Сучасна проза для дітей та юнацтва у дзеркалі літературознавчих студій Тетяни Качак
5 грудня 2018, 12:30   Автор: Турган Ольга Дмитрівна

Качак Т. Тенденції розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ століття. – Київ : Академвидав, 2018. – 320 с. – (Серія «Монограф»).

 

Актуальність дослідження сучасної української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ століття обумовлена принаймні двома важливими чинниками. Перший з них — порівняна новизна обраного матеріалу: останні два десятиліття. Літературний процес цього періоду недостатньо осмислений критикою, а література, адресована дітям та юнацтва й поготів не ставала об’єктом ґрунтовних і серйозних наукових студій. Вона тільки зараз входить в історію української літератури, причому й досі точаться суперечки щодо маргінального статусу цього сегмента літератури й повноцінності його як об'єкта філологічних студій. Монографія Тетяни Качак у цьому плані є одним із небагатьох цілісних, завершених літературознавчих досліджень, у якому, немов у дзеркалі, докладно розглянуто цікаве й репрезентативне явище — сучасну українську прозу, адресовану юним читачам.

Не менш важливим є другий чинник — актуальні методологічні орієнтири дослідження. В основі теоретичної концепції визначення і обґрунтування розвитку означеної галузі літератури — системний аналіз поетики текстів. Літературознавчий аспект підсилено гендерним, постколоніальним прочитанням художніх творів. Наскрізним є використання інструментарію наративного підходу, концептуальних положень рецептивної поетики та естетики. Ці моменти добре прописано у теоретичному розділі монографії й проілюстровано у практичній частині роботи.

Об’єктом дослідження стали твори письменників (Івана Андрусяка, Ніни Бічуї, Олександра Гавроша, Олеся Ільченка, Андрія Кокотюхи, Галини Кирпи, Богдани Матіяш, Марії Морозенко, Галини Пагутяк, Степана Процюка, Олени Рижко, Ірен Роздобудько, Оксани Сайко, Василя Теремка та ін.), які пишуть для широкого кола читачів, і тих, які пишуть переважно для юнацької аудиторії (Андрія Бачинського, Валентина Бердта, Лесі Ворониної, Сергія Гридіна,Ольги Купріян, Галини Малик, Зірки Мензатюк, Марини Павленко, Володимира Рутківського та ін.).

Монографія має чітку композиційну структуру. У ній представлено широкий науковий апарат, що засвідчує проведену науково-пошукову роботу та професіоналізм літературознавця. Авторка йде від теоретичного осмислення методології дослідження до мікроаналізу та узагальнень щодо поетики текстів, закономірностей еволюції художньо-естетичного феномену.

У першому розділі «Науково-теоретичні засади дослідження прози для дітей та юнацтва» Т. Качак пропонує власну концепцію дослідження тенденцій розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ ст., яка базується на основі системного літературознавчого аналізу, підсиленого використанням інструментарію критичних підходів та мультидисциплінарних студій. Імпонує те, що ключовим і визначальним у побудові теоретичної моделі осмислення об’єкта дослідження виступає кількарівнева класифікація, а її концептуальними опорами стають ідеї про еволюційне оновлення художньо-естетичної парадигми шляхом поєднання традицій та новаторства.

Авторка детально висвітлює можливості та ефективність комунікаційної теорії, наратологічного, гендерного та постколоніального підходів. Закономірно, що трикомпонентний концепт «автор-текст-читач» — наскрізний у даному дослідженні, а типологія наративних моделей є оптикою потрактування реалізації авторських інтенцій та зображення дітей-персонажів. Зважаючи на тенденцію поширення гендерно маркованої літератури для дітей та юнацтва, цілком виправданою є практика застосування гендерного підходу, завдяки якому відкриваються недоступні при традиційному літературознавчому аналізі аспекти гендерної поетики сучасної прози для дітей та юнацтва. Концепт «втраченого дитинства», тоталітарної травми покоління радянських дітей та образи дітей перехідної епохи Т. Качак переконливо постулює як предмет постколоніальних досліджень.

Комплексний методологічний підхід до аналізу об’ємного пласту художньої літератури забезпечує наукову новизну монографічної праці.

Форма викладу наукового тексту та результатів дослідження свідчить про те, що Т. Качак володіє структурно-логічним способом мислення, вибудовує власні теоретичні схеми й стратегії, на належному науково-методичному рівні оперує матеріалом, здатна інтерпретувати його не шляхом спорадичних суджень, а аргументовано й послідовно, вдаючись до зіставлень, класифікації, типологізації, узагальнення. У цьому плані варто відзначити другий розділ монографії «Тематичні горизонти сучасної української прози для дітей та юнацтва», який складається з кількох підрозділів і насичений літературознавчим аналізом художніх текстів. Результатом детального огляду тематико-проблемного кола сучасної прози для дітей та юнацтва стала класифікація тем традиційного та нового спрямування, тих, які вважаються «складними» й «дорослими» і які з’явились унаслідок постколоніального розтабуювання.

У третьому розділі «Жанрова парадигма сучасної української прози для дітей та юнацтва» з’ясовано закономірності жанрово-стильового розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ століття та визначено домінуючі й найпродуктивніші жанри. Спираючись на власні спостереження, наукові праці М.Славової та В. Кизилової, Т. Качак доводить, що у сучасній прозі для дітей та юнацтва основними аспектами, які об’єднують усі жанри літератури для дітей у систему, є наявність казкового, ігрового, пригодницького, фантастичного елементів як змістових і формальних якостей твору, жанрозначущих компонентів.

 Проблемі художнього зображення дітей-персонажів присвячено третій розділ роботи «Новітні типи дітей-героїв у сучасній прозі для дітей та юнацтва». На прикладах аналізу адресованих юним читачам творів Н. Білої, С.Гридіна, А.Левкової, О. Лущевської, З. Мензатюк, М. Морозенко, М.Павленко, С. Процюка, В. Рутківського, О.Сайко, В. Теремка та ін. авторка монографії переконливо ілюструє залежність специфіки зображення головних героїв, художніх засобів їх портретотворення і характеротворення, моделей поведінки і взаємодії від жанрових параметрів, наративних стратегій та адресата твору. Психологічно-наративний вимір став ключовим в інтерпретації повісті «16 весна» Василя Теремка. Здійснено глибокий аналіз репрезентації галереї характерів у межах одного тексту, функціональності наративних стратегій, свідчення зміни уявлень щодо превалювання дії над психологізмом у творах для юних.

Вибудовуючи типологію образів дітей у реалістичних текстах, Т. Качак використовує два основні критерії — художнє відтворення психологічних особливостей характерів та тип взаємодії в соціумі. На прикладі конкретних образів у реалістичних і соціально-психологічних прозових творах розглядає художню репрезентацію самотньої дитини, дитини-аутсайдера, дитини-дивака, «іншої» дитини, дитини-бешкетника, «маленького дорослого», самодостатньої дитини.

Особистим здобутком авторки також є достатньо обґрунтоване виокремлення й аналіз трьох повноцінних дискурсів — дівчачого, хлопчачого і гендерно симетричного — як однієї з помітних тенденцій сучасної української прози для дітей та юнацтва. Вправно використовуючи інструментарій феміністичної критики, маскулінних та гендерних судій, Т. Качак висвітлює прописування в тексти для підлітків дівчачого і фемінного Н. Білою, О.Думанською, Є. Кононенко, О.Лущевською, Д. Матіяш, О. Сайко та ін. Репрезентацію маскулінного дискурсу засвідчує всебічний розгляд творів С.Гридіна, І. Роздобудько, О. Гавроша, В.Рутківського, М.Морозенко, А.Кокотюхи. До гендерно симетричної прози авторка рецензованої праці відносить прозу Н. Білої, О. Купріян, С. Процюка.

Монографія «Тенденції розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ ст.» — завершене оригінальне літературознавче дослідження, що має історико-теоретичне значення: суттєво збагачує наукове уявлення про сучасну українську прозу для дітей та юнацтва і є вагомим внеском у теоретико-методологічні студії літератури для дітей та юнацтва як художньо-естетичного і соціокультурного феномену.

Турган Ольга Дмитрівна

доктор філологічних наук, професор,

завідувач кафедри культурології та українознавства

Запорізького державного медичного університету. 

 

 


Коментарі до статті