Щиросердна книга всеперемагаючої Людяності
3 жовтня 2018, 23:10   Автор: Наталя Марченко

Загоровська Л. М. На їхніх маленьких плечах... : оповідання : [для мол. та серед. шк. віку] / Любов Загоровська; передм. О. Білозір; іл. студентів Київської дитячої Академії мистецтв, обкл. О. Здор. – Київ : Веселка, 2018. – 110 с. : іл.

 

«Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18:3).

«Бо вони — справжні, і те, що вони роблять — теж справжнє».

 

Чесно зізнатися, я вже давно не плакала, читаючи дитячу книжку. А тут — пережила справжнісінький катарсис над простими невигадливими оповідками про українське щодення!

Вражаюча ЧИСТОТА цієї книжки приголомшує. В ній панує те Справжнє та Щиросердне, на що мимоволі відгукується в людині совість і душа, коли вони є. Дитина раптом нагадує тобі в цих текстах про себе як про найвищу міру Любові й Світла, що відкриває дорогу до Вищого. І хочеться стати кращим. Праведним. Простим і Люблячим.

 

В Україні уже було чимало спроб «говорити з дітьми по війну». Пригадаймо до прикладу збірочки «Героям Слава! (розповіді для дітей про героїв фронту і тилу)” видавництва “Мамине сонечко”, «Війна, що змінила Рондо» творчої майстерні “Аґрафка”, “Тато, повернись живим! Подарунок українським бійцям” ГО “Перспективна громада”, «Мій тато став зіркою» Галини Кирпи. Одні з них мали значне поширення в Україні, інші — міжнародне визнання, усі — широкий розголос. Але такої цілісної та живої — як один неперервний подих — книжки ще не було. Тут усе СПРАВЖНЄ — тексти, в героях яких відразу впізнаєш своє справдешнє оточення, світлини, підписані іменами справжніх людей, малюнки — живий відгук на прочитане конкретних студентів Київської дитячої Академії мистецтв. Навіть емоційна передмова Оксани Білозір, здається, більше звернена до неї самої, ніж до читачів…

Думаю, будуть згодом більш розлогі та концептуальні українські книжки для дітей «про війну». Але ця, на моє щире переконання, залишиться першим чітким зліпком часу і того типу людей, які стали суттю Майдану, а згодом — осердям міфологізованої Непереможної України, що вибухово задала світові призабуті вже інтенції Віри й Волі.

 

Авторка оповідань Любов Загоровська з Івано-Франківська знана як журналістка, лауреатка багатьох поетичних конкурсів та авторка пісенних текстів. Цьогоріч у «Видавництві старого Лева» побачила світ її повість для дітей «Коли були ми…», герої якої вирізняються впізнаваністю й «концентрованістю» типових рис покоління. Саме ця типажність, «жива присутність» героя у твоєму власному оточенні найбільше захоплює і в збірці «На їхніх маленьких плечах…». Ти віриш авторові, бо він лише увиразнив твоє власне світовідчуття, ніби навів фокус на уже бачені (але не помічені, не зафіксовані!) читачем ситуації та постаті.

Перед нами постає більше двох десятків дитячих характерів. Це дівчатка і хлопчики, діти-«мажори» та фактичні безпритульні, з родин щасливих і не дуже, успішні, талановиті й сильні та непомітні, самотні й слабкі — просто діти, звичайні наші сучасники, яких тисячі. Війна торкається їх прямо (рідні — на фронті, родина — вимушені переселенці) чи опосередковано (волонтерство, опіка над пораненими в госпіталі тощо). Але завжди це — ВИБІР. І герой кожної оповіді в ситуації цього вибору чинить полюдськи, так, як має чинити Добра Людина. Щиросердно, а не з міркувань «здорового глузду» чи «усі люди так роблять».

Тому жодного «героїзму» в книжці не знайдете! У цих оповіданнях ніхто не «кидається у смертний бій», не «здобуває перемогу» і навіть не «відзначається неймовірною хоробрістю чи винахідливістю». Диво Людяності нічого цього не потребує.

Діти хочуть ВІРИТИ, що їхні малюнки / вишивки / янголята спасуть і збережуть невідомих добрих людей, які щодня ризикують собою, аби ми могли «не бачити» загроз війни. І їхня віра спрацьовує («Золоті рибки для мушкетерів», «Софійка»). Вони намагаються бути корисними і перетворювати світ на краще, поки ті, на війні, дають нам на те час і можливість («Аби було куди повертатися»). Вони можуть вислухати зневірених незнайомців («Телефонозалежна») і любити «зачерствілих» із відчаю рідних («Ой хто, хто, Миколая любить…»). А ще вони — найщиріші самовіддані помічники дорослих у добрих справах («Артіль», «Немодна справа»).

Цікаво, що дорослі почасти бувають більше нездатними на ті добрі справи, ніж діти. Їм швидко набридає невдячне «волонтерство» («Немодне заняття»), вони бачать лише очевидні речі («Телефонозалежна»), жаліють лишень себе («Ой хто, хто, Миколая любить…») і не готові розгледіти серед порожніх очей — живі («Мій тато не герой»). Інколи простосердечна дитяча правда стає єдиним людським вирішенням їхніх найскладніших життєвих проблем («Подарунок для тата»).

Авторка не романтизує дійсність. Поряд із її щиросердними персонажами тече буденне українське сьогодення, де крикливо підносять далеко не справжніх героїв («Не чоловіча справа») та «усім пофіг» («Мій тато не герой»).

У книжці, як і в житті, чимало по-справжньому самотніх героїв, чиї долі зруйновані війною чи й просто негодящою поведінкою найрідніших («Доброго дня, Ангеле!», «Називай мене Валерка», «Серце для воїна Юри» та ін.). Але, волею випадку змушені долучитися до «живої справи» допомоги ближньому, діти не впадають у відчай, а відкривають для себе світлі сторони найближчого оточення («Доброго дня, Ангеле!») та вчаться творити «добрий світ», не чекаючи, поки він постане з якогось дива чи чужої волі («Ой хто, хто, Миколая любить…»).

А що спільні добрі справи завжди роблять людей щасливішим, попри всю складність проблематики та драматичність описаних ситуацій, книжка читається легко, зі щемким відчуттям причетності до чогось хорошого, правильного, людського. 

Навіть коти в цій книжці стають щиросердними благодійниками й підтриимують своїх знедолених побратимів («Нещастя пухнасте!»)smiley.

 

Дуже важливо, що «Веселці» вдалося створити видання, котре найбільш повно відповідає суті закладеного в тексти автором гуманістичного посилу. Білосніжна обкладинка зі «світлиною» зібраних Оксаною Здор із «облич» намальованих юними ілюстраторами «героїв», як і нестандартний розмір книжки відразу розставляють потрібні акценти у сприйнятті юного читача. Книжка Світла, Родинна і Нестандартна.

Варто відзначити також «фірмовий» взірцевий рівень редакторської та видавничої культури «веселчан» і неймовірну енергетику, закладену ними у це видання.

 

Я вірю, що про цю книжку буде написано багато. Вона варта діалогу та розголосу.

Але найважливіше — вона заслуговує БУТИ ПРОЧИТАНОЮ.

Без сумніву й вагання я раджу її будь-якій дитині чи дорослому. Бо Людяність і Щирість ще ніколи не зруйнували жодної душі.

Наталя МАРЧЕНКО.

 


Коментарі до статті