Останнім часом в Україні чи не кожне «дитяче» видавництво створило власну абетку, часом навіть не одну. Окремі з них набули чималого розголосу, як от знакова для цілого покоління абабогаламагівська «Абетка» з дивовижними ілюстраціями Костя Лавра. Інші не здобулися навіть на поодиноку рецензію…

«Абетка», запропонована маленькому читачеві «Видавництвом Старого Лева» у серії "Родинне читання", привернула мою увагу з двох причин: авторка — дитяча письменниця Оксана Кротюк — відомий своїм прискіпливим і напрочуд відповідальним ставленням до літератури для наймолодших редактор одного з найстаріших українських часописів для дітей «Малятко», а видавництво позиціонується зазвичай як найбільш «європейське» серед «дитячих». Було цікаво, чи спромоглися вони поєднати глибоку вітчизняну культурну традицію творення дитячого «абеткового» видання із сучасною зарубіжною практикою і якщо так, то наскільки вдало це вийшло?

Насамперед, привертає увагу ошатність та нестандартний формат видання, а також соковита й, водночас, спокійна кольорова гама ілюстрацій Олесі Варкач. Попри насичені кольори та виразні динамічні малюнки, книжка витримана в межах природних тонів і живих, близьких до дійсності персонажів. Відтак, дитина бачить в кожному сюжеті цілком впізнаванні образи відомих їй тварин, знані з власного досвіду предмети та пейзажі. Окремо слід наголосити «усміхненість» і змістову наповненість створених художницею героїв: двійко пінгвінів чи їжак-мандрівець, наполеглива Улянка чи лякливий Петрик, чемна ворона чи інтелігентний гусак - кожен із них має не лише сяйливі відкриті очиці, а й власний неповторний характер, свою історію, котру можна не лише відтворити з віршика, а й вигадати, опираючись лише на малюнок.

Поезії Оксани Кротюк, як мистецький стрижень «Абетки», відзначаються гармонійним поєднанням кращих традицій українського віршування для дітей із новітніми тенденціями розуміння специфіки дитячого читання. Так, авторка прискіпливо стежить за дотриманням усіх норм українського мовлення (чим зазвичай сучасні поети, на жаль, не надто переймаються!) та за тим, аби кожний віршик добре звучав уголос і легко запам’ятовувався. Задля цього в кожній мініатюрі йдеться про цілком завершений, зрозумілий малечі сюжет. Здебільшого, це неочікувана або весела подія, здатна вразити уяву дитини. Скажімо, варто абетку розгорнути, й побачиш… акулу! Її несподівано усміхнена зубата мордочка на малюнку справді схожа на літеру «А» й, зрештою, все це в комплексі буквально «врізається в пам’ять» дитини.

Водночас, поетеса вдається до безпосереднього діалогу з читачем, даючи тим самим змогу дорослим стати не «озвученням» книжки, а живим учасником взаємодії між текстом і дитиною. Це може бути пряме звертання — пропозиція до співучасті («Подивись, Федько і Ганя…») чи запитання («Хто з вас знає, діти, як…»), вияв певної емоції («Смачненького окрайчика…»), спонукання до наслідування дій персонажа («И» у вірші «Лесик пише букву И,..») чи оповідача («На якорі яхта стоїть у порту»).

О. Кротюк не «стає навпочіпки» перед дитиною, а спілкується на рівних, поважаючи в своєму читачеві рівноцінну, здатну відгукнутися на запропоновану художню гру, особистість. Герої її віршів увиразнюються за рахунок традиційних для даного виду поезії звукопису, яскравих динамічних описів, гумору та випуклих деталей, а не узвичаєного нині «дидактизму від протилежного». Зажурена мишка, якій кортить бубликів, і наполеглива Улянка, котра поспішає вчитися читати, домовитий завзятий щурик і ласе до солодкого тигреня, добрий товариш Бровко і вередливий слоник, який ніяк не вляжеться спати, — про кожного з них поетеса розповідає легкими, світлими віршами, здебільшого заснованими на відповідних певній літері абетки асонансах і алітераціях, як-от:

«Щасливий щурик у щириці
Малим щурятам нірку рив.
- У рідній нірці добре спиться, -
Щурятам щурик говорив».

Але для авторки наголошення певної літери — не самоціль. Кожна віршована мініатюра «Абетки» — самодостатній повноцінний художній текст, сповнений внутрішнього сенсу та ненав’язливої дидактики. Так, у наведеному вище прикладі прямо не йдеться про любов до отчого дому, але це органічно випливає з контексту. Так само, плекання родинних цінностей художньо задеклароване в поезії «Чайнику, чайнику…», а любов до книжки — у віршику «Гусак сьогодні у книгарні…» тощо.

Слід відзначити й живу добірну мову «Абетки». Авторці вдалося створити щирі та розмаїті за настроєм поетичні мініатюри, опираючись в основному на словниковий запас малюків, а не дорослих. Кожен віршик легко зрозумілий маленькому читачеві й, між тим, ненав’язливо поповнює його лексикон малопоширеними в мовленні сучасної пересічної дитини словами (як-от: гречно, щириця, жоржини, окрайчик, моріг тощо). Водночас, О. Кротюк вміло акцентує увагу читача на правильних формах слововживання та красі й виразності української мови.

Гадаю, видання органічно поєднало в собі кращі здобутки вітчизняного та зарубіжного досвіду, грамотно позиціонується на реального сьогоденного читача в Україні та задовольняє потреби як традиційно налаштованих, так і сформованих у межах постмодернової естетики користувачів.

Сподіваюся, дана віршована абетка посяде гідне місце в домашній книгозбірні багатьох родин, оскільки автори та видавець зробили все можливе, аби допомогти малечі легко та весело засвоїти алфавіт рідної мови, а книжці прожити довге щасливе життя з кількома поколіннями маленьких читайликів.

Наталя Марченко.

Оксана Кротюк народилася 18 грудня 1969 р. у Луцьку.

Закінчила Луцьку середню школу № 13.
Здобула спеціальність вчителя початкових класів у Луцькому педагогічному училищі ім. Ярослава Галана. Згодом закінчила Київський державний педагогічний університет імені М. Драгоманова за фахом вчителя-логопеда.
Виконувала обов’язки прес-секретаря, а згодом очільника відділу зв’язків із громадськістю в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара».
Із 2004 р. працює на посаді літературного редактора журналу «Малятко».
Із 2010 р. також втілює власний авторський проект «Великий світ малого читача» на Українському радіо (канал «Культура»).
Член Національної спілки журналістів України з 2003 р.
Лауреат літературної премії імені Наталі Забіли (2006) та літературного конкурсу «Рукомесло»  (2009).
Постійно друкує різножанрові твори для дітей у періодиці (часописи «Малятко», «Зернятко», «Пізнайко», «Крилаті» та ін.) і колективних збірках різних видавництв («Свічадо», «Навчальна книга-Богдан», «Лелека», «Белкар-книга» та ін.).

Окремими книжками вийшли:
збірки віршів: «Неслухняне левеня» (2008, «Преса України»), «Веселі єноти» (2009, «Преса України»), віршована казка «Найкраща земля» (2008, «Преса України»), віршована «Абетка» (2011, «Видавництво Старого Лева».

«Все вище сказане ні про що не говорить і нічого не означає. Про автора говорить і автора означає виключно те, що він  створив. У застосуванні до дитячого автора ця теза працює посилено, бо діти розумні: їх не цікавлять імена й відзнаки. Тому, беручись до кожного вірша, до кожної прозової мініатюри, почуваєшся новачком: чи здужаєш, чи не сфальшивиш. Відтак найвища нагорода, якої я була удостоєна як автор, - це розповіді батьків про те, що діти просять покласти  мою книжечку біля подушки на ніч».

Оксана Кротюк