КАЗКИ ПРО НАЙДОРОЖЧЕ
Літературна казка — жанр, який однаковою мірою захоплює дітей і дорослих. Талановита казка — завжди для всіх: і для найменших, і для найстарших, бо її текст — полісемантичний, приховує для кожного те, що може побачити і відчути саме цей читач.
Астрід Ліндґрен, Люїс Керрол, Ганс Християн Андерсен, Шарль Перро, Редьярд Кіплінг — письменники, що назавжди зберегли у собі дитину, прагнення надзвичайного, чудесного у такому непростому дорослому світі. Іван Франко почав писати казки, коли сам став батьком — і його казки зі збірки «Коли ще звірі говорили» зачарували малечу. А Леся Українка вдалася до виховної, дидактичної функцій жанру — її «Давня казка», «Біда навчить», «Лілея», «Казка про Оха-чародія» завжди були доброю наукою, взірцем не тільки для дітей.
Сучасні літературні казки письменника, літературознавця, лауреата численних премій, члена міжнародного ПЕН-клубу Петра Сороки «Це було у Дивограді» і «Мандри реп’яшка Чіпа» (обидві — Тернопіль: Підручники і посібники, 2018) належать до тих віршованих казок, які прочитуєш на одному диханні, бо захопливі, веселі, пізнавальні.
«Дуже люблю дітей, і добре мені з дітьми, і де б я не був, біля мене завжди збираються діти,» — якось у листі зізнався пан Петро. Із цієї любові, мабуть, і народжується казка, у якій не тільки для маленьких школярів, а й для дорослих буде чимало відкриттів. Численні назви трав, екзотичних тварин, реалій далеких мандрівок зачарують слухача. У «Мандрах реп’яшка Чіпа» дослідник нарахує близько тридцяти рослин, які водночас — і герої казки: від звичайної Кропиви до дивовижного Вушкоцвіту, від відомих з фольклору Тройзілля і Тирлича до Ломиноса і Костриці… Вигадливий сюжет, цікаві повороти якого змушують затамувати подих — це подорож реп’яшка Чіпа світами до плавучого диво-острова,
«Де всі у злагоді живуть,
У непорушнім мирі,
Тому цей край всі птахи звуть:
Земний Гостинний Вирій».
Із чарівної країни Будякії на хвості Коника, під комірцем кітеля Моряка, на корабельному канаті, завдяки друзям песику Кузі, папузі і мавпочці Фрузі, Чіп дістається Острова Благодаті. Тут мандрівець закохується, створює родину, опікується дітками, а згодом і онуками.
«Та затужив на схилі літ
За милим Ріднокраєм,
Де Тирлич, Дрок і Жовтоцвіт
І річка попід гаєм».
Чіп повертається додому, бо «миліша всіх на світі див // Вітчизна незабута». На рідній землі він і помирає, але славна Будякія ніколи не забуде свого героя, пам’ятатиме завжди: «Живуть легенди і казки // Про відчайдуха Чіпа».
Інша казка «Це було у Дивограді» — оповідь про химерне випробування-забіг, під час якого тварини, птахи і комахи мають з’ясувати, хто з них має найбільшу кількість ніг. Ця дотепна казочка, як і «Мандри…» розкриває для дитини дивовижний світ природи, де кожен звір чи птиця постає не тільки з усіма характерними рисами, а й як яскравий персонаж-особистість:
«Сонна, ніби щойно з ліжка,
Ще й дрібненька — очка, лоб…
Йшла собі Сороканіжка:
Топу-топу, топу-топ».
Переможницю зустрічає птахо-звіряче «Гу-р-ра!». Турнір так захоплює учасників, що вони ухвалюють: наступного року під час конкурсу визначити уже найважчого претендента. Казка завершується фінальною формулою:
«Це було у Дивограді,
На південній стороні,
Де веселим дітям — раді,
А усяким плаксам — ні!».
У фольклорі є чимало такого, де словесне висміювання плачу, вередування допомагає відвадити дитину від рюмсання: «Не плач, Андрійку, дам копійку!», «Плакса-вакса!», «Не плач — киця принесе калач…», «Рево-рево, де твій дім?», «Їхали татари — реву розтоптали…».
Повчальне «Де веселим дітям раді» Петра Сороки — тонкий натяк: сміхом перемагають, приваблюють радість, добро, любов. Пригадалися слова казки Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон»:
«Так веселий Лоскотон
Розвалив поганський трон.
Сам же він живе й понині,
Дітям носить щирий сміх
В розмальованій торбині,
В пальцях лагідних своїх…».
Андерсен колись сказав: «Життя кожної людини — це казка, написана рукою Бога». Петро Сорока, оповідаючи дітям про звірів і рослин, наслідує Творця і пише казку про Людину — про найдорожче, наймиліше, найрадісніше і найдотепніше у житті.
Оксана ШАЛАК,
Київ
Коментарі до статті