Постановка проблеми. Коли досвідчений український читач чує ім’я поета Василя Івановича Діденка (03.02.1937 – 13.04.1990), із глибини його свідомості спливає відома ще з дитинства пісня «На долині туман». Це візитна картка поета, яка прославила його як пісняра. У виконанні М. Кондратюка 1964 р. ця пісня залунала на весь СРСР. Про автора тексту В. Діденка і автора музики Б. Буяльського стало відомо широкому загалу. Цей твір літературного походження зажив слави народного.

В. Діденко є також автором текстів пісень «Помереж мені, мила, сорочку», «Полем іду я». Пісні на слова В. Діденка можна почути і в наші дні. Ведучі на радіо і телебаченні рідко називають імена авторів пісень. Відтак сучасна молодь зазвичай знає тільки про їх виконавців. Важливо знати доробок піснярів, які збагатили рідну культуру.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Перу В. Діденка належать 13 книг лірики. Його пісенні тексти і збірки заслужили схвальні відгуки критиків. Багато Діденкових творів ще не дійшли до читача через брак коштів на друк. Зарадити справі намагаються земляки. Краєзнавці збирають і публікують маловідомі тексти В. Діденка. У 1998 р. в Гуляйпільській друкарні побачила світ збірка вибраних творів В. Діденка «Серцем, сповненим любов’ю». У 2007 р. І. Кушніренко, В. Жилінський опублікували книгу «Василь Діденко – поет, громадянин, редактор» у Запорізькому видавництві «Дніпровський металург».

У це видання ввійшли вірші В. Діденка, спогади, листи, світлини. Філологи Запорізького краю знайомлять школярів із доробком земляка на уроках літератури. Для збереження пам’яті про поета, поширення його творів серед читачів багато роблять бібліотекарі й працівники культури Запорізької області. Гуляйпільська районна бібліотека й одна з вулиць у Запоріжжі носять ім’я В. Діденка. Твори земляка виконуються на сцені.

Писати вірші В. Діденко почав іще школярем. Творчі спроби В. Діденка-студента були схвально оцінені відомими письменниками М. Рильським, П. Тичиною, А. Малишком, М. Стельмахом, П. Вороньком, В. Сосюрою. В. Сосюру як митця й особистість молодий поет шанував особливо. Василь Іванович мав феноменальну пам’ять, тож на зустрічах із читачами часто цитував улюблені рядки В. Сосюри, «солов’їного Олеся» та інших ліриків.

Про поетичний ужинок В. Діденка в контексті української літератури другої половини ХХ-го ст. у різні роки вели мову С. Бисикало, О. Будугай, Л. Горлач, Г. Гусейнов, В. Латанський, Г. Лютий, А. Гура, П. Дашевський, О. Ємець, В. Жилінський, Д. Кононенко, С. Крижанівський, І. Куш­ні­ренко, М. Лиходід, О. Михайлюта, П. Мовчан, М. Нестерчук, Є. Пилипчук, П. Ребро, А. Рекубрацький, В. Ско­рик, М. Сом, М. Тараненко, В. Федина, В. Шевченко та ін. Критики вважають, що В. Діденко творив у річищі естетичної течії «тихої лірики». Статків поезія йому не принесла, але у ній митець убачав сенс життя.

Виокремлення невирішених частин загальної проблеми. В. Федина підкреслив: «В. Діденко добре знав мовне багатство рідного народу. Через те слово в його поезіях вивірене, зважене» [16, с. 122]. Так писали й інші дослідники. Однак вони мало аналізували спадщину В. Діденка як дитячого поета. Серед опублікованих творів виокремлюються дві книжечки митця, адресовані малятам. Це збірки «Степовичка» (1965) і «Берізка» (1975), які вийшли друком у видавництві «Веселка». Книжку «Берізка» [5] ще можна знайти на полицях дитячих бібліотек, а ось «Степовичка» [10] вже стала бібліографічною рідкістю. Ці дитячі книжки жодного разу не перевидавалися.

Частково рятує ситуацію та подія, що в 2005 р. у видавництві «Веселка» під орудою Б. Чайковського опублікували третій том антології літератури для дітей та юнацтва «Дивосвіт «Веселки», де помістили бібліографічну довідку про В. Діденка, вісім його поезій для дітей і текст пісні «На долині туман» [3]. Тож яким видається читачеві ХХІ-го сторіччя В. Діденко як автор книг для дітей?

Мета статті – виявити специфіку самобутнього художнього світу Діденкових віршів для дітей 1960-1980 р. р зі збірок «Степовичка» і «Берізка». Сучасний юний читач має відкрити ці збірки для себе в нових умовах ХХІ-го століття. На нашу думку, такий аналіз неможливий без звернення до біографічного методу студій. Пізнати зв’язок життєвого шляху поета з його доробком для малят допоможе мандрівка в його країну дитинства.

В. Діденко народився 3 лютого 1937 р. в м. Гуляйполі Запорізької області в родині селян Івана і Марії Діденків. Тут він провів ранні роки, сюди повертався з Києва і студентом, і знаним поетом. У вірші «Дитинство» представник генерації «дітей війни» згадує: «Чорнило з буряків червоних / Зробити в матері прохав. / Та, кулі вийнявши з патронів, / У плитку порох висипав. / А капсулями ми стріляли, / Забивши гільзи у пеньок… / І клали в школі цвіт конвалій / Білявій Ніні в табельок. / З фронтів трикутники прим’яті / Ішли по пошті польовій. / І я на сонці біля хати / Читав їх матері своїй» [16, с. 129].

Коли хлопчикові виповнилося 10 років, сім’я переїхала на Херсонщину в с. Гаврилівку Іванівського району. У 1950-1958 р. р. Діденки мешкали у Погребищанському районі на Вінниччині. Закінчивши Ширмівську середню школу, вступив у 1954 р. до філфаку Київського університету імені Т. Г. Шевченка. Василь відвідував заняття вузівської літстудії імені В. Чумака.

Після закінчення вишу в 1959 р. займався редакційною, літературною працею. У 1963 р. став членом СПУ. Поет М. Сом, побратим В. Діденка, писав: «Що сказати про Василя як про поета? Він єдиний із усіх нас був уроджений поет. Невлаштований, бідний, смішний… Неймовірний дивак! Його знала кожна квітка і кожна комашка. Він жив тільки віршами – і більше нічим» [17, с. 170].

13 квітня 1990 року В. Діденко пішов із життя. Ніжного поета знищила сувора проза буття. Його поховали біля Києва. Згодом виконали Діденків заповіт – поховати в Гуляйполі. 26 червня 1997 р. завдяки зусиллям рідних і друзів прах поета перепоховали в Гуляйполі, до якого так линула Василева душа. На вінку від сина Івана на похороні був напис: «Спасибі тобі, батьку, за те, що навчив мене любити Україну». Любити Україну поет учив і читачів.

Виклад основного матеріалу. На нашу думку, художній світ митця доцільно розглядати з позицій рецептивної естетики. Г. Клочек писав: «Зафіксовані поетом реалії дійсності стають для сприймача тексту певними «знаками», які він повинен пережити. Це переживання – момент співпраці сприймача (реципієнта) з автором» [12, с. 14]. Важливо врахувати ситуацію, в якій реципієнтом тексту стає дитина. Її сприйняття реального світу й художнього твору різниться від рецепції дорослого читача з огляду на вікові особливості. Сприйняті вірші є результатом взаємодії автора й малого читача.

Німецький учений В. Ізер вважав, що тільки при взаємодії спільних зусиль автора й адресата можливе справжнє життя твору: «Сходження в одній точці тексту і читача започатковує екзистенцію літературного твору, і це сходження ніколи не можна точно передбачити, але завжди воно повинне залишатися можливим для здійснення, оскільки не ідентифікується ні з текстуальною дійсністю, ні з індивідуальними уподобаннями читача» [11, с.349]. Діалог автора, тексту і читача творить нове естетичне явище. А. Лісовський у своїй праці «Морфологія художності твору і вивчення літератури в школі» наголосив, що «книга дає кожному читачеві стільки, скільки він здатний від неї взяти» [14, с. 59]. 

Розглянемо детальніше поезії В. Діденка, адресовані малятам. До збірки В. Діденка «Степовичка» [10] увійшло 12 творів. Оскільки цю книжку мають не всі бібліотеки, перелічимо назви поезій та відповідні сторінки: «Веснянка» (С. 3), «Квітень» (С. 4), «Край городу вишні білі» (С. 5), «Літо» (С. 6), «Червень» (С. 7), «Вудкарі» (С. 8-9), «Гуцуля» (С. 10), «Косинка» (С. 11), «Степовичка» (С. 12), «Гарбуз (С. 13), «Зимонька-зима» (С. 14), «Йди до мене, заєчку» (С. 15).

Художники видавництва «Веселка» допомогли малятам глибше сприйняти поезії, краще уявити кожного героя і змальовані поетичним словом пейзажі. Гарні ілюстрації намалювала М. Дерегус, обкладинку оформила І. Лисенко. Вірші й малюнки разом склали органічну єдність, вони також і пізнавальні, оскільки завдяки їм сучасні читачі мають можливість уявити дитячі постаті 1970-х років.

Через десять років після появи першої дитячої книжечки В. Діденка читач отримав від видавництва «Веселка» його другу збірку для дітей «Берізка» [5]. До неї увійшло 13 творів: «Коли тепло вертається» (С. 3), «Школярочка» (С. 4), «Десь подівся пролісок…» (С. 5), «Край городу вишні білі» (С. 7), «Степовичка» (С. 8), «Літо» (С. 9), «Дощ» (С. 11), «Вудкарі» (С. 12), «Восени» (С. 13), «Берізка» (С. 15), «Йди до мене, заєчку» (С. 16), «Зимонька-зима» (С. 17), «З Новим роком!» (С. 19).

Художній текст збірки увиразнено малюнками знаної художниці Лариси Годун. Щодо тематики творів, змісту обох книг, то на їх перших сторінках упорядники помістили вірші про весну, а далі про літо, осінь і зиму. Така композиція слушна: навіть у давнину наші пращури славили початок року саме навесні. Не випадково в українському новорічному віншуванні «Щедрик», відомому світові в обробці М. Леонтовича, чуємо, що «прилетіла ластівочка», «овечки покотились», «ягнички народились». Ластівка прибуває з вирію навесні, коли вже літають комахи. Пробудження природи порівнюють із початком нового в людському житті.

Зіставивши зміст обох збірок, доходимо висновку: спільними для них стали твори: «Край городу вишні білі», «Степовичка», «Літо», «Вудкарі», «Йди до мене, заєчку», «Зимонька-зима». Висуваємо гіпотезу, що автор і видавці вважали ці тексти найліпшими. У другій збірці «Берізка» з’явилися й нові вірші, котрі не входили до першої збірки «Степовичка», а саме: «Коли тепло вертається» (С. 3), «Школярочка» (С. 4), «Десь подівся пролісок…» (С. 5), «Дощ» (С. 11), «Восени» (С. 13), «Берізка» (С. 15), «З Новим роком!» (С. 19).

Перегорнемо сторінки книжок В. Діденка для дітей, помандруємо разом із малятами стежками поетового дитинства, країною його душі. Передусім звернемо увагу на його твори, що зустрічаються в обох збірках. Слушною була вимога К. Чуковського: поезія для малят має бути і для дорослих поезією. Переконаємося, чи є твори В. Діденка для малят справжньою поезією?

Твір «Край городу вишні білі» дуже подобається і дітям, і підліткам, і дорослим. У вірші ліричний герой-дитина захоплений весняним дивом – красою квітування саду. У свідомості українців вишневий сад є особливим образом, бо ніжну вишеньку читач сприймає як дівчину, а сам вишневий садок уявляється символом України. Пейзаж вишень у білому цвіту асоціюється в уяві хлопчика з хуртовиною. Однак працелюбні бджоли нагадують, що зима вже минула: «Край городу вишні білі / Наробили заметілі – / Розметали пелюстки. / Понад луки, понад поле / Поспішають бистрі бджоли / Мед збирати залюбки». [5, с. 7]. Сама вишенька просить дитину оберігати її: «Я беру тоненьку гілку. / А вона: – Пусти, Васильку, – / Так почулося мені, – / Не ламай мойого цвіту: / Скоро-скоро бути літу – / Вродять вишеньки смачні» [5, с. 7].

Герой серцем відчув прохання деревця. Схоже сприйняття світу зустрічаємо у чистого душею хлопчика Льоні з повісті В. Близнеця «Звук павутинки». В. Діденко, як і В. Близнець, змалював тонкі, як звук павутинки, виміри дитячої психіки. Віриться, що герой не ламатиме білосніжного цвіту. І не тільки через обіцянку деревця, що «вродять вишеньки смачні», але й задля краси на землі. Діалог між Васильком і вишневою гілкою є символом гармонії, а мотив єднання красивого й корисного наповнює твір потужною естетичною енергією. Поєднання образів гарного цвіту і працьовитих бджілок створює алюзію: «троянди й виноград» як «два крила» праці людини у поезії М. Рильського.

Поезія «Степовичка» не випадково дала назву першій дитячій збірці В. Діденка. У ній розкривається традиційна для дитячої літератури «тема праці», вона нагадує автору про рідні степи України, де народився й зростав серед простих трудівників, які не боялися «босоногості» й «чорнохлібності». Цей вірш вшановує юних помічників – дітей хліборобів. Автор милується героїнею свого вірша Ганнусею: «Хоч вона ще невеличка, / та, мов ластівка, прудка, – / загоріла степовичка, / комбайнерова дочка» [10, с. 12].

Згадаємо, М. Коцюбинський порівнював із ластівкою свою працелюбну героїню оповідання «Харитя» – маленьку дочку хворої вдови. Вона ластівкою припадала до недужої матері, пішла сама в степ жати пшеницю. Як і Харитя, Ганнуся встає дуже рано, коли тільки «промайнула темна нічка, / зорі зсипала за тин» [10, с. 12]. Дівчинка «поспішає до машин» у степ, який добре знає. Вона помічає красу кожної билинки, звертається до рослини, як до друга: «– Здрастуй, чебрик! / Гарно вмієш ти цвісти». А сама «зачерпне води у цебрик – / татусеві віднести» [10, с. 12].

Щоб принести води комбайнерові, дочка вирушає «з машинами – на поле: / до комбайна, до пшениць». Простори степу для українця – особливе місце на землі, красу якого автор увиразнює анафорою: «…де видзвонюють навколо / голоси веселих птиць. / Де вода така солодка / у холоднім джерелі. / Де і колос, і волотка / пахнуть соками землі» [10, с. 12].

Діти й дорослі дбають про землю, яка дає щоденний хліб і виховує людину поетом у душі. Працю комбайнера В. Діденко пізнав ще школярем від батька-механізатора. Першою надрукованою поезією юного Василя став вірш про жнива «П’ятнадцятирічний капітан». Цю поетичну спробу здібного школяра опублікували 1953 р. в газеті «Вінницька правда». Вірш В. Діденка «П’ятнадцятирічний капітан» не ввійшов до його книжок для дітей. Його можна прочитати в збірці «Вродливий день».

Уже з перших рядків цієї поезії поруч з ліричним героєм постають образи батьків: «Ой у полі пшениця врожайна / Колосками киває мені. / Я до батька спішу, до комбайна, / Що не раз мені сниться вві сні. / Поведу корабля степового / океаном хлібів золотих… / Стане мати моя край дороги / І погляне, щаслива, сюди…» [6, с. 61]. Це самобутній зразок поезії підлітка про власне сприйняття світу ранньої юності.

Повагу до батьків поет виявив у багатьох «дорослих» віршах різних збірок: «Колиска», «Мати», «Батько», «Легкі були для мене дні», «Здрастуй, мамо, у клопотах вічних…», «Матері», «Золотої мови ніжність не змовка…», «Чомусь не люблять босоногості…», «Десь далеко, за світлими гонами…», «Лист матері», «Я знову згадую про матір…», «Де в тихий вечір не змовка…» та ін.

Джерела цих поезій живлять художній світ поета ще з дитинства. Г. Клочек наголосив: «Художній світ – енергетичний феномен. Його енергетика породжується візуальною виразністю, смислогенеруючою настроєністю, гуманістичною спрямованістю та іншими чинниками, серед яких завжди суща його цілісність, системна організованість» [12, с. 14].

В. Діденко показує дитину у хвилини праці, у моменти розваг, цікавих занять, які сприяють пізнанню світу. Не гають часу влітку хлопчики з поезії «Вудкарі». Вони «хвилюються-бентежаться» у затінку над річкою, «де со?кори старі» [5, с. 12]. Нетерпіння дітей, драматизм ситуації, уболівання про результати своєї праці автор передав зміною дій, каскадом дієслів, риторичними окличними й питальними реченнями: «То візьмуть в руки вудлища, / то випустять із рук. / – У мене щука клюнула! / – А в мене коропчук! / Говорять – не вгамуються, / і кожен риби жде. / – А може, як закинемо, / сомище попаде?!» [5, с. 12]. Поет не показав результатів риболовлі, загострив напругу хвилювання. Автор передав розмаїття емоцій хлопчиків. Він милується малими рибалками, захопленими своєю справою. І юні, і дорослі читачі можуть уявити себе в ролях вудкарів.

Радісна замальовка «Літо» показує пору, коли «колосисте житечко / зацвіло. / Входить любе літечко / у село. / Гарбузи розвішує / на тини. / Вирізає дудочку / з бузини. / Багряніє ружею / у дворі. / В’є вінки найкращії / дітворі» [2, с. 9]. У вірші не тільки змальовано красу природи, але й згадано мікрообрази-символи літніх розваг малят – дудочку з бузини, гарні віночки для дітвори. У творі багато динаміки, поет малює словами рух літа, який надає поезії вітаїстичного звучання. Перевага дії над описом, низка дієслів, пестливі іменники «житечко», «дудочку», «літечко», а також невелика кількість епітетів роблять цю поезію доступною для малят. Твір легко запам’ятати на слух, з голосу старших завдяки багатим і точним римам, жвавій ритмомелодиці.

Мажорні мотиви, щедрі барви поет знаходить і для опису зими. Віршик «Йди до мене, заєчку» побудований у формі монологу-звернення ліричного героя до звірятка, що мерзне на морозі. Ліричний герой ласкаво гукає його, щоб дати одяг: «Йди до мене, заєчку, / Дам тобі куфаєчку, / І штанці, і рукавиці. / Не гуляй по сніговиці» [5, с. 16]. Він попереджає про небезпеку, загострює увагу за допомогою анафори: «Он лисиця скоком-боком / подалася через поле. / Он вовчище хижим оком / озирає гори й доли. / Хочу я, щоб не попався ти / лисиці й вовку в зуби. / Настрибався, наблукався, / з’їж морквину, любий!» [5, с. 16]. Малий зайчик нагадує казкового персонажа і викликає співчуття у дітей. Автор дає приклад доброго ставлення до звірят. Дитина вчиться оберігати все живе.

В. Діденко часто вдається до самобутніх епітетів, оригінальних і влучних порівнянь, персоніфікації, пестливої лексики, звертань, неологізмів, які увиразнюють художній малюнок віршів для дітей. У вірші «Зимонька-зима» В. Діденко пише: «Поза тином, поза хатою / білі сіються сніжки… / Буде хата волохатою, / буде тин – самі ріжки. / Бо мете ще й кучугуриться, / білі вихори здійма. / Та ніхто із нас не журиться. / Здрастуй, зимонько-зима!» [5, с. 17]. Бачимо низку ретельно підібраних багатих, точних рим. Поет влучно вживає епітети, порівняння: «Наче пісні голосистої, / що злітає над саньми, / ждали ми зими врочистої, / срібнобрової зими» [5, с. 17]. Автор уник збігів приголосних.

Твори для дітей наповнені теплом душі поета і тоді, коли він змальовує зимові картини з життя малят. У вірші «З Новим Роком!» навіть сніг починаєш бачити під іншим ракурсом: «Білий сніг летить у простір. / Золотих листків нема. / Це до нас прийшла у гості / молода, як цвіт, зима», або «Білий сніг летить, як пух, / на ялинку, на кожух, / на обличчя, на чоло, / щоб нам радісно було!» [5, с. 19]. Цей твір має емоційно-піднесений пафос, змальовує тріумф дитинства. Хто з дітей не чекав подарунка від Діда Мороза?

Ось таку довгоочікувану радість В. Діденко малює словами: «– З Новим роком! З Новим роком! / Дід Мороз, привітним оком / підморгнувши дітворі, / став з ялинкою в дворі. / З подарунками торбину / перекинув через спину. / Здрастуй, криго синіх рік! / Здрастуй, свято Новий рік!» [5, с. 19]. Сучасні українські малята чекають подарунків від святого Миколая. У роки дитинства автора згадка про доброго святого була небажана. Однак приходу новорічних свят чекають і діти в ХХІ-му столітті. Зимові пейзажі у В. Діденка мажорні. Він сприймає та описує цю холодну пору року з радістю.

У доробку В. Діденка є гарний віршик «Метелики», який не ввійшов до дитячих збірок. Назва твору викликає асоціацію з літнім теплом і яскравими барвами. Однак тут поет пише саме про зиму: «Журавлики-веселики / Одлинули й нема. / Із рукава метелики / Витрушує зима. / Метеликів ми ловимо, / Стрибаєм, біжимо, / По килиму пуховому / До хати несемо» [7]. Вірш передає рухливість дітей і сніжинок, легко запам’ятовується, вчить бути спостережливими. Поет жодного разу не вживає слово «сніг», але читачі добре уявляють, як чарівниця-зима витрушує сніжинки з рукава на радість дітлахам.

Дитяча душа відкрита до всього, що несе радісні зміни. Весело сприймає прихід нової пори року лірична героїня твору «Школярочка». З приходом весни дитина хоче забути на годинку про свої справи, милуватися дивовижним пробудженням природи: «Первовесни блакить / співа мені, дзвенить. / І кладочку гойда / розкована вода. / Немов тремтюча нитонька / синиччин голосок. / І зошити, і читанка / забуті на часок» [5, с. 4].

Весна кличе до дій, спонукає дівчинку творити, досліджувати незнане, відкривати широкий світ: «І де я не пройду – / в леваді чи в саду, – / зворушує мене усе, / що весняне. / В калюжі – сонця полиски. / Одлинула зима. / У гай по сон і проліски / подамся я сама» [5, с. 4]. Сама «первовесни блакить», яка колись радісно «обвіяла душу» молодому П. Тичині, погукала героїню тремтливим співом синички на вулицю і запалила бажанням побути на лоні природи. Поезія «Школярочка» була опублікована і в збірці «Рання ластівка» під назвою «Ранні мандри» [8, с. 52].

Мотив шкільного навчання поет оригінально розкрив у віршику «Восени». Коли сади «горіхами волоськими вистрелюють» і павучки вирушають у мандри «з блискучими авоськами», до школярів приєднується ще один незвичайний учень: «І сонце, як ніколи, / рум’яне й молоде, / за дітками до школи / з портфеликом іде» [3, с. 262]. Пригадаймо самобутній образ світила із «Балади про соняшник» І. Драча. Соняшник зачаровано спостерігає за сонцем-підлітком, яке їде небом на велосипеді, обминаючи хмари. Нестандартні художні картини в поезії приваблюють дітей, формують естетичний смак.

Осінні мотиви своєрідно віддзеркалюються у віршику «Берізка», який дав назву другій збірці В. Діденка для дітей. Образ берізки змальовано за допомогою персоніфікації. Деревинка нагадує біляву дівчинку: «Берізка біла, світла / ще сонця жде, мабу?ть. / А вже осінні мітли / доріженьку метуть. / А вже у далечіні / хлюпочуться дощі… / Стоїть берізка нині / у жовтому плащі» [5, с. 15]. Автор не випадково одягнув деревце у плащ, який може захистити від вологи. Він показав, що берізка в жовтому листі-плащі чекає на дощ. Але вона не тужить, вона «біла, світла». Осінні зміни природні, так заведено у світі. Однак берізці ще дуже хочеться тепла. Про щедрі промені сонця згадують добрим словом і діти, і дорослі.

У віршику «Дощ» лунають мажорні нотки: «А дощ іде, / а дощ пряде / нитки свої сріблясті. / І де він тільки упаде, / земля розквітне в щасті. / Співати будуть калюжки / в саду зеленовітім. / Розвіша райдуга стьожки, / серпанком оповиті» [2, с. 11]. Автор показує життєдайну силу вологи для землі, яка «розквітне в щасті», викликає у дітей інтерес до цікавого явища веселки після дощу. Мажорний настрій ліричного героя суголосний станові природи, що «навіюється» читачам.

В. Діденко створює дивовижно переконливі зорові, звукові образи. Дитина відчуває природу на колір, на звук, на дотик, на смак. Вірш «Десь подівся пролісок» є свідченням майстерності автора у творенні таких образів: «Десь подівся пролісок, / та весні не край, – / знов зозулі голосом / закукукав гай. / Галявину виткали / сонця промінці. / І торкає квіткою / вишня по руці. / Вітер поміж кленами / грає в сопілки. / Косами зеленими / мають берізки» [5, с. 5]. Дитяча уява допоможе побачити, почути на слух, відчути на дотик зміни в природі навесні, бо поет передав тонкі нюанси цієї картини.

Природа, ніби жива істота, спілкується з дітьми. Для її змалювання автор добирає повнокровні, яскраві, насичені фарби. Зіставивши кольоративи з дитячих творів із барвами «дорослих» віршів В. Діденка, помічаємо, що в останніх він передає не тільки яскраві кольори, але й пастельні, приглушені. Саме такою буває палітра холодного й похмурого дня. Для поета природа була бажаною в усі пори року, він сприймав усі її прояви. Але у творах для дітей малював радісні барви землі. Цим рядкам властиві життєствердність, вітаїзм.

На нашу думку, у віршах для дітей ліричний герой В. Діденка може виступати в кількох ролях:

1. Дитина-учасник розваг, ігор, спільних справ у різні пори року («дитяча мила зграя», ватага, гурт дітей, об’єднаних займенником «ми»).

2. Дитина-учень («Школярочка»).

3. Дитина-помічник дорослих у різних видах трудової діяльності (Ганнуся-степовичка, хлоп’ята-вудкарі).

4. Дитина-мандрівник, відкривач таємниць довкілля, учасник цікавих екскурсій рідною землею (сестричка Галя з вірша «Косинка», хлопчик-гуцул).

Ліричним героєм уявляється читачеві й доросла людина, що милується дітьми, теплим словом згадує роки дитинства. Коли цей дорослий ліричний герой звертається до дітей, до пір року, явищ природи (до зимоньки-зими, літа, криги синіх рік), рослин (до вишневої гілки), тварин і звірят (до зайчика), то такі вірші стають складовою збірки для дітей. Коли ж у творі герой апелює до власних спогадів про дитинство, юність, то такий вірш традиційно поміщають у збірку для дорослих. Строфи поезії про картини життя дітей чи підлітків відносять поета і дорослого читача у минуле. Рецепція твору для читачів одного покоління має спільні риси: їх поєднує одна епоха, але тотожного сприйняття твору у них не буде, бо читачі одного віку все ж мають різний життєвий досвід.

Рецепція твору різниться і з огляду на стать читача, особливо у сприйнятті змальованих автором стосунків між дівчатами й хлопцями. Наведемо приклад із твору-спогаду «Подрузі-однокласниці», в якому з ніжним трепетом у душі В. Діденко змальовує перше несміливе кохання. Ліричний герой пригадує себе учнем у той далекий день, коли він разом з однокласницею «за голубим учительським столом» писав стінгазету.

Закоханість ліричного героя у дівчину автор передає через сприйняття її вроди. Він мимоволі проводить цікаву художню паралель з приязним вітерцем, порівнює її з мавкою: «Легкий вітрець купається у листі, / Вихрить волосся наше в тишині. / А ти стоїш у платтячку барвистім, / Як мавка, ти всміхаєшся мені. / І вже чомусь гарячий серця шепіт / У грудях я втаїти не втаю / І на столі із віршами про тебе / Кладу рукопис – книжечку свою» [9, с. 58].

Юнка «зітхнула», «вся розхвилювалась», попросила: «Дай додому почитать». Збентежений юнак не знає, як закінчити діалог. Останній катрен не показує розв’язки ситуації: «Дев’ятий клас… До чого звичне все тут!.. / Вліта в вікно знайомий липи шум… / Беру я в руки нашу стінгазету / Й кажу тобі, що вдома допишу» [9, с. 58]. У свідомості реципієнта постане зображена картина. Вона матиме такі деталі, такі межі ізоляції, які будуть перегукуватися з подібними параметрами подій, які колись пережив сам читач. І реципієнту важко буде забути «золоті подробиці життя» (за В. Базилевським): барвисте платтячко й усмішку мавки у милої школярки з Діденкового вірша.

Висновки. Окреслимо домінанти художнього світу поезії для дітей В. Діденка. Його художній палітрі властива майстерність у змалюванні дитячих образів, мажорних мотивів, колоритних пейзажів, у відтворенні промовистих деталей, яскравих подробиць буття героя. Вони й складають специфічний художній світ лірики для дітей.

Характерною рисою Діденкової поезії є живлення й оформлення цілісності твору влучними штрихами, незабутніми мікрообразами. В основі змальованого світу природи постають архетипні образи річки, степу, гаю, саду, поля. Вибагливий стиліст В. Діденко має тонке відчуття мови й міри. Поетикальні особливості віршів свідчать, що митець урахував специфіку дитячої рецепції ліричного твору, вікові особливості читача.

Поет виховує у дітей гарний естетичний смак, любов до пісенності. Музикальність вірша досягається завдяки евфонії, багатим римам, жвавій ритмомелодиці. Компоненти поетики у творах органічно поєднані. Пейзажі легко уявити, оскільки В. Діденко уміло малює словом, апелює до сенсорних відчуттів дитини: зорових, звукових, тактильних, смакових. Він навіює реципієнтові щасливий стан гармонійного єднання з природою. Ці вірші дають матеріал ілюстратору, будять фантазію.

Вважаємо, що вінок поезій із «дорослих» збірок В. Діденка можна відібрати і ввести в коло дитячого читання. Час додав небагато «деформації смислу» в його поезії, оскільки автор оспівав невмирущі цінності. Естетична значимість творів для малят не втратилася з роками. Ця світла естетична енергія художнього світу В. Діденка пульсує і нині, вона готова вихлюпнутися в душі юних читачів. Тож від дорослих залежить, чи отримають її сучасні діти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Будугай О.Д. Аксіологічні й естетичні виміри «тихої лірики» Василя Діденка / О. Будугай // Молодий вчений. – 2017. – № 12.1 (52.1). – С. 8-12.

2. Будугай О. До ювілею Василя Діденка. Сайт «Ключ» – «Краща література юним читачам» Національної бібліотеки України для дітей. [Електронний ресурс] – Режим доступу – http://www.chl. kiev.ua/key/­Books/ShowBook/452.

3. Василь Діденко / Дивосвіт «Веселки» : антологія літератури для дітей та юнацтва : В 3 т. // Упор. та бібліогр. довідки Чайковського Б. Й. та ін. – К. : Веселка, 2005. – Т. 3. : Укр. література. – С. 261-263.

4. Градовський А. В. Компаративний аналіз у системі шкільного курсу літератури: методологія та методика : монографія / А. Градовський. – Черкаси : Брама, 2003. – 292 с.

5. Діденко В. Берізка : збірка поезій / В. Діденко. – К. : Веселка, 1975. – 20 с.

6. Діденко В. Вродливий день : лірика / В. Діденко. – К.: Рад. письменник, 1979. – 111 с.

7. Діденко В. Метелики. Сайт «Дитячі вірші». [Електронний ресурс] – Режим доступу –http://deti.e-papa.com.ua/virshi-dlya-ditei/author/didenko-vasil/.

8. Діденко В. Рання ластівка : вірші / В. Діденко. – К. : Рад. письменник, 1988. – 101 с.

9. Діденко В. Серцем, сповненим любов’ю : вибране / В. Діденко. – Гуляйполе : Гуляйпільська друкарня, 1998. – 97 с.

10. Діденко В. Степовичка : збірка поезій / В. Діденко. – К. : Веселка, 1965. – 16 с.

11. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення / В. Ізер // Антологія світової літературно-критичної думки 20 ст. / За ред. М. Зубрицької. – Львів : Літопис, 2001. – С. 349-366.

12. Клочек Г. Д. «Художній світ» як категоріальне поняття / Г. Клочек. – Слово і час. – 2007. – № 9. – С. 3-14.

13. Кушніренко І., Жилінський В. Василь Діденко – поет, громадянин, редактор / І. Кушніренко, В. Жилінський. – Запоріжжя : Дніпровський металург, 2007. – 224 с.

14. Лісовський А. М. Морфологія художності твору і вивчення літератури в школі : методичний посібник / А. Лісовський. – К. : Ленвіт, 2005. – 110 с.

15. Лютий Г. І. «Я – син великого народу…» / Г. Лютий // Лютий Г. І. Вибране. – Запоріжжя : Дніпровський металург, 2005. – С. 567-593.

16. Письменники Запорізького краю. / Упор. та бібліогр. довідки Купріянова І.Т., Лютого Г.І. та ін. – Запоріжжя : Хортиця, 2002. – 580 с.

17. Сом М. «Поет – від Бога» / М. Сом. // Кушніренко І., Жилінський В. Василь Діденко – поет, громадянин, редактор. – Запоріжжя : Дніпровський металург, 2007. – С. 167-172.

Ольга БУДУГАЙ,

доцент кафедри іноземних мов

факультету права та лінгвістики

Білоцерківського національного аграрного університету,

кандидат філологічних наук, доцент

(м. Біла Церква).

Джерело:

Будугай О. Д. Художній світ поезії Василя Діденка для дітей / Ольга Дмитрівна Будугай. – Українська мова і література в школах України. – 2019. – № 1-2. – С. 10–16.