Книга Андрія Бачинського привертає увагу легкістю письма, гарною живою мовою та вигадливою прозорістю пристосування місцевих легенд до вимог дитячої повісті.
Сюжет твору в засновку простий: пара близнюків — Остап і Даринка, котрі різняться не лише статтю, а й темпераментом і вподобаннями — влітку разом із родиною подорожують Західною Україною. Відтак, кожна поїздка дає змогу авторові долучити героїв не лише до місцевих старожитностей і природних красот, а й до легенд і переказів, пов’язаних із тим чи іншим знаним туристичним об’єктом. Так, діти втрапляють до однієї з печер Довбуша, Олеського замку, кам’яниць Кременця тощо.
Автор не осучаснює минуле й не намагається влаштувати щось на зразок віртуальної історичної мандрівки видатними місцями, а з головою занурює читача у легендарний часопростір рідного краю. Опинившись у минулому, діти пізнають не «ожилі» знайомі місця та історичні пам’ятки, а легенди й перекази,  з ними пов’язані. Власне, Остап і Даринка самі стають частиною легенди своєї Батьківщини. І саме це, як на мене, найважливіше. Бо процес закорінення сучасного підлітка у вітчизняне минуле виписаний автором напрочуд щиро, органічно та художньо правдиво. Тому, попри карколомність сюжету та неймовірність описуваного, історія неймовірних пригод Остапа і Даринки не видається надуманою, а читається на одному подихові.
Успіхом автора вважаю також образ сучасної української родини. Хоча батьки близнюків та їхнє оточення описані побіжно, в них відразу впізнаєш сьогоденну динамічну демократично налаштовану українську родину європейського зразка, де плекають духовне, душевне та фізичне здоров’я, креативність і внутрішню свободу одне одного. Відтак, Остап і Даринка змалку шануються та почуваються як українці, жива природна невіддільна частина свого краю. Тому не дивно, що саме їм випадає зіткнутися зі старим мольфаром, аби справдити давнє пророцтво та, поєднавши минуле й майбутнє, спасти посмертя опришка Іванка і доньки Золочівського воєводи Марисі. Пройшовши крізь час і випробування удвох як одна душа, близнюки назавжди змінюються й отримують змогу бувати в минулому. Згодом, в історії про «Кременецьку відьму» саме ця здатність дасть їм змогу врятувати молодшу сестричку Оленку від жорстокої королеви Бони.
У окремі сюжетні лінії перед читачем розгортаються легенди про Довбуша та його опришків, Чорного монаха, котрий переписує сувої в підземеллях Львова, народження майбутнього польського короля Яна III і доньок Івана Даниловича тощо.
Також на шляху дітей стрічається чимало фольклорних персонажів і розмаїтих духів, котрі за легендами живуть у тій чи іншій місцині. Останні, як на мене, дещо одноманітні та їх трішки забагато: коли вкотре перед героями виникає прозорий силует чергової прекрасної панянки, мимоволі хочеться, аби авторська уява долучила до оповіді… духа чоловічої статі чи якесь мале потерча. Притягнутими за вуха видаються й «логічні» вправи-роздуми над створенням чарівного дзеркала молодими викладачами Кременецького ліцею Яном і Тадеушом, які виявляються алхіміками-масонами.
Загалом, книжка справляє гарне враження. Насамперед, атмосферою щирої залюбленості в українські старожитності та природної гармонії зі світом оповідача й героїв. Також, значною перемогою автора є насправді «дитячий» за стилістикою та мовою текст, не переобтяжений зайвими чи незрозумілими школярам деталями, відомостями й словами. Так само не відчутні юному читачеві завдяки делікатності автора висока внутрішня дидактичність повісті та її значна насиченість краєзнавчими відомостями.
А ще ця книжка — родинний витвір, де тато переповідає читачам історії, пережиті та вигадані його дітьми в спільних подорожах, а мала Даринка власними малюнками вигадливо та по-дитячому наївно передає атмосферу пошуку дива поза межами буденного та звичного. І якщо для дітей повість стане чудовим приводом пофантазувати чи й зазирнути до енциклопедії з історії України, то батькам може підказати чудовий шлях до єднання родини та наповнення життя сенсом і радісним передчуттям щоразу нових неймовірних пригод і відкриттів.

Наталя МАРЧЕНКО