Феномен сучасної української хлопчачої прози
4 грудня 2019, 14:26   Автор: Тетяна Качак

Феномен сучасної української хлопчачої прози

Феномен дівчачої і хлопчачої прози для дітей та юнацтва постав унаслідок появи значної кількості ґендерно маркованих творів – однієї із ключових тенденцій розвитку сучасної української літератури для юних. Універсальна модель дитинства, яка є домінантною у прозі для дітей, у підлітковому її сегменті увиразнюється і набуває фемінних та маскулінних ознак. Акцентуючи на проблемах дорослішання, автори розкривають проблему становлення особистості та формування гендерних ролей.

Сьогодні маємо чудові зразки як дівчачої, так і хлопчачої прози. І якщо дівчачу прозу розглядаю в контексті  фемінного дискурсу, то закономірно, що хлопчача проза репрезентує маскулінний дискурс. Про це детально йдеться у монографії «Тенденції розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ ст.»[1].

«Маскулінний дискурс – сукупність комунікативних висловлювань, об’єднаних репрезентацією маскулінності як категорії ґендеру, комплексу тілесних, психічних і поведінкових особливостей, цінностей і стереотипів, які характерні для чоловіків. У художній прозі він реалізується на різних рівнях поетики: у типово хлопчачих темах і проблемах, центруванні й виписуванні хлопчачих образів і характерів, жанрово-стильових і наративних моделях, мові й інших маскулінно ідентифікованих елементах твору»[2] .

«Хлопчачий текст – художній текст, який створений на основі центрування образів, характерів, опису поведінки та психології хлопців, що безпосередньо пов’язано з актуалізацією дискурсу маскулінності, домінуванням чоловічих уявлень, досвіду. Він, як правило, адресований не тільки читачам-хлопцям, але завжди про них. Яскравими зразками репрезентації маскулінного дискурсу, хлопчачих текстів є реалістичні повісті «Не такий», «Незрозумілі», «Не-Ангел» Сергія Гридіна, «Арсен» Ірен Роздобудько, оповідання із збірки «10 історій для хлопців»,  пригодницькі повісті «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті», «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» Олександра Гавроша, «Іван Сірко – великий характерник», «Іван Сірко – Славетний кошовий» Марії Морозенко, історичні пригодницькі повісті та романи «Сторожова застава», «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен», «Джури і Кудлатик», автобіографічна повість «Потерчата» Володимира Рутківського, детективні повісті «Полювання на золотий кубок», «Мисливці за привидами», «Собачі клопоти», «Небезпечна спадщина», «Клуб боягузів», «Донька короля», «Колекція гадів», «Група залізного порядку», «Гімназист і Чорна рука» Андрія Кокотюхи.

Тенденція актуалізації хлопчачих текстів в українській літературі для юних не нова. Історія української літератури для дітей та юнацтва ХХ ст. фіксує тяглість традиції маскулінного дискурсу в різножанрових творах. Її реалістичний напрям найяскравіше презентують твори «Малий Мирон» (1903)  І. Франка, «Кумедія з Костем» (1910) і «Федько-халамидник» (1913) В. Винниченка, «Чмелик» (1920) В. Короліва-Старого, «Казка мойого життя» (1936 – 1941)  Б. Лепкого, «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1978) Гр. Тютюнника. Їм притаманні маскулінний тип поетики, автобіографізм, спогади з дитинства»[3].

Також зауважую, що твори про хлопців не завжди транслюють стереотипні уявлення про маскулінність. Комплексом психологічних і поведінкових особливостей, які не відповідають уявленням про маскулінність, наділяють своїх героїв хлопчаків Григір Тютюнник («Дивак»), Віктор Близнець («Звук павутинки»), Євген Гуцало («Дениско»). Ця тенденція ще сильніше проявляється в сучасних прозових текстах для дітей і юнацтва. Специфічні ознаки маскулінності засвідчує пригодницька проза. Традицію Бориса Харчука, Всеволода Нестайка, Анатолія Дімарова, Володимира Малика в історико-пригодницькій прозі майстерно продовжують Володимир Рутківський («Сторожова застава», «Джури…»), Марія Морозенко («Іван Сірко – великий характерник», «Іван Сірко – Славетний кошовий»), а в пригодницькій історико-біографічній та казковому епосі – Олександр Гаврош. 

Маскулінний дискурс у творах для дітей та юнацтва реалістичного спрямування розбудовується через типово хлопчачі теми і проблеми, трансляцію автором способу сприйняття і бачення світу (часто через автобіографізм) позицію головного героя – хлопця. Тема дорослішання хлопців, формування чоловічих якостей і способів поведінки у різних ситуаціях й обставинах – ключова в адресованих підліткам реалістичних творах Сергія Гридіна. Автор максимально відверто описує психологічний і фізіологічний, статевий розвиток хлопців, становлення їх ґендерної ідентичності.

У повісті «Не такий» простежено характер і самоствердження Дениса Потапенка. У десятирічному віці найбільшою його проблемою була зайва вага. Комплекси і невпевненість у собі наростали з кожним роком. «Денис почав товстішати якось несподівано для всіх. <…> Вже до закінчення першого класу хлопчик набрав з десяток зайвих кілограмів. У нього виріс невеличкий тугенький животик, з’явились рожеві щічки, як у дітей з реклами молочних продуктів»[4]. Тіло, психологія і поведінка Дениса не відповідають стандартам маскулінності, стають причиною його аутсайдерства у шкільному колективі. Глибше це пояснюють психологи. Не дивно, що Денис після «принизливого горе-медогляду та приголомшливого батькового вчинку (батько покинув сім’ю і пішов з дому – К. Т) вирішує почати «нове, цілком відмінне від попереднього, життя». 

Уявлення про різні типи чоловічої мужності увиразнюються завдяки іншим хлопцям-персонажам, з якими взаємодіє головний герой. Це типова тенденція художньої репрезентації маскулінності у хлопчачо-підлітковому тексті, шкільній повісті. Як правило, ці персонажі контрастують у морально-етичному плані як «позитивний» та «негативний»,  а моделі їхньої поведінки протиставлені. У повісті «Не такий» радикально маскулінними рисами наділено Коновалова – це підкреслювали його зовнішність, одяг, поведінка, манера спілкування, репутація. Він вирізнявся в доволі строкатому колективі щасливих «табірників»: «був високий, міцної статури хлопець років шістнадцяти у потертих шортах, нових кросівках від провідної спортивної фірми та синій майці із написом «Зроблено в СРСР» на грудях. <…> Крім того «виходець» із минулого мав поголену налисо голову, що поблискувала не засмаглою синявою, товстий, наче відібраний у сільського собаки, цеп на шиї та витатуйований на плечі великий чорний трайбл з переплетеними візерунками незрозумілого для Потапа значення»[5].

У формуванні маскулінного образу мають значення не тільки зовнішність, а й риси характеру, морально-етичні якості. Коновалов, попри типово маскулінну зовнішність, був жорстоким, зверхнім, егоїстичним. Йому протистоїть Жека Торнадо, на перший погляд непоказний, «невисокий худорлявий хлопчина», який професійно займався карате. Заняття спортом, як зауважує М. Свєтліцкі, – один із способів конструювання, доведення та підкреслення маскулінності, площина, на якій хлопці набувають усіляких «атрибутів» чоловіків (сила фізична, дискурс мізогінічний, перемога над іншими хлопцями). Жека заступився за Дениса, став для нього другом і порадником, прикладом наполегливої парці над собою. Тренування і читання – основні заняття головного героя у літньому таборі, які дали результат. Денис несподівано дивує однокласників, віджавшись на уроці фізкультури двадцять шість разів. «Потап смакував перемогу. Його оточували захоплені погляди та усміхнені обличчя. Як же він любив своїх однокласників у цю мить!»[6]. Його самооцінка зростає, він задоволений своїм зовнішнім виглядом: «Денис Потапенко перейшов у дев’ятий клас і майже домігся того, чого прагнув. І хоча кубики пресу були наразі ледь помітні, але ж вони таки були! Потап у новому темному костюмі та синій сорочці з краваткою виглядав, неначе голлівудський актор і дедалі більше собі подобався»[7]. Автор не випадково робить таке порівняння, адже саме голлівудські актори є зразком чоловічої краси, ідеалом мужності для багатьох жінок.

Завдяки самоутвердженню, ґендерній соціалізації, Денис остаточно набуває притаманних чоловікові якостей: демонструє фізичну силу і силу волі, наполегливість у досягненні мети, закохується. Набуває привабливості його ґендерний статус. Повчальність історії Дениса підкреслює жанровий підзаголовок  повісті: «повість для підлітків, які шукають себе». Автор дуже влучно визначив цільову аудиторію читачів, тонко відчув проблеми хлопців-підлітків, завдяки чому кожен читач знаходить у повісті близькі йому мотиви чи ситуації. Саме від типу взаємодії автора й читача під час читання залежать цінність й запорука успіху будь-якого тексту. Особливості цього психосоціального механізму прокоментував Василь Теремко: «Цілісне розуміння книги найповніше бачиться з уявної позиції читача, який «розпізнає своє через пізнання чужого»: переживаючи описане чуже життя, переймаючись думками, почуттями героїв, пропускаючи все це через власний світ, читач знаходить у віртуальних реаліях відгомін своїх переживань, відповіді на хвилюючі питання, «відпрацьовує» глибоко затаєні комплекси, символічно позбувається відчуженості у світі чи «втікає» від нього тощо».

У повісті «Незрозумілі» Сергія Гридіна основний тематичний акцент зроблено не на комплексах головного героя, а на проблемі стосунків з іншими. Сашко Головко намагається зрозуміти філософію взаємин дорослих (своїх батьків), паралельно вибудовуючи свої стосунків з однокласниками. Автор не оминає розмови про статеві зміни і першу закоханість головного героя, відверто вписує в текст його спогади про перший досвід розглядання жіночого тіла, передає сором’язливість і бажання пізнати, «як це бути дорослим».

Характерними ознаками дорослішання, виростання підлітка в чоловіка, є і прагнення самостійності; вивільнення з-під батьківського контролю; спілкування з дорослими «на рівних»; наслідування чоловічої моделі поведінки у стосунках з ровесниками; формування партнерських стосунків; чоловіча дружба; здатність самостійно приймати рішення й бути надійним для інших (дівчини, батьків, однокласників).

Сашко і батьки – один із проблематичних векторів повісті «Незрозумілі». Сашко по-різному сприймає повчання матері і батька, неоднаково ставиться до них. То він скаржиться другові, що батьки надто опікуються ним, то кипить ненавистю після материного ляпаса та істеричних криків через пізнє його повернення додому в  нетверезому стані. Батьки йому незрозумілі.

Стосунки сина з батьком за психоаналітичною теорією маскулінних студій є одним із концептів у формуванні гендерної тожсамості та маскулінності підлітка. Після розмови з батьком, який підтримав Сашка, розповів про свій юнацький досвід і підказав, як діяти, вони зближуються. «Тепер їх уже об’єднували і «чоловічі справи». Територія непорозумінь ставала все меншою»[8]. Батько виростає в очах сина і допомагає зрозуміти, що головне не біцепси, а характер, не перемога, а гідний чоловіка вчинок.

Свідченням дорослої поведінки Сашка Головка є його «чоловічий» вчинок, коли, незважаючи на образу, долаючи страх, він заступається у бійці за кращого друга Рому Мельника, переступивши через миттєві вагання. Чоловіча дружба – ознака маскулінного світу, з яким себе ідентифікує герой повісті. Батькові слова «Ти – чоловік, а чоловік мусить терпіти і продиратися через перешкоди. Інакше чоловіком не бути»[9] підбадьорюють і додають впевненості. Сашко хоче бути справжнім чоловіком, гідним своїх батьків, друзів, дівчини, яку любить. Саме тому не може пробачити собі вчинків, які вважав неправильними, тих образ, яких завдав близьким людям. Розумів, що тільки виправивши все, зможе бути спокійним.

Маскулінність як основний концепт формування підліткового характеру увиразнюється у проявах закоханості, сексуального дорослішання. У хлопців проявляється типова, стереотипна поведінка сильнішого, котрий має захищати і  оберігати слабшого, у ролі якого, як правило, виступає дівчина. З Орисею Сашко спочатку намагався примиритися традиційним способом і  «романтичним жестом» – квітами, але цьому завадили кпини однокласника. Сашко хоче бути супергероєм, вразити дівчину особливим вчинком. Йому це вдається, а його поведінка свідчить про завершення одного і початок іншого періоду, незворотній процес становлення чоловічих характерів, поведінки.

У повісті «Не-Ангел» Сергій Гридін запропоновував дещо інший сценарій дорослішання головного героя Олеся. Іманентними ознаками цього процесу залишається намагання підлітка бути самостійним, сильним духом, поводитися по-чоловічому. Олесь так само протистоїть батькові, не знаходить з ним спільної мови. Юнацький максималізм, гостре відчуття і бажання справедливості, спонукають його до бунту. З батьком у нього завжди були напружені стосунки, а після випадку на морі, коли дізнався про батькову жорстокість щодо матері  та виступив на її захист, «прірва ставала все більшою і загрожувала катастрофічно віддалити їх». Мати потрапляє до лікарні, а батько продовжує займатися своїми справами, випивати. Олесь  більше не стримував себе – іде з дому. Його чекає драматичний досвід виживання на вулиці, де не діють ніякі закони і де він опиняється сам на сам зі своїми проблемами. Роль справжнього чоловіка, який своїм вчинком демонструє, як слід поводитися, відіграє у повісті не батько, а мамин однокласник.

Модель сім’ї у повістях Сергія Гридіна однотипна: батько, мати і син-одинак. Характер підлітка формується в родинній атмосфері дому. У повістях «Не такий» та «Не-Ангел» син залишається без батькової підтримки. Образи батьків-чоловіків не репрезентують ідеалу маскулінності чи гендерно нормативної поведінки, не є позитивними (зневажливе ставлення до жінки, байдужість до сімейних обов’язків та виховання дитини). У «Незрозумілих» батьки надміру, як здається, хлопцеві, піклуються про нього, але залишаються разом і підтримують одне одного. Головний герой зростає у сім’ї сам, не має братів чи сестер, що можна пояснити як автобіографічністю, так і увиразненням хлопчачого аспекту твору.

Зображення хлопців, зіставлення їхніх характерів, контрастних моделей поведінки поглиблює та урізноманітнює хлопчачо-підлітковий дискурс повістей Сергія Гридіна. У компанії представників тієї ж статі, у порівнянні один з одним формується ґендерний статус хлопців-персонажів: Дениса Потапова, Торнадо і Канави «Не такий»); Сашка Головка, Роми Мельника, Вовки Бадія («Незрозумілі»); Олеся і Чаплі («Не-Ангел»). Цей статус може бути різним і залежить від того, наскільки спосіб життя індивіда, його самореалізація тощо відповідає ґендерним стандартам конкретного соціуму. «Індивідуальний ґендерний статус – це місце індивіда в соціальній ієрархії, яке він займає відносно інших індивідів залежно від міри свідомого або несвідомого, добровільного або вимушеного підтримування (або нехтування) суспільно визнаного соціально-культурного, символічного конструкту власної статі. На ґендерний статус індивіда впливають як зовнішні, так і внутрішньо особистісні чинники. Чим більша відповідність реальної поведінки очікуваній, тим вище ґендерний статус індивіда у власній соціально-статевій групі та, як правило, вища його оцінка представниками протилежної статі» (Словник гендерних термінів). Ґендерний статус підлітки, головні герої повістей С. Гридіна, здобувають, як правило, серед однолітків, шкільних товаришів. Їх поведінка швидше гендерно стереотипна, ніж навпаки. Вони репрезентують зразки «мужності», традиційної маскулінності для підлітків, наслідуючи стереотип «ліберальної гегемонної маскулінності» (Агнєшка Матусяк), і це засвідчує, що сучасна література для дітей та юнацтва більше зорієнтована на українську гендерну культуру, ніж на західний «постмодерний поворот» парадигми статі. «Важливим ефектом цього постмодерністського повороту стала (у контексті вчення Жака Дерріди) реконструкція маскулінності, яка засвідчила її глибоку кризу, а в результаті – і сильну релятивізацію, що мало колосальний вплив на образи маскулінності в тогочасних літературних текстах (особливо варто звернути увагу на такі: супермен, трікстер, хвора маскулінність, минуща маскулінність, маскулінність між еротикою і порнографією, маскулінність між глобалізацією і глокалізацією тощо)» (А.Матусяк)

У сучасній українській реалістичній прозі маскулінність головних героїв не дискредитується. Вони демонструють ті якості, які типово вважаються маскулінними: активність, мужність, раціональність, самостійність, хоч моментами можуть проявляти слабкість чи страх, відчувати невпевненість, комплексувати. Інакшими (дискредитація маскулінності) можуть бути другорядні персонажі. Ідеалізація головного героя, вирізнення серед інших як зразкового, ідеалу, з яким читач може ототожнювати себе, – поширене явище.

Сергій Гридін, показуючи у повістях «Не такий», «Незрозумілі», «Не-Ангел» дорослішання хлопця, його змужніння тілом і духом, репрезентує виразний хлопчачо-підлітковий дискурс. Маскулінні риси його героїв формуються під впливом внутрішніх (долання комплексів, самоствердження, самореалізація, прояви характеру, сили волі) та зовнішніх (хлопчача дружба, моделі чоловічої поведінки, стосунки з батьками, складні життєві ситуації) чинників. Для його підліткових реалістичних повістей характерний чоловічий стиль письма: раціональні оцінки подій, зображення їх позицій хлопця, через його сприйняття; відповідний тип наративу (оповідь від імені хлопця поглиблює хлопчачо-підлітковий концепт тексту), дещо брутальна мовна поведінка персонажів-хлопців; спорадичність або схематичність образів-дівчат, недостатній рівень психологізму в їх висвітленні. Віка Кульбабка («Не такий»), Орися і Катя Змієвська («Незрозумілі»), Юля (Не-Ангел») – дівчата,  образи яких висвітлені дуже поверхово, – це об’єкти, на яку скеровує свою увагу хлопець-герой. Вони відіграють пасивну роль у сюжетотворенні, психологічному навантаженні твору. Саме в стосунках із дівчатами хлопці проявляють чутливість, ніжність почуттів, емоційну чуйність. І ці якості не є ознаками слабкості чи прояв «кризи мужності», навпаки – ознаки долання стереотипів, звільненням від рольової типізації, свідчення дорослості.

Ґендерна асиметрія на рівні образної системи може бути потрактована по-різному: позитивно, оскільки підкреслює маскулінний дискурс твору, і негативно, адже дійсність трансльована тільки з одного ракурсу. С. Гридін дівчачим образам не надає статусу суб’єкта, не фіксує дівчачих цінностей і не дає їм можливості проявити себе в зображених подіях, сплетіннях власне маскулінної дискурсивної тканини. Такий принцип письма та побудови образної системи твору притаманний письменнику-чоловіку, але не властивий творчості жінок-письменниць, навіть якщо йдеться про хлопчачо-підлітковий текст (повісті «Арсен» Ірен Роздобудько).

Так на прикладі ґендерного творів Сергія Гридіна  можна побачити, якою є сучасна хлопчача реалістична проза, які моделі маскулінності пропонує автор, як показує дорослішання хлопця.

У монографії «Тенденції розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ ст.» детально проаналізовано й інші названі зразки сучасної української хлопчачої прози, зауважено специфіку розгортання маскулінного дискурсу, зумовлену жанровими особливостями творів. 

Зауважено, що «тенденції розгортання маскулінного дискурсу у пригодницькій прозі (власне пригодницькій, біографічно-пригодницькій, історико-пригодницькій) позначені дещо іншими, ніж у реалістичній прозі, принципами і законами. Специфіка маскулінності та фемінності тут не втратила дихотомічного конструювання. Основними концептами маскулінного дискурсу, як правило, є: центральні образи (часто ідеалізовані) сильних, відважних, кмітливих хлопців та юнаків, які здійснюють авантюрні або героїчні вчинки, проходять своєрідну ініціацію, здобувають славу та визнання, стають національними героями; своєрідний квест головного героя, який стає рушієм сюжету і формує композиційну структуру твору; хронотоп, у якому переважає топос мандрівки.

Виключно маскулінний дискурс репрезентують твори Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті», «Розбійник Пинтя у Заклятому місті». Ці повісті набувають додаткової жанрової конотації, на цій підставі їх розглядають як історико-біографічні пригодницькі твори»[10].

Подібними за принципами зображення головних героїв  і характером маскулінного дискурсу є історико-біографічні пригодницькі повісті  Марії Морозенко «Іван Сірко – великий характерник», «Іван Сірко – Славетний кошовий», у яких висвітлено змужніння, гартування характеру та здібностей Івана Сірка.

Зображення козаків та українських князів, мужів, богатирів, які беруть участь у національній боротьбі, – основний сегмент маскулінного дискурсу історичної прози Володимира Рутківського. Історико-художні романи тетралогії «Джури» («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен», «Джури і Кудлатик») та дилогії «Сині води» («Князь бродників» та «Стріли впритул») написані на основі розгортання конкретних фактів національної історії, синтезованих із художнім вимислом автора, пропонують колоритні образи національних героїв. Це хлопчачі тексти: головні герої – хлопчаки, чоловіки; у романах домінує типово чоловіча манера письма; маскулінна за природою одна із головних подій – битва. Запропоновані читачеві візії сконструйовані на світоглядних концептах авторського дитинства, а осмислення історичних подій, потрактування ключових суспільних проблем здійснено з чоловічого погляду та досвіду. На рецептивному рівні, маскулінна домінанта дуже промовиста, нівелює будь-яку гендерну асиметрію. У цьому універсальність жанру історичної пригодницької прози.

Маскулінний за природою жанр детективу презентований у сучасній українській літературі для дітей та юнацтва Андрієм Кокотюхою. Його збірка повістей «Мисливці за привидами» об’єднана образами головних героїв Максима Білана і Дениса Чернишенка, які викривають підступний план викрадення золотого кубка («Полювання на Золотий кубок»); розгадують таємницю Клубу Боягузів у Львові («Клуб боягузів»); «виводять на чисту воду» Клаву, яка організовує своє викрадення («Донька короля»). Справжнє розслідування та виявлення аферистів, викрадачів собак здійснюють у повісті «Собачі клопоти». Максим, маючи чуття і навички справжнього детектива, розплутуючи «містичну» історію, розкриває план нотаріуса і потенційного покупця, які намагалися прихопити за безцінь хату («Небезпечна спадщина»).

Виразні і колоритні портрети хлопців у повісті «Гімназист і Чорна Рука». Автор не тільки висвітлює їх зовнішність чи характери, а й простежує лінію родоводу, акцентує на генетично успадкованих проявах. Юрко – син інженера Туряниці. Він гордиться вчинком свого батька, який підтримує і розуміє його. Зовсім інший Лев Голіцин – нащадок родів-зрадників Голіциних і Безпалих. Його поведінка дискредитує традиційне уявлення про маскулінність.

Детективні твори А. Кокотюхи містять у своїй основі маскулінну концепцію головного героя і світу: герої – хлопці, з їхніх позицій автор висвітлює події; у центрі сюжету – їхні характери, поведінка, захоплення та інтереси. Детектив, як жанр, що належить до пригодницької прози, зорієнтований на чоловічу/хлопчачу аудиторію.

А. Кокотюха, у творчому доробку якого є різножанрові твори для дорослих (бойовики, містичні трилери, кримінальна мелодрама, пригодницькі романи та детективи), переконаний, що вони адресовані тим, «хто має читацький досвід». «Загалом я подаю себе як автор «чоловічої» прози. Хотілося б мати однодумців і читачів серед мужчин. Відразу ж уточню: мужчина – це не гора м’язів, а світоглядні речі, відчуття, манера поведінки, спосіб мислення, спосіб приймати рішення, шанобливе ставлення до жінки, алкоголь – у кожного свої набори чоловічих цінностей, до яких істерики, лінощі та рефлексії не належать»[11]. У детективах для підлітків він також постулює ті морально-етичні та ґендерні цінності, які допомагають хлопцям самореалізуватися і поводитися по-чоловічому. Їх носії – герої-ровесники, з якими себе може ідентифікувати саме читач-хлопець.

Як свідчить аналіз творів, маркерами хлопчачої прози є центрування головного героя-хлопця, показ його дорослішання, змужніння, формування типових маскулінних якостей характеру, транслювання його бачення світу. Специфіка поетики, жанру твору диктує репрезентацію маскулінності як категорії ґендеру, хлопчачих тем і проблем, ґендерно означених елементів твору. Хлопчача дружба, прояви закоханості, прописування тілесності у текст, моделі поведінкових реакцій по-різному артикульовані у творах реалістичного і пригодницького спрямування.

Тетяна КАЧАК,

доктор філологічних наук, доцент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, літературознавець, голова Івано-Франківської філії Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, м. Івано-Франківськ

 

 


[1] Качак Т. Тенденції розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ ст. Монографія.  Київ: Академвидав, 2018. 320 с.

[2] Качак Т. Тенденції розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ ст. Монографія.  Київ: Академвидав, 2018. 320 с. С. 236

 

[3] Качак Т. Тенденції розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ ст. Монографія.  Київ: Академвидав, 2018. 320 с. С. 239

[4] Гридін С. Не такий. Львів: ВСЛ, 2013. 176 с. С. 11

[5] Гридін С. Не такий. Львів: ВСЛ, 2013. 176 с. С. 99

 

[6] Гридін С. Не такий. Львів: ВСЛ, 2013. 176 с. С. 157

[7] Гридін С. Не такий. Львів: ВСЛ, 2013. 176 с. С. 150

[8] Гридін С. Незрозумілі. К.: Академвидав, 2016. 128 с. С. 83

[9] Гридін С. Незрозумілі. К.: Академвидав, 2016. 128 с. С. 120

[10] Качак Т. Тенденції розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ ст. Монографія.  Київ: Академвидав, 2018. 320 с. С. 250

[11] Коскін В. Кокотюха Андрій «Читач та його потреби – понад усе» Українська літературна газета. 2010. № 10. С. 8. 

 


Коментарі до статті