В. Ю. Шевцов. "Оберіг : міфи і легенди Ук-Ра-їни"
13 вересня 2011, 11:03   Автор: Наталя Марченко, Оксана Малай

Шевцов, В. Ю. Оберіг : міфи і легенди Ук-Ра-їни / В. Ю. Шевцов ; худож. В. В. Крижанівський [та ін.] ; мал. О., Т. та О. Вакуленків. - Д. : Арт-Прес, 2010. - 277 с. : іл.Для старшого шкільного віку

В.Шевцов. "Оберіг"Про старожитності рідного народу можна розповідати по-різному.
Ти, стовідсотково, вже не раз читав у різних записах народні казки, думи, легенди та перекази тощо. Можливо, навіть тримав у руках справжні наукові зібрання українського фольклору та праці вчених-фольклористів. А ще ж є чимало всіляких переказів і обробок міфів народів світу, де основні сюжети переповідають так, щоб було легше та цікавіше читати. Є захоплюючі книжки-фентезі, в яких автори на основі міфології різних часів і народів вигадують власні неймовірні історії, героїв і богів, яких ніколи не було в знаному людством світі. Є величезна кількість релігійних і містичних книг, у яких дійсність постає в незвичному і таємничому переломленні людської віри та людських страхів і найпотаємніших бажань.
А ще є книжки, в яких автори на основі власних спостережень і припущень, засновуючись на дослідженнях учених та інших джерелах, намагаються створити ніде не зафіксовані, але цілком ймовірні міфи, художньо реконструюючи те, що, на жаль, не збереглося достовірно.
Саме такою є ця книжка, напрочуд ошатно видана дніпропетровським видавництвом «АРТ-ПРЕС». Варті уваги як чудові репродукції картин В. Крижанівського, використані у виданні, так і обробки В. Шевцовим автентичних переказів і легенд Слобожанщини. Одні з авторських припущень видаються зовсім фентезійними, інші — цілком можливими, ще інші — живими захоплюючими народними оповідками. Але на загал, усі оповіданнячка та нариси легко читаються і залишають по собі щемке бажання повірити письменникові на слово…
Сподіваюся, книжка спонукає тебе прислухатися до того, що розповідають про рідні місця твої власні дідусі та бабусі, й уважніше придивитися до буденних околиць, які, можливо, приховують дивовижні історії минулого. І якщо навіть ніде в «серйозних» книжках немає підтвердження неймовірним оповідям про заснування твого села римлянами чи появу струмка завдяки мужній дівчині чи козаку-характернику, — не біда. Головне, що твій світ стане цікавішим і розмаїтішим, а життя буде осяяне чарівним світлом легенди та дива!

Наталя Марченко

Дорослому читачеві

«Оберіг»: від чого слід берегтися, купуючи книгу про українську міфологію…

Цього року білоруські науковці видали ґрунтовне наукове дослідження — енциклопедичний словник «Міфалогія бєларусаў» (Мінськ, 2011). Мають схожі видання і росіяни (правда, із прагненням охопити ширші простори): «Славянская мифология» (Москва, 2002), «Мифы народов мира. Энциклопедия в 2 т.» (Москва, 1991–1992), «Мифологический словарь» (Москва, 1991). На жаль, в Україні досі такої узагальнювальної праці академічного рівня не створено. Однак в історії української фольклористики — чимало студій, присвячених міфології: М. Костомарова «Славянская мифология» (К., 1846), О. Потебні «О мифическом значении некоторых обрядов и поверий» (М., 1865), його ж «Объяснения малоруских и сродных народных песен» (Варшава, 1887), В. Гнатюка «Нарис української міфології» (1918, виданий 2000 р.)… Є й сучасні цікаві та глибокі спроби дослідити українську міфологію, приміром, Н. Хобзей «Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник» (Львів, 2002), В. Давидюка «Первісна міфологія українського фольклору» (Луцьк, 2007).
Чи звертаються до цих наукових джерел автори, які сьогодні прагнуть «реконструювати» для «широкого загалу» (насамперед, «для дітей і юнацтва») українську міфологію?  А, мабуть, таки ні, бо те, що доводиться читати у таких «міфах і легендах», просто приголомшує.
Аби добре ілюстроване відомим українським художником В. Крижанівським, на розкішному крейдяному папері, видання «Оберіг. Міфи і легенди Ук-Ра-їни» (Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2010, 277 с.) В. Ю. Шевцова було задеклароване як фентезі, то годі й щось зауважувати… Проте «у книзі, яку читач тримає в руках, подані три підбірки епічних переказів та народних переповідань, що в деякій мірі заповнюють одну з прогалин “Міфу України”» (цитую анотацію). Характерно: терміни «переповідання» або ж «епічні перекази» (епос уже передбачає наратив, переказування; тому це словосполучення тавтологічне) фольклористиці не відомі. Які ж «підбірки»? «Легенди й перекази давнини», «Перекази й легенди Ра-їни», «Перекази й легенди Слобожанщини», «Перекази для дорослих», «Заповіти»… Що й казати, за таку систематизацію студентові-філологу викладач би «вліпив» «незадовільно», бо за яким же принципом класифіковано: хронологічним, тематичним чи географічним?! Як у відомому анекдоті: «один — зелений, а другий — в Африку…».
Та річ навіть не в тім, прочитайте «Заповіти Сварога, Сина Бога…», «Заповіт Ора русам» чи інші — і ви запитаєте: «А які ж літописи, які хроніки дають підставу так збивати з пантелику читача?», а потім, слідом за визначним мистецтвознавцем Дмитром Антоновичем (сином історика Володимира Антоновича) зітхнете: «Дати характеристику української передхристиянської релігії надзвичайно важко. Відомостей про дохристиянську релігію дійшло до нас дуже мало, і то в джерелах дуже сумнівних». Важко й авторові, в одному місці В. Шевцов переконує, що за часів християнізації і «Росії-Тартарії» (цитата) було нищено український епос (анотація), в іншому ж – піднесено виголошує: «Бо сказав Ісус Христос: «Не за словами, а за справами їхніми пізнаєте їх»  (с. 256).
А ще під окремими оповідками можна прочитати: «Легенда записана й відтворена О. В. Шевцовим» (с. 158). Якщо так, то чому ж не вказати імені оповідачки, звідки вона родом, коли і де здійснено запис?! Із сумною іронією скажу: звісно, це ім’я мало важить порівняно з «Велесовою книгою», про справжність якої в науковому світі вже й не сперечаються, однак авторові, якщо він покликається на носія фольклору, слід би поважати його — без цього не буває науки! Прізвище та ім’я оповідачки важливе ще й тому, що від неї автор зафіксував легенду про офіри (звичайно, криваві людські жертви!) Перунові. А «в народній традиції не переховалися оповідання про Перуна», — зауважував ще свого часу В. Гнатюк (див. названу працю Володимира Гнатюка, с. 65). Отже, такий запис (якщо він — науковий факт!) був би унікальним!
Не намагайтеся в жодному з наукових видань відшукати й відомості про Праві, Духа Явленого, Гермеса Трисмигіста, Божа-Білояра.., бо не знайдете. Однак в «Міфах і легендах Ук-Ра-їни» прочитаєте: «Смарагдова скрижаль. Заповіт Гермеса (героя-месника) Трисмигіста (тричі могутнього)». Хочете збагнути, звідки така пам’ятка? І не прагніть, бо «скрижаль» гласить: «Людина може зрозуміти лише маленьку частку з того, що є».
Ми б цієї істини й не заперечували, справді, людина в своєму осягненні світу обмежена, однак «маленька частка» таки є! І це — фольклор. Саме він дає підстави писати про ті реліктові уламки міфів, які зберегла обрядова поезія, казка, загадка, повір’я чи замовляння.
Отже, якщо автор звертається до цього правдивого і невичерпного джерела, — він знаходить для себе багато цікавого! Як ось в окремих оповідках, де переказує народні меморати: «Дорошенки» чи «У ніч на Троїцю». А разом із ним — зрадіє вдячний читач, бо… «маленька частка» таки є!

Оксана Малай,
фольклорист


Коментарі до статті