Наша відповідь «гнилому заходу»
6 липня 2011, 16:51   Автор: Яна Стогова

Дорогі друзі!
КЛЮЧ зазвичай не долучається до розмов навколо «молодіжної» книжки.
Але останнім часом до підліткової літератури почали механічно, але напрочуд наполегливо «вводити» фентезійні книжки, жодним чином для того не придатні. Насамперед, йдеться про «Рутенію» Віталія Климчука, вперше презентовану на Фестивалі дитячого читання у Львові (докладніше див.: (Щербаченко, Тетяна.  Зґвалтована русалка // ЛітАкцент. – Режим доступу :
http://litakcent.com/2011/05/19/zgvaltovana-rusalka-hudozhnja-znahidka-chy-vydavnychyj-odruk/).
Так само й «Бурецвіт» Марії Ряполової активно позиціонується як «міське фентезі» для юні та підлітків. Певна, що попри усі наявні позитивні сторони, останнім ця річ може зашкодити.
Відтак, вміщуємо надіслану на наш ресурс рецензію Яни Стогової та запрошуємо всіх до розмови щодо доцільності введення в коло читання старших школярів текстів такого ґатунку.

Ряполова Марія. Бурецвіт / М.Ряполова. – Львів: Кальварія, 2010. - 256 с.

Під час читання цієї книги мене не полишало відчуття, що я дивлюся піратську копію якоїсь із перших частин «Гаррі Поттера», зняту кишеньковою камерою з останнього ряду кінотеатру у провінційному містечку.

Їх так само троє: Бурецвіт-Поттер, якого несе по життю, і якому допомагають друзі; Лірина-Герміона, розумна, але інфантильна і несимпатична дівчина, яка не вміє гарно вдягатися; Мереж-Рон, невмілий поет, фотограф і чарівник, який ніяк не знайде себе у житті і постійно викликає сміх глядацької зали.

Є тут і свій Волдеморт, тобто, Волан-де-Морт, як у недолугому російському перекладі. Звуть його чаклун Моротемн, він занапастив сотні людей і відібрав їхні долі (це його робота і спосіб життя); і, так, у нього теж є свій особливий зв’язок із Бурецвітом-Поттером, і не тільки через прокляття, як у світовому бестселері, але і через те, що насправді Бурецвіт вже давно втратив свою долю, і це саме Моротемн шукає всевладний артефакт «орхідею долі» замість Бурецвіта, якому вона призначена.

Бачимо тут і свій «таємничий ліс», який називається «Заповідником»; і вчителів «чарівної школи» - русалок-чоловіків, які розрізняються епітетами «правий» і «лівий», як можна дізнатися з тексту далі, ці означення не випадкові, «правизна» і «лівизна» курсу партії у книзі неабияк присутня.

Починається книга з опису квіткової крамниці, по суті оранжереї професорки Спраут із «Гаррі Поттер і Таємна кімната». (Пам’ятаєте, там ще мандрагори так прикольно ніжками дригають?) Тільки абсурдний опис чарівних рослин, не таких екзотичних, а цілком знайомих нам балакучих кактусів і різноманітних квітучих папоротей (це так, «для естетів», зауважує автор), смачно пересипається «радянськими» жартиками, як-то про кущики-вампіри, яких треба годувати власною кров’ю (чудовий подарунок для любої тещі).

«Наші відповіді» будь-чому «західному» як на ідейному, так і на структурному рівні, як це можна бачити у «Бурецвіті», ніколи не вирізнялися особливою літературною цінністю чи фантазією.

У дебютній книзі молодої авторки наявні проблеми з мовою та описами, часто зустрічаються російськомовні конструкції, а то і просто «машинний» переклад, так, наприклад, авторка не знає слова «крига», замість нього упевнено використовуючи кальку «лід».

Проблеми і з логікою, як у самих сценах, коли, наприклад, у межах одної дії борщ обертається на суп, а тоді знову непомітно стає борщем (не дивно, що по сюжету героям було важко це їсти); так і з загальною логікою розвитку дії, коли, наприклад, чаклун Моротемн перетворюється на потворку (нічого не нагадує?), втрачає свою чаклунську владу, а на образі і поведінці Бурецвіта, що мав на цей час стати вільним, це аж ніяк не відбивається (Лірина ж чомусь волю від неволі відрізняє, хоча теж віддає свою долю).

Лінійний сюжет, світ не прописаний, розпадається на окремі фрагменти, які тримаються на гегах і впізнаваних цитатах; герої не розвиваються, і жоден з них психологічно не доведений до кінця. Зникає Мереж, зізнавшись, що весь цей час був учнем Моротемна; Лірина, що має комплекс залежності від батька, не долає його, а стає залежною від русалок-чоловіків (доречи, в особистому житті у героїні з чоловіками свого віку великі проблеми); Бурецвіт не розкривається як персонаж, оскільки замість нього квест виконує чаклун; а самого чаклуна Моротемна як образ буквально «розвіює з димом» після того, як суспільство дізнається, наскільки він «поганий» (а наче до того не знало, що чаклуни відбирають долі, у чаклунів навіть є своя «професійна етика», схожа на етику менеджерів великих корпорацій, і «внутрішній кодекс» по типу мафіозного клану).

Книга є втіленням комп’ютерної гри, де кожний квест можна виконувати з різною швидкістю, так само, як з різною швидкістю читати цю книгу, проглядаючи, або смакуючи вульгарні подробиці.
Так, наприклад, авторка описує один з уроків русалок-чоловіків:

"Це була, мабуть, найдурніша вправа з усіх на другому рівні. Все відбувалось у внутрішньому дворику русалкового палацу. Просто на вулиці стояв довгий стіл, на ньому було турботливо розставлено пляшки і графини з соками, компотами, мінералкою, алкогольними напоями, чайники з кавою і чаєм. Окремо красувався нарізаний кавун.

Щопівгодини бідолаха Бурецвіт мав випити чергову склянку. Вміст її, щоправда, визначав сам шукач.

Виходити за межі двору було заборонено. У дворику туалету не було.

— Я не розумію, — вигукнув мій клієнт, — що ви від мене хочете?

— Не більше, ніж твій власний організм, — запевнив русалка. Він привів якихось жінок різного віку. Вони прогулювалися двором, зрідка кидали зацікавлені погляди на хлопця, але вже нудьгували. І це не дивно, бо дійство відбувалося четверту годину.

Ця вправа не викликала б жодних труднощів у певного типу чоловіків, але Бурецвіт до них не належав. Усе було зрозуміло від самого початку, із вправою слід було би впоратися якнайшвидше, адже нам дорогий час. Але шукач уперто демонстрував своє не надто важливе в цьому випадку вміння приборкувати примхи тлінного тіла.

Деякий час тому він перейшов на спиртне. Зараз він трохи похитувався, крокуючи довкола стола. Нарешті шукач зупинився, підкликав до себе Мережа і почав із ним радитися. Як я дізналася перегодом від останнього, питання полягало в тому, що виглядатиме більш по-ідіотському: звичайні дії, до яких люди вдаються в таких ситуаціях, чи вологі штанці? Мереж запевнив, що мокрі штанцята поза конкуренцією, бо це буде більш ніж по-дурному."

Тобто, цілком нормальну людину розбещують (а заразом і читача, роблячи подібні дії нормою і поза межами книжкового простору).

Щоб знайти «орхідею долі» і стати власником свого життя, «шукач» має навчитися брехати, красти, обманювати людей, бути безсоромним, закохуватись «на замовлення», нікому не довіряти і нікого не поважати, нічого не цінити і не перейматися думкою інших – тобто всьому, що викликає огиду у людини зі здоровою психікою.

«Шукач» таки знаходить свою «орхідею», тож має повне право на асоціальну поведінку, за яку йому нічого не буде: «Це ви живете в суспільстві, а власники орхідеї живуть просто разом із суспільством. Воно їм не заважає. Ці люди — вільні, вони отримують усю можливу свободу дій і всю необхідну духовну міць задля того, щоб від цієї свободи не розгубитися. Вони контролюють себе, але більше їх ніхто не здатний контролювати. А головне те, що вони не стають при цьому ледь помітними привидами. Ні, вони змінюють дійсність довкола, перенаправляють енергетичні потоки, скажімо так».

Не нагадує поведінку синків і дочок, про аварії чиїх дорогих авто часто повідомляють у новинах? Тільки де взяти «духовну міць» безсоромному, яким має стати «шукач»?

Як знаємо з того ж «Гаррі Поттера», у справжніх Гогвортсах вчать бути сміливими і вірними своїм друзям і точно не схвалюють справляння малої нужди у присутності жінок.

Ідея відсутності гуманістичних цінностей проводиться через увесь твір. Філософія життя всіх героїв твору у тому, що «життя – лайно». І, якщо, наприклад, Мереж пише про лайно вірші і виголошує промови на честь цього продукту життєдіяльності; то Моротемн таким робить життя інших, при цьому у вигляді потворки чудово куховарить (що ж іще має робити один із найжахливіших чародіїв свого часу?). І навіть Мрія (це так звуть одну з героїнь) спочатку постає як «зелена потвора у шмарклях», а потім як сексуально стурбована дівуля, у якої кілька років не було чоловіка.

Перевертання світоглядних істин підкріплюється властивим для «наших відповідей» сплавом комунізму і капіталізму. У «чарівному світі» героїв Марії Ряполової, де міста по дитячому називаються «Нічним» і «Місячним» (але є Нова Зеландія!), є піонери і великий вождь пролетаріату Ленін, натяки на «кольорові» політичні сили і національну нетерпимість, але є «Плейбой», порно-еротика у вигляді записаних квітами снів, стиль одягу а-ля Зорро, мультяшні Чіп і Дейл, лицарі короля Артура, Мюнхаузен, Шекспір і Святе Письмо, «Господь гуманіст», расисти і терористи, інопланетяни, реклами прального порошку (й усього іншого), жіночі журнали з тестами про секс, японські кросворди, іміджмейкери і психоаналітики, CALL-центри, де всім бажаючим отримати відповідь від «мудрих русалок» втюхують цитати з книжки афоризмів, та інші деталі, для антуражу повисмикувані з нашої реальності.

Також за традицією сучасної української літератури додано трохи «національного» елементу: різнокольорові квітучі папороті, які можна легко купити у магазині; неїстівний борщ; русалки, які опікуються чарівними рослинами (щоправда, незрозуміло, з якого дива, але для русалок-чоловіків, чий улюблений одяг – футболки із зображеннями сексуальних русалок-жінок, таке теж нормально). Також, окрім роздумів «про творчість», теж невід’ємних від того, що нині в Україні називають «молодою літературою», присутній престижний київський цвинтар для творчих людей, «Сад Гетсиманський» Багряного («Для підняття духу»). Дзвінок на дверях у квартирі Бурецвіта співає усім відому пісню «Чо-орнобривців насіяла мати у мої-їм світанковім краю-ю»... І таке інше, гарно, що хоч вишиванок і козаків немає.

Про цю книгу, названою, новим напрямом в українській фантастиці, можна говорити ще довго, але, щоб осягнути всю її антиестетику і хворобливість, читач має прочитати бодай десяток сторінок із середини тексту.
У романі «Бурецвіт» перевертається вся «здорова» світоглядна система (цей твір справді «буреносний» для здорового мислення), як це зазвичай відбувається при вживанні легких наркотичних речовин – підсідаєш непомітно, і сам не помічаєш, як тебе перестає непокоїти соціальна несправедливість, чи що хтось залишив калюжу у твоєму ліфті.

Зважаючи на хворобливість нашого і європейського суспільства, не дивно, що цей роман було визнано найкращим дебютом 2010 року в Україні серед фантастичних книжок за версією Європейського Конвенту наукової фантастики «Eurocon-2011».

Яна Стогова

Додаткова інформація

Коментарі до статті

Споглядач


Щось коментувати цю рецензію ніхто не хоче. :(

"anderson_kiev - Свіжі враження
December 1st, 2010 08:25 pm

Давно не отримував стільки задоволення від читання худліту.
Критичне сприйняття, привите протягом навчання на спеціаліста з "Видавничої справи та редагування" не давало можливості читати книжки, мисленнєво не придовбуючись до "нелогічності викладу, води, кривого тексту, невдалої психології персонажів" і т.д.

Кілька хвилин тому дочитав роман "Бурецвіт", Марії Ряполової, (вона ж kwaka). Читати цю 256-сторінкову книжку почав менше доби тому. Ішла, як по маслу. Це - щось. Переказувати зміст книжки немає сенсу, краще ніж у автора все-одно не вийде.

Мій читацький висновок:
Простий і начебто нехитрий сюжет з не-надто-фентезійними персонажами з кожим витком все більше затягує і на останніх сторінках виїдає мозх :)

По загальноемоційному фону схоже на фільми "Початок" і "Острів проклятих". З чимось літературним порівняти не можу, бо такого рівня книги не читав давно.

За тиждень-два ця книга має з'явитися в магазинах. Шикуйтесь в черги! :)

Comments:

From: ot_taka_ja
Date: December 1st, 2010 08:01 pm

круто! дякую! бо я як голодна шукаю книжок, але виходить що наїлась піску і всьо

From: kwaka
Date: December 1st, 2010 08:32 pm

Дякую)Захвалив ти мене, шо капець.
Хоча пєар - це харашо)
У магазинах раніше буде, вже на тому тижні, мабуть. Ну, я сподіваюся)"

http://anderson-kiev.livejournal.com/45271.html

Дійсно, з мовою у романі "Бурецвіт" проблеми.
І мова героїв авторки у романі не дуже відрізняється від мови авторки у коментарях. Все, як у сучасному житті. Тільки навіщось "магія" приплетена у цій суцільній "фентезні"... Яка дуже подобається професійним "спеціалістам з видавничої справи та редагування", яких з "кожим" витком все затягує і затягує у це "життя-лайно"...
Наталя Марченко


Коли б тільки цю рецензію не хотіли коментувати :((

Скажімо, в "Новинках" однією з перших була вміщена моя рецензія на книжечку Т. Капустіної "Епоха чародіїв". Чудова фентезійна річ для підлітків!
А пройша якось повз усіх непоміченою... Бо видрукувана не в "знаковому" видавництві й авторка, певно, не надто пробивна, і не належить ні до якого галасливого гурту...
Мені за тим текстом щиро жаль.

Щодо книжки Ряполової, то в "Додатковій інформації" ми відразу виставили все, що знайшли на той момент в мережі, зокрема й позитивний відгук.

Гадаю, що цей текст вартий як мінімум суперечки довкола себе. Він не порожній і не безталанний. У ньому є, можливо й не надто привабливе, але досить правдиве лице певного типу наших сучасників, є вдалі моменти, є спроба рефлексувати... Як є і досить механічна мова, явне чергування більш і менш органічних шматків, сюжетні провисання й хаотичність загального задуму й т.д. й т. п. Та оскільки на Хайнлайна, Керола чи Роулінг авторка не тягне, "лайно" у її воконанні залишається лише лайном, абсурд - плутаниною, а світ магії - безсистемними (хоча й інколи цікавими) вигадками.

На даний час переконана, що це не та книжка, яку можна порадити підліткові. Тому ми дискутуємо саме в цьому розділі КЛЮЧа.
Ганнуся Деревій


Дуже шляхетні задуми переслідуєте, але... "Бурецвіт" - книжка для дорослих, а не для підлітків. Слава Б-гу, не вам вирішувати, що читати молодим людям, це тільки на ваш погляд вони геть безголові.
Розберіться краще з дитячою книженцією "Скарби примарних островів", це й справді не варто давати дітям у руки.
Наталя Марченко


Ганнусю! Ви абсолютно праві - "Бурецвіт" - книжка для ДОРОСЛИХ! Я лишень за цю тезу.
І що читати молодим людям теж іще ніколи не бралася визначати, бо то їхнє право і їхній вибір.
Не зрозуміла, правда, засновуючись на яких моїх рецензіях чи висловлюваннях Ви зробили висновок, що я вважаю молодь "геть безголовою"? Швидше, - навпаки: нині вчуся у молодших більше, ніж у ровесників і ще не надто далеко відійша від верхньої межі європейського визначення "молодий" :))

Щодо "Скарбів...", то правило на КЛЮЧі одне: книжка, видрукувана впродовж останніх року-півтора Вам подобається - надсилаєте на неї повноцінну рецензію й ми її виставляємо для загального оголяду. Відрецензована річ викликає у Вас супротив і неприйняття, - пишете на неї повноцінну рецензію - і вона з'являється поряд із попередньою. Ось і все.
На "Бурецвіт" теж ніхто не заважає написати широку схвальну рецензію :))

Мені особисто з українського фентезі, розрахованого на підлітка, сподобалася лише Т. Капустіна з її постпотерівською "Епохою чародіїв". Тому я відрецензувала саме і ЛИШЕ цю книжку :)

Потрібно звикати докладати хоча б якісь зусилля задля відстоювання своїх поглядів і смаків.
Репліка - це вже бульше, ніж байдужість! Чекаю на рецензії!
Тардіс


"Ви абсолютно праві - "Бурецвіт" - книжка для ДОРОСЛИХ!"
Так а хто Вам сказав, що вона для дітей?)
Вано


Тардіс, ви авторці "Бурецвіту" вірите?

Адже ще у жовтні 2006 року вона відіслала свій роман "Бурецвіт" на конкурс "Міський моложіжний роман" від "Фоліо":

"(Anonymous) wrote:
Oct. 10th, 2006 08:37 am (UTC)
Марія Ряполова, адреса mari_r@ukr.net, писанина "Бурецвіт" називається.
Проблема в тому, що і роман не дуже відповідає вимогам - він хоч молодіжний та міський, але до того ж фантастичний, і анкету я нормально не написала,і надіслала бозна-коли...ну, тобто у них є привід мене проігнорувати, але хотілося б знати напевно.
Дякую."

http://folioua.livejournal.com/300.html
Вано


"Ви не знаєте, як відрізнити дітей від молоді? За віком. З 18 років у нас всі дорослі."

Так у тому й проблема роману "Бурецвіт", що психологія головних героїв (Бурецвіта, Лірини, Мережа) на вік 14-16 років. Це вже дорослі (за віком роману) діти.
Тардіс


Ні, шановний, то ви їх підміняєте) От щойно з'їхали з віку аудиторії на "психологічний вік" героїв.
Вано


Так, Тардіс, психологічний вік - то є вік людини, скільки би їй не було фізичних років.
Тому, якщо книга "Бурецвіт", як ви кажете, для дорослих, то, наприклад, мені було не цікаво читати про "дебільнуті" пошуки "орхідеї долі". А от для підлітків, чи дорослих за віком, але ще не розвинених до свого віку, - саме ця книга і є взірцем. Що і було доведено, коли цю книгу затвердили "найкращим дебютом" від України, а на Євроконі тільки підтвердили вибір українських "експертів" з фантастики.

А підміною стосовно того, що рецензія Яни Стогової укладена з коментарів віртуалів на Літакценті, займаєтеся саме ви. Бо на Літакценті цю книгу характеризують набагато жорстокіше, аніж рецензентка.
Тардіс


Вано,
Йшлося про те, що роман не дитячий, а молодіжний. І що ніхто його не представляв, як дитячий. А не про те, кому що цікаво.
Вано


Чому ж підліткова? Мені, наприклад, не байдуже, що деякі білялітературні спеціалісти слова (наприклад, як головний редактор "найкращої української фантастики" Радій Радутний) просувають фантастичне "лайно" в Україні та впевнюють авторів (наприклад, Марію Ряполову, авторку "Бурецвіту"), що це "круто" і "новий напрям у літературі".

Авторка написала свій роман у 18 років. І психологія її героїв у романі на 14-16 років, тобто, підліткова (дитяча), а не молодіжна.

Стосовно того, що молоді або дорослим цікаво читати нижченаведені цитати з роману "Бурецвіт", то не судіть по собі.
Вано


Зі сторінки http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-2/


Читач коментує: 01.07.2011 о 13:25

Оскільки чисельні захисники роману “Бурецвіт” дещо принишкли (сьогодні тут бачу трошки “стареньких”: “Лелін”, “???”, “м.р”, та трошки “новеньких”: “Анті-Марічка”, “Тім Старцев”), почнемо, мабуть, розглядати сам твір.

На сайті “Чтиво” можна прочитати цей твір (це для тих, хто ще не читав, але дуже бажає долучитися до розмови): ttp://chtyvo.org.ua/authors/Riapolova_Maria/Buretsvit/

Спочатку розглянемо, як “лайно” з цього твору лізе, по-перше, до мізків героїв (яким, за словами пана Олега Сіліна, “віриш”), а по-друге, до мізків читачів, які читають та нахвалюють цей твір (адже присутні тут не будуть сперечатися, що кожний читач “іде” з героями книги).

Наведу до розгладу шановних присутніх усі цитати з роману, які стосуються “лайна”:

Прийшов чоловік, який мене «пограбував». Прийшов удень, у кольоровому одязі, як звичайний покупець, і приніс гроші за зілля від невдач.
— Дуже добре, — сказала я, — бо в мене останнім часом самі лише витрати. Ну як, допомогло?
— Ніби все налагодилося, але я почуваю себе так, ніби моє життя — просто лайно, — поскаржився мій клієнт.
— Нічого дивного. Звичайний побічний ефект від цього зілля.

— Яка рима до слова «лайно»? — подав голос Мереж із заднього сидіння. — Гей, ти мене чуєш?
— Я не гей.
— Яка рима до слова «лайно»?
— Ти вже на себе критику віршовану пишеш?
— Лірино, яка рима до слова «гей», тьху, до слова «лайно»?
— А ти з нього починай, — порадила я, — римувати не доведеться.
— Гм… а що, можна…

— Тримай, — Бурецвіт простяг йому бутерброд і посунув у його бік одну з тарілок. — Їж. Так, а це тобі, Ліринко.
— Дякую.
— Це ж не ти вигадувала ці пункти, правда? — шукач енергійно почав різати свою котлетку.
— Ні.
— То я можу сказати, так? Дурня повна.
— Угу, — підтвердив Мереж. — Лайно.
— Але ж не мені одному мучитися, правда? То вчи, Мережику, вчи.
— Щоб тебе негри з’їли!
— Расист!
— Козел!
— Хлопці!
— Смачного, — побажав Бурецвіт.

Лайно — продукт мільярдів срак,
Я вже не знаю, що робити…
Все йде не так, все йде не так!
Хай йому грець! Не хочу жити!
Лайно — на кожному узбіччі,
Ідуть часи — тече лайна ріка,
В одне лайно не ввійдеш двічі.
Хоч можна жерти і співати,
Та все — лайно, лайна багато.
Скажімо, так, як-от вино,
Лише смердить дедалі більше.
Пишу про нього в цьому вірші.
З лайна усі ми піднялися
І повертаємось в лайно.
Лайно воно!
Мед робить бджілка, ми — лайно!
Бо ми самі — таке ж лайно!
Хай йому грець!
Усе — лайно!
Настала мертва тиша.

— Я довго працював над цими двома рядками: «Ідуть часи — тече лайна ріка, в одне лайно не ввійдеш двічі». Довго працював, так, але ж воно того варте! — Мереж став для переконливості кивати головою.
— Як вірш називається? — поцікавився шукач.
— «Лайно».
— Угу… ну, правильно називається.
— Ти на що натякаєш? — Мереж увесь наїжачився.
Бурецвіт поглянув мені у вічі.
— Лірино, скажи йому правду. Чому ти не скажеш? Це ж лайно, а не вірш. Ти ж знаєш, ти не можеш думати інакше.

Вано


(продовження цитати Читача з Літакценту)

— Лірино! — обуренню творця не було меж. — Ти сказала, тобі не сподобався вірш?! Але… чому?
— Бо він — лайно! — радісно вигукнув Бурецвіт.
— Вибач, Мереже. Це… просто… не моє. Знаєш, що дівчата люблять. Кохання там, про файних хлопців, про квіточки. А ти все «лайно» та «лайно».
— Які там хлопці-квіточки, Лірино, не роби з себе дурепу, ніхто не повірить, — шукач явно святкував тріумф.
— Що ви в цьому розумієте? Що ви думаєте, ви розумієте?
Хто ви такі, щоб називати це лайном? Ти гадаєш, що в тебе вийшло би краще. Тобі так легко думати, бо ти нікому й не читав. Бо знав, як люди полюбляють називати все лайном!
— Вибач, друже, але у вірші сказано ясно: «Все лайно». Як усе, то й вірш твій теж. Чого ж ти сердишся?
— А, от воно що! То… то в мене такий талант, що ти відразу перейнявся моїми ідеями?
— Ні, тут ти правий, — вже без насмішки визнав Бурецвіт. — Тут ти мене спіймав. Я не перейнявся твоїми ідеями і не вважаю, що все лайно. А твій вірш лайном усе ж таки вважаю.
— Бо він не схожий на інші? Чи тому, що тобі приємно так думати? Що за надрозумні ваги в твоїй голові, аби ти знав, що це лайно?! Ти такий впевнений, ти вмієш правильно сортувати, так? Ти такий розумний, га, паскуднику? Це дуже вигідно, казати: «Це лайно»! Ніби нічого й не зробив, а почуваєшся просто переможцем! Кайф, кажи, кайф?

У Мережа був свій підхід. У наших горе-клієнтах він убачав прекрасну аудиторію для пропагування своїх ідей.
— Життя коротке. І життя — лайно. Збагніть, що життя — лайно, і забудьте про всі ці дрібниці.

— Любі друзі!
Ніколи не починайте так свою промову, особливо якщо тема її — не надто приємна.
— Бог створив цю планету, і вона йому не сподобалася. Тому Бог заселив її людьми, — Мереж планував підготувати кращий виступ, але загуляв, тому вийшло трохи уривчасто. — Головна місія людей на землі — підтримувати на ній належний рівень лайна. Ми всі рухаємося до того, щоб стати лайном. Усіма речами, нами створеними, ми користуємося лише певний час перед тим, як вони стануть лайном. Тобто сміттям, гниллю, непотребом. Ви повинні широко розуміти поняття «лайно».
— Як людина, що закінчила медичний університет, я можу запевнити вас, що це абсолютно неможливо, — із поблажливою усмішкою пояснював якийсь чоловічок невеликому колу слухачів.
— Ваша медицина ще просто не доросла, — відказала Шума. — Я займаюся не так давно, а ніс уже вкоротився на чотири міліметри.
— А мені здається, трохи виріс, — насмішкувато шпигнув пан Шмига. Сьогодні він був спокійний, бадьорий та усміхнений.
Певно, інопланетяни відклали свій наступ.
— Та що ви таке кажете? — Шума стурбовано торкнулася носика. — Я заміряла.
Чого вони не слухають Мережа? Бовдури.
— … Як би ви хотіли бути поховані? Знаєте, от живе собі людина, вважає, що вона щось значить, а потім від неї лишається паралелограмчик із хрестом або каменюкою. І знаєте, це так принизливо. Навіть якщо каменюка дуже велика, і не просто каменюка, а пам’ятник, і не просто пам’ятник, а обкладений квітами цілий рік — все одно це так принизливо, що краще б уже нічого не лишалося. І я розсудив, хай мене кремують. А попіл куди? І рішення прийшло миттєво. В унітаз. Унітазові я віддавав так багато протягом свого життя. Усе, що я створював, усе моє лайно. Я хочу злитися з ним у вічності.

— Життя — лайно-о-о, лайно життя-а-а! — проспівав Мереж на мотив «Журчат ручьи».

Вано


(продовження цитати Читача з Літакценту)

— Мені жодного разу не поталанило в цьому житті, крім одного, коли мене не зґвалтувала діваха на ім’я Мрія. Але насправді я вважаю, що мені не пощастило й тоді.
— Що ще за Мрія? — насупилася Вулик. — І я вважаю це, як не дивно, подарунком долі. Завдяки тому, що, на відміну від інших, я ніколи не бачив оманливих вогників фортуни на своєму шляху, я ясно розумію, яке лайно життя.
— Це… це не має значення.
— Я кажу вам це, щоб ви зрозуміли, що життя — лайно.
Байдуже, своє життя ви прожили, чи ні, байдуже, як довго ви жили і скільки разів.
— Що він верзе? — почулося звідкілясь позаду.
— Я кажу вам це, аби ви цілком урозуміли, що життя — будь-що лайно, і не дуже переймалися тим, що я вам зараз скажу.

«Які ж ми засранці», — подумала я.
— Припини, це все зовсім не так.
— Шановні, — Бурецвіт покашляв, щоб прочистити горло, — не переймайтеся. Згадайте мудрі слова Мережа про життя, що є лайном. Шановні, я ж іще нічого не сказав…

— Чортівня! — крикнула Перла. — Я влізла долонею в собаче лайно!
— Мої вітання, — відгукнувся шукач.
Я засміялася ще дужче.



Читач коментує: 01.07.2011 о 13:35

Як можна побачити, головний герой роману “Бурецвіт” молодої талановитої письменниці Марії Ряполової шукач “орхідеї долі” Бурецвіт спочатку вважає, що життя – не лайно, але, після спілкування з іншою головною героїнею роману Ліриною, сприймає життя, як лайно.

І не він один. З першого згадування у цьому романі про “лайно”, можна побачити, що суть бізнесу головної героїні (продаж чудових, нафантазованих талановитою авторкою, квітів) полягає у “розповсюдженні” в світі героїні цього “лайна”, адже це “звичайний побічний ефект” від її зілля. ;)



Читач коментує: 01.07.2011 о 13:37

І тепер у мене виникає питання, чи можна “вірити” цим двом головним героям роману Марії Ряполової “Бурецвіт”?



Читач коментує: 01.07.2011 о 13:50

Тепер розлянемо ту цитату, де головна героїня пропонує почати віршування зі слова “лайно”:

“— Яка рима до слова «лайно»? — подав голос Мереж із заднього сидіння. — Гей, ти мене чуєш?
— Я не гей.
— Яка рима до слова «лайно»?
— Ти вже на себе критику віршовану пишеш?
— Лірино, яка рима до слова «гей», тьху, до слова «лайно»?
— А ти з нього починай, — порадила я, — римувати не доведеться.
— Гм… а що, можна…”

Цей месидж також цілком “авторський”, бо талановита авторка почала свою письменницьку кар’єру з роману, який здобув міжнародне визнання і у якому оспівується “лайно”.

Тим самим довівши усім присутнім, що оспівування “лайна” – це найкраща тема у світі, де життя – лайно.

У захваті від цього роману, як ми вже знаємо, вже багатенько людей: члени і керівництво ВОЛФ, журі міжнародного “Єврокону”, не кажучі вже про чисельних друзів-захисників, які теж бажають знайти свою “орхідею долі” в лайні.



Читач коментує: 01.07.2011 о 13:53

У попередньому коментарі треба читати так: “У захваті від цього роману, як ми вже знаємо, вже багатенько людей: члени і керівництво ВОЛФ, журі міжнародного “Єврокону”, не кажучі вже про чисельних друзів-захисників, які теж бажають знайти свою “орхідею долі” в лайні., тобто житті”.

Вано


Читач коментує: 01.07.2011 о 14:21

Далі у цьому романі “Бурецвіт”, авторка якого Марія Ряполова заслуговує заохочувальної премії (на думку міжнародної спільноти сучасних фантастів), слово “лайно” зустрічається у розмовах головних героїв роману:

“— Тримай, — Бурецвіт простяг йому бутерброд і посунув у його бік одну з тарілок. — Їж. Так, а це тобі, Ліринко.
— Дякую.
— Це ж не ти вигадувала ці пункти, правда? — шукач енергійно почав різати свою котлетку.
— Ні.
— То я можу сказати, так? Дурня повна.
— Угу, — підтвердив Мереж. — Лайно.
— Але ж не мені одному мучитися, правда? То вчи, Мережику, вчи.
— Щоб тебе негри з’їли!
— Расист!
— Козел!
— Хлопці!
— Смачного, — побажав Бурецвіт.”

“Лайно — продукт мільярдів срак,
Я вже не знаю, що робити…
Все йде не так, все йде не так!
Хай йому грець! Не хочу жити!
Лайно — на кожному узбіччі,
Ідуть часи — тече лайна ріка,
В одне лайно не ввійдеш двічі.
Хоч можна жерти і співати,
Та все — лайно, лайна багато.
Скажімо, так, як-от вино,
Лише смердить дедалі більше.
Пишу про нього в цьому вірші.
З лайна усі ми піднялися
І повертаємось в лайно.
Лайно воно!
Мед робить бджілка, ми — лайно!
Бо ми самі — таке ж лайно!
Хай йому грець!
Усе — лайно!
Настала мертва тиша.”

“— Я довго працював над цими двома рядками: «Ідуть часи — тече лайна ріка, в одне лайно не ввійдеш двічі». Довго працював, так, але ж воно того варте! — Мереж став для переконливості кивати головою.
— Як вірш називається? — поцікавився шукач.
— «Лайно».
— Угу… ну, правильно називається.
— Ти на що натякаєш? — Мереж увесь наїжачився.
Бурецвіт поглянув мені у вічі.
— Лірино, скажи йому правду. Чому ти не скажеш? Це ж лайно, а не вірш. Ти ж знаєш, ти не можеш думати інакше.”

“— Лірино! — обуренню творця не було меж. — Ти сказала, тобі не сподобався вірш?! Але… чому?
— Бо він — лайно! — радісно вигукнув Бурецвіт.
— Вибач, Мереже. Це… просто… не моє. Знаєш, що дівчата люблять. Кохання там, про файних хлопців, про квіточки. А ти все «лайно» та «лайно».
— Які там хлопці-квіточки, Лірино, не роби з себе дурепу, ніхто не повірить, — шукач явно святкував тріумф.
— Що ви в цьому розумієте? Що ви думаєте, ви розумієте?
Хто ви такі, щоб називати це лайном? Ти гадаєш, що в тебе вийшло би краще. Тобі так легко думати, бо ти нікому й не читав. Бо знав, як люди полюбляють називати все лайном!
— Вибач, друже, але у вірші сказано ясно: «Все лайно». Як усе, то й вірш твій теж. Чого ж ти сердишся?
— А, от воно що! То… то в мене такий талант, що ти відразу перейнявся моїми ідеями?
— Ні, тут ти правий, — вже без насмішки визнав Бурецвіт. — Тут ти мене спіймав. Я не перейнявся твоїми ідеями і не вважаю, що все лайно. А твій вірш лайном усе ж таки вважаю.
— Бо він не схожий на інші? Чи тому, що тобі приємно так думати? Що за надрозумні ваги в твоїй голові, аби ти знав, що це лайно?! Ти такий впевнений, ти вмієш правильно сортувати, так? Ти такий розумний, га, паскуднику? Це дуже вигідно, казати: «Це лайно»! Ніби нічого й не зробив, а почуваєшся просто переможцем! Кайф, кажи, кайф?”

Як ми можемо тут прочитати, головні герої Лірина і Бурецвіт, шукач “орхідеї долі”, дуже негативно ставляться до творчості ще одного героя роману Мережа.

Але ж у цих цитатах з роману є і лексика “захисників” цього роману, які тут дописують майже тими самими словами та користуються тими самими “аргументами” у розмові.

Це наводить на думку, що захисники цього роману при його прочитанні “йшли” або з Мережем, або з Ліриною, або з Бурецвітом.

Вано


Читач коментує: 01.07.2011 о 14:37

Далі у романі “Бурецвіт” молодої талановитої письменниці (ні, Письменниці!) Марії Ряполової слово “лайно” виходить на міжнародний, пардон, Міжгалактичний рівень:

“У Мережа був свій підхід. У наших горе-клієнтах він убачав прекрасну аудиторію для пропагування своїх ідей.
— Життя коротке. І життя — лайно. Збагніть, що життя — лайно, і забудьте про всі ці дрібниці.”

“— Любі друзі!
Ніколи не починайте так свою промову, особливо якщо тема її — не надто приємна.
— Бог створив цю планету, і вона йому не сподобалася. Тому Бог заселив її людьми, — Мереж планував підготувати кращий виступ, але загуляв, тому вийшло трохи уривчасто. — Головна місія людей на землі — підтримувати на ній належний рівень лайна. Ми всі рухаємося до того, щоб стати лайном. Усіма речами, нами створеними, ми користуємося лише певний час перед тим, як вони стануть лайном. Тобто сміттям, гниллю, непотребом. Ви повинні широко розуміти поняття «лайно».
— Як людина, що закінчила медичний університет, я можу запевнити вас, що це абсолютно неможливо, — із поблажливою усмішкою пояснював якийсь чоловічок невеликому колу слухачів.
— Ваша медицина ще просто не доросла, — відказала Шума. — Я займаюся не так давно, а ніс уже вкоротився на чотири міліметри.
— А мені здається, трохи виріс, — насмішкувато шпигнув пан Шмига. Сьогодні він був спокійний, бадьорий та усміхнений.
Певно, інопланетяни відклали свій наступ.
— Та що ви таке кажете? — Шума стурбовано торкнулася носика. — Я заміряла.
Чого вони не слухають Мережа? Бовдури.
— … Як би ви хотіли бути поховані? Знаєте, от живе собі людина, вважає, що вона щось значить, а потім від неї лишається паралелограмчик із хрестом або каменюкою. І знаєте, це так принизливо. Навіть якщо каменюка дуже велика, і не просто каменюка, а пам’ятник, і не просто пам’ятник, а обкладений квітами цілий рік — все одно це так принизливо, що краще б уже нічого не лишалося. І я розсудив, хай мене кремують. А попіл куди? І рішення прийшло миттєво. В унітаз. Унітазові я віддавав так багато протягом свого життя. Усе, що я створював, усе моє лайно. Я хочу злитися з ним у вічності.”

Тут ми вже бачимо, що поняття “лайно” – це не те, що мається на увазі, як продукт життєдіяльності. Це ми так розуміємо. Але авторка закликає нас вустами героя: “Ви повинні широко розуміти поняття «лайно»”.

І, здається, поважні дядьки-фантасти це вже зрозуміли, бо заохотили молоду талановиту авторку роману “Бурецвіт” розповсюджувати своє “лайно” у нашому світі. :)



Читач коментує: 01.07.2011 о 14:40

Далі у романі герой Мереж навіть співає про лайно на чужі мотиви:

“— Життя — лайно-о-о, лайно життя-а-а! — проспівав Мереж на мотив «Журчат ручьи».”

Вано


Зі сторінки http://litakcent.com/2011/06/21/ukrajinske-fentezi-na-eurocon-2011/comment-page-3/


Читач коментує: 01.07.2011 о 14:47

Потім з талановитим завзяттям авторка слово “лайно” вкладає в уста й інших героїв (це, мабуть, для тих цитачів, яким до мізків це слово ще не залізло):

— Мені жодного разу не поталанило в цьому житті, крім одного, коли мене не зґвалтувала діваха на ім’я Мрія. Але насправді я вважаю, що мені не пощастило й тоді.
— Що ще за Мрія? — насупилася Вулик. — І я вважаю це, як не дивно, подарунком долі. Завдяки тому, що, на відміну від інших, я ніколи не бачив оманливих вогників фортуни на своєму шляху, я ясно розумію, яке лайно життя.
— Це… це не має значення.
— Я кажу вам це, щоб ви зрозуміли, що життя — лайно.
Байдуже, своє життя ви прожили, чи ні, байдуже, як довго ви жили і скільки разів.
— Що він верзе? — почулося звідкілясь позаду.
— Я кажу вам це, аби ви цілком урозуміли, що життя — будь-що лайно, і не дуже переймалися тим, що я вам зараз скажу.


Читач коментує: 01.07.2011 о 14:49

Помилки набору. :( Треба читати так:

Потім з талановитим завзяттям авторка слово “лайно” вкладає в уста й інших героїв (це, мабуть, для тих читачів, яким до мізків це слово ще не залізло):

— Мені жодного разу не поталанило в цьому житті, крім одного, коли мене не зґвалтувала діваха на ім’я Мрія. Але насправді я вважаю, що мені не пощастило й тоді.
— Що ще за Мрія? — насупилася Вулик. — І я вважаю це, як не дивно, подарунком долі. Завдяки тому, що, на відміну від інших, я ніколи не бачив оманливих вогників фортуни на своєму шляху, я ясно розумію, яке лайно життя.
— Це… це не має значення.
— Я кажу вам це, щоб ви зрозуміли, що життя — лайно.
Байдуже, своє життя ви прожили, чи ні, байдуже, як довго ви жили і скільки разів.
— Що він верзе? — почулося звідкілясь позаду.
— Я кажу вам це, аби ви цілком урозуміли, що життя — будь-що лайно, і не дуже переймалися тим, що я вам зараз скажу.


Читач коментує: 01.07.2011 о 14:58

І нарешті авторка домагається свого!

Завдяки її талановитій фантастиці головний герой Бурецвіт, шукач “орхідеї долі” повністю сприймає той головний месидж:

“«Які ж ми засранці», — подумала я.
— Припини, це все зовсім не так.
— Шановні, — Бурецвіт покашляв, щоб прочистити горло, — не переймайтеся. Згадайте мудрі слова Мережа про життя, що є лайном. Шановні, я ж іще нічого не сказав…”



"На літакценті було дурні багато, так, але реца за змістом, а місцями і дослівно повторює дописи Марічки, Читача та деяких інших віртуалів. Ви б хоч лексику змінювали, чи що."

Як можна бачити, рецензентка Яна Стогова ще дуже поблажливо розглянула цей роман "Бурецвіт" і ніяким чином не повторює дослівно ані дописи Марічки, ані дописи Читача, ані дописи інших "віртуалів".
А от "захист" роману "Бурецвіт" у своїх "аргументах" таки повторюється...


"Рецу цю Яна-Марічка намагалася пропихнути на літакцент, але редакторка її забракувала."

Це ви знаєте напевно від "Яни-Марічки" чи від редакторки Літакценту?
Якщо від останньої, то дуже прикро, що і вона долучилася до розповсюдження в Україні "лайна" серед молоді.

"І ви все це знаєте, тож не гайте мій час."

А ви, Тардіс, самі тут дописуєте. Чому?
Вано


Вибачте, ще одна цитата з Літакценту (для повноти картини):

Читач коментує: 01.07.2011 о 15:07

А далі вже й інша головна героїня роману Лірина навіть не намагається надати спротив, і тільки “сміється”, бо разом їз “шукачем” теж знайшла свою “долю”:

“— Чортівня! — крикнула Перла. — Я влізла долонею в собаче лайно!
— Мої вітання, — відгукнувся шукач.
Я засміялася ще дужче.”
Тардіс


о, знову ваші простирадла. Ні-ні, перечитувати я не збираюся, флудіть далі сам з собою))
Тардіс


До речі, якщо вже про цитування.
Якби ви користувалися друкованим виданням, а не відсканованим текстом, де завше купа помилок і абзаци зліплені до купи, ви б знали, що репліка "І я вважаю це, як не дивно, подарунком долі. Завдяки тому, що, на відміну від інших, я ніколи не бачив оманливих вогників фортуни на своєму шляху, я ясно розумію, яке лайно життя." також належить Мережу.
І вона аж ніяк не може належать тендітній дівчинці на ймення Вулик) Ніхто не вкладав слово "лайно" до її вуст)
А "Настала мертва тиша" вже не належить до вірша)

"А ви, Тардіс, самі тут дописуєте. Чому?"
Дійсно. Мій перший допис адресувався аж ніяк не вам, а пані Наталі Марченко. Бо вона чомусь думає, що роман позиціонується як дитячий.
Ну а далі ви, за своєю звичкою, втягнули мене у флуд.
В якому, звісно, нема сенсу. Тож бувайте здорові)
Igor


Шановні дописувачі!
В черговий раз закликаю обговорювати власне твір, а не автора/рецензента. Якщо маєте власний погляд, будь ласка, надсилайте змістовну рецензію, і ми надрукуємо її як альтернативну.
Не забувайте: Ваші коментарі читатимуть і діти - тому прохання бути толерантнішими.
В іншому разі я змушений буду закрити ці гілки обговорення.
Модератор
Наталя Марченко


Пане Тардіс!
Вибачте, що не вклинилася раніше у розмову! Була певна, що моєї репліки-передмови та пояснень у відповіді Ганнусі достатньо :)

Отже, як дослідник книжки для дітей і критик із суто фентезійних романів для підлітків, що останнім часом видрукувані в Україні, я особисто відзначила лише один - Т. Кропивіної "Епоха чародіїв".
Якщо опиратися на дані нашої бібліотеки, дівчатка читають цей твір навіть з більшою охотою й частіше, ніж Поттеріану.
Повірте, що мене більше дивує і тривожить тиша навколо "Епохи чародіїв", ніж галас навколо "Бурецвіта"!
Відразу наголошую, що не знаю жодної з авторок ні особисто, ні віртуально :)))

Чому я вирішила, що книжка Ряполової позиціонується як підліткова?
Як уже писала у вступному абзаці, спершу, був досвід "Рутенії", котру раптом виставили на дитячий книжковий фестиваль і навіть відзначили!!! Вдячна Т. Щербаченко, що вона відразу фахово й толерантно розставила крапки й наголоси щодо цього твору як можливого претендента на "дитяче" читання.
Про існування "Бурецвіту" дізналася, коли до мене звернулися кілька колег, запитуючи, чи цю книжку можна брати у фонд і пропонувати підліткам.
Перечитавши твір, відповіда - НІ, НЕ МОЖНА.
Чому?
...зокрема, й з тих причин, що відзначила рецензентка й читачі на "Акценті". + на мій погляд, текст є незрілим художнім відтворенням низки тренінгових методик т.з. "особистісного зростання" чи, що вірогідніше, книжок, що про них розповідають. Т.т. авторка ознайомилася з техніками, але їх не засвоїла. Відтак, її твір нашпигований саморобними бомбочками невідомої дії :)) Для фахівця - безглуздо, для дилетанта - небезпечно, для дитини - вбивче.
Відтак, вдячна пані Яні Строговій, рецензія котрої надійшла на той час. Оприлюднивши її думки та демонструючи рівень і напрямок дискусії, яку провокує даний текст, ми маємо змогу донести до ДИТЯЧИХ і частково ШКІЛЬНИХ бібліотек (на працівників і користувачів яких розрахований наш ресурс!) месідж щодо його сутнісного наповнення.
Адже навіть хороший бібліотекар може спокуситися "преміальним статусом" книжки з огляду на юний вік героїв...
Тардіс


Пані Наталю!

"був досвід "Рутенії", котру раптом виставили на дитячий книжковий фестиваль і навіть відзначили"
Я читав вступ, але до чого тут Рутенія? Це інша книга іншого автора. Бурецвіт ніколи не виставляли на дитячий книжковий фестиваль.

Так, існує така думка, що фентезі - то чтиво винятково для підлітків. Це стереотип. То треба боротися зі стереотипами, а не з конкретними творами, що ніколи на звання дитячої літератури не претендували.
В чому я не правий?

Щодо тренінгових методик. Подібні мені не зустрічалися) То думаю, то лише витвір уяви. Але справа не в тому. Це пригодницький роман, а не інструкція. У другій половині роману дається пояснення усіх вправ. Де, крім, іншого, мовиться:
"Усі інші завдання, крім четвертого, із зіллям Миті, добираються конкретними русалками для конкретного шукача. Тому тут усе залежить від власних збочень русалки.
Наші русалки найбільшою проблемою людей, яка не дає їм бути цілком вільними, вважають самомилування (...) У русалок був певний ідеал шукача, якого, правда, ще ніхто ніколи не досягав. Та й самі вони були від цього ідеалу далекі. Але метою близнюків було розширити його погляд на світ і допомогти шукачеві визначити головні пріоритети, які спрямовуватимуть його, коли всі інші орієнтири зникнуть.
Звісно, не кожен може пройти шлях шукача. Для цього треба мати чисте серце та засрані мізки."
Це, так би мовити, для тих, хто в танку.

Звичайно, якщо розглядати книги з погляду "а раптом хтось вчинить так, як один з героїв", то більшість літератури слід вилучити з усіх бібліотек. В тому числі і суто дитячої))
Дорослі ж люди не підриваються на "бомбочках" з художньої літератури, якщо це не щось супер-бупер геніальне, що зриває дашок) І хоч критики намагаються подати твір, як саме такий) я думаю, вони перебільшують)

А героям там, здається, всім за 20.
Наталя Марченко


Пане Тардіс!
Ви пропустили абзац: "Про існування "Бурецвіту" дізналася, коли до мене звернулися кілька колег, запитуючи, чи цю книжку можна брати у фонд і пропонувати підліткам":))
Я ВЗАГАЛІ НЕ ЗНАЛА про цей роман, поки мене про нього кілька разів не спитали працівниці ДИТЯЧИХ бібліотек!!!
Як і Ви я точно не можу радити його підліткам :)))
Коли б рецензія Яни Стогової (з якою я, до речі, теж реально не знайома :))) з'явилася на "ЛітАкценті", я б просто зробила відповідні посилання (скажімо, в "Дискусійному клубі") як і на статтю Т. Щербаченко щодо "Рутенії" - і ВСЕ.

Чому саме рецензію Стогової, як Ви свідчите, "забракував "ЛітАкцент" - я не знаю, як не знала про те, що її туди подавали :)))
Але як постійний (від самої з'яви) читач Акценту зауважила, що там не було жодної негативної рецензії на видання "Кальварії". Можливо, Ви знаєте чому? :))

Як я зрозуміла, всі захисники й противники "Бурецвіта" зібралися нині саме на КЛЮЧі, бо жоден "дорослий" ресурс чи видання ВЗАГАЛІ НІЯК НЕ ВІДРЕДАГУВАЛИ на появу цієї книжки :)))
Напевно тому, що написати серйозну позитивну рецензію під власним прізвищем на цей текст неможливо або ...соромно.
Якщо ні, - пишіть! :)))
Наталя Марченко


Вибачте, забула щодо "Рутенії" і т.п.
Все просто. Українське фентезі, вибачте, продається погано. Як мінімум, гірше, ніж "дитячі" видання. Тому цілком розумію менеджерів, які намагаються позиціонувати дорослі по суті книжки як підліткові, намагаючись захопити додаткове коло потенційних покупців.
Чи повинні саме ці тексти ввійти в коло дитячого читання я не певна. Ось і все.
Тардіс


Пані Наталю!

Ну вони у Вас спитали. Ви відповіли. Ніхто не загинув?) Ну от і добре. Ні, я розумію, гонорарів нема, мало хто пише, а тут рецензія надходить... не зовсім по темі, але якщо подумати, то можна прив'язати. І так Ви увійшли у зону покриття "бурецвітофлуду", тож тепер не дивуйтеся)

"Але як постійний (від самої з'яви) читач Акценту зауважила, що там не було жодної негативної рецензії на видання "Кальварії". Можливо, Ви знаєте чому? :))"

Не знаю. Але Кальварія гордо виставила посилання на цю Янину тролерецензію на своєму сайті, тож, певно, їм подобаються негативні реци)

"Як я зрозуміла, всі захисники й противники "Бурецвіта" зібралися нині саме на КЛЮЧі, бо жоден "дорослий" ресурс чи видання ВЗАГАЛІ НІЯК НЕ ВІДРЕДАГУВАЛИ на появу цієї книжки :))) "
Пані Наталю, Ви не праві, ой не праві... Ви прогугліть той "Бурецвіт", його вже де тіки нема) І зібралися тут лише я і Ганнуся)
І годі мене вербувати)
Я думаю, рецу має писати людина, яка не знайома з автором і не має щодо нього жодних упереджень. То це не я) Моя рецензія може бути упередженою. А оскільки я, на відміну від панів з Дніпропетровська, маю уявлення про етику та літературну критику, то цього не робитиму, вибачайте)

А з "Епохою чародіїв" ознайомлюся, як буде час, якщо Ви так радите)
Наталя Марченко


Пане Тардіс!
Насамперед дякую за виваженість і позитивний настрій! :))

"Зона покриття "Бурецвітофлуду" мене жодним чином не дивує і не дратує, бо, на жаль, у нас і досі ледь не вся літературна царина як чорнозем під Києвом "позонована" на шматочки з високими заборами :)) Але щоразу все більше людей, вийшовши з-за свого забору, залишаються біля КЛЮЧа, бо тут ніхто й нікому нічого не винен і правило одне: Не свиняч! А ще немає заборів, і є де гратися дітям, і можна просто мовчки слухати, про що шепочуться мамочки біля колисок...

Щодо "Кальварії" - молодці! Жаль, що послалися вони таки на Буквоїд, а не на КЛЮЧ, хоч у нас рецензія вивішена раніше :((
А щодо "подобаються негативні рецензії", то, на жаль, будь-яких рецензій навіть на видання культового українського видавництва "Кальварія" так мало!!! А насправді дискусійних, нехай і негативних, - то і зовсім одиниці...
Я стежу за виданнями "Кальварії", особливо відколи у них з'явився й "дитячий" напрямок. Була б щиро вдячна, коли б хтось не полінувався відгукнутися на "Леґенди іншої Тери. Сказання перше" Сергія Батурина, бо саме цю книжку позиціонують у "дитячій" серії. Якщо знайду час, обов'язково розповім про "Коротку історію для юних читачів" Гомбріхта...

Щодо "Бурецвіту" - прогуглила і не лише :))) ЖОДНИХ інших повноцінних рецензій, окрім згаданих на КЛЮЧІ, не "вигуглила" :((( Ну, ледачі у нас пошановувачі літератури! :))

А вербувати людей небайдужих і насправді на щось здатних я не припиню!!! Люблю я книжки для дітей і щиро вірю, що від спілкування з ними кожен хоть на крок наблизиться до Царства Божого, бо хоч на мить стане як дитина.

Тому пишіть рецензії. Не можете ж Ви бути упередженими щодо всіх авторів, особливо "дитячих" :))) А що справді маєте уявлення про етику та літературну критику, Ваша праця може стати зразком для інших. Можете зробити огляд фентезійного в дитячій літературі останніх років чи, навпаки, - подумати над тим, якими постають діти й підлітки зі сторінок сучасної фентезійної літератури...

Щодо Капустіної, гляньте мою рецензію в "Новинках" десь на початку розділу, а книжка має бути в дитячих бібліотеках, принаймі, в Києві.
Шануймося!
Тардіс


Пані Наталю, дякую і Вас за те саме)

"Ну, ледачі у нас пошановувачі літератури!"
Ну, шо ледачі, то ледачі) Нині рецензії пишуть переважно або з любові, або з ненависті (частіше:)). Це й неправильно. Бо виходить, що виходить)

Що ж, як матиму натхнення на такі теми, то напишу) Я ж читаю переважно не дитячі книжки)
Батурин непогано пише. Але "Леґенди іншої Тери" ще не читав. Тож хай Вам поки на цей твір напише Яна Стогова;)

Успіхів:)
Наталя Марченко


Хочу привернути увагу учасників розмови до матеріалу Марічки Ніконової "Ініціальна функція підліткової літератури", що розміщений нами під рецензією на книжку "Скарби примарних островів", оскільки є реакцією авторки як на текст, так і на його обговорення на КЛЮЧі.
Гадаю, висловлені пані Марічкою думки варті уваги та більш широкого обговорення не лише в межах читацького, а й у науковому дискурсі.
Запрошую всіх слідувати доброму прикладові пані Марічки та вчитися серйозно розмірковувати над художнім світом сучасної книжки, зокрема для дітей і підлітків.