Вовчка) // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1983. – С. 77-81.
  3. Гутенна В. І. Я. Франко – дитячий письменник : теоретик і практик : дис. ... к. філол. н.: 10. 01. 01 / Луганський держ. педагогічний ун-т імені Тараса Шевченка. – Луганськ, 2001. – 203 с.
  4. Давидов А. Дивосвіт Віктора Близнеця // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1983. – С. 199-204.
  5. Даниленко Л. Дитина-дивак у художньому світі І.Франка і Гр.Тютюнника // Дивослово. – 2008. – № 2. – С. 23-25.
  6. Дей О. Іван Франко, життя і діяльність. – Київ : Дніпро, 1981. – 355 с.
  7. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ- поч.ХХ ст. – Київ : Вища школа, 1981. – 215 с.
  8. Деркач Б. Леонід Глібов: Життя і творчість. – Київ : Дніпро, 1982. – 252 с.
  9. Деркачова О. Казка з нещасливим кінцем: винятки із правил : про дит. літ. // Книжковий клуб плюс. – 2006. – №7-8. – С.11-12.
  10. Довженок Г. Український дитячий фольклор : (віршові жанри). – Київ : Наукова думка, 1981. – 172 с.
  11. Дорогокупля О. Розвиток української байки як жанру дитячої літератури у 80-90-х роках ХІХ-початку ХХ століття // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 474-480.
  12. Дуб Р., Поліщук В. Вивчення творчості Степана Васильченка : посібн. для вчителів. – Київ : Рад. школа, 1984. – 97 с.

45.  Дудінова Н. Проблема становлення особистості у творчості Віктора Близнеця (на прикладі повісті «Женя і Синько») // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський збірник наукових статей / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 316-321.

  1. Дяченко-Лисенко Л., Коваленко С. Казкове і реалістичне у творах Б.Харчука й А. де Сент-Екзюпері // Дивослово. – 2008. – № 1. – С. 16-19.

47.  Дяченко-Лисенко Л., Коваленко С. Нове ім’я в шкільній програмі: Любов Пономаренко // Урок української. – 2008. – №1-2. – С.49-52.

48.  Єсипенко Д. Психологія мудрої дитини у творчості Василя Стефаника Актуальні проблеми словянської філології : міжвузівський зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 168-174.

  1. Єфімов О. Спогад з поглядом в майбутнє. Дитяча література – вчора, сьогодні, завтра // Літературна Україна. – 1991. – 9 трав.
  2. Єфремов С. Історія українського письменства. – Київ : Феміна, 1995. – 688 с.
  3. Жук З. Вражає жанрове одноманіття: (Про дитячу літературу українських авторів) // Книжковий клуб плюс. – 2006. – №7-8. – С.27-29.

52.  Жулинський М. Богдан-Ігор Антонич // Жулинський М. Слово і доля : навч. посібн. – Київ : А.С.К., 2002. – С.

53.  Жулинський М. Володимир Винниченко // Жулинський М. Слово і доля : навч. посібн. – Київ : А.С.К., 2002. – С.

54.  Забіла Н. Казки і життя Оксани Іваненко // Слово про Оксану Іваненко. Статті, етюди, есе. – Київ : Веселка, 1986. – С.22-37.

55.  Заверталюк Н. Екзистенційна проблематика оповідань В.Винниченка для дітей і про дітей // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 412-419.

56.  Зборовська Н. Казка як психотерапія для дорослих і дітей // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – №.9 – С.71-80.

57.  Зелене Око. 1001 вірш: Антологія української поезії для дітей / упоряд. І.Лучука. – Тернопіль : Навч. кн. - Богдан, 2008. – 656 с.

  1. Зозуляк Р. Виховання моральних рис молодших школярів Галичини засобами української дитячої літератури (1900-1939 рр.): Автореф. дис… к. пед.н.: 13.00.01. – Івано-Франківськ, 2005. – 20 с.
  1. Іванченко Р. Іван Нечуй-Левицький : нарис життя і творчості. – Київ : Вища школа,1980. – 147 с.
  2. Іванюк С. Випробування дитинством // Сучасність. – 1992. – №3. – С. 173-177.

61.  Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич : нарис життя і творчості. – Київ : Рад. письменник, 1991. – 207 с.

62.  Ільницький М. Ключем метафори відімкнені вуста… Поезія Ігоря Калинця / Бібліотека українців Європи «Зерна». – Париж-Львів-Цвікау, 2000. – 144 с.

63.  Історія української літератури. Кінець ХІХ-початок ХХ ст.. : у 2 кн. / О.Д.Гнідан. – Київ : Либідь, 2005. – Кн.1. – 624 с.; Кн.2. – 496 с.

  1. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. / В.Дончика. – Київ : Либідь, 1998. – Кн. 1. – с.; Кн. 2. – 456 с.

65.  Історія української літератури ХІХ століття : підруч. : у 2 кн. / М.Жулинського. – Київ : Либідь, 2005. – Кн.1. – 656 с.; Кн.2. – 712 с.

  1. Калиниченко Н. Михайло Коцюбинський : нарис життя і творчості. – Київ : Дніпро, 1984. – 189 с.

67.  Казка з-за ґрат: Із спецсховища – до читача. – Київ : Довіра, 1992. – 207 с.

68.  Камінчук О. Олена Пчілка: аспекти творчої діяльності //
Слово і час. – 1999. – № 6. – С. 12-18.

69.  Камінчук О. Художній світогляд та особливості поетики
Лесі Українки // Дивослово. – 2003. – № 1. – С.54-59.

70.  Карабльова О., Клименко З. Дитячий світ у прозі Григора Тютюнника // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ.: БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 340-347.

71.  Качак Т. Сучасна українська дитяча література: аспекти гендерної інтерпретації // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 424-435.

72.  Кіт Д. Патріарх українського гумору (Шкіц до портрета П.Глазового) // Дивослово. – 2005. – №1. – С.55-56.

73.  Кизилова В. Дитяча література: стан, проблеми, перспективи // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 236-241.

74.  Клейменова Т. Внутрішній світ дитини в оповіданнях М.Коцюбинського // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 154-161.

75.  Кодак М. Нам на нього пощастило. Про Ана­толія Дімарова, який схожий на свої книги // Літ. Ук­раїна. — 23 трав. – 2002. – С.6.

76.  Косенко Ю. Герої Віктора Близнеця // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1978. – С. 174-178.  

77.  Костюк Г. Світ Винниченкових ідей та образів // Слово і час. – 1990. – № 7. – С. 14-26.

  1. Костюченко В. Оксана Іваненко // Українська мова та література в школі. – 1986. – №4. – С.19-23.
  1. Колесник П. Степан Руданський : літ. портрет. – Київ : Дніпро, 1971. – 111 с.
  2. Костюченко В. Українська радянська література для дітей: Літературно-критична хроніка. – Київ : Веселка, 1984. – 156 с.
  3. Косяченко В. Незгасний усміх (жанр співомовок і розвиток української поетичної сатири та гумору) // Українська співомовка / упоряд. В.Т. Косяченко. – Київ : Рад. письменник, 1986. – С.3-34.

82.  Коцюбинський М. Вибрані твори : оповідання, новели, повісті / упоряд., передм. та приміт. Ю.Кузнецова, Н.Левчик. – Київ : Веселка, 2004. – 342 с.

  1. Кравецька О. Журнал «Дзвінок» серед сучасних йому періодичних видань для дітей // Радянське літературознавство. – 1972. – №10. – С.28-33.
  2. Кремінь Т. Концептуальна своєрідність сучасної української дитячої літератури (на матеріалі творчості В. Бойченка) // Педагогічна думка. – 2007. – №2. – С.23-27.

85.  Криловець А. «Сім струн я торкаю» (Із секретів поетичної
творчості Лесі Українки) // Дивослово. – 1995. – № 7. – С. 12-16.

86.  Круль Л., Благун Н. Загальний огляд сучасної української дитячої періодики (жанрово-тематичне розмаїття) // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 402-411.

  1. Кузнецов Ю. Поетика прози Михайла Коцюбинського. – Київ : Наукова думка, 1989. – 266 с.
  2. Латанський В. Леся Українка – дітям // Література. Діти.  Час. – Київ : Веселка, 1982. – С. 152-159.
  3. Левчук Т. Національна домінанта в літературній казці української діаспори // Українська і польська література для дітей та юнацтва : зб. наук. праць / уклад. Т.П.Левчук. – Луцьк: РВВ «Вежа», 2007. – Вип. 3. – С.81-89.

90.  Ленська С. Образ дітей війни у творах Гр.Тютюнника, В.Близнеця, М.Вінграновського // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 333-340.

  1. Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю.І.Ковалів. – Київ : Академія, 2007. – Т.2.: М-Я. – 624 с.
  2. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром′як, Ю.І.Ковалів та ін. – Київ : Академія, 1997. – 752 с.
  3. Лобач-Жученко Б. Літопис  життя і творчості Марко Вовчок. – Київ : Дніпро, 1983. – 464 с.
  4. Луценко І., Подолинний А., Чайковський Б. Зародження і розвиток давньої української дитячої літератури (ХІ-ХVІІІ) // Слово і час. – 1995. – № 3. – С. 69-75.
  5. Мазуренко О. Природа – це казка, яку треба читати серцем (Гр.Тютюнник «Степова казка», «Лісова сторожка») // Українська мова і література в школі. – 2005. – №5. – С. 35-36.
  6. Майоров В. Твори Михайла Коцюбинського для дітей і про дітей //     Література. Діти. Час. – К.: Веселка, 1979. – С. 101-112.
  7. Майстер прози поетичної : Степан Васильченко / М.С. Грицюти. – Київ : Веселка, 1983. – 295 с.

98.  Мацевко-Бекерська Л. Голос і точка зору в просторі тексту для дітей // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2009. – №.3 – С.118-123.

99.  Мацевко-Бекерська Л. Дитинство як етичний феномен: інтрадієгетичний наратив у просторі дитячого тексту (на матеріалі української малої прози кінця ХІХ-початку ХХ ст.) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – №.9 – С.104-111.

  1. Мовчан Р. Вивчення української літератури у 5 класі 12-річної школи // Дивослово. – 2005. – №1. – С.39-43.
  2. Мовчун А. Поезії та казки Лесі Українки для дітей // Початкова школа. – 2007. – №2. – С.16-20.
  3. Моклиця М. Інтенційно «дитячі» елементи літератури для дорослих // Українська і польська література для дітей та юнацтва: Збірник наукових праць / уклад. Т.П.Левчук. – Луцьк : Вежа, 2007. – Вип. 3. – С. 5-19.

103.                     Мороз Л. Григір Тютюнник : нарис життя і творчості. – Київ : Дніпро, 1991. – 207 с.

104.                     Нагорна О. Ретроспективний аналіз становлення і розвитку дитячої періодичної преси в Україні (з кінця ХІХ до 1991 року) // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 381-393.

  1. Наумова М. Початок великого шляху (З історії дитячої книги в УРСР) // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1977. – С. 84-94.
  2. Науменко Н. Дивосвіт Ігоря Калинця // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 151-159.
  3. Неврилий М. Українська радянська поезія 20-х років : мікропортрети в художніх стилях і напрямах. – Київ : Вища школа, 1991. – 271 с.
  4. Неділько В. Першовідкриття художнього слова (До 80-річчя від дня народження Н.Забіли) // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1983. – С. 188-194.
  5. Неділько Г. Твори Леоніда Глібова для дітей // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1981. – С. 121-128.
  6. Немченко Г., Немченко І. Вежі духовності : посібн. з літ. укр. діаспори. – Херсон : Атлант, 2000. – 252 с.
  7. Никитюк Л. Чи варто боятися Хухи-Моховинки? (Урок-знайомство у 5 кл.) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – №9. – С. 27-30.
  8. Новаківська Л. Олена Пчілка і українські діти // Рідна школа. – 1998. – №11. – С. 8-9.
  9. Огар Е. Українська дитяча книжка : сучасний стан і перспективи // Діалог культур: Україна у світовому контексті : Мистецтво і освіта : зб. наук. праць / упоряд і відп. ред. С.О.Черепанова. – Львів: Каменяр, 1998. – Вип. 3. – С. 308-313.

114.                     Осадча К. Психологізм дитячих оповідань Михайла Коцюбинського (принципи і засоби зображення характерів) Актуальні проблеми словянської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХНІ. – С. 161-168.

  1. Павлюк П. «Мене сестриця з світу згубила…»: Фольклорна основа «Казки про калинову сопілку» О.Забужко // Українська мова та література. – 2007. – Чис. 2-4. – С. 68-70.
  2. Папуша О. Дитяча література в епоху глобалізації : Гаррі Поттер і проект гомогенізації читача // Гуманітарні науки. – 2008. – № 1. – С. 66-77.
  3. Папуша О. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії : до проблеми конституювання об’єктів наукового дискурсу // Слово і час. – 2004. – №12. – С.20-26.
  4. Папуша О. Теоретичний дискурс дитячої літератури: у пошуках об’єкта // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – 2004. – Вип.33.: Ч.2. – С.172-183.
  5. Папуша О. Наратив дитячої літератури : специфіка художнього дискурсу : автореф. дис… к.філол.н.: 10.01.06. – Тернопіль, 2004. – 19 с.
  6. Передирій В. Становлення української періодики для дітей: (на матеріалі журналу «Дзвінок», 1890-1914 рр.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН  України. ЛНБ ім. В.Стефаника, НДІ періодики ; за ред. М.М.Романюка. – Львів, 1996. – Вип. 3/4. – С. 117-125. 
  7. Плетньова О. Порівняльний аналіз фольклорної казки «Колобок» та її літературного переспіву «Плискачик» Наталі Забіли // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А.Зарва. – Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2009. – Вип. ХХ : Лінгвістика і літературознавство. – С. 315-325.
  8. Погрібний А. Б.Грінченко в літературному русі к. ХІХ-поч. ХХ ст. – К., 1990.

123.                     Погрібний А. Життя і творчість Б. Грінченка // Дивослово. – 1994. – №3. – С. 6-12.

124.                     Поліщук Я. Культурницька місія Б.Грінченка // Дивослово. – 2007. – №7. 

  1. Пономаренко О. Мотиви колядок, щедрівок та веснянок у поезії Б.-І. Антонича // Українська мова і література в школі. – 2005. – №7. – С.46-55.

126.                     Прибєгіна В. В.Королів-Старий «Хуха-Моховинка». Добро і зло у казці // Українська мова і література в школі. – 2007. – №6. – С.29-30.

127.                     Присяжнюк С. Психологізм дитячих оповідань В.Винниченка (принципи і засоби зображення характерів): Автореф. дис… к. філол. н.: 10.01.01. – Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка. – Кіровоград, 2006. – 20 с.

128.                     Прокопчук О. Сучасна періодика для дітей. Яка вона? // www.h.ua

  1. П’янов В. Поетичний світ казки // Дніпро. – 1976. – №4. – С.135-137.
  2. Рудницька О. Доброта і жорстокість в оповіданні С. Черкасенка «Маленький горбань» // Дивослово. – 2003. – № 10. – С. 43-44.

131.                     Рудницька О. Коли миші стають кольоровими. Конспект
уроку на тему «Світ дитинства в поезіях Ліни Костенко» // Укра­їнська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та
колегіумах. – 2003. – № 5. – С. 16-23.

132.                     Сабат Г. Орієнтальні казки І.Франка // Дивослово. – 2008. – № 11. – С. 42-44.

133.                     Савіцький М. Богдан Лепкий: Життя і творчість. – К., 1993.

  1. Сагіна Ф. Вивчення творчості Марко Вовчок в школі. – Київ : Радянька школа,  1971 – 158 с.
  2. Сиваченко М. Леонід Глібов: Дослідження і матеріали. – Київ : Дніпро, 1969. – 288 с.
  3. Сивокінь Г. Батьки своїх дітей (Проблеми школи і виховання в нових прозових творах) // Українська мова і література в школі. – 1975. – №7. – С.3-15.
  4. Січкар О. Рецепція смерті у дитячій свідомості (за творами В.Близнеця «Звук павутинки» та В.Дрозда «Парость») // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ: БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 347-354.
  5. Скоблєва-Сологуб Н. Здивування першого знайомства (Система уроків із вивчення дитячих оповідань В.Винниченка) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – №1. – С. 90-97.
  6. Слабошпицький М. Є такий особливий вік // Літературна Україна. – 1994. – 9 лютого.
  7. Слабошпицький П. Письменник світового масштабу: штрихи до портрета Володимира Винниченка // Українська мова та література в школі. – 1990. – № 2.
  8. Соколова В. Вчити мислити (Система запитань до оповідання В.Винниченка «За Сибіром сонце сходить») // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – №1. – 160-162.

142.                     Стаднійчук Р. Дитяча література: від реалій до ідеалу // Слово і час. – 1994. – № 9-10. – С.41-44.

  1. Стадницька Ю. Дитяча публіцистика як об'єкт дослідження // Вісник СумДУ. – 2006. – № 3 (87).

144.                     Стасюк Н. Леся Українка. Роль родини у її вихованні. Поезії «Мрії», «Як дитиною, бувало…» // Українська мова і література в школі. – 2007. – №6. – С.31-33.

145.                     Стасюк С. Поезія Ліни Костенко для дитячого читання (за матеріалом збірки «Бузиновий цар» // Українська і польська література для дітей та юнацтва : зб. наук. праць / Уклад. Т.П.Левчук. – Луцьк : РВВ «Вежа», 2007. – Вип. 3. – С. 134-138.

146.                     Степаненко В. Виховуючи оптимізм. План-конспект вивчення повісті В.Нестайко «Тореадори з Васюківки» // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – №4. – С. 22.

147.                     Струшляк О. Історичні аспекти зародження і розвитку періодичних видань для дітей // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ: БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 289-296.

148.                     Ступик Ю. Грабовський П. і дитяча література // Грабовський П. у школі. – К.: Радянська школа, 1968. – С.112-119.

149.                     Тарасинська І., Нечепоренко Л. Леся Українка і діти // Актуальні проблеми словянської філології : міжвузів. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А.Зарва. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІ. – С. 148-154.

  1. Тисовська Н. Як козаки дитячу літературу рятували : (про видання дитячої літератури в країні) // Книжковий клуб плюс. – 2006. – №7-8. – С.25.

151.                     Тихолоз Н. З вірою в силу розуму (Ідейно-художнє новаторство І.Франка в збірці казок для дітей «Коли ще звірі говорили») // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – №6. – С.59-67.

152.                     Тихолоз Н. Крутійська одіссея «рудого кардинала» («Лис Микита» І.Франка: текст, підтекст, контекст, інтертекст // Дивослово. – 2005. – № 2. – С.

153.                     Тихолоз Н. Попелюшка з чарівного замку, або Некоронована царівна жанрів (казка як вид художньої словесності) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях і колегіумах. – 2002. – № 5. – С. 22-31.; № 6. – С. 53-60.

154.                     Тихолоз Н. «Як дітям мати, з любові...» (Етика і поетика
Франкових казок) // Дивослово. – 2003. – №11. – С.2-6.

155.                     Тищук Т. Українська літературна казка в контексті світової літератури // Українська і польська література для дітей та юнацтва: Збірник наукових праць / уклад. Т.П.Левчук. – Луцьк: РВВ «Вежа», 2007. – Вип. 3. – С. 113-119.

156.                     Ткаченко А. Василь Симоненко. Нарис життя і творчості. – Київ : Дніпро, 1990. – 310 с.

157.                     Ткаченко Л. Виховні концепти й особливості поетики української дитячої поезії початку ХХ ст. (на матеріалі творчості Марійки Підгірянки, Олександра Олеся, Миколи Вороного): Автореф. дис… к. філол.н.: 10.01.01. / Херсонський державний університет. - Херсон, 2008. – 20 с.

  1. Турган О. «Боровся я за щастя для людини…». Павло Грабовський для дітей і про дітей // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1988. – С. 103-108.
  2. Франко І. Байка про байку // Зібрання творів : У 50 т. – Київ : Наукова думка. – 1979. – Т. 20. – С. 167-172.
  3. Хоменко Б. Марко Вовчок і дитяча література // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1980. – С.158-167.
  4. Хом'як Т. «Що б з мене було!». Діти у творчості Архипа Тесленка // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1987. – С. 80-84.
  5. Хропко П. Гуманістичний пафос дитячих оповідань Бориса Грінченка // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1987. – С. 69-79.
  6. Хропко П. Світ дитини в автобіографічних оповіданнях Івана Франка //   Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1981. – С. 111-120.
  7. Цеков Ю. Степан Руданський: Нарис життя і творчості. – Київ : Дніпро, 1983. – 176 с.

165.                     Чух Г. Не така вже й страшна нечиста сила… (Аналіз казок В.Королева-Старого «Хуха-Моховинка» та «Потерчата» у 5 кл. // Дивослово. – 2005. – №1. – С. 24-28.

  1. Шабліовський Є. Серце, відкрите людям // Шевченко Т. Малий Кобзар: Вибрані  поезії. Для середнього шкільного віку. – Київ : Веселка, 1979. – 384 с.
  2. Шарова Є. Ірина Жиленко // Історія української літератури
    XX століття : у 2 кн. / В.Дончика. – Київ : Либідь, 1995. – Кн. 2. : Друга половина ХХ століття. – С.

168.                     Швець А. Модель дитячого світу у прозі І.Франка // Дивослово. – 2005. – №9. – С. 53-57.

169.                     Шевченко А. Феномен Євгена Гуцала // Дивослово. – 2003. – №3. – С.

  1. Шевченко Т. Буквар південноруський 1861 року: для молодшого та     середнього шкільного віку / Упоряд. М.М.Ілляша. – Київ : Веселка, 1991. – 63 с.
  2. Шевченко Т. Мені тринадцятий минало: Вибрані поезії: Для молодшого та старшого шільного віку. – Київ : Веселка, 1994. – 159 с.
  3. Шевчук В. Українська класична літературна казка та шляхи її розвитку // Срібна книга казок. Українські літературні казки : для серед. та ст. шк. віку / упоряд. Ю.Винничук. – Київ : Веселка, 1992. – С. 5-14.
  4. Що непокоїть найбільше? Запрошення до розмови про стан сучасної дитячої літератри // Література. Діти. Час. – Київ : Веселка, 1987. – С. 12-27.
  5. Ярмыш Ю. Детская литература Украины. – М.: Детская литература, 1982. – 336 с.
  6. Яценко Т. Особливості вивчення повісті А.Дімарова «Блакитна дитина» в 7 кл. // Українська мова і література в школі. – 2006. – №2. – С.36-42.

 

РЕСУРСИ

http://www.ukrlit.vn.ua

http://www.velib.com

http://www.ukrlib.com.ua

http://www.literature-ukraine.blogspot.com

http://chtyvo.org.ua

http://vesna.org.ua

http://feya.net.ua

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=313

http://www.angelyatko.com.ua/

http://mytop-in.net/rating/ukraine/rest_and_entertainment/children/1.html

http://www.zernyatko.kiev.ua/ukr/books/45

http://book-house.org/html/index.php

http://www.lukoshko.net


ЗРАЗКИ ВІДПОВІДЕЙ НА ПИТАННЯ ПЛАНІВ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 Періодизація історії української літератури для дітей і про дітей

1.      Дитячі твори в усній народній творчості (від прадавніх часів до сьогодення).

2.      Зародження і формування української дитячої літератури (ХІ-ХVІІІ стт.).                                                              

3.      Дитяча література першої половини ХIХ ст.  

4.      Дитяча тема у творчості письменників другої половини ХIХ ст.      

5.      Світ дитини у творах письменників кінця ХIХ-поч.ХХ ст. 

6.      Жанрово-тематична палітра літератури для дітей та юнацтва першої половини ХХ ст.   

7.      Панорама дитячої літератури у другій половині ХХ – поч. ХХІ ст.

8.      Дитяча література української діаспори.

Розділи про літературу ХХ ст. мають свою внутрішню періодизацію, пов’язану із головними моментами й тенденціями недавнього минулого:

Жанрово-тематична палітра літератури для дітей та юнацтва першої половини ХХ ст.:  

-         Дитяча література 20-30-х рр. ХХ ст;

-         Література для дітей і юнацтва 1931-1945 рр.

 Панорама дитячої літератури у другій половині ХХ – поч. ХХІ ст.:

-         Література 1946-1990-х рр.;

-         Література для дітей і юнацтва на сучасному етапі.

 

Стан розвитку дитячої періодики

Початком становлення української дитячої періодичної преси можна вважати «Домову шкілку» за редакцією Юліана Вислобоцького, яка з'явилась у 1854 році як додаток до рядового часопису «Вістник», що видавався у Відні для «Русинів австрійської держави». Хоча часопис проіснував всього два роки (до 1856), проте його значення неможливо переоцінити. Він став першоосновою дитячої періодичної преси України. У виданні пропонувалися байки, казки, вірші, оповідання, статейки. І за своїм характером, і за тодішньою потребою воно було призначене одночасно для селянства і дітей.

У 1869-1881 pp. у Львові видавалася «Ластовка»: письмо для руских детей» М.Клемертовича як додаток до часопису «Учитель», у якому були друковані писання тодішніх галицьких і буковинських авторів С.Воробкевича, Д.Вінцковського, Г.Врецьони, І.Гушалевича, Б.Дідицького, А.Добрянського, Г.Купчанка, В.Масляка, І.Пасічинського, Г.Полянського та інших.

Наступником «Ластовки» стало видання «Приятель детей: Иллюстрированное двухнедельное письмо» Ізидора Трембіцького, яке існувало в 1881-1883 роках у Коломиї. У той же період у Львові за редакцією Олекси Щербаня виходив часопис «Новість», але він був зорієнтований на старших дітей. Як свідчить Б.Гошовський, у цих виданнях, як і в «Ластовці» проявлялися москофільські тенденції.

Дещо пізніше у Чернівцях почала виходити друком «Бібліотека для молодежи, міщан і селян». Вона носила більш проукраїнський характер і видавалась «Руською Бесідою» у 1885-1894 pp. за редакцією визначного педагога, дитячого письменника і діяча Омеляна Поповича. Тут друкувалися твори С.Воробкевича, Б.Грінченка, С.Ковалева-П'ятки, Ю.Федьковича, Є.Ярошинської, О.Поповича і ін., і тут вперше побачила світ казка Лесі Українки «Лілея».

Справжнім переломним моментом у культурному житті українського суспільства стала поява двотижневика для дітей і молоді «Дзвінок». Поштовхом для цього стало створення у 1868 році товариства «Просвіта», благородна мета якого полягала у пізнанні власного народу, у підвищенні рівня освіти, у пробудженні і розвитку національної свідомості. Незабаром з ініціативи творців «Просвіти» виникла нова народна організація «Руське товариство педагогічне» (1881 рік), що згодом змінює назву на Товариство «Рідна школа» (у 1926 році). Саме останнє забезпечило можливість виходу книжок та журналів для дітей. Серед періодичних видань відомі журнали «Дзвінок», «Світ дитини», «Рідна школа», «Юнацька думка», «Учитель», «Учительська думка», «Вогні» та ін.

Журнал «Дзвінок» розпочав свій шлях із 1890 року і протягом чверті сталіття радував юних читачів. За свідченнями В.Лучука він був єдиним дитячим часописом на всю Україну, на ту частину, що належала Росії, і на ту, що була під Австро-Угорщиною. Видання було започатковане відомим педагогом і автором великої етнографічної праці «Гуцульщина» В.Шухевичем і проіснувало до 1914 року, до початку Першої світової війни. «Дзвінок» виходив двічі на місяць. Обсяг - 8 друк. арк., формат змінний, ілюстрації – чорно-білі. З 1907 року випускався з «Додатком для малих читачів».

«Дзвінок» став виданням, що несло культуру і просвіту дітям. Змістовні випуски, різноманітність жанрів, доступна форма викладу, естетичне оформлення журналу здобули йому визнання і популярність серед дітей і дорослих.

У різний час редакторами журналу були відомі діячі української культури: О. Барвінський, В.Білецький, К.Паньківський, М.Пачовський, К.Малицька, К.Гриневичева. І.Крип'якевич та ін.

У журналі друкувались майже всі тогочасні письменники. Їх твори стали цінним надбанням дитячої української літератури. На сторінках «Дзвінка» з'являлись напрацювання Б.Лепкого, М.Старицького, Т.Шевченка, Лесі Українки, М.Шашкевича, І.Франка, Л.Глібова, Б.Грінченка, М.Коцюбинського, В.Самійленка, М.Підгірянки, С.Руданського, В.Чайченка, С.Яричевського, Марка Вовчка, К.Гриневичевої та ін. Таке співробітництво видатних українських письменників упродовж 25 років, безперечно, позитивно вплинуло на змістовий рівень часопису і, як наслідок, на виховання свідомого та активного молодого покоління нації.

Жанрова різноманітність «Дзвінка» охоплювала вірші та оповідання, уривки з повістей, народні і літературні казки, байки, переклади творів братів Грімм, Ш.Перро, В.Гауфа, Г.-Х.Андерсена, Р.Кіплінга, М.Твена, співанки, веснянки, загадки, акровірші, жарти та ін.

Отак на українських землях, що опинилися під Австрією, до Першої світової війни розвивався видавничий рух у галузі часописів для дітей і молоді.

Період після Першої світової війни (1918-1939 pp.) деякі науковці вважають своєрідним часом відродження дитячої літератури і періодики зокрема. У ці роки в Галичині з'являються видавництва для дітей – «Світ дитини», «Золота Бібліотека Української Дитини», «Наш Приятель»; розпочинається видавництво журналів і часописів «Світ Дитини», «Малі друзі», «Приятель Дітей», «Наш Приятель», «Дзвіночок», «Юні Друзі», «Орленя» з творами, у яких поєднуються загальнолюдські й національні цінності із суто релігійним і національно-патріотичним змістом.

Щомісячний журнал для дітей «Світ дитини» виходив у Львові у 1919-1939 pp. Проте у 1923-1925 pp. його можна було зустріти як двотижневий додаток до журналу «Молода Україна». Видавцем і редактором «Світу дитини» був М.Таранько. Видання гуртувало навколо себе кращих педагогів, дитячих письменників й ілюстраторів Західної України, виходячи накладом у 4-5 тис. примірників. Видання часопису відновлено у Львові у 1994 році під редакцією Л.Лемик.

Спрямованість видання була визначена у передмові до першого видання (1.11.1919 р.): «Полюби усею силою твоєю, усім умом і серцем твоїм світ твій, дитино! А світом твоїм – країна рідна і народ твій».

Серед найбільше видрукованих жанрів – поезії, байки, казки, легенди, сценарії свят, пісні з нотами, дитячі забавки, ювілейні статті. У журналі можна були зустріти твори О.Олеся, Б.Лепкого, Марійки Підгірянки та ін.

Вагомою для дітей також була поява у 1920 році журналу-місячника «Наш приятель». Навіть митрополит А.Шептицький, розуміючи вагу друкованого українського слова для молоді, сприяв видавництву журналу та серії книжечок «Бібліотека "Нашого приятеля"». Проте журнал проіснував лише до 1935 року.

Не можна оминути увагою і факт виникнення першої дитячої газети «Молоді каменярі». Щоправда вона протягом свого існування у 1928-1932 роках була додатком до часопису «Громадський голос». Виходила газета у Львові під редакційні С. Терлецького.

Крім вищеназваних видань, у 30-ті роки ХХ ст. також випускалися «Приятель дітей: євангельський часопис для релігійного виховання» (1928 р., 1934 р.,. 1938 р.), «Проблески: Журнал шкільної громади гімназії "Рідна школа"» (1933 р., 1936 р.), а також «Юні борці: Ілюстрований щомісячний часопис для дітей українського працюючого народу» (1938 p.). Проте вони не набули значного поширення.

У листопаді 1931 року розпочинає своє життя дитячий журнал «Дзвіночок». Його перший номер з'явився у Львівській друкарні Івана Тиктора. Головним редактором, видавцем і засновником журналу став відомий на той час український письменник, січовий стрілець Юрій Шкрумеляк.

Часопис уміщував публікації виховного, пізнавального та розважально-пізнавального характеру. Продуманий підбір матеріалів у випусках робив видання цікавим для дітей різного рівня розвитку. Часопис виходив щотижня. Він був дешевим й тому єдино доступним для селянських дітей. Саме тому уже через два роки його існування тираж сягав 18 тис. примірників.

Як свідчить У.Лешко, редакція надавала важливого значення вихованню у дітей патріотичних почуттів, друкуючи твори героїчної тематики. Ця тема у змісті журналу розгорталася у двох напрямах: публікація творів про дітей-героїв і ознайомлення дітей з героїчними постатями української історії та недавніх визвольних змагань.

У часописі велася рубрика з вивчення найпростіших, необхідних для спілкування у побуті слів німецької та англійської мов. Журнал дбав про всебічно виховання маленьких читачів. Дуже часто друкувалися пісні з нотами та малюнками-рухами до них. Значну частину змісту журналу становили казки, віршики, сміховинки, ігри та жарти для дітей дошкільного віку. Ці матеріали ілюструвалися смішними малюнками, які добре запам'ятовувалися.

Не зовсім звичним для дитячого видання було те, що у «Дзвіночку» вміщувалась рекламна інформація на товари і послуги для дітей (цукерки, спортивне спорядження, шкільне приладдя тощо).

До 1939 року редакція випустила 94 номери «Дзвіночка», кожен з яких демонстрував високу культуру видання. Проте 17 вересня 1939 р «Дзвіночок» було закрито. У Західну Україну прийшла радянська влада і редакція журналу була знищена, як і весь наклад «Дзвіночка», що був уже видрукуваний як листопадове число. У січні 1993 року журнал «Дзвіночок» було відроджено (м. Рогатин, Івано-Франківська область).

Наступним цікавим львівським виданням став ілюстрований журнал для дітей «Малі друзі». Він видавався щомісяця у місті Лева у 1937-1938 pp. та у 1942-1944 рр. Часопис призначався дітям молодшого та старшого віку і мав відповідні рубрики: «Маленькі друзі» та «Юні друзі». З початку випуску видання його постійним співробітником став Р.Завадович. Автор захопив молодь своїм чарівним Гномиком Ромтомтомиком, а під час війни ним написаний та надрукований чи не найкращий твір – історична поема-казка «Хлопці з зеленого бору». Згодом журнал видавався і в Кракові як додаток до газети «Краківські вісті», випущений «Українським видавництвом». А у 1947-1948 pp. часопис друкувався і в Авгсбурзі.

Із вищезгаданим ім'ям Івана Тиктора пов'язане видавництво ще одного часопису для дітей. У 1942-43 роках він перебував у Рівному, де став директором видавництва «Волинь». За його ініціативою в цей час у місті видався щомісячний журнал для дітей «Орленя».

Такою була ситуація з видавництвом дитячої періодики на території Західної України. На центральних землях та Сході через деякі історичні умови вихід часописів для дітей розпочався пізніше. Проте варто зазначити, що активне видавництво дитячої періодики у Росії до 1919 року передбачало проникнення деяких часописів і на територію України, тому коротко розглянемо ситуацію щодо видавництва дитячої періодичної преси у Росії.

У Росії перший дитячий журнал – «Дитяче читання для серця і Розуму» (1785-1789 pp.) був заснований М.Новіковим. Він мав просвітницький характер. У першій половині XIX ст. дитячі та юнацькі журнали носили в основному релігійно-монархічне спрямування. На думку В.Бєлінського, єдиним журналом, що заслуговував на увагу, був часопис «Нова бібліотека для виховання» (1847-1849 рр.) за редакцією П.Редкіна. У другій половині ХІХст. під впливом революційно-демократичного руху з'явились прогресивні дитячі та юнацькі видання: «Підсніжник» (1858-1862 pp.), «Світанок» (1859-1862 pp.), «Джерельце» (1882-1917 pp.), «Дитяче читання» (1869-1906 pp., з 1906 змінений у «Юну Росію», виходив до 1918 р.), останній редагували спочатку О.Острогорський, а  потім В.Острогорський і Д.Тихомиров. У цих журналах друкували кращі надбання російської та світової літератури. У той же час набули поширення журнали, у яких значне місце посідали псевдоромантичні повісті, пропагувались буржуазно-філантропічні ідеї («Задушевне слово»). У кінці ХІХст. почали виходити науково-популярні журнали («Юний читач», з 1899 p., заборонений у 1906 р. та ін.). У літературному журналі  «Стежинка»  (1906-1912 pp.) поряд зі стилізованими фантастичними і містичними казками, віршами символістів друкувались твори О.Купріна, О.Толстого, К.Чуковского та інших. Процес зростання революційної боротьби відобразився і на характері нових видань для дітей та юнацтва. З'являються журнали, що підтримують революційну спрямованість: «Золоте дитинство» (1907-1917 pp.), «Маяк» (1909-1918 pp.) під редакцією І.Горбунова-Посадова. Останній журнал був рекомендований для дітей робітників газетою «Правда» (25 грудня 1912 p.).

Після 1919 року дитячі та юнацькі періодичні видання стають органом активної пропаганди комуністичного суспільства. Вихід першого радянського видання дитячої періодичної преси був пов'язаний із творчою та організаторський діяльністю М.Горького. Протягом 1919-1920 pp. він видавав журнал «Північне сяйво».

Створення у 1922 році піонерської організації спричинило виникнення піонерських журналів. Серед них можна назвати «Барабан» (1923-1926 pp., потім поєднався з «Піонером»), «Юні будівельники» (1923-25), «Юні товариші» (1922), «Піонер» (з 1924 р.); спеціальні журнали для сільських дітей: «Іскорка» (1924-1933 рр.), «Дружні діти» (1927-1953 pp., у 1933-1937 pp. виходив під назвою «Колгоспні діти»).

Що ж до дитячої періодики, яка видавалась на території України, то слід відзначити наступне. Першим і єдиним українським дитячим виданням на українських землях у складі Російської імперії був журнал «Молода Україна» – щомісячний додаток до часопису «Рідний край». Він видавався у Києві в 1906 р. і 1908-1912 pp., а в 1912 р. і у Гадячі на Полтавщині. Видавцем і редактором була Олена Пчілка. Загалом вийшло всього 64 номери журналу.

Його роль у патріотичному вихованні молодого покоління була дуже великою, тому редактор ретельно добирала художні твори для юних читачів. У часописі друкувалися відомі і маловідомі письменники: Леся Українка, Б.Грінченко, М.Старицький, С.Черкасенко, Н.Кибальчич, Л.Старицька-Черняхівська, X.Алчевська, Грицько Григоренко, О.Олесь та ін.

У часописі Олена Пчілка також пропонувала багато перекладів творів іноземних авторів (М.Лєрмонтова, М.Гоголя, Л.Толстого, І.Тургенєва, Д.Маміна-Сибіряка, P.Кіплінга, Д.Свіфта, О.Уайльда та ін.). Письменниця знайомила дітей із неоціненними скарбами всесвітньої літератури. І сама Олена Пчілка часто друкувала свої твори у виданні. Псевдонімів у письменниці було багато, серед них: Бабуся, Бабуся Олена, О.Б-а, П., К-ч., Кочубеївна, Княжна Кочубеївна, О.Колодяжинська, Хтось, Цяцька.

Жанрова різноманітність творів «Молодої України» охоплювала оповідання, казки, п'єси, байки, вірші, науково-художні та історичні розповіді, фольклорні твори і навіть узори для вишивки тощо.

Окрім літературних творів, у часописі містилось багато матеріалів на природничу тематику. У спеціальній рубриці «Світознання» можна було почерпнути інформацію про землю та різноманітні зміни на її поверхні, про море, вулкани, повітря, сніг, вітер, коралові острови, амебу, інфузорії, водяну крапельку, тропічні рослини, життя тварин тощо. Більшість таких розповідей написала сама Олена Пчілка.

Не оминала редактор увагою і народну мудрість. У номерах «Молодої України» часто зустрічались українські народні казки, дитячі пісеньки, ігри, приповістки, колисанки, жартівливі віршики, шаради, загадки, прислів'я, швидкомовки, сміховинки, колядки, щедрівки, різдвяні та великодні пісні.

Наступні дитячі періодичні видання України пов'язані уже з радянським часом. Достатньо високою активністю відзначались видавництва у 20-ті роки ХХ ст., У цей час для юних читачів пропонувались журнали «Червоні квіти» (1923 р., з 1931 р. «Піонерія»), «Жовтневі сходи» (1924-1930 pp.), «Більшовиченята» (1925 р.), «Дитячий рух» (1925 p.), «Жовтеня» (1928-1941 pp., з 1945 р. – «Барвінок»), «Знання та праця» (1929 p.), «Тук-тук» (1929 p.); газети «Юний Спартак» (1922 p., потім «Юний ленінець»), «На зміну» (1925 р., з 1945 р. «Зірка»), «Молоде слово», «Молодий пролетарій», «Червоний юнак». І хоча часописи мали в більшості комуністичну спрямованість, навколо цих видань групувались українські тогочасні письменники: А.Головко, О.Копиленко, Н.Забіла, О.Іваненко, О.Донченко та інші.

У жовтні 1923 року з'явився журнал, якому судилося мати тривалу історію. Спочатку він називався «Червоні квіти». Видавництво ілюстрованого двотижневика велося у Харкові, а з 1930 року – у Києві. Головним редактором видання був О.Громов, а ілюстратором – А.Старчевський. Проте у 1931 році сталися деякі зміни: на базі журналів «Червоні квіти» та «Більшовиченята» (1924-1931 pp.) було створено новий журнал «Піонерія». А в дев'яності роки його назва знову оновлюється і часопис стає «Однокласником». Відповідно за час видавництва змінювалися й теми, пріоритети, художнє оформлення.

Часопис розрахований був на дітей 12-16 років. Він розкривав і розкриває найактуальніші теми для молоді, подає якісні художні матеріали, допомагає читачам, інформує та розважає їх.

Сьогодні «Однокласник» – це передусім цікавий сучасний журнал для підлітків. Тут учень середніх і старших класів школи знайде все, що його цікавить. Інтерв'ю з зірками шоу-бізнесу, молодіжні новини, статті на різноманітні теми (кохання, стосунки з однолітками та старшими, навчання, хобі, спорт), психологічні тести, анекдоти, конкурси, оповідання й повісті, гороскопи та ін. Також видання друкує плакати з портретами зірок музичної та кіно-індустрії, рецепти смачних страв, посібники з гри на гітарі, в'язання, догляду за домашніми рослинами й тваринами. Тож і хпопці, і дівчата знайдуть у журналі корисну для себе інформацію.

Редакція пропонує журнал максимально звернений до читача. Юні передплатники можуть ділитися своїми враженнями та думками, беручи участь у щорічному конкурсі «Твій погляд». Рубрика «Літстудія "Росинка"» передбачає друк творів юних поетів та письменників, а «Лист» та «Посиденьки» пропонують замислитися над питаннями та проблемами, що турбують молодь.

Повертаючись у 20-ті роки, варто зазначити, що на Україні в цей час було достатньо своїх часописів для дітей. Та не можна оминути увагою і всесоюзне видання «Мурзилка».

Історія цього відомого дитячого періодичного журналу розпочалась за кордоном. У кінці XIX ст. канадський художник і письменник Пальмер Кокс написав цикл віршів із власними ілюстраціями про маленький народ «брауні». Трохи згодом російська письменниця Анна Хвольсон за мотивами малюнків Кокса написала оповідання про маленьких лісових чоловічків, де головним героєм був Мурзилка (імена письменниця вигадала сама) – чоловічок у фраці, з тростиною і моноклем.

У такий спосіб зароджувалась ідея створення часопису для дітей.16 травня 1924 р. вийшов перший номер журналу «Мурзилка». Тепер це була маленька біла собачка, яка з'являлась разом зі своїм хазяїном – хлопчиком Петею. Спочатку журнал орієнтувався на дітей від 4 до 7 років, проте скоро ці вікові рамки дещо розширились.

У часописі дітям пропонували для ознайомлення вірші та оповідання, байки та казки, конкурси та загадки. Серед письменників, що творили для «Мурзилки», – С.Маршак, С.Михалков, О.Благініна, А. Барто.

Серед великої кількості різноманітних журналів за часи Радянського Союзу виділялась своєю популярністю дитяча газета «Піонерська правда». 6 березня 1925 р. вийшов її перший номер. Редактором видання став М.Бухарів. Друкуючись у Москві, часопис розповсюджувалась по території всього колишнього Радянського Союзу. Незважаючи на досить таки поважний вік газети, «Піонерська правда» видається і нині, не змінюючи назви.

До заснування та розвитку видання долучались такі суспільно-політичні діячі та письменники як Н.Крупська, М.Горький, В.Маяковський, А.Гайдар, С.Маршак та інші відомі люди. Окрім того, газета дала поштовх для розвитку багатьом письменникам, які дебютували на її сторінках зі своїми творами.

Часопис відігравав значну роль у висвітленні важливих подій, що сталися у країні та за кордоном. На сторінках «Піонерської правди» друкувались виступи державних та суспільних діячів, вчених, космонавтів, письменників, спортсменів та вчителів з усіх куточків Союзу.

Найбільшого ж розмаху серед власне українських видань у радянський час набув журнал для дітей «Жовтеня», нині відомий як «Барвінок».

У 1928 році у Харкові розпочалося видавництво щомісячного літературно-художнього журналу для дітей молодшого та середнього віку «Барвінок». Називався він тоді «Жовтеня». Уже в перші роки свого існування журнал згуртував навколо себе кращих письменників. Тут друкувалися твори М.Трублаїні, О.Кобилянської, А.Малишка, В.Сосюри, Н.Забіли та ін.

У 1935 році відбувається об'єднання «Жовтеня» з часописом «Тук-тук», що виходив у Харкові у 1929-1935 роках. Це був ілюстрований місячник для дітей молодшого віку, орган Центрального бюро комуністичного дитячого руху та Наркомосвіти. У редакції це було оцінено як крок до вдосконалення. Проте на заваді виходу журналу стає Велика Вітчизняна війна і у 1941 році видавництво журналу тимчасово припиняється.

Перший повоєнний номер для молодших школярів вийшов у м. Києві у квітні 1945 року під назвою «Барвінок». З 1950 по 1999 рр. журнал виходив двома мовами – українською і російською.

Серед авторів, що друкувались у «Барвінку», – М.Рильський, П.Тичина, В.Сосюра, А.Малишко, М.Стельмах, М.Трублаїні, О.Копиленко, Н.Забіла, В.Бичко,   П.Панч,   П.Воронько, Д.Павличко, В.Нестайко та ін.

За багаторічні досягнення у галузі дитячої періодичної преси, за високу художню наповненість видань, за якісне естетичне оформлення журнал «Барвінок» нагороджений державними відзнаками: Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1978 р.); Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України (2003 р.) та став переможцем Всеукраїнського конкурсу на краще видання для дітей у 2007 році.

У липні 1937 року почав виходили журнал для сліпих дітей та дітей із вадами зору «Радянський школяр». Виготовлявся він рельєфно-крапковим шрифтом. Журнал друкував літературні твори для дітей молодшого та середнього віку, короткі повідомлення пізнавального характеру, ноти, статті про композиторів та відомі музичні твори, переписку дітей. З 1983 р. з'явився також щомісячний музичний додаток та альбом рельєфного малюнка. Це значно розширило можливості дітей з особливими потребами, дало їм змогу повноцінно пізнавати навколишній світ та активно брати участь у його удосконаленні. Журнал видавався до 1992 року. А його гідним продовжувачем стало українське видання «Школяр».

У 50-80-х pp. на території Радянського Союзу, і в тому числі на Україні, найбільш поширеними, окрім «Барвінку», були журнали для дошкільнят та молодших школярів «Мурзилка» та «Веселі картинки», а для дітей середнього віку – «Піонер» та «Вогнище». У цей же час у нашій державі видаються журнали «Малятко», «Піонерія» та «Зірка». А у сфері дитячої газети монополію захопила «Піонерська правда».

Як було зазначено вище, популярним дитячим періодичним виданням у 1960-1980 pp. був журнал «Веселі картинки». Ідея його створення належала Івану Семенову – відомому карикатуристу газети «Крокодил». Він же став першим редактором видання. Журнал виходить із 1956 року один раз на місяць і орієнтований на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

На сторінках журналу можна побачити у яскравих зображеннях казки, цікаві пригоди, загадки, ігри та ін. Постійні рубрики видання несуть корисну для дітей інформацію: «Школа Олівця» вчить дітей малювати, «Школа Саморобкіна» – створювати іграшки власними руками, «Весела абетка» знайомить дітей із літерами. Також у «Веселих картинках» було багато віршів та оповідань, настільних ігор, коміксів, ребусів, жартів та загадок.

Особливої уваги заслуговує головний герой часопису – Олівець, який стан символом «Веселих картинок». Це потішний, добрий, веселий чоловічок із червоним грифелем замість носа, одягнутий у синю святкову блузу, на голові він носив елегантний берет, а на шиї був пов'язаний червоний бант. Фактично журнал став першим офіційним виданням, у якому публікувався радянський варіант коміксів. Особливо цьому посприяло створення у 1979 році В.Пивоваровим відомого логотипу журналу, який складався з «букв-чоловічків».

Ще одна значна подія відбулася у 1960 році. Було започатковано видавництво дитячого журналу «Малятко». Часопис уже протягом майже півстоліття тішить своїх малих читачів оповіданнями й віршиками, загадками, саморобками для тих, хто любить робити іграшки власноруч. За роки видавництва у редакції склалися свої багаті та тривалі традиції щодо змістового наповнення та оформлення журналу. Збереглись і традиційні рубрики – «Калинчине віконце», «Прочитай сам», «Маляткова пошта» та ін. На знак вдячності редакція «Малятка» щорічно присуджує премію імені Наталі Забіли тим письменникам та художникам, що запропонували найкращі тексти та ілюстрації, видруковані в журналі.

Сучасна українська дитяча періодика – одна із галузей дитячої літератури. На даний момент в Україні зареєстровано понад 50 періодичних видань, адресованих дітям. Актуальним є питання змістового наповнення дитячих журналів та газет, їх відповідність вимогам, які ставляться до друкованої продукції, призначеної для дитячого читання.

На жаль, незаперечним є той факт, що дитячим періодичним виданням не завжди під силу конкурувати із телебаченням та інтернетом як основними засобами інформації. Але редакційні колегії більшості з них уміють зацікавити маленьких читачів грою, хвилюючими художніми текстами, цікавими завданнями, вікторинами, конкурсами. Важливим моментом є також залучення читачів до співпраці: друкування на сторінках часописів дитячих творів, малюнків, розповідей, фотографій, листів.

Періодичні видання для дітей сучасної України можна умовно поділити на дві групи: ті, які мають сталу традицію, і нові, нещодавно засновані.

До першої безперечно належать «Барвінок», «Малятко», «Однокласник», «Дзвіночок», а до другої – «Клас!», «Розмалюйко», «Пізнайко», «Словознайка», «Зернятко», «Малеча», «Дитяча Академія», «Вулик», «Пізнайко від 2 до 5», «Світ дитини».

«Пізнайко» – один із найвідоміших сучасних дитячих періодичних видань, заснований у 1990 році. Вдала реклама, а також інформаційна підтримка багатьох дитячих проектів сприяла популяризації цього журналу. Це ігровий журнал, наповнений багатим пізнавальним матеріалом. Але і тут є багато літературних творів: казок, оповідань, коміксів.

Подібним за ігровим характером є журнал «Стежка», що являє собою комплексну гру. Головним героєм кожного нового випуску є відомий казковий або мультиплікаційний герой, де, поряд із завданнями на розвиток розумових здібностей, подаються завдання зі словами на розвиток зв'язного мовлення, цікаві відомості про рослинний та тваринний світ.

З 1990 року також виходять журнали «Клас!», «Розмалюйко», «Словознайка».

З 1995 року виходить «Зернятко», а з 1998 – «Малеча». Якщо «Зернятко» це перше дитяче видання, яке основну увагу приділяє морально-етичній тематиці, християнському вихованню, закладеним у текстах, коміксах, малюнках, кросвордах та саморобках, то «Малеча» – пізнавально-розважальний дитячий журнал, в якому пропагується гасло «Пізнай себе – пізнаєш світ» і превалюють загадки, кросворди, головоломки, є спеціальна рубрика «Розважальник інтелектуала». Художні тексти, уміщені в «Малечі» позначені різноманітною проблематикою і розповідають про пригоди дітей та вигаданих істот (наприклад, «Пригоди зеленого чоловічка на третій планеті Сонячної системи»), переказують народні легенди. Оригінальним жанром, презентованим «Малечею» є шкільний детектив «Слідство ведуть читачі».

Порівняно з іншими періодичними виданнями у «Малечі» є багато поетичних творів на педагогічну, морально-етичну, пізнавальну, навчальну, розважальну теми.

З 2000 року в Україні видається дитячий мистецький журнал «Джміль». Він легко і цікаво знайомить читачів із азами живопису, музики і літератури. Матеріали журналу направлені на розвиток художньої культури, зв'язного мовлення, акторських здібностей, логіки, асоціативного мислення, подаються методичні вказівки щодо роботи батьків з дітьми, вчителів на уроках малювання та розвитку творчих здібностей в цілому. Тут можна знайти і тексти дитячих пісень з нотами, уроки танців.

З 2001 друкується «Дитяча Академія», з 2002 року – «Вулик», а з 2005 року – «Пізнайко від 2 до 5», з вересня 2006 року – «Ангелятко» (розвивально-пізнавальний журнал для наймолодших).

Дитячий журнал «Вулик», гаслом якого є «навчатися – граючись», видають педагоги. Головний герой – Бджілка – прототип дитини, що є активною у фізичному, емоційному та пізнавальному плані: моторна, жвава, весела, позитивна та оптимістична, не боїться помилок – розкута і смілива.

Рубрики журналу: «Школа Гідності», «Криниця легенд», «Логічні розваги, математична галявина», «Лабораторія відкриттів», «Академія Магії», «Конкурси та призові завдання від "Вулика"», «Лісові цікавинки», «Мовленнєві розваги», «Лісова ігротека», «Методичний плакат» пропонують дітям світ фантазії, спонукають до винахідливості, розважають.

Журнал «Дитяча Академія» ґрунтується на співпраці з читачами, висвітлюється активне життя сучасних дітей – участь у фестивалях та конкурсах. Крім цікавої інформації про історію, культуру, спорт і кумирів, подається добірка різноманітних кросвордів, жартів та ребусів.

Журнал «Ангелятко» призначений для дітей від 2 до 7 років. Паралельно видається «Ангеляткова наука: ігри та завдання для творчого розвитку». Журнал покликаний підготувати дитину до школи, навчити «граючись» навичок з письма, читання, рахування.

Окремі журнали пропонують вивчати іноземні мови (чи не найпершим таким журналом був «Соняшник», а зараз це «Словознайка», «Загадкова скарбничка», «Котя», «Стежка», «Джміль» та ін.).

Зважаючи на те, що періодичними виданнями для дітей повинні цікавитися батьки, то спеціально для них публікуються поради психологів та педагогів щодо виховання, навчання, розвитку дитини (додатки газети «Казковий вечір», журналів «Пізнайко», «Загадкова скарбничка»).

Щодо дитячих газет, то їх асортимент не такий великий, як журналів: «Дитяча газета», «Жива вода», «Зірка», «Літ-україночка», «Перченя», «Я сам(а)», «Велика дитяча газета», «Казковий вечір», «Веселка».

 

Фольклор – важливе джерело дитячої літератури

Український фольклор різноманітний за жанровою характеристикою. Важко перерахувати усі різновиди, усе розмаїття усної народної творчості, яке громадилося віками. Умовно фольклор поділяють на прозовий і поетичний, або пісенний.

Дуже цінною є та частина усної народної творчості, яка дістала у фольклористів назву «дитячий фольклор» і яка супроводжує дитину від колиски до юності. Коло творів, що охоплюється цим поняттям, надзвичайно широке й різноманітне – за призначенням, тематикою, фор­мою і способом та часом виконання. Жанри дитячого фольклору мають різні шляхи творення. Так, деякі з них беруть початок у народних обрядах і віруваннях, вони дійшли до нас із глибини віків.

Від дорослих до дітей перейшли деякі твори пізнішого походження. Так, очевидно, колискові пісні, пестушки та утішки були створені в порівняно пізніший час осілого землеробства, можливо, самими матерями, а можливо, й нянями, серед яких були також і діти. Жартівливі пісні, заклички, примовки, загадки, казки, ігри, які свого часу мали й обрядовий характер, перейшли в дитячий репертуар із фольклору дорослих. Окремі скоромовки, лічилки та дражнилки хоч і створювалися самими дітьми, але часто за допомогою дорослих. Межі дитячого фольклору, як і шляхи його творення, чітко визначити дуже важко.

Записувати дитячий фольклор почали на початку XIX ст. Учені вважають, що першою з'явилася дру­ком колискова пісня «Ой ходить сон коло вікон» на сторінках альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Значна кількість записів дитячого фольклору була вміщена у багатотомному виданні «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Рус­ский край» (1872–1878). У 80–90-х pp. XIX ст. ди­тячий фольклор з'являвся досить часто як на сторін­ках журналів, так і окремими добірками у спеціаль­них збірниках і виданнях. Помітним явищем була поява невеликої за обсягом збірки дитячого фолькло­ру «Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині» (1903), упорядко­ваної Лесею Українкою та її чоловіком К.Квіт­кою.

У пореволюційний час бачимо значне зацікавлення дитячим фольклором. Не завжди, правда, збирачі і дослідники уміли зробити належні висновки про записаний матеріал, подати його в контексті з дитячим життям, з тим новим, що у ньому народжується із зміною соціального ладу. Варто відзначити такі  видання, як «Українські народні колискові пісні» (упор. М.Нагорний, Г.Сухобрус (1939), «Українські народні казки, легенди, оповідання і речитативні вірші для дітей» (1939). Першим спеціальним виданням української дитячої народнопоетичної творчості, представленої всіма жан­рами, стала збірка «Український дитячий фольклор» (1962), яку упорядкував і написав передмову В.Бой­ко.

Існують різні визначення як самого поняття дитячий фольклор, так і груп творів, що входять у це поняття. Дехто вважає, що дитячий фольклор – це поезія пестування і твори, складені самими дітьми. Все інше – народна творчість дорослих (Г.Виногра­дов). Інші ж дослідники народної творчості (О.Капіца, Е.Литвин) дотри­муються того погляду, що «під дитячим фольклором ми розуміємо як творчість дорослих для дітей, так і дитячу тради­ційну творчість» (збірник «Русский фольклор», кн. IV).

Найбільш вдалим визначенням дитячого фольклору слід вважати те, яке дає В.Анікін. Він розподіляє народну твор­чість для дітей на три групи:

1. Твори, які поступово перейшли від дорослих до дітей, наприклад казки про тварин, деякі обрядові пісні, загадки, прислів'я та ін. Ці твори раніше побутували серед дорослих, а згодом стали дитячими.

2.   Різні види фольклору, створені дорослими для дітей:
колискові пісні, пестушки, утішки, небилиці, казки.

3.   Власне дитячий фольклор, тобто творчість самих дітей,
наприклад лічилки, жарти, дражнилки тощо. Ці твори вигадують і виконують самі діти без втручання дорослих.

Часто неможливо визначити походження творів ди­тячого фольклору, а звідси і недосконалість його класифікації.

В. Пропп виділяє: 1) твори, що виконують дорослі або ж навіть старші діти для менших та 2) пісні, які співають самі діти.

Є певний резон у поділі фольклорних творів для дітей на, по-перше, твори для найменших, що лише оволодівають рідною мовою і, по-друге, твори для дітей, що активно володіють мовою.

Відповідно до педагогічної класифікації дитячого віку розрізняємо у фольклорі твори для малят, для дітей переддошкільного й дошкільного віку, молодшого шкільного й середнього віку.

Так, дітям-немовлятам співають колискові й розважальні пісні (пестушки, утішки, небилиці тощо). Дитині ясельного віку доступні коротенькі пісеньки про тварин, на побутові теми. Дошкільнята співають різноманітні дитячі пісні, знають загадки, деякі прислів'я, слухають казки різних видів і самі розповідають, під час гри в дитячому колективі користуються лічилками, а іноді й дражнилками, в яких виражають незадоволення поведінкою когось із товаришів. Учні молодших кла­сів вже самі читають збірки народних пісень і казок для дітей, розуміють деякі історичні пісні, думи. Для учнів середнього віку доступним є не лише все багатство народнопоетичної творчості для дітей, але й кращі твори народної поезії для дорослих.

Класифікація творів усної народної поезії для дітей остаточно не розроблена. Усі твори дитячого фольклору можна поділити на три основні види: 1) пісні, 2) малі фольклорні форми, або жанри, 3) казки.

Кожен з цих трьох видів має в свою чергу низку жанрових різновидів.

 

Широка жанрова палітра Л. Глібова у призмі літератури для дітей (загадки)

Найпопулярнішими серед творів Л.Глібова для дітей були загадки. У них чи не найбільше проявився педогогічний хист поета. Його загад­ки розширюють кругозір дитини, знайомлять її з навколишньою дій­сністю, вчать розуміти красу приро­ди і шанувати людей. Загадки напи­сані від імені дідуся Кенира, який вступає з юним читачем у щиру, до­вірчу розмову. Ця форма надає розповіді невимушеності, легко сприймається дітьми:

Ануте, діти, ось сідайте!

Я загадку за хвіст піймав;

Подумайте і розгадайте,

Чи я диковину придбав.

Глібов-лірик не міг обійтися без пейзажу, створюючи з його допомогою у загадці настрій інтимності, довірливості. У кінці загадки знову наявне звернення до дітей, а точніше, запрошення розгадати, про що йшла мова: «Хто вони і як їх звати, треба, діти, розгадати», «Нуте, діти, пома­леньку розберіть тую брехеньку». Завершується воно поетичною відповіддю на загадку. У такій сюжетопобудові загадки бачиться новаторство Л.Глібова. Добре знаючи психологічні особливості дитини, письменник, очевидно, думав так: якщо дитина сама спроможна дати відповідь на загадку, то матиме задоволення, переконавшись, що не помилилася. Якщо загадка викличе труднощі, то відгадка заспо­коїть її цікавість, підкаже шлях роботи думки. У сучасних виданнях загадки подаються завжди разом з відгадками. У журналі «Дзвінок» у рубриці «Загадки і жарти дідуся Кенира» відгадки здебільшого давалися у наступному номері. Сюжет загадок Л.Глібова завжди розвивається цікаво. Веселий, жартівливий, трохи кумедний і безпосеред­ній у вираженні своїх почуттів, дідусь розповідає про якусь пригоду, яка з ним трапилася. Оця пригода і є головним персонажем твору.

Загадка змушує дітей замисли­тись, поступово підводить їх до від­гадки, дає оцінку явищу і цим самим сприяє розвиткові дитини. Правда, інколи загадки Л.Глібова переобтя­жені розмірковуваннями і деталями, які не стосуються суті питання і ви­глядають дещо розтягнутими, тоді як цей жанр вимагає конкретності й стислості.

Загадки Глібова виховують у чита­ча спостережливість, уміння аналізувати явища, мислити, прославляють працю, прищеплюють повагу й любов до неї, знайомлять маленьких читачів із знаряддями праці. Дотеп­но звучить, наприклад, загадка про сокиру («У лісі загадка гуляла»). Ав­тор вказує на матеріал знаряддя; розповідає про призначення сокири, яка скрізь допомагає людям.

Не втратила свого пізнавального й виховного значення і в наш час за­гадка про людські руки («Отепер прийшла морока»). Поет майстерно розповідає про розподіл праці між правою і лівою рукою. Загадка при­щеплює дітям доброту, вчить їх бу­ти дружними, допомагати один од­ному в житті і праці.

Значна частина загадок знайомить дітей із навколишнім світом, природою. Як і в ліричних творах для ді­тей, пейзаж у загадках багатобарв­ний, сповнений звуків. Природа в більшості творів казково-конкретна, збуджує фантазію дитини, викликає цікавість до всього, що оточує ма­ленького читача. Однією з кращих загадок про природу є загадка про сонце («Котилася тарілочка»). При­рода тут жива, динамічна. У загадці дві протилежні картини, два взаємно протиставлені образи сонця і но­чі: золотої тарілочки, що як жар горить, і чорної баби в чорному жупа­ні, яка все покриває мороком. По­ступово згасає день. Опускається синій туман, стихають співи, жарти: ховається в хату і оповідач. Легкий смуток за літнім днем охоплює і чи­тача. Загадка написана мелодій­ним народнопісенним віршем, який надає їй ще більшої привабливості:

Котилася тарілочка

По крутій горі,

Забавляла любих діток

У моїм дворі...

До загадки про сонце близька за­гадка про місяць і зорі («Раз уночі я в ліс ходив...»). У ролі повного місяця тут виступає кавун, а укрите золотими квітами поле навколо ньо­го – це зорі. Є у Л.Глібова і загадки про інші явища природи, про різні овочі тощо. Вони викликають інте­рес до всього, що оточує дитину, сприяють розвитку її уяви.

Кілька загадок Л.Глібова спрямова­ні на виховання у дітей зацікавлення друкованим словом, навчанням. З особливою любов'ю поет гово­рить про книжку. Вона, хоч і не ба­чить і не чує, але не мовчить, про­мовляє до дітей, навчає їх правди, соромить кривду; може й посміятися, пожартувати. Поет закликає ді­тей:

З нею довіку

Знаться-дружити.

(«Бачить–не бачить»)

У загадці «Не все нам бігать по горішки» дається розгорнута пей­зажна картина – широкий степ і лан, де дідусь сіє зерно. Поступово ав­тор розкриває зміст цих образів. Широкий степ символізує «край наш милий», білий лан – папір, зерно – літери на ньому. Поет висловлює бажання, щоб його читачі самі засі­вали цей лан добром, думали не тільки про жарти, а й про хліб, вчи­лися серйозно ставитися до життя. Близька до цієї загадка про перо («По полю ходить, носом оре»). В обох яскраво виявився талант Глібова-педагога, його бажання прищепити читачам любов до книги, до навчання, прагнення пізнати світ.

Більшість загадок Л.Глібова поетичні, навіть якщо йдеться про звичайні побутові речі – сокиру, пам­пушки, піч, хату, віз. Багатою є образна палітра Л.Глібова – творця загадки-казки. Письменник умів гармонійно поєднувати зорові і слухові образи. У загадках народнопоетичні традиції злилися з фантазією ав­тора. До багатьох образів-характеристик можна знайти аналоги у фольклорі, наприклад, таких, як «Золота тарілка», «чорна баба», але цілком оригінальним є «кавун» – повний місяць». Глібов сам так визначив жанр своїх творів у загадці «Раз у бабусі Шелестихи...»:

...любим діткам для потіхи

Химерну вигадку дістав.

І хоч кого вона здивує,

Такої ще не чув нігде:

На сей бік загадка мудрує,

На  той бік казочка гуде.

 

Поезії та казки Лесі Українки для дітей

Як і більшість українських письменників, Леся Українка не оминула своєю увагою дитячу читацьку аудиторію. Хоч своїх дітей вона не мала, але з дитинства знаходилася в оточенні своїх рідних брата та сестер і дітей тогочасної інтелектуальної еліти. Їх вона вчила (навіть створила власний підручник з історії, оскільки не довіряла тогочасній системі освіти), розвивала (навіть найбільш закриті до спілкування дітлахи тягнулися до неї, починаючи опановувати навколишню дійсність за її прикладом), розважала (слідом за матір’ю Оленою Пчілкою Леся Українка захопилася ідеєю організації дитячих театрів, успішно реалізуючи її постановками, в яких брали участь самі дітлахи). Власні дитячі болі та переживання письменниця виливала в поезіях, а згодом, уже в дорослому віці, в першій збірці «На крилах пісень» виокремила цикл поезій «У дитячому крузі», що можемо сприймати як підтвердження серйозного ставлення Лесі Українки до дитячої літератури.

Чотирнадцятирічною дівчинкою Леся створила чудо­ву поезію «На зеленому горбочку». Твір складається всьо­го з десяти коротких рядків – емоційних, довершених.

Зелений горбочок, вишневий садочок, біленька хатинка – цими образами створюється зримий образ України, це ніби спалах, що допомагає українській дитині відкрити рідну землю. Основний прийом, на якому будується поетичний образ Батьківщини, – художній паралелізм, що містить уособлення і порівняння: сонце – мати, дитинка – хатинка. Ці образи добре відомі дітям з усної народнопоетичної традиції. Читач переконується: так мислить українська дити­на, так любить українська дитина. Злива пестливих слів викликає думку: ця дитина зростала, купаючись у народному фольклорі, виховувалася народними забавлянками (пестушками та утішками).

Такий лейтмотив і наступної поезії «Вишеньки», що допомагає дитині відчути красу й лагідність рід­ної мови. Життєрадісність, бажання пізнати світ, благородство вчинків – такі почуття закладаються в дитячу душу, отже, формують подальші моральні принципи, за якими вона житиме.

Як хочеться дітям скуштувати соковитих плодів – і скачуть, і простягають рученята, і мало не плачуть! А «вишеньки» поблискують в листі зелененькім, ваб­лять очі діточкам маленьким.

Гумор, іронія, водночас почуття ніжності до ма­лят, співчуття до їхньої невдачі проймають цю мініа­тюру, водночас дають юному читачеві відчути мудру доцільність того, що створила природа:

Якби зросли низесенько,

Чи то ж би доспіли?

Уміла Леся Українка говорити з дитиною й про дуже важливі речі: про сміливі мрії, про незламну мужність і нескореність вдачі (вірші «Тішся, дитино, поки ще маленька», «Як дитиною, бувало»), про те, що не слід боятися труднощів, потрібно завжди бути оптимістом, любити рідну землю, вірити в її світле майбутнє (поезія «Мамо, іде вже зима»).

Поезія «Як дитиною, бувало...» – автобіографічна. Глибокий смисл вірша зрозуміють ті, хто обізнаний із життям авторки, кому відомо про стійкість поетеси в боротьбі із власною хворобою. Мала Леся дуже терпля­че й мужньо переносила страждання. Сила й мужність поетеси відчувалися в тому, що вона, долаючи розпач, виходила переможцем, нама­галася жити повноцінним людським життям: люби­ла, допомагала рідним, творила прекрасні вірші, мрі­яла про волю рідного краю і наближала її. І ця вдача гартувалася в дитинстві. Тож і лірична героїня – сильна особистість. Вона «була малою горда, – щоб не плакать, я сміялась».

Поезії Лесі Українки – зримі, їх бачиш, вони ні­би пензлем створені. Поетеса любила зорові образи. Ось як вона відтворює таке явище природи, як дощ у вірші «Дощик»:

... Дивлюся ранком —

вже заволочене серпанком

сіреньке небо, далі став

помалу дощик накрапати,

і вогким холодком до хати

зайшов притихлий вітерець.

Від цієї краси перехоплює подих: здається, тися­чу разів бачили, ходили туманними ранками, але не помічали краси сірого досвітку, що «заволочений серпанком», а вітерець «притихлий» зіставляється з «вогким холодком».

Синтезом почуттів і настроїв ліричного героя можна назвати поезію «Вечірня година». У цьому вір­ші Леся Українка змалювала картину весняної вечір­ньої години, що своїм настроєм дуже нагадує народ­ні пісні. Щира любов до України висловлена зама­льовкою пейзажу рідної Волині, який викликає в серці ліричного героя захоплення та щирий подив:

Ой чи так красно в якій країні,

як тут, на нашій рідній Волині!

А любов і зачарування вихлюпуються зливою пес­тливих слів:

Кругом садочки, біленькі хати,

І соловейка в гаю чувати.

Українське село («садочки, біленькі хати», соло­вейко з його піснею, «у небі зорі»), що його обгорну­ла тиха ніч, дуже схоже на родинне, сімейне гніздеч­ко, у якому так затишно дитині:

Ніч обгорнула біленькі хати,

Немов маленьких діточок мати,

Вітрець весняний тихенько дише,

Немов діток тих до сну колише.

Вірш «Мамо, іде вже зима» написаний у формі діалога-розмови матері з дитиною. Цій формі підпо­рядкований також і віршовий розмір. Поезія написа­на дактилем і анапестом. Запитання сина до матері емоційні. Хлопчик допитливий, безпосередній, він пізнає світ, і йому хочеться дізнатися якомога більше про нього: чи всі пташки відлітають у теплі краї? Чо­му пташина не боїться морозу? Чому вона співає?

Мова малого багата запитаннями й вигуками, то­му поетеса відтворила її дактилем:

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?

Запитаннями дитина розкриває свій характер, зокрема допитливість та бажання встановлювати причини природних явищ. Мати зважує слова відповіді, їй потрібно просто й зрозуміло відповісти синові. Тому Леся Українка для реплік матері користується віршовим розміром ана­пестом:

Не боїться морозу вона,

Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної.

Жде, що знову прилине весна.

Образ матері – традиційний для народної педаго­гіки образ мудрої виховательки. Вона навчає сина не боятися труднощів, вміти долати перешкоди, виховує бажання берегти рідну природу, вірити в краще май­бутнє своє і свого народу, співчувати знедоленим.

Поезія містить чимало пізнавального матеріалу для дитини. Юний читач дізнається про зміни пір року, про зимівлю птахів, які залишаються в рідному краї:

Мусить пташка малесенька дбати,

Де б водиці дістати краплинку,

Де під снігом поживку шукати.

Отже, святий обов'язок людини – допомогти при­роді вижити; не руйнувати, а оберігати, дбати про її красу.

Леся Українка уміла сказати дітям про найважли­віше. Дуже серйозну тему вона порушила в поезії «Тішся, дитино, поки ще маленька». Вірш пройнятий почуттям гуманності. Щиро й довірливо звертаючись до дитини, Леся Українка розкриває їй роль люд­ських мрій і високих поривань, без яких немислиме життя. Поетеса не забуває, що вона розмовляє з ди­тиною, тож використовує сюжет казки про дрібну пташину малу, яка подолала «дикі простори, скелі і хвилі морські, перелітала найвищії гори» і принесла «з чарівної країни краплю живої роси». Мрія людська така ж дивовижна, як пташка:

Мрія полине із думкою вкупці

Геть у далекі світа, –

Крил не втинай сизокрилій голубці,

Хай вона вільно літа!

Двічі повторюється ця строфа в поезії. Другий раз – зі спонукальною інтонацією: «Хай же та мрія із дум­кою вкупці лине в незнані світа!..»

Людина, як пташка, мусить бути сміливою і без­страшною, виявляти прагнення до щасливого й віль­ного життя.

«Чи ви знаєте, що я дуже люблю казки і можу їх видумувати мільйони?» – писала Леся Українка в листі до Агатангела Кримського.

Гра фантазії в народних казках, людяність, перемо­га світлого, доброго над злими темними силами захоп­лювали Лесю Українку, і вона створила кілька власних казок для дітей. Друкувала їх у журналі «Дзвінок».

«Казка про Оха-чародія» Лесі Українки довгі роки була забутою. Написана понад 100 років то­му (1906) «Казка про Оха-чудотвора» (така її перша назва) була опублікована 1912 року під заголовком «Казка про Оха-чародія» в журналі «Молода Україна», що його видавала Олена Пчілка. В основі твору ле­жать мотиви народної казки «Ох».

Сучасники Лесі Українки розповідають, що вона добре знала українські народні казки. Серед улюбле­них нею – народна казка «Ох». Поетеса використала її назву і тему визволення батьком сина. У народній каз­ці тричі приходив батько по сина. Але забрати не зміг, бо перший раз Ох перетворив його у півня, потім на­дав йому подоби барана. Серед однакових півнів і ба­ранів не впізнав чоловік свого сина. А на третій рік йому допоміг дід-чарівник. Підказав чоловікові, щоб узяв того голуба, який під грушею сидітиме, нічого не їстиме. Дуже нелегко здобувається воля. Та чим біль­ше зусиль докладає той, хто її здобуває, тим солодша вона. Саме цей мотив дуже близький поетесі.

«Казка про Оха-чародія» поетична. Вона легко чи­тається, є в ній зачин, властивий народним казкам: «В тридев'ятім славнім царстві, де колись був цар Го­рох, є тепер на господарстві мудрий пан, Вельмож­ний Ох». У творі Лесі Українки є казкове царство, є бранка-царівна, яка жде свого визволення з темниці Оха. Як у народній казці, герой, спокусившись блиском срібла-золота, може потрапити в неволю.

Розкішне царство Оха – страшне: «тебе там обморочать блиск і пахощі міцні, попугаї заторо­чать приказки якісь дивні». Поетеса застерігає чита­ча: потрапивши в залежність від розкошів, втратиш самоповагу, станеш рабом:

Вийде Ох: «Вітай в гостині!

Чи волієш нам служить?

Чи волієш, може, нині

Головою наложить?»

Скажеш: «Я служить не згоден», –

зараз цок тебе в лобок,

якщо ти носить не згоден

рукавички й жупанок.

Погодившись служити, «носити рукавички й жу­панок», людина втрачає волю:

Вічно будеш пробувати

у підземному дворі,

більш тобі вже не видати

ані сонця, ні зорі.

Казка багата на символічні образи, узяті з усної народної творчості, символіку чисел, притаманну народним казкам («сімдесят ще й сім замків»), що зближує її з фольклором, проте, є ряд новаторських рис, які свідчать про самобутність авторського таланту. Так, поетеса відходить від традиційної кінцівки народ­ної казки. Вона мала наголосити на ідеї визволення царівни, тож і закінчує казку словами:

Вже вам казка набридає?

Що ж! Хто має кладенець,

Хай замки ті розрубає, –

Буде казочці кінець!

Казка «Лелія» – літературний твір, у якому химер­но переплітаються фантастичні події з життєвими, діють казкові й реальні персонажі.

В основу сюжету покладено казкову подорож хлоп­чика Павлуся з царівною ельфів Лелією. Хлопчик і його мама – реальні люди. Павлусь занедужав, він про­сить маму розповісти йому казку про «тих маленьких діточок, що живуть у квітах, вони звуться ельфи...». Як бачимо, початок казки цілком реалістичний: діалог матері з сином відтворює її ніжну турботу про хвору дитину.

Основне подієве тло казки – дивовижний сон дити­ни. У сні відбувається чарівне перетворення хлопчи­ка в рожевого мака і його політ із феєю квітів Лелі­єю. Вони побували і в панському саду, де ростуть сестриці Лелії, і на фабриці, де виготовляють навіть такі квіти, «яких ніде не буває», і в селянському квіт­нику дівчинки Мар'яни, у якому молодшій сестриці Лелії живеться найщасливіше. Окремі епізоди цих відвідин мають гостре соціальне звучання. Про свою гірку долю розповідають лелії з панського саду: «Удень нас полють, руками займають, листя обрива­ють, а часом і віку збавляють, гострим ножем стина­ють, несуть нас у велику хату, у панську палату, пос­тавляють у воду, гублять нашу вроду. Ох, сестрице, скільки нас погинуло, любий світ покинуло... От бу­ло недавно свято, – скільки ж нас було потято!».

Панночка з палацу – теж реальний персонаж. Во­на, зманіжена, розбещена розкошами, безкінечними балами, нудьгує, краси квітів не помічає, гордує ними, зневажає їх: «Та мені тут все обридло: і садок, і сей дім, і квітки. Все у нас таке нецікаве, от хоч би й сі квіти. Хто ж видав, насадити таку силу сих лелій, та ще білих! Якби хоч лелії які цікавіші – рожеві чи пасасті, а то... Вже білі лелії можна знайти у кожно­му міщанському, та навіть у хлопському саду...».

Зневажені квіти скаржаться на свою долю поетич­ною мовою, що дуже нагадує народні голосіння. Леся Українка використовує для цього ритмізовану прозу. Життєво реальною в казці є картина важкої праці бід­них дівчат, що заробляють на шматок хліба, виготов­ляючи штучні квіти. Вони не помічають голих брудних стін кімнати з довгим столом, на якому «купа різних шматок, дротів, бавовни, ниток, стоять слоїки з клеєм, в мисочках розпроваджені фарби різні, позолота».

Дівчата, вдягнені «надто вбого, запнуті брудними фартушками», дуже пильнують роботу. За найменшу провину їх карають: за запізнення не пустили обіда­ти й «не заплатять за сей день нічого», за перекинуту миску з фарбою теж позбавляють плати. Павлусь просить Лелію якнайшвидше летіти з цієї кам'яниці, тут «погано, брудно, страшно».

Вони опустилися біля якоїсь маленької, низенької похилої хатинки. І Павлусь упізнав, що це хатина йо­го сусідки Мар'яни. Ця дівчина має добре серце, во­на «на чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила, на чужих городах цілий день поло­ла, бур'яном колючим руки поколола», за свою пра­цю «квітку заслужила, на свою долю посадила».

Доглядає Мар'яна Лелію. «Ще сонце не сходить, а вже моя господиня з хати виходить. Вийде, моє сер­це, ухопить відерце, біжить до криниці, набере води­ці, щоб було чим поливати квіточки в квітниці. Як нас поливає, то кожного ранку співає веснянку», – так розповідає щаслива квітка про свою господиню.

Поетеса ж поступово підводить свого читача до думки, що по-справжньому можуть творити красу і розуміти її тільки люди працьовиті, щирі.

Казка «Лелія» має цікаве реалістичне кільце. Прокинувшись вранці, Павлусь розповідає мамі свій казковий сон. Твір містить чимало пізнавального матеріалу. Поетеса знайомить дітей із квітами України. Розповідаючи про Мар'янин квітник, вона називає чорнобривці, повнії рожі, тою, любисток, руту, канупер, м'яту кучеряву, барвінок хрещатий.

Дотримується казкарка обраного стилю в зобра­женні персонажів. Якщо це казковий персонаж, то і портретна характеристика його казкова. Так, Лелія – це дівчинка з ясними очицями, довгими сріблястими кучерями. Вона «в білій, прозорій шаті», на голівці в неї «малесенька золота корона, ще й крильцята має хороші та барвисті, як у метелика, так і міняться різ­ними барвами, немов тая веселка». Відчувається ав­торська симпатія до казкової героїні. Із спогадів про поетесу довідуємося, що для неї лілії були улюблени­ми квітами. Навіть свою молодшу сестру Ольгу, яку вона дуже любила, поетеса називала своєю любою Лілеєнькою, лелійною Лілеєю. Очевидно, цим поясню­ється назва казки та вибір казкового персонажа.

«Біда навчить» Лесі Українки – одна з кращих ук­раїнських літературних казок. У ній добре відчутні фольклорні мотиви. Хоч поетеса створила цілком оригінальний сюжет, але її твір має всі ознаки народ­них казок про тварин. Своєю композицією «Біда навчить» нагадує ті народні казки, що побудовані на численних зустрічах героя з різними тваринами («Ко­лобок», «Зайчикова хатка», «Дружні звірі» та ін.)

Як у народній казці герой шукає щастя, в казці Лесі Українки головний персонаж горобчик шукає, хто б його навчив розуму. Зустрічі горобця із квочкою, зозулею, бузьком, ґавою, совою, сорокою і кру­ком складають сюжет твору. Казка Лесі Українки має традиційний зачин народної: «Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був».

Головний герой казки зображений у розвитку. За­дерикуватий, безтурботний і легковажний на початку твору горобчик придивляється до життя, і в кінці казки він стає хазяйновитим та мудрим. Перший урок він отримує від квочки. Вона змусила його за­мислитися над своєю поведінкою: поки він бився з чужим горобчиком за знайдені зернятка, квочка зі своїми курчатками поснідала ними ще й висміяла нерозумних забіяк: «От поки ви здуру бились, то я з моїми курчатками поснідала вашими зернятками! Що то сказано, як хто дурний! Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може б, з вас і птахи були!» Так горобчик зрозумів, що кра­ще бути розумним. Схаменувшись, він просить різ­них птахів, щоб навчили його розуму.

Леся Українка в образах птахів створює різноманіт­ні людські характери, наділяє їх своєрідними «мовни­ми характеристиками», описує зовнішній вигляд і по­ведінку. Вони дуже схожі на людей: заклопотаних, байдужих, егоїстичних, злих, легковажних, недоброзич­ливих. Авторка навмисне такими їх змалювала. Вони не хочуть допомогти горобчикові, він сам мусить нав­читися правильно поводитися, працювати, здобувати досвід. Горобчик сам має усвідомити істину, що тільки сумлінною працею, повагою до інших, умінням пе­реймати досвід дорослих, сприймати їхню науку можна набути мудрості й заслужити пошану.

У казці вдало використано і наукові відомості, і народні життєві спостереження та уявлення про пта­хів, які відтворюють народні казки, легенди, повір'я. Тому в коротеньких казкових епізодах образи птахів набувають надзвичайної виразності та яскравості. Письменниці досить однієї фрази, щоб створити ха­рактер. Так, квочка постає такою, як заклопотана людина, про яку мовиться і в народній приповідці: «Клопочеться, як курка з курчатами». Таке народне уявлення Леся Українка передає словами квочки: «Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту дово­лі, – он своїх діточок чималенько, поки то всіх до ума довести! Шукай собі інших вчителів!».

У дусі народних характеристик подано і зозулю: во­на безвідповідальна мати, що не висиджує і не виховує своїх пташенят. У народі також існує повір'я, що зозу­ля може накувати, скільки років житиме той, хто в неї про це запитує. На прохання горобчика навчити його розуму вона відмовляється: «А я тобі от що скажу, – відповіла зозуля, – як у мене свого клопоту нема, то чужого я й сама не хочу! От не мала б роботи – чужих дітей розуму вчити! Се не моє діло! От коли хочеш зна­ти, скільки тобі літ жити, то се я можу тобі сказати».

Ґава в казці «сидить на ріллі і сумує». Вона ніби добродушна дядина, та допомогти горобчикові не може, бо й сама розуму не має. Справді, в реально­му житті ґава, яка сидить, настовбурчившись на гіл­ці, видається сумною, а про її недогадливість розпо­відається в казках та байках, звідки й вислів «проґавити» означає щось недоглядіти, пропустити.

З народних казок і дитячих пісень прийшла в казку Лесі Українки сорока-білобока, легковажна, непосидю­ча, злодійкувата скреготуха: вона з такою насолодою «скрегоче, аж очі заплющила». А на прохання горобчика, маючи свої погляди про розумних, відповідає: «А нащо тобі, мій молодчику, розум? Без розуму легше в світі жи­ти та таки й веселіше! А ти, голубчику, ліпше красти вчися, от як я, то тоді й розуму не треба. З великого розуму не тяжко й з глузду зсунутись...».

У казці міститься чимало пізнавального наукового матеріалу для дітей. Із зустрічі горобчика з совою чи­тачі дізнаються, що сова «в сухому дубі в дуплі меш­кає», що вона вдень спить, а вночі здобуває собі їжу, навіть горобчика може з'їсти. Щоб ці відомості краще запам'яталися дітьми, Леся Українка використовує гумор. Так, сова обурюється, що горобчик посмів турбувати її вдень: «І яка вас лиха година по дневі но­сить? Осе напасть! І вдень не дадуть заснути!». Вона надто гордиться своїм розумом: «Не на те я мудра, щоб дурнів розуму навчати! Хто дурнем вродився, той дурнем і згине. Тікай-но ти, а то я голо-о-дна!» – гук­нула сова та як засвітить очима...».

Недоброзичливо поставився до горобчика й бузь­ко, що ходив по болоті й жаб ловив, налякав так, що нещасний шукач розуму втік «ледве живий від страху».

Зустрічі з птахами переконали горобчика, що «ро­зум на дорозі не валяється». Він, приглядаючись до інших птахів, навчився долати життєві труднощі, пе­реконався в правдивості слів поважного крука: «По­ки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш».

Казка має щасливу кінцівку. Горобчик набрався життєвого досвіду. Він мудрий, має родину, його шану­ють, до порад прислухаються. Цього всього його навчи­ло життя – кмітливість, працьовитість, здоровий глузд.

 

«Дивосвіт» творів І. Калинця

Мова української поезії для дітей – це мова, організована шляхом відбору, поєднання таких естетично-мовних засобів, як ритмомелодика, художня метафорі, епітет, поетична лексика і фразеологія. Усе це несе, крім понятійного, ще й естетичний, пізнавальний первінь: мудрість світу відкривається дитині через мову, і мова стає найбільш універсальною формою вираження цієї мудрості.

Діалогом, який відбувається між різними реаліями, культурами, міфологіями та сюжетами, позначений цикл поезій І.Калинця «Дивосвіт, або ж Перша книжечкі для Дзвінки», що входить до програми з української літератури для шостого класу.

У віршах цього циклу І.Калинець оживлює образи Стежечки, Блискавки, Кринички, Диму тощо, спонукуючи читача замилуватися красою природи, пробудити любов до неї, згадати відомі змалку казки, пісні, прислів'я та приказки. Конкретність деталей пов'язана з історичними асоціаціями, фольклорною символікою, і все разом творить яскраву мозаїку олюдненої природи.

На нашу думку, лише одне становить складність для сприйняття «Дивосвіту» шестикласниками, а саме – вільновіршова манера викладу. У різних зібраннях творів І.Калинця поезії цього циклу мають різне поліграфічне оформлення, зокрема в адаптованих до шкільного вивчення виданнях додано великі літери та розділові знаки.

Однак, попри певну ускладненість, загадковість вислову, незмінною лишається щирість, органічність ліричного світовідчуття – все те, що становить підтекст поезії, поза яким її неможливо зрозуміти, і що водночас подає в мікрокосмосі слова цілісний макрокосмос довкілля.

До верлібрових творів натурфілософської тематики, включених до програми з української літератури, належать «Золотий гомін», «Пастелі» П.Тичини, «Баллада про соняшник» І.Драча, «Напучування» І.Малковича, «Наша мова», «З дитинства: Замовляння дощику» В.Голобородька тощо. Поезію подібного гатунку, в якій акцент переноситься на образну сітку, зазвичай розглядають у старших класах. Попередньо учням дається ґрунтовна підготовка до сприймання мистецьких поетичних образів у версифікаційно нетрадиційній формі.

Ця підготовка й розпочинається з «Дивосвіту». Низка пов’язаних між собою мініатюр цілком відповідає вимогам сюжетної поезії для дітей, які перед нею ставив К.Чуковський: «Слід знайти особливий, ліро-епічний стиль, придатний для оповіді, й водночас майже вивільнений від розповідно-оповідної (у російському оригіналі «повествовательно-сказовой») дикції»[1].

Окремий твір – складник «Дивосвіту» можливо поцінувати як звичайну казку, розбиту на віршові рядки, а послідовність слів у рядках дозволить простежити шлях обігравання традиційної фольклорної або книжної казкової фабули, а також розігрування власне авторського сюжету.

Сучасний літературознавець Н.Тихолоз найдоцільнішою визнає естетико-функціональну класифікацію жанру літературної казки, виокремлюючи такі її функції: 1) розважально-дидактична (текст, приносячи читачеві насолоду від спостереження за цікавими поворотами сюжету, одночасно повчає й виховує реципієнта); 2) сатирична (текст, моделюючи дійсність, орієнтує увагу читача на її недоліки); 3) філософська (текст немовби запрошує читача до розгадування таємниць буття, до спільного мислення автора й героя)[2].

Водночас у розвитку казкового сюжету в «Дивосвіті» І.Калинця зазначені первні повсякчас перетинаються: можливо прочитувати розважально-дидактичні твори з урахуванням їхнього філософського або сатирико-гумористичного підтексту.

До установлення діалогу між автором і реципієнтом прилучаються передусім заголовки поезій збірки. Беручи до уваги вчення О.О. Потебні про тричленну структуру слова, установлюємо, що зовнішньою формою твору є його текст; значення – зміст, який варіюється під час кожного нового прочитання; внутрішню ж форму поезії визначає заголовок і його асоціативне поле, більш чи менш широке.

Ще до знайомства з текстом реципієнт засновує на заголовку власний асоціативний ряд, що допомагає йому прояснити для себе «внутрішню форму» твору, єдність його образу-заголовка й значення-змісту.

І.Калинець включає до семантики вірша заголовок із одного-єдиного слова, яким є метеорологічне явище («Вітер», «Хмара», «Роса», «Веселка», «Блискавка», «Грім», «Дощик», «Туман», «Сніг»), об'єкт природи («Стежечка», «Ліс», «Калюжа», «Камінь», «Криничка», «Павутинка»), небесні світила («Зірка», «Місяць», «Сонце»).

Тим самим автор розширює спектр сприйняття цілої поезії, на що, зокрема, працює прийом персоніфікації, і установлює перед реципієнтом горизонт очікування появи відомих із дитинства персонажів – уособлених явищ природи та їхніх нових пригод. Коли ж ідеться про віршовану казку, до цього горизонту долучається очікування чотиристопного хорея – традиційного, можна навіть сказати – архетипного розміру, яким пишуться твори подібного роду.

Саме тому елементи хорея наявні й у Калинцевих творах вільної віршової форми як алюзії до власне фольклорних казок та народних пісень:

Знаю того легіня, знаю.                                                                                                                                                                                                                                                                                Капелюха когутячим пір'ям замаїв.

Дримбає попід носом круглий день,

а до діла - пень («Вітер»).

Відтак логічне під час читання казки запитання реципієнта «а що далі?» стосуватиметься не лише розвитку подій, а й метру, яким прозвучить кожен наступний рядок, – а у нашому випадку цей метр наближається до трискладового, що надає закінченню оповіді більшої серйозності порівняно з початком:

Хоч би одну зірку

стряс тобі з неба...

Зате на Великдень

Прикотив Сонце,

У Космачі розписане.

Олюднення неживих об'єктів – різновид метафоризації, що активно використовується в українській поезії для дітей як засіб передачі почуттів, дитячого бачення навколишнього світу, як один із шляхів змалювання стану, настрою оповідача. Метафора – це перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять. І що далі містяться одне від одного протиставні розряди об'єктів, то яскравішою є метафора, яка зосереджується в образній оболонці:

Втік дим від вогнища,/ просто у синіх джинсах,/ розпатланий,/ та й подався у мандри.

Тільки печену картоплину/ прихопив.

По дорозі місто. Сів у трамвай – / принюхується.

Зітхнула кондуктор:/ – Осінь мені запахла.

Залоскотало водієві в носі – /повернув трамвай/ і гайнув у гай.

«Я не в той трамвай сів», – подумав дим/ і через вікно/ («Дим»).

Прийом персоніфікації нерозривно пов'язаний із мовною грою, що бачимо й у щойно процитованому вірші: повернув трамвай і гайнув угай. Або в іншому творі:

А в пана дощу/ ворота дощаті./ – Пане дощ,/ пане дощ,/ вийдіть-но із хати («Дощик»).

Завдяки цьому у творах, вільних за версифікаційним вирішенням, з'являється оказіональна рима, збудована на співзвуччі іменників, прикметників, дієприкметників, дієслів. Ця рима може бути й неточною, непомітною на перший погляд:

Ходімо зі мною, стежечко,

Обережно... («Стежечка»);

На городі за перелазом

Соняшник лузало.

Прийшла пава –

Листя опало («Сонце»).

Відсутністю регулярної точної рими, на нашу думку, зумовлено й незужитість образів аналізованого циклу поезій. Адже саме від цього застерігає В.Бичко, стверджуючи, що шаблонна, затерта рима тягне за собою такий само образ, багаторазово використану ситуацію.

Ключові образи «Дивосвіту» – це різного роду реалії, яким властивий певний національний та історичний колорит. Загалом в українській літературі для дітей численними є мистецькі реалії-назви й персонажі найвідоміших літературних і музичних творів, афоризми, крилаті слова, назви музичних інструментів, ритуалів, обрядів і звичаїв. Не випадково М.Ільницький говорить про «мозаїчність» Калинцевого «Дивосвіту». Такою мозаїкою, елементи якої злютовані спільним образом, є як цілий цикл, так і окремі його частини.

У цьому й полягає діалогічність, повчальний та пізнавальний дидактизм поезій І.Калинця, й тому не випадковим є їх добір для вивчення у школі як перших взірців українського верлібру. Сюжет поезії «Веселка» нагадує «Попелюшку» Шарля Перро:

Надягла веселка/ стрічок, стрічок,/ як у свято,/ взяла коромисло/ і пішла до річки.

Дорогою перестрів її/ князенко Соняшник/ із золотим черевичком/ у руці.

Поміряла веселка – /якраз на ніжку!

От вони й побралися.

«Блискавка» ж у юного читача поезії асоціюватимється з «Казкою про мертву царівну...» О. Пушкіна:

Живе собі королева – / королева темряви.

Кортить їй зазирнути / у дзеркало – / а темно.

Зблисне на мить світло – / зазирне:

-  Хто на світі найгарніший?

-  Ви, Ваша темність, –/ відкаже дзеркало/ похапцем.

Заспокоїться королева / на часину.

Сказано, писана красуня.

До поетичного обряду купальських свят відсилає поезія «Камінь». Викинутий річкою на берег (то не рибка, а рожевий камінчик, – тому й розсердилася річка), камінець отримав новий образ в уяві маленької дівчинки:

-  Який гарний плесканчик, -

зраділа дівчинка

і в садку його посадила.

-  Рости, камінчику, великий, я тебе поливатиму...

Така логіка дій зумовлена бажанням пізнати світ, упорядкувати його, а заодно – й оживити. Водночас цю дію можна сприйняти як пошук відповіді на «русалчину загадку»: Що росте без кореня? (за текстом купальської пісні, відгадка – «камінь»). На противагу традиційним негативним конотаціям цього образу (камінне серце, носити камінь за пазухою, кидати камінь у чийсь город тощо), у поезії І.Калинця камінчик, зростаючи без кореня, перетворюється на рожевий камінь, який, одначе, «серце м'яке має/ і маленьку дівчинку/ любить».

На жаль, до адаптованого для школярів «Дивосвіту» не увійшов вельми цікавий з культурологічної точки зору вірш «Метелик».

Звичайний біологічний процес – перетворення гусені на метелика – у І.Калинця осмислюється як символ історії людства та розвитку окремої людини:

Мовить метелик: / – То все не те,/ я сам був фараоном.

Моя мумія/ в білім савані/ у піраміді вилежувалася.

Тільки найкраще/ царювання – / серед квітів.

Дань збираєш: / біле з ромашки,/ жовте – з чорнобривців.

Поезія ця певною мірою й наукова, адже звичайний біологічний процес у І.Калинця осмислюється як символ історії людства та розвитку окремої людини. Відтак у казковому за задумом творі взаємодіють категорії водночас кількох наук, заломлені крізь призму дитячого світогляду.

Показово й те, що оповідач через свого персонажа з тваринного світу проголошує ідею переселення душ, за якою лялечка ототожнюється з мумією, крила дорослого метелика – з царськими шатами, а запилення квітів – підсвідомий прояв досвіду збирання данини.

У цьому ряду дещо осібно стоїть вірш «Ліс». Він є цілим конгломератом мотивів, що входять до парадигми «мистецтво і культура» – тут водночас прозирають алюзії до поезії Верлена «Осіння пісня», української народної казки «Морозенко» й співзвучних творів Панаса Мирного та Миколи Некрасова, загадок про осінь і зиму, прикрашання новорічної ялинки:

Піє півень-ліс/ дуже осінню пісню.

І гребінець у нього/ палахкотить червоно.

І руде пір'я летить – / за вітром стелеться.

Гарний у тебе голос,/ півнику,/ а яким іще буде?

Приїде коваль – / зі срібла викує.

Бо той коваль –/ Морозенко,/ в нього коники/ в колокільцях.

Він і річку скує,/ і на кожну гілочку/ по сто дзвоників/ навішає.

Та й сама назва «Дивосвіт» – не що інше, як алюзія до всесвітньовідомої казки Льюїса Керролла «Аліса у Країні чудес» (у низці українських перекладів – «Аліса у Дивосвіті»). Отже, обидва зазначені твори – чудовий взірець того, як казка, адресована лише кільком слухачам, стає надбанням широкої читацької аудиторії.

Твори І.Калинця про рідну природу, український характер, український менталітет, побудовані на філологічних знахідках, художньому відкритті, вони поетично інтерпретують мовно-інтелектуальні зв'язки земного й космічного, пробуджують історичну, філологічну та народознавчу допитливість у юних читачів.

Незважаючи на невеликий обсяг, верліброві казки І.Калинця успішно виконують функції, визначені дослідниками – розважально-дидактичну, філософську й сатирико-гумористичну. Жанр їх розмикається до рівня метажанру, включаючи елементи народних обрядових пісень, замовлянь, наукової та науково-популярної поезії, історіософського твору, численні інтеркультурні мотиви.

Завдяки залученню вільновіршових творів до шкільного курсу української літератури робота з їх аналізу стає, по-перше, більш різноманітною, по-друге, приваблює учнів як до загальних властивостей ліричного вірша, так і до емоційно-естетичних особливостей ліричних жанрів і віршових форм. Вивчення вільного віршування сприяє засвоєнню школярами особливостей художнього тексту в усіх його вимірах (жанр, стиль, темпоритм, образність, звучання, емоційність, композиція, фоніка).

Добір вільновіршових творів і шляхи їх інтерпретації викладачами й учнями, теоретичне та практичне опрацювання верлібру в роботі шкільних літературних студій, – усе це дозволяє стверджувати, що український вільний вірш – це цілісне мистецьке явище, одне з найяскравіших у системі всієї вітчизняної літератури, одне з найважливіших для наукового осмислення духовних і ментальних комплексів буття нації,

Притаманні вільному віршеві І.Калинця згущення образів, їх градація, ощадність семантичних засобів, чергування коротких еліптичних зворотів і розбитих на окремі віршові рядки складнопідрядних речень, повтори та обриви надають творам динамічності й напруженості. Проте не можна не побачити, що лаконізм творів межує з розімкненим у безмежні простори думки діалогізмом: завдяки цьому відбувається суто казкове напучення, пояснення, тлумачення ряду явищ на початку самостійної практики віршування та казкотворення, до якої автор запрошує читача кожним словом.

 

Національна домінанта в літературній казці української діаспори

Література української діаспори – це особлива сторінка історії української літератури, що має свої особливості, зумовлені, зокрема, впливом інших культур, ностальгією за рідним краєм, прагненням далеко за його межами залишатися українцем не лише етнічно, але й ментально. Усе це відбилося й на літературі для дітей і про дітей, зокрема такому жанрі, як казка.

1990-ті роки позначені приходом і поверненням в Україну творів Б.Лепкого (казка «Про дідо­ву дочку Марусю і про бабину Галюсю»), Олександра Олеся (казка «Водяничок»), С.Черкасенка («Як вродилася пісня»), Івана Багряного («Телефон»), Лесі Храпливої-Щур («Снігурик»), Лесі Бризгун-Шанти («Курчатко-Жовтенятко вчиться рідної мови»), Ольги Мак («Казка про Киянку Красуню Подолянку»), Віри Вовк («Михайлик-Кучерик», «Князівна Галочка і сирітка Анничка»), І. Качуровського («Пан Коцький») та ін.

У радянській Україні заборонялися не тільки імена письмен­ників, але й окремі твори, інколи фольклорні. У 1992 році у Києві вийшла книга «Казки з-за ґрат: Із спецсховища – до читача», де зібрані твори, що з різних причин потрапили до спецсховищ. Є там і фольклорні, і літературні казки. Книга починається стилі­зованою передмовою: «Напевне, вас здивувала назва цієї книги? І справді, хіба казки потрапляли за ґрати? Та ось послухайте. Було це у часи не такі вже й близькі, але й не дуже далекі: майже вісім десятиліть тому. Одна за одною страшні війни – перша світова і братовбивча гро­мадянська – знесилили рідну землю. Тоді Кривда заполонила її, і багато чесних людей мусили виїхати за кордон. На території тогочасної Польщі й Чехословаччини, у Німеччині та Австрії заснували вони українські громади [...].

Гідне слово, мов чарівне зілля, доброму чоловікові сили до­дає, а у злого відбирає. Дізналися про це лихі люди, і коли до них потрапляли українські книжки з-за кордону, відразу замикали їх у бібліотечних сховищах-в'язницях. Однак хоч як силкувалася Кривда, а Правда все одно її перемогла (у житті так завжди буває). Нині герої заборонених видань вийшли з підземелля» [3].

Літературні казки найчастіше заборонялися з двох причин: або їхні автори були «неблагонадійними» в очах влади, або зміст казок був «крамольним». Наприклад, фольклорна казка «Наше багатство» розповідає про найкоштовніший скарб нашого народу – мову, пісню. Ось ще кілька назв казок: «Святоіванівська легенда», «Козаки – святі захисники», «Про запорожців», «Кошовий Сірко» тощо. Національна ідея є провідною в названих казках. У перед­мові до книги «Казки з-за ґрат» висловлена думка про своєрід­ність заборонених творів: «Більшість із них невідомі вам. А де­хто хоч і знайомий, та все одно ніби в іншому одязі».

Казки письменників діаспори, принаймні більшість, справді ніби в іншому одязі. Вони суттєво відрізняються від творів радянських письменників і змістом, і формою.

Казка Лесі Бризгун-Шанти присвячена проблемі мови, що­правда, у казковій інтерпретації. Твір називається «Курчатко-Жовтенятко вчиться рідної мови». Звичайно, що ім'я курчатка немає нічого спільного з радянським жовтнем, казка була напи­сана ще до революції, й ім'я персонажа утворилося від слова «жовтий», за кольором його пуху. Курчатко разом зі своїми бра­тами й сестрами вчилося рідної мови, але йому не подобалося «квокати» та «кукурікати», і воно пішло шукати іншої. Довго мандрувало Жовтенятко в пошуках «найкращої мови світу». Слухало воно мову качок і корів, собак і котів, мишей і жаб, однак жодна йому не полюбилася. Повернулося курчатко додо­му, заговорило рідною мовою – найкращою мовою в світі.

Ідея твору Лесі Бризгун-Шанти – висока любов до рідної мови, а втілила вона її у доступній формі. Казка насичена ономатопеєю – всі тварини у творі «говорять» по-своєму. Дітям читати таку казку дуже цікаво.

Казка Лесі Храпливої-Щур називається «Снігурик». Привер­тає увагу мова твору – ритмізована проза. Таким чином написала свої цикли про Ясочку Н.Забіла, а румунська дослідниця М.Ласло-Куцюк проаналізувала їх ритмомелодику.

У казці розповідається про родину Снігурів, а головним ге­роєм є Снігурик, який вирушив у далекі мандри шукати постій­ної зими. Дорогою йому зустрічаються дивні пані в пишному вбранні. Перша була вбрана «в зеленавій шаті, круг голови виспівують пташата, із пролісок кирея ткана пишна, на голові ві­нок із вишні». Це була Весна-княгиня. Вона пропонує Снігурику залишитися з нею, забути свій сніговий рід. Герой не погоджується на таку пропозицію.

Наступною зустрілася йому інша пані: «червоні маки на її жупані, зеленим листом шата вся обшита, на голові вінок з пшениці-жита». Це – княгиня Літо. Вона також запрошує Снігурика до себе бути страхопудом на городі й радить забути свій рід. Звичайно, що він не погоджується.

Знов диво – йде пані «шата з листя золотого, обшита звірів хутрами до того, кіш овочів в руках, на голові хустина з блиску­чих ниточок, із павутиння». Осінь-господиня пропонує бути Снігурику білкою – «скакати з гілочки на гілку, горішки рвати, яблучка, грушки і сливи». Снігур зібрав свої останні сили і сказав те, що говорив попереднім паням: «Мені багатства всі немилі! [...] Снігуром я народився, Снігуром останусь я: чесне Снігурів ім'я!».

Нагородою казковому героєві за стійкість стала зустріч із Зимою: «пані величава, в квітах льодових рукава, горностаями обшита».

Зима запрошує Снігурика з його родиною до свого краю, який для снігової родини просто рай. Зима говорить Снігурикові: «Ти не зрадив свого роду, тож дістанеш нагороду. Вже полинули щодуху лебеді з сніжного пуху, крижані повезли сани, вмить повернуться з батьками. З ними теж приїде ляля, снігова сестричка Краля. В замку крижанім вам жити, де снігові окса­мити, а на вікнах квіти з льоду – Снігурам усі вигоди. Ще й сні­жинки там танцюють та морозивом частують».

У казці знайшла художнє втілення ідея родової та, ширше, національної приналежності. Бути разом зі своєю родиною, зі своїм народом – найбільше щастя. В одному з листів в Україну Леся Храплива-Щур пише: «Чи могла б бути більша мрія для нас, емігрантів, як те, щоб нас знали й читали в Рідному Краю?!». Усе своє життя Леся Храплива-Щур утверджувала націо­нальну ідею. За фахом вона україніст – викладач і літератор. Працювала з дітьми в організації «Пласт» і 16 років видавала для малят-новаків журнал «Готуйсь». Одночасно викладала на курсах українознавства, секретарювала в Об'єднанні працівників літератури для дітей і молоді (ОП ЛДМ), з 1990 року працювала у Світовій координаційній виховно-освітній раді при Світовому конгресі вільних українців, де редагувала бюлетень для освітян «Відгукніться!».

Творча спадщина Лесі Храпливої-Щур не вміщається в ті 17 книжечок, які видані в Німеччині, Канаді й Америці. Вони перевидаються вже й в Україні, наприклад, «Писанка україн­ським дітям» (К., 1993).

У казці Лесі Храпливої-Щур зустрічаються слова «пані», «княгиня», які рідко вживаються в українській материковій казці.

Славному історичному минулому нашої батьківщини присвятила свою казку Ольга Мак – дружина відомого мовознавця В.Дорошенка, якого репресували.

Право називатися українкою Ольга Мак утвердила всім своїм життям. Ужинок письменниці дуже щедрий – великі прозові тво­ри, оповідання, фейлетони, скетчі, драматичні етюди, легенди, казки, дослідження, спогади.

Чудова історична легенда «Казка про Киянку Красуню Подо­лянку» єднає нас із духовною пам'яттю минулого: «Давно-давно, ще за тих часів, коли татари на українські землі наїзди робили, була в київського князя донька Киянка Красуня Подолянка, про яку слава по цілому князівству котилася і навіть у сусідні держа­ви доходила. Казали про неї, що була вона гарна, як ясна зоря в небі, розумом і відвагою могла з кожним мужем помірятися, а лагідністю й добротою то хіба святим поступається».

Казка перейнята фольклорною поетикою, народним духом. Ольга Мак використала типову для народних казок композицію й усталені фольклорні звороти та сполучення слів, наприклад часто вживане у фольклорі число три. Ханову відмову Ольга Мак зображає досить оригінально. Він не просто не приймає ви­купу, який привозять кияни, а на прикладі доводить, що те чи інше в нього є в дуже великій кількості. Перший раз посли при­везли ханові «сто возів пшениці зерно в зерно вибраної, сто возів ярого воску зеленого, сто возів меду липового і тисячу бобрових шкур». Хан усміхнувся на це і наказав слугам витягти із влас­них комор таке ж добро і знищити його, бо у нього вже цього забагато. Не поласився хан і вдруге на десять бочівок червінців і десять возів дорогої зброї, наказавши при цьому своє добро за­копати. Втретє пригнали посли сто табунів коней і тисячу татар­ських бранців, давніше у війні здобутих. І на це не спокусився хан, а наказав порозганяти сто табунів коней і відрубати голови тисячі людей. Дуже вже хан цінував свою полонянку, хотів її віддати за старшого улюбленого сина. Киянка Красуня Подо­лянка була не тільки казково вродлива, але й розумна. Сама надумала викуп за себе скласти, а викуп загадав хан непростий: «не хочу ні золота, ні самоцвітів, але хочу такого, що було б гарне, як золото і самоцвіт, і сама Киянка Красуня Подолянка».

Тиждень сиділа Подолянка у своїх покоях, а через тиждень принесла ханові кошичка, накритого вишиваною хусточкою. У кошику були писанки. Оніміли хан і його син від зачудування. Мусять відпускати, та не хоче  ханський  син   відпускати Подолянку – жити без неї не може. Ставить хан ще одну умову, що через тиждень він поставить кіш таких писанок, а якщо ні, то відпустить її і виконає бажання. Тисяча найкращих у світі ху­дожників розмальовували золотими перами яйця. Багато яєць перебирали митці, але за тиждень кіш був повний. Задоволені поставили батько і син перед князівною кіш. Подолянка ж каже: «...бачу перед собою великий кіш гарно помальованих яєць, але ПИСАНКИ тут нема ні одної!». Із великим розчару­ванням здався Хан. Відпустив додому Подолянку, а з нею всіх її земляків, що довгі роки в татарській неволі поневірялися. Таке було бажання Киянки Красуні Подолянки.

За допомогою найрізноманітніших засобів Ольга Мак не просто зобразила, а возвеличила українську писанку. Основним тропом є гіпербола. Коли всі українці разом із Подолянкою по­вернулися додому, то «сонце цілий тиждень на небі стояло і не заходило. А дзвони так дзвонили, так дзвонили, що на цілий світ було чути».

Казкарка вживає традиційні для фольклору епітети: пензлі шовковії, оксамитові килими, гострі ятагани, добра воля, шов­ковий намет.

Фольклорні джерела наснажують оригінальні казки бразиль­ської україністки Віри Вовк. У її творах теж діють князівни. Але теми вона порушує інші, наприклад багатство-бідність («Князівна Галочка і сирітка Анничка»).

Є серед доробку письменників діаспори й літературні обробки фольклорних текстів. Майстерно – і в змістовому, і у формаль­ному плані – використав фольклорний сюжет у віршованій казці «Пан Коцький» І.Качуровський. Твір довершений у версифі­кації, сповнений гумору, пересипаний примовками й дотепами:

На селі, в одній господі,

Жив колись муругий кіт.

Та такий брехун і злодій,

Що іще не бачив світ.

Так само віршем переказує фольклорний сюжет про дідову та бабину дочку Б.Лепкий («Про дідову дочку Марусю і про ба­бину Галюсю»), але вносить він у відомий сюжет багато нового та цікавого.

Переважна більшість персонажів літературних казок діаспорних письменників – це створіння України. Вони пов'язані з природою України, з народним побутом, уявою і духом.

Світоглядні засади творців дитячої літератури української діаспори окреслила О.Лятуринська – автор «Бай-казки», збірок «Бедрик», «Материнки». Знати й шанувати історію та культуру народу змалку письменниця вважає за обов'язок «задля збере­ження в собі чистої душі прапредків і задля власного пошанівку, і задля того, щоб чужі люди не приймали за безбатченків-голодранців, які майже нічого не винесли зі своєї багатої прадавньої духовної культури»[4].

«Мистецтву для дітей» вона сама надавала великого значен­ня, бо поза вужчим призначенням – забавляти, воно має й глиб­ше значення: «впливати на світ дитини, на розвиток психіки, духу, вдачі». Виховання у підростаючого покоління по­чуття патріотизму, національної гідності надзвичайно важливе в плані розбудови майбутнього, бо саме з таких молодих поривів, що, за словами О.Лятуринської, є паростками на сцені нашої ду­ховності, і має вибудуватися незалежна Україна.

У художній формі навіть творів для дитячого читання порушу­ються питання щодо ваги національного. Розрадливо, що в той час, коли на материковій Україні болісно вирішувалося питання державності, в умовах еміграції все гостріше поставало питання національного характеру творчості. Однак національний стиль, за переконанням багатьох, мав визначатися не лише зовнішньою атрибутикою. Він (стиль) має брати свій початок в українській духовності, в українському світовідчуванні, причому від найдав­ніших часів.

Казки письменників діаспори компенсують націоналістичну знебарвленість материкового письменства доби тоталітаризму та органічно доповнюють антологію української літературної казки.

 

 

[1] Чуковский К.И. От двух до пяти. – М.: Детгиз, 1957. – 367 с.

[2] Тихолоз Н.Б. Казкотворчість Івана Франка (генологічні аспекти). – Львів: РВВ Львівського відділення Інституту літератури імені Т.Шевченка НАН України, 2005. – 316 с.

[3] Казка з-за ґрат: Із спецсховища – до читача. – К.: Довіра, 1992. – 207 с.

[4] Лятуринська О. Зібрані твори. – Торонто: Видавництво Організації Українок Канади, 1986. – 813 с.

 


Коментарі до статті