Книга «Сіль для моря» найперше — література підліткова, що висвітлює низку суттєвих проблем, притаманних цьому вікові. Це булінг, нерозуміння батьками їхніх дітей, зростання кількості самогубств, пов'язана з діяльністю розмаїтих спільнот (як-от, «синіх китів») у соціальних мережах тощо.
«Сіль для моря» — книга гірка, пройнята болем. У центрі повісті — чотирнадцятилітня Ліза, яка з родиною переїжджає до містечка Туманівка, що поблизу моря. Та в новій школі замість дружби дівчинка отримує знущання однокласників. Муки чатують на Лізу повсюди: в школі, на вулиці, вдома. Ще більшого удару завдають їй власні батьки, котрі не розуміють її, не чують її німого волання про допомогу. Дівчинка затиснута між знущанням однолітків і сварками з батьками. У Лізи залишається зовсім мало причин для щастя. Це море, жінка у інвалідному візку Аня, яка стає її другом і допомагає своїми порадами, та хлопець із соціальної мережі, загадковий і милий Білий Кит.
Назва книги «Сіль для моря або Білий кит» символічна. Перша назва «Сіль для моря…» окрім суцільної любові до морських глибин, має в собі і те, що сіллю для моря може стати людина, зробивши необачний крок у прірву, та, навпаки, все погане може перетворитись на цю ж таки сіль. А також це може символізувати той біль від знущання над дівчинкою, який пече, ятриться. Друга назва «Білий Кит» ховає в собі ще більші сенси. Білий кит, здається нам твариною красивою, благородною, чистою (зважаючи на незвичайний колір). Але ніхто і не здогадується, що слово «кит», походить із грецької мови та перекладається як «морське чудовисько», і в міфології ця тварина далеко не прекрасна. Отже, це образ оманливий: за маскою краси, благородності може ховатися монстр. І саме таке прізвисько авторка дає хлопцю із соціальної мережі, з яким спілкується Ліза. Тож чи є він таким хорошим насправді?
Повість складається із сімнадцяти розділів, назва кожного описує певну «морську» погоду. Розділи розміщені в градації, з кожним напруга у сюжеті зростає. Так, події від штилю, спокійного життя переходять до шторму, моменту коли таємниці починають розкриватися, до зародження бурі та урагану, випробування, яке має пройти дівчина, і знову до штилю, щасливого життя.
Анастасія Нікуліна по-філософськи змальовує персонажів книги. Оповідь у повісті ведеться від трьох осіб: Лізи, Ані та Дмитра. Це дає змогу читачеві заглибитись у їхній внутрішній світ. Та й у всіх інших персонажів виписана власна складна історія. У кожного з однокласників є внутрішня трагедія, прихована за веселощами та знущанням над іншими, вони також недолюблені. Особливо, з трепетом зображена Аня — світла жінка зі складною долею.
Із розвитком подій Ліза змінюється, стає сильнішою. Кінець повісті доводить, що без гіркоти не можливі солодощі. Настраждавшись, Ліза отримує все, про що мріяла, і навіть не могла мріяти. І найважливіше — щире бажання жити!
Ця повість має сильні та слабкі сторони. З погляду людини, котра сама не так давно була підлітком, книга підкуповує надзвичайною дитячою щирістю, ця історія не виглядає награною. Також авторка вдало дібрала слова, які могли б підтримати та надихнути підлітка. Але варто зазначити, що людям, які пережили шкільне цькування на собі, буде морально не легко читати цю книгу.
А з погляду фахового філолога, сильною стороною книги також є її психологізм. І саме написання книги орієнтоване на підлітка: авторка не використовує багато складних конструкцій, надмірних художніх засобів. Хоча для читачів високого рівня, які люблять у текстах естетизм, може трохи забракнути краси та незвичайності метафор, художніх прийомів і прихованих сенсів.
Отже, цю книгу я раджу читати підліткам. Вона може дати пораду, як пережити все те, що його гнітить, сповнить любов‘ю до життя. А також її варто прочитати дорослим, які прагнуть краще зрозуміти власних дітей.
Вікторія ТЮТЮН,
студентка Київського університету імені Бориса Грінченка,
Інститут філології,
спеціалізація «Українська мова та література», 2 курс.
Коментарі до статті