Нещодавно мене запитали, чому я вирішила написати повість про підлітків. Насправді все відбувається не зовсім так. Я ніколи нічого не вирішую. За мене вирішує герой. Він сам знаходить мене. Спочатку це просто натяк: дивний сон, від якого не можу відійти цілий день, погляд у натовпі, водночас чужий і рідний. Герой змушує звернути на себе увагу. Так було і з головним героєм повісті «Чорний дощ». Спочатку мені хтось показав роботи Бенксі. А потім я побачила на вулиці хлопця, який малював графіті: два жіночих обличчя у профіль, на одному був знак оклику, на іншому — знак питання. І зрозуміла, що це сталося: прийшов герой і привів із собою двох своїх жінок.

Герой приносить із собою історію. Найголовніше — допомогти йому з’явитися, придумати біографію. Далі вже діє він, а я просто спостерігаю та записую. Всі думки, вчинки і переживання героя залежать від його характеру, сприйняття людей і світу. Він сам обирає своє оточення, визначає основні події.

Ще один важливий момент — обрати місце, де відбуватиметься історія. Якось ми їздили в Новгород-Сіверський і на автобусному вокзалі я побачила дівчину, яка проводжала подругу в Чернігів і плакала, що не може поїхати разом із нею, бо там вирує життя. Я запам’ятала ту дівчину, і коли починала писати повість, поселила свого героя в маленькому провінційному містечку. Герої «Чорного дощу» або хочуть втекти звідти, або колись втекли і повернулися. Місце дії багато чого додає історії.

Головний герой повісті згадує події своєї юності через багато років і намагається краще зрозуміти себе. Тому писалось дуже легко — я теж згадувала свої шкільні роки, друзів і подруг, наші розмови, захоплення, мрії. Пережите у юності залишається з тобою назавжди, бо тоді все відбувається вперше. Тому, якщо кохати — то раз і на все життя, якщо страждати — то виснажливо, до відчаю, до крику.

На створення повісті завжди впливають особисті вподобання, враження та спогади. Наприклад, головний герой завжди уявлявся мені актором Рівером Феніксом із фільму «Мій власний штат Айдахо». Одна неймовірно дорога мені людина — руденька дівчина, тому у Ельки теж рудий колір волосся. Федорівна — на честь ще однієї близької людини. Історико-культурний заповідник у повісті — прообраз Качанівки і Сокиринців, які буквально зачарували мене. Коней, які приходять на берег і п’ють рожеву воду я уявила собі, коли дивилась на річку з валів стародавнього монастиря в Новгород-Сіверському. Вирізьблену на стовбурі старого дерева жіночу фігуру якось побачила в парку. Це все дрібниці, але вони дуже важливі для мене.

Ще одна Велика Дрібниця: я завжди пишу під музику. Вона налаштовує мене на потрібний лад. Першу повість, наприклад, писала під альбом Hide from the sun улюбленого гурту The Rasmus. Повість «Чорний дощ» — під саундтрек Гаррі Греґсона-Вільямса до фільму «Шпигунські ігри». Уявіть: сім місяців роботи під одні й ті самі двадцять треків. Вони мені, до речі, так і не набридли. Один трек називався It’s not a game. Цю фразу наче весь час повторювали герою, але він її не почув.

Переглянути буктрейлер по книзі «Чорний дощ» можна на сторінці Національної бібліотеки України для дітей на каналі YouTube.

Ольга ЛІЛИК,

Київ, 3 квітня 2018 р.