Марії Морозенко — 50!
15 березня 2019, 3:20   Автор: Володимир Рутківський, Григорій Клочек, Анатолій Качан, Зірка Мензатюк та ін.

Там, де малинові світанки,

Де захід сонця багряний,

Де зорі у повільнім танку

Навіюють щасливі сни,

Колись у Малині-селі,

Було усього на столі!

Здійснились потаємні мрії,

З’явилась дівчинка Марія

В сім’ї багатій на дітей,

І за столом було гостей

багато. Щастя джерело

Гостей у хату привело.

Марійка вже була дев’ята,

Та щастя заглядало в хату,

І діти в хаті веселяться,

Їх згодом стало вже дванадцять!

Життя було як справжнє свято,

Та раптом в них не стало тата…

А їх матуся Неоніла,

І де взяла тієї сили,

Що в серці є небагатьох?

І пестила дванадцятьох!

І всім дала в життя дорогу!

За всіх в душі була тривога!

Марія стала майстром Слова!

Її поезія казкова,

Звитяжна проза про Сірка,

Що кожну душу доторка,

Із серця чарівного лине,

Її шанує Україна,

А також вдячний наш народ,

Що так втомився від скорбот.

За її людяність, красу,

Ми радості святу росу

Наллємо в кришталеві чари!

Нехай за обрій чорні хмари

Летять. А сонце світить, гріє!

І розквітає хай Марія!!

ЇЇ вітаємо ми щиро!

Бажаємо і щастя, й миру!

Хай доля світла їй яріє,

І завжди береже Марію!!!

Олександр Зубченко,

письменник, пісняр,

м. Вишгород.

 

 

Світанок року, день п’ятнадцятий

«В ці весняні дні воскресіння природи після зимового сну Марія Морозенко святкує не лише свій життєвий, а й творчий ювілей. Адже рівно 20 років тому, на межі двох тисячоліть, вона дебютувала поетичною збіркою з дещо витіюватою назвою «Зоряні перевесла». За ці два десятиліття, що минули під знаком творчих експериментів, пошуків свого голосу, вона звільнилася від притаманних першим спробам прямолінійного вирішення окремих тем та оспівування зовнішніх проявів життя, подолала водорозділ між журналістським і художнім освоєнням матеріалу і впевнено увійшла в період творчої зрілості. Це особливо яскраво засвідчила повість «Я закохалася», яка високо оцінена критикою, зокрема відомим літературознавцем Григорієм Клочеком (стаття в «Дзеркалі тижня» від 23.09.2017 р.), відзначена (разом із дилогією про Івана Сірка) престижною літературно-мистецькою нагородою ім. Лесі Українки.

Як на мене, цей творчий прорив відбувся завдяки тому, що М. Морозенко вдалося щасливо уникнути багатьох спокус, на які дуже часто піддаються початкуючі літератори. Зокрема, здоровий імунітет оберіг письменницю від фентезійної лихоманки, на яку перехворіли і спалили свій творчий запал немало представників молодої генерації текстовиків і текстовичок.

Важливо й те, що в літературу для юних читачів вона прийшла не з літпісочниці чи літпробірки, як це нерідко буває останнім часом, а маючи досвід багаторічного творчого спілкування з юними талантами в культурологічній студії при Національному музеї літератури України. Адже таке спілкування збагачує і наставника свободою самовираження, чистим та безпосереднім сприйняттям світу в дитинстві, допомагає знайти спільну мову з юними читачами. З таким же завзяттям Марія Морозенко очолила творче об’єднання дитячих літераторів, а тепер і всю київську письменницьку організацію. Немає сумніву, що народжена у багатодітній родині, вона дасть раду і столичній родині майстрів слова.

 

Споконвіку Березень відчиняє ворота вирію для перших крилатих вісників весни — лелек, жайворонків, журавлів… Побажаємо ж нашій ювілярці нових творчих злетів у житті на журавлиній висоті!»

Анатолій Качан,

поет, Київ.

 

Дещо про "техне" літератури для майже дорослих[1]

«Поки що про новоявлену вітчизняну young adult пишуть зазвичай в анонсово-ознайомлювальному плані. Проте вона вже давно потребує більш ретельного розгляду. Розуміючи це і прагнучи зробити бодай скромний внесок у пізнання цього явища, візьмемо для розгляду всього-на-всього один твір — повість Марії Морозенко "Я закохалася". Вона цікава перш за все з погляду поетики літератури для підлітків, тих письменницьких технологій, котрі Аристотель визначав як "техне". Саме тому її доцільно розглядати в аспекті, як вона "зроблена" з орієнтацією на читача старшого підліткового, тобто "майже дорослого" віку. 

Одного разу Микола Вінграновський сказав, що свої поезії для дітей він пише не тримаючи соски в роті. Тим самим наголосив на одній важливій рисі, що є ознакою хорошої літератури, — відсутність того, що можна назвати як надто очевидна імітація дитинності, до якої вдається письменник як доросла людина. Та річ у тому, що домогтися відсутності такої імітації власне в дитячо-підлітково-юнацькій літературі дуже складно. Один із найбільш надійних способів уникнення цієї нібито технічної проблеми полягає у веденні розповіді від "Я" як головного персонажа. В умінні вести таку розповідь, яка потребує тонкої майстерності у вираженні внутрішнього психологічного світу Я-персонажа, і полягає один із секретів успішного "техне". Саме тому в усій нашій новоявленій підлітковій літературі розповіді ведуться від першої особи. А потреба якомога точніше передати психологію підлітка — дівчинки чи хлопця — обумовила розподіл усієї підліткової літератури за гендерним принципом — дівчачу й хлопчачу. Оскільки жінок-письменниць, які працюють на цій ниві, виявилося більше, то в нашій підлітковій літературі фемінна частина вочевидь домінує над маскулінною. 

Марія Морозенко з перших же рядків вводить нас у світ дівчини-старшокласниці, передаючи її саморефлексії таким чином: "Я не знаю, що зі мною відбувається. Виросла за літо, але якось дивно: засмаглі на сонці руки видаються задовгими, а подряпані ноги — занадто тонкими. Просто гидке каченя. А ще… у мене почалися місячні. Хоч я багато про це чула і читала, все одно трохи злякалася. Коли приїхала мама, я їй усе розповіла. Ми пішли з нею на річку і довго говорили про всякі дівчачі таємниці…" Так починає свою розповідь 14-річна героїня Віра. Її визнання, що "у мене почалися місячні", — типова деталь майже в усіх "дівчачих" повістях, як у "хлопчачих" майже обов'язково знайдуться моменти, пов'язані з "полюцією". І якщо в повісті Марії Морозенко зазначену деталь подано побіжно, і надалі, коли йтиметься про речі надто делікатні, як, наприклад, про перший сексуальний контакт однієї з однокласниць Віри, письменниця буде стриманою, — то Надія Біла у своїй дебютній книжці "Крута компанія" являє більшу розкутість у зображенні інтимних подробиць. Таку тенденцію спостерігаємо і в інших авторів, котрі пишуть для читачів категорії 14-15+. Їх зрозуміти можна і треба, тому що вони торкаються речей, інтерес до яких у підлітковому віці особливо гарячий, — їх наявність у художньому творі слугує однією з тих "приманок", які здатні привернути підлітка до книжки. А дальше підтримування цього інтересу в потрібному тонусі — то вже справа письменницького "техне". 

Марія Морозенко вміє це робити — буквально втягувати читача в художній світ твору й не відпускати його доти, доки поки він не перегорне останню сторінку, вочевидь жалкуючи при цьому, що вона і справді остання.

Але тримати увагу читача — це ще пів справи. Не менш важливо заряджати його емоційними смислами, або ж, інакше кажучи, художньою енергією. Письменниця робить це дуже добре. Не часто в нашій підлітковій, та й у "дорослій" літературі трапляються тексти, сприймання яких так легко й так органічно супроводжується акомпанементом емоцій — то щасливо-радісних, то мінорно-щемких, то просвітлено-катарсисних. Наприклад, звичайні, здавалося б, роздуми Віри про своїх батьків здатні емоційно зворушити саме тому, що розкривають красу стосунків у простій київській родині. "Тато мій суперовий, — розповідає Віра. — Його дуже люблять діти в нашому дворі. Тільки він може в неділю зібрати малечу на спортмайданчику. Але мама не поділяє татових "дитячих захоплень". Для неї, здається, найважливіше — мати пристойний вигляд. І цього, на її думку, мала б дотримуватися вся наша сім'я. […]

Мама інакша. На ній все має бути як слід. Коли ж батьки ідуть кудись разом, тато не збирається доти, доки мама не взує туфлі і не візьме в руки сумочку. Тоді швидко одягається, а мама, витративши часом більше години на своє збирання, підганяє його докірливо: "Хуткіше, Дмитре. Ти, як завжди, копаєшся, через тебе спізнимося". 

У тата ніколи не уривається терпець, адже він дуже любить маму. Та хіба її можна не любити? Вона — чуйна і добра. Її легко образити і довести до сліз".

Дозволяю собі таку розлогу цитату саме тому, що на прикладі цього фрагменту легко простежується письменницьке "техне", з допомогою якого в читача формуються емоційні смисли: уміння кількома штрихами-деталями розкрити характери двох персонажів, зіставлення чоловічого й жіночого начал, що нагадує різнополярно заряджені тіла, котрі, як відомо, притягуються одне до одного, легка іронія в зображені життєвої ситуації, — все це й надає тексту художньої якості. 

Але поки що йдеться лише про, умовно кажучи, перший рівень майстерності. Тож надалі — про інші рівні.

У повісті про перше кохання вибудовується "любовний трикутник". А як же без нього? Він бо — рушійна сила сюжету. Щоправда, автор повісті не спішить його увиразнювати, він певний час не проявлений, перебуває в латентному стані. Читач не здогадується, що Васька, до якого героїня ставиться цілком байдуже і навіть трохи критично, бо вважає його хлопцем з вельми проблемною поведінкою, є одним із фігурантів цього трикутника. 

Зовсім інша ситуація у третього фігуранта любовного трикутника, в якого й закохалася Віра, — йдеться про Влада, сина міністра, типового мажора, котрий через якусь провину волею батька був покараний переведенням з елітної школи у звичайну київську гімназію. Він успішний у всьому — статний, дотепний, подобається гімназисткам, в гімназію привозить його на автомобілі персональний шофер.

З часом цей трикутник увиразнюється, бо всі його персонажі починають окреслюватися як характери. Причому Васька і Влад — постаті цілком альтернативні, їх зіткнення та протистояння утворює гостру конфліктність, таку собі боротьбу добра і зла, що само собою підвищує емоційну температуру повісті, надаючи їй більшої читабельності. З одного боку — напівсирота, чия мама померла через тяжку хворобу, а батько з того горя запив. Проте Васька чесний, співчутливий, його доброта виявляється в любові до тварин, особливо бездомних та покинутих. З іншого боку, Влад — типовий мажор, "господар життя", звабник дівчат, цинік, що у протистоянні з Ваською вдається до хитрувато-безчесних прийомів. Поступове розкривання цих двох характерів супроводжується виявленням, "виходом на поверхню" підтекстових смислів. Вони, звісно ж, відкриваються читачем. І, як це завжди буває, відкриття читачем підтекстових смислів породжує художню енергію, — це є одним із важливих законів психології художнього сприймання.

Один із найважливіших прийомів "техне" письменника полягає в тому, що сюжет повісті вибудовується як зчеплення історій. Причому важливо відзначити, що кожна історія — цілісна, тобто має свій початок, розвиток, кульмінацію і розв'язку. Найпоказовіша в цьому плані історія, пов'язана з "крадіжкою" у вчительки Марини Сергіївни мобільного телефону, яку нібито вчинив Васька. Розвиток цієї історії детективний, хитромудро закручений. Насправді крадіжку вчинив Влад, щоб перевести стрілки на Ваську й тим самим знищити його як суперника в боротьбі за прихильність Віри. Ця історія вибудувана за творчими технологіями, що добре розроблені в сучасному мистецтві створення кінематографічних сюжетів, де увага читача спрямовується на фальшивий слід, де позитивний персонаж — по суті, невинний у скоєні злочину, — потрапляє у складну ситуацію, бо не в змозі виправдатися; тим часом підступний персонаж торжествує, оскільки йому вдалося успішно реалізувати свій хитромудрий план. Врешті-решт виявляється істина, і тоді правда перемагає кривду, добро торжествує, а зло — покаране.

Фінальна історія, коли Віра, рятуючи кішечку, що вибігла на проїзну смугу вулиці, була збита автомобілем, задумана і вдало реалізована як така, що призначена породжувати катарсисний емоційний стан. Бо після того драматичного випадку були і лікарняна палата, і тривожний стан очікування "чи виживе?", і відвідини шкільних товаришів, у тому числі й Васьки, суто людські якості якого нарешті зуміла поцінувати Віра, і її щемливе запитання "А як там кішечка?

Історії, як уже відзначалося, зчіплювалися одна з одною, переходили одна в одну, настільки міцно володіючи увагою читача, що він навряд чи поміняє читання цієї книжки на вдивляння у гаджет. А головне — кожна з сюжетних історій повісті буквально заряджає юного читача емоційними смислами добра, співчутливості та людяності — основними морально-етичними цінностями, які знадобляться йому в дорослому житті.

А як же ж бути зі шкільною програмою з літератури? Чи ж не варто такі твори, як щойно проаналізована повість Марії Морозенко, робити програмовими і тим самим домагатися підвищеного інтересу в учнів до художньої літератури? Тут можуть бути різні думки, в тому числі й гостро дискусійні. Найбільш фаховий підхід, на мою думку, полягає в тому, аби для кожної вікової групи учнів створювати списки художніх творів для обов'язкового позакласного читання з їх наступним обговоренням. Це практикувалося в уже згадуваному Єлисаветградському реальному училищі, де викладання літератури було на надзвичайно високому, можливо навіть зразковому для "золотого віку" літературної освіти рівні. Такий спосіб залучення учнів до читання запроваджений у багатьох освітніх системах Заходу (США, Франція, Польща,Чехія).

Щойно проаналізована повість Марії Морозенко про першу дівчачу закоханість, про вміння розрізняти добро і зло в житті, про справжню дружбу і справжні моральні вчинки аж напрошується у списки творів для обов'язкового читання та обговорення. 

Григорій Клочек,

доктор філологічних наук, професор,

м. Кропивницький

 

***

«Шкода, що не прочитав усіх (здебільшого перших) її текстів. Але те, що потрапило перед очі, підкуповує довірливістю, безпосередністю і вмінням говорити про складні речі напрочуд легко і доступно.

Марія Морозенко, як мало хто з сучасних авторів, вміє розчинятися в своїх персонажах. Вона — багатогранна і водночас пізнавана. Її щирість — природня.

Як авторові, що пише на історичні теми, мені близькі Ваші, пані Маріє, «Княгиня Ольга», «Марія Магдалина», «Вічність», «Князь Святослав». А от Вашого «Івана Сірка…», признатися, я відкривав з деякою пересторогою. Бо думалося: жінка, для якої ближче ополоник, і славетний кошовий, що досконало володіє шаблею — що може бути між ними спільного? Закривши ж останню сторінку, подумав, що Ви, поза сумнівом, є нащадком однієї з войовничих амазонок, які колись в степах Північного Причорномор’я наводили жах і захват на тодішнє парубоцтво. А ще подумалося, що не всяка мати любить і розуміє свою дитину так, як Ви — свого Сірка.

Мені в пам’ятку ще ті часи, коли дитяча література в Україні перебувала на маргінесах, а дитячих письменників вважали ледь не письменниками другого сорту. Пам’ятаю також, скільки довелося докласти зусиль, аби вивести її на більш-менш пристойний рівень. Адже світова практика свідчить, що найуспішніше розвиваються ті національні літератури, які пріоритетом свого розвитку обрали саме дитячий сегмент. І те, що сьогодні літератори найбільшої в Україні письменницької організації вручили гетьманську булаву саме Вам, представникові дитячої літератури , свідчить про престижність обраного ними шляху.

Тож з любові, довіри та роси, дорога Маріє Миколаївно!»

 Володимир Рутківський,

письменник

 м. Одеса

 

***

«Особисто з Марійкою Морозенко познайомилася у Національному музеї літератури. Знаючи її твори для юнацтва, попросила працівників музею, зокрема Оксану Твердохліб про зустріч письменниці з моїми студентами.

Я відкрила для себе зовсім іншу Марійку Морозенко, по-перше — як дорослу письменницю, по-друге — чутливу, сентиментальну, яка поділилася з нами найсокровеннішими, найпотаємнішими струнами своєї душі. Ми закохалися в її дорослу поезію і довго ще перебували під враженням прочитаних нею поезій.

А далі — світ побачила повість для юних — «Я закохалася». І знову по-іншому сприйняли письменницю, адже до того писала історичні твори («Іван Сірко», «Княгиня Ольга»). Що характерно для творчості Марійки Морозенко — вона не пише «читання задля читання». Вона примушує читачів замислитися, задуматися над своїми діями, вчинками, по-іншому подивитися на проблеми. За цю повість та історичну повість «Іван Сірко» письменниця отримала премію імені Лесі Українки.

Та найбільше я би хотіла звернутися до маловідомої сторінки — творчості для малих читачів. Тематика — різнопланова: природа у різних її виявах, побут дитини, родина, свята. Та найбільше про рідний край, Батьківщину, Україну. З самого малечку дітям прищеплюється відчуття свого, рідного. Ось хоча б такий вірш :

Я — маленька зернинка моєї родини.

Я — квітучий росточок своєї країни.

 Солов’їні пісні, голос чистий і вроду

По краплинці взяла я у свого народу.

До землі прихилюся росинкою —

Величають мене Українкою.

А які щирі і теплі її загадки! У віршах Марійки Морозенко відчувається повага, тактовне ставлення до дітей.

Вірші Марійки Морозенко вміщені на сторінках підручників для початкової школи.

Твори Марійки Морозенко — це не розважальна література, це високого рівня професійне чтиво для наших дітей. У її розповідях завжди є ненав’язливе повчання чи пояснення якихось явищ, реалій. Наприклад, як у оповіданнях «Звідки приходить сніг?», «Подбати про маму», «На Покрову», «Красне яєчко» та багато інших.

Тож зичу Вам, дорога ювілярко, творчого неспокою, вдалої роботи на посаді голови Київської спілки письменників та тішити читачів новими, захопливими творами!

Наталія Богданець-Білоскаленко,

доктор педагогічних наук

(Київ).

 

***

«Цими днями святкує свій ювілейний день народження дивовижна жінка, талановита майстриня слова, наша невгамовна Марія Морозенко. Її життєва дорога — непроста й непередбачувана, мінлива й різнобарвна… Наполегливість, завзятість, послідовність, міцність духа, а ще — мудрий пронизливий погляд і щира усмішка Жінки, яка упродовж такого непростого життя змогла зберегти свою неповторність й залишитися собою… Такою ми знаємо й відчуваємо її…

Твори Марії Морозенко не залишають нас байдужими, вона вміє інтуїтивно знаходити такі теми, що щемом відлунюють в душі кожного читача, змушують плакати й радіти, страждати й насолоджуватись вкупі з нею. Соковитість мови, стилістична вправність, непідробна відвертість, глибина і прозорість, з якою розбудовано ту чи ту проблему, характеризують творчість письменниці. А ще — оригінальне світобачення і світосприйняття, спектр емоцій, що їх випромінює авторка, дарують насолоду ПРОчитання.

Пані Марію! Бажаю Вам міцного здоров’я, творчих сил і енергії, яких би вистачило на довгі роки плідної роботи! Даруйте нам щодня радість і насолоду від спілкування з Вами!

Нехай доля нагороджує Вас за витримку й терплячість, оптимізм і віру новими позитивними емоціями і враженнями!

Нехай життя Ваше випромінює щоразу новими яскравими барвами і всім розмаїттям пори, в яку Ви народилися!

Радості Вам, задоволення від життя і довгих щасливих років!»

Віталіна КИЗИЛОВА,

доктор філологічних наук, професор,

м. Старобільськ.

 

***

«Марія Морозенко — письменниця, творчість якої вражає особливим світовідчуттям і світобаченням. Поезії захоплюють сконденсованими сплесками емоцій та переживань, метафоричністю й символічністю мови. Повісті, оповідання Авторки запам’ятовуються динамічними сюжетами, виразними і сильними образами героїв, широким і актуальним тематичним спектром, синтезом традицій та новаторства, запрограмованістю на добро, любов і щирість.

У літературі для дітей та юнацтва Марія Морозенко — знакова постать, лауреат премії імені Лесі Українки. Та найвищою нагородою є щирі, відверті, захоплені відгуки юних читачів. Письменниця добре знає і відчуває читацьку аудиторію.

З теплом і материнською любов’ю пані Марія звертається до найменших у віршах і колисанках (збірка «Вечорової пори»):

 

 

Пропливає казка в човнику срібненькім,

доторкнеться ласка діточок маленьких.

Спи, дитя кирпате.

Спи, маленька втіхо.

Хай в житті твоєму вік не буде лиха.

 

З любов’ю до світу і «наших улюбленців» написана книжка «Найвірніші».

Про і для підлітків Марія Морозенко пише сильно і стильно, ніколи не зраджуючи своїх принципів, утверджуючи морально-етичні цінності, пропагуючи добро і світло. Її письмо близьке юним і дорослим читачам. Повість «Я закохалася», оповідання «Мрія прийшла раніше» (збірка оповідань «Така любов») - тексти, які демонструють різні грані стосунків, розкривають внутрішні конфлікти й драми юних героїв і навіть стають містком порозуміння між поколіннями дітей і батьків.

Дилогія «Іван Сірко, великий характерник», «Іван Сірко, славетний кошовий» репрезентує історико-пригодницьку, національно зорієнтовану прозу. Імпонує вміння письменниці розповідати цікаво й колоритно, захоплювати героїзмом і правдивістю історичних постатей, поглянути у минуле, щоб «розгледіти неоціненність скарбу майбутнього».

Творчість Марії Морозенко — це уже канон української літератури для дітей та юнацтва».

Тетяна Качак,

кандидат філологічних наук, доцент,

м. Івано-Франківськ.

 

***

«З пані Марійкою нас познайомили… вареники. Авжеж, і таке буває. У мене тоді якраз вийшла збірка «Зварю тобі борщику», в ній є казочка і про цю страву, тож я неждано-негадано зробилася великим вареничним майстром. На Форумі видавців у Львові «Видавництво Старого Лева» запланувало цікаву акцію: зготувати вареники разом з дітьми зі школи-інтернату. Навчати інтернатських дітей поратися з варениками мали ми удвох із Марією Морозенко. Скажу чесно: то була ризикована справа, тому що діти ліпили вареники у приміщенні Форуму, а зварити їх мали в ресторані, тож були великі хвилювання, чи вареники не злипнуться, поки їх носитимуть туди-сюди. Гордо похвалюся, що вони не злиплися.

Ось тоді мою увагу й привернула пані Марійка: як вона зграбно й уміло поралася, а головне — як легко й природно знаходила порозуміння з дітьми, комусь помагаючи, когось поправляючи, з кимось жартуючи. Інтернатські діти розщебеталися, забувши про скованість, і трудилися над варениками, ніби то була найзахопливіша в світі гра.

Марія Морозенко виросла в багатодітній сім’ї, напівсиротою, втративши батька. Такі діти рано дорослішають. З них виростають мудрі люди, які не розмінюються на дрібну суєтність, які розуміють людей і життя. Саме такою є й Марія. З нею легко мати справу, бо те, що від неї залежить, вона зробить якісно і не відкладаючи. З нею приємно просто посидіти й поговорити про справи літературні: її думки неординарні й цікаві, її оцінки точні й чесні.

Зазвичай не бракує охочих перекласти громадські клопоти на інших: ось ми тебе виберемо, а ти роби за всіх. Пані Марія належить до тих рідкісних особистостей, що з готовністю закачують рукава, беручись за спільну справу. Вона очолила об’єднання дитячих письменників у Національній спілці письменників України, і під її орудою воно активно працювало. Тепер Марію Морозенко обрали головою Київської організації НСПУ — то цілий віз нагальних і складних проблем, і ця білява працьовита бджілка завзято взялася за роботу. Боже помагай, пані Маріє! Якщо хто зуміє успішно справитися зі спілчанськими клопотами, то це без сумніву ви.

У творчості Марія Морозенко не шукає легких шляхів, а протоптує свої — там, де складніше, де важливіше. Після проголошення незалежності мені здавалося, що всі так і кинуться до історичної тематики, де не бракувало «білих» плям, а надто в дитячій літературі. Еге! Не так сталося, як гадалося. Воно ж перш ніж писати щось історичне, вивчи давно проминулу епоху, що тоді діялося, як люди жили, у що одягалися, як говорили і ще тисячу різних нюансів. Не кожному охота за це братися. Пані Марія береться, і з успіхом. Її повісті «Іван Сірко — Великий Характерник» та «Іван Сірко — Славетний Кошовий» стали важливою з’явою в літературі. Бо то ж було ганебисько: український народ мав унікального полководця — а пристойної книжки про нього й бракувало! Тепер не бракує, і Слава Богу: у наш палючий час, коли ледь не щодень хтось із українських воїнів як не вбитий, то поранений, діти читають про звитягу й славу, про відвагу й подвиги, про давні війни, в яких українці уміли перемагати.

Марія Морозенко працює і в різних жанрах, і в різній тематиці. У її творчому доробку — і поеми, і драми, і «доросла» поезія, і веселі вигадливі книжечки для малят. А недавно письменниця написала підліткову повість «Я закохалася», яка відразу опинилася на найвищих щаблях бібліотечних рейтингів — і хто сказав, що діти не читають? Читають, коли цікаво написано, коли з ними говорять про важливі, а то й складні, здавалось би, недитячі речі.

З роси й води вам, пані Марійко!

І хай не втомлюється ваше перо!»

Зірка Мензатюк,

письменниця, Київ.

АВТОРКА ЗНАМЕНИТОЇ ДИЛОГІЇ ПРО ІВАНА СІРКА,

АБО ОДНА З ГРАНЕЙ ТАЛАНТУ МАРІЇ МОРОЗЕНКО

Земляцтво — це категорія стала. Адже місце народження змінити не можна. Де б ти не був, де б не жив, але той куточок землі, де народився, є, він займає місце у просторі і часі, і в людській душі. Те, що Марія Миколаївна справді прив'язана до краю, де народилася, засвідчує її визначальні риси — незрадливість і любов до землі, яка дала силу і наповнила життєдайною енергетикою. А народилася талановита письменниця на Рівненщині, отже, вона моя землячка, тому справою честі є пошанувати її добрим словом.

Оскільки знаю Марію Морозенко як дитячу письменницю (хоча це тільки одна з граней її таланту), то скажу (колись, сподіваюся, напишу статтю) про дилогію «Іван Сірко — великий характерник» та «Іван Сірко, славетний кошовий». Чому саме ця постать? Як зауважує сама М. Морозенко, їй хотілося показати "Івана Сірка передусім як цілісну особистість, яка, пройшовши важкі життєві випробування, не стала слабкою, а набула якості лідера. Зокрема й показати ті риси, які вплинули на його зростання, сформували Івана Сірка як заступника людей, непереможного воїна, котрого боялися вороги і за ким слідували рішуче побратими". І це їй вдалося, адже нелегко перебороти стереотипне уявлення про цього козацького ватажка лише як про характерника, іменем кого лякали татарських дітей.

Скрупульозне вивчення історичних та фольклорних джерел дозволило авторці створити колоритний і повнокровний образ кошового отамана, улюбленця степових лицарів. Проте, як і будь-який історико-художній твір, дилогія базується на співвіднесенні історичних реалій та художніх версій. Прив'язаність до історичного часу, до фактів з біографії героя зумовлює побудову твору, сюжет. Проте автор уводить до своїх творів вигаданих персонажів, домислює події, які могли б відбутися за художньою логікою, за причинно-наслідковим зв’язком. Окрім того, письменниця (що цілком оправдано й логічно) виявляє пожвавлений інтерес до українського феномену характерництва як інституції, що формувала касту воїнів-характерників, які мали надзвичайні здібності і застосовувала їх в бою, в побуті, і в лікарській справі, могли керувати своїм тілом. Її герой проходить ініціацію (посвячення), випробування і вишкіл у своєрідній характерницькій школі.

Безсумнівно й те, що згадані тексти «відповідають духові зображуваної епохи». Направду, Марія Морозенко "смакує епоху", "пробує" на слово, детально описує тогочасні реалії: побут, звичаї, традиції.

Особлива авторська проекція на читача — не тільки запросити до споглядання подій у минулому, а й викликати особистісне ставлення, певні почуття, спонукати до оцінки зображуваного та усвідомити зв'язок між давно минулим і сьогоденням.

Очевидно, що історичні твори для дітей — це своєрідний підручник, у якому минуле оживає під пером таких майстрів як Марія Морозенко, і відроджує історичну та національну пам'ять українців.  

Лілія Овдійчук,

кандидат педагогічних наук, доцент,

м. Рівне

 

***

«З Марією Морозенко ми знайомі досить давно, але зустрічі наші були скоріше ділові — десь у Спілці письменників чи на вечорах у Музеї літератури, на тих заходах, що їх пані Марія організовувала, збираючи книжки для дітей, котрі живуть на сході України. Однак мені пощастило — адже маю нагоду зустрічатися з колегами-письменниками не лише під час спільних обговорень, вечорів чи презентацій, а й на своїй авторській передачі «Книжковий лабіринт», яка щонеділі звучить у прямому ефірі на Радіо «Культура». І саме там, мандруючи книжковими лабіринтами, я разом із малими та дорослими слухачами дізнаюся про своїх гостей багато важливого, цікавого, а часом несподіваного.

Марію Морозенко мені довелося кликати на ефір досить довго, адже спілчанських клопотів у неї так багато, що іноді дивуєшся, коли вона встигає писати? Але дуже хотілося поговорити з пані Марією і про її дитинство, і про улюблені книжки малої Марійки, а головне — про її історичні повісті: «Іван Сірко. Великий характерник» та «Іван Сірко. Славетний Кошовий». Довідатися, чому письменниця зацікавилася саме цією легендарною особистістю. І врешті, коли пані Марія завітала на передачу, я зрозуміла, чому її книжки мають таку популярність серед дітей та підлітків.

Відчувалося, що авторка дилогії про Івана Сірка не просто вивчала історичні джерела, легенди та перекази — вона зріднилася зі своїм героєм, проживаючи з ним найсвітліші, найрадісніші й найтрагічніші епізоди його життя. Пригадую, скільки схвильованих слухачів зателефонували тоді на передачу, як вони розпитували письменницю про її роботу над книжками, говорили про те, як її твори заохочують дітей вивчати рідну історію, викликають гордість та бажання бути схожими на славниж козацьких ватажків.

Сьогодні, вітаючи Марію Морозенко з ювілеєм, бажаю їй залишатися такою ж щирою, доброзичливою й відданою обраній справі. Хай пишуться нові цікаві книжки на радість малим і дорослим читачам!»

Леся Воронина,

письменниця, журналіст, Київ.

 

***

«Хто є вчителем для дитячої письменниці?

Про Марію Морозенко можна говорити довго, батьки, брати й сестри, літературна студія Катерини Мотрич, навчання, перемоги літературні премії. І все це точно вплинуло на творчість, але я хочу сказати про інше.

Не всі письменники вміють чути читача. Особливо, коли читач — дитина. А якщо ця дитина ще й сама прагне писати? Як говорити з різновіковими дітьми на рівних? З повагою і без зверхності?

У доробку пані Марії пісні, поеми, дитячі казки й історичні повісті, підліткова книжка про любов… Як бібліотекар, я бачу, що книжки тоді цікаві читачеві, коли автор або викликає нестримний сміх (ну, це всі діти люблять), або поступово ускладнює розповідь і тим вчить юного читача думати.

Діти жадібні до знання, вони люблять самі здогадуватися і вирішувати складні завдання, і вдячні автору котрий лише натякає, але не тицяє носом в очевидні речі.

Тому таке рідне і знайоме дітям Руде Янголятко, тому близький малий і дорослий Іван Сірко, тому упізнають себе у дівчині Вірі з повсті «Я закохалася».

Бо мало вигадати сюжет, герої мають бути справжніми, реагувати на події не так, як правильно з точки зору когось, а як реагує дитина за певних обставин. Висловлювати свої почуття та емоції не розлогими дорослими міркуваннями, а так і тими словами, як говорять однолітки героїв в реальному світі.

Марія Морозенко багато років веде дитячі літературні студії і її герої і бета-читачі завжди можуть дати зворотній зв’язок, наскільки авторці вдалося донести свій задум.

На мою думку, саме так і вчиться дитячий письменник, бо що таке ювілей? — Лише сходинка, життя веде далі і пропонує вчитися нового і творити нове скільки стане снаги».

Валентина Захабура,

письменниця, бібліотека, Київ.

 

***

«Марія Морозенко, невисока жінка з приємною, спокійною посмішкою, ніяк не схожа на круту підліткову письменницю, яка пише на актуальні для «майже дорослих» теми. Однак це дійсно так. Її повість «Я закохалася» читається на одному диханні і відкриває світ підлітків, які шукають себе, закохуються і помиляються, знаходять відповіді на гострі запитання і просто живуть у сучасному світі.

Марія Морозенко ніколи не хвалиться тим, що в свій час організовувала спільно із бібліотекарями «недільні обіди» та відвідувала зі смаколиками київський шпиталь. Домашні страви з турботливих рук письменниці, я впевнений, допомогли повернутись до мирного життя не одному військовому.

Пані Марія не розповідає про свої чисельні нагороди і відзнаки, а також, без зайвої реклами, перевертає величезні об’єми бюрократичної байдужості для розвитку дитячої літератури на посаді Голови Творчого об'єднання дитячих письменників Національної спілки письменників України.

Приємно мати скромних і талановитих земляків, а ще приємніше вітати їх з ювілеєм. З 30-ти річчям Вас, Маріє Миколаївно! ))

Весни у серці і нових класних творів. Нехай мрії збуваються, а щастя множиться!»

Сергій Гридін,

письменник,

м. Здолбунів.

 

***

«З пані Марією я познайомилася через книжки. Це так цікаво, коли спочатку дізнаєшся про світ, який творить автор, а тоді вже бачиш письменника у реальному житті. Все, що ми створюємо, містить значну частинку нашої особистості, у кожному щирому творі можна роздивитися відбиток «Я» письменника, бо все це кодується у тексті. І та авторка, яку я побачила у творах, мені неабияк сподобалася.

Найбільше ж мене вразило, наскільки різною може бути пані Марія, і водночас її стиль не сплутати ні з ким. Яскрава мова, влучні метафори, тонкі психологічні нюанси і водночас лаконічність оповіді, динамічність сюжету і кінематографічність — все це присутнє у кожному творі пані Марії.

Наскільки відрізняються за епохою історія про славетного Івана Сірка, міфологічно-легендарний текст, і психологічна повість «Я закохалася» про дівчинку з нашого часу. Але водночас, наскільки подібні вони по духу, життєствердні і сповнені любові до світла, яке виводить на правильний шлях під час найтяжчих випробувань.

А ще є багато віршів, патріотичних, ліричних, сюжетних, — для дітей і дорослих. І це окремий творчий простір, у якому хочеться затриматися надовго.

А ще літературознавство, бо про прочитане хочеться ділитися з іншими... І громадська діяльність... Життя талановитої людини завжди має багато яскравих граней.

Сьогодні у нашої сучасниці ювілей. Кажуть, що ювілей — це час творчого звіту. Та мені хочеться побажати у цей день пан Марії не лише цікавих сюжетів, багато нових книжок і щирих читачів, а насамперед миру і злагоди у родині та вражень і подій, які надихатимуть на творчість. І щоб ці події були гарними, а враження позитивними.

Письменники змінюють світ. Читачі проживають написані нами сюжети, проживають життя разом із героями й отримують безцінний досвід, який потім можуть застосувати у власній реальності. І коли я бачу на обкладинці книги ім’я «Марія Морозенко», то за майбутнє читача цієї книги я спокійна. Попереду багато непростих подій, доведеться робити вибір, необхідно пізнавати себе, але справедливість переможе і в книжковому, і в реальному світі. Це дає віру у майбутнє в нашу таку непросту історичну епоху.

Дякую Вам, пані Маріє, за все, що Ви робите! І зі святом!»

Наталя Дев‘ятко,

письменниця, кандидат філософських наук

м. Дніпро.

 

***

«Марія Морозенко витворила світ, про який можна думати як про діалог людей у часі й над часом. Усі вони, а мова все-таки про літературних героїв, сходяться довкола універсальних цінностей, а діють уже так, як їх розуміють. І цим заявлять про себе, заставляючи думати і про них, і про ситуації свого життя.

Її герої завжди на ліній добра і зла, їх бачиш і чуєш, за них переживаєш і сперечаєшся з ними. Вони живі, ходять по цій землі.

Я вже дуже дорослим познайомився з юними героями Марії Морозенко. І мав бентежне відчуття, що ми все одно з одного часу. Що ми живемо тут і дихаємо одним повітрям. Дивно переживав за них, думаючи, як завжди в таких ситуаціях, що час належить їм.

Таким же дорослим познайомився і з авторкою оповідання «Мрія прийшла раніше» й повісті «Я закохалася», над якими працювало видавництво. А потім нам випала довга дорога, ми мали багато розмов про різне.

Одне із своїх тодішніх відчуттів розкрию: Марія Морозенко живе в ціннісних реаліях, про які пише, її літературний світ і світ її життя дуже близькі. І вона в тому світі така, як і в житті».

Василь Теремко,

письмнник, доктор наук із соціальних комунікацій,

директор Видавничого центру «Академія»,

Київ.

 

***

«Щирість та почуття власної гідності — ті риси, які я особливо ціную у творчості Марії Морозенко.

Щиро, з повагою до себе та іншого вона промовляє не лише до дитини, а й до дорослого. Так, ніби ми вже не мусимо бути вербами, які обставини хилять то в один, то в інший бік. А можемо бути дубами, чи тополями, ...чи тими, ким ми є насправді. І не боятися зламатися. Врешті-решт, ми можемо бути навіть горами. Українськими горами, які не соромляться своєї автентичності.

Власне, автентичністю та повагою до власної історії просякнута творчість Марії Морозенко. Особливо актуальна у наш час стрімких змін та розмивання ціннісних орієнтирів.

Щирі вітання з Ювілеєм! Нехай у Вас буде час на цікаві пошуки та їх творчу реалізацію!»

Катерина Єгорушкіна,

письменниця, м. Вишгород.

 

 

***

«Марія Морозенко для мене жінка з надзвичайно щирою душею і сильним характером.

Моє знайомство з нею відбулося не відразу, як я стала членом НСПУ, а вже коли вона організувала навколо себе дитячих письменників і запросила мене приєднатися до цього чудового об’єднання. Так, до речі, я вперше почула і побачила, що ті, хто творить для дітей, можуть об’єднуватися і разом робити добрі справи: рейтинги, книжки, зустрічі тощо.

У неї чудові організаторські здібності і щире поетичне та прозове слово. Читаєш, чи то для дорослих, чи то для дітей написане, і відчуваєш як багато любові автор віддав своєму творінню.

 

На одному із заходів у Національному музеї літератури, куди мене Марія Морозенко запросила на зустріч зі столичними школярами, була вражена, як відповідально поставилася письменниця до проведення заходу, як небайдуже все було підготовлено, як ретельно все продумано. Тому щиро шаную колегу і ювілярку. Бо й справді є за що. Хочеться, щоб в нашій письменницькій спілці, особливо в її керівних структурах, було якомога більше таких ось відданих справі людей, які, не відмовляючись від традицій, впевнено крокують в ногу з часом.

Хай все, дорога пані Маріє, у Вас вдається! Міцного здоров’я, незрадливих друзів та однодумців, цікавих ідей і все для того, аби легко вдавалося втілювати потрібні українському (і не тільки) читачеві задуми в життя!»

Тетяна Череп-Пероганич,

письменниця, журналістка, перекладач, громадська діячка,

Київ.

 

***

«Надзвичайно радісний день, адже маю за честь вітати чудову людину в день її народження. У цей день світ став багатшим — народилася Марія Морозенко.

Вітаю пані Марію і бажаю, щоб, як та весна, що тільки пробуджується, зароджується до нового, у її житті завжди були нові здобутки, вершини, цілі і мрії, щоб серце любило, а душа раділа і була щасливою щодня.

Нехай завжди буде місце для нового, цікавого, адже ми живемо поки дивуємося у цьому світі, пізнаємо і вчимося.

Нехай добро та краса, які вона примножує у цьому світі, повернуться до неї добром, достатком, здоров`ям і любов`ю!»

Ірина Мацко,

письменниця, м. Тернопіль.

 

***

«Люба, пані Маріє!

Музей книги і друкарства України щиро вітає вас із ювілеєм!

Важко уявити наш фестиваль Азбукове Королівство магів і янголів без вас і ваших книг! Це завжди захоплююча подорож у світ казки, нашої історії, і найголовніше, у світ героя-мандрівника, який творить простір любові і справедливості!»

Валентина Бочковська,

 

директор Музею книги і друкарства України, Київ.

 

 

 

***

«Пані Марія Морозенко — Людина обдарована чуттєвим і сильним Словом, здатна рішуче діяти та об’єднувати однодумців. Енергійна, талановита та, головне, світла. Людина, яка є рушійною силою багатьох творчих процесів у країні. Людина, поруч з якою можна бути впевненою у результаті.

Я щаслива привітати пані Марію та побажати радості у кожній миті життя й, звичайно, нових творів!»

Олена Осмоловська,

кандидат історичних наук, доцент,

письменниця, видавець,

Київ.

***

«Не так часто поетична душа, романтичність, фантазія, щирість, делікатність, науковий хист, педагогічний талант, працелюбність, виняткова відповідальність, організованість, скрупульозність, скромність, відкритість, доброзичливість, врешті-решт, — дивовижне вміння любити життя — притаманні одній людині. Поруч з такою людиною завжди комфортно і надійно, вона зрозуміє, допоможе, навчить, зігріє…, взявши на себе частину проблем інших, а через оту виняткову відповідальність добросовісно попрацює й ніколи не підведе!.. Не зрозуміло звідки та щедро обдарована людина черпає сили і натхнення, щоб поринути у втаємничений світ творчості, в інформаційний простір сивої давнини, у чистий світ дитини…

 

Напевно наділена ця людина чимсь особливим, бо в ній відчувається гармонія! 

Ці слова збирала для Вас, дорога ювілярко, пані Маріє Миколаївно Морозенко, наш шановний Лауреат премії імені Лесі Українки.

Прийміть сердечні вітання! Не придумаю кращих слів, ніж ті, якими вітали своїх друзів Косачі: «Будьте здорові і Богові милі!»

Ірина Щукіна,

завідувач науково-дослідного

відділу по вивченню життя і творчості Лесі Українки

Музею видатних діячів української культури,

Київ.

***

«Вітаю чудову українську літераторку, прекрасну, віддану.своїй.справі людину, справжню українську Берегиню, люблячу.матусю і бабусю, чарівну жінку з великим серцем, яке вона віддає людям Марію Морозенко з ювілеєм!

Щаслива, що доля познайомила мене з цією принциповою, розумною, порядною, щирою людиною,.яка робить стільки корисних справ для.розвитку сучасної дитячої літератури і збереження пам'яті про українських класиків.

Бажаю пані Марії міцного здоров'я,.творчого натхнення, нових цікавих книжок і щастя в житті!»

Ольга Сімонова,

видавництво «Розумна дитина», Київ.

 

 

Вона і лелеки або про країну літературних ласунів...

«Сталося це нещодавно. Вечорової пори моя Найвірніша приятелька — вчителька молодших класів — урочисто наголосила: «Я закохалася! Закохалася у добрі, легкі, яскраві, але такі глибокі за змістом її вірші... Це справжня елегія любові!»

«Хто це?» — поцікавилась я, вже здогадуючись, Що це йдеться про твори авторки, яка Дванадцять місяців (або й більше) тому була відзначена Премією Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. Здогадалися? Так, звичайно! Ми говоримо про Марію Мороз (Морозенко).

Ця Україночка, Маленька зернинка рівненської землі, народилася у багатодітній родині, в якій мама самотужки піднімала на ноги 12 дітей. Не знаю, чи розташоване село Малин У зеленому ярочку, але впевнена, що всі вони плекають і шанують ласкаву свою Україну.

Мене не дивує, чому творчим псевдонімом пані Марія взяла прізвище одного з найвидатніших захисників нашої рідної землі — Нестора-Станіслава Морозенка. А її Іван Сірко, Славетний кошовий та Великий характерник, який знайшов останній притулок на нікопольській землі — мій земляк. Отже, відчуваю неабияку спорідненість із шановною пані Марією і як із колегою по письменству, так і по духу.

Пані Марія, легко й невимушено, наче на крилах Буслика, донесить до дітей та підлітків найвірніші слова та емоції, без зайвої дидактичності чи то й нав’язливості навчає, виховує, допомагає знайти всій шлях у житті, дарма, чи йдеться про Країну ласунів, чи розповідається про Незвичайні пригоди...

Можливо, мене звинуватять у пишномовності, бо Вічність надто довгий термін, але я впевнена: і Марія Магдалина, і князь Святослав, і княгиня Ольга, і Іван Сірко — герої письменниці Марії Морозенко — довгі роки житимуть у пам’яті народній. Бо пам’ять вдячних читачів — то назавжди.

 

Від усього серця вітаю пані Марію Морозенко з днем народження і бажаю довгих та плідних років діяльності на літературній ниві! Впевнена, що зростатимуть на ній надзвичайно смачні духовні ласощі, які смакуватимуть усім і кожному!

Еліна Заржицька,

письменниця, м. Дніпро.

 

***

«Дорога Маріє Миколаївно!

Дитячі письменники Одещини гаряче вітають Вас — знаного поета, відомого пісняра і блискучого автора історичних текстів. Серед Ваших творчих здобутків — «Зоряні перевесла», «Елегія любові», «Марія Магдалина», «Незвичайні пригоди Чока»…

Вашою дилогією про Івана Сірка зачитуються тисячі підлітків, а повість «Я закохалася» стала настільною книгою багатьох дівчаток.

Ви є дипломантом і переможцем численних конкурсів і фестивалів, а також лауреатом літературної премії імені Лесі Українки.

Ви — перша жінка, яка очолює київську письменницьку організацію.

Як і в кожного справжнього творця, на Вашому шляху були невдачі та поразки. Проте вони лише загартували Ваш характер і утвердили Вас у правильності обраного шляху. Тож успіхів Вам і нових звершень!

Як водиться у поетів, свої привітання вони закінчують віршами. Ми теж не є виключенням.

БОЙОВІ ВІДЗНАКИ

Хвалилась Марійка увечері Зіні

Орденом синім на збитім коліні.

Вона заслужила його на футболі,

 Коли підставляла підніжку Миколі.

Малинову стрічку навскіс через груди

Подругам відважна показує Люда:

Вона врятувала кота від собаки,

За що і отримала славну відзнаку.

В маленької Каті велика печаль:

Під оком зійшла за відвагу медаль.

Вона із Данилом сваритись готова,

Щоб тільки медаль цю отримати знову.

Синці і подряпини носять подруги,

Неначе солдати, за ратні заслуги.

Шкода, що ті зійдуть за декілька днів.

Та стільки попереду ще орденів!

Інна Іщук,

 

Голова об’єднання дитячих письменників Одещини,

м. Одеса.

***

«Пані Марія Морозенко із тих митців, що уміють слухати людей і землю, трави і квіти, вітер і сонце однаково натхненно. І кожну людину відкривають для себе, наче диво.

Завжди скромно говорить: «Я лише записую історії з життя», — але ж ми точно знаємо, скільки труду мусить вкласти письменник у текст, аби він зчитувався з паперу — серцем і душею — як проста «історія з життя».

Прийміть сердечні вітання і творіть прекрасні у своїй неповторності світи!

 

Нехай дарує Вам прихильна доля

Багато років сонячних, іскристих,

Хай вони щедро повняться любов’ю,

Нанизуються днів ясних намистом.

А в кожнім дні живе надія світла

На неповторність і вагомість злетів.

Хай вона буде життєдайним світлом,

Що розцвітає людям на добро.

Хай з Вами завжди буде щирість друзів,

Достойна відданість, піднесеність чуття.

Нехай Вам сяє пломенистим світлом

Любові щирої пречистая зоря!»

Олена РИЖКО,

письменниця, кандидат філологічних,

доктор наук із соціальних комунікацій,

Київ.

 

 


[1] Джерело: ZN №1160, 23 вересня — 29 вересня: https://dt.ua/EDUCATION/descho-pro-tehne-literaturi-dlya-mayzhe-doroslih-254893_.html

***

 


Коментарі до статті