Ірина Мацко: «Перехідний вік моєї мами»: прототип героїні
13 січня 2018, 20:44   Автор: Мацко Ірина

«Правду старші люди кажуть, що малі діти — малий клопіт, а великі — великий. Тож, поки свої діти були ще малі, то писала казки, філософські новели, які відображали мій внутрішній стан. Але час летить так стрімко, що одного дня розумієш — все, діти виросли! Прийшов час навчитися сприймати їх як дорослих, говорити на рівних, а головне — змінювати і свою поведінку. Тож у дітей був свій перехідний вік, у мене — свій, справжній, із сумнівами, переживаннями, труднощами взаєморозуміння. Не завжди вдавалося знайти «ключик», тому вчилася відпускати, довіряти, приймати неминуче дорослішання дітей. І коли ми з донькою все ж знайшли спільну мову, подумала, що варто про це написати, адже така історія — всім знайома.

А ще, цінним був і сам процес створення повісті «Перехідний вік моєї мами», бо дав нагоду вкотре обдумати, переосмислити певні речі. А головне — донька, якій давала читати рукопис, з якою радилася з приводу різних моментів — зрозуміла, що я всіма силами прагну зберегти наш оосбливий зв’язок, навіть якщо залишаюся строгою дорослою.

Отож, прототипом Алі, головної героїні книжки, стала моя донька Настя, хоча, звісно, це не зовсім її історія. Переживання цих дівчат дуже різні, до того ж, я сама пригадувала себе у тому віці: свої відчуття, бажання, перші хвилюючі досвіди. Тому Аля — це збірний образ мене та доньки, приправлений вигадкою. Зараз розумію, що головна героїня власної повісті наче зібрала докупи всі мої спогади, думки, почуте й побачене, з чого виткався сюжет, що продовжує жити уже через читачів.

А от ще одна книжкова героїня — подруга Марта — чимось нагадує подругу Насті, про яку дочка багато розповідала. Вона сучасна, модна, і вже має хлопця. Але й тут не все «списано». Розвію міф: жоден персонаж не має «брата-близнюка» в житті, бо я не змальовувала, як художник, а перевтілювалась в кожного з них. Та й взагалі, повністю описаного життя із реальної людини немає у жодного персонажу. Навіть мама головної героїні — теж не зовсім копія мене, хоча донька, мабуть, думає інакше. Батько в «Перехідному віці…» — вигаданий образ, а Сергій — любов Алі — це хлопець мого дитинства. Та й події не випадково відбуваються в селі, бо це місце, де я виросла, де зародилися мої перші симпатії.

Щодо інших персонажів, то образи вчителів, наприклад, «нанизала» з почутого-прочитаного, лише один із них, Швайк — носить не лише справжнє прізвисько мого вчителя, а й змальований із цієї людини. Хлопці й дівчата у таборі, куди вирушила Аля, самі ожили й «просилися» в текст. Наприклад, Сонька, впевнена і дещо нахабна.

Буду з читачами чесною, відкрию секрет: перший близький досвід спілкування з протилежною статтю, описаний у книжці, — також майже реальний. Мій перший поцілунок був дуже схожий на той, який змалювала в повісті. Пручалася і виривалася, як дика, правда, не через випите віскі. Але це вже зовсім інша історія.

Дуже вдячна «Видавничому центру «Академія» що вони повірили у моїх героїв і випустили їх в світ. Тепер вони самостійно живуть, закохуються, їздять у літні табори, здобувають свій досвід… Хто зна, можливо, ще раз «попросяться» на папір».

Ірина Мацко,

м. Тернопіль,

8 грудня 2017 р.


Коментарі до статті